Постанова

від 08.02.2023 по справі 302/559/20

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 302/559/20

П О С Т А Н О В А

іменем України

08 лютого 2023 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

судді-доповідачки Готри Т. Ю.,

суддів Мацунича М. В., Кондора Р. Ю.,

за участю секретарки судового засідання Терпай С. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області, Міжгірської районної державної лікарні ветеринарної медицини про визнання права власності на земельну ділянку, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 20 травня 2022 року, повний текст складено 27.05.2022, ухвалене суддею Софілканич О. А.,

в с т а н о в и в:

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міжгірської селищної ради, Міжгірської районної державної лікарні ветеринарної медицини про визнання права власності на земельну ділянку.

Позов обґрунтував тим, що рішенням Міжгірської селищної ради Міжгірського району Закарпатської області 32-ої сесії VІ-го скликання за № 441 від 29.09.2014 було затверджено проект землеустрою щодо відведення і надання йому у приватну власність земельної ділянки площею 0,0099 га (кадастровий номер 2122455100:01:010:0137) для індивідуального гаражного будівництва по АДРЕСА_1 .

Зазначав, що його право власності на цю земельну ділянку підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 12.11.2014, яке зареєстроване в Державному земельному кадастрі України 12.11.2014.

Однак його право власності на вказану земельну ділянку не визнається та оспорюється відповідачем Міжгірською районною державною лікарнею ветеринарної медицини, яка звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом про визнання рішення органу місцевого самоврядування, яким йому виділено цю земельну ділянки у власність, недійсним і його скасування (справа № 907/74/20). Такою підставою для звернення до господарського суду слугувало те, що начебто належна йому на праві власності земельна ділянка співпадає на 46,0177% із ділянкою, яка перебуває у постійному користуванні Міжгірської районної державної лікарні ветеринарної медицини.

Посилаючись на наведені вище обставини, а також ст. 41 Конституції України, статті 321, 392 ЦК України, просив суд визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,0099 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2122455100:01:010:0137, а також вирішити питання розподілу судових витрат.

Також у червні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міжгірської селищної ради, Міжгірської районної державної лікарні ветеринарної медицини про визнання права власності на земельну ділянку.

Позов обґрунтував тим, що рішенням Міжгірської селищної ради Міжгірського району Закарпатської області ХІ-ої сесії ХХІV-го скликання від 29.12.2003 йому було виділено і передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,01 га для гаражного будівництва по АДРЕСА_1 .

Указував, що його право власності на дану земельну ділянку за кадастровим номером 2122455100:01:010:0123 підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 09.12.2013 та це право зареєстроване за ним в Державному земельному кадастрі України 09.10.2013.

Проте його право власності на зазначену земельну ділянку не визнається та оспорюється відповідачем Міжгірською районною державною лікарнею ветеринарної медицини, яка звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом про визнання рішення органу місцевого самоврядування, яким йому виділено і передано у власність цю земельну ділянки, недійсним і його скасування (справа № 907/74/20). Такою підставою для звернення до господарського суду слугувало те, що начебто належна йому на праві власності земельна ділянка співпадає на 48,9676% із ділянкою, яка перебуває у постійному користуванні Міжгірської районної державної лікарні ветеринарної медицини.

Посилаючись на наведені вище обставини, а також ст. 41 Конституції України, статті 321, 392 ЦК України, просив суд визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 0,01 га по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2122455100:01:010:0123, а також вирішити питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 29 жовтня 2020 року цей позов ОСОБА_1 (справа № 302/559/20) та позов ОСОБА_2 (справа № 302/561/20) об`єднано в одне провадження з присвоєнням об`єднаній справі номера 302/559/20.

Рішенням Воловецького районного суду Закарпатської області від 20 травня 2022 року у задоволенні вказаних позовів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись із цим рішенням місцевого суду позивачі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подали на нього апеляційну скаргу внаслідок його незаконності та необґрунтованості через неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Скарга мотивована тим, що судом першої інстанції у порушення вимог статей 386, 392 ЦК України безпідставно відмовлено у задоволенні їхніх позовів, оскільки, незважаючи на відмову господарським судом у задоволені позову Міжгірської районної державної лікарні ветеринарної медицини, залишається надалі факт оспорювання останньою їхнього права власності, а тому, з метою не допущення порушення їх права власності в майбутньому, суд повинен був захистити їхні порушені права і визнати за ними право власності на дані земельні ділянки.

З огляду на наведене просили апеляційний суд оскаржене рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким їхні позови задовольнити, а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 відповідач Міжгірська районна державна лікарня ветеринарної медицини посилалася на її безпідставність і надуманість, просила у задоволенні такої скарги відмовити.

У судовому засіданні представник апелянтів (позивачів) адвокат Попюк М.І. апеляційну скаргу підтримав із підстав наведених у ній, просив таку задовольнити, оскаржене рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були належним чином повідомлені. Водночас у своєму клопотанні від 04.08.2022 за № 42/07 начальник Міжгірської районної державної лікарні ветеринарної медицини Мороз В.М. просив розглянути цю справу без участі представника за наявними у справі матеріалами. Також 07.02.2023 до Закарпатського апеляційного суду від голови Міжгірської селищної ради Щура В.М. надійшла заява, в якій він просив розглянути справу за відсутності представника цієї селищної ради з одночасним не запереченням щодо задоволення апеляційної скарги. За таких обставин неявка представників відповідачів, на переконання колегії суддів і відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідачку, пояснення представника апелянтів - адвоката Попюка М.І., перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Судом установлено, що рішенням Міжгірської селищної ради Міжгірського району Закарпатської області 32-ої сесії VІ-го скликання за № 441 від 29.09.2014 було затверджено проект землеустрою щодо відведення і надання у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0099 га для індивідуального гаражного будівництва по АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2122455100:01:010:0137 (т.1 а.с.6).

12 листопада 2014 року реєстраційною службою Міжгірського районного управління юстиції Закарпатської області видано ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на вказану земельну ділянку, серії НОМЕР_1 (т.1 а.с.7).

Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності видно, що за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на дану земельну ділянку на підставі рішення державної реєстраторки реєстраційної служби Міжгірського РУЮ Закарпатської області ОСОБА_3 за індексним номером 17140440 від 12.11.2014 (т.1 а.с.8).

Також рішенням Міжгірської селищної ради Міжгірського району Закарпатської області ХІ-ої сесії ХХІV-го скликання від 29.12.2003 було виділено і передано у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,01 га для гаражного будівництва по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.128).

09 грудня 2013 року реєстраційною службою Міжгірського районного управління юстиції Закарпатської області видано ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на вказану земельну ділянку, серії НОМЕР_2 (т.1 а.с.129).

Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на зазначену земельну ділянку на підставі рішення державного реєстратора реєстраційної служби Міжгірського РУЮ Закарпатської області Цімботи В.І. за індексним номером 8838514 від 09.12.2013 (т.1 а.с.130).

У лютому 2020 року Міжгірська районна державна лікарня ветеринарної медицини звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом до Міжгірської селищної ради, третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, зокрема, ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про визнання недійсними та скасування рішення Міжгірської селищної ради ХІ-ої сесії ХХІV-го скликання від 29.12.2003 про виділення і передачу у приватну власність ОСОБА_2 вказаної вище земельної ділянки та рішення Міжгірської селищної ради 32-ої сесії VІ-го скликання за № 441 від 29.09.2014 про передачу у приватну власність ОСОБА_1 згаданої вище земельної ділянки.

Як наслідок, рішенням Господарського суду Закарпатської області від 11 лютого 2021 року у справі № 907/74/20 у задоволенні цього позову Міжгірської районної державної лікарні ветеринарної медицини відмовлено через недоведеність нею своїх вимог (т.2а.с.8-15).

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 23 вересня 2021 року дане рішення місцевого господарського суду змінено в частині його мотивувальної частини, тобто через обрання Міжгірською районною державною лікарнею ветеринарної медицини неефективного способу захисту прав.

Як видно з матеріалів справи та відомостей із ЄДРСР ця господарська справа в касаційному порядку не переглядалася, а відтак зазначені судові рішення місцевого й апеляційного судів набрали законної сили.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, ст. 15 ЦК України кожна особа має право в порядку визначеному законом звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).

За положеннями ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Як кореспондує ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

За змістом ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1, 2 ст. 319 ЦК України).

Приписами ч. 1 ст. 321 ЦК України регламентовано, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України слід ураховувати, що за змістом цієї норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Так, зі змістуст. 392 ЦК Українивбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Суб`єктом вимог про визнання права власності може бути будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності (володіння, користування, розпорядження) у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або не є ефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Водночас застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 63), від 19 січня 2021 рокуу справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.13), від 16 лютого2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19, пункт 98).

Як убачається з матеріалів цієї справи Міжгірська районна державна лікарня ветеринарної медицини в господарському суді у справі № 907/74/20, розгляд якої є завершеним, оспорювало лише рішення органу місцевого самоврядування, яке вже вичерпало свою дію, щодо надання позивачам у власність земельних ділянок. При цьому матеріали справи не містять жодних доказів про те, що цією лікарнею ветеринарної медицини надалі оспорюється в судовому порядку право власності позивачів шляхом витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо ця лікарня була позбавлена права володіння (користування) земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування майном, якщо їй чиняться перешкоди в реалізації такого права, або скасування рішень державних реєстраторів про реєстрацію за позивачами права власності на дані земельні ділянки, на підставі ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» тощо.

Також матеріали справи не містять будь-яких належних, достовірних доказів про те, що позивачі як власники земельних ділянок не можуть належним чином реалізовувати свої правомочності (володіння, користування, розпорядження) щодо належних їм на праві власності земельних ділянок у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку Міжгірської районної державної лікарні ветеринарної медицини.

З огляду на наведене, на переконання колегії суддів, не заслуговують на увагу голослівні доводи апеляційної скарги про те, що після завершення розгляду господарської справи надалі залишається факт оспорювання цією лікарнею ветеринарної медицини права власності позивачів, оскільки ця обставина не знайшла свого підтвердження під час розгляду справи.

З приводу доводів апелянтів про необхідність визнати за ними право власності в судовому порядку з метою не допущення в майбутньому вірогідного порушення їх права власності, колегія суддів уважає їх безпідставними, оскільки такий спосіб захисту права від можливих порушень у майбутньому, не передбачено законом.

У пункті 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, пункті 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19 зазначено, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Отже, колегія суддів погоджується з правильністю висновків місцевого суду про обрання позивачами неналежного способу захисту своїх прав, а відтак і відмовою в задоволені позовів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 саме з цих підстав.

Доводи апеляційноїскарги колегіясуддів уважаєбезпідставними,оскільки вонине ґрунтуються на положеннях закону і фактичних обставинах справи та не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ від 10.02.2010, у справі «SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE», № 4909/04, § 58).

Не може бути скасоване правильне по суті рішення суду лише з одних формальних міркувань.

Положеннями ст. 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржене рішення місцевого суду є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування, апеляційний суд не вбачає, а тому, відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України, воно підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

На підставі ст. 141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі по 1488, 60 грн кожним із апелянтів (т.2а.с.194,195) слід віднести за їх рахунок.

Керуючись статтями 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Воловецького районного суду Закарпатської області від 20 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду на протязі тридцяти днів із дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 лютого 2023 року.

Суддя-доповідачка

Судді