Постанова

від 26.05.2022 по справі 300/1401/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2022 року

м. Київ

справа № 300/1401/19

адміністративне провадження № К/9901/15795/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Усенко Є.А.,

суддів: Гімона М.М., Яковенка М.М.,

розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін справу за позовом Державної установи "Долинський виправний центр (№118)" до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішень про застосування штрафних санкцій, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області (правонаступника Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області) на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2020 (головуючий суддя - Мікула О.І., судді Курилець А.Р., Кушнерик М.П.),

УСТАНОВИВ:

У червні 2019 року Державна установа "Долинський виправний центр (№118)" (далі - ДУ "Долинський виправний центр (№118)", Установа, позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Івано-Франківській області (далі - ГУ ДФС, відповідач), у якому просила визнати протиправними та скасувати: податкові повідомлення-рішення від 19.04.2019: №0009431306 - про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, в тому числі: за податковим зобов`язанням на 76 559, 01 грн., штрафними (фінансовими) санкціями - 215 841, 66 грн, пеня - 125, 74 грн., №0009421306 - про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, в тому числі: за податковим зобов`язанням на 293 053, 13 грн., штрафними (фінансовими) санкціями - 985 028, 54 грн, пеня - 24 211, 04 грн., №0009441306 - про збільшення грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, в тому числі: за податковим зобов`язанням на 13432,89 грн., штрафними (фінансовими) санкціями - 195 773, 25 грн, пеня - 326, 78 грн.;

№0009411306 - про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 510 грн. за платежем «податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів, виплачених платнику податку у вигляді заробітної плати»; рішення від 19.04.2019 №0009451306 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в розмірі 1 020 грн., №0009391306 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 461 523, 43 грн.; вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в розмірі 1 064 951, 23 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що грошові кошти, виплачені особам, які відбувають покарання у вигляді обмеження волі, не є базою нарахування та утримання податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування, оскільки виправний центр не може діяти у правовому режимі звичайного роботодавця, а засуджена особа не може бути кваліфікована як найманий працівник. Вказував, що як бюджетна неприбуткова установа позивач не забезпечений коштами на оплату праці засуджених, які не є найманими (штатними) працівниками Установи. Зазначав, що контролюючим органом не враховано, що відповідно до Кримінально-виконавчого кодексу України позивач зобов`язаний залучати до роботи всіх засуджених, які виявили бажання працювати, і не може порушувати право засуджених на працю, включаючи осіб, які не мають паспортів та довідок про присвоєння ідентифікаційного податкового номеру.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.10.2019 позов задоволено.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ДУ «Долинський виправний центр (№118)» у розумінні норм пункту 162.1 статті 160 Податкового кодексу України (далі - ПК) та частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не є платником податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, так як не є роботодавцем засуджених до обмеження волі і, як наслідок, не несе обов`язків щодо сплати податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з виплачених цим особам, залученим до суспільно корисної праці, винагород. Суд вказав, що виплата коштів не є компенсацією за виконану роботу засуджених до позбавлення волі, оскільки особи, які відбували покарання в Установі, засуджені до обмеження волі. Врахувавши вказані обставини, суд виснував, що нарахування позивачу грошових зобов`язань зі сплати податку на доходи фізичних осіб, застосування штрафних (фінансових) санкцій, нарахування пені та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску є протиправними.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2020 скасовано рішення суду першої інстанції в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.04.2019 №0009441306, №0009411306; рішення від 19.04.2019 №0009451306, №0009391306; вимоги від 19.04.2019 №Ю-0009401306 про сплату боргу (недоїмки). У цій частині ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд встановив, що ДУ «Долинський виправний центр (№118)» у період, за який проведена перевірка, на добровільній основі використовувала працю засуджених, які відбували покарання в Установі (робочими в їдальні, майстерні, підсобному господарстві Установи, робочими на інших підприємствах, в інших виправних установах , з якими були укладені договори про надання послуг (виконання робіт)), нараховувала за виконану роботу та перераховувала особам, які її виконали, заробітну плату в терміни, визначені чинним законодавством. Разом з тим, під час перевірки позивач надав лише 10 строкових трудових договорів, укладених із засудженими на виконання робіт (послуг). Суми нарахованої заробітної плати за цими договорами відображалися у звітах про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Хоча з іншими особами, які відбували покарання та залучалися до виконання робіт, трудові договори не укладалися, однак, матеріалами справи підтверджується, що Установа залучала цих осіб до оплачуваної праці, нараховувала та виплачувала їм заробітну плату, в тому числі, й менше встановленого законодавством розміру мінімальної заробітної плати.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що позивач є платником податку на доходи фізичних осіб та платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування щодо виплачених доходів особам, які відбували покарання та залучалися до суспільно корисної праці, а тому зобов`язаний нараховувати, утримувати та сплачувати податок і єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з виплачених доходів, які за своєю правовою сутністю є заробітною платою. Відтак, контролюючим органом правомірно здійснено нарахування ДУ «Долинський виправний центр (№118)» сум податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб, застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, а також нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску.

Що ж до податкових повідомлень-рішень від 19.04.2019 №0009431306 та №0009421306, то апеляційний суд, встановивши, що суми грошових зобов`язань були донараховані згідно з цими повідомленнями-рішеннями з тих же правових підстав, що і податковими повідомленнями-рішеннями від 19.04.2019 №0009441306, №0009411306, зазначив, що при визначені сум грошових зобов`язань ГУ ДФС не врахувало сплачені позивачем суми податку згідно з платіжними дорученнями, які долучені до матеріалів справи і на які вказував позивач в процедурах прийняття цих податкових повідомлень-рішень. Відповідне коригування сум грошових зобов`язань, визначених у зазначених податкових повідомленнях-рішеннях, апеляційний суд не знайшов можливим, оскільки відповідач не виконав вимогу суду зробити перерахунок сум грошових зобов`язань з врахуванням доводів позивача щодо часткової сплати податку та визнання цього факту відповідачем. У зв`язку з цим апеляційний суд скасував повністю податкові повідомлення-рішення від 19.04.2019 №0009431306 та №0009421306.

Головне управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області (правонаступник ГУ ДФС; далі - ГУ ДПС) подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2020 в частині задоволення позову, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати цю постанову, а справу направити на новий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, ГУ ДПС вказує на те, що на вимогу суду апеляційної інстанції контролюючий орган разом з клопотаннями від 25.03.2020 №К-7721/20 (а.с.24, т. 2-й) та від 07.04.2020 №К-8801/20 (а.с. 45, т. 2-й) подав розрахунки сум грошових зобов`язань (в розрізі сум податку та штрафних санкцій) за податковими повідомленнями-рішеннями від 19.04.2019 №0009431306 та №0009421306. Апеляційний суд не дав оцінку вказаним розрахункам, що призвело до неправильного встановлення обставин у справі та, як наслідок, неправильного застосування норм матеріального права та без врахування правозастосування Верховним Судом у подібних правовідносинах.

Відповідно до доводів касаційної скарги Верховний Суд ухвалою від 09.09.2020 відкрив касаційне провадження у справі на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 та пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Позивач не скористався своїм процесуальним правом подати відзив на касаційну скаргу.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що ГУ ДФС з 01.03.2019 по 22.03.2019 провело планову виїзну документальну перевірку позивача щодо правильності справляння податку на доходи фізичних осіб, військового збору за період з 01.01.2016 по 31.12.2018 та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011 по 31.12.2018, за наслідками якої складено акт від 29.03.2019 № 262/09-19-13-06-14316927 (далі - акт перевірки).

Згідно з висновками в акті перевірки контролюючим органом встановлено порушення Установою, зокрема таких норм:

- пункту 176.2 статті 176 ПК внаслідок подання з недостовірними даними податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податку, суми утриманого з них податку (форма №1ДФ) за період з 1 січня 2016 року по 30 вересня 2018 року;

- пункту 168.1 статті 168, пунктів 171.1, 171.2 статті 171, пункту 176.2 статті 176 ПК внаслідок несвоєчасного перерахування в бюджет податку на доходи фізичних осіб із грошового забезпечення військовослужбовців в сумі 212253,50 грн. (у зв`язку з цим нараховано 125,74 грн. пені та встановлено заборгованість з цього платежу в бюджет на 1 січня 2019 року в сумі 76559,01 грн.) та несвоєчасного перерахування в бюджет податку на доходи фізичних осіб із заробітної плати, виплаченої вільнонайманим працівникам та особам, які відбувають покарання, в сумі 1023725,18 грн. (у зв`язку з цим нараховано 24211,04 грн. пені та встановлено заборгованість з цього платежу в бюджет на 1 січня 2019 року в сумі 290510,31 грн.);

- пункту 167.1 статті 167 ПК внаслідок застосування неправильної ставки податку на доход фізичних осіб із заробітної плати осіб, які відбувають покарання, за січень 2016 року (у зв`язку з цим донараховано 2542,82 грн. податку на доходи фізичних осіб);

- пункту 1 частини першої статті 7, пункту 4 частини другої статі 6, пунктів 1,2 частини другої статті 6, частини другої статті 9, частини восьмої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (у зв`язку з цим донараховано єдиний внесок за період з 1 жовтня 2016 року по 30 травня 2018 року в сумі 1064951,23 грн.);

- пункту 8 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» внаслідок неподання (несвоєчасного) подання звітів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за шість податкових (звітних) періодів;

На підставі акта перевірки ГУ ДФС прийняло податкові повідомлення-рішення від 19.04.2019: 1) №0009431306 - про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, в тому числі: за податковим зобов`язанням на 76 559, 01 грн., штрафними (фінансовими) санкціями - 215 841, 66 грн, пеня - 125, 74 грн., 2) №0009421306 - про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, в тому числі: за податковим зобов`язанням на 293 053,13 грн., штрафними (фінансовими) санкціями - 985 028, 54 грн, пеня - 24 211, 04 грн., 3)№0009441306 - про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, в тому числі: за податковим зобов`язанням на 13432,89 грн., штрафними (фінансовими) санкціями - 195 773, 25 грн, пеня - 326, 78 грн.; 4)№0009411306 - про застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 510 грн; рішення від 19.04.2019: 1) №0009451306 - про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», в розмірі 1 020 грн., 2)№0009391306 - про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 461 523, 43 грн.; вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в розмірі 1 064 951, 23 грн.

Відповідно до положень підпункту 162.1.3. пункту 162.1 статті 162 ПК (у редакції, чинній на час дії спірних правовідносин; далі - так само) податковий агент є платником податку на доходи фізичних осіб.

Згідно з підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 ПК податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід (підпункт 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 ПК).

Пунктом 167.1 статті 167 ПК встановлено, що ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв`язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу (підпункт 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК).

Відповідно до пункту 176.2. статті 176 ПК особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкового агента, зобов`язані:

а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок;

б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов`язань платника податку та/або до зміни платника податку тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень (пункт 119.2 статті 119 ПК).

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктами 1, 4 частини другої статті 6 Закону №2464-VI встановлено, що платник єдиного внеску зобов`язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.

Єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами (абзац перший пункту 1 частини першої статті 7 Закону №2464-VI).

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону №2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Згідно з частиною першою статті 60 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК) засуджені до обмеження волі залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, як правило, на виробництві виправних центрів, а також на договірній основі на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою.

Частиною першою статті 601 КВК передбачено, що засуджені до обмеження волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Згідно з пунктом 1.2 Інструкції про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 07.03.2013 № 396/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.03.2013 за № 387/22919 (далі - Інструкція № 396/5), засуджені залучаються до праці: у центрах трудової адаптації; у майстернях, підсобних господарствах установ та слідчих ізоляторів; на підприємствах установ виконання покарань; на підприємствах державної або інших форм власності за умови забезпечення їх належної охорони та ізоляції відповідно до укладених угод між установою, де відбуває покарання засуджений, та замовником; на роботах з господарського обслуговування установ та слідчих ізоляторів.

Пунктом 5.1 Інструкції № 396/5 встановлено, що праця засуджених оплачується відповідно до її кількості і якості. Підприємства установ розраховують тарифні ставки, посадові оклади для диференціації оплати праці залежно від професії і кваліфікації засуджених, складності й умов виконуваних ними робіт. Заробітна плата, нарахована засудженим, за умови виконання ними норми виробітку (денної, тижневої, місячної) або тривалості робочого часу (у тому числі, при залученні до робіт на підприємствах державної або інших форм власності), не може бути менше законодавчо встановленого мінімального розміру заробітної плати.

Верховний Суд неодноразово (зокрема, в постановах Верховного Суду від 3 березня 2020 року у справі № 440/1512/19, від 17 березня 2020 року у справі № 809/710/17, від 3 квітня 2020 року у справі № 580/908/19, від 8 травня 2020 року у справі № 560/1391/19, від 18 червня 2020 року у справі № 240/1700/19) виснував, що особи, засуджені до обмеження (позбавлення) волі, які при відбуванні покарання залучаються до суспільно корисної праці, є найманими працівниками з особливим статусом та обмеженими трудовими правами, а виправна установа в цих трудових відносинах виступає роботодавцем, у зв`язку з чим зобов`язана нарахувати, утримати та сплатити суми податку та єдиного внеску із заробітної плати таких осіб. При цьому, базою оподаткування є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід засуджених осіб. Виконання засудженими особами суспільно корисної оплачуваної праці гарантує цим особам право на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а установа виконання покарання, на яку згідно із законом покладено обов`язок забезпечити організацію праці засуджених осіб, одночасно виступає їх страхувальником в загальнообов`язковому державному соціальному страхуванні. Особливість фінансування виправної установи, організації роботи засуджених, формування штату, оформлення трудових відносин із засудженими тощо жодним чином не скасовує обов`язок виправної установи сплачувати податок та єдиний внесок з виплаченої засудженим особам заробітної плати за виконану суспільно корисну працю і подавати відповідну звітність. Право на працю засуджених до обмеження волі реалізується шляхом укладення строкового трудового договору. Не укладення виправною установою відповідних трудових договорів із засудженими, а також відсутність у засуджених документів, які посвідчують їх особу, для зазначення у звітності інформації, яка є обов`язковою, не звільняє виправну установу від такого обов`язку.

Як уже було зазначено, до такого ж висновку дійшов і суд апеляційної інстанції, визнаючи обґрунтованими висновки контролюючого органу в акті перевірки щодо порушення позивачем норм чинного законодавства щодо правильності справляння податку на доходи фізичних осіб та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Водночас, апеляційний суд визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення №0009431306 та №0009421306, зазначивши, що суми грошових зобов`язань, визначені цими податковими повідомленнями-рішеннями, ГУ ДФС визначило без врахування сплачених позивачем сум податку згідно з платіжними дорученнями, які позивач надав суду і на які посилався й під час перевірки. Факт неврахування цих сум відповідач визнав у судовому процесі, однак, не зробив відповідних коригувань (розрахунків) на вимогу суду під час апеляційного перегляду справи.

У касаційній скарзі ГУ ДПС доводить, що такий висновок апеляційного суду є необґрунтованим, оскільки на вимогу суду відповідач надав розрахунки сум податкових зобов`язань та штрафних санкцій за податковими повідомленнями-рішеннями №0009431306 та №0009421306, які зроблені з врахуванням сум податку, на сплату яких посилається позивач (клопотання від 25.03.2020 №К-7721/20 та від 07.04.2020 №К-8801/20). Ці розрахунки, на переконання ГУ ДПС, підтверджують правильність визначення грошових зобов`язань згідно з податковими повідомленнями-рішеннями №0009431306 та №0009421306.

Суд апеляційної інстанції, однак, не дослідив вказані розрахунки при ухвалені постанови, тоді як, зокрема з розрахунку від 07.04.2020 прослідковується, що сума грошових зобов`язань (розрахована в розрізі сум податкового зобов`язання, штрафних санкцій та пені) за другим у цьому розрахунку податковим повідомленням-рішенням (номер цього податкового повідомлення-рішення вказаний як №0009421306, але зазначені у ньому суми відповідають податковому повідомленню-рішенню №0009431306; до того ж №0009421306 у розрахунку вказаний двічі, що безумовно свідчить про помилку у номері податково повідомлення-рішення) завищена на 113 391,25 грн (а.с. 46 т. 2-й).

Виходячи із меж перегляду справи судом касаційної інстанції, встановлених частинами першою, другою статті 341 КАС, Верховний Суд, як суд права, не наділений повноваженнями на встановлення обставин у справі, без яких правильне вирішення спору неможливе.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2020 підлягає скасуванню в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.04.2019 №0009431306 та №0009421306 з направленням справи в цій частині позовних вимог на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 250, 344, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області задовольнити.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2020 скасувати в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.04.2019 №0009431306 та №0009421306, а справу в цій частині направити на новий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

В іншій частині постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 13.05.2020 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

СуддіЄ.А. Усенко М.М. Гімон М.М. Яковенко