Постанова

від 08.07.2021 по справі 755/16339/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 755/16339/19

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/2123/2021

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 липня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді - доповідача Слюсар Т.А.,

суддів: Кирилюк Г.М., Мостової Г.І.,

за участю секретаря судового засідання Верес Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Покотило Марини Борисівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 листопада 2020 року у складі судді Зінченко О.М.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів,-

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернувся у суд із позовом, у якому просив стягнути із ОСОБА_2 на його користь грошові кошти, у сумі 26 396 141 грн 50 коп.

Позов обґрунтовано тим, що 08.09.2015 року між ним - позивачем та ОСОБА_2 було укладено договір про розподіл результатів співпраці, відповідно до умов якого сторонами підтверджено, що вони мали багаторічні партнерські (ділові) відносини між собою щодо питань здійснення операцій з купівлі-продажу земельних ділянок, які розташовані в Обухівському районі Київської області, на території колишньої громадської організації Садове товариство Українська земля (код ЄДРПОУ 26541213), загальною площею близько 29 га.

Відповідно до умов договору, ОСОБА_2 було набуто у власність земельні ділянки загальною площею 17, 2579 га.

Пунктом 5 договору від 08.09.2015 року сторонами визначено, що участь у співпраці мала рівний характер та погоджено з тим, що в арифметичному значенні внесок кожної із сторін в співпрацю складав 50 %.

Під внеском у співпрацю розуміють матеріальні, трудові, інтелектуальні, ділові та інші ресурси, залучені ними під час здійснення спільної діяльності. Позивач стверджує, що відповідно до п.п. 2.1-2.3 договору сторони домовились розподілити результати співпраці, якими є земельні ділянки, на рівних умовах.

Розподіл результатів співпраці здійснюється на безоплатній основі (п.6 договору). Відповідно до п. 7 договору сторони встановили, що частка сторони 2, якою є позивач, в земельних ділянках, передбачених в п.п. 2.1-2.3 цього договору, складає 50 % від загальної площі, вказаних земельних ділянок, що становить 8,62895 га.

Позивач стверджує, що договором про співпрацю сторонам було встановлено, що набуття ОСОБА_2 права власності на земельні ділянки є результатом спільної співпраці сторін, а відтак такі ділянки мають бути розподілені порівну між сторонами договору.

Пунктами 9, 10, 11.2 договору на відповідача покладались обов`язки щодо зняття заборон (обмежень) на розпорядження земельними ділянками, вказаними у п. 2.1-2.3. договору, про що невідкладно повідомити позивача та протягом 60-ти календарних днів з моменту припинення дії заборон (обмежень) на земельні ділянки, передати на користь останнього 50 % від загальної площі таких ділянок.

Позивач стверджує, що ОСОБА_2 не було виконано свої зобов`язання за договором, тому відповідно до п. 11.3 договору позивач просить стягнути 50 % ринкової вартості від загальної площі земельних ділянок, яка відповідно до звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок, підготовлених ТОВ Оціночна компанія Місто складає 26 396 141 грн 50 коп.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 25 листопада 2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі адвокат Покотило М.Б. в інтересах ОСОБА_1 посилаючись на неповне дослідження фактичних обставин справи, просила скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове судове рішення про задоволення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 26 296 141 грн 50 коп. боргу.

Зазначено, що висновки районного суду є помилковими, оскільки ОСОБА_2 було порушено умови укладеного між сторонами договору від 08.09.2015 року, який не містить статусу попереднього та не потребує обов`язкової нотаріальної форми посвідчення та між сторонами такої домовленості не існувало, а від так не може бути визнаний судом нікчемним.

Вказано, що укладеним договором сторони підтвердили факт існування партнерських відносин (п.1), визначили перелік земельних ділянок, набутих у результаті партнерських відносин (п.п. 2-3.9), встановили розмір та форму внеску кожної сторони у партнерські відносини (п.5), визначили порядок та пропозиції розподілу земельних ділянок, як результатів партнерських відносин (п. 4, 6-8), визначили підготовчі дії, які сторони мають здійснити для вивільнення земельних ділянок з-під заборони їх відчуження (п. 9), визначили строки та правочини за якими мав відбутися розподіл результатів співпраці (п. 10-11.2), встановили порядок виплати ОСОБА_1 компенсації, у випадку якщо ОСОБА_2 не виконає своїх зобов`язань з передачі земельних ділянок (п.п. 11.3-12), а тому вказаний договір в розумінні ЦК України є повноцінним та відповідно до Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень не є документом на підставі якого проводиться державна реєстрація права власності та інших речових права. Враховуючи зазначене, у суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови в задоволенні позовних вимог

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Батюсь Т.В. в інтересах ОСОБА_2 вказала про законність висновків суду про те, що укладений між сторонами договір є попереднім й потребує обов`язкової нотаріальної форми, що свідчить про його нікчемність, жодної участі у фінансуванні придбання земельних ділянок відповідач не приймав, до того ж існування заборони відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 3223186200:06:011:0307 було перешкодою для звернення позивача у суд із позовом.

ОСОБА_1 та його представник у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 100 т.5).

08.07.2021року на адресу апеляційного суду від адвоката Федоришина О.О. поступило клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з його зайнятістю в призначену судом дату розгляду викладанням та проведенням лекцій в Міжнародному інституті бізнесу.

Між тим, відповідно до справи, під час оголошення перерви по справі в судовому засіданні 15.06.2021року, адвокат Федоришин О.О. не заперечував проти наступної дати судового розгляду 08.07.2021року та не вказував про його зайнятість цього дня. При цьому, колегія суддів враховує і ту обставину, що раніше неодноразово представник відповідача клопотав про відкладення справи розглядом, а саме: 25.03.2021 року та 12.04.2021року (а.с.99,104 т.3).

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З огляду на те, що причиною неявки представника відповідача в судове засідання є надання переваги викладанням та проведенням лекцій у навчальному закладі, вказана особа реалізувала своє право на викладення відповідних аргументів на підтвердження доводів апеляційної скарги та долученням до справи додаткових матеріалів, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (ст.367 ЦПК), а також враховуючи те, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи з ухваленням законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутність позивача та його представника.

ОСОБА_2 до суду не з`явився, забезпечив явку свого представника.

Згідно частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності позивача та його представника.

Вислухавши пояснення ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_2 , яка просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає її такою, що підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення Обухівського районного суду Київської обл. від 26 листопада 2020 року не відповідає зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.

Згідно ст. 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Відповідно до ст. 1131 ЦК України, договір про спільну діяльність складається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Згідно ч.ч.1,2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Згідно ч.4 ст. 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно ч.1 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як убачається з матеріалів справи, що 08 вересня 2015 року Сторона 1: ОСОБА_2 та Сторона 2: ОСОБА_1 уклали договір про розподіл результатів співпраці (а.с. 46-44 т.1).

Відповідно до умов договору, сторони домовились розподілити набуті ними у процесі співпраці земельні ділянки, а саме: пунктом 2 договору передбачено, що ОСОБА_2 набуто у власність земельні ділянки загальною площею 17, 25 79 га та у пунктах 2.1-2.3. зазначено їх кадастрові номери (3223186200:06:011:0118; 3223186200:06:011:0094; 3223186200:06:011:0125; 3223186200:06:011:0273; 3223186200:06:011:0307; 3223186200:06:004:0064; 3223186200:06:005:0047; 3223186200:06:004:00730).

Згідно з пунктом 11.2. Договору передбачено, що ОСОБА_2 зобов`язується безоплатно передати у власність ОСОБА_1 50 % від загальної площі земельних ділянок, передбачених у п. 2.1-2.3. Договору шляхом вчинення одного із наступних правочинів: дарування, міни, іншого виду правочинів, який слугуватиме для реєстрації (набуття) права власності ОСОБА_1 50 % від загальної площі земельних ділянок, передбачених у. п. 2.1-.2.3 Договору.

Відповідно до п. 3 Договору між сторонами досягнуті домовленості щодо передачі ОСОБА_1 належних йому на праві власності земельних ділянок з кадастровими номерами: 3223186200:06:005:0086, 3223186200:06:005:0082, 3223186200:06:005:0081, 3223186200:06:005:0080, 3223186200:06:005:0079, 3223186200:06:002:0027, 3223186200:06:002:0023, 3223186200:06:002:0022, 3223186200:06:002:0021 на користь ОСОБА_2 з правом продажу останніх.

Право власності на вказані вище земельні ділянки підтверджується також державними актами: Серія № НОМЕР_1 , Серія № НОМЕР_2 , Серія № НОМЕР_3 , Серія № 179169, Серія № 179168, Серія № 179163,Серія № 179172, Серія № 179166, Серія № 179165 (а.с. 51-59 т.2).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , районний суд виходив з того, що укладений між сторонами договір від 08.09.2015 є попереднім договором та передумовою і підставою для укладання інших цивільно-правових угод, а у зв`язку з відсутністю його нотаріального посвідчення, є нікчемним.

Між тим, з такими висновками районного суду погодитися неможливо.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням Обухівського районного суду Київської області від 01.10.2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 23.02.2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про розподіл результатів співпраці від 08.09.2015року, відмовлено.

Так, судовими рішеннями визнано доведеним, що укладеним між сторонами договором про спільну діяльність була закріплена домовленість щодо подальшої передачі земельних ділянок й сторонами не вирішувалося питання набуття права власності на нерухоме майно, а закріплювалися наміри щодо подальшого розподілу земельних ділянок, набутих за результатом співпраці шляхом укладення правочинів, що виключає наявність правових підстав до висновків про недодержання під час його укладення загальних вимог, необхідних для чинності правочину.

Окрім цього, у судовими рішеннями встановлено, що оспорюваний договір не містить жодного пункту чи вказівки про бажання сторін надати йому сили попереднього договору, а законом не встановлено обов`язкового нотаріального посвідчення договору про спільну діяльність, і наслідки недодержання вимог закону не підлягають застосуванню до вказаного договору.

Відповідно до вимог ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи викладене, встановлені судовими рішеннями по іншій справі обставини, якими визнано доведеним чинність укладеного між сторонами договору від 08.09.2015 року про розподіл результатів співпраці, а також положення ч.4 ст.82 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваного по справі рішення, як постановленого з порушенням норм процесуального права, неправильним застосуванням судом норм матеріального права з ухваленням по справі нового рішення про відмову у позові, враховуючи наступне.

Відповідно до п.10 договору про спільну діяльність сторони домовилися, що сторона 1 ( ОСОБА_2 ) вчиняє дії з передачі на користь сторони 2 ( ОСОБА_1 ) право власності на 50% (п`ятдесят відсотків) від загальної площі земельних ділянок, передбачених в п.п.2.1-2.3 цього договору, протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати припинення дії заборон (обмежень) на розпорядження земельними ділянками або з дати, коли про відсутність існування заборон (обмежень) на розпорядження земельними ділянками стало відомо одній із сторін, про що вона негайно повідомляє іншу сторону.

Отже, умовами договору було передбачено його виконання лише у випадку відсутності заборон на розпорядження земельними ділянками.

Разом з тим, як убачається з матеріалів справи - витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 01.07.202 0року, станом на 21.08.2019 року земельна ділянка з кадастровим номером 3223186200:06:011:0307, зазначена у п.2.2.договору, перебувала під обтяженням відповідно до постанови від 30.05.2012, Управління СБУ у Київській області (а.с. 48-55 т.1).

Не спростовував і позивач існування заборони відчуження указаної земельної ділянки під час звернення у суд із позовом.

Відповідно до справи, лише 01.07.2020 року рішенням Київського окружного адміністративного суду було скасовано заборону відчуження об`єкту нерухомого майна - указаної земельної ділянки з кадастровим номером 3223186200:06:011:0307.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Наявність заборони на відчуження земельної ділянки з кадастровим номером 3223186200:06:011:0307 не надавало позивачу правових підстав на звернення у суд із позовом за захистом своїх прав.

Зі змісту договору убачається, що умовами правочину було передбачено його виконання при відсутності таких заборон відчуження щодо земельних ділянок в цілому, а не однієї із них.

Отже, звернення ОСОБА_1 у суд із позовом у жовтні 2019 року про стягнення з відповідача грошових коштів, як компенсацію половини вартості земельних ділянок, заявлених у п.п.2.1-2.3 договору про розподіл результатів співпраці, було передчасним.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав до постановлення по справі нового судового рішення про відмову у позові.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 2, 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Отже, ухвалене по справі рішення підлягає скасуванню з постановленням по справі нового судового рішення про відмову у задоволенні позову, заявленого по справі ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Покотило Марини Борисівни в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 25 листопада 2020 року скасувати.

Постановити по справі нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовити.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 15 липня 2021 року.

Суддя-доповідач:

Судді: