Постанова

від 22.05.2022 по справі 523/12711/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

23 травня 2022 року

м. Київ

справа № 523/12711/18

провадження № 61-516 св 22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: приватне підприємство «Домінанта-Д», товариство з обмеженою відповідальністю «Гранд-Палестро»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 червня 2020 року у складі судді Сувертак І.В. та постанову Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д., Дришлюка А. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного підприємства «Домінанта-Д» (далі - ПП «Домінанта-Д», підприємство), товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд-Палестро» (далі - ТОВ «Гранд-Палестро», товариство) про визнання договору оренди недійсним, відшкодування майнової та моральної шкоди, стягнення безпідставно набутого майна.

Позовна заява мотивована тим, що 19 вересня 2016 року між ним та ТОВ «Гранд-Палестро» було укладено договір оренди нерухомого майна № 41А, за умовами якого товариством було передано йому в оренду нежитлове приміщення, площею 52,2 кв. м, що розташоване у приміщенні АДРЕСА_1 , строком до 30 вересня 2017 року.

При проведенні перемовин щодо оренди зазначеного приміщення, він повідомив товариство про своє бажання укласти довгостроковий договір оренди з метою облаштування у приміщенні медичного кабінету ультразвукової діагностики і розміщення офісного приміщення, з чим погодився представник ТОВ «Гранд-Палестро» та зазначив, що готовий передати приміщення у довгострокову оренду, а саме на п`ять і більше років. Проте в оспорюваному договорі оренди нерухомого майна № 41А зазначено строк оренди один рік, представник товариства завірив його, що строк цього договору буде продовжуватися, а після реєстрації ним, як фізичною особою-підприємцем, та отримання відповідної лікарської ліцензії вони перепідпишуть договір оренди строком на п`ять років.

У рахунок довгострокової оренди ним здійснено капітальний ремонт зазначеного приміщення. Додатковою угодою до договору оренди нерухомого майна погоджено щомісячну орендну плату у розмірі 2 500 грн.

ТОВ «Гранд-Палестро» не мало права укладати з ним зазначений договір оренди нерухомого майна, а працівники товариства ввели його в оману щодо дійсного власника приміщення, яким було ПП «Домінанта-Д», що завдало йому матеріальної шкоди та завадило отримати ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики. Отже, унаслідок протиправних дій відповідачів було порушено його права споживача відповідно до положень Закону України «Про захист прав споживачів».

У період з вересня 2016 року по грудень 2017 року ним було сплачено товариству орендну плату у розмірі 40 177 грн, що підтверджується відповідними розрахунковими документами. Крім того, у вказаний період ним за власний рахунок здійснено капітальний ремонт орендованого нежитлового приміщення на загальну суму 200 000 грн. Також він сплатив за утримання будинку та прибудинкових територій житлово-управляючій компанії 5 070,78 грн.

У жовтні 2017 року він довідався про те, що власником вищевказаного нежитлового приміщення є ПП «Домінанта-Д» відповідно до свідоцтва про право власності від 19 березня 2015 року, з представниками якого зустрівся 05 грудня 2017 року та запропонував їм укласти договір оренди спірного нежитлового приміщення між ним та підприємством.

12 грудня 2017 року ТОВ «Гранд-Палестро» було передано йому лист про припинення договірних правовідносин між ним та товариством, у зв`язку з закінченням терміну дії договору оренди нерухомого майна № 41А. Крім того, ТОВ «Гранд-Палестро» вказало, що унаслідок адміністративно-господарських причин не має наміру продовжувати орендні правовідносини. Представник ПП «Домінанта-Д» також повідомив його про те, що підприємство не має наміру укладати з ним договір оренди нерухомого майна. Такі обставини свідчать, що підприємство безпідставно набуло у власність належне йому майно, вартість якого відповідає вартості капітального ремонту спірного нежитлового приміщення.

Отже, ТОВ «Гранд-Палестро» навмисно введено його в оману щодо власника спірного нежитлового приміщення, чим порушено його майнові права та завдано моральної шкоди.

З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір оренди нерухомого майна від 19 вересня 2016 року № 41А, укладений між ним та ТОВ «Гранд-Палестро»; стягнути на його користь з ТОВ «Гранд-Палестро» сплачені: орендну плату у розмірі 40 177 грн, комунальні послуги у розмірі 5 070,78 грн, витрати на капітальний ремонт у розмірі 200 000 грн, подвійний розмір збитку від укладання, унаслідок введення його в оману, договору оренди нерухомого майна у розмірі 490 495,56 грн. Також просив стягнути з ПП «Домінанта-Д» на його користь вартість безпідставно набутого майна, як вартість виконаного капітального ремонту у спірному нежитловому приміщенні у розмірі 200 000 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 18 червня 2020 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у ТОВ «Гранд-Палестро» відповідно до договору оренди від 01 липня 2016 року № 01/07-16, укладеного з ПП «Домінанта-Д», були наявні правові підстави для передачі спірного нежитлового приміщення в суборенду третім особам.

Позивач на підставі оспорюваного договору оренди нерухомого майна від 19 вересня 2016 року № 41А, укладеного з ТОВ «Гранд-Палестро», увесь строк оренди користувався спірним нежитловим приміщенням, в якому згідно з пунктом 4 додатку № 1 від 26 вересня 2016 року до договору оренди нерухомого майна виконав ремонтні роботи, сплачував орендну плату, комунальні послуги. Отже, ОСОБА_1 не доведено введення його в оману при укладенні зазначеного договору оренди нерухомого майна.

Відсутні докази того, що договір оренди нерухомого майна від 19 вересня 2016 року № 41А був припинений товариством в односторонньому порядку. Позивач вказував про те, що договір оренди нерухомого майна є недійсним, оскільки у ньому зазначено недостовірну інформація, яка перешкодила отримати відповідну медичну ліцензію, чим порушено його майнові права. Проте відсутні докази відмови у видачі позивачу медичної ліцензії.

Вимога позивача про стягнення з ТОВ «Гранд-Палестро» суми збитку від укладання договору оренди нерухомого майна у розмірі 200 000 грн, яка складається з витрат на капітальний ремонт, та вимога про стягнення подвійного розміру збитку у розмірі 490 495,56 грн, а також вимога про стягнення з ПП «Домінанта-Д» вартості безпідставно набутого майна, яка вимірюється вартістю виконаного капітального ремонту, у розмірі 200 000 грн, фактично дублюють одна одну, тому є взаємовиключними.

Крім того, надані ОСОБА_1 квитанції не складають у своїй сумі 200 000 грн, їх відношення до предмету спору позивачем не доведено. На правовідносини, які виникли між сторонами, не поширюються положення Закону України «Про захист прав споживачів», так як позивачем укладено оспорюваний договір оренди нерухомого майна з метою здійснення підприємницької діяльності.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що умови оспорюваного договору оренди нерухомого майна від 19 вересня 2016 року № 41А та додаткових угод до нього, їх сторонами були виконані у повному обсязі, а саме ТОВ «Гранд-Палестро» надало ОСОБА_1 у строкове платне користування нежитлове приміщення, на терміном до 30 грудня 2017 року, а ОСОБА_1 щомісячно сплачував оренду плату та на свій розсуд користувався цим приміщенням.

Відсутні докази, які б підтверджували, що ТОВ «Гранд-Палестро» ввело в оману ОСОБА_1 , тобто діяло недобросовісно чи заперечувало наявність певних обставин, які були б неприйнятними для позивача. Таким чином, необізнаність ОСОБА_1 про власника спірного нежитлового приміщення обумовлена не навмисними діями відповідача, а недбальством позивача, який не намагався перевірити та не вимагав жодних правовстановлюючих документів на спірне нерухоме майно. У ТОВ «Гранд-Палестро» відповідно до договору оренди від 01 липня 2016 року було наявне право користування та розпорядження спірним нежитловим приміщенням, у тому числі право передавати його в оренду іншій особі.

Договір оренди нерухомого майна від 19 вересня 2016 року № 41А, укладений між ТОВ «Гранд-Палестро» та ОСОБА_1 , припинив свою дію у зв`язку зі спливом строку, на якій його було укладено, тому посилання позивача на те, що цей договір розірвано в односторонньому порядку товариством є безпідставними та належними доказами не підтверджені.

Доводи позивача про те, що недостовірні відомості про власника нежитлового приміщення у договорі оренди нерухомого майна від 19 вересня 2016 року № 41А, стали б у майбутньому причиною відмови у видачі ОСОБА_1 ліцензії на медичну практику Міністерством охорони здоров`я України, а тому вказане завдало йому майнової і моральної шкоди, є лише припущенням та не підтверджується доказами, оскільки позивачем така відмова у видачі ліцензії не надавалася.

Спірне нежитлове приміщення взято позивачем в оренду для здійснення комерційної діяльності, а саме приватної лікарської практики, шляхом облаштування в приміщенні медичного кабінету ультразвукової діагностики і розміщення офісного приміщення. Отже, на правовідносини, які виникли між ОСОБА_1 та ТОВ «Гранд-Палестро» положення Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюються. Позивач не є споживачем у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки використовував чи мав намір використовувати певне приміщення з метою здійснення підприємницької діяльності.

В суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 подано клопотання про виклик свідків та клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи, воно не прийнято, оскільки ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 11 грудня 2019 року залишено без задоволення клопотання ОСОБА_1 про виклик і допит свідків, так як ним не доведено, що ці свідки володіють відомостями з приводу обставин, які є предметом дослідження у справі. Таким чином, клопотання позивача про виклик свідків було розглянуто судом першої інстанції та обґрунтовано відмовлено в його задоволенні, в суді апеляційної інстанції підстави для задоволення зазначеного клопотання також відсутні.

29 жовтня 2018 року ОСОБА_1 подавав до суду першої інстанції клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи. При цьому, у протоколі судового засідання суду першої інстанції від 09 грудня 2019 року, в якому було закрито підготовче засідання, позивач заявляв лише клопотання про виклик свідків та про вжиття заходів забезпечення позову, і зазначив що більше клопотань немає. Отже, протягом розгляду справи у суді першої інстанції позивач не підтримував клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 523/12711/18 з Суворовського районного суду м. Одеси.

У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ТОВ «Гранд-Палестро» при укладенні оспорюваного договору оренди нерухомого майна від 19 вересня 2016 року № 41А ввело позивача в оману щодо власника орендованого нежитлового приміщення, оскільки воно належало ПП «Домінанта-Д», що свідчить про недійсність вказаного договору. Позивач погоджував з товариством довгострокову оренду спірного нежитлового приміщення, унаслідок чого за власні кошти зробив його капітальний ремонт. ТОВ «Гранд-Палестро» запевняло ОСОБА_3 , що строк договору оренди буде продовжено з 01 січня 2018 року і уклало з ним договір оренди спірного нерухомого майна від 01 січня 2018 року № 1а, згідно з яким строк оренди нежитлового приміщення становив до 30 грудня 2018 року. Проте у товариства було відсутнє право на укладення договору оренди спірного нерухомого майна від 01 січня 2018 року № 1а, оскільки у ТОВ «Гранд-Палестро» припинилося право на розпорядження цим нежитловим приміщенням, у зв`язку з закінченням 30 грудня 2017 року строку дії договору оренди від 01 липня 2016 року № 01/07-16, за умовами якого ПП «Домінанта-Д» надало товариству право передавати в оренду таке нерухоме майно. Суди безпідставно не врахували укладений між позивачем та ТОВ «Гранд-Палестро» договір оренди спірного нерухомого майна від 01 січня 2018 року № 1а, за умовами якого продовжено строк оренди нежитлового приміщення до 30 грудня 2018 року.

Отже, ТОВ «Гранд-Палестро» в односторонньому порядку було припинено договір оренди нерухомого майна від 19 вересня 2016 року № 41А, унаслідок чого ПП «Домінанта-Д» незаконно набуло майно за рахунок позивача. ОСОБА_2 звертався до ПП «Домінанта-Д» з вимогою про повернення йому у користування спірного нерухомого майна, чи грошових коштів, які він витратив на його ремонт, на що представник підприємства вказав про необхідність звернення до юристів і про те, що між підприємством та ОСОБА_4 договірних правовідносин не виникало.

На спірні правовідносини поширюються положення Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки договір оренди нерухомого майна від 19 вересня 2016 року № 41А укладено між ТОВ «Гранд-Палестро» та позивачем, як фізичною особою, а не фізичною особою-підприємцем.

Судом першої інстанції не розглянуто заяву позивача про призначення судової будівельно-технічної експертизи та клопотання про виклик свідка.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судом установлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 19 березня 2015 року та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень, власником нежитлового приміщення АДРЕСА_2 , загальною площею 55,20 кв. м, є ПП «Домінанта-Д» (а.с. 68-69, т. 1).

Згідно з договором оренди від 01 липня 2016 року № 01/07-16 ПП «Домінанта-Д», як орендодавець, передало ТОВ «Гранд-Палестро», як орендарю, у строкове платне користування приміщення, загальною площею 55,2 кв. м, що розташоване за адресою: приміщення АДРЕСА_1 , зі сплатою одноразової орендної плати за весь строк оренди у розмірі 32 928 грн (а.с. 196-202, т. 1).

Відповідно до пунктів 1.3-1.4 договору оренди № 01/07-16 орендар зобов`язується використовувати вказане приміщення для здійснення господарської (комерційної) діяльності і статутних завдань, а саме: подальшої передачі в користування орендованого нерухомого майна (суборенду). Строк оренди приміщення за цим договором з 01 липня 2016 року по 31 грудня 2017 року, з правом пролонгації.

Відповідно до пункту 4.3.8 договору оренди № 01/07-16 орендар зобов`язується не передавати у подальше користування приміщення без попередньої письмової згоди орендодавця. У разі надання згоди з боку орендодавця та передачі у подальше користування приміщення третім особам, орендар набуває статусу орендодавця у відносинах з третіми особами.

Згідно з актом приймання-передачі від 01 липня 2016 року, що є додатком до договору оренди № 01/07-16 орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, що розташоване за адресою: приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 55,2 кв. м (а.с. 203, т. 1).

Листом від 01 липня 2016 року ПП «Домінанта-Д» надало ТОВ «Гранд-Палестро» письмову згоду на проведення у вищезазначеному приміщенні некапітальних ремонтних робіт та передачу цього приміщення третім особам у повторне користування (суборенду) (а.с. 204, т. 1).

29 липня 2016 року ТОВ «Гранд-Палестро» сплатило ПП «Домінанта-Д» на виконання умов договору оренди від 01 липня 2016 року № 01/07-16 орендну плату у розмірі 32 928 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 29 липня 2016 року № 17 (а.с. 205, т. 1).

19 вересня 2016 року між ТОВ «Гранд-Палестро», як орендодавцем, та ОСОБА_1 , як орендарем, укладено договір оренди нерухомого майна № 41А, за умовами якого орендарю передано у строкове платне користування в оренду нежитлове приміщення, загальною площею 55,2 кв. м, розташоване за адресою: приміщення АДРЕСА_3 , строком до 30 вересня 2017 року (а.с. 10-18, т. 1).

Відповідно до акту приймання-передачі від 26 вересня 2016 року, який є додатком № 1 до договору оренди нерухомого майна від 19 вересня 2016 року № 41А, орендодавець, ТОВ «Гранд-Палестро», передав, а орендар, ОСОБА_1 , прийняв у строкове платне користування нежитлове приміщення, загальною площею 55,2 кв. м, яке розташоване за адресою: приміщення АДРЕСА_3 . Відповідно до пункту 4 додатку № 1 орендар повинен виконати ремонтні роботи у приміщенні (а.с. 29, т. 1).

Згідно з додатковою угодою до договору оренди нерухомого майна, яка є додатком № 2 до договору оренди нерухомого майна від 19 вересня 2016 року № 41А, пункт 1.1 договору оренди нерухомого майна викладено у наступній редакції: «Відповідно до умов цього договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування (оренду) майно у вигляді нежилого приміщення, загальною площею 50,00 кв. м, розташоване за адресою: АДРЕСА_4 , відповідно до план-схеми, яка є невід`ємною частиною цього договору.».

Пункт 3.2 договору оренди нерухомого майна від 19 вересня 2016 року № 41А викладено у наступній редакції: «сторони погоджують щомісячний розмір орендної плати за орендоване приміщення, яку орендар повинен сплачувати орендодавцю у сумі 2 500 грн (а.с. 85, т. 1).

Відповідно до додаткової угоди від 01 вересня 2017 року до договору оренди нерухомого майна від 19 вересня 2016 року строк оренди приміщення було продовжено до 30 грудня 2017 року (а.с. 86, т. 1).

Згідно з додатковою угодою від 01 жовтня 2017 року до договору оренди нерухомого майна, розмір орендної плати було збільшено до 4 000 грн (а.с. 87, т. 1).

ОСОБА_1 посилався на те, що за вересня 2016 року по жовтень 2017 року за власні кошти він зробив ремонт в орендованому приміщенні АДРЕСА_3 .

Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, загальний перелік яких визначений у статті 16 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. У частинах першій, третій, четвертій вказаної статті передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини третьої статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Ураховуючи викладене, суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшли обґрунтованого висновку про те, що безпідставними є посилання позивача на недійсність оспорюваного договору оренди нерухомого майна від 19 вересня 2016 року № 41А, оскільки він виконувався ТОВ «Гранд-Палестро» шляхом надання позивачу в оренду нерухомого майна на строк визначений цим договором, а ОСОБА_1 сплачував орендну плату й користувався цим майном на власний розсуд. Посилання позивача на помилку у вказаному договорі оренди нерухомого майна щодо адреси орендованого нежитлового приміщення не свідчить про недійсність такого правочину, який відповідно до положень статті 204 ЦК України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У пункті 4 акту приймання-передачі від 26 вересня 2016 року, який є додатком № 1 до договору оренди нерухомого майна від 19 вересня 2016 року № 41А, позивач підтвердив свій обов`язок виконати відповідні ремонтні роботи у спірному нерухомому майні (а.с. 29, т. 1), що є домовленістю сторін відповідно до свободи договору.

Верховний Суд погоджується з висновком судів про те, що договір оренди нерухомого майна від 19 вересня 2016 року № 41А припинено у зв`язку зі спливом строку, на якій його було укладено, тому посилання позивача на розірвання цього договору в односторонньому порядку є безпідставними, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.

Отже, суди дійшли вірного висновку про недоведеність ОСОБА_1 належними та допустимими доказами, що є його процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України), факту введення його в оману ТОВ «Гранд-Палестро», оскільки відсутні докази недобросовісних дій товариства щодо позивача, чи заперечення відповідачем певних обставин, які були б неприйнятними для позивача. Необізнаність ОСОБА_1 щодо власника орендованого майна не свідчить про наявність вищевказаних обставин, а, тим більше, не є підставою для недійсності договору оренди, укладеного відповідно до вимог цивільного законодавства. У ТОВ «Гранд-Палестро» згідно з договором оренди від 01 липня 2016 року було наявне право на передачу спірного нежитлового приміщення в оренду, у тому числі позивачу, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.

Ураховуючи викладене, відсутні докази завдання позивачу майнової та моральної шкоди діями відповідачів.

Доводи касаційної скарги про те, недостовірні відомості про власника нежитлового приміщення у договорі оренди нерухомого майна від 19 вересня 2016 року № 41А, стали б у майбутньому причиною відмови у видачі ОСОБА_1 ліцензії на медичну практику Міністерством охорони здоров`я України, на увагу не заслуговують, оскільки є припущенням, а відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання касаційної скарги на те, що на спірні правовідносини поширюються положення Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки позивачем, як фізичною особою укладено оспорюваний договір оренди нерухомого майна від 19 вересня 2016 року № 41А, є безпідставними, оскільки вказаний договір укладено позивачем з метою здійснення комерційної діяльності, а саме приватної лікарської практики, шляхом облаштування в приміщенні медичного кабінету ультразвукової діагностики і розміщення офісного приміщення. Тому положення вказаного закону на спірні правовідносини не поширюються, оскільки відповідно до пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач погоджував з працівником товариства довгострокову оренду спірного нежитлового приміщення, унаслідок чого за власні кошти зробив капітальний ремонт цього приміщення, на увагу не заслуговують, оскільки належними доказами не підтверджені, а відповідно до пункту 4 акту приймання-передачі від 26 вересня 2016 року, який є додатком № 1 до договору оренди нерухомого майна від 19 вересня 2016 року № 41А, орендар повинен виконати відповідні ремонтні роботи у спірному нерухомому майні. Тобто позивач у добровільному порядку погодився на виконання вказаних будівельних робіт.

Посилання касаційної скарги на те, що суди безпідставно не врахували укладений між позивачем та ТОВ «Гранд-Палестро» договір оренди спірного нерухомого майна від 01 січня 2018 року № 1а, за умовами якого продовжено строк оренди нежитлового приміщення до 30 грудня 2018 року, є безпідставними, оскільки товариство було позбавлено права на укладення вказаного правочину, так як у нього припинилося право на розпорядження спірним нежитловим приміщенням, у зв`язку з закінченням 30 грудня 2017 року строку дії договору оренди від 01 липня 2016 року № 01/07-16, укладеного з ПП «Домінанта-Д».

Доводи касаційної скарги про те, що судом першої інстанції не розглянуто заяву позивача про призначення судової будівельно-технічної експертизи є безпідставними, оскільки 29 жовтня 2018 року позивач подавав до суду першої інстанції клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи. При цьому, як вбачається з протоколу судового засідання суду першої інстанції від 09 грудня 2019 року, в якому було закрито підготовче засідання, ОСОБА_1 заявляв лише клопотання про виклик свідків та про вжиття заходів забезпечення позову, та зазначив що більше клопотань немає. Таким чином, протягом розгляду справи у суді першої інстанції позивач не підтримував клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи.

Крім того, відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.

Проте у цій справі, з огляду на підстави відмови в позові, була відсутня необхідність для призначення судово-будівельної експертизи, оскільки судами встановлено усі фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінено докази, подані сторонами, в їх сукупності та взаємозв`язку, сумніві щодо будь-яких обставин не виникало.

Інших доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають, а в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 18 червня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 24 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник