Ухвала

від 25.05.2022 по справі 1.380.2019.002140

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

26 травня 2022 року

Київ

справа №1.380.2019.002140

адміністративне провадження № К/9901/20136/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Юрченко В.П.,

суддів: Васильєвої І.А., Чумаченко Т.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2020 року у справі №1.380.2019.002140 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Санрайз" до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Форест Санрайз» звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Львівській області, в якому просило визнати протиправними і скасувати податкові повідомлення-рішення №0020841414 від 7 грудня 2018 року про нарахування грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 21179973 грн, в тому числі за основним платежем 16 943 979 грн та за штрафними санкціями 4235995 грн та №0020831414 від 7 грудня 2018 року про зменшення від`ємного значення з податку на додану вартість в розмірі 13156 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТзОВ «Форест Санрайз», за результатами якої складено акт від 23 жовтня 2018 року №2566/13-01-14-14/40949294 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТзОВ «Форест Санрайз» з питань проведення взаємовідносин із ТзОВ «Трейдком-Захід» за період за липень 2018 року». Зазначає, що під час проведеної перевірки факт подальшої реалізації с/г продукції не досліджувався, документи перевіряючими не вимагались, оскільки до кола об`єкта дослідження віднесено лише перевірку питань взаємовідносин з ТзОВ «Трейдком-Захід». Вказує, що факт придбання товару, його зберігання на складі підтверджується належним чином складеними первинними документами.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2020 року, адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Львівській області №0020841414 від 7 грудня 2018 року про нарахування грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 21179973 грн, в тому числі за основним платежем 16943979 грн та за штрафними санкціями 4235995 грн та №0020831414 від 7 грудня 2018 року про зменшення від`ємного значення з податку на додану вартість в розмірі 13156 грн.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій вмотивовані тим, що господарські операції позивача з його контрагентами підтверджені належними документами бухгалтерського та податкового обліку і дають підстави для висновку про реальність здійснення господарських операцій.

Не погодившись із рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2020 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Вказує на невідповідність висновків судів фактичним обставинам справи, які, на думку податкового органу, полягають у неврахуванні судами невідповідності даних первинних бухгалтерських документів даним регістрів бухгалтерського обліку, нереальності господарських операцій. Зауважує про відсутність у контрагента позивача майна, трудових ресурсів, основних фондів, засобів для транспортування та іншого майна, необхідного для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах.

Відповідач у касаційній скарзі доводить, що при ухваленні рішень судами не взято до уваги посилання податкового органу на непідтвердження господарських операцій позивача з його контрагентом ТзОВ «Трейдком-Захід» у зв`язку з ненаданням документів (регістрів бухгалтерського обліку щодо проведених взаємовідносин з ТзОВ «Трейдком-Захід», платіжних документів: платіжні доручення, банківські виписки, товарно-транспортних накладних, подорожніх листів, тощо).

25 березня 2021 року відповідачем заявлено клопотання про залишення позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Санрайз" без розгляду в звязку з пропуском місячного строку звернення до суду, який застосовується у разі адміністративного оскарження платником податку податкового повідомлення-рішення. В такому випадку строк звернення до суду становить один місяць від наступного дня після закінчення процедури адміністративного оскарження. Така судова практика висловлена в постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19.

Розглянувши клопотання скаржника про залишення позовної заяви без розгляду, Суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною четвертою цієї статті встановлено, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Так, спеціальною нормою, яка встановлює порядок оскарження рішень контролюючих органів, є стаття 56 Податкового кодексу України. З її змісту вбачається, що у платника податків є право розсуду в обранні адміністративного та/або судового порядку оскарження такого рішення після його отримання. Обрання платником податків в першу чергу адміністративного порядку оскарження рішення не виключає можливості надалі звернутися до суду з відповідним позовом, що визнається досудовим порядком вирішення спору. Водночас якщо після отримання рішення контролюючого органу платник податків звертається до суду з позовом, його право на адміністративне оскарження такого рішення втрачається.

Постановою Верховного Суду від 3 квітня 2020 року у справі №2540/2576/18 сформовано правову позицію, відповідно до якої строк для звернення до суду платника податків із вимогою щодо визнання протиправним рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання повинен визначатися за правилами пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України. Зазначений строк становить 1095 днів із дня отримання такого рішення, незалежно від того, чи скористалася особа своїм правом на досудове розв`язання спору шляхом застосування процедури адміністративного оскарження.

26 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у справі №500/2486/19, відступив від висновків викладених у постановах Верховного Суду у справах №818/309/18 та №2540/2576/18, сформувавши наступний правовий висновок:

Норма пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України не визначає процесуального строку звернення до суду і, відповідно, не є спеціальною щодо норми пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України. Водночас норма пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України є спеціальною щодо норми частини четвертої статті 122 КАС України, має перевагу в застосуванні у податкових спорах і регулює визначену її предметом групу правовідносин - оскарження в судовому порядку податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту 56.18 статті 56 ПК України). Вона встановлює строк для їх оскарження протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Суд звертає увагу на те, що у вказаній постанові від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19, зауважено на тому, що:

- суди повинні уникати випадків правового пуризму, зокрема скасування правомірних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи судом апеляційної та/або касаційної інстанції змінилось юридичне тлумачення відповідної правової норми;

- зміна судової практики, що відбулася після ухвалення судами остаточного рішення, не повинна порушувати принцип правової визначеності та стабільності правового регулювання, чинного на час розгляду справи судами попередніх інстанцій;

- задля додержання принципу правової визначеності та забезпечення права на справедливий суд, які є елементами принципу верховенства права, зміна сталої судової практики, яка відбулася в бік тлумачення норм права щодо застосування коротших строків звернення до суду, може розглядатися судами як поважна причина при вирішенні питання поновлення строків звернення до суду в податкових правовідносинах, які виникли та набули характеру спірних до зміни такої судової практики.

В контексті викладених у постанові від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19 висновків необхідно звернути увагу на те, що Конституцією України (статті 8, 129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. При цьому, загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав.

Зважаючи на ту обставину, що з позовом позивач звернувся до суду першої інстанції 25 квітня 2019 року, тобто до прийняття 26 листопада 2020 року постанови Верховного Суду у справі №500/2486/19, якою змінено правовий підхід до визначення строків звернення до суду за оскарженням податкових повідомлень-рішень та інших рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань, після їх адміністративного оскарження, з метою уникнення правового пуризму та недопущення обмеження права на доступ до суду через зміну судової практики, Суд констатує відсутність правових підстав для залишення позову у цій справі без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, зазначає про наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ТзОВ «Форест Санрайз» зареєстроване як юридична особа код ЄДРПОУ 40949294. Місцезнаходження: 79034, м.Львів, вул.Луганська, 3.

На підставі направлення від 5 жовтня 2018 року №9186, виданого ГУ ДФС у Львівській області, відповідно до п.п.16.1.5 і 16.1.7 п.16.1 статті 16, п.п.20.1.2 п.20.1 статті 20, п.73.3 статті 73, п.п.78.1.1 п.78.1 статті 78, п.82.2 статті 82 Податкового кодексу України та наказу відповідача від 5 жовтня 2018 року №5694 проведена позапланова виїзна документальна перевірка ТзОВ «Форест Санрайз» з питань проведення взаємовідносин із ТзОВ «Трейдком Захід» за період липень 2018 року.

За результатами перевірки складено акт №2566/13-01-14-14/40949294 від 23 жовтня 2018 року.

Згідно з актом перевірки відповідачем встановлено порушення вимог п.198.1, п.198.2, п.198.3, статті 198, п.200.1, п.200.2, п.200.3 статті 200 Податкового кодексу України, завищення сум податкового кредиту по взаємовідносинах з ТзОВ «Трейдком-Захід» (41504608) за період липень 2018 року в розмірі 16957134,59 грн, що призвело до:

- завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (позитивне значення) (р.19) за період липень 2018 року в сумі 13156 грн;

- заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (р.18) на загальну суму 169943978,99 грн в тому числі за липень 2018 року в сумі 16943978,99 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення №0020841414 від 7 грудня 2018 року про нарахування грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 21 179 973,00 грн, в тому числі за основним платежем 16 943 979,00 грн та за штрафними санкціями 4 235 995,00 грн та №0020831414 від 7 грудня 2018 року про зменшення від`ємного значення з податку на додану вартість в розмірі 13 156,00 грн.

ТзОВ «Форест Санрайз», відповідно до статті 56 Податкового кодексу України, вищезазначені податкові повідомлення-рішення були оскаржені в адміністративному порядку.

21 лютого 2019 року рішенням ДФС України №8574/6/99-99-11-04-01-25 залишено без змін податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Львівській області від 7 грудня 2018 року №0020841414 та №0020831414, а скаргу ТзОВ «Форест Санрайз» без задоволення.

Згідно з положеннями підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначено статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За приписами пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996-XIV (надалі - Закон №996-XIV).

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, законодавцем визначено підстави, за яких платник податків має право на віднесення сплачених сум податку на додану вартість, у вартості товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту підприємства. До таких підстав віднесено: наявність господарської операції, наслідок якої є поставка товару (робіт, послуг), понесення витрат, у зв`язку з господарською діяльністю платника, сплата (нарахування) податку на додану вартість у вартості товарів (робіт, послуг), факт понесення витрат та сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними первинними документами.

Предметом судового дослідження судами попередніх інстанцій було встановлення фактів реальності господарських відносин між позивачем із його контрагентом ТзОВ «Трейдком-Захід».

Суди попередніх інстанцій приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, досліджували та оцінювали виконання умов договору поставки від 9 липня 2018 року ріпака та насіння соняшника, укладеного між ТзОВ «Трейдком-Захід» та ТзОВ «Форест Санрайз» (позивачем), а також надані первинні документи: видаткові накладні та податкові накладні на придбання товару, оборотно-сальдові відомості, платіжні документи про перерахування коштів за поставлений товар, договір складського зберігання, укладений з ТзОВ «Торгівельний дім «ПАВЛІВСЬКИЙ» №8 від 1 червня 2018 року, договір складського зберігання зерна №17-004 від 17 квітня 2018 року, укладений із ТзОВ «Гределіс», що знаходиться за адресою Полтавська область, Лохвицький район, с.Юсківці, вул.Зелена, 1А., акти приймання-передачі товару (насіння соняшника) від 9 липня 2018 року, 12 липня 2018 року, 16 липня 2018 року, 17 липня 2018 року, 19 липня 2018 року та акти приймання-передачі ріпака від 20 липня 2018 року.

Суди приймаючи оскаржувані рішення виходили з того, що факт придбання товарів підтверджуються документально відповідними первинними документами, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку позивача та податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими та видатковими накладними.

Верховний Суд вважає рішення судів попередніх інстанцій передчасними, які зроблені без з`ясування всіх обставин по справі.

Згідно з вимогами пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

При проведенні перевірок посадові (службові) особи контролюючого органу мають право отримувати у платників податків належним чином завірені копії первинних фінансово-господарських, бухгалтерських та інших документів, що свідчать про приховування (заниження) об`єктів оподаткування, несплату податків, зборів, платежів, порушення вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності) (пункт 85.4 статті 85 Податкового кодексу України).

Відповідно до вимог пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Таким чином у разі якщо до закінчення перевірки або протягом десяти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Відтак, передумовою застосування приписів процесуального закону щодо доказування в адміністративних справах по розгляду податкових спорів необхідною умовою є перевірка дотримання норм матеріального закону, якою є, зокрема, статті 44 Податкового кодексу України, від чого залежатиме оцінка доказів на їх допустимість для доведення фактів, що є предметом доказування.

Так, відповідач в акті перевірки та у доводах касаційної інстанції зазначає про ненадання позивачем під час здійснення перевірки первинних документів в підтвердження таких господарських операцій, а саме: регістрів бухгалтерського обліку щодо проведених взаємовідносин з ТзОВ «Трейдком-Захід», платіжних документів (платіжні доручення, банківські виписки), товарно-транспортних накладних, подорожніх листів.

Верховним Судом неодноразово та послідовно висловлювалась правова позиція, відповідно до якої не надання посадовим особам контролюючого органу документів, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Лише виїмка документів або їх вилучення правоохоронними органами може розцінюватись як поважна причина їх не надання.

Судами залишено поза увагою аргументи податкового органу про відсутність матеріальних та технічних ресурсів у позивача та його контрагентів для забезпечення транспортування великої кількості товарно-матеріальних цінностей, відсутність відповідного персоналу та технічних можливостей для навантаження-розвантаження товарно-матеріальних цінностей.

Судами попередніх інстанцій не надана оцінка вказаному аргументу податкового органу.

Колегія суддів зазначає, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, податкових зобов`язань та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, які є підставою для бухгалтерського обліку та в яких фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

При цьому аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

З урахуванням вищезазначеного, колегія суддів приходить до висновку про невстановлення судами попередніх інстанцій вказаних фактичних обставин справи, що мають значення для правильного її вирішення.

З урахуванням вищезазначеного правового регулювання та встановлених судовими інстанціями обставин справи, суди попередніх інстанцій вирішуючи спір дійшли передчасного висновку про задоволення позовних вимог.

Водночас, згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відносно позивача у справі - ТОВ «ФОРЕСТ САНРАЙЗ», 40949294, 24.03.2021 здійснено державну реєстрацію припинення, номер запису: 1 001 031 1700 10050055, Підстава: у зв`язку з визнанням банкрутом.

Згідно із пунктом 5 частини першої статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі у разі смерті або оголошення в установленому законом порядку померлою фізичної особи або припинення юридичної особи, за винятком суб`єкта владних повноважень, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Відповідно до частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 354 цього Кодексу, якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини першої цієї статті.

Як зазначалось вище, рішення судів попередніх інстанцій не відповідає вимогам законності і обґрунтованості, що є підставою для закриття провадження у справі з одночасним скасуванням судових рішення, які ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтею 354, 355 КАС України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Львівській області про залишення без розгляду позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Форест Санрайз".

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 5 лютого 2020 року у справі №1.380.2019.002140 скасувати, а провадження у справі № №1.380.2019.002140 закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.П. Юрченко

І.А. Васильєва

Т.А. Чумаченко ,

Судді Верховного Суду