Рішення

від 23.05.2022 по справі 344/120/22

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 344/120/22

Провадження № 2/344/13/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого - судді Атаманюка Б. М.,

секретаря судового засідання Стефанець Г.Я.

за участі

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в залі Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської дитячої музичної школи №3 імені А.Кос-Анатольського про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, зобов`язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 04.01.2022 р. звернулася з позовом до відповідача про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, зобов`язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи.

Ухвалою суду від 11.01.2022 р. прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження, з повідомленням (викликом) сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач працює у Івано-Франківській дитячій музичній школі №3 імені А.Кос-Анатольського на посаді викладача фортепіано. У листопаді 2021 р. відповідач почав вимагати від неї медичну інформацію щодо вакцинації від хвороби COVID-19 та попередив, що в разі відсутності такого щеплення позивача буде обмежено щодо повноцінної роботи. 08.11.2021 р. відповідач видав наказ «Про відсторонення позивача від роботи». Даний наказ мотивований тим, що у позивача відсутнє відповідне щеплення, тому відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 р. №2153 «Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» та постанови Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 р., з метою недопущення негативних наслідків для працівників школи пов`язаних із карантинними заходами, спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби (COVID 19), позивача з 08.11.2021 р. відсторонено від роботи.

Вважає, зазначений наказ незаконним, оскільки його прийняття грубо порушує її право на працю. Так ні у трудовому договорі, ні у посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між позивачем та відповідачем, не зазначено такого зобов`язання, а тому це не може бути підставою відсторонення від роботи. Виключно ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлює перелік обов`язкових щеплень. І саме цим Законом щеплення від COVID-19 не встановлена, як обов`язкова, а тому відсторонення працівника є незаконним та безпідставним. Просила визнати незаконним та скасувати наказ від 08.11.2021 р. в частині відсторонення її від роботи, поновити її на роботі, стягнути з відповідача невиплачену заробітню плату за весь період відсторонення від роботи.

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 31.01.2022 р. В поданому відзиві представник відповідача ОСОБА_3 , вважає позовні вимоги необґрунтованими та безпідставними, щодо задоволення позову заперечив, так як вважає прийнятий наказ законним. Посилається на те, що відповідач при видачі спірного наказу діяв виключно згідно чинного законодавства. Зазначив, що наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають і працівники загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності та ін. Перед виданням спірного наказу, позивач ОСОБА_1 була повідомлена про необхідність надати до 08.11.2021 р. документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення проти Covid-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень затвердженого наказом МОЗ України. З наведених підстав просив в задоволенні позову відмовити.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав. Зазначив, що у позивача ОСОБА_1 є всі необхідні та передбачені законом обов`язкові профілактичні щеплення відповідно до календаря щеплень. Більше того, самим наказом МОЗ від 04.10.2021 №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, однак не містить положень про обов`язковість щеплень проти респіраторної хвороби Covid-19. Письмових документів щодо відмови позивача від обов`язкового щеплення відповідачем не надано, так як і не доведено факту відсутності у позивача щеплення. Постанова Кабінету Міністрів України №1236 від 20.12.2020 (в редакції, станом на 08.11.2021) встановлено, що працівники, визначені Переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, можуть бути відсторонені від роботи виключно у разі не проходження обов`язкової вакцинації чи не надання медичного висновку про наявність протипоказань з 08.11.2021. Зазначена постанова набрала чинності 08.11.2021 р., однак відповідач до набрання чинності постанови повідомляє позивача ОСОБА_1 про обов`язкове профілактичне щеплення. Тобто вказане повідомлення позивача ОСОБА_1 , не створювала жодного юридичного наслідку та не засвідчує юридичного факту відмови чи ухилення позивачки від обов`язкового профілактичного щеплення, а також факту не надання нею медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації. Також, позивач вважає запитувану медичну інформацію відповідачем такою, що не підлягає до розголошення, оскільки є медичною таємницею. Просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_3 щодо задоволення позову заперечив, з підстав наведених у відзиві. Додатково зазначив, що відсторонення позивача здійснено у відповідності до норм чинного законодавства, тому підстави для визнання незаконним та скасування наказу від 08.11.2021 «Про відсторонення від роботи» відсутні. Постанова КМУ № 1236 від 09.12.2020 із змінами та наказ МОЗ № 2393 від 01.11.2021 не визнавались неконституційними, тому підлягали обов`язковому застосуванню та виконанню. Враховуючи, що позивач не надала документів про вакцинацію або довідки про протипоказання до вакцинації, то була відсторонена від роботи з 08.11.2021 року. Крім того, звертає увагу суду, що за статтею 44-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Порушення правил щодо карантину людей», яка визначає порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, роботодавець може бути притягнений до адміністративної відповідальності за бездіяльність щодо невиконання контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень. Також вказує, що з 01.03.2022 року позивача ОСОБА_1 допущено до роботи на підставі наказу МОЗ «Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 року №2153» від 25.02.2022 №380. Просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Вислухавши позивача та її представника, представника відповідача, розглянувши матеріали цивільної справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Встановлено, що ОСОБА_4 працює у Івано-Франківській дитячій музичній школі №3 імені А.Кос-Анатольського на посаді викладача по класу фортепіано (а.с.7-8).

Наказом Івано-Франківської дитячої музичної школи №3 імені А.Кос-Анатольського від 08.11.2021 р. №74 Про відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 08.11.2021 (а.с.9).

До видання оскаржуваного наказу, а саме 02.11.2021 р. відповідачем було повідомлено позивача про необхідність щеплення проти COVID-19 та надання відповідних документів про проходження цієї процедури або про наявність абсолютних протипоказань до такого щеплення, а також роз`яснено наслідки ненадання одного з таких документів у вигляді відсторонення від роботи без збереження заробітної плати. Таке повідомлення було проведено у розумний строк, відтак позивачці був наданий повноцінний час на проходження останнього, або надання медичної довідки про протипоказання до такої вакцинації (а.с.21).

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Кодексом законів про працю України, Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 №2153.

Так, у пунктах а, б ст.10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Статтею 46 Кодексу законів про працю України встановлено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

До інших передбачених законодавством випадків належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництва та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарне стягнення, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хворобах. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники: центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової перед вищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності та ін.

Цим наказом передбачається, що щеплення є обов`язковим в разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 року за № 1161/19899 (у редакціїнаказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 року № 2070).

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Державна реєстрація нормативно-правового акта полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акта, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п. 4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМУ від 28.12.1992 № 731).

Тож у разі виникнення недовіри до вказаного наказу Міністерства охорони здоров`я України та питань щодо його законності, не має бути сумнівів, зважаючи на те, що необхідну процедуру введення його в дію він пройшов.

Відтак, з системного аналізу вищенаведених норм судом встановлено, що обов`язковій вакцинації проти гострої респіраторної хвороби Covid-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, з працівників із наведеного вище в наказі МОЗ № 2153 переліку, не підлягають лише ті працівники, які мають саме абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень.

Протипоказання до вакцинації може встановлювати сімейний або лікуючий лікар та надати відповідний висновок про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19, за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

Одночасно, відповідно до п. 41-6 постанови Кабінету Міністрів України №1236, який набрав чинності з 08.11.2021, саме керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженимнаказом Міністерства охорони здоров`я від 4 жовтня 2021 р. № 2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно достатті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»; відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються.

Строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Відносно тверджень позивача про незаконність вищевказаної постанови Кабінету Міністрів України, та як наслідок, неможливість застосування її положень до спірних правовідносин, то суд зазначає, що дана постанова на момент винесення оскаржуваних наказів та розгляду справи судом є чинною, а відтак підлягає до застосування на всій території України.

Окрім того, розглядаючи дану справу, суд зазначає, що у рішенні Європейського суду від 08.04.2021 в справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13) зазначено, що обов`язковість щеплень є втручанням у право на повагу до приватного життя, яке гарантовано ст. 8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Разом з цим, щоб визначити, чи призвело таке втручання до порушення ст. 8 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, суд повинен обґрунтувати доцільність і виправданість таких дій відповідно до абзацу 2 цієї статті, тобто встановити: чи є втручання виправданим «відповідно до закону», чи має воно на меті законні цілі, чи були вони «виправданими в демократичному суспільстві».

Досліджуючи питання наявності закону Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) у вищевказаному рішенні, яке суд вважає необхідним застосувати і при даних правовідносинах, наголошує наступне (п. 266): Суд повторює, що оспорюване втручання мало би опиратися на певну законодавчу базу внутрішнього законодавства, причому ці закони повинні бути як адекватно доступними, так і сформульованими з достатньою точністю, аби дозволити тим, до кого вони застосовуються, регулювати свою поведінку і, при необхідності, з відповідними порадами передбачити до ступеня, який є розумним за даних обставин, наслідки, які можуть спричинити за собою дані дії (див., наприклад, Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№ 28859/11 і 28473/12, § 167, 15 листопада 2016 р., з додатковим посиланням).

ЄСПЛ встановив, що втручання у приватне життя у вигляді обов`язку зробити щеплення ґрунтується на законі, а тому у цьому немає порушень.

В Україні таким законом є Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Розглядаючи питання, чи є мета, задля якої був встановлений обов`язок робити щеплення, законною, ЄСПЛ навів наступні аргументи (п. 272): Що стосується мети, яку переслідує обов`язкове вакцинування, як стверджує Уряд і визнано національними судами, ціллю відповідного законодавства є захист від хвороб, які можуть становити серйозну загрозу для здоров`я населення. Це стосується як тих, хто отримує відповідні щеплення, так і тих, хто не може бути вакцинованим, і, таким чином, знаходиться в групі осіб високого ризику інфікування, покладаючись на досягнення високого рівня вакцинації в суспільстві в цілому для захисту від розглянутих заразних хвороб. Ця мета відповідає цілям захисту здоров`я і захисту прав інших осіб, визнаним статтею 8.

А у відповідь на питання необхідності в демократичному суспільстві обов`язкової вакцинації суд наводить такі доводи: «285. … Хоча система обов`язкових вакцинацій - не єдина і не найпоширеніша модель, прийнята європейськими державами, Суд повторює, що в питаннях політики в галузі охорони здоров`я національні влади найкраще можуть оцінити пріоритети, використання ресурсів і соціальних потреб. Усі ці аспекти є актуальними в даному контексті, і вони підпадають під широку свободу розсуду, яку Суд повинен надати державі-відповідачу».

В контексті охорони здоров`я найкращим інтересам суспільства служить забезпечення найвищого досяжного рівня здоров`я. Коли справа доходить до імунізації, мета повинна полягати в тому, щоб кожна людина була захищена від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається за рахунок обов`язкових щеплень. Ті, кому таке лікування не може бути призначено, побічно захищені від інфекційних захворювань, поки в їх оточенні підтримується необхідний рівень вакцинації, тобто їх захист забезпечується колективним імунітетом.

Таким чином, якщо вважати, що політика добровільної вакцинації недостатня для досягнення і підтримки колективного імунітету або колективний імунітет незалежний від природи захворювання (наприклад правця), національні влади можуть розумно ввести політику обов`язкової вакцинації для досягнення відповідного рівня захисту від серйозних захворювань.

З цих підстав суд визнав, що рішення застосувати обов`язкову вакцинацію має вагомі причини.

Стосовно наслідків, які чітко передбачені в основному законодавстві, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону, зокрема здоров`я людей, то суд зауважує, що вони по суті захисні, а не каральні за своїм характером.

З приводу порушення прав на працю, про що зазначає позивачка, ЄСПЛ зазначив наступне: «306. Суд визнає, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я».

Слід звернути увагу й на висновок, викладених ЄСПЛ у рішеннях у справі «Соломахін проти України» (Solomakhin vs Ukraine) таVavrichka others vs Czech Republic. Зокрема, суд вказав на те, що порушення фізичної недоторканності заявника може бути виправданим для дотримання цілей охорони здоров`я та необхідності контролювати поширення інфекційного захворювання. Медичне втручання не зашкодило заявнику до такої міри, що порушить баланс інтересів між особистою недоторканістю заявника та суспільним інтересам охорони здоров`я населення. Отже, ЄСПЛ не встановлено порушення ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у цих справах.

Крім того у постанові Верховного суду від 10.03.2021 р. у справі № 331/5291/19 зазначено, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й самих дітей.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що право позивача на працю було тимчасово обмежено з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач відмовилася від обов`язкового щеплення.

Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети, та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Таким чином суд вважає, що відповідач, на якого покладено обов`язок забезпечення безпеки усіх учасників освітнього процесу, з урахуванням вимог статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», правомірно прийняв наказ за №74 від 08.11.2021 яким позивача, відсторонено від роботи з 08.11.2021 без збереження заробітної плати до часу усунення причин, що його зумовили.

Щодо посилання позивача та її представника, що роботодавцем при відстороненні від роботи не дотримано вимог ст. ст.7, 42 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», щодо не допуску позивача до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби, слід зазначити, що Постановою №1236 не передбачене залучення відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби ні для здійснення контролю за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, ні до відсторонення від роботи тих, які визначені переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, тому застосовується не норма частини 2 статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя», а частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Щодо посилання позивача та її представника, що конфіденційність інформації про її стан здоров`я, то згідно ст. 270 ЦК України відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров`я, право на безпечне для життя і здоров`я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості.

Згідно з ч. 2 ст. 24 КЗпП України при укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку (у разі наявності) або відомості про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я, відповідний військово-обліковий документ та інші документи.

В розрізі наведеного врегулювання слід дійти висновку, що, хоча інформація про стан здоров`я особи належить до інформації з обмеженим доступом, отримання наведених відомостей узгоджується із правом роботодавця, первісно, з метою укладення трудового договору та підтвердження відповідності до запитуваних згідно такого договору та посадової інструкції вимог, а в подальшому, зокрема при застосуванні ст. 46 КЗпП України - з метою вирішення питання про відсторонення, визначити, окрім супутніх конфіденційних даних щодо прізвища, ім`я, по-батькові особи, її дати народження, також і відомості про стан здоров`я як критерію допуску до виконання покладених трудовим договором обов`язків.

Відповідно до ч. 1, п. 2 ч.2 ст.7 Закону України «Про захист персональних даних» забороняється обробка персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також даних, що стосуються здоров`я, статевого життя, біометричних або генетичних даних.

Положення частини першої цієї статті не застосовується, якщо обробка персональних даних: необхідна для здійснення прав та виконання обов`язків володільця у сфері трудових правовідносин відповідно до закону із забезпеченням відповідного захисту.

У виниклому спорі отримання інформації пов`язано із сферою трудових правовідносин, здійснюється відповідно до вимог закону, а тому не може беззаперечно обмежуватись у відповідному доступі.

Як зауважувалось вище, вимоги законодавства містять положення про можливість доступу роботодавця до інформації про проведення працівником обов`язкового медичного огляду або щеплення, що, у свою чергу, не виявляє ознак примусу до виконання відповідних процедур та не свідчить про зловживання в сфері доступу до конфіденційної інформації про особу.

Виходячи з вимог закону, обставин справи, позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу від 08.11.2021 №74 про відсторонення від роботи ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання виплатити заробітню плату за час відсторонення від роботи позивача, то слід зазначити, що відсторонення працівника від роботи означає призупинення трудових правовідносин, що полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором, а роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою, створювати умови для її виконання, в тому числі - виплачувати працівнику заробітну плату. Зокрема, згідно з пунктом 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» «заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу». Водночас, відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України «заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконаю ним роботу». У зв`язку з тим, що з часу відсторонення 08.11.2021 позивач не виконує роботу, передбачену трудовим договором та посадовою інструкцією, у відповідача, як роботодавця, відсутні будь-які законні підстави для виплати йому заробітної плати, тому підстави для задоволення позову у відповідній частині також відсутні.

На підставі ст. 46 Кодексу законів про працю України, ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 №2153, керуючись ст.ст.12, 13, 81, 264 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Івано-Франківської дитячої музичної школи №3 імені А.Кос-Анатольського про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, зобов`язання виплатити заробітну плату за час незаконного відсторонення від роботи відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 27.05.2022 р.

Суддя Богдан АТАМАНЮК