Постанова

від 24.05.2022 по справі 755/16339/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 травня 2022 року

м. Київ

справа № 755/16339/19

провадження № 61-13424св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Федоришиним Олександром Олександровичем, на рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 листопада 2020 року у складі судді Зінченко О. М. і постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2021 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Кирилюк Г. М., Мостової Г. І., та касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Батюсь Тетяною Василівною, на постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2021 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Кирилюк Г. М., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що 08 вересня 2015 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір про розподіл результатів співпраці, відповідно до умов якого сторонами підтверджено, що вони мали багаторічні партнерські (ділові) відносини між собою щодо питань здійснення операцій з купівлі-продажу земельних ділянок, які розташовані в Обухівському районі Київської області на території колишньої громадської організації Садове товариство «Українська земля».

Відповідно до умов договору ОСОБА_2 було набуто у власність земельні ділянки загальною площею 17,2579 га.

Згідно із пунктом 5 договору від 08 вересня 2015 року сторони визнають, що участь у співпраці мала рівний характер та погоджуються з тим, що в арифметичному значенні внесок кожної із сторін в співпрацю складав 50 %.

Позивач стверджує, що відповідно до п.п. 2.1-2.3 договору сторони домовились розподілити результати співпраці, якими є земельні ділянки, на рівних умовах.

Розподіл результатів співпраці здійснюється на безоплатній основі (пункт 6 договору). Відповідно до пункту 7 договору сторони встановили, що частка сторони 2, якою є позивач, в земельних ділянках, передбачених в п. п. 2.1-2.3 цього договору, складає 50 % від загальної площі, вказаних земельних ділянок, що становить 8,62895 га.

Позивач вказує, що договором було встановлено, що набуття ОСОБА_2 права власності на земельні ділянки є результатом спільної співпраці сторін, а відтак такі ділянки мають бути розподілені порівну між сторонами договору.

Пунктами 9, 10, 11.2 договору на відповідача покладались обов`язки щодо зняття заборон (обмежень) на розпорядження земельними ділянками, вказаними у п. п. 2.1-2.3. договору, про що невідкладно повідомити позивача та протягом 60-ти календарних днів з моменту припинення дії заборон (обмежень) на земельні ділянки, передати на користь останнього 50 % від загальної площі таких ділянок.

Разом з тим, ОСОБА_2 не було виконано свої зобов`язання за договором, тому позивач просить стягнути 50 % ринкової вартості від загальної площі земельних ділянок.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25 листопада 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що укладений між сторонами договір від 08 вересня 2015 року є попереднім договором.

Крім того, місцевий суд зазначив, що у зв`язку з відсутністю нотаріального посвідчення такого договору, з огляду на положення частини першої статті 635 Цивільного кодексу України, він є нікчемним.

Не погодившись з таким рішенням, представник ОСОБА_3 - адвокат Покотило М. Б. подала на нього апеляційну скаргу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 08 липня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - адвоката Покотило М. Б. задоволено частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 листопада 2020 року скасовано.

Постановлено по справі нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив з того, що звернення позивача до суду з позовом у жовтні 2019 року про стягнення з відповідача грошових коштів, як компенсації половини вартості земельних ділянок, заявлених у п.п.2.1-2.3 договору про розподіл результатів співпраці, було передчасним, оскільки умовами цього договору було передбачено його виконання лише у випадку відсутності заборон на розпорядження земельними ділянками, а заборону відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 3223186200:06:011:0307 було скасовано лише 01 липня 2020 року рішенням Київського окружного адміністративного суду.

Узагальнені доводи касаційних скарг

09 серпня 2021 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Федоришина О. О. подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2021 року у вказаній цивільній справі.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.

16 серпня 2021 року ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Батюсь Т. В. подав до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2021 року у вказаній цивільній справі.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційні скарги мотивовані тим, що оскаржені судові рішення ухвалені судами з порушенням норма матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду.

Доводи інших учасників справи

02 вересня 2021 року на адресу Верховного Суду через засоби поштового зв`язку від представника ОСОБА_2 - адвоката Батюсь Т. В. надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Федоришиним О. О., в якому заявник просить суд вказану касаційну скаргу відхилити, задовольнити вимоги касаційної скарги ОСОБА_2 , скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

03 листопада 2021 року, 01 лютого 2022 року на адресу Верховного Суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Федоришина О. О. надійшли пояснення до касаційної скарги ОСОБА_2 , в яких представник позивача просить суд відмовити у задоволенні касаційної скарги представника відповідача, скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Федоришина О. О. та витребувано матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 08 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Батюсь Т. В.

21 вересня 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Встановлено, що 08 вересня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 уклали договір про розподіл результатів співпраці (далі - Договір).

У пунктах 1, 2 (п.п.2.1-2.3) Договору сторони підтвердили, що вони мали багаторічні партнерські (ділові) відносини між собою щодо питань здійснення операцій з купівлі-продажу земельних ділянок, які розташовані в Обухівському районі Київської області, на території колишньої громадської організації Садове товариство «Українська земля» (код ЄДРПОУ 26541213), результатами чого стало набуття у власність ОСОБА_2 земельних ділянок загальною площею 17,2579 га, кадастрові номера 3223186200:06:011:0118; 3223186200:06:011:0094; 3223186200:06:011:0125; 3223186200:06:011:0273; 3223186200:06:011:0307; 3223186200:06:004:0064; 3223186200:06:005:0047; 3223186200:06:004:00730, з цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташовані: Київська область, Обухівський район, Нещеретівська сільська рада, СТ «Українська земля».

Сторони визнали, що участь кожної сторони в співпраці мала рівний характер та погодились з тим, що в арифметичному значенні внесок кожної із Сторін в співпрацю складав 50 % (пункт 5 договору).

У пункті 6 Договору Сторони домовились розподілити результати співпраці, якими є земельні ділянки, передбачені в п.п.2.1-2.3 цього Договору, на рівних умовах. Розподіл результатів співпраці здійснюється на безоплатній основі.

При цьому у пункті 7 Договору Сторони встановили, що частка ОСОБА_1 в земельних ділянках, передбачених п.п.2.1-2.3 цього Договору, складає 50 % від загальної площі вказаних земельних ділянок, що становить 8,62895 га.

Згідно пункту 10 Договору Сторони домовились, що ОСОБА_2 вчиняє дії з передачі на користь ОСОБА_1 права власності на 50 % від загальної площі земельних ділянок, передбачених п.п.2.1-2.3 цього Договору, протягом 60 календарних днів з дати припинення дії заборон (обмежень) на розпорядження земельними ділянками або з дати коли про відсутність існувань заборон (обмежень) на розпорядження земельними ділянками стало відомо одній із Сторін, про що вона негайно повідомляє іншу Сторону.

У п.п.11.2 Договору закріплено обов`язок ОСОБА_2 безоплатно передати у власність ОСОБА_1 50 % від загальної площі земельних ділянок, передбачених п.п.2.1-2.3 цього Договору, шляхом вчинення одного з наступних правочинів: договору дарування, договору міни, іншого виду цивільно-правового договору, що слугуватиме підставою для реєстрації (набуття) права власності ОСОБА_1 на 50 % від загальної площі земельних ділянок, передбачених у. п. п. 2.1-.2.3 договору; внесення 50 % від загальної площі земельних ділянок, передбачених у. п. п. 2.1-.2.3 договору, до статутного капіталу новоствореного товариства з обмеженою відповідальністю з подальшою безоплатною передачею всього обсягу належних ОСОБА_2 корпоративних прав на користь ОСОБА_1 .

Згідно пункту 20 Договору цей Договір є передумовою і підставою для укладання інших цивільно-правових договорів (вчинення інших правочинів), на виконання цілей, визначених цим договором.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Федоришина О. О. підлягає частковому задоволенню.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Батюсь Т. В. підлягає задоволенню у повному обсязі.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої, другої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів, в тому числі, вільне волевиявлення учасника правочину.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (частина друга статті 628 ЦК України).

Згідно частини першої статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої, другої статті 631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення. Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Отже, предметом попереднього договору є саме укладання у майбутньому основного договору на умовах та у строки, визначені попереднім договором.

Попередній договір є одним з різновидів цивільних договорів, а тому йому властиві всі родові ознаки договорів. Так, попередній договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли угоди з усіх істотних умов договору. При цьому для попереднього договору, поряд з іншими його умовами, повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору.

Зокрема, істотною умовою попереднього договору є строк укладання основного договору, який повинен бути зазначений у попередньому договорі. Крім того, у попередньому договорі повинні міститися умови про предмет основного договору, а також інші умови, за якими сторони вже досягли згоди, а саме: про оплатність/безоплатність, про ціну, порядок передачі об`єкта, порядок несення витрат та інше.

Згідно частини першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Частиною четвертою статті 203 ЦК України встановлено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків(частини перша, друга статті 205 ЦК України).

Вимоги до письмової форми правочину встановлені статтею 207 ЦК України.

Відповідно до частини першої, другої вказаної статті, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно частин першої-третьої статті 209 ЦК України (в редакції, чинній на час укладення оспореного договору) правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

Чинним законодавством України чітко визначено, які правочини підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню. До таких, зокрема, відносяться договори про відчуження (купівля-продаж, міна, дарування) нерухомого майна - відповідно до положень статей 657, 715, 719 ЦК України.

Крім того, відповідно до статті 132 Земельного кодексу України, угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

У частині третій статті 640 ЦК України передбачено, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Із укладеного 08 вересня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 договору про розподіл результатів співпраці убачається, що він по своїй суті є змішаним, оскільки в ньому містяться елементи різних договорів, у тому числі - попереднього договору, тобто договору, який передбачав у визначений пунктом 10 Договору строк вчинення ОСОБА_2 дій з безоплатного відчуження на користь ОСОБА_1 права власності на 50 % від загальної площі земельних ділянок, передбачених п.п.2.1-2.3 цього Договору.

Таким чином, зазначений вище договір передбачав обов`язок сторін протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Оскільки нотаріальне посвідчення договору про відчуження нерухомого майна/земельної ділянки передбачено імперативною нормою, і немає жодних винятків відступлення від неї, сторони не можуть не виконати зазначених вимог.

При цьому слід зазначити, що змішаний договір є складним за своїм змістом, але він є одним договором і становить єдину сукупність зобов`язань, а тому передбачена законом вимога про обов`язкове нотаріальне посвідчення договору, елементи якого містяться у змішаному договорі, буде поширюватися на договір в цілому.

Як зазначалось вище, предметом основного правочину, який 08 вересня 2015 року у договорі про розподіл результатів співпраці домовились в подальшому укласти ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , був би перехід права власності на нерухоме майно - земельні ділянки, а тому основний договір мав би бути укладений у письмовій формі та нотаріально посвідчений.

Ураховуючи, що спірний договір є договором, який підлягав в силу вимог закону нотаріальному посвідченню, з огляду на те, що вимога закону про нотаріальне посвідчення такого договору виконана не була, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про його нікчемність та про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, та узгоджуються з нормами матеріального права.

На вказане суд апеляційної інстанції належної уваги не звернув та скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Посилання апеляційного суду (з огляду на положення частини четвертої статті 82 ЦПК України) на преюдиційність висновків рішення Обухівського районного суду Київської області від 01 жовтня 2020 року, залишеного без змін постановою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про розподіл результатів співпраці від 08 вересня 2015 року відмовлено, є безпідставними з огляду на наступне.

Дійсно, у відповідності до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Разом із тим, частиною сьомою статті 82 ЦПК України встановлено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Прийняті до уваги апеляційним судом висновки, що містяться у рішенні Обухівського районного суду Київської області від 01 жовтня 2020 року, є по суті правовою оцінкою, наданою судом певному факту при розгляді іншої справи, а відтак вона не є обов`язковою для суду при розгляду цієї справи.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права та на підставі повно, всебічно з`ясованих обставин справи, а тому це рішення, відповідно до статті 413 ЦПК України, необхідно залишити в силі, а постанову апеляційного суду - скасувати.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Федоришиним Олександром Олександровичем, задовольнити частково.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Батюсь Тетяною Василівною, задовольнити.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 липня 2021 року скасувати.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25 листопада 2020 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов