Ухвала

від 18.09.2006 по справі 9/69-742

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

       ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010,

м.Львів, вул.Личаківська,81

УХВАЛА

18.09.06                                                                                          

Справа  № 9/69-742

Львівський апеляційний

господарський суд,  в складі колегії:

головуючого-судді:                  Якімець

Г.Г.,

суддів:                                         Бобеляк

О.М.,

Дубник О.П.,

при секретарі   Горбач Ю.Б.

за участю представників

від позивача -

Мельник О.А.

            від

відповідача 1- не з'явився.         

            від

відповідача 2- не з'явився

розглянув апеляційну скаргу суб'єкта

підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1  НОМЕР_1

на

постанову господарського суду Тернопільської області від 01.06.2006

року, суддя Л.В. Кропивна

у справі №9/69-742,

за позовом

Тернопільської об'єднаної державної податкової інспекції, м.Тернопіль

до відповідача 1 суб'єкта

підприємницької діяльності -фізичної особи 

ОСОБА_1, м.Тернопіль

до відповідача 2 Товариства

з обмеженою відповідальністю «СК-ПРО», м.Київ

про визнання

недійсним господарського зобов'язання

          Особам, які

беруть участь у справі, права і обов'язки, передбачені ст.49, 51, 59 Кодексу

адміністративного судочинства України, роз'яснено.

Постановою господарського суду

Тернопільської області від 01.06.2006 року по справі №9/69-742 задоволено позов

Тернопільської ОДПІ, визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка

завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, господарське зобов'язання

з передачі ТзОВ «СК ПРО»02.06.2004 року у власність суб'єкта підприємницької

діяльності -фізичної особи   ОСОБА_1,

сільськогосподарської продукції на суму 5052 грн., отримання цієї продукції

02.06.2004 року суб'єктом підприємницької діяльності -фізичною особою   ОСОБА_1  

та внесення ним 02.06.2004 року ТзОВ «СК ПРО»5052 грн. в оплату за

продукцію, у тому числі 842 грн. ПДВ. Стягнено 5052 грн. з ТзОВ «СК ПРО»на

користь СПД-фізичної особи  ОСОБА_1.  Стягнено з СПД-фізичної особи  ОСОБА_1 в доход державного бюджету 5052 грн.

При прийнятті постанови

господарський суд Тернопільської області виходив з наступного: Актом

перевірки   НОМЕР_2, проведеної

Тернопільською ОДПІ стосовно своєчасності, достовірності, повноти нарахування

та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) суб'єктом підприємницької діяльності  ОСОБА_1,  

і.н. НОМЕР_3, за період з 01.01.2003 р. по 30.09.2005 р. , доведено, що

останнім, як платником податку з ПДВ, занижено податкове зобов'язання з ПДВ в

декларації за червень 2004 р. на суму 842 грн., та на підставі податкової

накладної НОМЕР_4, виписаної ПП „СК ПРО" , віднесено до податкового

кредиту   у червні 2004 р. 842 грн. ПДВ.

Платежі до бюджету у вигляді ПДВ за

наслідками господарської операції в розмірі 842 грн. не могли бути сплачені ні

ПП „СК ПРО”, ні ТОВ „СК ПРО", адже саме ТзОВ перебуває на обліку в ДПІ з

28.10.2004 року, а зареєстроване платником ПДВ 12.11.2004 року, а ПП „СК

ПРО" не перебувало на обліку в ДПІ та не значиться в ЄДРПОУ.

Таким чином, суд першої інстанції

вказує на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю „СК ПРО”, як особа, що

отримала 02.06.2006 р. згідно квитанції до прибуткового касового ордеру кошти у

розмірі 5052 грн. від СПД-фізичної особи  

ОСОБА_1, а також засвідчила печаткою Товариства видаткову накладну  НОМЕР_4  

і податкову накладну від 02.06.2004 року не виконала і не могла виконати

свого конституційного обов'язку по сплаті ПДВ до бюджету за результатами

господарської операції від 02.06.2004 р., оскільки була зареєстрована як

суб'єкт господарювання лише 28.10.2004 року та як платник ПДВ 12.11.2004 р.

Господарський суд робить висновок

про те, що виписуючи накладну та квитанцію до прибуткового касового ордеру

червнем 2004 р., ТзОВ „СК ПРО” діяло без наміру сплачувати податок до

державного бюджету і подавати податкову звітність, отже діяло з наміром

приховати фінансові показники за наслідками цієї господарської операції.

Не погоджуючись з постановою суду

першої інстанції суб'єкт підприємницької діяльності -фізична особа  ОСОБА_1 

подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову господарського суду

Тернопільської області від 01.06.2006 року по справі № 9/69-742 скасувати,

позов залишити без розгляду. Зокрема апелянт вказує на те, що згідно з п. 11

ст. 10 Закону України "Про державну податкову службу в Україні"

державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах,

міжрайонні та об'єднані державні податкові інспекції подають до судів позови до

підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і

стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших

випадках - коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про

стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за

рахунок їх майна.

Отже, п. 11 ст. 10 вказаного Закону

передбачено право органів державної податкової служби України звертатись з

позовами про визнання недійсними угод, а не господарських зобов'язань, що

виникають лише при укладенні відповідних угод та є, відповідно, їх наслідками.

Таким чином, на думку скаржника

судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права,

що зумовило прийняття неправомірної постанови. Представники відповідача 1  (скаржника) та відповідача 2 в судове

засідання не з'явились.

Оскільки явка представників сторін

не визнавалась обов'язковою, колегія суддів Львівського апеляційного

господарського суду вважає за можливе розглянути справу за відсутності

представників відповідачів, за наявними в справі доказами.

Представник позивача в судовому

засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечив, з підстав наведених у

запереченні на апеляційну скаргу (вих.НОМЕР_5), просив постанову господарського

суду Тернопільської області від 01.06.2006 року по справі № 9/69-742 залишити

без змін. Представник позивача вказував на те, що позови про застосування

наслідків, передбачених ч.1 ст.208 ГК України органи державної податкової

служби вправі заявляти на підставі п.11 ст.10 Закону України "Про державну

податкову службу в Україні" та ч.1 ст.207 ГК України, де зазначено, що

господарське зобов'язання може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного

органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

У даному випадку відповідним

органом державної влади є податковий орган на який покладено обов'язки по

контролю за правильністю нарахування та своєчасності сплати податків та обов'язкових

платежів.

Саме з підстав ухилення від сплати

податків, або дій спрямованих на приховування фізичними та юридичними особами

доходів від оподаткування базується позовна заява податкового органу.  Суд, заслухавши пояснення представника

позивача та дослідивши наявні докази по справі, встановив наступне:

В ході проведення Тернопільською

ОДПІ планової   документальної   перевірки       з   

питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати

податків і зборів суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою  ОСОБА_1, виявлено, що останнім на підставі

товарної накладної  НОМЕР_5 та податкової

накладної  НОМЕР_4  виданої продавцем -ТзОВ „СК ПРО”, придбано у

власність товар на загальну суму 5052 грн., у тому числі податок на додану

вартість 842 грн. Податкова накладна стала підставою для підприємця у

декларації за червень 2004 р. віднести ПДВ у розмірі 842 грн. до податкового

кредиту.

Слід зазначити, що 06.12.2005 р.

ДПІ у Голосіївському районі м Києва листом дано відповідь на запит Тернопільської

ОДПІ, в якому зазначено, що ПП „СК ПРО” перебуває на податковому обліку з

28.10.2004 р., а зареєстроване платником ПДВ з 12.11.2004 р.

Поряд з цим, в процесі розгляду

справи у суді першої інстанції було встановлено, що у податковій накладній

НОМЕР_4 оформленій для підприємця 

ОСОБА_1  в графі „платник податку”

та „продавець” зазначено ПП „СК ПРО”, а на «МП»міститься кругла печатка ТзОВ

«СК ПРО», а не ПП «СК ПРО», натомість у товарній накладній  НОМЕР_4 

в графі „продавець” зазначено також ТзОВ.

Листом   НОМЕР_6  

Голосіївська районна ДПІ у м.Києві повідомила, що за ідентифікаційним

номером 33146028 зареєстровано 13.10.2004 року ТзОВ „СК ПРО” за адресою м.Київ

вул.Велика Окружна Дорога,буд.3.  Таким

чином, судом першої інстанції залучено до розгляду по справі належного позивача

-ТзОВ „СК ПРО”.

Суд, заслухавши пояснення

представника позивача та дослідивши матеріали справи прийшов до висновку, що

апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав:

Відповідно до ч.3 ст.5

Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники

відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах

встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог

законодавства.

Згідно із ч.1 ст.55 ГК України

суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які

здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію

(сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і

несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім

випадків, передбачених законодавством.

Частиною 1 ст.49 ГК України

підприємці зобов'язані не завдавати шкоди довкіллю, не порушувати права та

законні інтереси громадян і їх об'єднань, інших суб'єктів господарювання,

установ, організацій, права місцевого самоврядування і держави.

Утверджуючи право суб'єктів

господарювання самостійно і без обмежень здійснювати господарську діяльність,

що не суперечить законодавству, законодавець, разом з тим встановлює підвищені

вимоги до здійснення господарської діяльності через систему державного  контролю та нагляду за такою діяльністю та

визначаючи пріоритетність норм Господарського кодексу України у регулюванні

сфери господарювання над іншими законами України, нормативно-правовими актами

Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами

інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також

іншими нормативними актами.

Як вбачається із ч. 1 ст. 207 ГК

України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або

вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або

укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них

господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу

однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом

недійсним повністю або в частині.

На відміну від цивільно-правового

регулювання особистих немайнових і майнових відносин, що виникають між

учасниками цивільних відносин, у тому числі, стосовно підстав визнання

недійсними правочинів та наслідків їх недійсності, Господарський Кодекс України

вміщує додаткові підстави для визнання недійсними господарських зобов'язань

(угод) та інші публічно-правові санкції визнання їх недійсними, якщо вони

укладені з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства.

Органи державної податкової служби,

відповідно пункту 11 статті 10 Закону України від 04.12.90 р. N 509 ( 509-12)

„Про державну податкову службу в Україні” 

мають право на звернення до суду з позовами до підприємств,   установ, організацій та громадян про

визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за

такими угодами, а в інших випадках - коштів, одержаних без установлених законом

підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними

цільовими фондами за рахунок їх майна ( з наступними змінами) .

Відповідно до ст.3 зазначеного

Закону органи Державної податкової служби України у своїй діяльності керуються

Конституцією України, законами України, іншими нормативно-правовими актами

органів державної влади, а також рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки

Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого

самоврядування з питань оподаткування, виданими у межах їх повноважень.

Враховуючи наведене, позивач,

будучи органом державної влади, як суб'єкт владних повноважень, при здійсненні

ним владних (управлінських функцій) на основі законодавства, має право на

звернення до адміністративного суду з позовом в порядку ч. 1 ст. 207 ГК України

.

Відповідно до п 1.7. ст.1 Закону

України „Про податок на додану вартість” Податковий кредит -це сума, на яку

платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду,

визначена згідно з цим Законом.

Підпунктом 7.4.5. п. 7.4. ст. 7

Закону України „Про податок на додану вартість” передбачено, що не підлягають

включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку

у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними

чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6

цього пункту).

Датою виникнення права платника

податку на податковий кредит, згідно п 7.5.ст.7 цього Закону, вважається -  дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з

банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата

виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з

використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата

отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку

товарів (робіт, послуг).

Судом взято до уваги те, що

Товариство з обмеженою відповідальністю „СК ПРО” за адресою : м. Київ,

вул.Велика Окружна Дорога, буд.3 , за ідентифікаційним номером 33146028 було

зареєстровано 13.10.2004 р. Голосіївською районною у м. Києві державною

адміністрацією, перебуває на обліку в ДПІ Голосіївського району м.Києва з

28.10.2004 року, зареєстровано платником ПДВ 12.11.2004 року, індивідуальний

податковий номер 331460226509, свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ №37091114.

Враховуючи наведене, на момент

отримання СПД-фізичною особою ОСОБА_1 товару (крупи ячмінної у кількості 3400

кг, пшона - 1000 кг, крупи кукурудзи у кількості 500кг) Товариство з обмеженою

відповідальністю „СК ПРО” не було зареєстроване суб'єктом господарювання,

відповідно і не могло бути учасником господарських відносин, за фінансовими

наслідками яких повинно було сплатити податки, адже не могло бути

зареєстрованим як платник податків у порядку установленому ст. 9 Закону України

„Про податок на додану вартість” , і не мало право  в силу пункту 7.2.4. ст. 7 вказаного закону

на нарахування податку та складення податкової накладної.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму

Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року N3, зі змінами, внесеними

постановами від 25 грудня 1992 року N 13 та від 25 травня 1998 року N 15,

"Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" при

розгляді справ про визнання угоди недійсною на підставі статті 49 Цивільного

кодексу ( 1540-06 ) судам слід мати на увазі, що дія цієї норми поширюється на

угоди, які укладені з метою завідомо суперечною інтересам держави і

суспільства, тобто порушують основні принципи існуючого суспільного ладу. До

них, зокрема, належать угоди, спрямовані на використання всупереч закону колективної,

державної або чиєїсь приватної власності з корисливою метою, приховування

фізичними та юридичними особами від оподаткування доходів, використання

майна, що знаходиться в їх власності або користування на шкоду правам, свободам

і гідності громадян, інтересам суспільства, на незаконне відчуження землі або

незаконне нею користування, розпорядження чи придбання всупереч встановленим

правилам предметів, вилучених з обігу або обмежених в обігу.

З 1 січня 2004 року

публічно-правові санкції визнання недійсною угоди, укладеної з метою, що

суперечить інтересам держави та суспільства, а саме: стягнення в доход держави

одержаного однією чи обома сторонами за угодою - із сфери цивільно-правового

регулювання перенесені у сферу господарсько-правового регулювання. Стаття 208

Господарського кодексу України за предметом регулювання та встановленими

наслідками співпадає зі ст. 49 ЦК УРСР .

Актом   НОМЕР_3  

перевірки від 21.12.2005 р., проведеної Тернопільською ОДПІ стосовно

своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків, зборів

(обов'язкових платежів) суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 , і.н.

НОМЕР_3, за період з 01.01.2003 р. по 30.09.2005 р. , доведено, що

відповідачем-1, як платником податку з ПДВ, занижено податкове зобов'язання з

ПДВ в декларації з цього податку за червень 2004 р. на суму 842 грн. та на

підставі податкової накладної НОМЕР_4, виписаної ТзОВ „СК ПРО" , віднесено

до податкового кредиту   у червні 2004 р.

842 грн. ПДВ.

Проте, платежі до бюджету у вигляді

ПДВ за наслідками вищевказаної господарської операції не могли бути сплачені ні

ПП „СК ПРО” , ні ТзОВ „СК ПРО”, у розмірі 842 грн., оскільки  ТзОВ „СК ПРО” набуло господарської

право-дієздатності лише з 13.10.2004 р., тобто з моменту реєстрації, а ПП „СК

ПРО” не існувало і не існує.

Згідно із наведеним фактичні

обставини свідчать , що Товариство з обмеженою відповідальністю „СК ПРО”, як

особа, що отримала 02.04.2006 р. згідно квитанції до прибуткового касового

ордеру кошти у розмірі 5052 грн. від СПД- фізичної особи ОСОБА_1, а також

засвідчила печаткою Товариства видаткову накладну НОМЕР_4,    не виконала і не могла виконати свого

конституційного обов'язку по сплаті ПДВ до бюджету за результатами

господарської операції від 02.06.2004 р., оскільки була зареєстрована як

суб'єкт господарювання платником ПДВ лише 12.11.2004 р.

Крім того, із довідки Головного

управління статистики у м.Києві вбачається, що ТзОВ «СК ПРО»значиться в ЄДРПО з

13.10.2004 року з видом діяльності за КВЕД: 74.14.0 консультації з питань

комерційної діяльності та управління, а не торгівельна діяльність.

Виписуючи накладну та квитанцію до

прибуткового касового ордеру червнем 2004 р. , відповідач-2 діяв без наміру

сплачувати податок до державного бюджету і подавати податкову звітність, отже

діяв з наміром приховати фінансові показники за наслідками цієї господарської

операції.

Інтерес держави і суспільства у

сплаті суб'єктами оподаткування податків випливає з обов'язку кожного

сплачувати податки і збори, закріпленому в статті 67 Конституції України та

законах України про оподаткування, та відповідних повноваженнях державних

органів: Верховної Ради України приймати закони, якими виключно встановлюється

система оподаткування (статті 85, 92 Конституції України), Президента України

підписувати закони, прийняті Верховною Радою України (стаття 106 Конституції

України) та обов'язку Кабінету Міністрів України забезпечувати проведення

податкової політики (стаття 116 Конституції України).

Відповідно до ч. 1 ст. 208 ГК

України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з

метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності

наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход

держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі

виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход

держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на

відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе

одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або

належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход

держави.

Враховуючи наведене, апеляційний

господарський суд не вбачає підстав для скасування постанови суду першої

інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Постанова місцевого суду прийнята у

відповідності з вимогами  діючого

законодавства.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198,

200, 205, 206 КАС України, суд,

                                                      у х в а л и в:

          Апеляційну скаргу суб'єкта

підприємницької діяльності -фізичної особи  

ОСОБА_1  від 07.07.2006 року

залишити без задоволення.

Постанову господарського суду

Тернопільської області від 01.06.2006 року по справі №9/69-742 залишити без

змін.

Ухвала набирає законної сили з

моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку.  

Матеріали справи  повернути в місцевий господарський суд.

Головуючий-суддя:                                                       

Якімець Г.Г.

Судді:                                                                               

Бобеляк О.М.

Дубник О.П.