Постанова

від 25.08.2020 по справі 815/6084/14

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2020 р.м.ОдесаСправа № 815/6084/14 Головуючий в 1 інстанції: Самойлюк Г.П.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Джабурія О.В.

суддів - Вербицької Н.В.

- Ступакової І.Г.

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю Анікс-Плюс на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Анікс-Плюс до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.10.2014 року №0003792203 та №0003802203, -

ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА

НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

У жовтні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю Анікс-Плюс звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС в Одеській області, в якому просило суд:

- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення №№0003792203, 0003802203 від 23.10.2014 року.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач зазначав, що за результатами документальної позапланової виїзної перевірки складено акт, висновки якого базуються на припущеннях і не враховують докази та відомості щодо господарської діяльності ТОВ Анікс-Плюс у періоді, який перевірявся, та, відповідно, донарахування податкових зобов`язань та покладення на позивача відповідальності у вигляді штрафних санкцій є безпідставним та таким, що суперечить чинному законодавству. Так, позивач вказав, що має в наявності всі первинні документи, що відповідно ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підтверджують здійснення господарських операцій з ТОВ БК Гефест Альянс , що свідчить про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача, необґрунтованість та протиправність винесення відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідач в обґрунтування правової позиції зазначив, що за наслідками проведеної ДПІ в Овідіопольському районі ГУ Міндоходів в Одеській області документальної невиїзної перевірки ТОВ Анікс-Плюс щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків ТОВ БК Гефест Альянс за період лютий, квітень, серпень 2013 року складено акт № 1619/15-21-22-03/33089583 від 09.10.2014 року. За результатами проведеної перевірки встановлено, що до ДПІ надійшла податкова інформація у вигляді листа ДПУ у Деснянському районі м. Києва від 14.08.2014 року про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ БК Гефест Альянс , яким визначено, що стосовно зазначеного підприємства направлено повідомлення про відсутність за місцезнаходженням, засновник та директор підприємства жодного відношення до здійснення підприємницької діяльності не має, жодних бухгалтерських або інших документів не підписував. У зв`язку з наведеним посадові особи дійшли висновку про нереальність здійснення господарських операцій ТОВ БК Гефест Альянс з покупцями та постачальниками у період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, а як наслідок, податковим органом зроблено висновок щодо безтоварності господарських операцій ТОВ Анікс-Плюс з ТОВ БК Гефест Альянс .

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29.01.2015 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2015 року, адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в Овідіопольському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області №№0003792203, 0003802203 від 23.10.2014 року.

Постановою Верховного Суду від 20.09.2019 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.01.2015 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 24.06.2015 року скасовано; направлено справу до Одеського окружного адміністративного суду на новий розгляд.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю Анікс-Плюс до Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.10.2014 року №0003792203 та №0003802203 - відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю Анікс-Плюс подало апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування судового рішення та прийняття нового про задоволення позовних вимог. Апелянт вважає, що судом першої інстанції при вирішенні справи неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права та неповно з`ясовані обставини справи, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА

ДПІ в Овідіопольському районі відповідно до наказу начальника ДПІ в Овідіопольському районі ГУ Міндоходів в Одеській області № 569 від 25.09.2014 року Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки , на підставі пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 ПК України, службової записки у період з 26.09.2014 року по 02.10.2014 року проведено документальну невиїзну перевірку ТОВ Анікс-Плюс (код ЄДРПОУ 33089583) щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платниками податків ТОВ БК Гефест Альянс (код ЄДРПОУ 37312719) за період лютий, квітень, серпень 2013 року.

За результатами перевірки складено акт № 1619/15-21-22-03/33089583 від 09.10.2014 року (т.1, а.с. 25-37), відповідно до висновків якого встановлено:

- відображення у податковому обліку господарських операцій та розрахунків із ТОВ БК Гефест Альянс ;

- не підтвердження ТОВ Анікс-Плюс реальності здійснення господарських відносин з ТОВ БК Гефест Альянс за лютий, квітень, серпень 2013 року, їх виду, обсягу, якості та розрахунків;

- п. 198.1, п. 198.3 ст. 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у загальній сумі 180463,0 грн., у тому числі: лютий 2013 року - 53500,00 грн., квітень 2013 року - 76630,00 грн., серпень 2013 року - 50333,33 грн.;

- п. 138.2 ст. 138 ПК України, в результаті чого встановлено заниження позивачем податку на прибуток за 2013 рік у розмірі 171440,0 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки ДПІ в Овідіопольському районі прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0003802203 від 23.10.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 270695,00 грн., в тому числі за основним платежем 180463 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 90232 грн. (т.1 а.с.24);

- № 0003792203 від 23.10.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 257160 грн., в тому числі за основним платежем на 171440 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 85720 грн. (т. 1 а.с. 23).

Вважаючи, що вказані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що суперечать нормам податкового законодавства, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.

ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пп. 14.1.36 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Обов`язковими ознаками господарської діяльності (згідно наведених приписів ГК України та ПК України) є здійснення її суб`єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої. (При цьому, сформульоване в ГК України визначення господарської діяльності є загальним і має застосовуватися в усіх випадках, а визначення, наведене в ПК України, - лише у сфері дії цього Закону з урахуванням загального визначення). Виходячи з наведеного, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. п. 138.1.1. п. 138.1. ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об`єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Згідно з п. 138.2. ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.4. ст. 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з п. п. 139.1.9. п. 139.1. ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У статті 198 Податкового кодексу України встановлено підстави, за яких у платника ПДВ виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування; визначено права і обов`язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Зокрема, згідно із пунктом 198.1 цієї статті право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 зазначеної статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (абзаци перший-третій цього пункту).

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 198.3 ст.198 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог чи не підтвердженими митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У редакції Закону України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України № 3609-V змінено формулювання цього пункту і вказано, що не відноситься до податкового кредиту сума податку, зокрема, підтверджена податковою накладною, яка була оформлена з порушенням вимог статті 201 ПК України.

Норми статті 201 ПК України, до яких відсилають правила пункту 198.6 статті 198 цього Кодексу, регулюють відносини, пов`язані з оформленням податкової накладної. У цій нормі містяться обов`язкові правила щодо форми та порядку заповнення податкових накладних, недотримання яких тягне визнання податкової накладної недійсною; визначено правову природу цього документа, підстави, порядок, умови його складання і надання; встановлено права й обов`язки учасників податкових відносини, пов`язані із складанням, наданням та реєстрацією податкової накладної; передбачено наслідки недотримання обов`язкових вимог щодо форми, змісту та інших дій зі складання, надання та реєстрації податкових накладних.

Так, у пункті 201.1 статті 201 ПК України зазначено, що платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначається: порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Згідно з пунктом 201.6 цієї статті податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до пункту 201.10 зазначеної статті податкова накладна надається платнику податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, право на нарахування податкового кредиту обумовлюється наявністю факту придбання платником податку товарів, робіт, послуг, основних фондів, нематеріальних активів, в ціні яких платником податку-покупцем сплачений (нарахований) податок на додану вартість, та їх використання у власній господарській діяльності.

Згідно із ст. 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Враховуючи вищенаведені норми права, колегія суддів зазначає, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З матеріалів справи видно, що згідно акту перевірки від 09.10.2014 року № 1619/15-21-22-03/33089583 за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, Головним управлінням ДФС в Одеській області встановлено проведення фінансово-господарських операцій ТОВ Анікс-Плюс з ТОВ БК Гефест Альянс .

25.01.2013 року між ТОВ БК Гефест Альянс (підрядник) та ТОВ Анікс-Плюс (замовник) було укладено договір підряду № 3 від 25.01.2013 року, за умовами якого підрядник за завданням замовника зобов`язується в порядку та на умовах, викладених в цьому договорі, виконати з використанням своїх матеріалів та передати замовнику, а замовник зобов`язується в порядку та на умовах, зазначених у цьому договорі, прийняти та оплатити роботи з нанесення декоративних елементів на скляні вироби згідно оригінал-макету

На підтвердження виконання фінансово-господарських операцій ТОВ Анікс-Плюс було надано акти здачі-прийняття робіт про декорування елементів на скляних виробах (т.1, а.с.63-83); податкові накладні, докази на підтвердження факту оплати (т. 1, а.с. 61-62, 84-104).

Окрім того, надано копії договорів підряду № 03-09-НВК/2 від 03.09.2012 року та поставки № 03/09-НВК від 03.09.2012 року щодо придбання у ТОВ БК Гефест Альянс робіт з декорування скляних виробів для виконання своїх господарських зобов`язань перед ТОВ Національна горілчана компанія

За умовами договору підряду № 03-09-НВК/2 від 03.09.2012 року, підрядник за завданням замовника зобов`язується в порядку та на умовах визначених в цьому договорі, виконати з використанням своїх матеріалів та передати замовнику, а замовник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі прийняти та оплатити роботи з нанесення декоративних елементів на скляні чарки згідно оригінал-макету, який є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з договором поставки № 03/09-НВК від 03.09.2012 року, ТОВ Анікс-Плюс (постачальник) зобов`язується поставити і передати у власність покупця скляну посуду згідно специфікацій, які є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його вартість на умовах даного договору.

Також позивач надав довідку про рух товарно-матеріальних цінностей (скляних виробів) ТОВ Анікс-Плюс за період з 01.02.2013 року по 31.08.2013 року; договір оренди нежитлового приміщення у ТОВ Пан-Декор 01.01.2014 року.

Позивач зазначив, що матеріал для виробів (скло) позивач закуповував у ОАД Новое скло (New glass JSC) згідно з контрактом № 1251/2012 від 12.09.2012 року, Garlsen Company Corporation Limited відповідно до контракту № 270912-01 від 27.09.2012 року, на підтвердження чого надав копії вантажно-митних декларацій.

Наведеними документами на думку позивача підтверджується проведення фінансово-господарських операцій ТОВ Анікс-Плюс з ТОВ БК Гефест Альянс .

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що підприємницька діяльність здійснюється суб`єктом господарювання на власний ризик, а відтак, у господарських правовідносинах учасники господарського обороту повинні проявляти розумну обачливість, адже наслідки вибору недобросовісного контрагента покладаються на таких учасників. Так, належна податкова обачність, як законна передумова отримання податкової вигоди, з якої випливає, що сумлінним платникам податку необхідно подбати про підготовку доказової бази, яка б підтверджувала прояв належної обачності при виборі контрагента.

Необхідність застосування підходу належної податкової обачності безпосередньо випливає з рішення Європейського суду з прав людини Булвес АД проти Болгарії, де зазначено, що платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. Таким чином, обачний платник податку може не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової добросовісності за доступними базами даних, але і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента тощо.

Відтак, з урахуванням наведеного, для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій позивача з його контрагентами слід з`ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, з урахуванням вищевказаної позиції Європейського Суду з прав людини; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.

Колегія суддів звертає увагу на те, що порушення вимог податкового законодавства на будь-якому з наведених етапів є достатнім для висновку про невідповідність фактичних і задекларованих платником податку наслідків господарських операцій для податкового обліку.

Також, колегія суддів зазначає, що при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні врахувати, що відповідно до вимог ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

При цьому при розв`язанні відповідних спорів варто враховувати, що в разі надання відповідачем - податковим органом доказів, які підтверджують факт вчинення платником податку податкового правопорушення, саме на платника податків покладається обов`язок спростовувати обґрунтовані доводи податкового органу.

Наведене випливає зі змісту ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, за змістом процесуального закону платник податків повинен підтвердити належними та допустимим доказами свої заперечення проти наданих доказів податковим органом.

На обґрунтування нереальності господарських операцій позивача з контрагентом відповідач зазначає про те, що в рамках досудового розслідування встановлено, що у банківських установах ПАТ Реал Банк , Брокбізнесбанк відкриті рахунки суб`єктів підприємницької діяльності, зокрема, ТОВ БК Гефест Альянс , які мають ознаки фіктивності. Службові особи вказаних вище підприємств надавали послуги по незаконному формуванню податкового кредиту, через використання рахунків яких за участю службових осіб АТ Брокбізнесбанк , ПАТ Реал Банк , ПАТ Банк Ринкові технології проводилось незаконне обготівкування грошових коштів. Також, під час досудового слідства встановлено, що невстановлені особи використовуючи реквізити ТОВ БК Гефест Альянс , яке має ознаки фіктивності, використали їх для складання документів фінансово - господарської діяльності з реально діючими суб`єктами підприємницької діяльності для мінімізації податкових зобов`язань останніх.

Відповідно до пояснень засновника та директора ТОВ БК Гефест Альянс ОСОБА_1 факт реєстрації на нього ТОВ БК Гефест Альянс йому не відомий, жодного відношення до фінансово-господарської діяльності підприємства він не мав, жодних бухгалтерських документів або документів податкової звітності від імені підприємства він не підписував.

З наведеного випливає, що суб`єкт підприємницької діяльності ТОВ БК Гефест Альянс було зареєстровано на особу, яка не мала наміру здійснювати та не здійснювала фінансово-господарську діяльність.

Відсутність волевиявлення контрагентом ТОВ БК Гефест Альянс в особі директора ОСОБА_1 на здійснення господарської операції на переконання колегії суддів свідчить про не набуття належним чином цивільної право дієздатності, а тому колегія суддів погоджується з доводами податкового органу щодо відсутності реального характеру господарських взаємовідносини між ТОВ Анікс-Плюс та контрагентом ТОВ БК Гефест Альянс .

Позивачем, також, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та підтверджують засвідчені документами, факти господарської діяльності, яка здійснюється з розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект.

Під час розгляду справи ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції позивачем не було підтвердженого того факту, що саме ТОВ БК Гефест Альянс виконувало спірні операції.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Така ж позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 26.02.2019 року № 814/152/16 (провадження № К/9901/63184/18).

Колегія суддів також вважає, що наявність первинних документів, які мають обов`язкові реквізити, визначені у законі, не є безумовною підставою для визнання правомірності формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту за умови якщо такі первинні документи складені від імені суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва. Такий висновок зумовлений тим, що статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках надавати передбачені законом податкові вигоди.

Верховний Суд України неодноразово висловлював висновки щодо застосування норм матеріального права, що регулюють подібні спірні правовідносини (постанови від 22.11.2016 року у справі № 826/11397/14, від 24.05.2016 року у справі № 21-5332а15, від 14.06.2016 року у справі № 21-1318а16, від 22.11.2016 року у справі № 21-2430а16).

Висновки Верховного Суду України полягають у тому, що надання платником податків податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством, про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, окрім як якщо податковий орган не довів, що відомості, які містяться в документах, є недостовірними.

У справі № 826/11397/14 Верховний Суд України, посилаючись на висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності у кримінальній справі вироку, зазначив, що така обставина як наявність кримінального провадження, зареєстрованого за фактом вчинення злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, стосовно фіктивності підприємства контрагента покупця, не могла бути не врахована судом, оскільки статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами. Первинні документи, які виписані фіктивним підприємством, не можуть вважатися належно оформленими документами, що підтверджують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту є безпідставним. Тому, при розгляді конкретної справи такі доводи органу влади суди мають перевіряти.

Відтак, не дивлячись на відсутність вироку щодо контрагента позивача, зазначені вище обставини свідчать про відсутність реальної зміни у структурі активів позивача і фактичного вчинення господарських операцій за укладеними договорами між ним та ТОВ БК Гефест Альянс .

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не було допустимими доказами по справі доведено суду, яким саме чином його контрагент без наявності жодної матеріально-технічної бази, а також відповідних трудових ресурсів.

Аналізуючи вищевстановлені обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність реального характеру господарських відносин між ТОВ Анікс-Плюс та ТОВ БК Гефест Альянс та фактичного виконання договорів.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Анікс-Плюс - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2020 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий суддя Джабурія О.В. Судді Ступакова І.Г. Вербицька Н.В.