Постанова

від 02.06.2021 по справі 369/11031/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 червня 2021 року

м. Київ

справа № 369/11031/17

провадження № 61-15302св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю Управління комфортом , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2019 року, ухвалене у складі судді Ковальчук Л. М., та постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С., Сушко Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Управління комфортом (далі - ТОВ Управління комфортом ), ОСОБА_2 про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 14 червня 2016 року вона працювала на посаді менеджера по роботі з клієнтами у ТОВ Управління комфортом , що знаходиться за адресою:

АДРЕСА_1 .

Вказувала, що 01 серпня 2017 року її переведено до ТОВ Управління комфортом , яке знаходиться за адресою: вул. Святошинська, 27, корпус 1, прим. 11, м. Вишневе Києво-Святошинського району Київської області.

11 вересня 2017 року її звільнено з роботи на підставі пункту першого частини першої статті 40 Кодексу Закону про Працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку зі змінами в організації праці та реорганізацією підприємства. Однак звільнення відбулось з порушенням вимог статей 42, 49-2 КЗпП України, оскільки роботодавець не дотримав вимогу закону про попередження працівника про наступне звільнення не пізніше ніж за два місяці до звільнення та не запропонував їй вакантні посади на підприємстві. Крім того, позивач мала переважне право на залишення на роботі, оскільки вона є матір`ю двох дітей.

Стверджувала, що незаконними діями відповідача їй завдано моральну шкоду, що змусило її вживати додаткових заходів для організації власного життя. Внаслідок незаконних дій відповідача вона втратила душевний спокій, постійно перебувала у роздратованому стані, оскільки не має засобів для забезпечення належного рівня життя своїм дітям.

ОСОБА_1 просила суд: визнати незаконним наказ від 11 вересня

2017 року № 16-К про її звільнення з 11 вересня 2017 року за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України; поновити її на посаді менеджера по роботі з клієнтами у ТОВ Управління комфортом ; стягнути на її користь

з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу до моменту набрання чинності рішенням суду, стягнути моральну шкоду у розмірі

16 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області

від 22 листопада 2019 року, яке постановою Київського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року залишено без змін, у задоволенні позову

ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що відповідач при звільненні позивача дотримався вимог трудового законодавства в частині попередження про наступне звільнення та про відсутність вакантних посад за відповідною професією чи спеціальністю, які могли бути запропоновані ОСОБА_1 , тому відповідач мав законні підстави для розірвання трудового договору з позивачем згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Відмовляючи в задоволенні вимог ОСОБА_1 про стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та завданої їй відповідачем моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, вказав, що ці вимоги є похідними від вимоги про поновлення її на роботі, і їхнє задоволення прямо залежить від встановлення факту незаконності звільнення позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 листопада 2019 року та постанову Київського апеляційного суду

від 17 вересня 2020 року, ухвалити рішення про задоволення позову.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

22 жовтня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі судді Коломієць Г. В. касаційну скаргу залишено без руху, надано час для усунення недоліків.

10 листопада 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі судді

Коломієць Г. В. продовжено строк для усунення недоліків, указаний в ухвалі Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року.

01 грудня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., відкрито касаційне провадження, витребувано справу із Києво-Святошинського районного суду Київської області.

У грудні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій надали неправильну оцінку зібраним доказам, оскільки не врахували того, що їй не вручався наказ про звільнення та довідка про відсутність вакансій, суд відмовив у проведенні почеркознавчої експертизи щодо достовірності відомостей, внесених до наказу про прийняття її на роботу.

Звільнення відбулося з порушенням трудового законодавства, оскільки роботодавець не витримав двомісячний строк, визначений статтею 49-2 КЗпП України, та не запропонував їй всі вакансії, що були на підприємстві на час її звільнення.

ОСОБА_1 стверджує, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду: від 30 березня 2020 року у справі

№ 295/9199/18 (провадження № 61-22694св19), від 06 травня 2020 року

у справі № 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2020 року ТОВ Управління комфортом подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з правильним застосуванням норм матеріального права та без порушень норм процесуального права, тому просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 березня 2017 року рішенням власника № 1/3 Про внесення змін до штатного розпису ТОВ Управління комфортом вирішено з 11 вересня

2017 року скоротити посаду менеджера по роботі з клієнтами у зв`язку

з реорганізацією та зміною в організації виробництва ТОВ Управління комфортом . Директора ТОВ Управління комфортом зобов`язано провести зміни у штатному розписі згідно з цим рішенням, повідомити наступних працівників, які будуть прийняті на посаду менеджера по роботі з клієнтами, про зміни в штатному розписі з 11 вересня 2017 року.

28 березня 2017 року ТОВ Управління комфортом видано наказ № 4 Про зміну в організації праці та реорганізації підприємства ТОВ Управління комфортом , яким внесено зміни до штатного розпису ТОВ Управління комфортом з 11 вересня 2017 року, скорочено одну штатну одиницю менеджера по роботі з клієнтами; не пізніше ніж за два місяці попередити працівників ТОВ Управління комфортом про можливе їх вивільнення та запропонувати працівникам, що підпадають під скорочення штату, переведення за їх згодою на інші вакантні посади. У разі відмови від переведення або браку вільних посад підготувати документи для скорочення відповідних працівників та звільнення їх за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

28 березня 2017 року ТОВ Управління комфортом видано наказ № 4/1 Про внесення змін до штатного розпису ТОВ Управління комфортом , яким внесено зміни до штатного розпису ТОВ Управління комфортом

з 11 вересня 2017 року: скорочено одну штатну одиницю - менеджера по роботі з клієнтами; у разі прийняття інших співробітників на посаду менеджера по роботі з клієнтами, в період з 28 березня 2017 року по 11 вересня 2017 року, повідомляти їх про скорочення штатної одиниці; штатний розпис у новій редакції введено в дію з 11 вересня 2017 року.

27 липня 2017 року ОСОБА_1 подала відповідачу заяву про прийняття її на роботу на посаду менеджера по роботі з клієнтами з 01 серпня 2017 року.

27 липня 2017 року ТОВ Управління комфортом видано наказ № 11-К, яким ОСОБА_1 прийнято на посаду менеджера по роботі з клієнтами

з 01 серпня 2017 року; оплату здійснювати згідно зі штатним розписом.

У наказі також зазначено: ознайомлена з наказами від 28 березня

2017 року № 4 та № 4/1, відповідно до яких підлягатиме звільненню з роботи 11 вересня 2017 року, згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Повідомлена, що станом на 27 липня 2017 року у

ТОВ Управління комфортом відсутні вакантні посади, які могли б бути запропоновані для подальшого працевлаштування. У разі виникнення підходящої за кваліфікацією вакансії до моменту звільнення, така буде запропонована.

Вказаний наказ підписано ОСОБА_1

11 вересня 2017 року ТОВ Управління комфортом видано довідку, якою повідомлено позивача про те, що на даний момент у ТОВ Управління комфортом відсутні вакантні посади, які б могли бути запропоновані для подальшого працевлаштування, відповідно до критеріїв освіти позивача.

11 вересня 2017 року ТОВ Управління комфортом видано наказ № 16-К, яким звільнено ОСОБА_1 із займаної посади менеджера по роботі з клієнтами у зв`язку із змінами в організації праці та реорганізацією підприємства з 11 вересня 2017 року, згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з виплатою компенсації за два місяці.

11 вересня 2017 року комісією у складі директора ОСОБА_2 , головного бухгалтера ОСОБА_3 , майстра технічного відділу ОСОБА_5 та прибиральниці ОСОБА_4 складено акт про те, що 11 вересня 2017 року менеджер по роботі з клієнтами ОСОБА_1 відмовилася підписати наказ № 16-К Про звільнення у зв`язку зі змінами в організації праці та реорганізації підприємства, відмовилася отримати довідку від 11 вересня 2017 року.

З платіжного доручення від 05 вересня 2017 року № 61 та відомості на виплату грошей № 10 встановлено, що ТОВ Управління комфортом здійснено виплату заробітної плати позивачу за серпень 2017 року у розмірі 4 025,00 грн.

З платіжного доручення від 12 вересня 2017 року № 69 та відомості на виплату грошей № 11 встановлено, що ТОВ Управління комфортом здійснено виплату грошових коштів для виплати заробітної плати позивачу за вересень 2017 року у розмірі 9 794,18 грн.

10 листопада 2017 року ТОВ Управління комфортом на адресу

ОСОБА_1 направлено цінний лист з описом вкладення, яким повідомлено позивача про її звільнення з посади менеджера по роботі

з клієнтами у зв`язку із реорганізацією підприємства і змінами в організації праці, згідно з наказом від 11 вересня 2017 року № 16-К, який був наданий для ознайомлення позивачу, однак нею не підписаний. Також зазначено про надання трудової книжки для внесення відповідних записів.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частини перша, третя статті 49-2 КЗпП України).

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у ТОВ Управління комфортом відбулися зміни в організації виробництва і праці.

Про наступне звільнення, заплановане на 11 вересня 2017 року,

ОСОБА_1 була попереджена роботодавцем при прийнятті на роботу, що підтверджено змістом наказу про прийняття на роботу від 27 липня

2017 року, в якому зазначено, що ОСОБА_1 ознайомлена з наказами

від 28 березня 2017 року № 4 та № 4/1, відповідно до яких підлягатиме звільненню з роботи 11 вересня 2017 року, згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, одночасно повідомлена, що станом на

27 липня 2017 року у ТОВ Управління комфортом відсутні вакантні посади, які могли б бути запропоновані для подальшого працевлаштування. У разі виникнення підходящої за кваліфікацією вакансії до моменту звільнення, така їй буде запропонована.

У постанові Верховного Суду України від 22 вересня 2020 року у справі

№ 161/7196/19 (провадження № 61-4375св20) зазначено про те, що власник є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті

49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 12 ЦПК України).

За змістом частини п`ятої статті 12 ЦПК України на суд покладені обов`язки зі створення для сторін змагального процесу, а саме суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи, а відповідно до вимог статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції погодився з висновками про те, що під час звільнення позивача роботодавець виконав вимог статті 49-2 КЗпП України, при цьому суд виходив з того, що станом на 11 вересня 2017 року у ТОВ Управління комфортом ( ЄДРПОУ 40831175) відсутні вакантні посади, які б могли бути запропоновані позивачу для подальшого працевлаштування, відповідно до критеріїв її освіти, про що складено відповідну довідку та направлено позивачу (том 1, а. с. 77).

Однак суд апеляційної інстанції не надав оцінку доводами апеляційної скарги про те, що позивачу не запропоновано всі вакантні посади, які існували у роботодавця на момент її звільнення. Крім того, не надав оцінку штатному розпису ТОВ Управління комфортом (ЄДРПОУ 40831175), що міститься у матеріалах справи, в якому визначено кількість посад, у тому числі вказані вакантні посади, станом на кінець дня 11 вересня 2017 року (том 1, а.с. 75).

Висновок суду апеляційної інстанції про те, що звільняючи ОСОБА_1 з посади менеджера по роботі з клієнтами за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України роботодавець виконав вимоги статті 49-2 КЗпП України, оскільки запропонував їй всі вакантні посади, що відповідають її рівню освіти, є передчасним.

Суд може визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, однак зобов`язаний встановити обставини, які підлягають доказуванню, і зобов`язаний вжити всіх необхідних заходів

з метою встановлення істини. Принцип змагальності не виключає необхідності всебічного та повного дослідження всіх обставин справи задля встановлення об`єктивної істини та об`єктивного вирішення справи.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконним наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не встановив усіх фактичних обставин справи та у порушення вимог частини п`ятої статті 12 ЦПК України не сприяв всебічному та повному з`ясуванню обставин справи.

Суду слід встановити наявність чи відсутність вакантних посад на час звільнення ОСОБА_1 , що відповідають її рівню освіти, та інших посад (іншої роботи) з урахуванням наявності вакантних посад згідно зі штатним розписом ТОВ Управління комфортом , що існували станом на 11 вересня 2017 року, які роботодавець міг запропонувати позивачу.

Оскільки вимоги ОСОБА_1 про стягнення моральної (немайнової шкоди) є похідними від вимог щодо визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то постанова апеляційного суду в цій частині також підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд.

Відповідно до пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Оскільки апеляційний суд належним чином не з`ясував фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, то суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може ухвалити власне судове рішення.

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України та ухвалено з порушенням норм процесуального права, що в силу пункту 1 частини третьої та частини четвертої статті 411 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 17 вересня 2020 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець