Рішення

від 05.11.2020 по справі 542/875/20

НОВОСАНЖАРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Новосанжарський районний суд Полтавської області

Справа 542/875/20

Номер провадження 2/542/497/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2020 року смт Нові Санжари

Новосанжарський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді - Шарової-Айдаєвої О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання - Рибки Ю.О.,

позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим будинком,

ВСТАНОВИВ:

29 липня 2020 року ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Новосанжарського районного суду Полтавської області з позовною заявою до ОСОБА_2 (надалі також - відповідач-1, ОСОБА_2 ), ОСОБА_4 (надалі також - відповідач-2, ОСОБА_4 ), ОСОБА_5 (надалі також - відповідач-3, ОСОБА_5 ), ОСОБА_6 (надалі також - відповідач-4, ОСОБА_6 ), в якій просила: визнати ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 ).

Ухвалою судді Новосанжарського районного суду Полтавської області від 03 серпня 2020 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення вказаних в ухвалі недоліків (а.с. 29-30).

На усунення недоліків позивачем до суду 25 серпня 2020 року надані документи відповідно до ухвали про залишення без руху від 03 серпня 2020 року.

Ухвалою суду від 31 серпня 2020 року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання (а.с. 59).

22 жовтня 2020 року судом закрите підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду (а.с. 157-158).

Аргументи учасників справи

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона є власником будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору дарування від 07 липня 2020 року, в якому зареєстровані громадяни ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 . Позивачем вказано, що такі особи були зареєстровані за вказаною адресою за згодою її сина - ОСОБА_8 , попереднього власника вказаного будинку. Оскільки на час звернення до суду ОСОБА_8 та ОСОБА_2 разом не проживають, то реєстрація вказаної особи та її дітей за адресою: АДРЕСА_1 , перешкоджає позивачу, як власнику, користуватись і розпоряджатись відповідним нерухомим майном. Акцентовано увагу на тому, що відповідачі перешкоджають їй у доступі до будинку, розпоряджаються на власний розсуд майном у будинку.

Крім того, позивач зазначала, що оскільки такі особи не є членами її сім`ї, не відносяться до кола осіб, які постійно проживають з нею та ведуть спільне господарства, вона має право вимагати від них усунути порушення свого права власності.

З огляду на викладене, вона звернулась до суду із позовною вимогою про визнання ОСОБА_7 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 .

10 вересня 2020 року від відповідача ОСОБА_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву (а.с. 70-74), за змістом якого вона проти задоволення позовних вимог заперечувала, просила відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову, ОСОБА_2 зазначала, що у період часу з 2011 року по 2019 рік вона перебувала в фактичних шлюбних відносинах з ОСОБА_8 23 квітня 2010 року ОСОБА_8 придбаний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . У вказаний будинок у 2012 році вселились ОСОБА_8 та вона разом зі своїми дітьми ( ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ). До моменту вселення у вказаний будинок вона з дітьми та ОСОБА_8 проживали у будинку сестри ОСОБА_2 . Протягом 2011-2017 років ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_8 здійснювали ремонт будинку, його поліпшення, збудували паркан та добудову до житлового будинку.

З огляду на викладене, ОСОБА_2 вважала, що такий будинок, необхідно вважати спільною сумісною власністю її та ОСОБА_8 , отже вона не може бути позбавлення права користування таким будинком.

17 вересня 2020 року від позивача до суду надійшли пояснення на відзив до позовної заяви (а.с. 94-95). У вказаних поясненнях ОСОБА_1 повторно акцентувала увагу на тому, що вона є власником спірного будинку. Вказала, що її син за свої кошти придбав його у власність та здійснив його ремонт, провів воду до будинку, встановив газовий лічильник. Вказала, що відповідач ОСОБА_2 із своїми дітьми прописалась у будинку у 2013 році, жила з ОСОБА_8 , користувалась його коштами. Зазначила, що як власник майна, вона заперечує, щоб чужа людина перешкоджала їй у користування її будинком. Просила позов задовольнити.

В судовому засіданні позивач позовні вимога підтримала. Просила суд задовольнити позов, з підстав викладений у позовній заяві та поясненні на відзив на позов.

Відповідач-1 у судовому засіданні проти задоволення позових вимог заперечувала, просила відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача-1, у судовому засіданні також проти позову заперечувала, вказавши як на підстави для відмови у його задоволенні обставни, відкладені у відзиві на позов.

Крім того, додатково зазначала, що відповідач разом з її дітьми не може бути позбавлена права користування житловим приміщення, оскільки іншого місця (житла) для проживання не має, у її власності та власності її дітей не перебувають будь-які об`єкти нерухомого майна. У разі виселення із будинку, в ремонт якого вона вклала кошти, вона з дітьми опиниться на вулиці без можливості будь-де оселитись. Також, представником відповідача -1 вказано на правомірність підстав вселення ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 у вказаний будинок, оскільки мати дітей і власник будинку противали однією сім`єю. Зазначено, що оформлюючи договір дарування між ОСОБА_8 та позивачем, ОСОБА_1 достовірно знала, що в такому будинку зареєстровані вказані особи.

Відповідач-2, відповідач-3, відповідач-4 у судове засіданні не з`явились, хоча про час, дату та місце судового засідання повідомлялись належним чином, клопотань про відкладення судового розгляду не надсилали. У наданих до суду 15 жовтня 2020 року заявах (а.с. 149, 151, 153) просили розглянути справу без їх участі та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, вислухавши пояснення позивача, відповідача-1 та його представника, дослідивши докази, надані учасниками справи, допитавши свідків, дослідивши всі матеріали справи, встановив наступне.

Обставини справи, встановлені судом

З матеріалів справи вбачається, що 23 квітня 2020 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_8 (покупець) придбав у ОСОБА_9 (продавець) у власність житловий будинок з господарськими будівлями і приватизовану земельну ділянку площею 0,1653 га, кадастровий номер 5323486001-01-001-0016, яка надана для будівництва та обслуговування житлого будинку, господарський будівель і споруд, що знаходиться в АДРЕСА_1 , що складався з жилого будинку, глинохворостяного, житловою площею 46,1 кв. м., загальна площа 63,9 кв.м., літ. А-1 , літня кухня Б , сарай В , вбиральна Г , колодязь № 4. (а.с. 7-8).

Відповідно до витягу з Державного реєстру правочинів № 8469608 від 23.04.2010 вказаний договір купівлі-продажу зареєстрований за номером 3911018 (а.с. 9).

Станом на 24 лютого 2010 року виготовлено технічний паспорт на садидний (індивідуальний) житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за змістом якого вбачається, що останнім власником вказаного будинку зазначений ОСОБА_8 (а.с. 10-13).

З 19 червня 2013 року у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані гр. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 123).

Відповідно до акта обстеження житлово-побутових умов від 19 грудня 2019 року, складеного та підписаного в.о. старости сіл Соколова Балка, Андріївка та Світлівщина ОСОБА_11 , депутатом сільської ради ОСОБА_12 , медсестрою АЗПСМ ОСОБА_13 , встановлено, що ОСОБА_2 проживає із сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 , у будинку, придбаному 23 квітня 2010 року. Актом встановлено, що після придбання будинку з роками навколо будинку був залитий фундамент і відмостка, будинок обкладено білою силікатною цеглою та залито фундамент під кухню, ванну кімнату і коридор, замінено вікна на пластикові, відремонтовано кімнату, підведено до будинку воду та виведено каналізацію, збудовано каналізаційну яму. Згодом збудовано ванну кімнату, кухню і коридор, сучасно облаштовано, встановлено газовий котел і сучасні труби й батареї, придбано нові меблі, навколо будинку збудовано огорожу 125 м. з металопрофілю. В господарстві є пральна машина, морозильна камера, супутникова антена.

З довідки Виконавчого комітету Нехворощанської сільської ради про склад сім`ї та проживання від 06 липня 2020 року № 02-34/1-641 (а.с. 41), яка видана ОСОБА_8 вбачається, що до складу сім`ї, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , входять: ОСОБА_8 (голова домогосподарства), ОСОБА_2 (не родич), ОСОБА_4 (не родич), ОСОБА_5 (не родич), ОСОБА_6 (не родич).

Відповідно до довідки Виконавчого комітету Нехворощанської сільської ради від 07 жовтня 2020 року № 02-34/1-1022 ОСОБА_4 12 серпня 2020 року вибула до нового місця проживання (а.с. 123), а відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи, вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , з 12 серпня 2020 року (а.с. 132).

Отже, на час розгляду справи в суді ОСОБА_4 не є особою, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з цим, 07 липня 2020 року між ОСОБА_8 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдарований) укладено договір дарування (а.с. 23-24), згідно з умовами якого дарувальник подарував, а обдарований прийняв у дар, зокрема, житловий будинок з господарськими побудовами, що знаходяться в АДРЕСА_1 , що складається в цілому з: житлового будинку глинохворостяного, загальною площею 63,9 кв. м., житловою площею 46,1 кв. м., зазначеного в плані під літерою А-1 , літньої кухні літери Б , сараю літери В , вбиральні літери Г , колодязя питного № 4, розташованого на приватизованій земельній ділянці площею 0,1653 га, передана для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарський будівель і споруд. Житловий будинок з господарськими побудовами належать дарувальнику на підставі договору купівлі-продажу від 23 квітня 2010 року, зареєстрованого в реєстрі за № 2-934, 2-937.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07 липня 2020 року вбачається, що право власності на вказаний житловий будинок 07 липня 2020 року зареєстровано за ОСОБА_1 (а.с. 25).

Оскільки на підставі договору дарування від 07 липня 2020 року позивач стала власником вказаного будинку, вона звернулась до суду із вимогою про визнання відповідачів, які зареєстровані та проживають у вказаному будинку, такими, що втратили право користування житловим будинком, з метою усунення порушень свого права власності.

Надаючи оцінку вимогам позивача, суд виходить з наступного.

Норми права, які підлягають застосуванню

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частинами 1-5 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами частини 1 статті 264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до положень статті 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 109 Житлового кодексу УРСР виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті).

У статті 114 Житлового кодексу УРСР передбачено підстави виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення.

Частиною третьою статті 116 ЖК УРСР передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме: без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

При вирішенні питання про виселення члена сім`ї колишнього власника житла суд має враховувати і загальні норми, що регулюють питання реалізації права власності.

Відповідно до статті 156 ЖК УРСР, члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Крім того, при розгляді спорів, що не врегульовані житловим законодавством, суд застосовує норми цивільного законодавства.

Згідно із статтею 405 Цивільного кодексу України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України, власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) дійшла висновку про те, що не є підставою для виселення члена сім`ї власника житлового будинку, у тому числі й колишнього, сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики Європейського суду з прав людини.

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду

від 13 листопада 2019 року у справі № 369/9908/15-ц (провадження

№ 61-13962св18), від 24 червня 2020 року у справі № 309/1158/18. Підстави для відступлення від зазначених висновків відсутні.

Висновки щодо правозастосування

Надаючи оцінку правовідносинам, що склались, суд виходить з наступного.

Матеріалами справи встановлено, що відповідач-2, ОСОБА_4 , знята з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , та з 12 серпня 2020 року зареєстрована за іншою адресою в іншому районі, а саме: АДРЕСА_2 (а.с. 132).

Враховуючи викладене, підстав для задоволення позову в частині визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , не має, оскільки остання у цьому будинку не проживає та не зареєстрована на час розгляду справи в суді.

Досліджуючи позовні вимоги стосовно визнання гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 такими, що втратили право користування житловим будинком, суд зазначає наступне.

Питання виселення відповідачів має оцінюватися в контексті пропорційності застосування такого заходу з урахуванням порушення прав останніх на житло, дій сторін договору дарування та намірів позивача, внаслідок реалізації яких відповідачі можуть втратити право на користування єдиним житлом, в якому проживають протягом значного періоду часу.

Судом встановлено, що 19 червня 2013 року за адресою: АДРЕСА_1 , були зареєстровані гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Вказані особи проживали за відповідною адресою однією сім`єю з ОСОБА_8 , власником будинку АДРЕСА_1 , що вбачається із довідки про склад сім`ї від 06.07.2020 № 02-34/1-631, та підтверджується показами допитаних в судовому засіданні у якості свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_14

ОСОБА_2 наголошувалось, що з власником житлового будинку ОСОБА_8 , вона проживали як подружжя, перебували у фактичних шлюбних відносинах.

Відповідні обставини підтвердили і свідки ОСОБА_11 (виконуюча обов`язки старости сіл Соколова Балка, Андріївка, Світлівщина), ОСОБА_14 (колега відповідача-1), вказавши на те, що відповідач-1 із дітьми проживали у такому будинку з 2012 року, у зв`язку з тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_8 мали фактичні шлюбні відносини. Зазначили, що протягом спільного проживання ОСОБА_8 та ОСОБА_2 разом здійснювали ремонт цього будинку, його облаштування. Також вказали на те, що в цьому будинку проживає на даний час ОСОБА_2 з дітьми.

Обставини спільного проживання однією сім`єю в якості чоловіка та жінки ОСОБА_8 та ОСОБА_2 також підтвердив і свідок, що викликався на вимогу позивача, - ОСОБА_15 . Свідок ОСОБА_15 , яка є сусідкою відповідача-1, вказала, що не бачила того, що ОСОБА_2 приймала участь у ремонті будинку. На її думку, облаштування будинку та його ремонт здійснювався ОСОБА_8 самостійно. Вказала, що не знає, хто на даний час проживає у цьому будинку.

У своїх поясненнях на відзив (а.с. 94-95) позивач також вказала, що її син ОСОБА_8 та гр. ОСОБА_2 спільно проживали та остання отримувала від її сина фінансову допомогу, оскільки жила за кошти ОСОБА_8 .

Відповідно до частини 2 статті 3 Сімейного кодексу України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що відповідачі правомірно вселились у будинок АДРЕСА_1 , який належав ОСОБА_8 на праві власності, як члени його сім`ї.

Вказуючи як на підставу для задоволення позову, ОСОБА_1 акцентувала увагу на тому, що відповідачами порушуються її права як власника на проживання у цьому домі, чиниться опір у її доступі до будинку, вказано, що вона не має місця для проживання.

Суд зазначає, що на підтвердження вказаних обставин позивачем не надано жодних доказів, не доведено, що вона має перешкоди в доступі до будинку, що її позбавлено права володіти, користуватись і розпоряджатись ним.

Крім того, судом встановлено, що окрім будинку АДРЕСА_1 , позивач має у власності будинок за адресою: АДРЕСА_1 , в якому і проживає (а.с. 124), що самою ОСОБА_1 не спростовується.

Судом встановлено, що відповідачі, однак не мають у власності будь-якого житла, що підтверджуються наданою Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (а.с. 126,127, 128), отже, змоги переїхати в інше житло вони не мають, оскільки будинок АДРЕСА_1 є їх єдиним місцем для проживання.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 постійно проживає у вказаному будинку, а гр. ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_6 у робочі дні тижня винаймають для проживання місце у гуртожитку в м. Полтаві, оскільки навчаються і працюють, а у вихідні дні приїжджають до матері, де живуть разом з нею у будинку АДРЕСА_1 .

Встановивши, що ОСОБА_2 , гр. ОСОБА_5 , гр. ОСОБА_6 з 2013 року зареєстровані в будинку АДРЕСА_3 , в який вселились з дозволу попереднього власника, особи, з якою проживали однією сім`єю - ОСОБА_8 , суд виходить із того, що приймаючи в дар від свого сина ОСОБА_8 07.07.2020 вказаний будинок, позивач знала про проживання у ньому відповідачів (осіб, які спільно з її сином тривалий час проживали однією сім`єю), які іншого житла не мають та набули охоронюване законом право користування будинком у законний спосіб, погодилась на отримання у власність будинку, в якому тривалий час прожили вказані особи. Таким чином, позивач при укладенні договору дарування могла передбачити характер та обсяг прав, які мають ОСОБА_2 , гр. ОСОБА_5 , гр. ОСОБА_6 на житлову нерухомість.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про те, що у задоволенні позову про визнання відповідачів таким, що втратив право користування спірним будипнком, необхідно відмовити, оскільки набуття права власності на будинок, в якому тривалий час (близько 8 років) на законних підставах проживали і продовжують проживати особи, які жили з її сином однією сім`єю, не може бути безумовною підставою для виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення (стаття 116 ЖК УРСР та стаття 405 ЦК України). Відповідачі не є такими, що самоправно вселились до жилого приміщення.

Доказів на підтвердження виникнення обставин, які б призвели до неможливості спільного проживання сторін внаслідок негативної, протиправної чи аморальної поведінки ОСОБА_2 , гр. ОСОБА_5 , гр. ОСОБА_6 , позивачем не надано

Отже, у задоволенні позову необхідно відмовити.

Розподіл судових витрат

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", ОСОБА_1 як інвалід ІІ групи звільнена від сплати судового збору. Доказів щодо понесення судових витрат іншими учасниками справи не надано.

Отже, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. 263-265, 268 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим будинком - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи до Полтавського апеляційного суду через Новосанжарський районний суд.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 ;

відповідач-1: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , АДРЕСА_1 , рнокпп: НОМЕР_2 ;

відповідач-2: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , АДРЕСА_2 ;

відповідач-3: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , АДРЕСА_1 ;

відповідач-4: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складений 13 листопада 2020 року.

Суддя О.О. Шарова-Айдаєва