Постанова

від 17.05.2022 по справі 918/650/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2022 року

м. Київ

cправа № 918/650/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючий - Стратієнко Л.В.,

судді: Бакуліна С.В., Кролевець О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Юдицького К.О.,

за участю представників:

позивача - Пелиха А.Б.,

відповідача - Василишина С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укренергоресурс"

на рішення Господарського суду Рівненської області

(суддя - Марач В.В.)

від 13.10.2021,

та постанову Північно - західного апеляційного господарського суду

(головуючий - Крейбух О.Г., судді - Савченко Г.І., Тимошенко О.М.)

від 12.01.2022,

за позовом Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Рівненського обласного управління

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укренергоресурс"

про стягнення 639 163,86 грн та 68 790,53 доларів США

В С Т А Н О В И В:

у серпні 2021 року Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення 639 163,86 грн за договором мультивалютної невідновлюваної кредитної лінії № 80-07 від 17.07.2007, з яких 398 547,56 грн - інфляційні втрати, 240 616, 30 грн - 3% річних та просив стягнути 3% річних у сумі 68 790,53 дол. США - за зобов`язаннями в дол. США.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем умов договору мультивалютної невідновлюваної кредитної лінії № 80-07, внаслідок чого у нього виникла заборгованість, про що свідчать судові рішення у справі № 918/1890/13. Оскільки відповідач заборгованість за вказаним договором, яка встановлена судовими рішеннями у справі № 918/1890/13, що набрали законної сили і не виконані відповідачем, не сплатив, у останнього існує обов`язок зі сплати 3% річних і інфляційних втрат відповідно до вимог ст. 625 ЦК України.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 13.10.2021, залишеним без змін постановою Північно - західного апеляційного господарського суду від 12.01.2022, позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ "Укренергоресурс" на користь АТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Рівненського обласного управління АТ "Ощадбанк" 236 776,17 грн 3% річних, 398 547,56 грн інфляційних втрат за порушення зобов`язання в гривні та за порушення зобов`язань в доларах США - 3% річних в сумі 67 659,73 дол. США.

В решті позову відмовлено.

07.02.2022 ТОВ "Укренергоресурс" подало касаційну скаргу на рішення Господарського суду Рівненської області від 13.10.2021 та постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 12.01.2022, в якій просить вказані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Підставами для скасування оскаржуваних судових рішень зазначає п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та стверджує, що висновок Верховного Суду щодо питання застосування ст. ст. 256, 267, 509, 625 ЦК України у подібних правовідносинах, за якими б банк звернувся з позовом до позичальника про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту, незважаючи на пропуск позовної давності на звернення з позовом про стягнення заборгованості за кредитом, відсутній. Вказує, що позивач не звертався до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором мультивалютної невідновлюваної кредитної лінії № 80-07 від 17.07.2007, а звернувся з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором (справа № 918/1890/13), які не є тотожними позовними вимогами. Стверджує, що відсутність судового рішення, яким була б стягнута з відповідача основна заборгованість, виключає нарахування 3 % річних і інфляційних втрат та зазначає про сплив 23.02.2017 позовної давності щодо вимог про стягнення заборгованості за договором.

03.05.2022 до Верховного Суду від АТ "Державний ощадний банк України" надійшов відзив від 29.04.2022, в якому останній просить касаційну скаргу відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін з наведених у відзиві мотивів. При цьому просить поновити строк на подання відзиву у зв`язку із поважними причинами його пропуску - запровадження на території України воєнного стану.

За ч. 2 ст. 119 ГПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Тобто, строк на подання відзиву на касаційну скаргу встановлений судом, може бути продовженим, а не поновленим.

З огляду на те, що ухвалою суду касаційної інстанції від 14.02.2022 позивачу було надано строк на подання відзиву до 02.03.2022, а 24.02.2022 з 05 год. 30 хв. в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та 26.03.2022 його продовжено строком на 30 діб у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, суд касаційної інстанції керуючись ч. 2 ст. 119 ГПК України вважає за необхідне продовжити строк на подання відзиву на касаційну скаргу та приймає його до розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наявність зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судового рішення (п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.

У касаційній скарзі скаржник посилається на п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування ст. ст. 256, 267, 509, 625 ЦК України у подібних правовідносинах, за якими б банк звернувся з позовом до позичальника про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язання з повернення кредиту, незважаючи на пропуск позовної давності на звернення з позовом про стягнення заборгованості за кредитом.

Щодо вказаної підстави касаційного оскарження, необхідно зазначити таке.

Як встановлено господарськими судами, 17.07.2007 між ВАТ "Державний ощадний банк України" (наразі АТ "Державний ощадний банк України", банк) та ТОВ "Укренергоресурс" (позичальник) було укладено договір мультивалютної невідновлюваної кредитної лінії № 80-07 (з урахуванням додаткових договорів № 1 від 17.10.2007, № 2 від 27.12.2007, № 3 від 30.04.2008, № 4 від 30.07.2008, № 5 від 31.07.2008, № 6 від 29.12.2008, № 7 від 28.09.2009, № 8 від 29.09.2010, № 9 від 27.09.2011), за умовами якого банк зобов`язувався надати на умовах цього договору, а позичальник - отримувати, належним чином використовувати та повернути в передбачені цим договором строки кредит з лімітом кредитування 990 000,00 дол. США та 3 500 000, 00 грн і сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 1.2 кредитного договору, з урахуванням додаткового договору № 9 від 27.09.2011, кредит надається у вигляді мультивалютної невідновлюваної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повернення не пізніше 29.06.2015.

Кредит надавався на такі цілі: 1-й транш - в розмірі фактичної заборгованості ТОВ "Укренергоресурс" перед АКБ СР "Укрсоцбанк", яка виникла за кредитним договором № 08806 від 26.12.2006, але не більше 990 000,00 дол. США, з цільовим призначенням - на погашення заборгованості позичальника перед АКБ СР "Укрсоцбанк" за кредитним договором № 08806 від 26.12.2006; 2-й транш (частина траншу) - в розмірі 3 500 000,00 грн, з цільовим призначенням - завершення будівництва і введення в експлуатацію торгового центру за адресою: вул. С. Петлюри, буд. 22 в м. Рівне (пп. 1.3.1, 1.3.2 кредитного договору, з урахуванням додаткових договорів).

На виконання пп. 1.4.2 кредитного договору від 17.07.2007, в забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором, між банком та позичальником був укладений договір іпотеки нерухомого майна № 80-001 від 17.07.2007, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним В.І., зареєстрований в реєстрі за № 3238 (а.с. 56-61, т. 1).

У п. 1.2 договору іпотеки від 17.07.2007 сторони досягли згоди, що предметом іпотеки за цим договором є нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення цокольного поверху, 1-го та 2-го поверхів, загальною площею 2 162,7 кв.м, що знаходяться за адресою: м. Рівне, вул. Княгині Ольги, 8.

Судами встановлено, що у грудні 2013 року ТОВ "Укренергоресурс" звернулося до Господарського суду Рівненської області із позовом (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) про визнання недійсними договору мультивалютної невідновлюваної кредитної лінії № 80-07 від 17.07.2007 та договору іпотеки № 80-001 від 17.07.2007, а банк - подав зустрічний позов про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ТОВ "Укренергоресурс" перед ПАТ "Державний ощадний банк України" за договором мультивалютної невідновлюваної кредитної лінії № 80-07 від 17.07.2007.

Останньою постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 11.01.2018 у справі № 918/1890/13, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2018, зустрічний позов задоволено частково. В рахунок погашення заборгованості ТОВ "Укренергоресурс" перед ПАТ "Державний ощадний банк України" за договором мультивалютної невідновлюваної кредитної лінії № 80-07 від 17.07.2007, яка складає:

- 2 692 310,73 грн, з яких 2 656 788,89 грн - заборгованість за кредитом; 32 770,06 грн - заборгованість за процентами; 628,28 грн - втрати від інфляції за несплату процентів; 266,35 грн - 3% річних за несплату процентів; 1 368,19 грн - пеня за несплату процентів; 91,70 грн - 3% річних за непогашення кредиту; 397,26 грн - пеня за непогашення кредиту;

- 761 312,73 дол. США, з яких 755 000,00 дол. США - заборгованість за кредитом; 6 081,37 дол. США - заборгованість за процентами; 14,49 дол. США - 3% річних за несплату процентів; 72,69 дол. США, що еквівалентно 586,42 грн - пеня за несплату процентів; 27,02 дол. США - 3% річних за непогашення кредиту; 117,18 дол. США, що еквівалентно 1 152,10 грн - пеня за непогашення кредиту. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки нерухомого майна № 80-001 від 17.07.2007, посвідченим приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Кострикіним В.І., зареєстрованим в реєстрі за № 3238, а саме: нежитлові приміщення цокольного поверху, 1-го та 2-го поверхів, загальною площею 2 162,7 кв.м, які знаходяться за адресою: м. Рівне, вул. Княгині Ольги, 8 та належать ТОВ "Укренергоресурс".

Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів, з початковою ціною реалізації предмета іпотеки - 41 149 100,00 грн.

В частині стягнення неустойки в сумі 215 000,00 грн та вирішення питання передачі предмету іпотеки в управління в задоволенні позову відмовлено (а.с. 24-37, т. 1).

Оскільки відповідач не сплатив заборгованість за кредитним договором мультивалютної невідновлюваної кредитної лінії № 80-07 від 17.07.2007, яка встановлена рішенням апеляційного господарського суду у справі № 918/1890/13, позивач просить стягнути з відповідача 3 % річних і інфляційні втрати відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України за період з 15.07.2018 до 14.07.2021.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

За ст. 11 ЦК України зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать.

Згідно з ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Частиною 1 ст. 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні договорів, насамперед інтересів кредитора, у главі 49 ЦК України визначено види забезпечення виконання зобов`язання. Інститут забезпечення виконання зобов`язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов`язань.

ЦК України передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов`язань боржником, які є видами забезпечення виконання зобов`язання.

У ч. 1 ст. 546 ЦК України зазначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою.

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч. 1 ст. 575 ЦК України).

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати самостійно (подібний висновок міститься у п. 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2022 у справі № 910/17048/17).

Шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, передбачений законом (зокрема на підставі рішення суду), кредитор задовольняє свої вимоги за основним зобов`язанням в межах предмету іпотеки.

В силу ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено обов`язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Оскільки ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини щодо виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань. Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт (аналогічний висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17).

За своєю правовою природою судове рішення є засобом захисту прав або інтересів фізичних та юридичних осіб.

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує таке зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17).

Судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки засвідчує факт неналежного виконання стороною свого зобов`язання відповідно до цивільно-правових договорів кредиту та іпотеки.

Якщо за рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України (подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц).

Отже, з аналізу положень ст. ст. 526, 575, 599, 611, 625 ЦК України вбачається, що наявність судового рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, у якому вказана заборгованість за кредитним договором, який боржник належним чином не виконав, свідчить про наявність у кредитора права на отримання сум, передбачених ст. 625 цього Кодексу, за невиконання грошового зобов`язання за увесь час прострочення.

Відповідачем у справі було заявлено про застосування позовної давності.

Главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність.

Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК України. Зокрема, відповідно до частини 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Невиконання боржником грошового зобов`язання, яке встановлено на підставі рішенні суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (в резолютивній частині якого вказана заборгованість за кредитним договором, виконання якого забезпечується іпотекою) є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених ст. 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні ст. 266 ЦК України, на що помилково посилається скаржник в касаційній скарзі, а тому закінчення позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних витрат.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором мультивалютної невідновлюваної кредитної лінії № 80-07 від 17.07.2007 та суму заборгованості відповідача за цим договором встановлено Рівненським апеляційним господарським судом у постанові від 11.01.2018 у справі № 918/1890/13 (суму заборгованості деталізовано у резолютивній частині постанови), що згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України не підлягає повторному доказуванню при розгляді справи № 918/650/21.

Встановивши, що станом на момент подання позову відповідач заборгованість за договором мультивалютної невідновлюваної кредитної лінії № 80-07 від 17.07.2007 не сплатив, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 11.01.2018 у справі № 918/1890/13 про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки нерухомого майна № 80-001 від 17.07.2007 в рахунок погашення заборгованості ТОВ "Укренергоресурс" перед АТ "Державний ощадний банк України" за договором мультивалютної невідновлюваної кредитної лінії № 80-07 від 17.07.2007 не виконав, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов правильного висновку про застосування до відповідача відповідальності згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України і, здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, обґрунтовано стягнув з відповідача на користь позивача 236 776,17 грн 3% річних, 398 547,56 грн інфляційних втрат за порушення зобов`язання в гривні та 3% річних в сумі 67 659,73 дол. США - за порушення зобов`язань в доларах США за період з 02.08.2018 до 14.04.2021 (оскільки позивач звернувся до суду позовом 02.08.2021, то нарахування 3 % річних і інфляційних втрат здійснено за останні три роки, які передували зверненню до суду, до дати вказаної позивачем у позовній заяві - 14.04.2021).

Також суди відмовили у стягненні інфляційних втрат та 3 % річних за період з 15.07.2018 до 01.08.2018, адже вони нараховані з пропуском позовної давності, яку відповідач просив застосувати до цих правовідносин.

Оскільки оскаржувані судові рішення не суперечать висновкам, викладеним у цій постанові щодо застосування ст. ст. 256, 267, 509, 625 ЦК України, відсутні підстави для скасування рішення Господарського суду Рівненської області від 13.10.2021 та постанови Північно - західного апеляційного господарського суду від 12.01.2022 у справі № 918/650/21 з підстави, передбаченої п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

Інші доводи скаржника спростовуються викладеними обставинами, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм права та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, що в силу положень ст. 300 ГПК виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 236 ГПК України).

Частиною 5 ст. 236 ГПК України встановлено, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Постановлені у справі судові рішення прийняті з додержанням вимог матеріального і процесуального права, з дотриманням принципів справедливості, добросовісності, розумності, а тому підстав для їх скасування немає.

Згідно з ст. 129 ГПК України судовий збір за подання касаційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укренергоресурс" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 13 жовтня 2021 року та постанову Північно - західного апеляційного господарського суду від 12 січня 2022 року у справі № 918/650/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді С. Бакуліна

О. Кролевець