Постанова

від 24.05.2022 по справі 815/6084/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2022 року

м. Київ

справа № 815/6084/14

адміністративне провадження № К/9901/24655/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І.В.,

суддів: Шишова О.О., Яковенка М.М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Анікс-Плюс» на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року (головуючий суддя: Самойлюк Г.П.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року (колегія суддів: Джабурія О.В., Вербицька Н.В., Ступакова І.Г.) у справі №815/6084/14 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Анікс-Плюс» до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23 жовтня 2014 року №0003792203 та №0003802203, -

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

У жовтні 2014 року ТОВ «Анікс-Плюс» звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області (далі - ДПІ в Овідіопольському районі) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень №№0003792203, 0003802203 від 23.10.2014.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29.01.2015, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2015, адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області №№0003792203, 0003802203 від 23.10.2014.

Постановою Верховного Суду від 20.09.2019 рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.01.2015 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2015 скасовано; направлено справу до Одеського окружного адміністративного суду на новий розгляд.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року, у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Анікс-Плюс» (67813, Одеська обл., Овідіопольський район, с. Калаглія, вул. Чапаєва, 57, код ЄДРПОУ 33089583) до Головного управління ДФС в Одеській області (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5, код ЄДРПОУ 39398646) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.10.2014 №0003792203 та №0003802203 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. З огляду на зміст пояснень засновника та директора ТОВ «БК» «Гефест Альянс»» ОСОБА_1 , суд дійшов висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування суб`єктом господарювання податкового кредиту та витрат, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту та витрат є безпідставним.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи установлено:

ДПІ в Овідіопольському районі відповідно до наказу начальника ДПІ в Овідіопольському районі ГУ Міндоходів в Одеській області № 569 від 25.09.2014 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки», на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 ПК України, службової записки у період з 26.09.2014 по 02.10.2014 проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ «Анікс-Плюс» (код ЄДРПОУ 33089583) щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків ТОВ «БК» «Гефест Альянс» (код ЄДРПОУ 37312719) за період лютий, квітень, серпень 2013 року.

За результатами перевірки складено акт № 1619/15-21-22-03/33089583 від 09.10.2014 (т.1, а.с. 25-37), відповідно до висновків якого встановлено:

- відображення у податковому обліку господарських операцій та розрахунків із ТОВ «БК» «Гефест Альянс»;

- не підтвердження ТОВ «Анікс-Плюс» реальності здійснення господарських відносин з ТОВ «БК» «Гефест Альянс» за лютий, квітень, серпень 2013 року, їх виду, обсягу, якості та розрахунків;

- п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у загальній сумі 180 463,0 грн, у тому числі: лютий 2013 року - 53500,00 грн, квітень 2013 року - 76630,00 грн, серпень 2013 року - 50333,33 грн;

- п. 138.2 ст. 138 ПК України, в результаті чого встановлено заниження позивачем податку на прибуток за 2013 рік у розмірі 171440,0 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ в Овідіопольському районі прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0003802203 від 23.10.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 270 695,00 грн, у тому числі за основним платежем 180 463 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 90232 грн (т.1 а.с.24);

- №0003792203 від 23.10.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 257160 грн, у тому числі за основним платежем на 171440 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 85720 грн (т. 1 а.с. 23).

З матеріалів справи вбачається, що згідно акту перевірки від 09.10.2014 №1619/15-21-22-03/33089583 за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, Головним управлінням ДФС в Одеській області встановлено проведення фінансово-господарських операцій ТОВ «Анікс-Плюс» з ТОВ «БК «Гефест Альянс».

25 січня 2013 року між ТОВ «БК Гефест Альянс» (підрядник) та ТОВ «Анікс-Плюс» (замовник) було укладено договір підряду №3 від 25.01.2013, за умовами якого підрядник за завданням замовника зобов`язується в порядку та на умовах, викладених в цьому договорі, виконати з використанням своїх матеріалів та передати замовнику, а замовник зобов`язується в порядку та на умовах, зазначених у цьому договорі, прийняти та оплатити роботи з нанесення декоративних елементів на скляні вироби згідно оригінал-макету.

На підтвердження виконання фінансово-господарських операцій ТОВ «Анікс-Плюс» було надано акти здачі-прийняття робіт про декорування елементів на скляних виробах (т.1, а.с.63-83); податкові накладні, докази на підтвердження факту оплати (т. 1, а.с. 61-62, 84-104).

Окрім того, надано копії договорів підряду №03-09-НВК/2 від 03.09.2012 та поставки №03/09-НВК від 03.09.2012 щодо придбання у ТОВ «БК Гефест Альянс» робіт з декорування скляних виробів для виконання своїх господарських зобов`язань перед ТОВ «Національна горілчана компанія»

За умовами договору підряду № 03-09-НВК/2 від 03.09.2012, підрядник за завданням замовника зобов`язується в порядку та на умовах визначених в цьому договорі, виконати з використанням своїх матеріалів та передати замовнику, а замовник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі прийняти та оплатити роботи з нанесення декоративних елементів на скляні чарки згідно оригінал-макету, який є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з договором поставки № 03/09-НВК від 03.09.2012, ТОВ «Анікс-Плюс» (постачальник) зобов`язується поставити і передати у власність покупця скляну посуду згідно специфікацій, які є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його вартість на умовах даного договору.

Також позивач надав довідку про рух товарно-матеріальних цінностей (скляних виробів) ТОВ «Анікс-Плюс» за період з 01.02.2013 по 31.08.2013; договір оренди нежитлового приміщення у ТОВ «Пан-Декор» 01.01.2014.

Позивач зазначив, що матеріал для виробів (скло) позивач закуповував у ОАД «Новое скло» (New glass JSC) згідно з контрактом № 1251/2012 від 12.09.2012, «Garlsen Company Corporation» Limited відповідно до контракту № 270912-01 від 27.09.2012, на підтвердження чого надав копії вантажно-митних декларацій.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Анікс-Плюс», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Позивач зазначає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні постанови у справі не були враховані висновки, викладені у постановах Верховного Суду: від 06.11.2018 у справі №822/551/18, від 20.02.2018 у справі №826/6280/13-а у подібних правовідносинах стосовно того, що матеріали досудових розслідувань по кримінальним провадженням не можуть бути враховані як доказ фіктивності контрагента позивача; від 04.09.2020 у справі №826/12625/17; від 04.09.2020 у справі №1640/2783/18; від 03.09.2020 у справі №815/2982/15; від 31.07.2020 у справі №120/1589/19-а; від 03.08.2020 у справі №826/363/14.

Крім того, скаржник указує на те, що суди попередніх інстанцій не дослідили наявні в матеріалах справи докази.

Відповідачем до Суду надано відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено про обґрунтованість оскаржуваних судових рішень та правомірність спірних у справі податкових повідомлень-рішень.

Верховний Суд ухвалою від 19.10.2020 відкрив касаційне провадження у цій справі з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду від 20.05.2022 замінено відповідача у справі Головне управління ДФС в Одеській області його правонаступником - Головним управлінням ДПС в Одеській області.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Обов`язковими ознаками господарської діяльності (згідно наведених приписів ГК України та ПК України) є здійснення її суб`єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої. (При цьому, сформульоване в ГК України визначення господарської діяльності є загальним і має застосовуватися в усіх випадках, а визначення, наведене в ПК України, - лише у сфері дії цього Закону з урахуванням загального визначення). Виходячи з наведеного, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. п. 138.1.1. п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п. 138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4. ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п. п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У статті 198 Податкового кодексу України встановлено підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов`язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Зокрема, згідно із пунктом 198.1 цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 зазначеної статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абзаци перший-третій цього пункту).

Згідно з пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 ст.198 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог чи не підтвердженими митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» № 3609-V змінено формулювання цього пункту і вказано, що не відноситься до податкового кредиту сума податку, зокрема, підтверджена податковою накладною, яка була оформлена з порушенням вимог статті 201 ПК України.

Норми статті 201 ПК України, до яких відсилають правила пункту 198.6 статті 198 цього Кодексу, регулюють відносини, пов`язані з оформленням податкової накладної. У цій нормі містяться обов`язкові правила щодо форми та порядку заповнення податкових накладних, недотримання яких тягне визнання податкової накладної недійсною; визначено правову природу цього документа, підстави, порядок, умови його складання і надання; встановлено права й обов`язки учасників податкових відносини, пов`язані із складанням, наданням та реєстрацією податкової накладної; передбачено наслідки недотримання обов`язкових вимог щодо форми, змісту та інших дій зі складання, надання та реєстрації податкових накладних.

Так, у пункті 201.1 статті 201 ПК України зазначено, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначається: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Згідно з пунктом 201.6 цієї статті податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до пункту 201.10 зазначеної статті податкова накладна надається платнику податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, право на нарахування податкового кредиту обумовлюється наявністю факту придбання платником податку товарів, робіт, послуг, основних фондів, нематеріальних активів, в ціні яких платником податку-покупцем сплачений (нарахований) податок на додану вартість, та їх використання у власній господарській діяльності.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Верховний Суд зазначає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини 2, 3 статті 341 КАС України).

Обґрунтовуючи довід про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, ГУ ДПС посилається на обставини неврахування судом апеляційної інстанції практики Верховного Суду, викладеної у постановах Верховного Суду: від 06.11.2018 у справі №822/551/18, від 20.02.2018 у справі №826/6280/13-а у подібних правовідносинах стосовно того, що матеріали досудових розслідувань по кримінальним провадженням не можуть бути враховані як доказ фіктивності контрагента позивача; від 04.09.2020 у справі №826/12625/17; від 04.09.2020 у справі №1640/2783/18; від 03.09.2020 у справі №815/2982/15; від 31.07.2020 у справі №120/1589/19-а; від 03.08.2020 у справі №826/363/14 у подібних правовідносинах.

Однак Суд зазначає, що у вказаних постановах Верховним Судом сформовано загальний підхід щодо дослідження реальності господарських операцій та вимоги до їх документального підтвердження первинними документами в контексті застосування норм статей 134, 198 ПК України.

Суд звертає увагу на те, що контролюючий орган посилається на правові позиції Верховного Суду, пов`язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування у цій справі норм права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд зазначає, що при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суди попередніх інстанцій виходили з того, що як під час проведення перевірки, так і під час судового розгляду відповідач посилається на наявність кримінального провадження №32014100000000036 за фактом вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 212 КК України, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 209 КК України.

При цьому зазначено, що в рамках досудового розслідування встановлено, що у банківських установах ПАТ «Реал Банк», «Брокбізнесбанк» відкриті рахунки суб`єктів підприємницької діяльності, зокрема, ТОВ «БК «Гефест Альянс», які мають ознаки фіктивності. Службові особи вказаних вище підприємств надавали послуги по незаконному формуванню податкового кредиту, через використання рахунків яких за участю службових осіб АТ «Брокбізнесбанк», ПАТ «Реал Банк», ПАТ «Банк «Ринкові технології» проводилось незаконне обготівкування грошових коштів. Також, під час досудового слідства встановлено, що невстановлені особи використовуючи реквізити ТОВ «БК «Гефест Альянс», яке має ознаки фіктивності, використали їх для складання документів фінансово - господарської діяльності з реально діючими суб`єктами підприємницької діяльності для мінімізації податкових зобов`язань останніх.

Відповідно до пояснень засновника та директора ТОВ «БК» «Гефест Альянс»» ОСОБА_2 факт реєстрації на нього ТОВ «БК» «Гефест Альянс»» йому не відомий, жодного відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства він не мав, жодних бухгалтерських документів або документів податкової звітності від імені підприємства він не підписував.

Зважаючи на те, що наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами під час вирішення цієї справи, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування суб`єктом господарювання податкового кредиту та витрат, видані контрагентом, діяльність якого мала ознаки фіктивного підприємництва, та підписані від імені особи, яка заперечила свою участь у його діяльності, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум до податкового кредиту та витрат є безпідставним.

При цьому колегія суддів критично оцінює посилання скаржника на недослідження судом апеляційної інстанції ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 13 липня 2015 року у справі №761/17926/15-к, яка міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, адже така судова практика стосується звільнення від відповідальності за фіктивну діяльності директора та засновника ТОВ «Грант Тайм», тоді як у спірних правовідносинах контрагентом позивача було ТОВ «БК» «Гефест Альянс»». Більш того, Суд зауважує, що у постановах від 17 квітня 2020 року у справі №826/12513/14, від 10 квітня 2020 року у справі № 826/12171/15, від 11 лютого 2021 року у справі №820/6333/16 Верховний Суд сформував підхід до урахування як доказу ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 13 липня 2015 року у справі № 761/17926/15-к. Суд вказав, що хоча кримінальне провадження від 05 березня 2014 року №32014100000036 стосовно ОСОБА_1 і закрито та звільнено останнього від відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, проте встановлено, що ОСОБА_1 своїми умисними діями, які виразилися у вчиненні фіктивного підприємництва, тобто придбанні суб`єкта підприємницької діяльності (ТОВ «Грант Тайм») з метою прикриття незаконної діяльності, за попередньою змовою групою осіб вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 205 Кримінального кодексу України.

Отже, колегія суддів, дослідивши доводи та вимоги касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження на підставі встановлених фактичних обставин справи, зазначає, що жодних обґрунтованих доводів щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права в касаційній скарзі скаржником не наведено.

Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачені пунктом 1 ч. 4 ст. 328 КАС України, не знайшли свого підтвердження.

Суд також критично оцінює доводи скаржника про наявність передбачених частинами другою і третьою статті 353 КАС України підстав для оскарження судових рішень.

Так, скаржник, окрім цитування положень ст. 353 КАС України, не наводить жодного аргументу щодо того, які саме докази не були досліджені судами попередніх інстанцій та не вказує, які обставини залишились не установленими судом.

Решта доводів заявника касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовує, натомість зводиться виключно до переоцінки встановлених судами обставин справи, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд, враховуючи норми Податкового кодексу України, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень.

З огляду на наведене, касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Анікс-Плюс» підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Анікс-Плюс» залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач І.В. Дашутін

Судді О.О. Шишов

М.М. Яковенко