Рішення

від 23.05.2022 по справі 740/724/22

НІЖИНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 740/724/22

Провадження № 2/740/555/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2022 року м.Ніжин

Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області

в складі: головуючої - судді Пантелієнко В.Г.,

з участю секретаря Пулинець Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного університету біоресурсів і природокористування України в особі відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Ніжинський агротехнічний інститут» про визнання незаконним і скасування наказу про відсторонення від роботи, відновлення становища, що існувало до порушення, та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить: - визнати незаконними та скасувати накази відповідача від 08.11.2021 № 235 «К» та № 236 «К» «Про відсторонення від роботи», відновивши їй попереднє становище у виконанні трудових обов`язків асистента кафедри агрономії та за сумісництвом провідного фахівця; - стягнути з відповідача на її користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 08.11.2021 року по дату ухвалення рішення суду; - допустити негайне виконання рішення суду в частині відновлення попереднього становища у виконанні трудових обов`язків та в частині стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць; - стягнути з відповідача судові витрати.

Заявлені вимоги позивачка обґрунтовує тим, що вона працює на посаді провідного фахівця за сумісництвом та асистента кафедри агрономії у відокремленому підрозділі Національного університету біоресурсів та природокористування України «Ніжинський агротехнічний інститут» ( далі ВП НУБІП «НАІ») з серпня та вересня 2021 року відповідно.

На початку жовтня 2021 року в усній формі, 25.10.2021 року у виді наказу, а 05.11.2021 року в дистанційному форматі в усній формі представниками відповідача було попереджено позивачку про необхідність проведення профілактичного щеплення проти COVID-19. Кожного разу у відповідь вона надала заяви на ім`я в.о.директора вузу, з відмовою від проведення вакцинації.

Наказами від 08.11.2021 року № 235 «К» та № 236 «К» «Про відсторонення від роботи» позивачку відсторонено від роботи без збереження заробітної плати до усунення причин, що його зумовили.

Вказані накази вважає незаконними і дискримінаційними, оскільки вони позбавляють її гарантованого права на працю і містять примус до участі в медичних експериментах, так як вакцина проти COVID-19 повністю не пройшла клінічні випробування.

Ухвалою суду від 17 лютого 2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача позовні вимоги не визнав і просив відмовити в їх задоволенні, мотивуючи тим, що оскаржувані накази, видані на реалізацію положень статті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153, яким затверджено перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим щепленням, повністю відповідають приписам цих законодавчих актів.

Сторони в судове засідання не з`явились.

Від представника позивача адвоката Тернового Р.Б. надійшла заява про розгляд справи за відсутності його і позивачки та підтримання позовних вимог.

Представником відповідача надіслано заяву про розгляд справи за його відсутності та невизнання позовних вимог.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

У судовому засіданні встановлено, що позивачка працює у відповідача на посадах асистента кафедри агрономії, провідного фахівця за сумісництвом.

Наказами від 08.11.2021 року № 235 «К» та № 236 «К» позивачку відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 08.11.2021 року, до усунення причин, що його зумовили (а.с. 36-37).

Статтею 43 Конституції України кожному гарантовано право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За приписом статті 2-1 КЗпП забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників.

Статтею 46 КЗпП передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.

При відстороненні трудові відносини працівника з роботодавцем не припиняються, однак при цьому працівник тимчасово не допускається до виконання своїх трудових обов`язків.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.

Разом з тим, за змістом вищезазначеної статті 46 КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативно-правовим актом.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 04.10.2021 № 336/1368/20 (провадження № 61-10147 св 21).

Таким чином, перелік підстав для відсторонення працівника від роботи, який визначений статтею 46 Кодексу, не є виключним; положення цієї статті передбачають можливість його розширення, проте лише актами законодавства України.

Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (далі - Закон), на яку відповідач посилається в наказі як на підставу відсторонення позивача від роботи, профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Отже, статтею 12 Закону щеплення від респіраторної хвороби COVID-19 не визначене як обов`язкове.

Частинами третьою, четвертою статті 12 Закону встановлено, що в разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Пунктом 41.6 Постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного наказу (далі - Постанова № 1236), передбачено відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу , крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затверджений наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 № 2153 (далі - Наказ МОЗ). Пунктом 3 Наказу МОЗ до переліку осіб, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19 віднесено працівників закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Право на працю та право заробляти працею на життя, яке гарантоване статтею 43 Конституції України, включено до розділу ІІ Конституції і належить до основних прав і свобод людини та громадянина, що не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією (стаття 64).

Пунктом 1 статті 92 Конституції України встановлено, що права і свободи громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина визначаються виключно законами України.

На підставі викладеного, суд робить висновок, що відсторонення від роботи може бути реалізовано виключно на підставі закону, а не підзаконних актів у вигляді постанови Кабінету Міністрів України чи наказу окремого Міністерства, оскільки безумовно є втручанням у права людини на працю та заробіток працею на життя шляхом його обмеження в силу положень пункту 1 статті 92 Конституції України.

За змістом статті 75, пункту 3 статті 85 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України, до повноважень якої належить, зокрема, прийняття законів.

Повноваження Кабінету Міністрів України визначені статтею 116 Конституції України, положеннями якої даний орган виконавчої влади не наділений правом ухвалювати нормативно-правові акти, спрямовані на звуження або обмеження цих прав.

Частинами 2, 3, 6 ст. 10 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України; якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує цей закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

Оскільки рішення про відсторонення працівників прийнято у формі постанови Кабінету Міністрів України, у спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції України, і поза межами конституційних повноважень Кабінету Міністрів України, суд вирішує даний спір на підставі положень статей 43, 64, 92 Конституції України, констатуючи відсутність у правовому полі України закону, який би наділяв роботодавців правом відсторонювати від роботи працівників за відмову від вакцинації проти COVID-19.

За таких обставин, вимоги позивачки про визнання незаконним і скасування наказів відповідача від 08.11.2021 № 235 «К» та № 236 «К» про відсторонення від роботи підлягають задоволенню.

Одночасно, підстав, передбачених статтею 430 ЦПК України, для допущення негайного виконання рішення в цій частині, суд не знаходить.

Щодо стягнення середнього заробітку за час відсторонення, суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 115 КЗпП встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Також, абзацом 3 пункту 32 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Крім того, як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 10 постанови від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Відповідно до п.8постанови КМУ №100 від 08.02.1995 рокуз наступними змінами передбачено нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

З довідки про доходи на а.с. 39 вбачається, що заробітна платапозивачки за вересень 2021 року становить 7835,23 грн., за жовтень 2021 року 7835,23 грн. (7835,23 + 7835,23= 15670,46 грн.). Кількість робочих днів за вересень, жовтень 2021 року становить 42 дні, тому середньоденна заробітна плата складає 373,10 грн. (15670,46 : 42). Таким чином, розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 08 листопада 2021 року по 24 травня 2022 року включно становить 51 487 грн. 80 коп. (373,10 грн. х 138 дні).

Відповідно до статті 141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки слід стягнути судовий збір в розмірі 992,40 грн. Крім того, враховуючи, що позивачка при подачі позову була звільнена від сплати судового збору за позовні вимоги про відсторонення від роботи, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір в розмірі 992,40 грн.

Згідно ст.137 ЦПК Українивитрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У позові ОСОБА_1 просить стягнути витрати на правничу допомогу у сумі 18000 грн. На підтвердження надання правової допомоги, представником позивачки адвокатом Терновим Р.Б. було надано суду: договір про надання правничої допомоги від 14.01.2022 року, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, квитанцію про оплату ОСОБА_1 адвокату 4000 гривень за договором про надання правової допомоги (а.с. 51-56).

З поданих матеріалів вбачається, що позивачкою фактично сплачено 4000 грн., а документального підтвердження надання правничої допомоги на решту суми - 14000 грн. не надано.

Згідно позиції Верховного Суду у справі № 922/2604/20, відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв`язку з недоведеністю їх наявності. Враховуючи відсутність документального підтвердження понесених позивачкою витрат на правничу допомогу в сумі 14 000 грн., суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 4000 грн. в рахунок відшкодування зазначених витрат.

Керуючись ст.ст.1,21,46,94,115 КЗпП України, ст.ст. 137, 141,263-265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати незаконними та скасувати накази Національного університету біоресурсів і природокористування України в особі відокремленого підрозділу Національного університету біоресурсів і природокористування України «Ніжинський агротехнічний інститут» від 08.11.2021 № 235 «К» та № 236 «К» про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .

Стягнути з Національного університетубіоресурсів іприродокористування Українив особівідокремленого підрозділуНаціонального університетубіоресурсів іприродокористування України«Ніжинський агротехнічнийінститут» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 08.11.2021 року по 24.05.2022 року в сумі 51 487 (п`ятдесят одна тисяча чотириста вісімдесят сім) гривень 80 копійок, виплату якого провести після утримання податків та інших обов`язкових платежів на користь держави.

Рішення, в частині стягнення середнього заробітку, допустити до негайного виконання в межах суми стягнення за місяць.

Стягнути з Національного університетубіоресурсів іприродокористування Українив особівідокремленого підрозділуНаціонального університетубіоресурсів іприродокористування України«Ніжинський агротехнічнийінститут» на користь ОСОБА_1 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору та 4000 (чотири тисячі) гривень витрат за надану правничу допомогу, а всього стягнути 4992 (чотири тисячі дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок.

Стягнути з Національного університетубіоресурсів іприродокористування Українив особівідокремленого підрозділуНаціонального університетубіоресурсів іприродокористування України«Ніжинський агротехнічнийінститут» на користь держави 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Чернігівського апеляційного суду.

Суддя В.Г. Пантелієнко