Постанова

від 17.05.2022 по справі 542/875/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 травня 2022 року

м. Київ

справа № 542/875/20

провадження № 61-5838св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 05 листопада 2020 року у складі судді Шарової-Айдаєвої О. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від

25 лютого 2021 року в складі колегії суддів: Пікуля В. П., Карпушина Г. Л., Одринської Т. В.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У липня 2020 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим будинком.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вона є власником будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від

07 липня 2020 року, в якому зареєстровані відповідачі. Відповідачі зареєстровані за вказаною адресою за згодою її сина - ОСОБА_7 , попереднього власника вказаного будинку.

На час звернення до суду ОСОБА_7 та ОСОБА_2 разом не проживають. Реєстрація вказаної особи та її дітей за вказаною адресою перешкоджає їй, як власнику, користуватись і розпоряджатись відповідним нерухомим майном. Відповідачі перешкоджають їй у доступі до будинку, розпоряджаються на власний розсуд майном у будинку.

Відповідачі не є членами її сім`ї, не відносяться до кола осіб, які постійно проживають з нею та ведуть спільне господарства, то вона має право вимагати від них усунути порушення свого права власності відповідно до статей 321, 383, 391 ЦК України.

Просила визнати відповідачів такими, що втратили право користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , а також стягнути з відповідачів на її користь судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від

05 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 25 лютого 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

Рішення судів мотивовані тим, що ОСОБА_3 знята з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 та з 12 серпня 2020 року зареєстрована за іншою адресою: АДРЕСА_2 ,

а тому наявні підстави для відмови у задоволенні позову відносно

ОСОБА_3 , так як вона у цьому будинку не проживає та не зареєстрована на час розгляду справи в суді, тобто не порушує прав позивача.

ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з 2013 року зареєстровані

в будинку за вказаною адресою і в який вселились з дозволу попереднього власника - особи, з якою проживали однією сім`єю - ОСОБА_7 , а позивач, приймаючи в дар від свого сина ОСОБА_7 07 липня 2020 року вказаний будинок, знала про тривале проживання у ньому відповідачів (осіб, які спільно з її сином тривалий час проживали однією сім`єю), які іншого житла не мають та набули охоронюване законом право користування будинком у законний спосіб, погодилась на отримання у власність будинку. При укладенні договору дарування ОСОБА_6 могла передбачити характер та обсяг прав, які мають ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на житлову нерухомість.

Набуття права власності на будинок, в якому тривалий час (близько 8 років) на законних підставах проживали і продовжують проживати особи, які жили

з її сином однією сім`єю, не може бути безумовною підставою для виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення (стаття 116 ЖК УРСР та стаття 405 ЦК України). Відповідачі не є такими, що самоправно вселились до жилого приміщення.

Підтвердження виникнення обставин, які б призвели до неможливості спільного проживання сторін внаслідок негативної, протиправної чи аморальної поведінки ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 позивачем не надано.

Аргументи учасників справи

У квітні 2021 року ОСОБА_6 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій просила скасувати оскаржені судові рішення, справу передати на новий розгляд.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що відповідачі не є членами її сім`ї, власника жилого будинку, а також її сина. Оскаржувані судові рішення ґрунтуються на сумнівних довідках органу місцевого самоврядування та сумнівних свідченнях. Суд першої та апеляційної інстанції вийшов за межі своїх повноважень і визнав відповідачів її сім`єю та сім`єю її сина, хоча указане не було предметом позову, зустрічний позов не був поданий.

Рух справи межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного

у постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року (провадження № 6-709цс16)).

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що 23 квітня 2010 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_7 (покупець) придбав у ОСОБА_8 (продавець) у власність житловий будинок з господарськими будівлями і приватизовану земельну ділянку площею 0,1653 га, кадастровий номер 5323486001:01:001:0016, яка надана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та знаходиться в

АДРЕСА_1 із господарськими будівлями складаються: з жилого будинку глинохворостяного, житловою площею 46,1 кв. м, загальна площа 63,9 кв. м, літ. «А-1», літня кухня «Б», сарай «В», вбиральна «Г», колодязь № 4 (а. с. 7-8).

19 червня 2013 року у вказаному будинку зареєстровані: ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_9 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а. с. 123).

Із акту обстеження житлово-побутових умов від 19 грудня 2019 року, складеного та підписаного в.о. старости сіл ОСОБА_10 , депутатом сільської ради Корнієнком А. В., медсестрою АЗПСМ ОСОБА_11 , вбачається, що ОСОБА_2 проживає із сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 , у будинку, придбаному 23 квітня

2010 року. Після придбання будинку з роками навколо будинку був залитий фундамент і відмостка, будинок обкладено білою силікатною цеглою та залитий фундамент під кухню, ванну кімнату і коридор, замінено вікна на пластикові, відремонтовано кімнату, підведено до будинку воду та виведено каналізацію, збудовано каналізаційну яму. Згодом збудовано ванну кімнату, кухню і коридор, сучасно облаштовано, встановлено газовий котел і сучасні труби й батареї, придбано нові меблі, навколо будинку збудовано огорожу 125 м з металопрофілю. В господарстві є пральна машина, морозильна камера, супутникова антена.

У довідці Виконавчого комітету Нехворощанської сільської ради про склад сім`ї та проживання від 06 липня 2020 року № 02-34/1-641, яка видана ОСОБА_7 вказано, що до складу сім`ї, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , входять: ОСОБА_7 (голова домогосподарства), ОСОБА_2 (не родич),

ОСОБА_3 (не родич), ОСОБА_4 (не родич), ОСОБА_5 (не родич).

07 липня 2020 року між ОСОБА_7 (дарувальник) та ОСОБА_6 (обдарований) укладено договір дарування (а. с. 23-24), згідно з умовами якого дарувальник подарував, а обдарований прийняв у дар, зокрема, житловий будинок з господарськими побудовами, що знаходяться в АДРЕСА_1 , що складається в цілому з: житлового будинку глинохворостяного, загальною площею 63,9 кв. м, житловою площею 46,1 кв. м, зазначеного в плані під літерою «А-1», літньої кухні літери «Б», сараю літери «В», вбиральні літери «Г», колодязя питного № 4, розташованого на приватизованій земельній ділянці площею 0,1653 га, передана для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарський будівель

і споруд. Житловий будинок з господарськими побудовами належать дарувальнику на підставі договору купівлі-продажу від 23 квітня 2010 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2-934, 2-937.

Право власності на вказаний житловий будинок 07 липня 2020 року зареєстровано за ОСОБА_6 (а. с. 25).

Відповідно до довідки Виконавчого комітету Нехворощанської сільської ради від 07 жовтня 2020 року № 02-34/1-1022 ОСОБА_3 12 серпня 2020 року вибула до нового місця проживання (а. с. 123), а відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи, вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ,

з 12 серпня 2020 року (а. с. 132).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які

ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем

і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У частині першій статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК УРСР визначено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Згідно із статтею 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

У постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі

№ 6-709цс16 викладена правова позиція, що «правом користування житлом, який знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника нарівні

з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. Згідно

з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім`ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час».

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини

і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (частина четверта статті 10 ЦПК України).

У частині першій статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, зокрема, право кожної особи на повагу до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом

і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від

02 грудня 2010 року).

Отже, позбавлення особи житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що втручання у її право особи на повагу до житла буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 442/8188/19 зазначено, що «Верховний Суд у постанові від 15 січня 2020 року у справі

№ 754/613/18-ц, погоджуючись з рішенням місцевого суду про відмову

у визнанні особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, дійшов висновку про те, що позивач, прийнявши квартиру

у дар, тобто безоплатно набувши у власність майно, знав про проживання

в ньому відповідачки - члена сім`ї колишнього власника цього житла, яка не має іншого житла, тому його право на це майно не може бути захищено шляхом визнання відповідачки такою, що втратила право користування житловим приміщенням, яка внаслідок цього стане безхатченком, що не

є справедливим з урахуванням усіх обставин цієї справи. Отримана позивачем у дарунок квартира не є єдиним можливим місцем його проживання».

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 27 січня 2022 року у справі № 755/19709/20 зазначив, що «Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня

2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) зауважила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, виходячи із принципу верховенства права, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співрозмірним із переслідуваною законною метою. Розглядаючи питання про припинення права користування житлом колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають брати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін. Колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що

у справі, яка переглядається, необхідно дотримуватися балансу захисту права власності позивача на квартиру та права користування цим житлом відповідачем, який вже не є членом її сім`ї, проте зареєстрований у спірній квартирі, проживає в ній з 2015 року та іншого житла немає.».

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 з 2013 року зареєстровані у спірному будинку та вселились до нього з дозволу попереднього власника, особи, з якою проживали однією сім`єю -

ОСОБА_7 , отже набули право користування житловим приміщенням

у встановленому законом порядку, у них відсутнє інше житло, позивач, приймаючи в дар від свого сина ОСОБА_7 07 липня 2020 року вказаний будинок, знала про тривале проживання у ньому відповідачів,

а ОСОБА_3 у цьому будинку не проживає та не зареєстрована на час розгляду справи, тобто не порушує прав позивача, суди зробили обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2022 року у справі

№ 755/19709/20, від 20 жовтня 2021 року у справі № 442/8188/19, не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 залишити без задоволення.

Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від

05 листопада 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від

25 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук