Постанова

від 01.06.2006 по справі 9/69-742

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2006 р.

Справа № 9/69-742

 10:00 год.

 м. Тернопіль

Господарський суд Тернопільської

області

у складі   судді Кропивної

Л.В.            

при секретарі судового засідання 

Кулагіній Т. В.

Розглянув справу

за

позовом  Тернопільської об`єднаної

державна податкова інспекція вул. Білецька, 1, м.Тернопіль          

до

відповідача-1:  Суб'єкта підприємницької

діяльності ОСОБА_1 АДРЕСА_1  

до

відповідача-2 :Приватного підприємства "СК ПРО" вул. Велика окружна

дорога, 3, м.Київ 16,           

За участю представників сторін:

позивача:  Мельник О.А., довір.  віл 16.03.2006 р. № 15509/7/10-015   

відповідачі:  не з'явилися. 

Суть справи:  Тернопільська  об'єднана 

державна податкова інспекція ,                          м. Тернопіль , (Позивач)  звернулася 06.03.2006 р. до господарського

суду Тернопільської області з позовом до 

Відповідачів   -  суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної

особи ОСОБА_1,  АДРЕСА_1, та   ПП. „СК ПРО ”,  м. Київ, вул. Велика окружна  дорога ,3 , 

як до сторін господарського зобов'язання 

по  договору купівлі -продажу

,   укладеного  02.06.2004 р. 

в усній формі ,   і просить  визнати недійсним це господарське   зобов'язання    як таке 

, що вчинене   з метою,  яка завідомо суперечить  інтересам держави і суспільства. Умисел , на

думку  Позивача,  на отримання 

незаконного доходу  та  ухилення від сплати податку ,  мало  

лише ПП.” СК ПРО”,  у зв'язку із

чим просить застосувати  публічно-правові

наслідки недійсності господарського зобов'язання  - стягнути  

з  ПП.” СК ПРО”  на користь підприємця ОСОБА_1 5052  грн. та з підприємця ОСОБА_1  - 5052 грн. в доход держави.

Матеріально-правовою підставою    позову  

названі  положення  ч. 1 ст. 207 та ч. 1 ст. 208 ГК України.

На доведення  своїх доводів,  Позивач посилається на те, що  в ході проведення  Тернопільською ОДПІ  планової документальної перевірки  з питань  

своєчасності,                

достовірності , повноти нарахування 

та сплати податків і зборів  

суб'єкта  підприємницької

діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, 

виявлено, що   ним  на підставі 

товарної накладної   НОМЕР_1 від

02.06.2004 р. та податкової накладної 

НОМЕР_1 від 02.06.2004 р. , виданої  

продавцем -ПП. „СК ПРО” , 

придбано у власність    

товар  на загальну суму  5052 грн., у тому числі  податок на додану вартість  842 грн. 

Податкова накладна   стала

підставою  для Підприємця у декларації за

червень 2004 р.  віднести ПДВ  у розмірі 

842 грн. до податкового кредиту.

Однак,  ДПІ у Голосіївському районі м Києва  отримало 

відповідь від  06.12.2005 р. на

запит  Тернопільської ОДПІ   повідомило , що ПП. „СК ПРО” перебуває на

податковому обліку  з 28.10.2004 р., а

зареєстроване  платником ПДВ  з 12.11.2004 р.

У ході судових засідань   було   

встановлено,     що    у податковій накладній НОМЕР_1 від

02.06.2004 р , оформленій  для

підприємця  ОСОБА_1, в  графі „платник податку”                                   та

„продавець”  зазначено ПП. „СК ПРО”.  Натомість, у товарній накладній   НОМЕР_1 

від                      02.06204

р   - організаційно  - правова  

форма   продавця   вказана ,  

як   Товариство  з обмеженою відповідальністю . При цьому  ідентифікаційний код   платника податку та продавця співпадав   - 33146028 .

Вказані  обставини підлягали  додатковому з'ясуванню, у зв'язку  із чим 

Позивач надіслав   запит до  державного 

реєстратора Голосіївської районної 

у місті Киві державної адміністрації.

Листом від 17.05.2006 р. за №  524-423 

Голосіївська районна у м. Києві 

державна  адміністрація повідомила,

що за ідентифікаційним номером 

33146028   нею 13.10.2004 р.

зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю „СК ПРО” за адресою : м.

Київ, а, вул.. Велика Окружна Дорога, буд.3 .

Зваживши на такі обставина   справи,  

судом  до    розгляду справи був залучений  належний відповідач - ТОВ  „СК ПРО”.

Представник  підприємця 

ОСОБА_1  з доводами позову не

погодився та  стверджував , що Закон

України  „Про державну податкову службу в

Україні”, як і  положення Кодексу України

про адміністративне  судочинство України  , не надають прав  органам податкової служби  звертатися до суду з позовами про   визнання 

господарських зобов'язань недійсними . Представник  Відповідача-1 вважав, що  оскільки згідно із частиною 2 статті 19

Конституції України державні органи та їх посадові особи діють у спосіб, в

межах повноважень та на підставах, передбачених Конституцією та законами

України, то у Позивача відсутнє право вимоги на визнання недійсним

господарського зобов'язання   з договору

купівлі -продажу  , укладеного  між 

підприємцем ОСОБА_1та ТОВ „СК ПРО”.

ТОВ „СК ПРО”( як  і ПП. „СК ПРО” )  свого представника у судові засідання не

направив, хоча про дату, місце та час слухання справи був повідомлений належним

чином, у встановленому законом порядку - 

повістками  про виклик., заперечень

на позов, а також витребуваних судом документів не подав.

Як вбачається з матеріалів справи,

спірні правовідносини за своїм характером є адміністративно-правовими, а отже

справа розглядається згідно положень Кодексу 

адміністративного судочинства України, що набрав чинності з 01.09.2005

р., у відповідності до п. 6 Прикінцевих та перехідних положень якого, до

початку діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи

підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального

кодексу України 1991 року, вирішуються відповідним господарським судом за

правилами КАС України.

Розглянувши матеріали справи,

проаналізувавши подані сторонами  докази,

суд   встановив:

Як випливає з ст. 1 , та ч. 3 ст.

5  Господарського Кодексу України   між суб'єктами господарювання виникають  господарські відносини ,   які  

повинні відповідати 

конституційним основам правопорядку 

України. 

Частиною 1  с. 55 ГК України   надається визначення  суб'єкта господарювання, як особи -  учасника господарських відносин, який

здійснює господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію

(сукупність господарських прав та обов'язків), що має відокремлене майно і несе

відповідальність за  своїми

зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

За загальним правилом, викладеним

у  ч. 1 ст. 49 ГК України,  суб'єкти господарювання  зобов'язані 

не  завдавати шкоди довкіллю,  не порушувати права та законні інтереси

громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання, установ, організацій,

права місцевого самоврядування і держави.

Одним із основних  принципів господарювання є свобода   підприємницької  діяльності 

у  межах,   визначених законом. ( ч. 1 ст. 6 ГК

України.)

Утверджуючи право    суб'єктів  

господарювання самостійно і без обмежень здійснювати господарську

діяльність, що не суперечить законодавству, законодавець, разом з тим,

встановлює   підвищені вимоги до

здійснення господарської   діяльності    через систему державного контролю та

нагляду  за такою діяльністю  та визначаючи пріоритетність норм  Господарського Кодексу України у   регулюванні  

сфери  господарювання над  іншими  

законами України, нормативно-правовими актами Президента України та

Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної

влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами.

Як випливає  з положень ч. 1 ст. 207 ГК України,    держава в особі своїх органів  здійснює нагляд  і  за

вчиненням  господарських  зобов'язань , адже законодавець  наділяє певні органи державної  влади 

правом  на звернення  до суду з вимогою про визнання

господарського  зобов'язання недійсним

повністю або частково,   у випадку ,   якщо господарське зобов'язання   не 

відповідає  вимогам закону, або

вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або

укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них

господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

На відміну від  цивільно-правового  регулювання особистих немайнових і

майнових  відносин, що виникають   між 

учасниками  цивільних відносин, у

тому числі,  стосовно  підстав 

визнання недійсними  правочинів

та   наслідків   їх недійсності,     Господарський Кодекс України    вміщує додаткові  підстави для визнання недійсними

господарських зобов'язань ( угод) та  

інші публічно- правові санкції 

визнання їх недійсними, якщо  вони  укладені 

з метою, що суперечить  інтересам

держави та суспільства.

Правом  на звернення до суду  позовів 

до  підприємств,  установ, організацій та громадян про визнання

угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими

угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом

підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними

цільовими фондами за рахунок їх майна наділена 

згідно пункту 11 статті 10  Закону

України від 04.12.90 р. N 509 ( 509-12) 

„Про державну податкову службу  в

Україні”  ( з наступними змінами )  .

Відповідно до ст. 3 цього Закону

органи Державної податкової служби України у своїй діяльності керуються

Конституцією України ( 254к/96-ВР ), законами України, іншими

нормативно-правовими актами органів державної влади, а також рішеннями

Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки

Крим, органів місцевого самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах

їх повноважень.

Таким чином,  Позивач, будучи   органом   

державної влади,  як суб'єкт

владних повноважень,  при здійсненні ним

владних (управлінських функцій )на основі законодавства, має  право 

на  звернення до

адміністративного  суду   з позовом 

в порядку  ч. 1  ст. 

207 ГК України .

По суті заявлених позовних вимог

Позивач зазначає, що  господарське   зобов'язання    вчинене  

продавцем  , який  діяв     

з метою,  яка завідомо

суперечить   інтересам держави і

суспільства, адже  у момент його вчинення

, продавець не був зареєстрований як 

платник ПДВ, відтак, мав    

умисел на отримання  незаконного

доходу  та  ухилення від сплати податку.

Суд погоджується з  такими доводами    Позивача 

,  адже  матеріали справи  такі доводи підтверджують.

Відповідно до  п 1.7. ст.1 

Закону України від 3 квітня 1997 року 

N 168/97-ВР „Про податок на додану вартість”  ( з наступними змінами)   податковий 

кредит  визначається як    сума, на яку платник податку має право

зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим

Законом.

Підпунктом  7.4.5. п. 7.4. ст. 7  Закону 

N 168/97-ВР  встановлено , що не

підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого

(нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не

підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними

документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

              Датою виникнення права

платника  податку  на 

податковий кредит, згідно п 7.5.ст. 7 цього Закону ,  вважається:   

дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в

оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного

чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або

комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання

платником податку товарів (робіт, послуг);

Доводи Позивача стосовного того ,

що  Товариство з обмеженою

відповідальністю „СК ПРО” за адресою : м. Київ, а, вул.. Велика Окружна Дорога,

буд.3 ,за ідентифікаційним номером  33146028

    було зареєстровано 13.10.2004

р Голосіївською районною у м. Києві 

державною   адміністрацією,  підтверджуються  листом 

останньої, який  знаходиться  у матеріалах справи.

Таким чином, у момент отримання

підприємцем  ОСОБА_1   товару ( крупи ячмінної у кількості  3400 кг, пшона  - 1000 кг, крупи кукурудзи  у кількості 500кг.),    підтвердженою  накладною НОМЕР_1  від 02.06.2004 р. ),   Товариство з обмеженою відповідальністю „СК

ПРО” не було зареєстроване   суб'єктом

господарювання, відтак, не  могло бути   учасником 

господарських відносин, за фінансовими 

наслідками яких повинно було 

сплатити  податки, адже    не могло 

бути зареєстрованим як платник податків у порядку ,встановленому

ст.  9   

Закону України № 168/97 від 03.04.1997 р.  „Про податок на додану вартість” ( з

наступними змінами) ,  і   не мало право , в силу пункту 7.2.4. ст. 7

вказаного закону  на нарахування та  складення податкової накладної .

Як вказано  в 

пункті  6  постанови 

Пленуму  Верховного Суду України

від 28 квітня 1978 року N 3, зі змінами, внесеними постановами від 25 грудня

1992 року N 13  та від 25 травня 1998

року N 15, "Про судову практику в справах про визнання угод

недійсними" при розгляді справ про визнання угоди недійсною на підставі

статті 49 Цивільного кодексу ( 1540-06 ) судам слід мати на увазі, що дія цієї

норми поширюється на угоди, які укладені з метою завідомо суперечною інтересам

держави і суспільства, тобто порушують основні принципи існуючого суспільного

ладу. До них, зокрема, належать угоди, спрямовані на використання всупереч

закону колективної, державної або чиєїсь приватної власності з корисливою

метою, приховування фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів,

використання майна, що знаходиться в їх власності або користування на шкоду

правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, на незаконне

відчуження землі або незаконне нею користування, розпорядження чи придбання

всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених в

обігу.

З 1 січня 2004 року

публічно-правові санкції визнання недійсною угоди, укладеної з метою, що

суперечить інтересам держави та суспільства, а саме: стягнення в доход держави

одержаного однією чи обома сторонами за угодою - із сфери цивільно-правового

регулювання перенесені у сферу господарсько-правового регулювання. Стаття 208

Господарського кодексу   України   за 

предметом  регулювання  та встановленими наслідками співпадає зі ст.

49 ЦК УРСР .

Актом НОМЕР_2 перевірки від

21.12.2005 р. , проведеної 

Тернопільською ОДПІ  

стосовно  своєчасності,

достовірності, повноти  нарахування та

сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) суб'єкта підприємницької

діяльності ОСОБА_1 , і.н. НОМЕР_3, за період 

з 01.01.2003 р. по 30.09.2005 р.  

, доведено, що   ОСОБА_1 , як

платником податку з ПДВ,  занижено

податкове зобов'язання з ПДВ по декларації з цього податку за червень  2004 р. на суму  842 грн., а 

  на підставі  податкової накладної  НОМЕР_1 від 

02.06.2004 р., виписаної  ПП. „СК

ПРО” ,     віднесено  до податкового кредиту    у червні 2004 р.  842 грн. ПДВ. 

Платежі  до бюджету у вигляді ПДВ за наслідками

фінансовими наслідками  господарської

операції не могли бути   сплачені  ані ПП. „СК ПРО”  , ані ТОВ „СК ПРО”,  у розмірі 

842 грн. , адже  саме

Товариство  набуло  господарської право -дієздатності  лише з 13.10.2004 р., а ПП. „СК ПРО” взагалі

не існувало і не існує.

Таким чином,  фактичні  

обставини  свідчать , що     Товариство 

з обмеженою відповідальністю „СК 

ПРО”, як особа, що отримала 02.04.2006 р. згідно  квитанції 

до прибуткового касового ордеру  

кошти  у розмірі 5052 грн . від

Підприємця ОСОБА_1,   а також засвідчила

печаткою Товариства  видаткову

накладну  НОМЕР_1   від 

02.06.2004 р. ,    не виконала і

не могла виконати  свого конституційного

обов'язку  по  сплаті ПДВ до бюджету за результатами  господарської операції від  02.06.2004 р. 

, оскільки була зареєстрована  як

суб'єкт господарювання  та  платник 

ПДВ  лише восени  2004 р.

Виписуючи накладну  та 

квитанцію  до прибуткового  касового ордеру    червнем 2004 р. , Товариство  діяло без наміру  сплачувати 

податок  до державного бюджету і подавати

податкову звітність,  отже діяло  з наміром приховати  фінансові показники за наслідками цієї  господарської операції.

Інтерес держави і суспільства у

сплаті суб'єктами оподаткування податків випливає з обов'язку кожного

сплачувати податки і збори, закріпленому в статті 67 Конституції України та

законах України про оподаткування, та відповідних повноваженнях державних

органів: Верховної Ради України приймати закони, якими виключно встановлюється

система оподаткування (статті 85, 92 Конституції України), Президента України

підписувати закони, прийняті Верховною Радою України (стаття 106 Конституції

України) та обов'язку Кабінету Міністрів України забезпечувати проведення

податкової політики (стаття 116 Конституції України).

Відповідно до ч. 1 ст. 208 ГК

України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як  таке, що 

вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і

суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання

зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все

одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною

з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все

належне з неї  першій стороні на

відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе

одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або

належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход

держави.

З огляду на наведене,   позов підлягає до задоволення, а

господарське зобов'язання  з

передачі  Товариством 02.06.04 р.

підприємцю  ОСОБА_1

сільськогосподарської  продукції на суму

5052 грн. ,   внесення  підприємцем 

5052 грн. в оплату  за

продукцію   у тому числі  842 грн. ПДВ , та  як таке, що вчинено з метою,  яка завідомо суперечить інтересам держави і

суспільства,  підлягає визнанню недійсним

із застосуванням публічно-правових наслідків  

у вигляді   стягнення  з Товариства з обмеженою відповідальністю „СК

ПРО”  в користь  підприємця ОСОБА_1  5052 грн. , 

які обернути в дохід державного бюджету.

Вступна  та 

резолютивна частини  постанови

суду  оголошені судом  ,   в

порядку   ст. 167 КАСУ,  22.05.2006 р, з повідомлення про виготовлення

постанови у повному обсязі 05.6. 06 р. 

Судові витрати  в силу положень ч. 4 ст.  94 КАСУ стягненню з відповідача не

підлягають, адже  позивач  користується пільгами при сплаті  судового збору.

Керуючись ст. 22 Закону України

„Про судоустрій України”,  ст. 4, 6, 7,

18, ч.4 ст. 94, 162, 163 та п.6 розділу УП Прикінцеві та перехідні положення

Кодексу адміністративного судочинства України господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Адміністративний позов

задовільнити.

2. Визнати  недійсним як таке, що вчинено з метою,  яка завідомо суперечить інтересам держави і

суспільства,  господарське зобов'язання з

передачі  Товариством з обмеженою

відповідальністю „СК ПРО” 02.06.04 р.  у

власність суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної  особи ОСОБА_1,    сільськогосподарської  продукції на суму 5052 грн. ,    отримання 

цієї продукції  02.06.2004 р.

суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою   ОСОБА_1  

та  внесення ним   02.06.04 р. 

Товариству  з обмеженою

відповідальністю „СК ПРО”  5052 грн. в

оплату  за продукцію ,  у тому числі 

842 грн. ПДВ .

3 . 

Стягнути 5052 грн. з Товариства з обмеженою відповідальністю     „СК ПРО”( м. Київ , вул.. Велика

Окружна  Дорога , буд..3  , код 33146028, р/р 26007004239 у ЖФ ТЗОВ КБ

„Захід інкомбанк” у м. Житомирі ) в користь 

суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної  особи ОСОБА_1, (АДРЕСА_1, Р\Р НОМЕР_4 в УДК у

Тернопільській області , МФО НОМЕР_5)

4. 

Стягнути  в доход державного

бюджету   5052 грн. з  суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної  особи ОСОБА_1, (АДРЕСА_1, Р\Р НОМЕР_4 в УДК у

Тернопільській області , МФО НОМЕР_5)

На постанову суду сторони мають

право подати заяву про апеляційне її оскарження протягом десяти днів з дня

складення постанови в повному обсязі до адміністративного суду апеляційної

інстанції, а протягом 20 днів після подання заяви подати апеляційну скаргу.

Суддя                                                                               

Л.В. Кропивна