Рішення

від 19.05.2022 по справі 302/559/20

ВОЛОВЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №302/559/20

Провадження №2/936/76/2022

20.05.2022 смт Воловець

Воловецький районний суд Закарпатської області в складі судді Софілканич О.А., з участю секретаря судового засідання Балецького С.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань в смт Воловець в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Міжгірської селищної ради, Міжгірської районної державної лікарні ветеринарної медицини про визнання права власності на земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И В:

02.02.2022 з Міжгірського районного суду Закарпатської області до Воловецького районного суду Закарпатської області надійшла вищезазначена цивільна справа для розгляду. Ухвалою Воловецького районного суду Закарпатської області від 02.02.2022 позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. 25.03.2022 ухвалою суду закрито провадження та призначено судовий розгляд у справі.

Позивач ОСОБА_1 в обгрунтування позовних вимог вказує на те, що відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 12.11.2014 року, Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серії ЕЕН 231426 від 12.11.2014 року, він є власником земельної ділянки площею 0,0099 га для будівництва індивідуальних гаражів за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2122455100:01:010:0137.

Позивач ОСОБА_2 також мотивує свій позов тим, що відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 09.12.2013 року, Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09.12.2013 року, він є власником земельної ділянки площею 0,01 га для будівництва індивідуальних гаражів за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2122455100:01:010:0123.

Позивачі стверджують, що їхнє право власності на земельні ділянки не визнається та оспорюється відповідачем Міжгірською районною державною лікарнею ветеринарної медицини, яка звернулась із позовом до Господарського суду Закарпатської області про визнання рішень органу місцевого самоврядування, якими позивачачам виділено вищезазначені земельні ділянки у власність, недійсними та про його скасування.

Посилаючись на положення ч.1 ст.392, ст.321, ст.373 Цивільного кодексу України, ст.41 Конституції України, ОСОБА_1 просить суд визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,0099 га в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2122455100:01:010:0137, а ОСОБА_2 в свою чергу просить суд визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,01 га в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2122455100:01:010:0123. Також позивачі просили вирішити питання розподілу судових витрат.

Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі, позов підтримує.

Аналогічна заява надійшла від позивача ОСОБА_2 .

Від представника відповідача Міжгірської селищної ради надійшла заява про розгляд справи без його участі, щодо задоволення позову не заперечує.

Представник відповідача Міжгірської районної державної лікарні ветеринарної медицини не з`явився, надав заяву про слухання справи без його участі, з урахуванням поданого відзиву.

У зв`язку з неявкою всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося у відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 12.11.2014 року, Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності серії ЕЕН 231426 від 12.11.2014 року, є власником земельної ділянки площею 0,0099 га для будівництва індивідуальних гаражів за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2122455100:01:010:0137.

Виділенню вказаної земельної ділянки позивачу передувало рішення Міжгірської селищної ради Міжгірського району Закарпатської області №441 від 29.09.2014 р. "Про передачу у приватну власність земельної ділянки для гаражного будівництва".

Позивач ОСОБА_2 відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 від 09.12.2013 року, Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09.12.2013 року, є власником земельної ділянки площею 0,01 га для будівництва індивідуальних гаражів за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2122455100:01:010:0123.

Дана земельна ділянка виділена позивачу рішенням Міжгірської селищної ради від 29.12.2003 року.

Відповідач Міжгірська районна державна лікарня ветеринарної медицини стверджує, що селищна рада своїми рішеннями неправомірно надала у приватну власність позивачам земельні ділянки для індивідуального гаражного будівництва, оскільки зазначені земельні ділянки є частиною належних відповідачеві згідно державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ЗК №000931 від 31.01.1996р. земельних ділянок № НОМЕР_3 (площею 0,0149 га) та НОМЕР_6 (площею 0,2567 га).

У зв`язку з цим, Міжгірська районна державна лікарня ветеринарної медицини звернулися до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Міжгірської селищної ради про визнання недійсними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, якими виділено у власність земельні ділянки третім особам, у тому числі, позивачам.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 11.02.2021 в справі №907/74/20 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 23.09.2021 року апеляційну скаргу на вказане рішення Головного управління Держпродспоживслужби в Закарпатській області задоволено частково; рішення Господарського суду Закарпатської області від 11 лютого 2021 року у справі № 907/74/20 змінено, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до положень ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Як убачається з позовних заяв, позовні вимоги заявлено з підстав невизнання та оспорення права позивачів з боку відповідача Міжгірською районною державною лікарнею ветеринарної медицини на земельні ділянки, які отримані ними у власність.

Стаття 392 Цивільного кодексу України передбачає можливість власника майна пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Суд вважає, що обраний позивачами спосіб захисту своїх прав у спосіб визнання права власності на нерухоме майно, є неналежним способом захисту, оскільки навіть у разі задоволення вимог відповідача про визнання рішень Міжгірської селищної ради недійсними та їх скасування (що не відбулося в даному випадку) не може призвести до порушення речового права позивачів, зокрема вилучення у них спірних земельних ділянок.

Задоволення позовних вимог Міжгірської районної державної лікарні ветеринарної медицини про визнання незаконними та скасування спірних рішень Міжгірської селищної ради про надання позивачам у власність земельних ділянок, які (рішення) вже були реалізовані і вичерпали свою дію, не призведе до поновлення прав Міжгірської районної державної лікарні ветеринарної медицини, відновлення володіння, користування або розпорядження ним земельною ділянкою (про приналежність якої на праві постійного користування особа стверджує), а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту їх права, відтак не порушує право власності позивачів.

За загальним правилом, висновки суду формулюються, виходячи з конкретних обставин справи. Тобто, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , звернувшись до суду з позовом про визнання права власності на земельні ділянки, яке на даний час не оспорено та не скасовано у встановленому законом порядку, є фактично превентивним способом захисту прав від можливих порушень в майбутньому, що не передбачено чинним законодавством.

Водночас суд констатує, що позивачі повинні були захищати свій інтерес під час судового розгляду у справі за позовними вимогами Міжгірської районної державної лікарні ветеринарної медицини в рамках судового розгляду господарської справи № 907/74/20 , а не ініціювати передчасно окрему судову справу.

Також суд звертає увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б, провадження № 12-143гс19; пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, провадження № 12-204гс19), відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим.

У цій справі позивачі не довели наявність окремого спору, а отже, і наявність свого правомірного інтересу в правовій визначеності.

Відтак, обраний позивачами спосіб захисту своїх прав є неналежним, що є самостійною підставою для відмови у позові, без необхідності надавати оцінку іншим доводам сторін.

На підставі ст.141 ЦПК України судові витрати залишаються за позивачами.

Керуючись статтями 141, 258, 259, 263-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Міжгірської селищної ради, Міжгірської районної державної лікарні ветеринарної медицини про визнання права власності на земельну ділянку відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання її до Закарпатського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ;

позивач: ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ;

відповідач: Міжгірська селищна рада, Закарпатська область, смт.Міжгір`я, вул.Шевченка, 77, код 04350910;

відповідач: Міжгірська районна державна лікарня ветеринарної медицини, Закарпатська область, смт.Міжгір`я, вул.Борканюка,2, код 00698874.

Повне рішення буде складено 27 травня 2022 року.

Суддя Софілканич О.А.