Рішення

від 26.05.2022 по справі 357/2116/22

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 357/2116/22

2/357/1765/22

Категорія 75

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2022 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого - судді Бондаренко О.В., при секретарі - Вангородській О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради, про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В :

21.02.2022 позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, шляхом направлення засобами поштового зв`язку, який зареєстрований судом 18.03.2022, мотивуючи тим, що відповідно до довідки від 11.02.2022 № 01-02/31 вона з 04.05.2018 працює в Комунальній установі «Центр надання соціальних послуг» Узинської міської ради на посаді фахівець з соціальної роботи. 15.01.2022 їй був вручений наказ попередження про відсторонення від роботи №13 від 15.01.2022, в якому зазначено, що на підставі ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України від 06.04.2020 № 1654 -III «Про захист населення від інфекційних хвороб», п. 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 та Наказу МОЗ України від 01.11.21 № 2393 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021№2153, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за № 1306/36928 та доведено до відома, що в разі не проведення вакцинації проти COVID-19 вона буде відсторонена з 01.02.2022 від виконання свої посадових обов`язків без збереження заробітної плати і трудового стажу до моменту першої вакцинації. Не погоджуючись з даним наказом вона подала 24.01.2022 заперечення в.о. директору КУ «Центр з надання соціальних послуг», в яких зазначила, що з наказом не погоджується та послалась на відповідні нормативні акти. Незважаючи на її заперечення 28.01.2022 їй був вручений наказ про відсторонення від роботи від 28.01.2022 №20-К. В даному Наказі відображено посилання на ті ж нормативні акти, що і в Наказі попередження про відсторонення. Даним наказом її відсторонено від роботи з 01.02.2022 на час відсутності щеплення проти COVID-19 до моменту проведення щеплення і пред`явлення відповідних підтверджуючих документів, без збереження заробітної плати. Відповідно до наказу про втрату чинності розпорядчих актів щодо відсторонення від роботи не вакцинованих від COVID-19 посадових осіб №27-к від 09.03.2022, її було допущено до виконання завдань за посадою з 09.03.2022, тобто час вимушеного прогулу складає період з 01.02.2022 по 09.03.2022, а саме 26 робочих днів. Вона вважає рішення відповідача щодо відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на підставі відсутності щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричинено коронавірусом SARS-CoV-2, протиправним, прийнятим з порушенням чинного законодавства та таким, що порушує мої права. Так, наказом про відсторонення від роботи від 28.01.2022 № 20-К грубо порушено її права як людини та громадянина, а саме головне порушено процедуру відсторонення особи від роботи. Відповідно до наказу МОЗ України від 04.10.2021 затверджено перелік професій, виробництв та організацій працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням у розумінні ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб». Відповідачем не визначено категорії працівників, які підлягають позачерговому медичному огляду з дотриманням вимог визначених Наказом МОЗ України від № 246 від 21.05.2007 «Про затвердження Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій». Крім того, відповідачем не видано Наказу про проходження позачергового обов`язкового медичного огляду з метою встановлення наявності чи відсутності протипоказань для проведення обов`язкових профілактичних щеплень. І саме головне, не зафіксовано факт відмови чи факту ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення та як це визначено ч. 6 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб». Тобто, у відповідача були відсутні обставини для мого відсторонення від роботи, оскільки не забезпечено проходження працівниками відповідного медичного огляду, не встановлено відсутності у мене протипоказань для проведення обов`язкового профілактичного щеплення. Також, вважає, що дії відповідача перебувають у прямому причинному зв`язку у нанесенні мені матеріальної шкоди у розмірі середньої заробітної плати за весь період вимушеного прогулу. Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 р. № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачено, що якщо буде встановлено, що на порушення ст.46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст.235 КЗпП). Згідно роз`яснень, викладених у п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» вона застосовується, серед іншого, у випадках вимушеного прогулу. До суду надає довідку про доходи № 01-02/31 від 11.02.2022, в якій зазначена сума нарахованої заробітної плати за період з серпня 2021 року по січень 2022 року. Відповідно до довідки за грудень 2021 року виплачена заробітна плата в розмірі 7 507,50 грн., а за січень 2022 року - 6 114,00 грн., тобто розмір середньомісячної заробітної плати за даний період складає 6 810,75 грн. Враховуючи період розрахунку грудень 2021 року - січень 2022 року, в якому було 42 робочих дні, розмір середньоденної заробітної плати становить 324,30 грн. Враховуючи, що час мого вимушеного прогулу складає 26 робочих днів, то заробіток за час вимушеного прогулу складає - 8 431,8 грн. Тому, позивач просить скасувати наказ Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради №20-К від 28.01.2022 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 8431,80 грн.

14.04.2022, після усунення позивачем недоліків позову, судом відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

03.05.2022 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що не погоджується з вимогами позову ОСОБА_2 та просить відмовити в його задоволенні. Так, Міністерство охорони здоров`я розширило перелік осіб, які підлягають обов`язковій вакцинації, зокрема: 04.10.2021 № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», а 01.11.2021 наказом МОЗ України внесені зміни у вказаний Перелік та додано соціальних працівників та інших співробітників установ і закладів, які надають соціальні послуги. Наказ набрав чинність 08.11.2021, зміни про вимоги до соціальних працівників опубліковані 09.11.2021. Наголошено, що працівники, які не щепляться проти COVID-19 протягом цього періоду, будуть відсторонені від роботи без збереження заробітної плати шляхом наказу або розпорядження керівника. Зокрема, керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID- 19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153; 2) відсторонення від роботи працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ч.3 ст. 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань. Таким чином, відповідачем на виконання наказу МОЗ України від 04.10.2021 № 2153 і була проведена робота щодо забезпечення установою виконання вимог вказаного наказу. Оскільки позивачем не було надано до встановленої дати - 01.02.2022 - інформації про здійснене нею щеплення або щодо наявності протипоказань, тому, як наслідок свідомого ухилення позивача від виконання державних вимог щодо вакцинації, і був виданий оспорюваний наказ № 20-к від 28.01.2022р. про відсторонення позивача від роботи. Якщо роботодавець не виконає розпорядження МОЗ та КМУ щодо відсторонення від роботи не вакцинованих працівників, то до нього можуть бути застосовані адміністративні штрафи. Так, не вбачається ознак порушення конституційних прав та свобод позивачки, зокрема права на працю. Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він обирає або на яку вільно погоджується. Разом з тим. згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто не робота, а саме життя, здоров`я і безпека людини визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Тому, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя і здоров`я людини над правом на роботу, яку вона обирає. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплення проти COVID-19 особа не може бути допущена до певної роботи на посаді, не тільки реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників процесу надання соціальних послуг, а й захищає таким чином і самого працівника, який не отримав профілактичного щеплення. Отже, оспорюваний наказ про відсторонення позивачки від роботи був прийнятий у повній відповідності до законодавства, а тому підстав для його визнання незаконним та скасування немає, як і підстав для допуску позивачки до роботи на займаній посаді та стягнення заробітної плати за час відсторонення, у зв`язку з чим позов не може бути задоволений. Крім цього, окремо хочемо наголосити на тому, що під час видання оспорюваного наказу було дотримано усіх процедурних питань. Так, Пунктом 2.3 глави 2 Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності № 66 від 14.04.1995 встановлено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб. 29.03.2017 урядом було прийнято рішення про ліквідацію Держсанепідслужби, оскільки її функції виконують МОЗ, Держпраці та Держпродспоживслужба. У лютому 2020 року було відновлено посаду головного державного санітарно-епідеміологічного лікаря (але не всю службу СЕС). На посаду призначили заступника Міністра охорони здоров`я Віктора Ляшка. Передбачалося, що він мав координувати дії органів влади для запобігання коронавірусної хвороби COVID-19 на території України та забезпечувати комунікацію з журналістами з цього питання. Тобто на дату видання оспорюваного позивачем наказу про відсторонення її від роботи в Україні відсутня як Держсанепідемслужба, так і система її територіальних структур. Отже, застосування вимог пунктів 2.3, 2.5 глави 2 Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності № 66 від 14.04.1995 р. з березня 2017 року унеможливлено. Наголошуємо, що право позивача на працю у відповідача було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовилася від обов`язкового щеплення. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві. Таким чином, вважаємо, що керівник відповідача, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх працівників, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв рішення про тимчасове відсторонення позивача від роботи, а тому її вимога про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від роботи задоволенню не підлягає. Оскільки КУ «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради під час видання наказу № 20-к від 28.01.2022 діяла в порядку та у спосіб, передбачений законодавством України, за відсутності порушень прав позивача, просимо в задоволенні позову відмовити повністю. Крім цього, на даний час у справі N640/29053/21 Окружним адміністративним судом міста Києва відкрито провадження за позовом до МОЗ України про визнання протиправним та нечинним наказу N2153 від 04.10.2021 року. Але на час видання оспорюваного наказу наказ МОЗ № 2153 був чинний, інформації про стадію розгляду справи ОАС м. Києва в зв`язку із воєнним станом та обмеженим доступом до системи судових рішень на даний момент немає, тому відповідач не скористався своїм процесуальним правом щодо необхідності зупинення провадження у даній справі до закінчення судового розгляду справи № 640/29053/21. Крім цього, щодо вимоги про стягнення заробітної плати у разі відсторонення від роботи на підставі ст. 46 КЗпП України, з використанням ст. 235 КЗпП України та п. 10 постанови Верховного суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», зазначає наступне: у листі Верховного Суду від 24.12.2021 № 3223/0/208-21. Щодо відсторонення від роботи працівника у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19 наголошується, що «...Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то за загальним правилом такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством. Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. Пунктом 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», який набрав чинності з 08.11.2021, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій визначено забезпечити та зокрема, взяти до відома, що на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 КЗпП України, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці». Таким чином, Верховний Суд наголосив, що сучасне законодавство у разі відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників.., обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена Переліком № 2153 та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, гарантує право на оплату праці у разі виконання працівниками роботи. Це слідує із визначення поняття «оплата праці» у ч. 1 ст. 94 КЗпП України, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці». Тому, вважає, що вимоги позивача про виплату середнього заробітку в сумі 8431,80 грн. не підлягають до задоволення. Окремо наголошує на тому, що позивач в якості порушеного права називає своє гарантоване Конституцією України право на працю, але, зважаючи на вказаний вище лист Верховного Суду від 24.12.2021 № 3223/0/208-21, прийнятним до відносин спору є наступне. Так, Верховним Судом у листі від 24.12.2021наголошено, що «...Практики Верховного Суду у справах про відсторонення від роботи працівника через відсутність щеплення від гострої респіраторної хвороби COV1D-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, наразі також немає. При цьому в провадженні Верховного Суду раніше були справи, де позивачі оскаржували обмеження, яких, на їхню думку, зазнають діти у зв`язку з відсутністю щеплень. У постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19 Верховний Суд зазначив, що відповідно до статті 53 Конституції України кожен має право на освіту. Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Тобто не освіта, а саме життя, здоров`я і безпека людини визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм статей 3 та 53 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя і здоров`я людини над правом на освіту. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні безпеки життя і здоров`я її громадян. Держава, встановивши правило про те, що без щеплень дитина не може бути допущена до занять, не тільки реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учнів та працівників школи або дитячого садка, а й захищає таким чином власне дитину, яка неї отримала профілактичних щеплень. З огляду на суспільні інтереси тимчасове відсторонення дитини від занять (до проведення щеплення, отримання позитивного висновку лікарсько-консультативної комісії) не призвело до порушення конституційного права на освіту, яку вона може отримати в інших формах.».

10.05.2022 позивач подала до суду відповідь на відзив, в якій зазначила, що відзив не відповідає ст. 178 ЦПК України, оскільки підписаний в.о. директора КУ «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради Куліш Олександр, а до відзиву не долучено будь-яких документів, що підтверджували б повноваження даної особи на представництво комунальної установи. Крім того, у відзиві відсутня дата складання відзиву, а тому не можна встановити, чи був даний документ складений та направлений до суду протягом встановленого строку судом. Враховуючи наведені обставини відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК суд вирішує справу за наявними матеріалами без урахування відзиву. По-друге, відповідач у відзиві обґрунтовує свою позицію тим, що на той час діяв наказ МОЗ України від 04.10.2021, що відсторонення її від роботи було законним та що вона нібито відмовилась від щеплення. Наголошує, що у позові вона зазначила, наказом про відсторонення від роботи від 28.01.2022 № 20-К було грубо порушено її права як людини та громадянина, а саме головне порушено процедуру відсторонення особи від роботи, не зафіксовано факт відмови чи факту ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення та як це визначено ч. 6 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб». А тому, були відсутні обставини для її відсторонення від роботи, оскільки не забезпечено проходження працівниками відповідного медичного огляду, не встановлено відсутності у мене протипоказань для проведення обов`язкового профілактичного щеплення. Якби відповідачем була дотримана процедура проведення обов`язкового профілактичного щеплення і в неї не було б протипоказань, то вона б і зробила щеплення. Тому, просила при розгляді позовної заяви не приймати до уваги відзив КУ «Центр з падання соціальних послуг» Узинської міської ради та вирішити справу за наявними матеріалами, позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

13.05.2022 відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив, в якому зазначив, що не погоджується із позицією позивача ОСОБА_1 , зазначену у відповіді на відзив від 05.05.2022. Так, ухвалою судді Білоцерківського міськрайонного суду від 14.04.2022 у даній справі відкрито провадження у справі та надано відповідачу строк для подання відзиву, зокрема: 15 днів з дати отримання відповідачем вказаної ухвали. Так, ухвала суду надійшла відповідачу рекомендованим листом за №0911311916613; згідно даних сайту Укрпошта вказаний лист був отриманий за довіреністю 16.04.2022, а тому, відправлення 29.04.2022 відзиву виконано в строк, встановлений в ухвалі суду від 14.04.2022, оскільки зроблено на 13-й день від визначеного судом строку. Щодо вказівки позивача на відсутність документів про повноваження підписанта - керівника відповідача. Так, предметом оскарження та в якості письмових доказів власне позивач надає накази, повідомлення, довідки відповідно від 15.01.2022 № 13-к, від 28.01.2022 № 20-К, від 11.02.2022 № 01-02/31 за підписом ОСОБА_3 в якості керівника КУ «ЦНСП» УМР. не піддаючи сумніву ні повноваження даної особи, ні справжності підпису ОСОБА_3 . Крім цього, у відкритому доступі на сайтах: ІНФОРМАЦІЯ_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, ОСОБА_3 вказаний як керівник КУ «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради і станом на 2022 рік. Тому, вважає, що формальні процедури дотримані, тому просить прийняти дане заперечення судом та врахувати його під час розгляду спору, а також відмовити у задоволенні позову.

12.05.2022 позивач подала до суду письмові пояснення, в яких зазначила, що у відповіді на відзив нею не ставилось під сумнів існування юридичної особи Комунальна установа «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради, але нею ставилось під сумнів наявність повноважень у підписанта підписувати документи та представляти інтереси відповідача в суді. В запереченні на відзив в додатку зазначено документ про призначення ОСОБА_3 керівником КУ «ЦНСП» УМР з приміткою для суду. Їй не відомо, що це за документ і чи зазначені в ньому повноваження керівника на представництво установи в суді, тому з даного приводу не може надати заперечення, більше того, звертає увагу суду, що у всіх документах ОСОБА_3 зазначений як В.о. (напевно виконуючий обов`язки), що ще більше викликає сумніви. Але якщо документ долучений до заперечення відповіді на відзив не містить переліку повноважень керівника, то на її думку всі документи підписані ОСОБА_3 від імені відповідача суд не може приймати до уваги. Більше того, екземпляр заперечення на відповідь на відзив направлений їй взагалі без підпису. Враховуючи наведені обставини просила при розгляді позовної заяви не приймати до уваги відзив на позовну заяву, заперечення на відповідь на відзив та вирішити справу за наявними матеріалами.

19.05.2022 відповідач подав до суду письмові пояснення, в яких зазначив, що з огляду на пояснення позивача від 15.05.2022 просимо звернути увагу на наступне та навести практику ЄСПЛ. Це рішення стосувалося відсторонення від роботи не вакцинованих чеських громадян. «Відсторонення позивачки від роботи означало втрату заробітної плати і, як наслідок, позбавлення засобів до існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я», так йдеться у рішенні. Національні суди враховують цю практику і пишуть і своїх рішеннях наступне: «Суд зазначає, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано статтею 8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод. Між тим, такі втручання цілком припустимі». Ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, серед яких, зокрема, передбачено: піклуватися про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення. Конституцією України людина, її життя і здоров`я визнані найвищою соціальною цінністю в Україні. Також положеннями ст. 43 Конституції України закріплено право на працю, яку кожен обирає вільно. Проте Основами законодавства України про охорону здоров`я передбачений обов`язок для усіх громадян України піклуватися про своє здоров`я та не шкодити здоров`ю інших громадян. Це означає, що кожен має право на вільний вибір методів захисту свого здоров`я, розуміючи наслідки такого вибору для інших громадян. Положеннями Основ законодавства України про охорону здоров`я також передбачено обов`язкове надання згоди пацієнта на застосування будь-яких методів діагностики, профілактики та лікування. Отже, законодавець встановив додатковий механізм для забезпечення права на здоров`я та уникнення зловживань і примушувань до будь-яких медичних втручань. Отже, на одній чаші терезів маємо непорушні права, гарантовані Конституцією, а на іншій - встановлені законодавцем обов`язки для забезпечення права на здоров`я населення. Сьогодні в усьому світі створюються умови, аби заохотити громадян до щеплень від COVID-19. В деяких країнах вакцинація стає обов`язковою для реалізації своїх прав. Тут слід ураховувати, що відмова від вакцинації є правом громадянина. Але, як будь-яке право, в деяких ситуаціях це право може бути обмежено. У рішенні від 28 квітня 2021 року (CASEOFVAVRICKAANDOTHERSv. THECZECHREPUBLIC) Європейський суд з прав людини підкреслив, що, на загальну думку, вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних з погляду витрат заходів у сфері охорони здоров`я і що кожна держава має намагатися досягати максимально можливого рівня вакцинації серед свого населення. Конвенція та інші міжнародні документи покладають позитивне зобов`язання на Договірні держави зі вжиття належних заходів із захисту життя і здоров`я осіб, які перебувають під їхньою юрисдикцією. У світлі цих аргументів ЄСПЛ дійшов висновку, що обов`язок проходження вакцинації в Чехії є відповіддю національних органів влади на нагальну соціальну потребу в захисті здоров`я окремої особи та суспільства загалом від відповідних хвороб, і будь-яка тенденція зменшення рівня вакцинації дітей недопустима. Суд зрештою дійшов висновку, що оскаржувані заходи можуть вважатися такими, що були «необхідними у демократичному суспільстві», а тому не вбачав порушення cm. 8 Конвенції. Тому, Європейський суд натякає нам, як він буде вирішувати справи, що стосуються коронавірусу, оскільки мова йде не про захист окремого приватного інтересу, а про велику кількість людей, соціум, інтереси якого превалюють. З уваги на викладене вище, відповідач у справі просить суд прийняти дані пояснення для розгляду судом та врахувати його під час розгляду спору та відмовити в задоволенні позову за необґрунтованістю.

27.05.2022 судом постановлено ухвалу, якою відмовлено у задоволенні клопотання відповідача, про закриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, яка полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).

Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з 04.05.2018 працює в Комунальній установі «Центр надання соціальних послуг» Узинської міської ради на посаді фахівець з соціальної роботи, отримує заробітну плату, зокрема, сума нарахованої заробітної плати за період з серпня 2021 року по січень 2022 року складає 42 748,03 грн., що підтверджується довідкою від 11.02.2022 № 01-02/31, копією трудової книжки та копією паспорта позивача (а.с. 5, 6, 34-36).

З наказу №13-К від 15.01.2022 Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради (а.с. 9, 37), вбачається, що на підставі ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України від 06.04.2020 № 1654 -III «Про захист населення від інфекційних хвороб», п. 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 та Наказу МОЗ України від 01.11.21 № 2393 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за № 1306/36928, ОСОБА_1 доведено до відома, що в разі не проведення вакцинації проти COVID-19, вона буде відсторонена з 01.02.2022 від виконання свої посадових обов`язків без збереження заробітної плати і трудового стажу до моменту першої вакцинації.

24.01.2022 ОСОБА_1 подала письмові заперечення на ім`я в.о. директора КУ «Центр з надання соціальних послуг» ОСОБА_3. (а.с. 8, 38), в яких зазначила, що з наказом №13-К від 15.01.2022 не погоджується.

З наказу №20-К від 28.01.2022 Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » (а.с. 7, 41) вбачається, що ОСОБА_1 з 01.02.2022 відсторонено від роботи з 01.02.2022 фахівця з соціальної роботина час відсутності щеплення проти COVID-19 до моменту проведення щеплення і пред`явлення відповідних підтверджуючих документів, без збереження заробітної плати. Підставою видання зазначеного наказу визначено пояснювальну записку ОСОБА_1 від 28.01.2022. З даним наказом позивач була ознайомлена 28.01.2022, про що свідчить її підпис, та з наказом вона не погодилася.

28.01.2022 позивач ОСОБА_1 подала письмові пояснення на ім`я в.о. директора КУ «Центр з надання соціальних послуг» ОСОБА_3. (а.с. 10, 39), в яких зазначила, що вона відмовляється робити щеплення від коронавірусної хвороби COVID-19, так як не бажає ризикувати своїм здоров`ям, оскільки є людиною похилого віку та має ряд фізичних, медичних протипоказань, зокрема, алергічну реакцію, невизначеного обмеженнями типу.

Судом встановлено, що перед винесенням наказу №20-К від 28.01.2022 Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради ОСОБА_1 не викликалася до пункту вакцинації і в присутності лікаря пункту вакцинації не складався акт про відмову чи ухилення останньої від проходження вакцинації.

Перед складенням акту про ухилення від вакцинації в приміщенні Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради, яка не є пунктом вакцинації, ОСОБА_1 не було запропоновано пройти відповідне медичне обстеження на предмет наявності протипоказань до проходження вакцинації.

Встановлено, що згідно наказу №27-к від 09.03.2022 Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради «Про втрату чинності розпорядчих актів щодо відсторонення від роботи не вакцинованих від COVID-19 посадових осіб» (а.с. 40), ОСОБА_1 , як відстороненого фахівця з соціальної роботи, було допущено до виконання завдань за посадою з 09.03.2022.

Також, встановлено, що згідно наказу №32-К від 30.03.2022 Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради «Про зупинення дії наказу» (а.с. 59), наказ №20-К від 28.01.2022 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » було визнано таким, що втратив чинність з 01.03.2022.

При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.

Статтею 46 Кодексу законів про працю України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством, а саме: у випадках, перелічених у статті 46 Кодексу законів про працю України або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.

Стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року № 1645-III встановлює, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Згідно ч. 3 та ч. 4 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Аналогічні норми містяться в п. 3 р. І та п. 4 р. IV Календаря профілактичних щеплень в Україні, затвердженого Наказом МОЗ України № 595 від 16.09.2011 року.

Тобто, Закон чітко визначив, що за епідемічними показниками повноваження на прийняття рішення про обов`язкове щеплення належать санітарному лікарю, а відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» МОЗ України має право лише на встановлення переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, а не встановлення обов`язкових щеплень як таких.

Відповідно до п. 1 р. І Календаря профілактичних щеплень в Україні, затвердженого Наказом МОЗ України № 595 від 16.09.2011 року, Календар профілактичних щеплень в Україні - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, яким встановлюються перелік обов`язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення. Цей Календар включає обов`язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз.

Тобто, єдиним нормативно-правовим актом, який визначає перелік обов`язкових щеплень є Календар профілактичних щеплень в Україні, а МОЗ України відповідно за ч. 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» може встановити перелік професій чи виробництв, про що зазначено вище.

В свою чергу, розділом 4 Календаря профілактичних щеплень в Україні, затвердженого Наказом МОЗ України №595 від 16.09.2011 року, визначено перелік обов`язкових щеплень, які можуть бути введені за епідемічними показаннями, до якого входять щеплення від таких захворювань: дифтерії, правця, гепатиту А, поліомієліту, кору, епідемічного паротиту, краснухи, менінгококової інфекції, гепатиту В, сибірської виразки, вітряної віспи, кашлюку.

Тобто, на час відсторонення позивача від роботи, Календар профілактичних щеплень в Україні, затверджений Наказом МОЗ України № 595 від 16.09.2011 року, як єдиний нормативно-правовий акт, який встановлює обов`язкові щеплення, серед переліку обов`язкових щеплень, які можуть бути введені за епідемічними показаннями, не передбачав щеплення від коронавірусної хвороби.

Також, відповідно до ч.1-2 ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір в Україні є обов`язковими. Обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи. У разі необґрунтованої відмови від щеплення за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби вони до роботи не допускаються.

Наказом МОЗ від 04.10.2021 №2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 р. за № 1306/36928, в редакції Наказу МОЗ від 30.11.2021 №2664, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 16.12.2021за № 1624/37246, було затверджено Зміни до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, зокрема, доповнено Перелік новими пунктами 7-9 такого змісту: органів місцевого самоврядування, закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності, комунальних підприємств, установ та організацій.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Зміст права на працю, закріпленого положеннями частин першої і другої статті 43 Конституції України, крім вільного вибору праці, включає також відповідні гарантії реалізації цього права. Конституційний Суд України вказував, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими (абзац сьомий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 7 липня 2004 року № 14-рп/2004). Не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватись з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів (рішення Конституційного Суду України у справі від 4 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019).

При відстороненні позивача від роботи, роботодавець керувався статтею 46 Кодексу законів про працю України, статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пунктом 41-6 постанови КМУ «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»від 09.12.2020 № 1236, наказом МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 30.11.2021 №2664.

При цьому, у статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року №1645-III чітко визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, відсторонюються від виконання зазначених видів робіт у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом. Тобто відмова цих працівників від обов`язкових профілактичних щеплень має відбутись саме у такому порядку, який встановлений законом.

Порядок відмови від здійснення обов`язкових профілактичних щеплень визначений у ч. 6 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року, де зазначено, якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Організацію і проведення профілактичних щеплень врегульовано Положенням про організацію і проведення профілактичних щеплень, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України 16 вересня 2011 року №595 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України 11 серпня 2014 №551).

Цим Положенням встановлено, що організація діяльності щодо проведення щеплень покладається на керівника закладу охорони здоров`я (далі - ЗОЗ) або на фізичну особу - підприємця, яка одержала ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики (далі - ФОП), в установленому законодавством порядку. Профілактичні щеплення здійснюються в пунктах щеплень, які можуть бути постійними або тимчасовими. Щеплення дозволяється проводити тільки зареєстрованими в Україні вакцинами/анатоксинами згідно з Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року №595, та інструкціями із застосування вакцини або анатоксину, затвердженими в установленому порядку. Відповідальним за проведення профілактичних щеплень є керівник ЗОЗ або ФОП.

Порядок проведення профілактичних щеплень визначається наказом з чітким визначенням відповідальних осіб і функціональних обов`язків медичних працівників, які братимуть участь у їх проведенні. Обсяги профілактичних щеплень узгоджуються із Міністерством охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурними підрозділами з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у липні - серпні кожного року.

Для забезпечення своєчасного проведення профілактичних щеплень лікар, фельдшер, молодший спеціаліст з медичною освітою: в усній або письмовій формі запрошують до ЗОЗ або до місця надання медичних послуг ФОП осіб, які підлягають щепленню (при щепленні неповнолітніх запрошують також батьків або інших законних представників, що їх замінюють), у день, визначений для проведення щеплень. Медичний огляд перед щепленням є обов`язковим.

При виявленні негативних змін у стані здоров`я особи призначається додаткове медичне обстеження згідно з чинними протоколами надання медичної допомоги особам відповідно до медичних показань. У медичній документації здійснюється відповідний запис лікаря про дозвіл на проведення щеплення та вкладається форма №063-2/о.

Профілактичні щеплення мають проводитися лише у пунктах щеплення. Запис про проведене щеплення робиться в одній з таких форм: №097/о; №112/о; №025/о; №003/о. Крім того, вказуються такі дані: торговельна назва вакцини/анатоксину, назва виробника, доза, серія, термін придатності вакцини/анатоксину. У разі використання імпортної вакцини/анатоксину зазначається оригінальне найменування українською мовою. Внесені до медичної облікової документації дані щодо щеплення засвідчуються підписом лікаря.

Після проведення профілактичного щеплення повинно бути забезпечене медичне спостереження (нагляд за особою протягом певного часу після введення вакцини/анатоксину) протягом терміну, визначеного інструкцією про застосування відповідної(го) вакцини/анатоксину. Якщо в інструкції про застосування вакцини/анатоксину не вказано термін спостереження, особа, якій було проведено щеплення, повинна перебувати під наглядом медичного працівника не менше 30 хвилин після вакцинації.

У відповідних формах медичної облікової документації (№097/о, №112/о, №025-1/о, №025/о, №003/о) необхідно відмітити характер і терміни у разі виникнення загальних або місцевих реакцій та провести їх реєстрацію згідно з Порядком здійснення фармаконагляду, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 27 грудня 2006 року №898, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29 січня 2007 року за №73/13340 (в редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 26 вересня 2016 року №996). У разі виявлення медичних протипоказань до щеплень відповідно до Переліку медичних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 11 серпня 2014 року №551, особа направляється на комісію з питань щеплень, створену наказом по ЗОЗ.

Для вирішення складних та суперечливих питань щодо проведення щеплень наказом Міністерства охорони здоров`я Автономної Республіки Крим, структурних підрозділів з питань охорони здоров`я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій створюється комісія з питань щеплень при обласному або міському ЗОЗ. Особи з хронічними захворюваннями в стадії ремісії за висновком комісії з питань щеплень можуть бути вакциновані в умовах стаціонару.

Пунктом 17 Положення встановлено, що факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз`яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою №063-2/о, підписується як громадянином (при щепленні неповнолітніх - батьками або іншими законними представниками, які їх замінюють), так і медичним працівником.

З указаного слідує, що обов`язковому медичному щепленню особи передує її медичний огляд перед щепленням, що є обов`язковим. Окрім того, для забезпечення своєчасного проведення профілактичних щеплень лікар, фельдшер, молодший спеціаліст з медичною освітою, в усній або письмовій формі запрошують до закладу охорони здоров`я або до місця надання медичних послуг, осіб, які підлягають щепленню (при щепленні неповнолітніх запрошують також батьків або інших законних представників, що їх замінюють), у день, визначений для проведення щеплень. Крім того, про проведене щеплення робиться запис у відповідній документації, а факт відмови від щеплень з позначкою про те, що медичним працівником надані роз`яснення про наслідки такої відмови, оформлюється за формою №063-2/о, підписується як громадянином, так і медичним працівником.

Отже, законодавством визначено порядок проведення профілактичних щеплень, а також передбачено порядок, згідно з яким встановлюється та оформлюється документально факт відмови особи від проведення щеплення.

З матеріалів справи слідує, що відповідачем не надано доказів в підтвердження, що починаючи з дня повідомлення позивача про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 до моменту відсторонення від роботи, у позивача було достатньо часу для проходження такого щеплення, медичного огляду і остання у встановленому законом порядку відмовилася від обов`язкового профілактичного щеплення.

У оскаржуваному наказі відсутні відомості про те, що позивач відмовилася або ухилилися від проходження обов`язкового щеплення у відповідності до порядку такого оформлення, складеному згідно з нормами чинного законодавства.

Зі змісту наказу про відсторонення слідує, що позивача фактично відсторонено від виконання посадових обов`язків до усунення причин, що його зумовили, хоча, згідно з Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом МОЗ від 04.10.2021 №2153, зі змінами внесеними наказом МОЗ від 30.11.2021 №2664, працівники комунальних підприємств, установ та організацій підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, лише на період дії карантину.

Оскаржуваний Наказ №20-к від 28.01.2022 про відсторонення ОСОБА_1 від виконання роботи не містить відомостей про медичний огляд позивача та відібране у неї лікарем відповідне письмове підтвердження. Встановлено, що медичне обстеження працівника та належно оформленої відмови позивача від щеплення, роботодавцем не враховано, що є порушенням вимог частин другої та шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 року №1645-III.

Статтею 5 Закону України «Про охорону здоров`я в Україні» передбачено, що державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Європейська хартія прав пацієнтів у статті 6 гарантує кожному право на конфіденційність особистої інформації, включаючи інформацію про свій стан здоров`я і можливі діагностичні чи терапевтичні процедури, а також на захист своєї приватності під час проведення діагностичних оглядів.

Конституція України (статті 32 і 34) та статті 285 і 286 Цивільного кодексу України гарантують ці ж права на національному рівні.

Основи законодавства України про охорону здоров`я (Закон України від 19.11.1992 р. (статті 391, 40, 78 («г») стверджують, що пацієнт має право на таємницю про стан свого здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта.

За визначенням у статті 11 Закону України «Про інформацію» не допускаються збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. До конфіденційної інформації про фізичну особу належать, зокрема, дані про її національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров`я, а також адреса, дата і місце народження.

Враховуючи приведені нормативно-правові акти, визначення терміну «профілактичні щеплення», приведеного у статті 1 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», суд вважає, що під дію статті 11 Закону України «Про інформацію» підпадають будь-які медичні відомості/втручання/маніпуляції/діагнози тощо.

Конституція України у статті 19 визначає, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Враховуючи викладене, винесення відповідачем оскаржуваного наказу, лише на підставі повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення і відмови позивача робити щеплення, є порушенням вимог частин другої та шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини 2 статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», тому, є незаконним.

Суд, при вирішенні даного спору враховує практику ЄСПЛ. У рішенні від 08 квітня 2021 року у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» {VavfiikaandOthers z theCzechRepublic [GC], заява 3 47621/13 і 5 інших) ЄСПЛ зазначив, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу приватного життя, яке гарантовано статтею 8 Конвенції. Разом із цим, щоб визначити, чи призвело таке втручання до порушення статті 8 Конвенції, суд повинен обґрунтувати доцільність і виправданість таких дій відповідно до абзацу другої цієї статті тобто встановити: чи є втручання виправданим «відповідно до закону»; чи має воно на меті законні цілі; чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Як зазначає ЄСПЛ, оспорюване втручання мало б опиратися на національне законодавство. Водночас закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю (наприклад, рішення від 15 листопада 2016 року у справі «Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки» {DubskdandKrejzovd к /ЛеCzechRepublic /ВС*/ заяви № 28859/11 і 28473/12)).

А в даному випадку, в національному законодавстві не достатньо чітко та не послідовно сформовані правові норми з приводу обов`язку вакцинації від COVID-19, оскільки існує перелік професій котрі підлягають обов`язковому щепленню від гострої респіраторної хвороби COVID-19, але накази про початок обов`язкової вакцинації та наказ про внесення змін до календаря щеплень в частині включення до числа обов`язкових щеплень гострої респіраторної хвороби COVID-19, фактично відсутні.

Разом з тим, 01.03.2022 набрав чинності наказ МОЗ від 25лютого 2022 року №380, який до завершення воєнного стану зупинив дію наказу МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153, який передбачав відсторонення нещеплених працівників від роботи.

Крім того, відповідач 09.03.2022 видав наказ №27-К «Про втрату чинності розпорядчих актів щодо відсторонення від роботи невакцинованих від COVID-19 посадових осіб» та допустив відстороненого фахівця з соціальної роботи ОСОБА_1 до виконання завдань за посадою з 09.03.2022 без відповідного щеплення від коронавірусної хвороби.

Також, згідно наказу №32-К від 30.03.2022 Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради «Про зупинення дії наказу» (а.с. 59) наказ №20-К від 28.01.2022 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » було визнано таким, що втратив чинність з 01.03.2022.

Таким чином, позовна вимога про скасування наказу Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради №20-К від 28.01.2022 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », наразі, не може бути задоволена, оскільки вже після пред`явлення даного позову та до початку розгляду даного спору судом, відповідач визнав наказ про відсторонення таким, що втратив чинність та добровільно допустив позивача до виконання трудових обов`язків.

Не можуть бути прийняті до уваги посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19, так як вона випливає з інших правовідносин та стосуються вакцинації дітей та учнів, які не щеплені за віком.

Також, суд оцінює критично, твердження позивача про те, що відзив підписаний в.о. директора КУ «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради Куліш Олександром, але до відзиву не було долучено будь-яких документів, які підтверджували б повноваження даної особи на представництво комунальної установи, виходячи з наступного.

Так, предметом оскарження в даній справі та в якості письмових доказів позивач надає накази КУ «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради від 15.01.2022 №13-к, від 28.01.2022 №20-К, № 27-К від 09.03.2022, повідомлення, довідку від 11.02.2022р. № 01-02/31 за підписом ОСОБА_3 в якості керівника КУ «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради не заперечуючи дану обставину.

Крім цього, на сайті (https://voucontrol.com.ua/catalog/companydetails/42072837/) керівником (директором) Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради вказаний ОСОБА_3 , що також підтверджується копією розпорядження Узинської міської ради Білоцерківського району Київської області №134-к від 27.04.2018 «Про призначення ОСОБА_3 в.о. директора КУ «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради» за підписом міського голови Гринчука В.Ю. (а.с. 73).

Щодо позовної вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати за час незаконного відсторонення позивача від роботи, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Згідно роз`яснень, викладених у п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 № 13 зазначено, що якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).

За змістом ч. 2 ст. 235 Кодексу Законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Також, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» вона застосовується, серед іншого, у випадках вимушеного прогулу.

Згідно п. 2 вказаної постанови середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно п. 8 вказаної постанови нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки про доходи № 01-02/31 від 11.02.2022 (а.с. 6, 36), сума нарахованої заробітної плати за період з серпня 2021 року по січень 2022 року, зокрема, за грудень 2021 року виплачена заробітна плата в розмірі 7 507,50 грн., а за січень 2022 року - 6 114,00 грн.

Отже, враховуючи розмір заробітної плати за останні два місяці, які передували відстороненню, розмір середньомісячної заробітної плати за даний період складає 6810,75 грн., враховуючи період розрахунку грудень 2021 року - січень 2022 року, у якому було 42 робочих дні, розмір середньоденної заробітної плати становить 324,30 грн. та враховуючи час вимушеного прогулу позивача - 26 робочих днів, то середній заробіток за час вимушеного прогулу за даний період складає - 8431,80 грн.

Суд, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, вважає за необхідне стягнути з відповідача Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з часу її відсторонення - 01.02.2022 до часу коли відповідач допустив її до виконання посадових обов`язків - 09,03.2022, обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року, в розмірі 8431,80 грн.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач при подачі позову до суду сплатила судовий збір в розмірі 1984,80 грн. (а.с. 43,44), тому враховуючи, що позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягуються судові витрати в розмірі 992,40 грн., пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст. 43 Конституцією України, Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Законом України «Про інформацію», ст. 46, 235 КЗпП України, ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 264-265, 268, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради(ЄДРПОУ: 42072837, місцезнаходження: вул. Котляревського, 16, м. Узин, Білоцерківський район, Київська область), про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,задовольнити частково.

Стягнути з Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховану відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 до 08 лютого 1995 року, з часу відсторонення від роботи з 01 лютого 2022 року до 09 березня 2022 року в розмірі 8431,80 грн. (вісім тисяч чотириста тридцять одна гривня 00 копійок).

Стягнути з Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 992,40 грн.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складено 27.05.2022.

Суддя:О. В. Бондаренко