Рішення

від 16.05.2022 по справі 918/303/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2022 р. м. Рівне Справа № 918/303/21

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Пашкевич І.О., за участі секретаря судового засідання Ткачук І.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Шифер"

про встановлення земельного сервітуту

у судовому засіданні приймали участь представники:

від позивача - Гуменюк І.П.;

від відповідача - Романюк Х.П. (в режимі ВКЗ)

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" (далі Укрзалізниця, Позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь - Шифер" (далі Товариство, Відповідач) в якій просило встановити земельний сервітут стосовно земельної ділянки площею 0,8800 га, кадастровий номер 56:246:553:00:02:008:0002, цільове призначення - землі транспорту, правовий режим - на праві постійного користування земельною ділянкою, що знаходиться на території Квасилівської селищної ради Рівненського району Рівненської області (згідно технічної документації) строком на 5 років, оплата сервітуту - 231,26 грн в місяць з ПДВ для експлуатації, обслуговування, ремонту, реконструкції під`їзної залізничної колії з моменту набрання рішенням суду законної сили (з урахуванням заяви про зміну предмету позову).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач своїми діями позбавляє Позивача правової визначеності (встановлення чітких прав та обов`язків сторін), і, враховуючи юридичну нерозривну взаємопов`язаність Позивача та Відповідача (колії Товариства розташовані на земельній ділянці, яка перебуває на праві постійного користування у Позивача), відмова Відповідача визначити взаємні права та обов`язки шляхом укладення договору особистого земельного сервітуту - і є порушенням прав та охоронюваних законом інтересів Позивача.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 28.07.2021 у справі № 918/303/21 відмовлено у задоволенні позову, оскільки суд дійшов висновку, що згідно положень глави 32 Цивільного кодексу України право вимоги про встановлення сервітуту належить особі, яка має намір користуватись чужою земельною ділянкою, до власника (постійного користувача) земельної ділянки щодо якої встановлюється земельний сервітут. Однак, у даному випадку до суду звернувся власник земельної ділянки (особа якій земельна ділянка належить на праві постійного користування) з позовом про встановлення земельного сервітуту для Відповідача у справі, який заперечує проти його встановлення.

Додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 11.08.2021 задоволено заяву ТОВ "Волинь-Шифер" про вирішення питання про розподіл судових витрат у справі № 918/303/21. Стягнуто з Позивача на користь Відповідача 42 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2021 рішення Господарського суду Рівненської області від 28.07.2021 залишено без змін. Додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 11.08.2021 змінено шляхом викладення його п. 1, п. 2 резолютивної частини в іншій редакції, відповідно до якої заява ТОВ "Волинь - Шифер" про вирішення питання про розподіл судових витрат у справі № 918/303/21 задоволена частково; стягнуто з Позивача на користь Відповідача 21 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Апеляційна інстанція погодилась з висновками місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки положеннями Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України унормовано, що право вимоги про встановлення сервітуту належить особі, яка має намір користуватись чужою земельною ділянкою, до власника (постійного користувача) такої земельної ділянки. У свою чергу такого права для власника (володільця) земельної ділянки щодо якої встановлюється земельний сервітут не передбачено. Поряд з цим, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що розмір витрат Відповідача на професійну правничу допомогу є завищеним, а також неспівмірним із складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт та часом витраченим ним на їх виконання.

Додатковою постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.10.2021 частково задоволено заяву ТОВ "Волинь-Шифер" про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат у справі № 918/303/21. Стягнуто з Позивача на користь Відповідача 8 000,00 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.

Разом з тим, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.12.2021 касаційні скарги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Шифер" задоволено частково, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2021, додаткову постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.10.2021, рішення Господарського суду Рівненської області від 28.07.2021 та додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 11.08.2021 у справі № 918/303/21 скасовано, справу № 918/303/21 направлено на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 11.01.2022 справу № 918/303/21 прийнято до провадження суддею Романюком Р.В., вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 02.02.2022.

31 січня 2022 року від Товариства надійшли письмові пояснення з врахуванням постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.12.2021 у даній справі, відповідно до яких відповідач наполягає на відмові у задоволенні позовних вимог. Відповідач вважає, що для встановлення земельного сервітуту за рішенням суду відсутні необхідні умови, визначені в ст. 401 ЦК України, оскільки позивач взагалі не зазначив у задоволенні яких потреб виникає необхідність та не надано суду доказів того, що такі потреби повинні бути задоволені саме шляхом встановлення земельного сервітуту на користь Товариства, посилається при цьому на постанову Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справі №705/4197/20 від 18.11.2021. На переконання Товариства позовні вимоги не відповідають змісту порушеного права та положенням цивільного законодавства, спрямовані на зобов`язання відповідача користуватись земельною ділянкою позивача та вносити за це плату, розмір якої останній визначив на власний розсуд, тобто примушувати Товариство до реалізації ним своїх цивільних прав. Відповідач зазначає, що позивач своїми діями позбавив себе правової визначеності, яка існувала завдяки врегулюванню правовідносин договором сервітуту №Л/ПЧ-7/003, який було припинено за зверненням позивача (14.11.2020 здійснено державну реєстрацію припинення земельного сервітуту між сторонами). Також відповідач наполягає на неможливості встановлення сервітуту (неможливість досягнення його мети) у зв`язку з фактичною та юридичною неможливістю використання та обслуговування під`їзної залізничної колії, яка належить Товариству та на відсутності належного обґрунтування плати за користування сервітутом з урахуванням усіх ціноутворюючих факторів.

Судове засідання 02.02.2022 не відбулось з причин тимчасової втрати працездатності судді Романюка Р.В.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 04.02.2022 призначено підготовче засідання на 16.02.2022.

15 лютого 2022 року Укрзалізницею через відділ канцелярії суду подані додаткові пояснення по справі з урахуванням постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.12.2021, відповідно до яких остання просила позовні вимоги задоволити, та врахувати, що: позивач не спростував факту знаходження під`їзних колій на земельній ділянці залізниці, при цьому не важливо придатні вони до експлуатації чи ні; Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 15.12.2021 дав відповідь щодо належного способу захисту обраного позивачем та зауважив недобросовісність поведінки саме відповідача; щодо плати за користування сервітутом вона визначена за вільними цінами, відповідно до Порядку укладення договорів про встановлення земельних сервітутів, яким встановлено розрахунок плати за земельну ділянку на яку поширюється право земельного сервітуту, дана плата встановлюється для усіх користувачів земельних ділянок АТ "Укрзалізниця", в той час як відповідач не запропонував свою ціну договору та не надіслав протокол розбіжностей. Наполягає на тому, що право відповідача використовувати під`їзну залізничну колію вимагає врегулювання права на часткове користування земельною ділянкою позивача, на якій розташована під`їзна залізнична колія, і ця суттєва обставина має бути визначена при розгляді справи щодо надання відповідачу сервітуту такої земельної ділянки.

У підготовчому засіданні 16.02.2022 оголошувалася перерва до 01 березня 2022 року.

Ухвалою від 01.03.2022 підготовче провадження у справі № 918/303/21 закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 30 березня 2022 року.

На виконання службової записки помічника судді Буковської Н.М. від 30.03.2022, враховуючи відомості табеля щодо увільнення з 21.03.2022 судді Романюка Р.В. від роботи у зв`язку із зарахуванням до проходження служби у складі добровольчого формування та з метою дотримання передбаченого законодавством строки розгляду справи, розпорядженням керівника апарату Господарського суду Рівненської області Бабича І.В. №03-04/20/2022, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 918/303/21.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.03.2022, справу передано на розгляд судді Пашкевич І.О.

Ухвалою від 30.03.2022 справу №918/303/21 прийнято до провадження судді Пашкевич І.О. Призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 19.04.2022.

У судовому засіданні 19.04.2022, судом оголошувалася перерва до 05.05.2022, про що Товариство повідомлено відповідною ухвалою суду.

03 травня 2022 року до суду від Товариства надійшли заперечення на письмові пояснення позивача відповідно до яких відповідач наполягає на тому, що досягти мети сервітуту, визначеної позивачем (обслуговування, експлуатації, ремонту, реконструкції під`їзної колії) є неможливим; заперечив щодо обов`язку відповідача складати та надсилати протокол розбіжностей з огляду на предмет спору у даній справі.

Судове засідання яке було призначене на 05.05.2022 не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Пашкевич І.О. у відпустці. Відповідне повідомлення розміщено на офіційному веб сайті Господарського суду Рівненської області, копія долучена до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 06.05.2022 судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 17.05.2022.

У судовому засіданні 17.05.2022 представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі із підстав, викладених у позовній заяві враховуючи заяву про зміну предмету позову та додаткові пояснення по справі. Представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у письмових поясненнях.

У судовому засіданні 17.05.2022 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності та взаємозв`язку, оцінивши надані докази, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, суд встановив наступне.

Згідно з Державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 260401 Державне територіально-галузеве об`єднання "Львівська залізниця" є постійним користувачем земельної ділянки площею 11,0120 га, яка розташована на території Квасилівської міської ради Здолбунівського району Рівненської області за кадастровим номером земельної ділянки 56246:553:00:02:0088:0002.

06 грудня 2012 року між Державним територіально-галузевим об`єднанням "Львівська залізниця" (Сторона 1) та ТОВ "Волинь-Шифер" (Сторона 2) укладений договір №Л/ПЧ-7/003 про встановлення земельного сервітуту стосовно земельної ділянки площею 0,8800 га, кадастровий номер 56:246:553:00:02:008:0002, цільове призначення - землі транспорту, правовий режим - на праві постійного користування земельною ділянкою, яка розташована на території Квасилівської селищної ради Рівненського району Рівненської області, згідно технічної документації із землеустрою щодо надання земельної ділянки (згідно договору про встановлення земельного сервітуту) в сервітутне (обмежене) користування ТОВ "Волинь-Шифер" на території Квасилівської селищної ради, яка є невід`ємною частиною цього Договору (Додаток 2) (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 2.1. - п. 2.3. Договору за цим Договором сторона-1 надає стороні 2 право земельного сервітуту на земельну ділянку згідно з пунктами 1.1. та 2.2. цього Договору на постійній основі. Сторони цим погодились, що обсяг сервітутних прав сторони 2 включає право на: реконструкцію, проїзд, експлуатацію, обслуговування, ремонт під`їзної залізничної колії ТОВ "Волинь-Шифер", а також право входу і виходу в будь-який час, по, вздовж, упоперек та над землями під сервітутом. Сервітут не позбавляє сторону 1 права володіння та користування земельною ділянкою під сервітутом.

Сторони домовляються, що сторона 2 платить стороні 1 плату за користування сервітутом у грошовій формі в розмірі - 92,20 грн, в тому числі ПДВ - 15,37 грн щомісячно згідно розрахунку плати за земельний сервітут (додаток №1). Оплата в розмірі 100 % вартості плати за користування земельним сервітутом здійснюється шляхом перерахування стороною 2 коштів на поточний рахунок сторони 1 на підставі акту виконаних робіт згідно з виставленим рахунком щомісячно до 15 числа місяця наступним за розрахунковим. Сторона 1 має право на зміну вартості користування сервітутом у разі зміни таких ціноутворюючих факторів, як розмір податків і зборів, мінімальної зарплати, індексу інфляції, про що інформує сторону 2 письмово (п. 3.1. п. 3.3. Договору).

Згідно з п. 4.1. Договору цей Договір набирає чинності від дати державної реєстрації цього Договору у територіальних органах Держземагенства за місцем знаходження земельної ділянки та діє на строк дії договору на експлуатацію під`їзної залізничної колії.

Відповідно до п. 8.1. - п. 8.3. Договору цей договір підлягає припиненню за умов і в порядку, передбачених ст. 102 Земельного кодексу України. Зміна умов договору, його дострокове розірвання можливі за взаємною згодою сторін. Зміна умов договору і дострокове розірвання оформляється додатковою угодою до цього договору і підлягає державній реєстрації. У разі недосягнення згоди щодо змін умов договору чи його розірвання спір вирішується в судовому порядку. Сторони мають право внести зміни до цього Договору в будь-який час за умови, що такі зміни буде вчинено у письмовій формі за підписами обох сторін.

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 18.06.2014 на підставі договору про встановлення земельного сервітуту від 06.12.2012 за ТОВ "Волинь-Шифер" здійснено державну реєстрацію іншого речового права (сервітуту) на вищезазначену земельну ділянку.

Додатковою угодою від 19.04.2017 сторони внесли наступні зміни до договору № Л/ПЧ-7/00, зокрема: "3. Розділ Договору "Плата за користування сервітутом та порядок розрахунків" викласти у наступній редакції: сторони домовились, що сторона 2 платить стороні 1 плату за користування сервітутом згідно щорічного протоколу договірної ціни". "Оплата в розмірі 100% річної плати за користування земельним сервітутом, а саме: в розмірі - 134,35 грн в тому числі ПДВ - 22,39 грн за місяць здійснюється шляхом перерахування Сервітуарієм коштів на поточний рахунок землекористувача до 15 числа місяця за розрахунковим після державної реєстрації. Плата за сервітут 100 % перераховується на розрахунковий рахунок Землекористувача. Одержувач коштів підрозділ "Рівненська дистанція колії", регіональна філія "Львівська залізниця", ПАТ "Укрзалізниця", код ЄДРПОУ одержувача 40081195 філія 087, банк одержувача РОУ АТ "ОЩАДБАНК" МФО 333368, р/р 26009311988007.

4. Пункт Договору "Набрання чинності договором, Строк дії договору" викласти у наступній редакції: "Цей договір діє з 19 квітня 2017 року по 19 квітня 2018 року включно"."

Відповідно до протоколу погодження договірної ціни від 19.04.2017 сторонами досягнуто погодження договірної ціни до Договору про встановлення земельного сервітуту від 18.06.2014 № Л/ПЧ-7/003, на площу 0,8800 га. Договірна ціна складає 1 612,20 грн у тому числі 20 % ПДВ 268,70 грн.

21 травня 2018 року додатковою угодою до Договору № Л/ПЧ-7/003 від 18.06.2014 про встановлення земельного сервітуту, сторони, на підставі пункту 8.3 Договору, уклали цю додаткову угоду про, зокрема, наступне:

" 2. Розділ Договору "Плата за користування сервітутом та порядок розрахунків" викласти у наступній редакції: Плата за сервітут 100 % перераховується на поточний рахунок Землекористувача. Одержувач коштів Виробничий підрозділ "Рівненська дистанція колії", регіональна філія "Львівська залізниця", ПАТ "Укрзалізниця", код ЄДРПОУ одержувача 40081195, банк одержувача ЛФ АТ"ОЩАДБАНК", МФО 325796, п/р 26003307472004.

3. Всі інші умови додаткової угоди до договору № Л/ПЧ-7/003 від 18.06.2014 року залишаються без змін і Сторони підтверджують по них свої зобов`язання.

4. Ця додаткова угода набирає чинності з дати державної реєстрації, а в частині розрахунків з 1 квітня 2018 року"."

Тобто, з урахуванням всіх додаткових угод, укладених між сторонами, Договір про встановлення земельного сервітуту від 18.06.2014 № Л/ПЧ-7/003 припинив свою дію 19.04.2018 у зв`язку з закінченням строку на який його було укладено.

Право сервітуту ТОВ "Волинь-Шифер" на земельну ділянку 5624655300:02:008:0002 було припинено 14.11.2020, про що 17.11.2020 приватним нотаріусом Рівненського районного нотаріального округу Рівненської області Деренько Р.І. було внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права.

Товариство 15.01.2019 звернулось до Укрзалізниці з листом №1 у якому просило надати дозвіл на укладення договору про встановлення строкового земельного сервітуту терміном на 5 років земельних ділянок, які знаходяться в постійному користуванні АТ "Українська залізниця" для збереження матеріальних цінностей (під`їзної залізничної колії Товариства) на території Квасилівської селищної ради Рівненського району на частині земельної ділянки №1 кадастровий номер 5624655300:02:008:0002 площа земельного сервітуту 0,8800 га. Крім того, у листі зазначено, що під`їзна колія у свій час була влаштована для забезпечення сировиною (азбестом, цементом) та відвантаження готової продукції (азбестоцементних листів) Товариства. З 2010 року виробництво азбестоцементних листів на підприємстві припинено, обладнання демонтовано, залізнична під`їзна колія не експлуатується. Проте, для підвищення інвестиційної привабливості підприємства Товариство провело консервацію залізничної колії та постійно здійснює роботи для утримання її в робочому стані. Враховуючи вказане, Товариство просило Укрзалізницю плату за земельні ділянки, на які поширюється право земельного сервітуту встановити в розмірі, що обумовлений Додатковою угодою від 19.04.2017 до Договору про встановлення земельного сервітуту №Л/ПЧ-7/002 від 31.01.2014 .

08 квітня 2019 року Укрзалізниця направила на розгляд та погодження Товариства договори про встановлення земельного сервітуту, які не підписані відповідачем у зв`язку з незгодою з ціною договору (платою за сервітут), що вбачається з листа №5 від 18.04.2019 року.

У відповідь на лист Товариства №5 від 18.04.2019 Укрзалізниця не погодила запропоновану відповідачем плату за сервітут, посилаючись на те, що укладення договорів про встановлення земельних сервітутів зі сторонніми землекористувачами на землях залізничного транспорту регламентується Порядком укладення договорів про встановлення земельних сервітутів, який затверджено на правлінні АТ "Укрзалізниця" та введений в дію наказом від 26.09.2018 №606, та яким передбачено фіксована плата за встановлення земельного сервітуту у розмірі 12% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, змінити розмір плати за встановлення земельного сервітуту не вбачається за можливе.

26 листопада 2020 року Укрзалізниця направила лист №113 директору Товариства із вимогою негайного повернення земельної ділянки площею 0,8800 га та підписання акту приймання передачі земельної ділянки, у зв`язку із закінченням терміну дії Договору сервітуту від 18.06.2014 року № Л/ПЧ-7/003.

Листом від 16.12.2020 №16/12 Товариство повідомило Укрзалізницю про те, що не погоджується із закінченням строку дії договору сервітуту, оскільки 21.05.2018 укладено додаткову угоду до договору сервітуту, представники Укрзалізниці виставляли для підписання акти наданих послуг за договором сервітуту в тому числі і за вересень 2020 року, а Товариство їх оплачувало на підставі п. 2.8.5 Договору сервітуту. Крім того, Товариство повідомило, що направило відповідну скаргу до Міністерства юстиції України на дії державного реєстратора з приводу неправомірності прийняття рішень приватним нотаріусом та скасування рішення про державну реєстрацію припинення земельного сервітуту.

Отже, з наведеного вбачається, що незважаючи на припинення дії Договору про встановлення земельного сервітуту від 18.06.2014 № Л/ПЧ-7/003 Товариство відмовилось повертати земельну ділянку, відповідний акт приймання-передачі в матеріалах справи відсутній і по час прийняття судом рішення. Доводи відповідача викладені у листі від 16.12.2020 №16/12 та надані до відзиву докази не впливають на обов`язок останнього щодо повернення земельної ділянки постійному користувачу, у зв`язку з припиненням дії Договору сервітуту.

Судом встановлено, що 10.03.2021 Позивач направив ТОВ "Волинь-шифер" 3 примірники проектів договорів про встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці площею 0,8800 га (лист №НГ-10/1674 від 09.03.2021), на що отримав відповідь (лист № 30/03 від 30.03.2021) зі змісту якої вбачається, що Відповідач не заперечує проти укладання договору про встановлення земельного сервітуту, однак вважає неприйнятними, визначені Позивачем умови договору, які покладені в основу проекту, а саме, вважає необґрунтованою ціну договору.

Із вищеописаного листування між сторонами вбачається, що сторони не можуть дійти згоди щодо умов сервітуту стосовно земельної ділянки площею 0, 8800 га, кадастровий номер: 56:246:553:00:02:008:0002, цільове призначення - землі транспорту, правовий режим - на праві постійного користування земельною ділянкою, що знаходиться на території Квасилівської селищної ради Рівненського району Рівненської області, а необхідність його встановлення, з метою досягнення правової визначеності у спірних правовідносинах, вбачається з того, що строк дії попереднього договору сервітуту закінчився, відповідач не вчиняє дій щодо повернення означеної земельної ділянки та її звільнення. Відповідач заперечує, зокрема, щодо порядку визначення плати за сервітут та неможливості встановлення сервітуту (неможливість досягнення його мети) у зв`язку з фактичною та юридичною неможливістю використання та обслуговування під`їзної залізничної колії.

Поряд з цим, як вбачається з листа відповідача до Укрзалізниці від 15.01.2019 №1 залізнична під`їзна колія не експлуатується ще з 2010 року, у зв`язку з тим, що виробництво азбестоцементних листів на підприємстві припинено, обладнання демонтовано. Однак відповідач 06.12.2012 все ж таки уклав договір яким встановлено земельний сервітут стосовно земельної ділянки площею 0, 8800 га, кадастровий номер: 56:246:553:00:02:008:0002 та в подальшому наполягав на продовженні його дії.

Таким чином, поведінка відповідача є суперечливою, оскільки неможливість використання та обслуговування під`їзної залізничної колії не перешкоджала первісному договірному встановленню сервітуту земельної ділянки, досягненню його мети.

Враховуючи, що земельний сервітут встановлений Договором про встановлення земельного сервітуту від 18.06.2014 № Л/ПЧ-7/003 припинив свою дію і Відповідач ухиляється від укладення нового договору, Позивач звернувся до суду з позовом (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) про встановлення земельного сервітуту стосовно земельної ділянки площею 0, 8800 га, кадастровий номер: 56:246:553:00:02:008:0002, цільове призначення - землі транспорту, правовий режим - на праві постійного користування земельною ділянкою, що знаходиться на території Квасилівської селищної ради Рівненського району Рівненської області (згідно технічної документації) строком на 5 років, оплата сервітуту - 231,26 грн в місяць з ПДВ для експлуатації, обслуговування, ремонту, реконструкції під`їзної залізничної колії з моменту набрання рішенням суду законної сили.

Так, при первісному розгляді даної справи, зокрема, під час касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного господарського суду скаржник поставив на вирішення Верховного Суду питання: чи наділений власник (користувач) земельної ділянки правом на звернення до суду з позовом про встановлення земельного сервітуту взагалі, та, у випадку, якщо наділений, чи забезпечує поновлення порушеного права обраний Позивачем спосіб захисту у відносинах, що склались між ним та ТОВ "Волинь-Шифер"?

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у своїй постанові від 15.12.2021 зазначив, крім іншого таке.

Частиною 1 статті 2 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Так, Земельним кодексом України в главі 16 врегульовано "Право земельного сервітуту", яке розглядається як право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) (частина 1 статті 98 Земельного кодексу України).

Статтею 400 Цивільного кодексу України закріплено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

В контексті спору, що розглядається, при визначені способу захисту судам слід виходити з того, що сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (частина перша статті 100 Земельного кодексу України, частина перша статті 402 Цивільного кодексу України).

При цьому, спосіб встановлення сервітуту впливає на можливість обрання способу захисту і, як вбачається, якщо законом передбачено можливість встановлення сервітуту як договором, так і рішенням суду, то, відповідно, і способами захисту в цьому випадку можуть бути як звернення до суду з вимогою про визнання договору укладеним, так і з вимогою про встановлення сервітуту за рішенням суду.

Зазначене підтверджується практикою Верховного Суду відповідно до якої переглядались рішення у справах з вимогами як про визнання укладеним договору сервітуту (див., наприклад, постанови від 20.09.2018 по справі № 918/370/17, від 03.12.2020 у справі № 925/27/18), так і про встановлення сервітуту судом без укладення відповідного договору (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 911/2701/17, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 915/483/17, від 29.01.2020 у справі № 920/1204/17).

За змістом частин першої та другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника і такі способи мають бути доступними й ефективними.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Переважно, спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Зазначені правові позиції неодноразово висловлювалась Верховним Судом, та узагальнено містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19.

Принцип диспозитивності, закріплений у статті 14 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог, а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, особа має право на власний розсуд обрати будь-який з можливих способів захисту, які передбачені законом або договором, за виключенням випадків, коли законом встановлено імперативний характер щодо застосування конкретного способу захисту.

В такий спосіб, позивач, який вважає, що його право або законний інтерес порушені, не визнаються або оспорюються має право звернутись до суду за їх захистом обравши будь-який з передбачених законом або договорів спосіб захисту.

Відповідаючи на питання щодо того чи може власник (користувач) земельної ділянки бути позивачем у справі про встановлення земельного сервітуту, тобто фактично вимагати його встановлення щодо інших осіб колегія суддів виходила з наступного.

Оскільки сервітут це право обмеженого користування чужим майном (земельною ділянкою, іншими природними ресурсами, нерухомим майном), то потреба у його встановленні виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом. Таким чином, підставою встановлення сервітуту є відсутність у будь-якої особи, у тому числі і у власника майна, можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права користування чужим майном - сервітуту.

В переважній більшості випадків за встановленням сервітуту звертається особа, яка є відмінною від титульного власника (користувача) земельної ділянкою з пред`явленням відповідної вимоги до нього, що випливає з юридичної природи сервітуту.

Водночас, аналіз норм Земельного та Цивільного кодексів України не дає підстав для висновку про те, що з такою позовною вимогою не може звернутись власник (користувач) земельної ділянки з метою врегулювання відносин між ним та особами, які фактично здійснюють користування земельною ділянкою на підставі закону або фактичних відносин, що склались.

Так, відповідно до статті 98 Земельного кодексу України визначається суб`єктний склад сервітутних відносин - власник або землекористувач земельної ділянки чи інша заінтересована особа. При цьому, зазначення про те, що користування буде здійснюватися чужою земельною ділянкою (ділянками) визначає предмет правовідносин, а не виступає обмеженням щодо кола суб`єктів.

Стаття 99 Земельного кодексу України, закріплюючи невичерпний перелік земельних сервітутів також наголошує, що їх встановлення можуть вимагати власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи. Разом з тим, жодних вказівок на те що з відповідною вимогою не можуть звертатись власники (користувачі) земельних ділянок, які будуть обтяжені сервітутом в цій статті також не встановлено.

За змістом статті 100 Земельного кодексу України сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

При цьому, відповідно до статей 6, 625 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням його вимог, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з приписами статті 649 Цивільного кодексу України розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом.

Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору не на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.

Отже, зазначена стаття також не обмежує власника земельної ділянки відносно якої планується встановити сервітут або фактично складаються сервітутні відносини в можливості ініціювання як укладення договору, так і, у випадках встановлених законом або за домовленістю сторін, звернутись за вирішенням спору до суду.

Подібних висновків можна дійти й з аналізу відповідних статей Цивільного кодексу України.

Так, Главою 32 Цивільного кодексу України визначено, що сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут) (стаття 401 Цивільного кодексу України), сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки або особою, яка використовує земельну ділянку на праві емфітевзису, суперфіцію (стаття 402 Цивільного кодексу України).

Водночас зазначені норми також встановлюють коло осіб між якими можуть виникнути сервітутні правовідносини та умови їх виникнення, без обмеження щодо того хто має право ініціювання встановлення сервітутів та звернення до суду у випадку виникнення спору з цього питання.

Більше того, в частині третій статті 402 Цивільного кодексу України прямо передбачено, що у разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Таким чином, відповідаючи на питання, яке було поставлено перед Касаційним господарським судом, щодо того, чи може титульний власник (користувач) земельної ділянки звернутись до суду за встановленням земельного сервітуту для інших осіб, з урахуванням наведених приписів законодавства колегія суддів дійшла висновку про те, що власник (користувач) земельної ділянки має такі ж самі права на звернення до суду з позовом про встановлення земельного сервітуту, як і інша особа, яка має необхідність у використанні його земельної ділянки за умови дотримання інших умов передбачених законодавством та конкретних обставин, які спонукали його до такого звернення.

Потреба в заявлені такого позову саме власником (користувачем) земельної ділянки може бути викликана, зокрема, необхідністю врегулювання використання його земельної ділянки, яке фактично склалось між сторонами, забезпечення такого користування в найменш обтяжливий для нього спосіб, компенсації витрат та збитків тощо.

Верховний суд також зазначив, що правова природа сервітуту передбачає, що однією з умов його встановлення є неможливість власника майна задовольняти власні потреби без встановлення користування чужим майном.

При цьому, Верховним Судом висловлювалась позиція про те, що обов`язковою умовою для встановлення сервітуту є вжиття особою (позивачем), яка вимагає такого встановлення заходів щодо встановлення сервітуту в добровільному порядку (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 918/370/17), а якщо особа до звернення до суду не вчиняла дій щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, не звернулася до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то у суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв`язку з відсутністю у позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 925/603/18).

Отож, як встановлено судом у даному рішенні, між сторонами стосовно спірної земельної ділянки вже існували договірні відносини, а дія Договору сервітуту припинилась у зв`язку із закінченням строку на який його було укладено.

Суд зазначає, що позивачем дотримано обов`язкової умови для встановлення сервітуту за рішенням суду, оскільки Укрзалізниця ще з 2019 року вживала заходів щодо встановлення сервітуту в добровільному порядку.

Відповідно до умов договору, що існував між сторонами обсяг сервітутних прав включав право на реконструкцію, проїзд, експлуатацію, обслуговування, ремонт під`їзної залізничної колії Товариства, а також право входу і виходу в будь-який час, по, вздовж, упоперек та над землями під сервітутом.

При цьому, після закінчення строку, враховуючи продовження розміщення об`єктів Товариством на земельній ділянці Позивача, останній звертався до Відповідача, який спочатку не заперечував проти укладання договору про встановлення земельного сервітуту, однак вважав необґрунтованою ціну договору, в подальшому у відзиві на позовну заяву зазначав, що сторони фактично продовжили дію договору на невизначений строк, підтвердивши при цьому свої зобов`язання за ним. Наголошував на тому, що не відмовляв Позивачу в укладенні договору, проте вказав на обставини, які перешкоджають вирішенню питання про укладення нового договору, а саме: відсутність обґрунтування плати за встановлення сервітуту; наявність скарги на рішення приватного нотаріуса щодо державної реєстрації припинення права користування земельною ділянкою; відсутність можливості експлуатувати залізничну колію, яка знаходиться на земельній ділянці.

Відповідач не заперечував під час розгляду справи розміщення свого майна на спірній земельній ділянці, відсутність намірів прибрати його.

Таким чином, встановлення сервітуту за рішенням суду у даному випадку є необхідним, оскільки: не вирішення спору по суті призводить до існування стану правової невизначеності за якого реально існуючі відносини між суб`єктами правовідносин залишаються поза сферою правового регулювання між ними; відповідачем не доведено, що він може чи має намір задовольнити свої потреби у користуванні земельною ділянкою Укрзалізниці в інший спосіб ніж встановлення сервітуту за рішенням суду; у позивача існує необхідність врегулювати використання його земельної ділянки, яке фактично склалось між сторонами, забезпечити таке користування в найменш обтяжливий для нього спосіб, оскільки Товариство ухиляється від такого врегулювання в позасудовому (договірному) порядку.

Суд зазначає, що з матеріалів справи та поведінки сторін вбачається необхідність встановлення сервітуту за рішенням суду з метою досягнення правової визначеності у відносинах що вже фактично існують. При цьому, відповідач не наводить заперечень стосовно строку дії сервітуту який просить встановити позивач, розміру земельної ділянки чи запропонованих способів її використання, однак заперечує стосовно плати за сервітут; вказує, що плата визначена позивачем в односторонньому порядку та спрямована на збагачення позивача за рахунок відповідача.

Отож, для правильного вирішення спору про встановлення сервітуту за рішенням суду у даному випадку, залишається дослідити обставини, які є необхідними для його встановлення таку як плата за сервітут, яка визначена позивачем фактично в односторонньому порядку на що і посилається відповідач у своїх запереченнях проти позову.

Позивач обґрунтовуючи розмір плати за сервітут, який був також встановлений у проектах договорів про встановлення земельного сервітуту на земельній ділянці площею 0,8800 га , що 10.03.2021 були надіслані відповідачу листом №НГ-10/1674 від 09.03.2021, посилається на частину 3 статті 189, ст. 190, ст. 191 ГК України, ст. 11 Закону України "Про ціни та ціноутворення", відповідно до яких суб`єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни. Вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Державні регульовані ціни, запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку. Зазначає, що державне регулювання цін не розповсюджується на розмір плати за встановлення земельного сервітуту, розрахунки проводяться за вільними цінами, які визначаються Позивачем самостійно та застосовуються за домовленістю сторін.

Позивачем надано до матеріалів справи Порядок укладання договорів про встановлення земельних сервітутів, затверджений наказом регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 12.11.18 №584/од (далі Порядок), яким визначено розрахунок плати за земельну ділянку на яку поширюється право земельного сервітуту, дана плата встановлюється для усіх користувачів земельних ділянок Укрзалізниці.

У листах відповідач просив Укрзалізницю плату за земельні ділянки, на які поширюється право земельного сервітуту встановити в розмірі, що обумовлений Додатковою угодою від 19.04.2017 до Договору про встановлення земельного сервітуту №Л/ПЧ-7/002 від 31.01.2014 року.

Так, Договір про встановлення земельного сервітуту №Л/ПЧ-7/002 був укладений сторонами 31.01.2014. У додатку №1 до вказаного договору наведений розрахунок плати за земельний сервітут на території Квасилівської селищної ради Рівненського району Рівненської області за відповідною формулою, у якій враховані наступні показники:

площа земельної ділянки на яку встановлено сервітут - 0,8800 га;

ставка земельного податку % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки за 1 кв.м. землі - 5%;

нормативна грошова оцінка земельної ділянки, з урахуванням коефіцієнту індексації станом на 01.01.2012 року - 20 954,00 грн.

Відтак, плата за земельний сервітут в місяць становила 92,20 грн.

Поряд з цим, із розрахунку плати за земельний сервітут спірної земельної ділянки вбачається, що в основу показника ставки земельного податку була покладена норма статті 278.1 Податкового кодексу України, яка була чинна станом на 06.12.2012 (дата проведення розрахунку), відповідно до якої (в редакції ПК України від 19.11.2012) ставка податку за земельні ділянки, надані підприємствам промисловості, транспорту (крім земель залізничного транспорту за винятком земельних ділянок залізничного транспорту, на яких знаходяться окремо розташовані культурно-побутові будівлі та інші споруди), зв`язку, енергетики, а також підприємствам і організаціям, що здійснюють експлуатацію ліній електропередач (крім сільськогосподарських угідь та земель лісогосподарського призначення), встановлюється у розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим або по області.

Додатковою угодою від 19.04.2017 до Договору про встановлення земельного сервітуту №Л/ПЧ-7/002 від 31.01.2014 визначено плату за користування сервітутом на спірній земельній ділянці в розмірі 134,35 грн за місяць, яка розрахована згідно Протоколу погодження договірної ціни від 19.04.2017, із застосуванням таких показників, як: площа земельної ділянки - 0,8800 га; нормативна грошова оцінка 31 405,86 грн та ставка - 5%.

Однак, зважаючи на те, що зазначена норма Податкового кодексу України є не чинна станом на дату прийняття рішення, наведений розрахунок не може вважатись економічно обґрунтованим станом на даний час.

До матеріалів справи надано розрахунок плати за встановлення земельного сервітуту Товариству на земельну ділянку Укрзалізниці на території Квасилівської селищної ради Рівненського району Рівненської області (том І, а.с. 173) проведений за формулою наведеною у Порядку, де враховано, зокрема: площу сервітуту, нормативну грошову оцінку земельної ділянки та застосовано граничний розмір орендної плати, встановлений у підпункті 288.5.2 пункту 288.5 Податкового кодексу України, який складає 12%.

Відповідно до підпункту 288.5.2 пункту 288.5 Податкового кодексу України (в редакції станом на 04.10.2018) розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

При цьому Порядком не визначено можливості застосування іншого коефіцієнту, окрім граничного, а передбачена лише можливість перегляду розміру плати за встановлення земельного сервітуту в разі зміни таких ціноутворюючих факторів, як: розмір податків і зборів, зростання індексу інфляції, проведення щорічної індексації нормативної грошової оцінки, зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки або нормативної грошової оцінки площі ріллі по області.

Суд погоджується з твердженнями Позивача про те, що Відповідач не запропонував свою ціну договору та не надіслав протокол розбіжностей позивачеві. Наразі відповідач заперечує щодо сплати будь якої ціни за сервітут, оскільки заперечує проти задоволення позову в повному обсязі. В той же час, відповідач не запропонував економічно обґрунтованої ціни відмінної від запропонованої позивачем, та не обґрунтував з яких ціноутворюючих факторів вбачається, що ціна запропонована позивачем не є економічно обґрунтованою.

Отже, при визначенні плати за сервітут позивач керувався вимогами чинного законодавства та Порядком, яким Укрзалізниця встановлює плату при укладенні договорів про встановлення земельних сервітутів для всіх користувачів. Незважаючи на те, що у даному випадку має місце не договірне встановлення сервітуту, а його встановлення за рішенням суду, на переконання суду, враховуючи те, що відповідач ухиляється від належного оформлення правовідносин що склались, плата за встановлення сервітуту у розмірі 231,26 грн в місяць належно обґрунтована позивачем з наданням доказів більш переконливих, ніж заперечення відповідача.

Крім цього, відповідач наголошував на неможливості експлуатації під`їзної залізничної колії Товариства, та, як наслідок досягнення мети встановлення земельного сервітуту, з огляду на: розірвання договорів, які забезпечували обслуговування під`їзної колії Товариства, зокрема, договору №Л/Ш-20448п/НЮ про надання послуг з технічного обслуговування пристроїв сигналізації, централізації і блокування стрілки №114 на станції Здолбунів та договору №Л/П-20450п/НЮ про надання послуг з обслуговування під`їзної колії №18 протяжністю 233,4 п.м.к, в тому числі стрілочного переводу 114 на ст. Здолбунів; неналежний технічний стан залізничної колії, яка перебуває на балансі та технічному утриманні Позивача, та яка примикає до залізничної колії Товариства і є її продовженням до станції Здолбунів; неготовність до експлуатації під`їзної залізничної колії, що знаходиться на балансі та технічному обслуговуванні Товариства.

Однак дослідження даних обставин щодо наявності чи відсутності договорів про обслуговування колій, засобів зв`язку, їх технічний стан, встановлення особи з чиєї вини колії знаходяться у неналежному технічному стані, на переконання суду не спростовує факту знаходження під`їзних колій на земельній ділянці Залізниці, та не впливає на вирішення питання щодо необхідності встановлення сервітуту у даній справі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, з огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Враховуючи викладене, доводи позивача щодо необхідності встановлення земельного сервітуту стосовно земельної ділянки площею - 0,8800 га, кадастровий номер: 56:246:553:00:02:008:0002, цільове призначення - землі транспорту, правовий режим - на праві постійного користування земельною ділянкою, що знаходиться на території Квасилівської селищної ради Рівненського району Рівненської області (згідно технічної документації), строком на п`ять років, оплата сервітуту - 231,26 грн (двісті тридцять одна гривня 26 копійок) в місяць з ПДВ для експлуатації, обслуговування, ремонту, реконструкції під`їзної залізничної колії Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Шифер" з моменту набрання рішенням суду законної сили підтверджуються матеріалами справи та вищенаведеними дослідженими судом обставинами та висновками.

Судом не встановлено перешкод для встановлення земельного сервітуту у спірних правовідносинах, крім того, із матеріалів справи не вбачається, що встановлення такого сервітуту на умовах запропонованих Позивачем може вплинути на права будь яких інших осіб, відтак, позов підлягає до задоволення.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Шифер" про встановлення земельного сервітуту задоволити.

2. Встановити земельний сервітут стосовно земельної ділянки площею - 0,8800 га, кадастровий номер: 56:246:553:00:02:008:0002, цільове призначення - землі транспорту, правовий режим - на праві постійного користування земельною ділянкою, що знаходиться на території Квасилівської селищної ради Рівненського району Рівненської області (згідно технічної документації), строком на п`ять років, оплата сервітуту - 231,26 грн (двісті тридцять одна гривня 26 копійок) в місяць з ПДВ для експлуатації, обслуговування, ремонту, реконструкції під`їзної залізничної колії Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Шифер" з моменту набрання рішенням суду законної сили.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинь-Шифер" (35700 вул. Шевченка, будинок 1, м. Здолбунів, Рівненська область, код ЄДРПОУ 31729043) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" (79007, вул. Гоголя, буд. 1, м. Львів, код ЄДРПОУ 40081195) 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп. судового збору.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку визначеному ст. 257 ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 27.05.2022.

Веб адреса сторінки на офіційному веб порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя І.О. Пашкевич