Постанова

від 30.05.2022 по справі 910/12755/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" травня 2022 р. Справа№ 910/12755/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Інститут транспорту нафти" на рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 (повне рішення складено 29.12.2020)

у справі №910/12755/20 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінниця-Енергосервіс»

до Акціонерного товариства "ІНСТИТУТ ТРАНСПОРТУ НАФТИ"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ФОРТУНА-БЕЗПЕКА"

про стягнення 78 387,12 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі № 910/12755/20 позов задоволено повністю; вирішено стягнути з Акціонерного товариства «Інститут транспорту нафти» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гудс Сток» заборгованість у сумі 78 387,12 грн. та витрати зі сплати судового збору у сумі 2102,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі № 910/12755/20 про стягнення 78 387, 12 грн. заборгованості та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Гудс Сток» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до АТ «Інститут транспорту нафти» про стягнення заборгованості 78 387, 12 грн. за надані послуги охорони.

Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором про надання послуг з охорони від 04.10.2018, право вимоги за яким позивач набув на підставі договору №01-1/12 про відступлення права вимоги від 28.12.2018.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі № 910/12755/20 позов задоволено повністю.

Задовольняючи заявлені позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем документально доведено наявність боргу відповідача за договором про надання послуг з охорони від 04.10.2018 по сумі 78387,12 грн., право вимоги щодо якого набуто позивачем за договором №01-1/12 про відступлення права вимоги від 28.12.2018.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що зроблені судом першої інстанції висновки є неправильними і не відповідають встановленим ним же обставинам, що вказані у рішенні; крім того такі висновки є незаконними, так як зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права.

Згідно доводів апеляційної скарги:

- позивач за договором про відступлення набув право вимоги за конкретним актом виконаних робіт - від 28.12.2018 за листопад 2018 року на суму 78 387, 12 грн., тоді як акт про надання послуг №2 від 30.11.2018 є підтвердженням надання послуг охорони і підтвердженням виконання третьою особою обов`язку із надання таких послуг відповідачу;

- так як у відповідача не було зобов`язань за актом від 28.12.2018 за листопад 2018 року на суму 78 387, 12 грн., а вимоги за актом від 30.11.2018 за листопад 2018 року на суму 78 387, 12 грн. позивачу за договором про відступлення передані не були, у відповідача взагалі не може бути будь-яких зобов`язань перед позивачем;

- відповідач не заперечував правомірності договору про охорону чи свої зобов`язання за ним, однак вказував, що у нього немає зобов`язань за актом від 28.12.2018 за листопад 2018 на суму 78 387, 12 грн., право вимоги конкретно за яким набув позивач;

- письмовий зміст договору про відступлення не може оцінюватися як помилка по відношенню до відповідача, відповідач не був стороною цього договору про відступлення та не погоджував його умов;

- перекладаючи усі наслідки нібито помилки позивача та третьої особи на відповідача, суд тим самим діє непропорційно та свавільно, підміняючи дійсний зміст письмових доказів у справі своїми довільними оцінками та висновками;

- надану позивачем разом із відповіддю на відзив додаткову угоду № 1 від 31.12.2018 до договору № 01-1/12 про відступлення прав вимоги суд повинен був оцінювати критично та у взаємозв`язку із іншими доказами, котрі не підтверджують її існування до моменту після звернення позивача до суду; додаткова угода не може вважатись достовірним доказом в розумінні ст. 79 ГПК України, так як спрямована на виправлення негідного для позивача змісту доказів поданих разом із позовом; відтак подання позивачем додаткової угоди спрямовано на створення хибного уявлення про дійсні обставини справи;

- звернення позивача до суду через півтора роки (22.02.2019 - 31.08.2020) з моменту останньої претензії до відповідача та відсутність будь-яких звернень до відповідача протягом цього часу, а також неучасть у справі третьої особи та оперативне «створення» позивачем додаткової угоди №1 від 31.12.2018 із третьою особою - не дають підстав для іншого висновку, аніж як про те, що позивач діє спільно із третьою особою та має намір повторно отримати від відповідача грошові кошти, що уже фактично сплачені відповідачем третій особі;

- зміст письмового повідомлення позивача від 30.01.2019 не вказує про особу нового кредитора і суд першої інстанції взагалі не обґрунтував того, як це повідомлення свідчить про те, що новим кредитором є саме позивач; натомість суд обмежився лише тим, що повідомлення містило інформацію про відступлення права вимоги;

- жодних доказів надсилання чи вручення відповідачу повідомлення ТОВ «Фортуна-Безпека» від 10.12.2018 у справі немає, висновок суду про повідомлення ТОВ «Фортуна-Безпека» відповідача про відступлення права вимоги є абсолютно необґрунтованим, суперечить письмовим доказам у справі, фактично є придуманим, відтак не може оцінюватись інакше як свавільний;

- позивач набув право вимоги за зобов`язанням, яке не є дійсним по відношенню до відповідача, тобто відповідач не є зобов`язаним по такому зобов`язанню.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду у зв`язку з перебуванням судді Ткаченко Б.О. на лікарняному більше 14 днів, що перешкоджає розгляду справи у встановлений строк, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду колегією суддів у визначеному складі відкрито апеляційне провадження, ухвалено здійснювати розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

До матеріалів справи від Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінниця-Енергосервіс» надійшло клопотання, згідно з яким заявлено здійснити процесуальне правонаступництво у справі № 910/12755/20, замінивши позивача - ТОВ «Гудс Сток» на правонаступника по договору № 04/01/2021 від 04.01.2021 року - ТОВ «Вінниця-Енергосервіс», код ЄДРПОУ 37058475.

Від відповідача АТ «Інститут транспорту нафти» надійшли письмові заперечення проти клопотання про правонаступництво, в яких відповідач стверджуючи, що ТОВ «Вінниця-Енергоінвест» набуто право вимоги за зобов`язанням стосовно якого у цій справі спору немає, та зміст якого не вказує про те, що відповідач є його стороною, просить відмовити в заміні позивача у цій справі.

За розглядом отриманого клопотання, апеляційний господарський суд виходив з наступних обставин.

Предметом позовних вимог у даній справі є стягнення заборгованості, що виникла з договору про надання послуг з охорони від 04.10.2018, укладеного між ТОВ «Фортуна-безпека» та АТ «Інститут транспорту нафти», право вимоги за яким позивач (ТОВ «Гудс Сток») набув на підставі договору №01-1/12 про відступлення права вимоги від 28.12.2018.

Після відкриття апеляційного провадження у даній справі, між ТОВ «Гудс Сток» та ТОВ «Вінниця-Енергосервіс» було укладено договір № 04/01/2021 про відступлення права вимоги (цесії), за умовами якого кредитор (ТОВ «Гудс Сток» безоплатно відступає, а новий кредитор (ТОВ «Вінниця-Енергосервіс») набуває право вимоги щодо виконання зобов`язання АТ «Інститут транспорту нафти» у вигляді оплати за послуги охорони в листопаді 2018 року на загальну суму 78 387, 12 грн., а також 2 102,00 грн. витрат на оплату судового збору по справі № 910/12755/20; загальна сума заборгованості складає 80 489, 12 грн.

Згідно з п. 3.1 договору № 04/01/2021 про відступлення права вимоги (цесії) сторони узгодили, що передача документів на виконання п. 1.1 цього договору оформлюється шляхом підписання кредитором та новим кредитором акту прийому-передачі документів повноважними представниками кредитора та нового кредитора в момент фактичної передачі зазначених документів.

Акт прийому-передачі документів по договору №04/01/2021 про відступлення права вимоги (цесії) датований 04.01.2021 та підтверджує передачу новому кредитору (ТОВ «Вінниця-Енергосервіс»), зокрема: оригіналу договору № 01-1/12 від 28.12.2018 з актом прийому-передачі документів; копії договору про надання послуг з охорони від 04.10.2018 з додатками; оригіналу акту від 30.11.2018 на суму 78 387, 12 грн., що скріплений печатками ТОВ «Фортуна-Безпека» та ПАТ «Інститут транспорту нафти» та інші.

Згідно п. 5.1 договору № 04/01/2021 про відступлення права вимоги (цесії) даний договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін.

Договір відступлення підписаний уповноваженими представниками ТОВ «Гудс Сток» та ТОВ «Вінниця-Енергосервіс», скріплений їх печатками.

Частиною 1 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно із ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Аналогічні положення законодавства застосовуються до форми правочину про заміну боржника у зобов`язанні (ст. 521 ЦК України).

Відповідно до положень статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як передбачено ч. 1 ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до положень ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За встановлених обставин, судова колегія дійшла висновку, що ТОВ «Вінниця-Енергосервіс» є стороною за договором про надання послуг з охорони від 04.10.2018 з правом вимоги до боржника (ПАТ «Інститут транспорту нафти») виконання зобов`язань щодо оплати за послуги охорони у листопаді 2018 на загальну суму 78 387, 12 грн., а тому позовні вимоги про стягнення боргу у даній справі стосуються його прав та законних інтересів.

Наведеними обставинами, доданими до клопотання документами відповідно до оцінки їх судом, спростовуються доводи відповідача, що зі змісту договору № 04/01/2021 взагалі не випливає, що він стосується спірного у цій справі договору №01-1/12 про відступлення права вимоги від 28.12.2018, у договорі не вказано про які саме послуги охорони в листопаді 2018 йдеться, а це не дає змоги встановити чи дійсно у відповідача є зобов`язання із оплати таких послуг та чи має таке зобов`язання відношення до цієї справи тощо.

Окрім того, відповідачем у встановленому законом порядку не спростовано презумпцію правомірності правочину, унормованої ст. 204 ЦК України, то підстави для відмови в задоволенні клопотання про заміну сторони на його правонаступника за вищевикладених посилань відповідача відсутні.

Питання про заміну сторони у справі її правонаступником вирішується судом у порядку, передбаченому статтею 52 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 52 ГПК України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов`язків від однієї особи до іншої. Виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо пов`язане з переходом матеріальних прав між такими особами. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб`єкта права або обов`язку у правовідношенні, коли новий суб`єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов`язки попередника. Процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони у матеріальному правовідношенні її правонаступником). У зв`язку з цим для вирішення судом питання про процесуальну заміну сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.

У кожному конкретному випадку для вирішення питання про можливість правонаступництва господарському суду слід аналізувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

Основою процесуального правонаступництва є правонаступництво у матеріальному праві, яке настало після відкриття провадження у справі. Виходячи з цього, особливості здійснення процесуального правонаступництва визначаються особливостями норм матеріального права, що регулюють перехід прав та обов`язків у матеріальних правовідносинах від особи до її правонаступника, або в інших випадках зміни сторони у правовідносинах, з яких виник спір.

Вирішуючи питання про правонаступництво, суд досліджує обставини передачі прав кредитора новому кредитору та встановлює відповідність їх підставам, визначеним законодавством. У процесі дослідження цих обставин судом може бути встановлено недійсність передання кредитором своїх прав іншій особі (наприклад, нікчемність відповідного договору відступлення права вимоги).

Отже, процесуальне правонаступництво, передбачене статтею 52 ГПК України, це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні.

Таким чином, судом враховано, що сплата суми судового збору не є зобов`язанням в розумінні положень статті 509 Цивільного кодексу України, відповідно відсутні підстави здійснювати заміну сторони в порядку процесуального правонаступництва в частині вимоги 2 102,00 грн. витрат на оплату судового збору по справі № 910/12755/20.

При цьому, апеляційний господарський суд виходить із правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28.03.2018 у справі № 906/110/16, на яку посилається скаржник де, зокрема, відхилені доводи Відповідача щодо неможливості правонаступництва частини прав стягувача, адже положення статті 25 ГПК України не містять такої заборони, тоді як відповідно до норм матеріального права (стаття 514 Цивільного кодексу України) можлива заміна кредитора в зобов`язання не в повному обсязі, а нормами процесуального права (стаття 23 ГПК України) передбачене подання у зв`язку з цим позову кількома позивачами.

Враховуючи ту обставину, що за договором про відступлення права вимоги №04/01/2021 про відступлення права вимоги (цесії) ТОВ «Вінниця-Енергосервіс» набуло прав кредитора за договором про надання послуг з охорони від 04.10.2018 з правом вимоги до боржника (ПАТ «Інститут транспорту нафти») виконання зобов`язань щодо оплати за послуги охорони у листопаді 2018 на загальну суму 78 387, 12 грн., тобто відбулась фактична заміна кредитора у зобов`язанні, судова колегія дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання ТОВ «Вінниця-Енергосервіс» про заміну позивача правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю «Вінниця-Енергосервіс».

Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.05.2022 за розглядом клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінниця-Енергосервіс» про заміну сторони її правонаступником у даній справі № 910/12755/20 - Товариство з обмеженою відповідальністю «Гудс Сток» (ідентифікаційний код 42056925) замінено на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю «Вінниця-Енергосервіс» (21022, м. Вінниця, вул. Зулінського 21-А, ідентифікаційний код 37058475).

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

04.10.2018 між ТОВ «Фортуна-Безпека» (виконавець, третя особа) та ПАТ «Інститут транспорту нафти» (замовник, відповідач) укладений договір про надання послуг з охорони, відповідно до умов якого виконавець зобов`язується надати замовнику послуги з охорони, зазначені у додатку 1, який є невід`ємною частиною цього договору, а замовник - прийняти та оплатити послуги.

Відповідно до п.5.2.-5.4 договору та згідно із додатком 1 до договору місце надання послуги: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 60 - літера А; кількість постів охорони - 2. Кількість охоронців на посту - 1 чол; тривалість зміни: 24 год.

Строк надання послуги: з 04 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року (п.5.1. договору).

Пунктом 3.1 договору про надання послуг з охорони від 04.10.2018 визначено, що щомісячна оплата становить 78 387, 12 грн., в тому числі ПДВ - 12 064, 52 грн.

Відповідно до п.4.1. договору про надання послуг з охорони від 04.10.2018, розрахунки проводяться шляхом передоплати замовником після пред`явлення виконавцем рахунка на оплату послуг протягом 5 (п`яти) днів з дати підписання договору.

На підтвердження факту надання виконавцем послуг до 5 (п`ятого) числа місяця, наступного за розрахунковим, складається відповідний акт та надається замовнику (п.4.2. договору).

Згідно із актом надання послуг №2 від 30.11.2018 ТОВ «Фортуна-Безпека» надано, а ПАТ «Інститут транспорту нафти» прийняті послуги з охорони на суму 78 387, 12 грн.

28.12.2018 між ТОВ «Фортуна-Безпека» (первісний кредитор) та ТОВ «Гудс Сток» (новий кредитор, позивач) укладений договір №01-1/12 про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредиторові, і стає кредитором за договором про надання охорони від « 04» жовтня 2018 року (далі - основний договір), укладеним між первісним кредитором та ПАТ «Інститут транспорту нафти»(боржник).

За цим договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання зобов`язань за основним договором у сумі 78387,12 грн.

Сума відступлених прав вимоги становить 78387,12 грн. Новий кредитор сплачує первісному кредитору винагороду у розмірі 78387,12 грн., протягом 2 (двох) днів з дати підписання даного договору (п.4.1., 4.2. договору).

У пункті 2.1. договору сторони визначили перелік документів, що надаються новому кредитору.

Підписанням цього договору сторони підтверджують передачу первісним кредитором новому кредитору всіх оригіналів документів на підтвердження права вимоги за основним договором. Передачу оригіналів документів на підтвердження права вимоги сторони оформляють актом прийому-передачі (п.2.2. договору).

На виконання умов договором №01-1/12 про відступлення права вимоги від 28.12.2018 сторони склали Акт про передачу оригіналів документів за договором.

Одночасно з підписанням цього договору первісний кредитор передає новому кредитору повідомлення до боржника про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Обов`язок направлення повідомлення боржнику покладається на нового кредитора (п.2.3. договору).

На підтвердження виконання первісним кредитором п.2.3. договору, позивачем до матеріалів позовної заяви додано повідомлення ТОВ «Фортуна-Безпека» про відступлення права вимоги вих. №1210/18 від 10.12.2018 та копію журналу реєстрації вихідної кореспонденції ТОВ «Фортуна-Безпека».

04.02.2019 позивач направив відповідачу повідомлення №01 від 31.01.2019 про відступлення прав вимоги за договором про надання послуг з охорони від 04.10.2018 та претензію №02 від 30.01.2019 про сплату заборгованості за договором у сумі 78387,12 грн.

У листі Укрпошти вих.№33-М-6926 від 22.03.2019, наданого позивачем на підтвердження отримання відповідачем повідомлення від 30.01.2019 про відступлення прав вимоги, зазначено повідомленням Київської міської дирекцій Укрпошти, відправлення Укрпошта Експрес №0405341014239 від 04.02.2019 на адресу ПАТ «Інститут транспорту нафти», вул. Січових Стрільців, 60, м. Київ, 04050, надійшло до відділення поштового зв`язку, надалі по тексту - ВПЗ, №50м. Київ 05.02.2019 і в той же день повідомлення про його надходження доставлено за вказаною адресою. Дане відправлення видане 06.02.2019 уповноваженій на одержання пошти ПАТ «Інститут транспорту нафти» Солов`ян В.П. під підпис на підставі довіреності.

У відповіді за вих. №01-40/184 від 22.02.2019 на претензію позивача, відповідач відмовився сплачувати борг, посилаючись на те, що послуги з охорони за листопад 2018 року згідно із акту №2 від 30.11.2018 були сплачені ПАТ «Інститут транспорту нафти» на користь ТОВ «Фортуна-Безпека» на підставі платіжного доручення №519 від 21.02.2019.

Позивач повторно направив відповідачу претензію вих.№05 від 04.03.2019 про сплату заборгованості та оскільки відповідач заборгованості за договором про надання послуг з охорони від 04.10.2018 у сумі 78387,12 грн. не сплатив, звернувся до суду про стягнення з АТ «Інститут транспорту нафти» про стягнення 78 387,12 грн. заборгованості.

Посилаючись на приписи ст. ст. 512, 513, 514 ЦК України, суд першої інстанції зазначив, що відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов`язанні допускається протягом усього часу існування зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Відхиляючи заперечення відповідача про те, що у договорі №01-1/12 про відступлення права вимоги від 28.12.2018 визначено, що позивачу передано право вимоги за актом виконаних робіт від 28.12.2018 та в переліку оригіналів документів зазначено акт від 28.12.2018, тобто що позивачу відступлено право вимоги, яке не існує, суд першої інстанції враховано правову позицію, наведену у постанові Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №905/635/18, відповідно до якої:

- у разі заміни кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктний склад у частині кредитора. При цьому такий спеціальний інструмент для заміни сторони у зобов`язанні, як відступлення права вимоги, може бути застосований лише відносно дійсного зобов`язання, тобто такого зобов`язання, яке існувало на момент переходу відповідного права від первісного кредитора;

- при визначенні дійсності вимоги підлягають застосуванню норми статті 204 ЦК України, за змістом якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права та обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 916/1171/18, від 14.11.2018 у справі №910/8682/18, від 09.07.2019 у справі № 903/849/17;

- обов`язковим аспектом щодо дійсності вимоги є підставність виникнення вимоги (ст.11 ЦК), як елементу зобов`язального правовідношення (ст.502 ЦК) на момент відступлення та підтвердження вимоги відповідними доказами. Дійсною для передачі також є вимога, яка виникла, але строк виконання цієї вимоги ще не настав.

Відповідно до встановлених судом першої інстанції обставин:

- при укладенні договору про надання охорони від 04.10.2018, відповідач та третя особа погодили його істотні умови, зокрема щодо предмету договору, умови надання послуг, порядку проведення розрахунків, визначили права та обов`язки сторін договору, а також навели перелік документів, які підтверджують виконання договірних зобов`язань;

- договір про надання охорони від 04.10.2018 недійсним у встановленому порядку не визнавався та не містить умов щодо заборони відступати право вимоги за ним без згоди будь-якої зі сторін цього договору;

- надання Товариством з обмеженою відповідальністю «Фортуна-Безпека» послуг з охорони на суму 78 387, 12 грн. за листопад 2018 року підтверджений актом надання послуг №2 від 30.11.2018, що підписаний зі сторони відповідача без зауважень та заперечень;

- укладаючи №01-1/12 про відступлення права вимоги від 28.12.2018, за яким було відступлено право вимоги по договору про надання охорони від 04.10.2018: сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов; визначили межі, обсяг і зміст прав, які перейшли до нового кредитора; первісний кредитор надав новому кредитору документи на підтвердження існування вимоги, що передається, перелік яких наведений у підписаному відповідачами Акті передачі оригіналів документів до договору про відступлення про відступлення прав вимоги.

Судом першої інстанції надано належну оцінку та враховані заперечення відповідача з цього приводу, при встановленні, що у п.1.3., 2.1. договору №01-1/12 про відступлення права вимоги від 28.12.2018 зазначено дату акту - « 28 грудня 2018 року»; акт від 28.12.2018 на суму 79387,12 грн. також зазначений і в Акті про передачу оригіналів документів за договором.

У рішенні суду, наведені пояснення позивача, зокрема, що дата акту « 28 грудня 2018 року» була вказана сторонами договору про відступлення права вимоги помилково. Під час розгляду справи позивачем було надано додаткову угоду №1 від 31.12.2018 до договору про відступлення права вимоги, відповідно до якої сторони погодили виправити описки в договорі щодо акту надання охоронних послуг та виклали договір у новій редакції.

Так, у пункті 2.1. у редакції додаткової угоди №1 від 31.12.2018, а також у акті про передачу оригіналів документів сторони зазначили акт від 30.11.2018. Водночас, у п.1.3. дата акту зазначена 30.11.2016, що за поясненнями позивача також є помилкою.

За оцінкою наявних у справі доказів, враховуючи пояснення позивача, суд першої інстанції правильно виходив з того, що зазначення іншої дати акту не нівелює дійсності відступленого права, оскільки у пункті 1.3. договору визначено, що право вимоги до відповідача у сумі 78387,12 грн. підтверджується оригіналом акту виконаних робіт за листопад 2018 року на суму 78387,12 грн., а за поясненнями позивача зазначення дати акту « 28 грудня 2018 року» є помилковим, що безпосередньо було підтверджено сторонами договору у додатковій угоді №1 від 31.12.2018 до договору про відступлення права вимоги.

Суд також виходив з того, що відповідачем не надано суду належних, допустимих і достовірних доказів, які б свідчили про недійсність переданої вимоги, в силу прямого припису ст. 204 ЦК України її правомірність презюмується. Також відповідачем не надано суду доказів існування інших зобов`язань за листопад 2018 року на суму 78387,12 грн.

Наведене у сукупності надає підстави для висновку про помилковість заперечень відповідача лише з огляду на помилку щодо дати акту, право вимоги по якому відступається.

Відхиляючи посилання відповідача, суд першої інстанції посилався на правові позиції, наведені у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №913/675/17, від 24.06.2020 у справі №913/843/14, за змістом яких предметом договору про відступлення права вимоги є саме право (вимога), а не підтверджуючі його документи, а документами, що підтверджують перехід цього права до цесіонарія, тобто ті, які пред`являються новим кредитором боржнику для підтвердження свого статусу, зокрема, є договір про відступлення права вимоги. У той же час, у розумінні приписів ст. 517 ЦК України надання таких документів може бути здійснене на вимогу боржника.

За висновками суду першої інстанції, оскільки у договорі визначено про відступлення права вимоги до відповідача у сумі 78 387,12 грн. за надані послуги по договору про надання охорони від 04.10.2018 саме за листопад 2018 року на суму 78 387,12 грн., договір про відступлення права вимоги не визнавався судом недійсним і не має ознак нікчемності, а тому не існує жодних об`єктивних підстав вважати, що вказаний правочин не створює правових наслідків, у тому числі наслідку щодо набуття позивачем повного обсягу прав у зобов`язанні по договору про надання охорони від 04.10.2018 за послуги охорони за листопад 2018 року на суму 78 387,12 грн.

Судом також відхилені заперечення відповідача щодо здійснення повідомлення первісним кредитором раніше дати укладення самого договору відступлення прав вимоги, оскільки умовами зазначеного договору було передбачено обов`язок первісного кредитора надати таке повідомлення одночасно із укладенням самого договору, а тому такий обов`язок міг бути виконаний раніше відступлення прав вимоги.

Окрім того, факт отримання чи неотримання відповідачем повідомлення первісного кредитора жодним чином не впливає на виконання відповідачем зобов`язань зі сплати заборгованості, оскільки такий обов`язок виникає у позивача на вимогу новому кредитору.

Матеріалами справи підтверджено, що 04.02.2019 позивач направив відповідачу повідомлення №01 від 31.01.2019 про відступлення прав вимоги за договором про надання послуг з охорони від 04.10.2018 та претензію №02 від 30.01.2019 про сплату заборгованості за договором у сумі 78 387,12 грн. Вказані повідомлення та претензія отримані відповідачем 06.02.2019, що останнім не заперечується.

Дослідивши зміст повідомлення №01 від 31.01.2019 про відступлення прав вимоги за договором про надання послуг з охорони від 04.10.2018, судом встановлено, що у повідомленні позивачем зазначено про відступлення ТОВ «Фортуна-Безпека» права вимоги по договору про надання охорони від 04.10.2018 за надані послуги охорони у листопаді 2018 року згідно акту №2 від 30.11.2018 у розмірі 78 387,12 грн.

За висновками суду зміст повідомлення №01 від 31.01.2019 містило необхідний обсяг інформації щодо відступленого права вимоги. У той же час направлення додаткових документів разом із повідомленням про відступлення права вимоги нормами чинного законодавства не передбачено.

З огляду на встановлені обставини набуття позивачем прав вимоги до відповідача по договору про надання охорони від 04.10.2018 за надані послуги охорони у листопаді 2018 року згідно акту №2 від 30.11.2018 у розмірі 78 387,12 грн., оскільки позивачем виконано належним чином обов`язок щодо повідомлення відповідача про відступлення прав вимоги, а розмір заборгованості належним чином доведений, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача про наявність у відповідача обов`язку здійснити оплату заборгованості у сумі 78 387,12 грн. на користь позивача як нового кредитора у зобов`язанні.

Суд також зазначив у рішенні, що відповідач не позбавлений права звернутися до суду за захистом своїх прав, пов`язаних із здійсненою сплатою заборгованості у розмірі 78 387,12 грн. на користь первісного кредитора (третьої особи у справі).

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

За змістом ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи те, що ціна позову у вказаній справі становить менше 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з урахуванням обставин вказаної господарської справи, а також з огляду на відсутність клопотань учасників справи про розгляд справи з викликом осіб, виклик сторін (учасників справи) колегією суддів не здійснювався.

Згідно з частиною першою статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Предметом позовних вимог у даній справі є стягнення заборгованості, що виникла з договору про надання послуг з охорони від 04.10.2018, укладеного між ТОВ «Фортуна-безпека» та АТ «Інститут транспорту нафти», право вимоги за яким позивач (ТОВ «Гудс Сток») набув на підставі договору №01-1/12 про відступлення права вимоги від 28.12.2018.

Доводи апеляційної скарги, поданої у справі, не спростовують висновків суду першої інстанції, яким надано належну оцінку встановленим під час розгляду обставинам справи, у зв`язку з чим відхиляються через наступне.

Посилання скаржника на те, що позивач набув право вимоги за зобов`язанням, яке не є дійсним по відношенню до відповідача, тобто відповідач не є зобов`язаним по такому зобов`язанню підлягає відхиленню, оскільки в даному випадку усі доводи скаржника зводяться до наявних помилок у даті складання акту в тексті договору № 01-1/12 про відступлення права вимоги від 28.12.2018 (п. 1.3 договору), в акті про передачу оригіналів документів за договором (п. 1.4), який є додатком № 1 до договору.

Судом першої інстанції правильно встановлено та надано належну оцінку наявним у справі документам, які підтверджують саме помилку у зазначеній в тексті договору даті складання акта « 28 грудня 2018р.», тоді як зміст договору щодо права вимоги позивачем виконання зобов`язань відповідача за договором про надання послуг охорони від 04.10.2018, надані первинні документи (акт № 2 від 30.11.2018) на підтвердження права вимоги набутого позивачем на підставі договору № 01-1/12 від 28.12.2018, подальше листування сторін, в якому міститься посилання на акт № 2 від 30.11.2018, свідчать про перехід до позивача права вимоги виконання зобов`язання відповідачем за надані ТОВ «Фортуна-Безпеки» у листопаді 2018 послуги охорони на суму 78 387, 12 грн. на підставі укладеного договору про надання послуг охорони від 04.10.2018.

Підстави вважати, що позивачем набуто інше зобов`язання за вказаним договором відсутні, з огляду на наявність невиконаного ТОВ «Інститут транспорту нафти» станом на дату укладання договору про відступлення № 01-1/12 від 28.12.2018 зобов`язання за надані послуги на суму 78 387, 12 грн. за листопад 2018, а в силу правового регулювання ст.ст. 512-514 ЦК України та умов договору позивач став кредитором у відношенні зобов`язання відповідача на вказану суму і саме за період надання охоронних послуг - за листопад 2018 року, про що свідчить зміст п. 1.3 договору.

Сам відповідач не заперечує факт надання ТОВ «Фортуна-Безпека» (первісний кредитор) послуг охорони у листопаді 2018 на суму 78 387, 12 грн. на підставі договору про надання послуг охорони від 04.10.2018 та підтверджує відсутність оригіналу акту від 28.12.2018 на суму 78 387, 12 грн., що скріплений печатками та підписами первісного кредитора та ПАТ «Інститут транспорту нафти», що є очевидною помилкою в даті акту, вказаній у п. 1.3 договору та п. 1.4 акту про передачу оригіналів документів (додаток № 1 до договору від 28.12.2018).

Здійснена судом оцінка наданої позивачем до справи разом із відповіддю на відзив додаткової угоди № 1 від 31.12.2018 до договору № 01-1/12 про відступлення прав вимоги з огляду на правове регулювання, зокрема ст. 204 ЦК України, свідчить про правильне застосування норм матеріального права судом першої інстанції, з огляду на відсутність належних, допустимих і достовірних доказів, які б свідчили про недійсність переданої вимоги, ненадання суду доказів існування інших зобов`язань за охоронні послуги за листопад 2018 року на суму 78387,12 грн..

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач діє спільно із третьою особою та має намір повторно отримати від відповідача грошові кошти, що уже фактично сплачені відповідачем третій особі не є обґрунтованими у питанні правового регулювання спірних правовідносин, оскільки суд першої інстанції, при встановлених обставинах справи здійснення оплати заборгованості на користь первісного кредитора ТОВ «Фортуна-Безпека» згідно з платіжним дорученням 519 від 21.02.2019, зазначив, що відповідач не позбавлений права звернутися до суду за захистом своїх прав, пов`язаних із здійсненою сплатою заборгованості у розмірі 78 387,12 грн. на користь третьої особи.

Відповідно до ч. 2 ст. 516 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За встановлених обставин здійснення оплати (21.02.2019) після отримання (06.02.2019) повідомлення (вих. № 01 від 30.01.2019) про відступлення права вимоги на підставі договору № 01-1/12 від 28.12.2018, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 516 ЦК України, виконання ТОВ «Інститут транспорту нафти» свого обов`язку щодо оплати послуг охорони за листопад 2018 на користь первісного кредитора (ТОВ «Фортуна-Безпека») не може вважатись належним виконанням.

Не приймаються та підлягають відхиленню також, доводи скаржника про те, що зміст письмового повідомлення позивача від 30.01.2019 не вказує про особу нового кредитора і суд першої інстанції взагалі не обґрунтував того, як це повідомлення свідчить про те, що новим кредитором є саме позивач, оскільки:

при вирішенні спору, суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам у відповідності з нормами процесуального та матеріального права, встановив, що повідомлення за вих. № 01 від 30.01.2019 містило інформацію про відступлення права вимоги, а направлення додаткових документів разом із повідомленням про відступлення права вимоги нормами чинного законодавства не передбачено.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Таким чином, обов`язком сторін є подання до суду доказів, а не оцінка доказів іншої сторони, в свою чергу, надання правового аналізу заявлених вимог, доказів на їх підтвердження та спростування доводів учасників справи, покладений на господарський суд.

Відповідачем в обґрунтування своїх доводів, викладених в апеляційній скарзі, не представлено та не повідомлено суду про наявність доказів, що підтверджують недійсність вимоги позивача, зокрема, недійсність укладеного позивачем та ТОВ «Фортуна-Безпека» договору № 01-1/12 від 28.12.2018 про відступлення права вимоги, відсутність обов`язку відповідача виконати зобов`язання по оплаті за надання охоронних послуг за листопад 2018 по договору від 04.10.2018 по сумі 78 387, 12 грн.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі «DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS»).

Під час розгляду справи судом першої інстанції встановлені обставини набуття позивачем прав вимоги до відповідача по договору про надання охорони від 04.10.2018 за надані послуги охорони у листопаді 2018 року згідно акту №2 від 30.11.2018 у розмірі 78 387,12 грн. та оскільки позивачем виконано належним чином обов`язок щодо повідомлення відповідача про відступлення прав вимоги, а розмір заборгованості належним чином доведений, висновки суду про обґрунтованість доводів позивача про наявність у відповідача обов`язку здійснити оплату заборгованості у сумі 78 387,12 грн. на користь позивача як нового кредитора у зобов`язанні є обґрунтованими.

Матеріали справи з урахуванням усіх доводів обох сторін спору оцінювалися в сукупності з іншими доказами у справі, оскільки вибіркова оцінка доказів не відповідає приписам процесуального законодавства, що відповідно є підставою для відхилення доводів апеляційної скарги відповідача.

Рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача 78 387, 12 грн. суми основного боргу є правомірним.

Доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного у справі судового рішення, оскільки такі не спростовують зроблених судом висновків про наявність підстав для стягнення на користь позивача 78 387, 12 грн. заборгованості за надані відповідачу послуги у листопаді 2018 на підставі договору про надання послуг охорони від 04.10.2018.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 , серія А, №303-А, п.29).

За таких обставин решту аргументів відповідача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про задоволення позову.

Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства «Інститут транспорту нафти» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі № 910/12755/20.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Інститут транспорту нафти» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі № 910/12755/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2020 у справі № 910/12755/20 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерного товариства «Інститут транспорту нафти».

4. Матеріали справи № 910/12755/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко