Рішення

від 25.11.2020 по справі 755/16339/19

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 755/16339/19

Провадження № 2-622/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 листопада 2020 року м. Обухів

Обухівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Зінченко О.М.

при секретарі Тищенко І.Д.

представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення грошових коштів,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом в якому просить стягнути із ОСОБА_7 грошові кошти у сумі 26 396 141, 50 грн. на користь позивача. Вимоги мотивує тим, що у 08.09.2015 між ним та ОСОБА_7 було укладено договір про розподіл результатів співпраці, відповідно до умов якого сторонами підтверджено, що вони мали багаторічні партнерські (ділові) відносини між собою щодо питань здійснення операцій з купівлі-продажу земельних ділянок, які розташовані в Обухівському районі Київської області, на території колишньої громадської організації Садове товариство Українська земля (код ЄДРПОУ 26541213), загальною площею близько 29 гектар. Відповідно до умов Договору ОСОБА_7 було набуто у власність земельні ділянки загальною площею 17, 2579 га. Пунктом 5 Договору від 08.09.2015 сторонами визначено, що участь у співпраці мала рівний характер та погоджено з тим, що в арифметичному значенні внесок кожної із Сторін в співпрацю складав 50 % (п`ятдесят відсотків). Під внеском у співпрацю розуміють матеріальні, трудові, інтелектуальні, ділові та інші ресурси, залучені ними під час здійснення спільної діяльності. Позивач стверджує, що відповідно до п.п. 2.1-2.3 Договору Сторони домовились розподілити результати співпраці, якими є земельні ділянки, на рівних умовах. Розподіл результатів співпраці здійснюється на безоплатній основі (п.6 Договору). Відповідно до п. 7 Договору Сторони встановили, що частка Сторони 2, якою є Позивач, в земельних ділянках, передбачених в п.п. 2.1-2.3 цього Договору, складає 50 % (п`ятдесят відсотків) від загальної площі, вказаних земельних ділянок, що становить 8,62895 га. Позивач стверджує, що договором про співпрацю сторонам було встановлено, що набуття ОСОБА_7 права власності на земельні ділянки є результатом спільної співпраці сторін, а відтак такі ділянки мають бути розподілені порівну між сторонами договору.

Пунктами 9, 10, 11.2 Договору на ОСОБА_7 покладались обов`язки щодо зняття заборон (обмежень) на розпорядження земельними ділянками, вказаними у п. 2.1-2.3. Договору, про що невідкладно повідомити ОСОБА_6 та протягом 60-ти календарних днів з моменту припинення дії заборон (обмежень) на земельні ділянки, передати на користь ОСОБА_6 50 % від загальної площі таких ділянок.

Позивач стверджує, що ОСОБА_7 не було виконано свої зобов`язання за договором, тому відповідно до п. 11.3 Договору Позивач просить стягнути 50 % ринкової вартості від загальної площі земельних ділянок, яка відповідно до звітів з експертної грошової оцінки земельних ділянок, підготовлених ТОВ Оціночна компанія Місто складає 26 396 141,50 грн. У якості правових підстав позову Позивач посилається на ст..ст. 509, 525, 526, 610, 626, 629, 638, 639 Цивільного кодексу України.

23 грудня 2019 року ухвалою Обухівського районного суду Київської області позовну заяву ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення грошових коштів, залишено без руху, надавши позивачеві десятиденний строк з дня отримання ухвали для усунення в ухвалі вказаних недоліків.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 13.01.2020 року відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання за загальними правилами позовного провадження.

У встановлений строк представником Відповідача через канцелярію суду подано письмовий відзив на позовну заяву, в якому представник заперечує проти задоволення позову з огляду на те, що Договір укладений між Позивачем та Відповідачем укладено в неналежній формі.

Під час підготовчого судового засідання сторонами було подано письмові докази та представником позивача заявлено клопотання про допит свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , яке задоволено судом.

19 лютого 2020 року ухвалою Обухівського районного суду Київської області в задоволенні клопотання представника ОСОБА_5 про зупинення провадження по справі відмовлено.

Ухвалою суду від 02 липня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені вимоги підтримала в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві, крім того зазначила, що позивач та відповідач разом вносили кошти для придбання земельних ділянок, однак не передання 50% від загальної площі земельних ділянок суперечить вимогам укладеного договору між сторонами.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила та повідомила, що Договір від 08.09.2015 про розподіл результатів співпраці укладений в неналежній формі, оскільки його предметом є безоплатна передача у власність нерухомого майна, а саме: земельних ділянок СТ Українська земля на території Нещерівської сільської ради, Обухівського району Київської області, що випливає з пунктів 3, 4, 10, 11.2 Договору від 08.09.2015. На підтвердження своєї позиції посилалась на ст. 132 Земельного кодексу України, ст. ст. 181, 182, 209 Цивільного кодексу України. Крім того, під час судового розгляду надала письмові пояснення, в яких зазначає, що п. 20 Договору від 08.09.2015 передбачено, що даний договір є передумовою і підставою для укладання інших цивільно-правових договорів (вчинення інших правочинів), на виконання цілей, визначених цим договором, відтак в силу ст.. 635 Цивільного кодексу України він є попереднім договором, на підставі якого мали бути укладені в майбутньому договори, предметом яких є відчуження земельних ділянок, тому він мав укладатись у письмовій формі, посвідчуватись нотаріально та підлягав державній реєстрації.

Крім того, Представник Відповідача зазначила, що станом на день подачі позову була наявна заборона на відчуження з/д 3223186200:06:011:0307, яка вказана у пункті 2 Договору. Підстава обтяження: постанова від 30.05.2012, заява, 30.05.2012, Управління СБУ в Київській області. Також, зазначила, що жодної участі у фінансуванні придбання земельних ділянок на території ГО СТ Українська земля Позивач не приймав, тому у нього відсутні будь-які докази того, що вказані у договорі земельні ділянки були придбані спільно, оскільки Відповідач їх купував за свої власні кошти та за домовленістю тимчасово оформив на Позивача.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 повідомив, що сторони по справі йому відомі, вони є партнерами, займались купівлею земельних ділянок у людей, з позивачем він знайомий з 1995 року. В 2006 році позивач запропонував відповідачу купити земельні ділянки в Обухівському районі, питанням купівлі земельних ділянок займався майже весь час позивач, а саме: займався документальним оформленням, про фінансові взаємовідносини між сторонами йому нічого невідомо, при ньому будь-які фінансові питання не обговорювались та грошові кошти не передавались, істотні умови договору в його присутності не обговорювались. ОСОБА_8 також повідомив, що він був присутній при підписанні договору про співпрацю між сторонами.

Свідок ОСОБА_9 в судове засідання не з`явився. Представник Позивача не наполягала на його допиті.

Суд, вислухавши представника позивача, представника відповідача, свідків, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи та оцінивши їх у сукупності, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України , суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України , кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України , під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Судом встановлено, що 08 вересня 2015 року ОСОБА_7 (Сторона 1) та ОСОБА_6 (Сторона 2) уклали договір, який має назву Про розподіл результатів співпраці . Як випливає з умов договору, - Сторони домовились розподілити набуті ними у процесі співпраці земельні ділянки, а саме: Пунктом 2 Договору передбачено, що ОСОБА_7 набуто у власність земельні ділянки загальною площею 17, 25 79 га та у пунктах 2.1-2.3. зазначено їх кадастрові номери ( 3223186200:06:011:0118; 3223186200:06:011:0094; 3223186200:06:011:0125; 3223186200:06:011:0273; 3223186200:06:011:0307; 3223186200:06:004:0064; 3223186200:06:005:0047; 3223186200:06:004:00730). П. 10 Договору передбачено, що ОСОБА_7 вчиняє дії з передачі на користь ОСОБА_6 права власності на 50 % від загальної площі земельних ділянок, передбачених у. п. 2.1-.2.3 Договору протягом 60 календарних днів з дати припинення дії заборон (обмежень) на розпорядження земельними ділянками або з дати, коли про відсутність існування заборон (обмежень) на розпорядження земельними ділянками, стало відомо одній із Сторін, про що вона негайно повідомляє іншу Сторону. П. 11.2. Договору передбачено, що ОСОБА_7 зобов`язується безоплатно передати у власність ОСОБА_6 50 % від загальної площі земельних ділянок, передбачених у п. 2.1-2.3. Договору шляхом вчинення одного із наступних правочинів: дарування, міни, іншого виду правочинів, який слугуватиме для реєстрації (набуття) права власності ОСОБА_6 50 % від загальної площі земельних ділянок, передбачених у. п. 2.1-.2.3 Договору.

В свою чергу, відповідно до п. 3 Договору між сторонами досягнуті домовленості щодо передачі Стороною 2 , тобто ОСОБА_6 належних йому на праві власності земельних ділянок з кадастровими номерами: 3223186200:06:005:0086, 3223186200:06:005:0082, 3223186200:06:005:0081, 3223186200:06:005:0080, 3223186200:06:005:0079, 3223186200:06:002:0027, 3223186200:06:002:0023, 3223186200:06:002:0022, 3223186200:06:002:0021 на користь ОСОБА_7 з правом продажу останніх.

На підтвердження виконання своїх зобов`язань за вказаним пунктом Позивач надав суду довіреність від 09.12.2013 року, посвідчену приватним нотаріусом Русанюк З.З, реєстраційний номер у реєстрі нотаріальних дій 6111, відповідно до умов якої ОСОБА_6 уповноважує ОСОБА_7 продати належні йому на праві власності земельні ділянки, кадастрові номери яких співпадають з номерами, вказаними у п. 3 Договору від 08.09.2015 року та за умовами якої уповноважив діяти від його імені та в його інтересах.

Крім того, відповідно до п. 20 Договору від 08.09.2015 даний договір є передумовою і підставою для укладання інших цивільно-правових договорів (вчинення інших правочинів), на виконання цілей, визначених цим договором.

Проаналізувавши умови даного договору, суд приходить до висновку, що сам по собі договір не є підставою для переходу права власності на нерухоме майно до будь-кого із сторін, проте виходячи з його змісту сторони досягли істотних умов щодо укладання у майбутньому цивільно-правових угод, які будуть спрямовані на перехід права власності, зокрема: сторони дійшли згоди про майбутній предмет договору, а саме: відчуження земельних ділянок та зазначили їх площі та кадастрові номери, сторони дійшли згоди, що відчуження права власності має відбуватись безоплатно, сторони визначили строк виконання зобов`язань, сторони визначили, що даний договір є передумовою для укладання інших правочинів, а тому суд дійшов до висновку, що до даного договору слід застосовувати положення ст. 635 Цивільного кодексу України, які регулюють умови укладання попередніх договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 635 Цивільного кодексу України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Згідно зі ст.ст. 181, 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, до яких в даному випадку належать земельні ділянки, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ст. 132 Земельного кодексу України угоди про перехід права власності на земельні ділянки укладаються в письмовій формі та нотаріально посвідчуються.

З огляду на вищевказане, будь-який правочин, який мав укладатись у майбутньому та предметом якого був би перехід права власності на земельні ділянки мав бути посвідчений нотаріально та підлягав державній реєстрації.

Відтак, суд приходить до висновку, що з урахуванням того, що фактично спірний договір містить положення про те, що він є підставою та передумовою для укладання у майбутньому договорів для цілей цього договору, а цілями в Договорі зазначено про розподіл (перехід права власності) земельних ділянок, тому даний договір є фактично попереднім договором, який підлягав в силу вимог закону нотаріальному посвідченню та державній реєстрації

Згідно ч.1, 4 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Відповідно до ст.. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Враховуючи встановлені судом обставини та правовідносин між сторонами, - суд приходить до висновку, що укладений між сторонами Договір про розподіл результатів співпраці від 08.09.2015 є нікчемним, а відтак він не тягне за собою юридичних наслідків. Стягнення за нікчемним правочином не допускається.

Відповідно до ст. ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" звернуто увагу судів на те, що відповідно до абзацу другого ч. 1 ст. 218 ЦК України не може доводитися свідченнями свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення, а також виконання зобов`язань, що виникли з правочину.

Відповідно до ч.2 ст.78 ЦПК обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи зазначені положення закону, суд не приймає показання свідків щодо укладання між сторонами будь-яких правочинів як допустимі докази.

Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України , кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Крім того, згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Україною 17.07.1997 року, набула чинності для України 11.09.1997 року) та правових позицій, викладених в рішенні Європейського Суду з прав людини по справі Бендерський проти України (заява № 22750/02 параграф 42) - відповідно до практики, яка відображає принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлині обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді заслухані , тобто належним чином вивчені судом.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, тому суд дійшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 4, 10, 76, 81, 259, 264-265, 268, 273 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення грошових коштів, відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М.Зінченко