Постанова

від 17.05.2022 по справі 643/15604/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 травня 2022 року

м. Київ

справа № 643/15604/17

провадження № 61-3068св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Тимофєєва Олена Василівна, Товариство з обмеженою відповідальністю «ИРИС», приватний нотаріус Підлісна Ірина Володимирівна,

треті особи - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на постанову Харківського апеляційного суду від 22 січня

2021 року у складі колегії суддів: Маміної О. В., Кругової С. С., Пилипчук Н. П.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Тимофєєвої О. В., Товариства

з обмеженою відповідальністю «ИРИС» (далі - ТОВ «ИРИС»), приватного нотаріуса Підлісної І. В., треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання договорів купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки недійсними внаслідок їх фіктивності, повернення сторін договорів у первісний стан та скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_3 вироком Дзержинського районного суду міста Харкова від 14 грудня 2016 року визнано винним за частиною другою статті 286 КК України у тому, що він 01 жовтня 2010 року на власному автомобілі «ГАЗ-3102», державний номер НОМЕР_1 , під час перевезення п`ятьох пасажирів студентів, в районі будинку АДРЕСА_1 , порушуючи вимоги Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України), керуючи вказаним автомобілем із несправною гальмівною системою, перевищивши дозволену швидкість, виїхав на зустрічну смугу дорожнього руху, де зіштовхнувся з автомобілем „Лексус", яким управляв водій ОСОБА_6 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП), що сталася з вини ОСОБА_3 , пасажир „ГАЗ-3102" - ОСОБА_7 отримала тілесні ушкодження, у тому числі тяжку черепно-мозкову травму,

ІНФОРМАЦІЯ_1 від отриманих травм померла. ОСОБА_3 призначено покарання

у вигляді позбавлення волі строком на шість років, з позбавлення права керувати транспортним засобом строком на три роки, а також звільнено від покарання на підставі Закону України «Про амністію в 2014 році». Також вироком задоволено цивільний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на суму 259 200,00 грн кожному. Московським відділом державної виконавчої служби міста Харкова Головного територіального Управління юстиції у Харківської області (далі - Московський ВДВС м. Харкова) на підставі виконавчих листів

01 вересня 2017 року заведені виконавчі провадження за № 54604339 та

№ 54604312.

Згідно даних Московського ВДВС м. Харкова станом на 12 жовтня 2017 року

у ОСОБА_3 відсутнє майно, на яке можна звернути стягнення.

На час вчинення ДТП ОСОБА_3 був приватним підприємцем і займався торгівлею на ринках міста Харкова. Станом на 01 жовтня 2010 року він мав

у власності земельні ділянки по АДРЕСА_2 , та по

АДРЕСА_3 , а також два будинки за адресою: АДРЕСА_2 , та у АДРЕСА_3 .

20 жовтня 2010 року, тобто через два тижні після ДТП, ОСОБА_3 з метою невідшкодуванням завданих потерпілим збитків зайнявся розпродажем та переоформленням власного майна: уклав угоду про продаж за 435 000,00 грн своїх земельної ділянки та житлового будинку з надвірними будівлями, розташованих за адресою: АДРЕСА_3 , Товариству

з обмеженою відповідальністю «ВІВАТ» (далі - ТОВ «ВІВАТ»). ОСОБА_3 прискорено відчужував своє майно з метою невідшкодування шкоди потерпілим, передбачаючи негативні наслідки для себе у випадку виконання

в майбутньому судового рішення шляхом звернення стягнення на це майно, ним переслідувалась мета унеможливити або відтермінувати відшкодування

у подальшому шкоди потерпілим.

Позивачі просили:

визнати договори купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями та земельною ділянкою площею 0,0337 га, кадастровий номер

№ 6310137500:01:027:0006, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , укладеного 04 червня 2013 року між ТОВ «ИРИС» та ТОВ «ВІВАТ», недійсними внаслідок його фіктивності та застосувати наслідки визнання договору недійсним шляхом повернення сторін в первісний стан;

визнати договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями та земельною ділянкою площею 0,0337 га, кадастровий номер

№ 6310137500:01:027:0006, що розташована за адресою АДРЕСА_3 , укладеного 20 жовтня 2010 року між директором ТОВ «ВІВАТ» Россохою О. Г. та ОСОБА_3 недійсним;

скасувати державну реєстрацію прав на нерухоме майно - реєстрацію права власності ТОВ «ИРИС» на житловий будинок з надвірними будівлями та земельної ділянки, а також ТОВ «ВІВАТ» на житловий будинок з надвірними будівлями та земельної ділянки.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 17 січня 2020 року позов задоволено.

Визнано договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями та земельною ділянкою площею 0,0337 га, кадастровий номер

№ 6310137500:01:027:0006, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , укладений 20 жовтня 2010 року між директором ТОВ «ВІВАТ» Россохою О. Г. та ОСОБА_3 , засвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тимофєєвою О. В. за реєстровим

№ 963 від 20 жовтня 2010 року, недійсним та застосовано наслідки визнання договору недійсним шляхом повернення сторін в первісний стан.

Скасовано державну реєстрацію прав на нерухоме майно, що здійснена на підставі цього договору, а саме: договору купівлі-продажу житлового будинку

№ 1833 та договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1829.

Суд першої інстанції виходив з того, що відчуження житлового будинку мало місце через декілька днів після ДТП, внаслідок якого загинула людина. Укладення договорів відчуження житлового будинку та земельної ділянки унеможливлює стягнення грошових коштів з ОСОБА_3 , порушує право позивачів на отримання коштів за судовим рішенням. Боржник діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами стосовно кредиторів. Керівництво ТОВ «ВІВАТ» були обізнані про наявність шкоди , вчиненої ОСОБА_3 позивачам та іншим потерпілим у кримінальному провадженні, оскільки були пов`язаними особами. Засновниками ТОВ «ИРИС» та ТОВ «ВІВАТ» є одні і ті самі особи, тобто укладання договору купівлі-продажу майна 2013 року теж відбулось між пов`язаними особами. Оспорювані договори є фіктивними та наявні підстави для визнання їх недійсними. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але

є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

ТОВ «ИРИС» звернулося до суду з заявою про застосування позовної давності до вимог позивачів ( т. 2 а. с. 42 ). Позивачами не порушено строк звернення до суду із зазначеним позовом, оскільки відповідно до статті 261 ЦК України позивачі звернулися до суду з зазначеним позовом 04 грудня 2017 року, підстав вважати, що позивачі дізналися про порушення їх прав відповідачами за цим позовом під час ухвалення першого вироку суду - 05 грудня 2013 року, як зазначає ТОВ «ИРИС», немає. Зазначена кримінальна справа неодноразово переглядалася судами різних інстанцій та остаточний вирок суду ухвалено тільки у вересні 2019 року. Твердження позивачів, що про порушення їх прав вони дізналися тільки 05 січня 2017 року, отримавши вирок, нічим не спростовується.

Додатковим рішенням Московського районного суду м. Харкова від 21 лютого 2020 року резолютивна частина рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 січня 2020 року викладена в новій редакції.

Позовні вимоги задоволено.

Визнано договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями та земельною ділянкою площею 0,0337 га, кадастровий номер

№ 6310137500:01:027:0006, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , укладений 20 жовтня 2010 року між директором ТОВ «ВІВАТ» Россохою О. Г. та ОСОБА_3 , засвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тимофєєвою О. В. за реєстровим

№ 963 від 20 жовтня 2010 року, недійсним та застосовано наслідки визнання договору недійсним шляхом повернення сторін в первісний стан.

Скасовано державну реєстрацію прав на нерухоме майно, що здійснена на підставі цього договору, а саме:

- договору купівлі-продажу, серія та номер 1833, житлового будинку

з надвірними будівлями, розташованих за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстрований приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Підлісною І. В., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 2844933, від 04 червня 2013 року, номер запису про право власності: 1170934;

- договору купівлі-продажу, серія та номер 1829, земельної ділянки площею 0,0337 га, кадастровий номер № 6310137500:01:027:0006, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстрований приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Підлісною І. В., рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 2838317, від

04 червня 2013 року, номер запису про право власності: 1168252.

Стягнено з ОСОБА_3 та ТОВ «ИРИС» солідарно на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 34 680,92 грн.

Суд першої інстанції зробив висновок про обґрунтованість заяви позивачів про ухвалення додаткового рішення в частині зазначення договорів, скасування реєстрації яких необхідно, та стягнення судових витрат.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанцій

Постановою Харківського апеляційного суду від 22 січня 2021 року рішення та додаткове суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове.

Відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

Апеляційний суд виходив із того, що укладений в належній формі попередній договір купівлі-продажу майна, яке належало ОСОБА_3 , є реальною правомірною дією, яка свідчить про те, що наміри та бажання відчужити майно відповідач мав ще задовго до ДТП, яка сталася 01 жовтня 2010 року.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що договір купівлі-продажу від 20 жовтня 2010 року, укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «ВІВАТ», предметом якого є спірний житловий будинок з надвірними будівлями та земельною ділянкою, є недійсним внаслідок його фіктивності.

Обґрунтовуючи вимоги щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу від 04 червня 2013 року, укладеного між ТОВ «ВІВАТ» та ТОВ «ИРИС», позивачі вказували, що цей договір є фіктивним, оскільки засновниками товариств є одні й ті самі особи. Однак після укладення вказаного договору ТОВ «ИРИС», реалізуючи свої права як власника, здійснило реконструкцію вказаного майна, що призвело до створення нової речі (нерухомого майна), що в подальшому оформлено згідно з вимогами законодавства України (а. с. 148-154, т. 1). Такі дії ТОВ «ВІВАТ» та ТОВ «ИРИС» свідчать про реалізацію набувачами нерухомого майна своїх прав власника. Тому підстав вважати зазначені правочини фіктивними немає. Доказів того, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 04 червня 2013 року є недійсним внаслідок його фіктивності позивачами суду не надано.

Посилання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на те, що сторони оспорюваного договору від 04 червня 2013 року ТОВ «ИРИС» та ТОВ «ВІВАТ» засновані одними й тими ж фізичними особами, спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Вказані товариства створені у відповідності до вимог чинного законодавства України, що підтверджується їхніми правовстановлюючими документами, мають своє відокремлене одне від одного майно, яке також відокремлене від майна засновників (а. с. 258-262, т. 3).

Аргументи учасників справи

У лютому 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просили скасувати постанову апеляційного суду, додаткове рішення суду першої інстанції змінити, доповнивши його резолютивну частину новим змістом: визнати договори купівлі-продажу житлового будинку

з надвірними будівлями та земельної ділянки площею 0,0337 га, кадастровий номер № 6310137500:01:027:0006, що розташовані за адресою АДРЕСА_3 , укладених 04 червня 2013 року відповідно за № 1833 та № 1829 між ТОВ «ИРИС», код ЄДРПОУ: 38633583, адреса: Україна, Харківська обл., м. Харків, вул. Пролетарська (вул. Святодухівська), буд. 6-А, і ТОВ «ВІВАТ», код ЄДРПОУ: 21236586, адреса: Україна, Харківська обл., м. Харків, вул. Пролетарська (вул. Святодухівська), буд. 6-А, недійсними внаслідок їх фіктивності та застосувати наслідки визнання договорів недійсними шляхом повернення у власність ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрованого і проживаючого за адресою: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , зазначених житлового будинку та земельної ділянки.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду апеляційної інстанції суперечить висновкам щодо ознак фіктивності договору, у постановах:

- Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від

10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (касаційне провадження

№ 61-22315сво18);

- Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19);

- Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі

№ 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19);

- Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19).

Апеляційний суд проігнорував висновок суду першої інстанції щодо обвинувального вироку стосовно ОСОБА_3 , згідно з яким ОСОБА_3 після скоєння 01 жовтня 2010 року смертельної ДТП 20 та 22 жовтня 2010 року відчужив належне йому майно з метою невідшкодування позивачам шкоди від завданого ним злочину. ОСОБА_3 згідно інформації виконавчої служби від

20 липня 2020 року за 10 років із часу заподіяння їм шкоди на суму 233 700,00 грн кожному, відшкодував ОСОБА_1 14 918,00 грн боргу, а ОСОБА_2 - 13 935,00 грн боргу. Таке незначне відшкодування ним боргу не покриває інфляційні втрати сум боргу, а тому іншого способу погашення боргу як визнання оспорюваних угод фіктивними немає.

З 01 жовтня 2010 року по час подання скарги ОСОБА_3 матеріальної допомоги не надав та здійснив заходи для невиконання вироку в частині відшкодування завданої шкоди шляхом відчуження належного йому майна.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду

у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (касаційне провадження № 61-22315сво18) зробив висновок щодо принципу добросовісності, який лежить в основі доктрини заборони суперечливої поведінки сторони правочину. Тому дії відповідача ОСОБА_3 після смертельної ДТП, який уклав 20 жовтня та 22 жовтня 2010 року угоди на відчуження належного йому майна сусідам по домогосподарству та своїй дружині на підставі підробленої довідки, виданої Харківською регіональною філією ДП «Центр державного земельного кадастру» 14 жовтня 2010 року, суперечать його попередній поведінці (не оформлення речових прав на перше майно та використання іншого майна в комерційних цілях (застава), яке не було реєстровано в БТІ) і є недобросовісними.

Висновки про те, що ОСОБА_3 відчужував спірне майно з метою невідшкодування їм завданих збитків та поступив щодо них недобросовісно, також підтверджується рішенням Московського районного суду м. Харкова

у справі № 2-1604 від 29 квітня 2011 року, яким доведено, що на день укладання оспорюваної угоди у спірному будинку проживала і була зареєстрована його матір - ОСОБА_8 , будинок знаходився під арештом, а в Харківському апеляційному суді розглядалися судові спори між ОСОБА_3 та

ОСОБА_8 щодо права власності на спірне майно. Тому в оспорюваний договір ОСОБА_3 вніс завідомо неправдиві відомості щодо відсутності спору та будь-яких прав третіх осіб стосовно спірного майна.

Порушення ОСОБА_3 щодо них принципу добросовісності також підтверджується рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від

19 серпня 2019 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 03 лютого 2021 року у справі № 645/5439/17, яким суд визнав угоду дарування, укладену 22 жовтня 2010 року, як таку що направлена на ухилення відшкодуванням їм шкоди, завданої вчиненням ОСОБА_3 злочину.

Апеляційний суд не застосував закон, який підлягав застосуванню, а саме пункт 6 частини першої статті З та частину другу - четверту статті 13 ЦК України, та не врахував висновки у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі

№ 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19), а також застосував до правовідносин між ТОВ «ВІВАТ» та ОСОБА_3 щодо спірного майна статтю 655 ЦК України, яка не підлягала застосуванню.

Договір купівлі-продажу спірного будинку, укладений між ТОВ «ВІВАТ» та ОСОБА_3 , носить характер фіктивності, оскільки в 2010 року ОСОБА_3 зазначеним товариством не передавались грошові кошти, обумовлені договором, спірне майно не відображалося в бухгалтерському та податковому обліках товариства, не оглядався будинок візуально, не вчинялись дії щодо реєстрації права власності в БТІ і земельному кадастрі та жодних дій, направлених на реальний вступ в 2010 році у право володіння зазначеним будинком (товариство не переоформило договори на постачання води, газу, обслуговування будинку, не сплачувало комунальні та інші обов`язкові платежі

з утримання будинку та земельної ділянки), а в Харківському апеляційному суді розглядалась справа за позовом матері ОСОБА_3 до нього щодо права власності на спірне майно. Матір ОСОБА_3 проживала у спірному будинку та була в ньому зареєстрована на час укладання спірного договору. Така бездіяльність сторін після укладення договору купівлі-продажу спірного майна між ТОВ «ВІВАТ» та ОСОБА_3 свідчить про те, що у сторін в 2010 році не було реального наміру (умислу) на настання правових наслідків, обумовлених цим договором.

Згідно змісту позовної заяви, а також заперечень на позовну заяву учасників справи, директор вказаного товариства ОСОБА_9 використав для покупки спірного нерухомого майна не кошти ТОВ «ВІВАТ», а особисті грошові кошти

в сумі 435 000,00 грн. Разом з тим письмових доказів про наявність у 2010 році такої значної суми коштів у ОСОБА_9 відповідачами не надано. Навпаки, згідно електронних відомостей про доходи ОСОБА_9 за 2010 рік він такої суми у наявності не мав, а також згідно податкової звітності ТОВ «ВІВАТ» це товариство на момент укладання спірної угоди також не мало на рахунках зазначеної необхідної суми коштів, а ОСОБА_3 у своїй податковій звітності не показав дохід за 2010 рік на вказану суму.

При укладенні оспорюваного договору купівлі-продажу воля сторін не відповідала зовнішньому її прояву та вони не передбачали реального настання правових наслідків, обумовлених вказаним правочином, їх дії вчинені на перехід права власності на нерухоме майно з метою приховання майна від звернення стягнення від виконання в майбутньому рішення суду про стягнення грошових коштів з ОСОБА_3 , оскільки продавець продовжував фактично володіти та користуватися цим майном до травня 2011 року в спірному будинку проживала матір ОСОБА_3 та вона була там зареєстрована, а покупець після 20 жовтня 2010 року не вчиняв жодних дій, направлених на виконання договору.

Попередній договір не містить відомостей про укладання цього договору ОСОБА_10 в інтересах юридичної особи ТОВ «ВІВАТ», не зазначено

в цьому договорі ідентифікаційний код товариства та його юридичну адресу, момент ДТП. Строк дії договору закінчився, а тому посилання на цей договір судом є безпідставне. Також в матеріалах справи відсутні будь-які письмові докази про те, що ОСОБА_10 є зятем засновників ТОВ «ВІВАТ».

ТОВ «ВІВАТ» та «ИРИС» зареєстровані за однією адресою, мають одних засновників ( ОСОБА_4 та ОСОБА_5 ), які проживають за однією адресою та є пов`язаними особами, а також мають однакові номери телефонів та один основний вид економічної діяльності. Зазначені особи є родичами - матір та дочка. Укладання двох договорів купівлі-продажу спірного майна 04 червня 2013 року має ознаки фіктивності, оскільки засновниками вказаних товариств

є одні і ті ж особи. Майно вони купили самі у себе. При цьому вартість майна знижено з метою несплати до бюджету податків в повному обсязі. Тому набуття права власності ТОВ «ВІВАТ» та ТОВ «ИРИС» на зазначене майно є таким, що відбулося без правових підстав та не відповідає презумпції правомірності права власності.

ОСОБА_11 та ОСОБА_3 до 2011 року були сусідами по домогосподарству, оскільки ці будинки розміщувались по одній вулиці, а земельні ділянки їх

є сусідніми. Генеральним директором ТОВ «Промелектро» є ОСОБА_11 , якому на цьому підприємстві підпорядковується ОСОБА_3 . ОСОБА_11 разом

з дружиною ОСОБА_4 з 1993 року є засновником ТОВ «ВІВАТ». А родичі ОСОБА_11 , в тому числі засновник ТОВ «ВІВАТ» ОСОБА_4 (дружина)

і ОСОБА_5 (дочка), яка є засновником ТОВ «Промелектро», та які проживають за однією адресою, є засновниками ТОВ «ИРИС». Тому

ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_12 та ОСОБА_3 , достовірно знаючи про тяжкі наслідки від скоєння за його вини ДТП (смерть однієї особи, шість осіб отримали тілесні ушкодження) спільно прийняли рішення про укладання фіктивних правочинів - договорів купівлі- продажу, тим самим відмовилися матеріально допомагати потерпілим, а такі дії суперечать моральним засадам суспільства, є недобросовісними та несправедливими.

У травні 2021 року ОСОБА_4 подала до суду відзив, у якому вказала про безпідставність та необґрунтованість доводів касаційної скарги.

Відзив мотивовано тим, що у вирокусуд не конкретизує, яке саме майно було відчужене та жодним чином не вказує на договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями та земельною ділянкою. Позивачі зазначають, що попередній договір, укладений ОСОБА_3 з ОСОБА_10 , не з ТОВ «ВІВАТ», однак під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції

ОСОБА_10 підтвердив суду, що він діяв у інтересах ТОВ «ВІВАТ» при укладанні попереднього договору. Твердження позивачів, що ТОВ «ИРИС» утворено з однією метою - це управління майном ОСОБА_3 та невідшкодування ним грошових коштів, стягнутих з ОСОБА_3 вирокомсуду,

є неправдивим. ТОВ «ИРИС» створено з метою здійснення діяльності у сфері готельного та ресторанного бізнесу. 08 листопада 2013 року ТОВ «ИРИС» почало реконструкцію зазначених об`єктів нерухомості, а 29 грудня 2014 року зареєстрована декларація про готовність об`єкта до експлуатації (т. 1, а. с. 149-153), в результаті чого створено новий об`єкт права власності, що підтверджується довідкою від 10 вересня 2015 року, виданою КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» (т. 1, а. с. 148). Факт передачі майна та його подальше використання у господарській діяльності підтверджується: технічним паспортом на громадський будинок - торговельно-готельний комплекс, довідкою ТОВ «Харківське бюро технічної інвентаризації» від 26 липня 2017 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27 березня 2018 року, наказами ТОВ «ИРИС» від 03 червня 2013 року, від 29 грудня 2014 року, від 12 жовтня 2015 року про введення в експлуатацію. ТОВ «ИРИС» як власник майна несе тягар утримання спірного майна, зокрема укладено договори з: ТОВ «Харківміськгаз» від

01 липня 2013 року, ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ» від 01 липня 2015 року, а також

з ТОВ «ХАРКІВГАЗ ЗБУТ», АК «Харківобленерго», тому оспорюваний договір не

є фраудаторним. ОСОБА_3 не мав жодного відношення до ТОВ «ВІВАТ». Він бажав продати належне йому майно ще до ДТП, про що свідчить укладення попереднього договору.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, щонаведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі

№ 390/34/17, у постановах Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі

№ 754/5841/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі

№ 369/11268/16-ц).

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 22 липня 2010 року між ОСОБА_3 і ОСОБА_10 укладено попередній договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки площею 0,0337 га, кадастровий номер

№ 6310137500:01:027:0006, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 . Вказаний договір засвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тимофєєвою О. В. (а. с. 29, т. 2).

Відповідачі не заперечують, що ОСОБА_10 , укладаючи попередній договір, діяв від імені ТОВ «ВІВАТ»; він є пов`язаною із товариством особою, оскільки

є зятем засновників вказаного товариства.

01 жовтня 2010 року сталася ДТП, в результаті якої 05 жовтня 2010 року загинула ОСОБА_7 , 1991 року народження (а. с. 63, т. 2), батьками якої

є позивачі. За вказаним фактом було порушено кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 286 КК України.

Станом на 01 жовтня 2010 року, коли сталася ДТП, ОСОБА_3 мав у власності земельні ділянки по АДРЕСА_2 , та по АДРЕСА_3 , а також два будинки за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 101,4 кв. м та у АДРЕСА_3 , загальною площею 59,7 кв. м.

За договором купівлі-продажу від 20 жовтня 2010 року ОСОБА_3 передав

у власність ТОВ «ВІВАТ» спірні житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку (а. с. 30-33, т. 1). Вказаний договір засвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тимофєєвою О. В. за реєстровим № 963 від 20 жовтня 2010 року.

У фінансовій та податковій звітності ТОВ «ВІВАТ» зазначена операція за 2010 рік не відображена (т. 1, а. с. 42-54 , т. 3, а. с. 243-253).

27 грудня 2010 року слідчим у справі № 2011/9106/12 винесено постанову про накладання арешту на майно ОСОБА_3 з метою забезпечення цивільного позову.

Право власності на земельну ділянку ТОВ «ВІВАТ» зареєстровано після винесення зазначеної постанови слідчим - 03 жовтня 2011 року.

04 червня 2013 року за договорами купівлі-продажу, укладеними між ТОВ «ИРИС» та ТОВ «ВІВАТ», житловий будинок з надвірними будівлями та земельною ділянкою площею 0,0337 га, кадастровий номер

№ 6310137500:01:027:0006, що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 , - передано у власність ТОВ «ИРИС». Вказані договори посвідчені та зареєстровані приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Підлісною І. В.

ОСОБА_3 на час ДТП працював в ТОВ «ВІВАТ», директором якого є засновник - ОСОБА_9 . ОСОБА_11 та ОСОБА_3 до 2011 року були сусідами по домогосподарству, оскільки ці будинки розміщувались на одній вулиці

і земельні ділянки їх межували одна з одною. Генеральним директором ТОВ «Промелектро» є ОСОБА_11 , якому на цьому підприємстві підпорядковується відповідач ОСОБА_3 ОСОБА_11 разом з родичкою ОСОБА_4 ,

є засновником ТОВ «ВІВАТ». А родичі ОСОБА_11 , в тому числі засновник ТОВ «ВІВАТ» ОСОБА_4 , і ОСОБА_5 , яка є засновником ТОВ «Промелектро» та які проживають за однією адресою, є засновниками ТОВ «ИРИС».

Вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2016 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України та призначено покарання. Cтягнено з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у відшкодування шкоди по 259 200 грн кожному (а. с. 10-14, т. 1).

Після набрання чинності вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2016 року судом видані виконавчі листи, на підставі яких державним виконавцем Московського ВДВС м. Харкова відкрито виконавче провадження, де ОСОБА_3 є боржником, а ОСОБА_2 та ОСОБА_1 - стягувачами.

Вказане виконавче провадження не завершене, тобто вирок суду в частині відшкодування шкоди, завданої позивачам, не виконаний.

Аналіз Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців свідчить, що ТОВ «ВІВАТ» (код ЄДРПОУ 21236586, місцезнаходження - м. Харків, вул. Пролетарська, 6 А) припинено, про що внесений відповідний запис № 1480111015025201 від 18 березня 2014 року.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 15, частини першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які

ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Тлумачення статей 16, 203, 215 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту

є усталеним у судовій практиці.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі

№ 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що «укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України. […] позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що «однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт

6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) вказано, що «цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та

є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли

б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України). Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані

з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона

є учасником й інших аналогічних правовідносин). Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). У справі, що переглядається: очевидно, що учасники цивільних відносин (сторони договору купівлі-продажу від 26 червня 2018 року частки у праві спільної часткової власності на квартиру) «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (договір купівлі-продажу від 26 червня 2018 року) використовувався учасниками для унеможливлення звернення стягнення на частку ОСОБА_1 і зумовив для неї настання таких негативних наслідків; колегія суддів, вважає, що обраний ОСОБА_1 спосіб захисту (відновлення становища яке існувало до порушення, шляхом повернення частки в праві спільної часткової власності ОСОБА_2 передбачений пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України та є ефективним для захисту її порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. За таких обставин, суди неправильно застосували норми матеріального права у частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Белугіна В. Л., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравченко О. В., про застосування, як способу цивільного захисту процедуру реституції, а саме - повернення майна частки у розмірі 1/3 у праві спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_2 , то судові рішення в цій частині підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення цієї позовної вимоги.».

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021

у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука а також зловживання правом в інших формах , що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю

є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку

з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною) .

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних

у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд першої інстанції проаналізувавши надані учасниками справи докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо,

а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, зробив обґрунтовані висновки, що відчуження ОСОБА_3 житлового будинку та земельної ділянки мало місце через декілька днів після ДТП, внаслідок якого загинула дочка позивачів; укладення оспорюваних договорів унеможливило стягнення грошових коштів з ОСОБА_3 на виконання вироку Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 грудня 2016 року, яким ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 286 КК України, та стягнено на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відшкодування шкоди по 259 200 грн кожному; боржник та пов`язані з ним особи - керівники та учасники ТОВ «ВІВАТ» та ТОВ «ИРИС» діяли очевидно недобросовісно та зловживали правами стосовно позивачів (кредиторів). Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Позивачі звернулися до суду з зазначеним позовом

04 грудня 2017 року, дізнавшись про порушення своїх прав 05 січня 2017 року, отримавши вирок суду від 14 грудня 2016 року та виконавчі листи щодо його виконання, що не спростовано відповідачами, тому відповідно до статті 261 ЦК України немає підстав для застосування позовної давності за заявою ТОВ «ИРИС».

За таких обставин висновок суду першої інстанції пронаявність підстав для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу житлового будинку

з надвірними будівлями та земельною ділянкою від 20 жовтня 2010 року недійсним на підставі статей 3, 13, 203, 215 ЦК України, як вчиненого на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), є правильним.

Апеляційний суд зазначених висновків суду першої інстанції не спростував, не врахував доводи позивачів та підстави заявлених ними вимог, зокрема, що згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах, приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди). Обставина укладення ОСОБА_3 попереднього договору купівлі-продажу майна

з ОСОБА_10 , відповідно наміри відчужити майно до ДТП, яка сталася

01 жовтня 2010 року, не пливає на висновки суду першої інстанції про те, що після ДТП у правовідносинах з учасниками цієї справи та укладаючи оспорювані договори відповідачі діяли очевидно недобросовісно та зловживали правами стосовно позивачів. Разом із тим апеляційний суд правильно вказав, що підстав вважати зазначені правочини фіктивними немає, оскільки обставини справи свідчать про вчинення набувачами нерухомого майна дій щодо розпорядження ним.

Тому суд першої інстанції зробив помилковий висновок про фіктивність договорів.При цьому встановлення фраудаторності договору є достатньою та самостійною підставою визнання його недійсним та застосування наслідків його недійсності.

У зв?язку з цимрішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20 жовтня 2010 року підлягає зміні

в мотивувальній частині.

Крім того, позивачі просили застосувати наслідки визнання договору купівлі-продажу недійсними шляхом повернення сторін в первісний стан.

Такими наслідками позивач вважав скасування державної реєстрації прав власності на нерухоме майно за його набувачами (ТОВ «ВІВАТ» та ТОВ «ИРИС»), з чим погодився суд першої інстанції.

Разом з тим суд першої інстанції не врахував, що у спірних правовідносинах та за встановлених обставин справи ефективним способом захисту права/інтересу кредитора за вимогою про повернення сторін в первісний стан, тобто відновлення становища яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України), є повернення відповідного майна боржнику і для такого повернення оспорювання наступних правочинів (реєстраційних дій) щодо цього майна не вимагається.

У зв?язку з цимв зазначеній частині рішення та додаткове рішення суду першої інстанції підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про повернення житлового будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки ОСОБА_3 .

Також суд першої інстанції помилково стягнув з ТОВ «ИРИС» та ОСОБА_3 на користь позивачів судові витрати солідарно, оскільки солідарне стягнення судових витрат законом не передбачено.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем

і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідно до частин першої - четвертої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем,не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно не може бути звернена до приватних нотаріусів, яких позивачі визначили співвідповідачами. Державний реєстратор, зокрема і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі чи не був залучений. Встановивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судами обставини справи підтверджують, що цей спір виник між позивачами та ОСОБА_3 , ТОВ «ВІВАТ» (припинено на час звернення до суду з позовом), ТОВ «ИРИС», тому приватні нотаріуси Тимофєєва О. В. та

ОСОБА_13 є неналежними відповідачами, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог до них судам необхідно було відмовити із зазначеної підстави.

Тому в частині позовних вимог до приватних нотаріусів апеляційний суд правильно відмовив в позові, але помилився у мотивах такого рішення.

У зв?язку з цим в зазначеній частині оскаржена постанова апеляційного суду підлягає зміні в мотивувальній частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення частково ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку

з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду в частині позову доОСОБА_3 та ТОВ «ИРИС» скасувати, а до приватних нотаріусів- змінити в мотивувальній частині, рішення та додаткове суду першої інстанції в частині вимог про повернення сторін в первісний стан скасувати з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позову, в іншій частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_3 та ТОВ «ИРИС» - рішення суду першої інстанції змінити

в мотивувальній частині, додаткове рішення суду першої інстанції змінити

в частині розподілу судових витрат.

У зв`язку з цим сплачений позивачами судовий збір у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції в сумі 10 240,00 грн. підлягає стягненню

з ОСОБА_3 та ТОВ «ИРИС» в рівних частинах.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного суду від 22 січня 2021 року в частині відмови у позові ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ИРИС» скасувати, а в частині відмови у позові до приватних нотаріусів Тимофєєвої Олени Василівни та ОСОБА_13 змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 січня 2020 року

в частині задоволення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «ИРИС»про визнання договору недійсним змінити, виклавши його мотивувальну частину у редакції цієї постанови.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 січня 2020 року

та додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 лютого

2020 року в частині задоволення позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Товариства

з обмеженою відповідальністю «ИРИС» про повернення сторін в первісний стан шляхом скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно скасувати

з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення позову.

Відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення права власності на житловий будинок з надвірними будівлями та земельною ділянкою площею 0,0337 га, кадастровий номер № 6310137500:01:027:0006, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , ОСОБА_3 .

Додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 лютого

2020 року змінити в частині розподілу судових витрат.

Стягнути з ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю «ИРИС» на користь ОСОБА_1 судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи судом першої інстанції, у розмірі по 6 170,23 грн з кожного.

Стягнути з ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю «ИРИС» на користь ОСОБА_2 судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи судом першої інстанції, у розмірі по 6 170,23 грн з кожного.

Стягнути з ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю «ИРИС» на користь ОСОБА_1 судові витрати на сплату судового збору, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі по 2 560,00 грн з кожного.

Стягнути з ОСОБА_3 та Товариства з обмеженою відповідальністю «ИРИС» на користь ОСОБА_2 судові витрати на сплату судового збору, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, по 2 560,00 грн з кожного.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Московського районного суду м. Харкова від 17 січня 2020 року, додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 21 лютого 2020 рокута постанова Харківського апеляційного суду від 22 січня 2021 року в скасованих та змінених частинах втрачають законну силу та подальшому виконанню не підлягають.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук