Постанова

від 24.05.2022 по справі 367/6153/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 367/6153/21 Головуючий у суді першої інстанції Линник В.Я.

Номер провадження № 22-ц/824/4602/2022 Доповідач в суді апеляційної інстанції Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Владімірової О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 10 листопада 2021 року у справі за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків, завданих державі внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2021 року Військова частина НОМЕР_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальних збитків, завданих державі внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у якому просила в порядку регресу стягнути з ОСОБА_1 36958, 02 грн. на відшкодування матеріальних збитків, внаслідок ДТП та суму сплаченого судового збору.

Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що відповідно до постанови Ірпінського міського суду Київської області у справі №367/1079/19 від 12 березня 2019 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 травня 2019 року, колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

25 січня 2021 року рішенням Господарського суду Київської області у справі №911/3203/20 стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь Моторно (транспортного) страхового бюро України 31638,67 грн. страхового відшкодування, 2102 грн. судового збору, а всього 33740,67 грн. При оскарженні даного судового рішення військовою частиною НОМЕР_1 сплачено суму судового збору та комісію за сплату судового збору в загальному розмірі 3217,35 грн.

Так як військовою частиною НОМЕР_1 було виконано вказане вище рішення Господарського суду Київської області, то таким чином державі в особі військової частини НОМЕР_1 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталась з вини колишнього військовослужбовця ОСОБА_1 , завдано матеріальну шкоду в розмірі 36958,02 грн.

Враховуючи наведене, військова частина НОМЕР_1 на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦПК України просила стягнути вказані кошти з відповідача у справі на їх користь в порядку регресу.

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 10 листопада 2021 року відмовлено у відкритті провадження за позовною заявою Військової частини НОМЕР_1 .

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, відповідно до якої вказує, що роботодавець - військова частина НОМЕР_1 - звернувся до суду із позовом про відшкодування шкоди в порядку регресу, адже стягнення шкоди з позивача було встановлено шляхом задоволення саме цивільного позову на підставі статті 1172 ЦПК України, якою передбачено, що відповідальність за завдану працівником матеріальну та моральну шкоду несе юридична особа, а працівник відповідає перед нею в порядку регресу. Тому апелянт вважає, що саме в порядку цивільного судочинства повинно бути вирішено спір між військовою частиною та відповідачем, що повністю узгоджується із правовими позиціями, які викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі №200/22363/16-а, та від 18 листопада 2020 року у справі №760/15085/18, які ухвалені за подібними обставинами.

Тож, помилковим є висновок суду першої інстанції, що дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства з огляду на її суб`єктний склад, адже у ній не підлягає доведенню оцінка правомірності дій особи відповідача - військовослужбовця - та питання щодо правомірності прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби. Тобто, з огляду на предмет та підстави позову спір має вирішуватись в порядку цивільного судочинства та у суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови у відкритті провадження.

З огляду на вказане, апелянт просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

При апеляційному розгляді вказаної справи, представники апелянта військової частини НОМЕР_1 Гошко В.І. та Осипенко А.О. підтримали доводи викладені в апеляційній скарзі та просили її задовольнити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників апелянта, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, суд першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у вказаній справі мотивував своє рішення тим, що між сторонами у справі виник публічно-правовий спір, який, з врахуванням суб`єктного складу його учасників та правовідносин, що виникли між сторонами, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, відтак наявні підстави, визначені п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, для відмови у відкритті провадження в цивільній справі, оскільки дана позовна заява не підлягає розгляду в судах за правилами ЦПК України.

Апеляційний суд не погоджується із висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі в порядку цивільного судочинства не відповідає з огляду на наступне.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Відповідно до приписів частини першої статті 18 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Частиною першою статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім випадків, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Разом із тим, відповідно до частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України (тут і надалі - у редакції, чинній на момент розгляду апеляційним судом).

За змістом положень частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади.

Положеннями статті 46 КАС України передбачено, що позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень.

Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об`єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об`єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

Тобто, суб`єкт владних повноважень може звертатися до суду з адміністративним позовом до громадян України, іноземців чи осіб без громадянства, їх об`єднань, юридичних осіб, які не є суб`єктами владних повноважень, виключно для превентивного судового контролю своєї ж діяльності та у випадках, визначених законом.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Таким чином, не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства справа з огляду лише на її суб`єктний склад.

При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

У справі, що переглядається, роботодавець Військова частина НОМЕР_1 , звернувся із позовом про відшкодування шкоди в порядку регресу. Стягнення шкоди з позивача було встановлено шляхом задоволення саме цивільного позову на підставі статті 1172 ЦК України, якою передбачено, що відповідальність за завдану працівником матеріальну та моральну шкоду несе юридична особа. Право відшкодування такої шкоди у порядку регресу закріплено в цивільному законодавстві.

Згідно із частиною першою статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Пунктом 7 Розділу І «Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі» затвердженого Постановою Верховної Ради України № 243/95-ВР від 23 червня 1995 року було передбачено, що військовослужбовці і призвані на збори військовозобов`язані у разі заподіяння з їх вини третім особам шкоди, яку було відшкодовано відповідно до чинного законодавства військовою частиною, зобов`язані відшкодувати її військовій частині у порядку, передбаченому цим Положенням та цивільним законодавством України.

Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 3 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" в якій передбачено, що особа у разі завдання з її вини шкоди третім особам, яку відшкодовано відповідно до закону військовою частиною, установою, організацією, закладом, відшкодовує військовій частині, установі, організації, закладу завдану шкоду в порядку, передбаченому цим Законом та іншими законами України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 200/22363/16-а (провадження № 11-720апп18) зроблено правовий висновок про те, що відшкодування шкоди в порядку регресу відбувається в порядку, передбаченому цивільним законодавством України, тобто за правилами цивільного судочинства, що унеможливлює звернення з таким позовом до адміністративного суду.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний суд у складі колегії суддів Третьої Судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді 18 листопада 2020 року справи №760/15085/18.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Таким чином, правовідносини між сторонами у справі, що переглядається, не стосуються безпосередньо прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби, не спрямовані на захист прав свобод та інтересів особи від порушень із боку суб`єкта владних повноважень й не стосуються оскарження дій останнього, а виникли з деліктного зобов`язання - внаслідок заподіяння шкоди.

У цій справі не підлягає доведенню оцінка правомірності дій особи військового, тобто не підлягає вирішенню питання щодо правомірності прийняття, проходження чи звільнення з публічної служби. Неправомірність дій особи вже встановлена постановою Ірпінського міського суду Київської області у справі №367/1079/19 від 12 березня 2019 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 травня 2019 року, відповідно до яких військовослужбовця ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Крім того, згідно до рішення Господарського суду Київської області від 25 січня 2021 року у справі №911/3203/20 стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь Моторно (транспортного) страхового бюро України 31638,67 грн. страхового відшкодування; 2102 грн. судового збору, а всього 33740,67 грн. Військовою частиною НОМЕР_1 вказане вище рішення Господарського суду Київської області було виконано. У зв`язку з чим, предметом розгляду у цій справі є лише стягнення шкоди в порядку регресу, тобто вирішення приватноправових відносин.

З огляду на зазначене, за своїм суб`єктним складом, предметом спору, обраним позивачем способом захисту порушених прав та характером спірних правовідносин спір є приватноправовим і підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

У цьому випадку той факт, що майнової шкоди завдано позивачеві - суб`єкту владних повноважень - під час проходження відповідачем служби, не змінює правової природи спірних відносин і не перетворює цей спір на публічно-правовий.

Військовослужбовець, який керує службовим транспортним засобом і вчиняє ДТП, навіть під час виконання ним його службових обов`язків, вчиняє цивільний делікт не під час здійснення адміністративно-владних повноважень, а допускаючи порушення принципу генерального делікту, тобто загальної заборони завдання шкоди особі.

Відмовляючи у відкритті провадження у вказаній справі, суд першої інстанції на зазначене не звернув належної уваги та зробив помилковий висновок, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Крім того, апеляційний суд, вважає помилковими посилання суду першої інстанції на правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16 (провадження № 11-892апп18), та від 22 січня 2020 року у справі №813/1045/18 оскільки правовідносини сторін у справі, що переглядається, та у вище вказаних справах не є тотожними з огляду на предмет та правові підстави позову.

Так, у справі № 818/1688/16 відповідач, перебуваючи на посаді, що відноситься до публічної служби, та будучи матеріально відповідальною особою, завдав шкоди державі в особі УМВС у Сумській області шляхом втрати майна в період здійснення ним установлених повноважень, пов`язаних із виконанням завдань і функцій державного органу. Таким чином, у вказаній справі предметом правового дослідження було не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій відповідача.

Аналогічні обставини містилися і у справі № 813/1045/18, у якій Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку зобов`язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов`язків, перед судом обов`язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи, тому дійшла висновку, що спір у цій справі (№ 813/1045/18) щодо відшкодування державі в особі військової частини НОМЕР_2 шкоди, завданої відповідачем шляхом втрати майна під час здійснення ним повноважень, пов`язаних з проходженням військової (публічної) служби, є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.

Разом із тим, предметом спору у справі, що переглядається, є відшкодування шкоди в порядку регресу, а неправомірність дій відповідача встановлена постановою Ірпінського міського суду Київської області у справі №367/1079/19 від 12 березня 2019 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 травня 2019 року. Зазначене свідчить про нерелевантне застосування апеляційним судом правових висновків Великої Палати Верховного Суду.

Таким чином, ухвала суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. 367, 374, 379, 381, 383-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргуВійськової частини НОМЕР_1 задовольнити.

Ухвалу Ірпінського міського суду Київської області від 10 листопада 2021 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови виготовлено 25 травня 2022 року .

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді Т.Ц.Кашперська

В.О.Фінагеєв