Постанова

від 15.05.2022 по справі 910/10166/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2022 р. Справа№ 910/10166/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Мальченко А.О.

Шаптали Є.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольпе"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 20.09.2021

у справі №910/10166/21 (суддя Павленко Є.В.)

за позовом Фізичної особи - підприємця Іванини Юрія Дмитровича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольпе"

про стягнення 6 735,38 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа - підприємець Іванина Юрій Дмитрович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольпе" (далі - відповідач, скаржник) про стягнення заборгованості в розмірі 6 735,38 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором на транспортно-експедиційне обслуговування від 30 березня 2020 № 30032020/В-1.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольпе" на користь Фізичної особи - підприємця Іванини Юрія Дмитровича 6 735 грн 38 коп. заборгованості, 2 270 грн. 00 коп. судового збору, а також 2 900 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вольпе" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 у справі №910/10166/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що судом першої інстанції не досліджено CMR 0064084, в якій в графі 21 вказано дату завантаження 15.02.2021, що є беззаперечним доказом порушення позивачем визначеної договором дати завантаження.

Зокрема, скаржник зазначає, що позивачем допущено запізнення на місце завантаження на два дні.

Також скаржник звернувся із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 у справі №910/10166/21.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольпе" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 у справі №910/10166/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів: Шаптали Є.Ю., Мальченко А.О.

Суддя Шаптала Є.Ю. перебував на лікарняному з 08.11.2021 по 19.11.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2021 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольпе" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 у справі №910/10166/21 до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/10166/21.

Від Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/10166/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.12.2021 задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольпе" про поновлення строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 у справі №910/10166/21. Відновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Вольпе" строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 у справі №910/10166/21. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольпе" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 у справі №910/10166/21. Роз`яснено учасникам апеляційного провадження, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 у справі №910/10166/21 до винесення Північним апеляційним господарським судом судового акту за результатами розгляду апеляційної скарги.

18.01.2022 від позивача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечував стосовно доводів скаржника викладених в апеляційній скарзі.

08.02.2022 від відповідача через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшла відповідь на відзив, в якій останній заперечував стосовно доводів позивача викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила наступне.

Місцевим господарським судом вірно встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне.

30.03.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вольпе" (далі - експедитор) та Фізичною особою - підприємцем Іваниною Юрієм Дмитровичем (далі - експедитор) було укладено договір на транспортно-експедиційне обслуговування № 30032020/В-1, за умовами якого останній зобов`язався організувати міжнародні та внутрішні перевезення вантажів автомобільним транспортом на території України та за її межами відповідно до замовлень відповідача, а Товариство - виконати всі розрахунки з перевізником в повному обсязі в передбачений договором термін (пункти 3.1., 4.9. договору).

Пунктом 2.2. договору передбачено, що організація кожного міжнародного перевезення оформлюється окремим замовленням, яке надсилається експедитором перевізнику відразу по узгодженню в порядку, встановленому в пункті 5 даного договору.

Згідно з пунктами 6.1., 6.2. договору вартість фрахту та інших послуг підтверджується в окремих замовленнях експедитора, які є невід`ємними частинами договору. Розрахунки за надані послуги здійснюються шляхом перерахування коштів, одержаних від замовника, у строк до 25 банківських днів з дати отримання оригіналів документів, якщо інше не вказано в замовленні.

Для оплати послуг перевізник повинен надати наступні документи: два акти виконаних робіт (із зазначенням номерів CMR), скріплені печаткою та підписом перевізника; два оригінали CMR; рахунок за надані послуги; замовлення на перевезення, завірене печаткою та підписом перевізника; договір на транспортно-експедиційне обслуговування, завірений печаткою та підписом перевізника (пункт 6.3. договору).

Відповідно до пункту 11.3. договору він вступає в дію з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2020. У випадку, якщо за 30 днів до завершення дії договору жодна із сторін письмово не повідомила іншу сторону про намір припинити дію договору, то термін його дії автоматично продовжується на 1 календарний рік.

На підставі заявки від 11.02.2021 № 94-В позивачем було здійснено міжнародне перевезення по маршруту Італія - Україна, що підтверджується CMR № 0064084, копія якої міститься в матеріалах справи.

Відповідно до заявки від 11.02.2021 № 94-В вартість перевезення склала 400 євро (що станом на дату розвантаження - 18.02.2021, дорівнювало 13 546,88 грн), оплата - протягом 7 банківських днів після отримання оригіналів документів.

18.02.2021 позивач виставив рахунок-фактуру № 18/02-В на оплату виконаного перевезення.

Відповідач частково оплатив виконане Підприємцем перевезення на загальну суму 6 721,50 грн., що підтверджуються платіжними дорученнями: від 22.03.2021 № 3825 та від 06.05.2021 № 3903.

Відтак позивач, звертаючись до суду з даним позовом, зазначав, що несплаченою залишилась вартість виконаного ним перевезення в сумі 6 735,38 грн., яку і просив стягнути з відповідача.

Рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 у справі №910/10166/21 обґрунтовано тим, що відсутні будь-які докази, які б підтвердили або спростували факт несвоєчасного прибуття транспортного засобу під завантаження.

Розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольпе", колегія суддів дійшла висновку, що вона підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (частина 1 статті 909 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 906 Цивільного кодексу України за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами. Якщо розмір провізної плати не визначений, стягується розумна плата.

Частиною 1 статті 929 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (частина 2 статті 530 Цивільного кодексу України).

За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджується, що відповідач факт виконання позивачем перевезення, його вартість, умови оплати не заперечував, проте зазначав про відсутність заборгованості перед перевізником у зв`язку із застосуванням умов пунктів 6.4., 7.2.10. договору.

За доводами відповідача, у заявці від 11.05.2021 № 94-В узгоджено дату завантаження транспортного засобу - 12.02.2021, проте останній прибув на завантаження лише 15.02.2021, тобто з порушенням погоджених сторонами строків.

Відповідно до пункту 6.4. договору експедитор має право в односторонньому порядку зменшити перевізнику вартість перевезення на суму штрафних санкцій, які останній повинен сплатити за порушення даного договору та всіх збитків, пов`язаних з невиконанням його умов.

Згідно з пунктом 7.2.10. договору в разі, коли перевізник підтвердив замовлення експедитора, але не підготував та не подав транспортний засіб під завантаження вчасно, перевізник сплачує 50 євро на добу на території України та 100 євро на добу поза її межами, за кожну добу запізнення на завантаження.

За доводами експедитора, за запізнення на завантаження (на території Італії) на 2 доби перевізник мав сплатити штраф у розмірі 200 євро (6 736,00 грн.), тож вартість виконаного перевезення була зменшена відповідачем на зазначену суму на підставі пункту 6.4. договору.

Позивач із такими доводами не погоджувався та зазначав, що транспортний засіб прибув у місце завантаження вчасно - 12.02.2021, проте, оскільки з вини Товариства вантаж не був підготовлений, поданий транспортний засіб з 12.02.2021 по 15.02.2021 безперервно перебував у місці завантаження.

Щодо даних тверджень позивача колегія суддів зазначає, що у випадку несвоєчасної підготовки вантажу експедитором, перевізник не був позбавлений права оформлення простою, направлення письмового повідомлення на встановлену адресу перевізника, а також, визначеної в п. 7.2.7. договору вартості штрафних санкцій

Згідно з п. 7.2.7. договору у випадку виникнення простоїв з вини експедитора в ході рейсу, під завантаженням та розвантаженням понад вказаних в п. 7.2.6. термінів експедитор сплачує перевізнику штрафні санкції у розмірі - 50 EUR за кожну повну добу на території України та 100 EUR за кожну повну добу за її межами, крім вихідних та святкових днів.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 Цивільного кодексу України).

Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів, робіт, чи послуг (частина 4 статті 231 Господарського кодексу України).

Суд першої інстанції дійшов до передчасних висновків, що в даному судовому провадженні не встановлюються: обставини здійснення завантаження з порушенням погодженої в заявці дати, сторона, винна в такому простроченні, а також наявність чи відсутність підстав для застосування до винної сторони штрафних санкцій за порушення умов договору, оскільки зазначені вище обставини суттєво впливають на повне та всебічне вирішення спору.

Водночас, у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б підтвердили або спростували факт своєчасного прибуття транспортного засобу перевізника під завантаження.

З викладених вище підстав, суд апеляційної інстанції відхиляє твердження позивача, щодо прибуття автомобіля номер НОМЕР_1 / НОМЕР_2 саме 12.02.2021.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що позивачем не надано документального підтвердження простою з вини експедитора.

Приписами частиною 3 статті 13 та частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України на кожну із сторін покладений обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частинами 1, 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, такими засобами, як письмові, речові електронні докази.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частиною 1 статті 91 Господарського процесуального кодексу України).

Крім того, докази, надані стороною спору на підтвердження своїх вимог або заперечень, повинні відповідати критеріям належності, допустимості, достовірності та вірогідності, встановленим статтями 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Так, положеннями статті 76 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з положеннями частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає в тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (статтею 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Зважаючи на вищевикладене в сукупності, суд першої інстанції дійшов до передчасних висновків щодо задоволення позовних вимог.

Згідно зі статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Згідно з статті 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до статей 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Ч. 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) не з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, Північний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що суд першої інстанції невірно застосував норми матеріального права, крім того неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати, понесені скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольпе" - задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 20.09.2021 у справі №910/10166/21 скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця Іванини Юрія Дмитровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вольпе" (03022, м. Київ, вул. Васильківська, буд. 30, офіс 304; ідентифікаційний код 40233687) 3405,00 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи №910/10166/21 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді А.О. Мальченко

Є.Ю. Шаптала