Постанова

від 30.03.2023 по справі 357/2116/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 357/2116/22 головуючий у суді І інстанції Бондаренко О.В.

провадження № 22-ц/824/610/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 березня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І., розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради, поданою представником - виконуючим обов`язки директора комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Кулішем Олександром Васильовичем, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 травня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради, про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2022 року позивач - ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом до Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради, про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до довідки від 11 лютого 2022 року № 01-02/31 позивачка з 04 травня 2018 року працює в Комунальній установі «Центр надання соціальних послуг» Узинської міської ради на посаді фахівець з соціальної роботи. 15 січня 2022 року їй був вручений наказ попередження про відсторонення від роботи №13 від 15 січня 2022 року, в якому зазначено, що на підставі ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України від 06 квітня 2020 року № 1654 - III «Про захист населення від інфекційних хвороб», п. 41-6 постанови КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236 та Наказу МОЗ України від 01 листопада 2021 року № 2393 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року №2153, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928 та доведено до відома, що в разі не проведення вакцинації проти COVID-19 вона буде відсторонена з 01.02.2022 від виконання свої посадових обов`язків без збереження заробітної плати і трудового стажу до моменту першої вакцинації. Не погоджуючись з даним наказом вона подала 24.01.2022 року заперечення в.о. директору КУ «Центр з надання соціальних послуг», в яких зазначила, що з наказом не погоджується та послалась на відповідні нормативні акти. Незважаючи на її заперечення 28.01.2022 року їй був вручений наказ про відсторонення від роботи від 28.01.2022 №20-К. У даному Наказі відображено посилання на ті ж нормативні акти, що і в Наказі щодо попередження про відсторонення. Даним наказом її відсторонено від роботи з 01.02.2022 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 до моменту проведення щеплення і пред`явлення відповідних підтверджуючих документів, без збереження заробітної плати. Відповідно до наказу про втрату чинності розпорядчих актів щодо відсторонення від роботи не вакцинованих від COVID-19 посадових осіб №27-к від 09.03.2022 року, її було допущено до виконання завдань за посадою з 09.03.2022 року, тобто час вимушеного прогулу складає період з 01.02.2022 по 09.03.2022, а саме 26 робочих днів. Вона вважає рішення відповідача щодо відсторонення від роботи без збереження заробітної плати на підставі відсутності щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19 спричинено коронавірусом SARS-CoV-2, протиправним, прийнятим з порушенням чинного законодавства та таким, що порушує права позивача. Так, наказом про відсторонення від роботи від 28.01.2022 № 20-К грубо порушено її права як людини та громадянина, а саме головне порушено процедуру відсторонення особи від роботи.

Відповідно до наказу МОЗ України від 04.10.2021 року затверджено перелік професій, виробництв та організацій працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням у розумінні ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб». Відповідачем не визначено категорії працівників, які підлягають позачерговому медичному огляду з дотриманням вимог визначених Наказом МОЗ України від № 246 від 21.05.2007 року «Про затвердження Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій». Крім того, відповідачем не видано Наказу про проходження позачергового обов`язкового медичного огляду з метою встановлення наявності чи відсутності протипоказань для проведення обов`язкових профілактичних щеплень. І саме головне, не зафіксовано факт відмови чи факту ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення та як це визначено ч. 6 ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб». Тобто, у відповідача були відсутні обставини для відсторонення від роботи, оскільки не забезпечено проходження працівниками відповідного медичного огляду, не встановлено відсутності у мене протипоказань для проведення обов`язкового профілактичного щеплення.

Також вважає, що дії відповідача перебувають у прямому причинному зв`язку у нанесенні їй матеріальної шкоди в розмірі середньої заробітної плати за весь період вимушеного прогулу. До суду надає довідку про доходи № 01-02/31 від 11.02.2022 року, в якій зазначена сума нарахованої заробітної плати за період з серпня 2021 року по січень 2022 року. Відповідно до довідки за грудень 2021 року виплачена заробітна плата в розмірі 7 507,50 грн., а за січень 2022 року - 6 114,00 грн., тобто розмір середньомісячної заробітної плати за даний період складає 6 810,75 грн., розмір середньоденної заробітної плати становить 324,30 грн.

Ураховуючи, викладене, позивач просила скасувати наказ Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради №20-К від 28.01.2022 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 8 431,80 грн.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 травня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради, про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, задоволено частково.

Стягнуто з Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховану відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, з часу відсторонення від роботи з 01 лютого 2022 року до 09 березня 2022 року в розмірі 8 431,80 грн. (вісім тисяч чотириста тридцять одна гривня 00 копійок).

Стягнуто з Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 992,40 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за один місяць.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, Комунальна установа «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради, через представника - виконуючого обов`язки директора комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Куліша Олександра Васильовича, подала апеляційну скаргу.

У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що наказ керівника КУ "ЦНСП" УМР від 28 січня 2022 року, яким ОСОБА_1 було відсторонено від роботи та не проводилося нарахування заробітної плати з 01 лютого 2022 року по 09 березня 2022 року є правомірним. Вказує, що Верховний Суд в постанові від 17 квітня 2019 року в справі № 682/1692/17 наголосив: вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим. Також апелянт посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 10 березня 2021 року у справі № 331/5291/19.

На думку апелянта, якщо застосовувати аналогію права, то задля досягнення балансу в даній справі, переважати має загальний суспільний інтерес і вимоги про вакцинацію є правомірними, як і виданий наказ від 28 січня 2022 року, оскільки позивач погодилась виконувати обов`язки за посадою, які передбачають спілкування з людьми різних категорій у період, коли поширення коронавірусу набуло масового характеру. Наголошує, що відсутнє порушення статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення».

Окрім того, апелянт вказує, що в оскаржуваному рішенні судом першої інстанції з порушенням вимог ст. 141 ЦПК України було покладено на відповідача обов`язок по сплаті судового збору в повній сумі - 992 грн. 40 коп., при цьому лише частково задовольнивши позовні вимоги.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

28 липня 2022 року на адресу суду надійшов відзив ОСОБА_1 на апеляційну скаргу Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради, надісланий засобами поштового зв`язку 27 липня 2022 року. У вказаному відзиві позивачка просила залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

При цьому позивачка зазначала, що на час відсторонення її від роботи, Календар профілактичних щеплень в Україні, затверджений Наказом МОЗ України № 595 від 16 вересня 2011 року, як єдиний нормативно-правовий акт, який встановлює обов`язкові щеплення, серед переліку обов`язкових щеплень, які можуть бути введені за епідемічними показаннями, не передбачав щеплення від коронавірусної хвороби.

Окрім того, наголошує, що відповідачем не було надано доказів на підтвердження того, що починаючи з дня повідомлення позивачки про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19 до моменту відсторонення від роботи, у неї було достатньо часу для проходження такого щеплення, медичного огляду і вона у встановленому законом порядку відмовилася від обов`язкового профілактичного щеплення.

Щодо посилання відповідача на незаконне стягнення на користь позивачки судом судового збору вказує, що з відповідача було стягнуто судові витрати в розмірі 992 грн. 40 коп. пропорційно до задоволених вимог.

16 серпня 2022 року на адресу суду надійшли пояснення апелянта, надіслані засобами поштового зв`язку. У вказаних поясненнях апелянт зазначав судову практику про правомірність дій роботодавця щодо відсторонення працівника від роботи на користь доводів апеляційної скарги (постанова Київського апеляційного суду від 28 липня 2022 року в справі № 373/1966/21, від 02 серпня 2022 року в справі № 939/2612/21).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2022 року закінчено проведення підготовчих дій. Ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 09 вересня 2022 року зупинено провадження у справі № 357/2116/22 за апеляційною скаргою Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради, поданою представником - виконуючим обов`язки директора комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Кулішем Олександром Васильовичем, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 травня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради, про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21 (провадження № 61-4479св22).

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року поновлено провадження по справі за апеляційною скаргою Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради, поданою представником - виконуючим обов`язки директора комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Кулішем Олександром Васильовичем, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 травня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради, про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу. Ухвалено здійснити розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч. 1ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц).

Оскільки в даній справі ціна позову становить 8 431, 80 грн. і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , з 04.05.2018 працює в Комунальній установі «Центр надання соціальних послуг» Узинської міської ради на посаді фахівець з соціальної роботи, отримує заробітну плату, зокрема, сума нарахованої заробітної плати за період з серпня 2021 року по січень 2022 року складає 42 748,03 грн., що підтверджується довідкою від 11.02.2022 № 01-02/31, копією трудової книжки та копією паспорта позивача (а.с. 5, 6, 34-36).

З наказу №13-К від 15.01.2022 Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради (а.с. 9, 37), вбачається, що на підставі ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України від 06.04.2020 № 1654 -III «Про захист населення від інфекційних хвороб», п. 41-6 постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 та Наказу МОЗ України від 01.11.21 № 2393 «Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.10.2021 за № 1306/36928, ОСОБА_1 доведено до відома, що в разі не проведення вакцинації проти COVID-19, вона буде відсторонена з 01.02.2022 від виконання свої посадових обов`язків без збереження заробітної плати і трудового стажу до моменту першої вакцинації.

24.01.2022 ОСОБА_1 подала письмові заперечення на ім`я в.о. директора КУ «Центр з надання соціальних послуг» Куліш О.В. (а.с. 8, 38), в яких зазначила, що з наказом №13-К від 15.01.2022 не погоджується.

З наказу №20-К від 28.01.2022 Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » (а.с. 7, 41) вбачається, що ОСОБА_1 з 01.02.2022 відсторонено від роботи фахівця з соціальної роботи з 01.02.2022 на час відсутності щеплення проти COVID-19 до моменту проведення щеплення і пред`явлення відповідних підтверджуючих документів, без збереження заробітної плати. Підставою видання зазначеного наказу визначено пояснювальну записку ОСОБА_1 від 28.01.2022. З даним наказом позивач була ознайомлена 28.01.2022, про що свідчить її підпис, однак з наказом вона не погодилася.

28.01.2022 позивач ОСОБА_1 подала письмові пояснення на ім`я в.о. директора КУ «Центр з надання соціальних послуг» Куліш О.В. (а.с. 10, 39), в яких зазначила, що вона відмовляється робити щеплення від коронавірусної хвороби COVID-19, так як не бажає ризикувати своїм здоров`ям, оскільки є людиною похилого віку та має ряд фізичних, медичних протипоказань, зокрема, алергічну реакцію, невизначеного обмеженнями типу.

Судом встановлено, що перед винесенням наказу №20-К від 28.01.2022 Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради ОСОБА_1 не викликалася до пункту вакцинації і в присутності лікаря пункту вакцинації не складався акт про відмову чи ухилення останньої від проходження вакцинації.

Перед складенням акту про ухилення від вакцинації в приміщенні Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради, яка не є пунктом вакцинації, ОСОБА_1 не було запропоновано пройти відповідне медичне обстеження на предмет наявності протипоказань до проходження вакцинації.

Крім того, судом встановлено, що згідно наказу №27-к від 09.03.2022 Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради «Про втрату чинності розпорядчих актів щодо відсторонення від роботи не вакцинованих від COVID-19 посадових осіб» (а.с. 40), ОСОБА_1 , як відстороненого фахівця з соціальної роботи, було допущено до виконання завдань за посадою з 09.03.2022.

Також, встановлено, що згідно наказу №32-К від 30.03.2022 Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради «Про зупинення дії наказу» (а.с. 59), наказ №20-К від 28.01.2022 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » було визнано таким, що втратив чинність з 01.03.2022.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що винесення відповідачем оскаржуваного наказу лише на підставі повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення і відмови позивача робити щеплення є порушенням вимог частин другої та шостої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини 2 статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», тому, є незаконним. При цьому, відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про скасування наказу Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради № 20-К від 28.01.2022 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 », суд першої інстанції взяв до уваги, що вже після пред`явлення даного позову та до початку розгляду даного спору судом, відповідач визнав наказ про відсторонення таким, що втратив чинність та добровільно допустив позивача до виконання трудових обов`язків. Окрім того, з метою ефективного захисту порушених прав позивача, суд першої інстанції вважав за необхідне стягнути з відповідача Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з часу її відсторонення - 01.02.2022 до часу коли відповідач допустив її до виконання посадових обов`язків - 09.03.2022, обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року, в розмірі 8 431,80 грн.

При перевірці висновків суду першої інстанції, у контексті доводів апеляційної скарги, колегія суддів, ураховуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 14 грудня 2022 року в справі №130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), виходить з такого.

За змістом пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного життя. Поняття приватного життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру. Тому обмеження, накладені, зокрема, на доступ до трудової діяльності, впливають на приватне життя людини та є втручанням у право на повагу до такого життя. З огляду на вказане спірні правовідносини, пов`язані з оцінкою правомірності відсторонення позивачки, підпадають під дію статті 8 Конвенції.

Критерії правомірного втручання держави у право на повагу до приватного життя людини викладені в пункті 2 статті 8 Конвенції, відповідно до якого органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

З огляду на цей припис критеріями сумісності заходу втручання у право на повагу до приватного життя з гарантіями статті 8 Конвенції є такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, який відповідає вимогам до якості (доступність, чіткість і зрозумілість, передбачуваність застосування з метою уникнення ризику свавілля); 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає саме зі змісту пункту 2 вказаної статті; 3) чи є відповідний захід нагально потрібним і пропорційним цій меті (необхідним у демократичному суспільстві), тобто, чи є він у ситуації конкретної людини найменш обтяжливим засобом, що дозволяє досягнути визначеної в пункті 2 статті 8 мети. Втручання становитиме порушення гарантій статті 8 Конвенції, якщо воно не відповідатиме будь-якому з означених критеріїв.

Медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику та лікування у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами (абзац п`ятий частини першої статті 3 Закону України № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров`я» (далі - Закон № 2801-XII) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За змістом пункту «б» частини першої статті 10 Закону № 2801-XII громадяни зобов`язані у передбачених законодавством випадках робити щеплення. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України (друге речення частини другої статті 30 цього Закону).

Медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов`язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров`ю пацієнта. Медичне втручання, пов`язане з ризиком для здоров`я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров`я пацієнта іншими методами неможливе (частини перша та друга статті 42 Закону № 2801-XII).

Статтею 284 ЦК України передбачено, що надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.

Статтею 43 Закону № 2801-XII визначено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта.

Частиною шостою статті 12 Закону № 1645-ІІІ також передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення;якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.

Відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом. Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Поряд з цим, також слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення особи від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595.

Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку № 2153 останній не містить.

Поряд з цим, Велика Палата Верховного Суду вказувала, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

У кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) наголошувала на тому, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об`єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).

Як вбачається з матеріалів справи, роботодавець (відповідач по справі) наказом «Попередження про відсторонення від роботи» №13-К від 15.01.2022 Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради (а.с. 9, 37) довів до відома працівника (позивачки по справі) наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення - відсторонення її з 01.02.2022 від виконання своїх посадових обов`язків без збереження заробітної плати і трудового стажу до моменту першої вакцинації.

24.01.2022 ОСОБА_1 подала письмові заперечення на ім`я в.о. директора КУ «Центр з надання соціальних послуг» Куліш О.В. (а.с. 8, 38), в яких зазначила, що з наказом №13-К від 15.01.2022 не погоджується.

Окрім того, 28.01.2022 позивач ОСОБА_1 подала письмові пояснення на ім`я в.о. директора КУ «Центр з надання соціальних послуг» Куліш О.В. (а.с. 10, 39), в яких зазначила, що вона відмовляється робити щеплення від коронавірусної хвороби COVID-19, так як не бажає ризикувати своїм здоров`ям, оскільки є людиною похилого віку та має ряд фізичних, медичних протипоказань, зокрема, алергічну реакцію, невизначеного обмеженнями типу.

Зі змісту наказу №20-К від 28.01.2022 Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » (а.с. 7, 41) вбачається, що ОСОБА_1 з 01.02.2022 відсторонено від роботи фахівця з соціальної роботи на час відсутності щеплення проти COVID-19 до моменту проведення щеплення і пред`явлення відповідних підтверджуючих документів, без збереження заробітної плати. Підставою видання зазначеного наказу визначено пояснювальну записку ОСОБА_1 від 28.01.2022. З даним наказом позивач була ознайомлена 28.01.2022, про що свідчить її підпис, та з наказом вона не погодилася.

Надаючи правову оцінку наказу про відсторонення позивачки від роботи, апеляційний суд, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, бере до уваги, що перед винесенням наказу №20-К від 28.01.2022 Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради ОСОБА_1 не викликалася до пункту вакцинації і в присутності лікаря пункту вакцинації не складався акт про відмову чи ухилення останньої від проходження вакцинації.

Пояснювальна записка ОСОБА_1 від 28.01.2022 не могла бути правомірною підставою для відсторонення від роботи ОСОБА_1 , оскільки не є належним доказом, який би підтверджував факт відмови поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього. Жодних доказів про надання лікарем особисто ОСОБА_1 об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення матеріали справи не містять. Окрім того, відсутнє відповідне письмове підтвердження відмови позивачки, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідченого акту, складеного в присутності свідків, матеріали справи не містять. Також відсутні й відомості щодо статистичного обліку відмови ОСОБА_1 від обов`язкових профілактичних щеплень, що були б внесені до відповідних медичних документів.

Отже, висновки суду першої інстанції про те, що відсторонення ОСОБА_1 від роботи було неправомірним, на думку апеляційного суду є цілком законними та обґрунтованими.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу.

Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується, якщо інше не встановлено законодавством.

Чинним законодавством не передбачено обов`язку роботодавця щодо збереження за працівником заробітної плати на період його відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою або ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Водночас колективним та/або трудовим договором, рішенням роботодавця може бути передбачено інші умови.

У зв`язку із цим у кожному конкретному випадку при вирішенні питання про нарахування сум за час правомірного відсторонення працівника від роботи слід виходити, насамперед, із норм КЗпП України, умов колективного договору, який діє на підприємстві, де працює відсторонений працівник, та укладеного з останнім трудового договору.

У разі, якщо таке відсторонення не було правомірним, роботодавець зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати.

Згідно роз`яснень, викладених у п.32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку, він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 № 13 зазначено, що якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП).

За змістом ч. 2 ст. 235 Кодексу Законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Також, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» вона застосовується, серед іншого, у випадках вимушеного прогулу.

Згідно п. 2 вказаної постанови середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно п. 8 вказаної постанови нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно довідки про доходи № 01-02/31 від 11.02.2022 (а.с. 6, 36), сума нарахованої заробітної плати за період з серпня 2021 року по січень 2022 року, зокрема, за грудень 2021 року виплачена заробітна плата в розмірі 7 507,50 грн., а за січень 2022 року - 6 114,00 грн.

Отже, враховуючи розмір заробітної плати за останні два місяці, які передували відстороненню, розмір середньомісячної заробітної плати за даний період складає 6810,75 грн., враховуючи період розрахунку грудень 2021 року - січень 2022 року, у якому було 42 робочих дні, розмір середньоденної заробітної плати становить 324,30 грн. та враховуючи час вимушеного прогулу позивача - 26 робочих днів, то середній заробіток за час вимушеного прогулу за даний період складає - 8431,80 грн.

Ураховуючи, що судом встановлено неправомірність відсторонення ОСОБА_1 від роботи, роботодавець Комунальна установа «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради зобов`язаний здійснити працівникові визначені законодавством виплати - середній заробіток за час вимушеного прогулу з часу її відсторонення - з 01.02.2022 до часу коли відповідач допустив її до виконання посадових обов`язків - 09.03.2022, обрахований відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 8 лютого 1995 року, в розмірі 8431,80 грн.

Щодо посилань апелянта на правові висновки Верховного Суду, викладені під час розгляду справ даної категорії, апеляційний суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду при розгляді справи № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати.

У даному випадку - колегія апеляційного суду враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року, викладену в справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Щодо доводу апелянта про помилковість покладення на відповідача обов`язку по сплаті судового збору в повній сумі - 992 грн. 40 коп., з огляду на часткове задоволення позовних вимог, апеляційний суд зазначає про таке.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позов ОСОБА_1 до Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради, поданий нею в березні 2022 року, підлягає задоволенню в частині позовної вимоги про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Дана позовна вимога є майновою та, відповідно, ставка, що підлягала сплаті за звернення до суду з такою вимогою, становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» у 2022 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць з 1 січня становив 2481 гривні. Отже, 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 992 грн. 40 коп.

Таким чином, враховуючи, що стягненню підлягає середня заробітна плата за час вимушеного прогулу в розмірі 8 431,80 грн., один відсоток від розміру якої є менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судовий збір, який підлягав сплаті за вказану майнову позовну вимогу, становить 992 грн. 40 коп.

А відтак, висновок суду першої інстанції в частині стягнення з Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради на користь ОСОБА_1 судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 992,40 грн. є мотивованим та ґрунтується на вимогах цивільного процесуального закону.

За таких обставин, колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що суд першої інстанції правильно встановивши обставини спору, дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради, про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу

Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому судове рішення, відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Узинської міської ради, подану представником - виконуючим обов`язки директора комунальної установи «Центр з надання соціальних послуг» Кулішем Олександром Васильовичем,- залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27 травня 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова