Рішення

від 19.05.2022 по справі 354/911/21

ЯРЕМЧАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 

Справа № 354/911/21

Провадження по справі № 2/354/215/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2022 року м. Яремче

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої судді Ваврійчук Т.Л.

за участю секретаря судового засідання Старунчак Н.М.

представника відповідача адвоката Созоник Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Яремче цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Яремчанський міський відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про звільнення майна з-під арешту,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс»(надалі- ТзОВ «Діджи фінанс») звернулося до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору- Яремчанський міський відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про звільнення з-під арешту земельної ділянки із кадастровим номером 2611093001:16:004:0136, яка розташована за адресою: ур. Горішків с. Яблуниця Івано-Франківської області, накладеного у виконавчому провадженні №21201504 на підставі постанови ВДВС Яремчанського МУЮ в Івано-Франківській області про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження від 22.09.2010 року, реєстраційний номер обтяження 10276982. В обгрунтування заявлених позовних вимог зазначено, що 02.09.2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та позивачем укладено Договір №2303/к/1 про відступлення прав вимог, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л., за реєстром №1609 на підставі якого ТзОВ «Діджи фінанси» набуло право вимоги за кредитним договором №253-014/ФКВ-08 від 15.07.2008 року, укладеним між ТОВ «Український промисловий банк» та відповідачкою. В рахунок забезпечення 2 за вказаним кредитним договором між його сторонами був укладений Іпотечний договір №253-014/Zфквіп-08 від 15.07.2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І., за реєстром №2902, предметом якого є земельна ділянка площею 0,1200 га, із кадастровим номером 2611093001:16:004:0136, цільове призначення- для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташована за адресою: ур. Горшіків с. Яблуниця. На підставі вказаного договору про відступлення прав вимоги ухвалою суду від 02.06.2021 року у межах виконавчого провадження, відкритого на підставі рішення суду у цивільній справі №344/11803/14-ц за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №253-014/ФКВ-08 від 15.07.2008 року було замінено первісного стягувача ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника- ТзОВ «Діджи фінанс». Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №249846814 від 25.03.2021 року позивач зазначений новим іпотекодержателем вказаної земельної ділянки. Однак, згідно даних реєстру позивачем встановлено, що на дану ділянку накладено обтяження у виді арешту, зареєстроване 22.09.2010 року за №10276982 на підставі постанови ВДВС Яремчанського МУЮ в Івано-Франківській області від 22.09.2010 року в рамках ВП 21201504.Оскільки обтяження у виді іпотеки було зареєстроване значно раніше, ніж була винесена спірна постанова про арешт майна, зареєстрована за позивачем іпотека має пріоритет. Перебування іпотечного майна під арештом перешкоджає та унеможливлює здійснення позивачем своїх прав як іпотекодержателя, зокрема унеможливлює звернення стягнення на предмет іпотеки, а тому підлягає скасуванню. Відповідні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду у справі №338/1118/16-ц від 16.05.2018 року, №910/4772/17 від 10.04.2018 року, №923/1105/17 від 31.10.2018 року, 825/1764/16 від 19.06.2019 року, №822/1426/16 від 17.10.20198 року за змістом яких іпотекодержатель нерухомого майна, право якого зареєстроване в установленому порядку має право на звернення з позовом про скасування заборони на нерухоме майно, якщо вважає, що такими діями порушені його права. Із урахуванням викладеного позивач просить заявлені ним позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 05 липня 2021 року відкрито провадження у вказаній справі та призначено її до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Представник відповідача направила до суду відзив на позов, в якому вказала, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» №2478-VIII від 03.07.2018 року частину четверту ст..24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» доповнено пунктом 7 відповідно до якого відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної п.6 ч.1 цієї статті не застосовується у разі державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотеко держателем-фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку». Таким чином, наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем. Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 року у справі №346/1305/19, в якій зазначено, що іпотекодержатель, зокрема і новий кредитор, який набув прав іпотекодержателя від банку чи іншої фінансової установи може безперешкодно реалізувати право на задоволення своїх вимог до боржника, зокрема шляхом реєстрації права власності на предмет іпотеки, обтяження, зареєстровані після державної реєстрації іпотеки не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержателем та для державної реєстрації за ним права власності на цей об`єкт. Таким чином, пред`явлений позов є необґрунтованим, а доводи позивача не відповідають дійсності. Окрім цього, згідно правових висновків Великої Палати Верховного Суду обов"язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися(зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення, проте з наведених позивачем доводів не вбачається наявність порушеного права чи інтересів, які підлягають захисту в судовому порядку і не надано жодних доказів такого порушення. Із урахуванням викладеного, відповідач просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

Ухвалою суду від 14 лютого 2022 року за клопотанням представника відповідача витребувано у Яремчанському МВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) завірені копії матеріалів виконавчого провадження №21201504.

Ухвалою суду від 03 березня 2022 року підготовче провадження у даній справі закрито та призначено її до судового розгляду по суті.

Представник позивача ТзОВ «Діджи фінанс» у судове засідання не з`явився, проте в матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи у відсутності представника позивача.

Представник відповідача ОСОБА_1 -адвокат Созоник Т.Б. у судовому засіданні позов не визнала та просить у його задоволенні відмовити з мотивів, наведених у відзиві на позов, оскільки право позивача жодним чином не порушене, відповідно до положень Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» позивач може зареєструвати за собою право власності на предмет іпотеки, незважаючи на наявність інших обтяжень, зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки. Вказала, що на даний час не існує відкритих виконавчих проваджень щодо відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором №253-014/ФКВ-08 від 15.07.2008 року. Виконавчий лист, виданий на підставі заочного рішення Івано-Франківського міського суду у справі №2-683 від 20.05.2010 року, на підставі якого було відкрите виконавче провадження № 21201504 був повернутий стягувачу без виконання. В подальшому дане рішення суду було скасоване та 04.02.2015 року у цивільній справі №344/11803/14-ц ухвалено нове рішення, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 1148780,59 грн., однак виконавче провадження за даним рішенням суду відкрите не було, а тому ухвала Івано-Франківського міського суду від 02.06.2021 року, відповідно до якої замінено стягувача у виконавчих листах, виданих у справі №344/11803/14-ц з ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника- ТзОВ «Діджи фінанс» була змінена ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 09.02.2022 року, відповідно до якої замінено не сторону виконавчого провадження, а сторону у вказаній справі, первісного позивача на його правонаступника. На сьогоднішній день вказане судове рішення переглядається в апеляційному порядку, а тому у відповідача немає підтвердженої кредитної заборгованості перед позивачем, а також будь-яких відкритих виконавчих проваджень.

Представник третьої особи Яремчанського МВ ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) у судове засідання не з`явився, не повідомивши причин неявки, хоча про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши та оцінивши докази по справі, суд прийшов до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Встановлено, що 15.07.2008 року між ТзОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №253-014/ФКВ-08, відповідно до якого позичальник отримала в кредит грошові кошти у сумі 63840,00 доларів США зі сплатою14,80 % річних на строк до 12.07.2023 року.

З метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за вказаним договором 15.07.20028 року між банком та позичальником був укладений Іпотечний договір №253-014/Zфквіп-08, посвідчений приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І., за реєстром №2902, предметом якого є земельна ділянка площею 0,1200 га, із кадастровим номером 2611093001:16:004:0136, цільове призначення- для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташована за адресою: ур. Горшіків с. Яблуниця Івано-Франківської області.

02.09.2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та ТзОВ «Діджи фінанс» укладено Договір №2303/к/1 про відступлення прав вимог, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л., за реєстром №1609 згідно умов якого Нвий кредитор набуває прав вимоги Банку до позичальників та/або заставодавців(іпотекодавців) та/або поручителів, зазначених у Додатку № до цього Договору, включаючи права вимоги до правонаступників Боржників, спадкоємців боржників або інших осіб, до яких перейшли обов`яки Боржників, за кредитними договорами(Договорами про надання кредиту(овердрафту) та/або договорами поруки та/або договорами іпотеки(іпотечними договорами) та/або договорами застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку №1 до цього Договору.

Як вбачається із витягу з Додатку №1 до Договору №2303/к/1 про відступлення прав вимог від 02.09.2020 року на підставі вказаного договору позивач набув право вимоги за кредитним договором №253-014/ФКВ-08 та Іпотечним договором №253-014/Zфквіп-08, укладеними 15.07.2008 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 .

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02.06.2021 року задоволено заяву ТзОВ «Діджи фінанс» та замінено стягувача у виконавчих листах, виданих Івано-Франківським міським судом у справі №344/11803/14-ц за позовом

ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором з ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника- ТзОВ «Діджи фінанс».

Як вбачається із вказаної ухвали суду, рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 04.02.2015 року з ОСОБА_1 стягнуто на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором №253-014/ФКВ-08 від 15.07.2008 року у розмірі 1148780,59 грн.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 09.02.2022 року ухвалу Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02.06.2021 року змінено та викладено абзац другий резолютивної частини ухвали у такій редакції: «Замінити сторону у справі №344/11803/14-ц ПАТ «Дельта Банк» на ТзОВ «Діджи фінанс».

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №249846814 від 25.03.2021 року іпотекодержателем земельної ділянки із кадастровим номером 2611093001:16:004:0136 вказане ТзОВ «Діджи фінанс» на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л., індексний номер:55152926.

На вказану земельну ділянку накладено обтяження у виді заборони на підставі іпотечного договору від 15.07.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І, за реєстром № 2902, реєстраційний номер обтяження: 75672108 та арешту, накладеного 22.09.2010 року на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження ВДВС Яремчанського МУЮ від 22.09.2010 року в рамках ВП №21201504, реєстраційний номер обтяження:10276982.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 29.03.2010 року у цивільній справі №2-683/2010 року кредитний договір №253-014/ФКВ-08 від 15.07.2008 року, укладений між ТзОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 розірвано, стягнуто з позичальника на користь банку заборгованість по кредитному договору №253-014/ФКВ-08 від 15.07.2008 року у загальній сумі 537731,36 грн. та 1920 грн. судових витрат по справі.

Постановою старшого державного виконавця ВДВС Яремчанського МУЮ від 07.09.2010 року відкрито виконавче провадження №21201504 з примусового виконання виконавчого листа №2-683, виданого Івано-Франківським міським судом 20.05.2010 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Український промисловий банк» заборгованості по кредитному договору №253-014/ФКВ-08 від 15.07.2008 року у загальній сумі 537731,36 грн. та 1920 грн. судових витрат по справі.

Постановою державного виконавця від 22.09.2010 року в рамках даного виконавчого провадження накладено арешт на майно боржника-земельну ділянку площею 0,1200 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2611093001:16:004:0136, цільове призначення- для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

04.03.2011 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа, а саме: виконавчого листа №2-683, виданого Івано-Франківським міським судом 20.05.2010 року стягувачу.

Обгрунтовуючи наявність порушеного права позивач послався на те, що наявність зазначеного обтяження у виді накладення арешту на земельну ділянку, зареєстрованого пізніше від іпотеки перешкоджає у реалізації ним своїх прав іпотекодержателя щодо розпорядження спірним нерухомим майном.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

У відповідності до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку» №898-IV від 05.06.2003 року(надалі-Закон №898-IV) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом.

Частиною 1 ст.3 Закону № 898-IV передбачено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону № 898-IV у редакції, чинній на час укладення договору іпотеки, обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. У разі недотримання цієї умови іпотечний договір є дійсним, але вимога іпотекодержателя не набуває пріоритету відносно зареєстрованих прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно .

За приписами ч.ч.6,7 ст. 3 Закону № 898-IV у редакції, чинній на час звернення до суду, у разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані

після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до

моменту державної реєстрації іпотеки.

Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної

реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.

Відповідно до ст.17 Закону № 898-IV іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її. Якщо предметом іпотечного договору є земельна ділянка і розташована на ній будівля (споруда), в разі знищення (втрати) будівлі (споруди) іпотека земельної ділянки не припиняється; з інших підстав, передбачених цим Законом. Відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Статтею 24 Закону №898-IV передбачено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

Відповідно до ст. 33 Закону №898-IV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Частиною першою ст.37 Закону №898-IV визначено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»(надалі - Закон №1952-IV), згідно з частиною тринадцятої статті 15 якого порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень встановлює Кабінет Міністрів України.

Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №868 від 17 жовтня 2013 року (далі - Порядок), визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна. Для проведення державної реєстрації прав заявник подає органові державної реєстрації прав, нотаріусові заяву про державну реєстрацію та необхідні для такої реєстрації документи, визначені цим Порядком (пункти 8, 13 Порядку).

Відповідно до пункту 15 Порядку під час розгляду заяви та документів, що додаються до неї, державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно, їх обтяженнями, зокрема, серед інших і щодо наявності обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до закону.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.24 Закону №1952-IV однією з підстав для відмови у державній реєстрації прав є наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.

У частині четвертій ст.24 Закону №1952-IV наведено перелік випадків коли відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується.

3 липня 2018 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» №2478-VIII (надалі - Закон № 2478-VIII). Згідно з пунктом 10 розділу І цього Закону частину четверту статті 24 Закону № 1952-IV доповнено пунктом 7 про те, що відмова в державній реєстрації прав з підстави, зазначеної у пункті 6 частини першої цієї статті, не застосовується у разі «державної реєстрації права власності на нерухоме майно іпотекодержателем - фінансовою установою в порядку, передбаченому статтями 33-38 Закону України «Про іпотеку». Наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем».

За змістом зазначеного припису пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону № 1952-IV обтяження предмета іпотеки, зареєстровані після державної реєстрації іпотеки за банком або іншою фінансовою установою, не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержателем та для державної реєстрації за ним (зокрема і за новим кредитором, який набув прав іпотекодержателя від банку чи іншої фінансової установи) права власності на цей

Суд зауважує, що норми Закону №2478-VIII застосовуються до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону (пункт 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2478-VIII).

Згідно з пунктом 1 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2478-VIII цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим Законом. Вказаний Закон був опублікований 03.11. 2018 року та введений у дію з 04.02.2019 року.

В ході розгляду справи встановлено, що іпотека за Іпотечним договором від 15.07.2008 року була зареєстрована за первісним іпотекодержателем ТзОВ «Український промисловий банк» ще 15.07.20028 року, за ПАТ «Дельта Банк» дана іпотека зареєстрована 30.06.2010 року на підставі договору про передачу активів та кредитних зобов`язань, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Соколовим О.Є., за реєстром №2258.

Обтяження на предмет іпотеки у виді накладення арешту на підставі постанови державного виконавця про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження зареєстровано реєстратором Івано-Франківської філії ДП «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України 20.09.2010 року.

Той факт, що іпотека зареєстрована за позивачем лише 16.11.2020 року на підставі договору купівлі-продажу майнових прав і договору відступлення права вимоги за іпотечним договором не змінює факту виникнення у банку права іпотеки на квартиру 15.07.2008 року.

Отже, за змістом пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону № 1952-IV станом на день звернення до суду позивача, який набув від банку права іпотекодержателя щодо іпотеки, зареєстрованої за банком ще 15.07.2008 року, наявність обтяження речових прав на земельну ділянку, зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі постанови державного виконавця про арешт майна боржника, не може бути підставою для відмови позивачу у державній реєстрації права власності на предмет іпотеки у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Така підстава для відмови існувала до моменту введення в дію 04.02.2019 року Закону № 2478-VIII.

Отже, наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем. Обтяження предмета іпотеки, зареєстровані після державної реєстрації іпотеки за банком або іншою фінансовою установою, не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки іпотекодержателем та для державної реєстрації за ним(зокрема і за новим кредитором, який набув прав іпотеко держателя від банку чи іншої фінансової установи) власності на цей об`єкт у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 року у справі № 346/1305/19 .

У постановах від 27.11.2019 року у справі №331/3944/18, від 04.11.2020 року у справі №761/31581/19, від 04.03.2021 року у справі №2-6875/10, від 10.02.2021 року у справі № 686/1953/13-ц Верховний Суд зазначив, що наявність арешту, накладеного на предмет іпотеки, не порушує пріоритетного права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки та не позбавляє кредитора права задовольнити його вимоги в майбутньому.

Позивачем у позовній заяві зазначено, що накладення державним виконавцем арешту на передану ОСОБА_1 в іпотеку земельну ділянку створило перешкоди йому як іпотекодержателю у реалізації права на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Водночас при зверненні до суду із вказаним позовом ТзОВ «Діджи фінанси» не надано доказів того, що ним вживалися заходи спрямовані на звернення стягнення на предмет іпотеки та реєстрації за ним права власності на земельну ділянку, як і доказів отримання відмови у такій реєстрації з посиланням на перебування даного майна під арештом.

Таким чином, позивачем станом на момент звернення до суду не обґрунтовано наявність перешкод у реалізації ним своїх прав іпотекодержателя.

З огляду на викладене суд вважає, що позивачем не доведено порушення його права іпотекодержателя щодо звернення стягнення на предмет іпотеки через накладення на неї арешту державним виконавцем.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. (ст.4 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, лише порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Отже, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Як неодноразово звертав увагу Верховний Суд, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 зроблені такі висновки: порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Згідно ч.5 ст.177 ЦПК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких грунтуються позовні вимоги.

У відповідності до положень ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Як визначено в ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Фактично, як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем взагалі не вживалися заходи, спрямовані на звернення стягнення на предмет іпотеки. Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин позивач суду не надав.

Під час вирішення спору суд повинен з`ясувати наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного права або законного інтересу в правовідносинах, на захист яких подано позов, а також питання про наявність чи відсутність факту їх порушення, невизнання або оспорювання.

Таким чином задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем відповідно до вимог процесуального законодавства обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорювання) зазначеного права відповідачем.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися(зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Іншими словами, якщо особою не доведено указаних вище обставин, то їй має бути відмовлено у захисті.

Із урахування наведеного, суд на основі всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, приходить до переконання, що у задоволенні позовних вимог ТзОВ «Діджи фінанс» слід відмовити у повному обсязі за безпідставністю.

У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України у зв`язку із відмовою у позові понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

При вирішенні питання щодо стягнення на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч.1 ст.134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

У відповідності до частин першої - другої ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою-ч.2 ст.137 ЦПК України.

У відповідності до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до ч.3 ст.141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником відповідача долучено: ордер надання правової допомоги за договором від 0 листопада 2021 року; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат станом на 14 лютого 2022 року, в якому зазначено, що орієнтовний розмір витрат відповідача на правничу допомогу складає: онлайн зустріч з клієнтом, визначення і узгодження правової позиції(2 год.)-2000, 00 грн.; ознайомлення із матеріалами справи, вивчення правової позиції Верховного Суду та судової практики(3 год.)-3000,00 грн.; підготовка та складання відзиву(5 год.)-5000,00 грн., в всього на загальну суму 10000,00 грн.; виписку по банківському рахунку за період з 28 по 29 листопада 2021 року відповідно до якої прийнято від ОСОБА_1 оплату за надання правової допомоги згідно договору від 08 листопада 2021 року у сумі 10000,00 грн. та витяг з договору про надання правової допомоги від 08 листопада 2021 року, з якого слідує, що вказаний договір укладено між відповідачкою та адвокатським об`єднанням «БЕНЕ ПАКТУМ» у м. Тлумач 29 листопада 2021 року.

У ході розгляду справи представником відповідача не надано суду доказів на підтвердження розміру та обґрунтованості понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, зокрема не долучено не долучено акт виконаних робіт за договором про надання правової допомоги із детальним описом виконаних робіт(наданих послуг), розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги, а також до закінчення судових дебатів у справі не зроблено відповідну заяву про те, що вказані докази будуть подані ним протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 зазначено, що «склад та розмір витрат, пов"язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги(договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку(квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження. Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

У постанові від 09 жовтня 2020 року у справі №509/5043/17 Верховний Суд встановив, що на підтвердження понесених витрат на отримання правничої допомоги представник особи-адвокат надав суду копію договору про надання професійної правничої допомоги, копію ордера та квитанцію. Водночас представник не надав детальний опис робіт(наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а тому Суд прийшов до висновку про відсутність підстав для стягнення витрат на правничу допомогу.

У постанові від 23 листопада 2020 року у справі №638/7748/18 Верховний Суд прийшов до висновку, що неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги), позбавляє іншу сторону можливості спростувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що представником відповідача не надано суду детального опису робіт(наданих послуг), виконаних адвокатом, не долучено акт приймання-передачі наданих послуг, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги, а у долученому до матеріалів справі договорі про надання правової допомоги відсутній фіксований розмір гонорару за надання професійної правничої допомогу, суд приходить до переконання, що понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу не підлягають до стягнення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Яремчанський міський відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) про звільнення майна з-під арешту-відмовити.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс», місце знаходження: 04112, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, 8 м. Київ, код ЄДРПОУ 42649746.

Відповідач: ОСОБА_1 , проживає: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Третя особа: Яремчанський міський відділ державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ), місце знаходження: 78501, вул. Курортна, 4/2 м. Яремче Івано-Франківська область.

Повне судове рішення складено 30 травня 2022 року.

Головуючий суддя: Т.Л. Ваврійчук