Постанова

від 25.05.2022 по справі 669/1057/19

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2022 року

м. Хмельницький

Справа № 669/1057/19

Провадження № 22-ц/4820/744/22

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Янчук Т.О. (суддя-доповідач),

Грох Л.М., Ярмолюка О.І.,

секретаря: Чебан О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білогірського районного суду Хмельницької області від 30 листопада 2021 року (суддя Давидюк О.І.) за позовом ОСОБА_1 до Білогірської районної державної адміністрації Хмельницької області, правонаступником якої є Шепетівська районна державна адміністрація Хмельницької області, Товариства з обмеженою відповідальністю «К-ІНВЕСТ», треті особи на стороні відповідачів, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання недійсними розпоряджень та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння,

в с т а н о в и в :

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Білогірської районної державної адміністрації Хмельницької області, правонаступником якої є Шепетівська районна державна адміністрація Хмельницької області, Товариства з обмеженою відповідальністю «К-ІНВЕСТ» (далі - ТОВ «К-ІНВЕСТ») про визнання недійсними розпоряджень та витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до державного акта на право постійного користування землею, виданого 28 вересня 1993 року на підставі рішення Білогірської районної ради Хмельницької області від 18 липня 1991 року № 7, йому надано в постійне користування земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства на території Гулівецької сільської ради площею 50 га, якою він користується до цього часу.

В подальшому, на підставі вказаного державного акта на право постійного користування землею, його земельну ділянку було зареєстровано 05 липня 2018 року в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та присвоєно кадастровий номер 6820381500:05:004:0005, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 130695324 від 12 липня 2018 року, сформованого державним реєстратором Білогірської РДА.

Одночасно ним було виявлено, що площа сформованої земельної ділянки (кадастровий номер 6820381500:05:004:0005) становить 43,8877 га і є відмінною від площі земельної ділянки (50 га), яка була надана йому в постійне користування відповідно до правовстановлюючого документа.

За роз`ясненнями представників Білогірської РДА, позивачу стало відомо, що на 8 га землі, якими він користувався на підставі державного акту від 28.09.1993 року, за розпорядженням Білогірської РДА від 12 березня 2011 року № 79/2011-р надано дозвіл на оформлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 по 2 га кожній.

Згідно розпорядження Білогірської РДА від 12 квітня 2011 року № 136/2011-р прийнято рішення затвердити проекти землеустрою щодо відведення та передачу у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства вищезазначеним фізичним особам.

На підставі розпорядження Білогірської РДА від 12 квітня 2011 року № 136/2011-р на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 16 травня 2011 року було оформлено державні акти на право власності на земельні ділянки площею по 2 га кожній з кадастровими номерами: 6820381500:05:004:0001, 6820381500:05:004:0002, 6820381500:05:004:0003 та 6820381500:05:004:0004.

Позивач вказував, що наприкінці серпня 2019 року від ТОВ «К-ІНВЕСТ» йому стало відомо, що останнє набуло права власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 6820381500:05:004:0001, 6820381500:05:004:0002, 6820381500:05:004:0003 та 6820381500:05:004:0004 площею по 2 га кожна на підставі договорів купівлі-продажу, укладених з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , і має намір узгодити з ним умови надання в оренду перерахованих земельних ділянок.

Зазначає, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, ТОВ «К-ІНВЕСТ» присвоєно ідентифікаційний код 35796710, а його місцезнаходженням є будинок АДРЕСА_1 . Кінцевим бенефіціарним власником цієї юридичної особи значиться фізична особа ОСОБА_6 , який є також кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Білогір`я молокопродукт» (код 33707592), на молокозаводі якого, що розміщувався в смт. Білогір`я, працювали особи, яким було надано зазначені вище земельні ділянки Білогірською РДА і від імені яких в подальшому ці земельні ділянки відчужено ТОВ «К-ІНВЕСТ».

ОСОБА_1 вказував, що дії Білогірської РДА та ТОВ «К-ІНВЕСТ» фактично були узгоджені між собою з метою заволодіння землею, яка знаходилась в постійному користуванні позивача, і припинення його права постійного користування на 8 га землі Білогірською РДА та одночасне надання земельних ділянок працівникам юридичної особи, прямо пов`язаних з ТОВ «К-ІНВЕСТ», яке стало власником цих земель на даний час, та одночасне відчуження земельних ділянок фізичними особами для ТОВ «К-ІНВЕСТ», не були випадковістю.

Під час реєстрації в системі Держгеокадастру за ним права постійного користування земельною ділянкою на підставі державного акта на право постійного користування землею, виданого 28 вересня 1993 року, на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства на території Гулівецької сільської ради площею 50 га, його земельній ділянці, як останній з подрібненого масиву, було присвоєно кадастровий номер 6820381500:05:004:0005 та зменшено фактичну площу земельної ділянки у зв`язку з неправомірним безоплатним наданням Білогірською РДА його землі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які в подальшому відчужили її ТОВ «К-ІНВЕСТ».

Наведене також вбачається з графічного зображення плану зовнішніх меж землекористування, що відображений в Державному акті на право постійного користування землею від 28 вересня 1993 року і публічної кадастрової карти Держгеокадастру щодо земельних ділянок з кадастровими номерами 6820381500:05:004:0001, 6820381500:05:004:0002, 6820381500:05:004:0003, 6820381500:05:004:0004 площею по 2 га кожна та зареєстрованої за ним земельної ділянки з кадастровим номером 6820381500:05:004:0005 площею 43,8877 га.

Розпорядження Білогірської РДА від 12 березня 2011 року № 77/2011-р, розпорядження Білогірської РДА від 12 березня 2011 року № 79/2011-р та розпорядження Білогірської РДА від 12 квітня 2011 року № 136/2011-р позивач вважає недійсними, оскільки останні не відповідають вимогам законодавства та порушують його права на земельну ділянку, надану в постійне користування, і права землекористувача, визначені ст. 95 ЗК України.

Крім того, позивач вважає, що відсутні підстави припинення за ним права користування земельною ділянкою, які визначені в ст. 141 ЗК України, жодної з визначених законом підстав для припинення його права користування земельною ділянкою в Білогірської РДА не було, про що свідчить зміст самого розпорядження.

При цьому, посилання в розпорядженні від 12 березня 2011 року № 77/2011-р на добровільну відмову ОСОБА_1 від права постійного користування землею є безпідставним, не конкретизованим і сумнівним, оскільки він користувався своєю землею до цього часу і жодних власників чи орендарів там не з`являлось, жодних мотивів погодитись на вилучення у нього землі і передачу її фізичним особам, які не мали жодного відношення до ведення селянського господарства, у нього не було і не могло бути.

Посилаючись на зазначене позивач просив суд:

- визнати недійсними розпорядження Білогірської РДА від 12 березня 2011 року № 77/2011-р «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою», розпорядження Білогірської РДА від 12 березня 2011 року № 79/2011-р «Про надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність за межами населених пунктів», розпорядження Білогірської РДА від 12 квітня 2011 року № 136/2011-р «Про затвердження проектів із землеустрою для відведення земельних ділянок і передачу земельних ділянок у приватну власність»;

- витребувати в ТОВ «К-ІНВЕСТ» земельні ділянки з кадастровими номерами 6820381500:05:004:0001, 6820381500:05:004:0002, 6820381500:05:004:0003 та 6820381500:05:004:0004 площею 2 га кожна, що розташовані на землях Гулівецької сільської ради Білогірського району Хмельницької області у постійне користування ОСОБА_1 .

Ухвалою Білогірського районного суду Хмельницької області від 02 жовтня 2019 року задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову. Накладено арешт на земельні ділянки з кадастровими номерами: 6820381500:05:004:0001, 6820381500:05:004:0002, 6820381500:05:004:0003 та 6820381500:05:004:0004, площею 2 га кожна, що розташовані на землях Гулівецької сільської ради Білогірського району Хмельницької області (т. 1 а. с. 35).

Ухвалою Білогірського районного суду Хмельницької області від 07 серпня 2020 року до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, залучено ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Ухвалою Білогірського районного суду Хмельницької області від 09 листопада 2021 року залучено правонаступника відповідача Білогірської районної державної адміністрації Хмельницької області - Шепетівську районну державну адміністрацію Хмельницької області.

Рішенням Білогірського районного суду Хмельницької області від 30 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено.

Заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Білогірського районного суду Хмельницької області від 02 жовтня 2019 року в справі № 669/1057/19, скасовано.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволені позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог. Суд дійшов висновку, що позивач ОСОБА_1 був обізнаний про факт припинення його права постійного користування на спірні земельні ділянки загальною площею 8 га, на відмову від яких він надав добровільну згоду.

Позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б вказували на те, що ТОВ «К-ІНВЕСТ» незаконно набуло у власність земельні ділянки з кадастровими номерами 6820381500:05:004:0001, 6820381500:05:004:0002, 6820381500:05:004:0003 та 6820381500:05:004:0004. Твердження позивача ОСОБА_1 про факт змови між відповідачем Білогірською РДА та відповідачем ТОВ «К-ІНВЕСТ» з метою заволодіння вказаною землею поза його, позивача, волею є не що іншим як його припущенням, яке також жодними належними та допустимими доказами не підтверджується. До того ж, спірні земельні ділянки були надані Білогірською РДА у власність ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в 2011 році, а право власності за ТОВ «К-ІНВЕСТ» було зареєстровано лише в 2016 році.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення Білогірського районного суду Хмельницької області від 30 листопада 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування скарги зазначав, що обставини справи свідчать про те, що дії Білогірської РДА Хмельницької області та ТОВ «К-ІНВЕСТ» були узгоджені між собою з метою заволодіння землею, яка знаходилась у постійному користуванні позивача.

Жодної із визначених законом підстав для припинення його права користування земельною ділянкою у Білогірської РДА не було, про що свідчить зміст розпорядження.

Посилання Білогірської РДА у розпорядженні №77/2011 на врахування відмови землекористувача від права постійного користування землею не знайшло в суді свого підтвердження. Відповідачі не надали суду доказів того, що ОСОБА_1 , як постійний землекористувач, відмовлявся від права постійного користування землею або просив припинити таке право повністю чи частково.

Відповідачами в судовому засіданні не підтверджено, що спірними земельними ділянками володіли та користувались із 2011 року гр. ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , а з 2016 року - ТОВ «К-ІНВЕСТ».

У позивача не було жодних мотивів погодитись на вилучення землі і передачу її безоплатно фізичним особам, які не мали жодного відношення до ведення селянського господарства, оскільки позивач постійно займається сільськогосподарським виробництвом.

Відповідачі не надали суду в якості доказу жодної заяви від позивача, у якій той вимагає припинити або добровільно відмовляється від права постійного користування землею з тих чи інших міркувань, що була вилучена Білогірською РДА та роздана працівникам місцевого молокозаводу.

А тому висновки суду першої інстанції про наявність добровільної відмови позивача від права постійного користування частиною земельної ділянки, належної йому на праві постійного користування, не відповідають фактичним обставинам справи та є результатом неправильної оцінки доказів по справі з підстав їх належності і допустимості.

Посилання суду на такі докази як лист ПП «Поділляінвентарбюро» від 06 лютого 2020 року № 4, уточнюючий лист від 18 лютого 2020 року № 5, та лист від 17 травня 2021 року № 26 з наданою суду технічною документацією; повідомлення Ізяславського управління ДФС у Хмельницькій області від 07 лютого 2020 року № 191/22-01-52-04/10 з доданими до нього податковими деклараціями та відомостями про наявність земельних ділянок; лист державного реєстратора від 04 березня 2020 року № 410, свідчить про неправильну оцінку зазначених доказів з підстав їх належності та, як наслідок, вказує на невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки вказаними документами не підтверджується наявність заяви позивача до Білогірської РДА про добровільну відмову від права постійного користування землею. Жоден із вище перелічених судом документів ніколи не може бути підставою для прийняття розпорядження про припинення права користування землею.

Не є належними доказами листи Білогірської РДА від 04 листопада 2019 року № 172/599-02-15 та листи відділу у Білогірському районі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 04 листопада 2019 року № 29-22-0.19-609/103-19 та від 07 листопада 2019 року № 29-22-0.19-616/103-19, оскільки останні відображають позицію Білогірської РДА, яка порушила закон і без наявності заяви позивача про добровільну відмову від права постійного користування землею, відібрала у нього частину землі.

Судом надано неправильну оцінку показанням свідків, як доказу факту добровільної відмови ОСОБА_1 від права користування земельною ділянкою площею 8 га: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 . Жоден із свідків не підтвердив, що безпосередньо бачив заяву позивача про добровільну відмову від права користування землею і не повідомляли її зміст та не пред`являли копій будь-яких заяв позивача; разом із тим свідки зазначили, що ОСОБА_1 у їх присутності не писав і не подавав заяви про добровільну відмову від права користування землею; свідки висловили припущення, що оскільки оскаржувані розпорядження прийняті, то ймовірно, що була заява про відмову, підставою якої свідки зазначали суспільну необхідність у побудові очисних споруд. Разом із тим їх показання не узгоджуються зі змістом розпоряджень Білогірської РДА, тому що згідно цих документів було припинено право користування позивача землею та надано землю для ведення особистого селянського господарства фізичним особам, тобто земля не вилучалась з підстав суспільної необхідності і не відводилась під будівництво очисних споруд.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «К-ІНВЕСТ» просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі, застосувати строк позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 . Рішення Білогірського районного суду Хмельницької області від 30 листопада 2021 року вважає законним та обґрунтованим.

Зазначає, що позивач у позові намагається ввести суд в оману, безпідставно посилаючись на те, що він не надавав добровільної відмови від права постійного користування спірними земельними ділянками і про факт припинення у 2011 році права постійного користування ним частиною земельної ділянки площею 8 га йому не було нічого відомо.

Факт надання згоди на припинення права постійного користування земельною ділянкою 8 га ОСОБА_1 підтверджується копією відповіді Білогірської РДА від 04.11.2019 №172/599-02-15/2019 та копіями відповідей Відділу у Білогірському районі ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області від 04.11.2019 №29-22-0.19-609/103-19 та від 07.11.2019 №29-22-0.19-616/103/19, а також показаннями свідків.

В судове засідання апелянт ОСОБА_1 та його представник адвокат Хомяк О.М. не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток.

Від представника апелянта ОСОБА_13 уже вдруге надійшла заява до апеляційного суду про відкладення розгляду справи на іншу дату, у зв`язку з його зайнятістю в розгляді іншої справи.

Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» («Alimentaria Sanders S.A. v. Spain», рішення від 7 липня 1989 року, заява №11681/85, п. 35) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

28 квітня 2022 року ОСОБА_1 та його представник адвокат Хомяк О.М. отримали судові повістки про виклик у судове засідання, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення судових повісток, тобто вони повідомлені належним чином про дату, час і місце розгляду справи в апеляційному суді.

Адвокат Хомяк О.М звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв`язку із необхідністю відрядження до м. Львова, що пов`язано із участю у судовому розгляді іншої справи. Таке клопотання направляється вже вдруге.

Оскільки поважність причини неявки представника позивача, адвоката Хомяка О.М., не встановлена, ОСОБА_1 реалізував своє право на викладення відповідних аргументів у апеляційній скарзі, та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), апеляційний суд вважає за потрібне розглянути справу в даному судовому засіданні.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце слухання справи повідомлені належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин ( ч. 4 ст. 376 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що відповідно до державного акта на право постійного користування землею, виданого 28 вересня 1993 року на підставі рішення Білогірської районної ради народних депутатів Білогірського району Хмельницької області від 18 липня 1991 року № 7, позивачу ОСОБА_1 надано в постійне користування земельну ділянку площею 50 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території Гулівецької сільської ради (т. 1 а. с. 13).

Як вбачається із довідки АБ №609426 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ), 16.05.1997 року зареєстровано Фермерське господарство «Дружба», правовий статус юридична особа, керівник ОСОБА_1 (т. 4 а. с. 27). За статутом Фермерського господарства затвердженого рішенням засновника ОСОБА_1 від 07.12.2012 року, головою фермерського господарства є його засновник ОСОБА_1 (т. 4 а. с. 28-35).

Згідно розпорядження голови Білогірської РДА від 12 березня 2011 року № 77/2011-р «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» зазначено про врахування добровільної відмови ОСОБА_1 від права постійного користування земельною ділянкою, припинено право постійного користування земельною ділянкою площею 8 га, в тому числі рілля - 8 га, наданою ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства на території Гулівецької сільської ради, а також запропоновано ОСОБА_1 переоформити у встановленому законом порядку право оренди земельної ділянки площею 42 га (т. 1 а. с. 20, 139-140).

В подальшому, розпорядженням голови Білогірської РДА Заріцького В.В. від 12 березня 2011 року № 79/2011-р «Про надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність за межами населених пунктів» надано дозвіл громадянам на оформлення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства з земель державної власності згідно з додатком, а саме: ОСОБА_2 , с. Корниця, орієнтовна площа земельної ділянки 2 га; ОСОБА_3 , с. Великі Калетинці, орієнтовна площа земельної ділянки 2 га; ОСОБА_4 , смт. Білогір`я, орієнтовна площа земельної ділянки 2 га; ОСОБА_5 , смт. Білогір`я, орієнтовна площа земельної ділянки 2 га (т. 1. а. с. 21-22).

ТОВ «Експертно-консалтингова фірма «Власна справа» розроблено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства громадянам ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (т. 3 а. с. 73-198).

Розпорядженням заступника голови Білогірської РДА від 12 квітня 2011 року № 136/2011-р «Про затвердження проектів із землеустрою для відведення земельних ділянок і передачу земельних ділянок у приватну власність» затверджено проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства та передано у власність земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства згідно з додатком, а саме: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 земельні ділянки площею по 2 га кожній (т. 1 а. с. 23).

На підставі розпорядження Білогірської РДА від 12 квітня 2011 року № 136/2011-р на ім`я ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було оформлено та видано державні акти на право власності на земельні ділянки площею по 2 га кожній з кадастровими номерами: 6820381500:05:004:0001 (дата державної реєстрації земельної ділянки - 19 квітня 2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 909839368203), 6820381500:05:004:0002 (дата державної реєстрації земельної ділянки - 19 квітня 2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 9098411468203), 6820381500:05:004:0003 (дата державної реєстрації земельної ділянки - 15 березня 2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 909844068203) та 6820381500:05:004:0004 (дата державної реєстрації земельної ділянки - 15 березня 2016 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 909845868203). (т. 1 а. с. 24-27; т. 3 а. с. 75-198).

Як вбачається з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 15 липня 2016 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дяченком В.А. було внесено запис про право власності (номер запису про право власності: 15498921, дата та час державної реєстрації: 15 липня 2016 року 11:26:04) на земельну ділянку з кадастровим номером 6820381500:05:004:0001 площею 2 га за ТОВ «К-ІНВЕСТ» на підставі договору купівлі-продажу від 15 липня 2016 року реєстровий № 2347, посвідченого цим же нотаріусом (т. 1 а.с. 24).

15 липня 2016 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дяченком В.А. було внесено запис про право власності (номер запису про право власності: 15499542, дата та час державної реєстрації: 15 липня 2016 року 11:37:40) на земельну ділянку з кадастровим номером 6820381500:05:004:0002 площею 2 га за ТОВ «К-ІНВЕСТ» на підставі договору купівлі-продажу від 15 липня 2016 року реєстровий № 2349, посвідченого цим же нотаріусом (т. 1 а. с. 25).

15 липня 2016 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дяченком В.А. було внесено запис про право власності (номер запису про право власності: 15503361, дата та час державної реєстрації: 15 липня 2016 року 11:48:44) на земельну ділянку з кадастровим номером 6820381500:05:004:0003 площею 2 га за ТОВ «К-ІНВЕСТ» на підставі договору купівлі-продажу від 15 липня 2016 року реєстровий № 2351, посвідченого цим же нотаріусом (т. 1 а. с. 26).

15 липня 2016 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Дяченком В.А. було внесено запис про право власності (номер запису про право власності: 15504431, дата та час державної реєстрації: 15 липня 2016 року 12:03:14) на земельну ділянку з кадастровим номером 6820381500:05:004:0004 площею 2 га за ТОВ «К-ІНВЕСТ» на підставі договору купівлі-продажу від 15 липня 2016 року реєстровий № 2353, посвідченого цим же нотаріусом (т. 1 а. с. 27).

З листа ПП «Поділляінвентарбюро» від 06 лютого 2020 року № 4, уточнюючого листа від 18 лютого 2020 року № 5 та листа цього ж підприємства від 17 травня 2021 року № 26 з наданою суду технічною документацією вбачається, що позивач ОСОБА_1 21 квітня 2015 року звернувся до ПП «Поділляінвентарбюро» із заявою про виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) орієнтовною площею 43,8877 га для ведення фермерського господарства, яка знаходилася на праві постійного користування на підставі державного акта на право постійного користування землею, виданого йому 28 вересня 1993 року (т. 1 а. с. 236-248; т. 2 а. с. 28; т. 3 а. с. 53-72).

05 липня 2018 року державним реєстратором Білогірської РДА було внесено запис про право власності ОСОБА_1 (номер запису про право власності: 26995909, дата та час державної реєстрації: 05 липня 2018 року 12:26:14) на земельну ділянку з кадастровим номером 6820381500:05:004:0005 площею 43,8877 га для ведення фермерського господарства на підставі державного акта на право постійного користування землею, виданого 28 вересня 1993 року (т. 1 а. с. 14 (зворот)).

Також, з повідомлення Ізяславського управління ДФС у Хмельницькій області від 07 лютого 2020 року № 191/22-01-52-04/10 з доданими до нього податковими деклараціями та відомостями про наявність земельних ділянок, довідки з ЄДРПОУ АБ № 609426 та статуту ФГ «Дружба», наданих державним реєстратором листом від 04 березня 2020 року № 410, слідує, що земельна ділянка площею 43,8877 га з кадастровим номером 6820381500:05:004:0005 знаходиться в користуванні ФГ «Дружба» (код ЄДРПОУ 14162338), засновником та головою якого є позивач ОСОБА_1 , і вказана земельна ділянка включена до податкових розрахунків фіксованого сільськогосподарського податку за 2011-2015 рр. та до податкових декларацій платника єдиного податку четвертої групи в 2016-2019 рр. (т. 1 а. с. 156-215; т. 2 а. с. 30; т. 4 а. с. 27-35).

На час надання засновнику Фермерського господарства «Дружба» ОСОБА_1 відповідно до державного акта від 28.09.1993 року права постійного користування земельною ділянкою площею 50 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території Гулівецької сільської ради, діяв ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, який у відповідній редакції передбачав таке регулювання відносин щодо права постійного користування земельною ділянкою:

Постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку (частина друга статті 7 зазначеного кодексу (тут і далі - у редакції, чинній на час надання спірної земельної ділянки засновникові)). Право постійного користування землею посвідчували державні акти. Їх видавали та реєстрували сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів (частина перша статті 23 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передавалися у власність або надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди, включаючи присадибний наділ (частина перша статті 50 вказаного кодексу). Землю у постійне користування надавали Ради народних депутатів, зокрема і для ведення громадянами України селянського (фермерського) господарства (пункт 1 частини п`ятої статті 7 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздив з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подавали до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписував голова створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, повідомляли про їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки. Можливими були також інші обґрунтування щодо виділення земельної ділянки (частини перша та друга статті 51 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Право користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося, зокрема, у разі припинення діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

На час заснування ФГ «Дружба» відносини, пов`язані зі створенням і діяльністю селянських (фермерських) господарств, регулював Закон України «Про селянське (фермерське ) господарство «від 20 грудня 1991 року (далі Закон № 2009-XII в редакції, чинній на час створення ФГ «Дружба» ), приписи якого були спеціальними до відповідних приписів інших Законів України, зокрема і до ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року:

Селянське (фермерське) господарство було формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Інтереси селянського (фермерського) господарства перед підприємствами, установами та організаціями, окремими громадянами представляв голова господарства. На його ім`я видавався Державний акт на право приватної власності на землю або Державний акт на право постійного користування землею; з головою селянського (фермерського) господарства укладався договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, складалися інші документи відповідно до законодавства України (частини перша, четверта та п`ята статті 2 Закону № 2009-XII).

Право на створення селянського (фермерського) господарства мав кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив таке бажання, мав документи, що підтверджують його здатність займатися сільським господарством, і пройшов конкурсний відбір. Першочергове право на створення селянського (фермерського) господарства надавалося громадянам, які проживали в сільській місцевості і мали необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві (частина перша статті 4 Закону № 2009-XII).

Земельні ділянки громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства передавалися у приватну власність і надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди. У постійне користування земля надавалася громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства із земель, що перебували у державній власності. У тимчасове користування земельні ділянки надавалися, зокрема, із земель запасу, а також могли надаватися із земель лісового та водного фондів (частина друга статті 4 Закону № 2009-XII).

Громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подавали до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. У заяві зазначали: бажані розмір і місце розташування ділянки, кількість членів селянського (фермерського) господарства, документально підтверджували їх досвід роботи в сільському господарстві та наявність кваліфікації або спеціальної підготовки, обґрунтування щодо розмірів земельної ділянки і перспектив діяльності селянського (фермерського) господарства (частина перша статті 5 Закону № 2009-XII).

Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягало у 30-денний строк державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) й одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набувало статусу юридичної особи, одержувало печатку з його найменуванням і адресою, відкривало розрахунковий та інші рахунки в установах банку, вступало у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнавалося державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону (частини перша та друга статті 9 Закону № 2009-XII).

Діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється у разі припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою у випадках, передбачених статтями 27 і 28 Земельного кодексу України (пункт 2 частини першої статті 29 Закону № 2009-XII).

За змістом наведених приписів на час створення ФГ «Дружба» можливість реалізації права на створення селянського (фермерського) господарства була підпорядкована фактичному одержанню громадянином, зокрема, права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства. Наявність у засновника визначеного законом права на земельну ділянку була однією з умов державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Більше того, право користування земельною ділянкою мало припинятися з припиненням діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), а припинення права користування земельною ділянкою мало наслідком припинення діяльності цього господарства (пункт 2 частини першої статті 29 Закону № 2009-XII).

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки інакше, ніж за її цільовим призначенням (пункт 1 частини першої статті 40 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), а також юридичні наслідки її використання не за цільовим призначенням (пункт 7 частини першої статті 27, частина друга статті 29, частина перша статті 88 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року), надана громадянину у встановленому порядку для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка за її правовим режимом була та є такою, яку слід використовувати виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб цього громадянина.

Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 2 Закону № 2009-XII). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство.

Ураховуючи наведене, з моменту створення ФГ «Дружба» відбулася фактична заміна постійного землекористувача, і обов`язки останнього перейшли до селянського (фермерського) господарства з дня його державної реєстрації. Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно як суб`єкт підприємницької діяльності могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. Відповідно, з часу державної реєстрації цього господарства воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник. Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 10 квітня 2019 року (пункти 23-29) й ухвалі від 13 листопада 2019 року (пункти 17-18) у справі № 275/82/18, а також у постанові від 1 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (пункти 6.24-6.29) щодо належності права на продовження договірних відносин з користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства саме такому господарству, а не його засновникові.

01 січня 2002 року набрав чинності ЗК України від 25 жовтня 2001 року, згідно з частиною першою статті 92 якого право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Вичерпний перелік осіб, які могли набувати земельні ділянки у постійне користування, був визначений у частині другій статті 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року. Фермерські господарства та фізичні особи до вказаного переліку не належали. Але у пункті 6 розділу Х «Перехідні положення» зазначеного кодексу було передбачено, що громадяни та юридичні особи, які вже мали у постійному користуванні земельні ділянки, не могли мати їх на такому праві та повинні були у визначений строк переоформити право власності або право оренди на них відповідно до встановленого порядку. При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду її строк мав визначатися відповідно до закону.

22 вересня 2005 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 5-рп/2005, згідно з яким визнав неконституційним пункт 6 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України від 25 жовтня 2001 року щодо обов`язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди. Конституційний Суд України вказав, що немає підстав визнавати неконституційною статтю 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, оскільки використання у ній терміна «набувають» (який означає «ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь») вказує на те, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення (абзац 11 пункту 5.3 мотивувальної частини вказаного рішення).

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України від 25 жовтня 2001 року не є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства (див. аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц (реєстровий номер 85174518)). Тому право постійного користування земельною ділянкою, яке від засновника перейшло до ФГ «Дружба», не припинилося через зміни у земельному законодавстві.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Оскільки право ОСОБА_1 як фізичної особи не порушено, тому в задоволенні позову слід відмовити.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову підлягає залишенню в силі, проте мотивувальна частина рішення місцевого суду підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини у редакції цієї постанови.

Оскільки апеляційним судом змінено тільки мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, підстави для перерозподілу судового збору відсутні.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Білогірського районного суду Хмельницької області від 30 листопада 2021 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції даної постанови.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 30 травня 2022 року.

Судді Т.О. Янчук

Л.М. Грох

О.І. Ярмолюк