Ухвала

від 30.05.2022 по справі 160/18486/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

про повернення касаційної скарги

31 травня 2022 року

м. Київ

справа № 160/18486/21

провадження № К/990/11733/22

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Єзерова А.А.,

перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15.04.2022 у справі №160/18486/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язати вчинити дії,

у с т а н о в и в:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства юстиції України, у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 29.07.2021 №2605/7 «Про відмову у задоволенні скарги»;

- зобов`язати Міністерство юстиції України повторно розглянути скаргу від 24.03.2021 (зареєстровану в Міністерстві юстиції України 29.03.2021 за №11198-33-21) на реєстраційні дії та рішення прийняті приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Іванютін-Сандромирським Л.О., які мають наступні індексні номери: №52443418 від 29.05.2020; №52443529 від 29.05.2020; №52443279 від 29.05.2020; №52443657 від 29.05.2020; №52443764 від 29.05.2020; №52443900 від 29.05.2020; №52444048 від 29.05.2020; №52445866 від 29.05.2020; №52445920 від 29.05.2020; №52446027 від 29.05.2020; №52446018 від 29.05.2020; №52445980 від 29.05.2020; №52445991 від 29.05.2020; №52445961 від 29.05.2020; №52445944 від 29.05.2020; №52442817 від 29.05.2020; №52442698 від 29.05.2020; №52442149 від 29.05.2020; №52442203 від 29.05.2020; №52442381 від 29.05.2020; №52442485 від 29.05.2020.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2021, яке було залишене без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 15.04.2022, позовні вимоги задоволено повністю.

Міністерство юстиції України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15.04.2022 у справі №160/18486/21.

За правилом частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.

Розглядаючи питання про наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд бере до уваги таке.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що предметом касаційного оскарження у цій справі є рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2021, а також постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 15.04.2022, ухвалена за результатами апеляційного перегляду справи №160/18486/21.

До того ж, з відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, вбачається, що справа №160/18486/21 розглядалася судами попередніх інстанцій за правилами спрощеного позовного провадження.

Верховний Суд зазначає, що за змістом частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права винятково в тому разі:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Аналіз конструкції частини четвертої статті 328 КАС України дає підстави для висновку, що зазначена норма містить дві умови, які в сукупності складають зміст категорії «підстави касаційного оскарження судових рішень».

Зміст першої з цих умов полягає в тому, що в касаційній скарзі обов`язково має зазначатися, у чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржених судових рішень. Ця умова має бути дотримана під час касаційного оскарження усіх судових рішень, визначених частиною першою статті 328 КАС України - рішень суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, та постанов суду апеляційної інстанції.

Своєю чергою друга умова передбачає, що особа, яка подає касаційну скаргу, окрім зазначення неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права та (або) порушення норм процесуального права, має також навести одну з обставин, передбачених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Отже, підставою для касаційного оскарження судових рішень, ухвалених у справах, що не належать до справ незначної складності, є (1) зазначення фактів неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права та (або) порушення норм процесуального права, (2) та обов`язкове обґрунтуванням наявності однієї або кількох обставин, передбачених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Натомість за правилами пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тобто аналіз норми пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України свідчить про те, що під час касаційного оскарження судових рішень, ухвалених у справах незначної складності та в інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), заявник має обов`язково аргументувати у касаційній скарзі наявність однієї або кількох обставин, перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Одночасно суд касаційної інстанції наголошує, що умова, передбачена частиною четвертою статті 328 КАС України, щодо зазначення у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення судами першої та (або) апеляційної інстанцій оскаржених ним судових рішень, є загальною та має виконуватися у процесі оскарження в касаційному порядку усіх судових рішень, визначених частиною першою статті 328 КАС України, тобто така вимога стосується будь-яких рішень суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанов суду апеляційної інстанції, незалежно від того, справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження чи за правилами загального позовного провадження.

Тому (1) окрім наведення обставин, передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, особа, яка подає касаційну скаргу в справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), (2) мусить зазначати те, неправильного застосування яких конкретно норм матеріального права та/або порушення норм процесуального права припустився суд (припустилися суди) під час ухвалення оскаржених судових рішень.

Дослідивши касаційну скаргу щодо її відповідності наведеним вище вимогам процесуального закону, Верховний Суд установив, що у скарзі не обґрунтовані підстави для оскарження судових рішень у касаційному порядку, які передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України у її логічному взаємозв`язку з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.

Відповідач у касаційній скарзі зазначив, що підставою для звернення до суду є те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04.05.2022 у справі №640/17110/21, Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №826/9341/17, від 04.09.2018 у справі №823/2042/16, від 21.11.2018 у справі №813/1362/16, від 28.11.2018 у справі №825/642/18, від 29.01.2019 у справі №803/1589/17.

Суд вважає такі посилання не релевантними обставинам справи №160/18486/21.

Так, у вказаних справах, що були на розгляді Великої Палати Верховного Суду сформовано підхід щодо юрисдикції спорів про оскарження рішень державних реєстраторів прав та їх обтяжень, який полягає в тому, що позовні вимоги в цих справах були похідними при вирішенні судом питання щодо правомірності набуття фізичними особами права власності на спірне майно і могли впливати на майнові права та інтереси відповідних осіб, у зв`язку з чим Велика Палата Верховного Суду, незважаючи на участь у спорі суб`єкта владних повноважень, дійшла висновку про те, що такі спори не є публічно-правовими та не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Натомість у справі №160/18486/21 спір стосується відмови Мін`юсту у задоволенні скарги про скасування державної реєстрації, що стосується процедури розгляду справи, а не безпосередньо майнових прав.

У цьому контексті необхідно зазначити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.02.2019 у справі №820/3936/16 сформулювала правовий висновок щодо адміністративної юрисдикції спорів, пов`язаних з відмовою державного реєстратора:

«Виникнення спірних правовідносин обумовлено протиправною, на думку позивача, відмовою Реєстратора як суб`єкта, наділеного Законом № 1952-IV владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень, здійснити реєстрацію за ОСОБА_4 права власності на спірну квартиру, яка є предметом іпотечного договору, оскільки повноваження на такі дії надані позивачу рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 06 жовтня 2014 року у справі № 642/3811/14ц.

…

Оскільки дослідженню в цій справі підлягають виключно владні управлінські дії та рішення Реєстратора, який у межах спірних правовідносин діє як суб`єкт владних повноважень, а також перевірка оскаржуваного рішення на відповідність вимогам, визначеним у статті 2 КАС України, спір у цій справі підлягає вирішенню за правилами адміністративного судочинства».

Щодо посилання на постанову Верховного Суду від 04.05.2022 у справі №640/17110/21, то обставини цієї справи не є подібними до справи №160/18486/21, оскільки у справі №640/17110/21 виникнення спірних відносин було зумовлено незгодою особи з наказом Мін`юсту, яким задоволено скаргу, скасовано рішення державного реєстратора. Верховний Суд у справі №640/17110/21 зробив висновок про те, що звернення із цим позовом до суду зумовлено необхідністю захисту права власності на об`єкт неухомості та відповідно відновлення у Державному реєстрі відомостей про це майно до попереднього стану.

Натомість, у справі №160/18486/21 оскаржуються тільки владні функції Мін`юсту при відмові у задоволенні скарги.

Також касаційну скаргу обґрунтовано відсутністю правового висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах.

При цьому у касаційній скарзі наголошено, що, на переконання Міністерства юстиції України, основним питанням, яке підлягає вирішенню у межах розгляду цієї справи, є можливість суб`єкта владних повноважень відмовляти в задоволенні скарги, у зв`язку з її оформленням без дотримання вимог визначених частиною 5 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження», оскільки скаржником не підтверджено факт порушення своїх прав у результаті прийняття оскаржуваних рішень, що виявилося на стадії розгляду скарги по суті (розгляд на предмет наявності (відсутності) порушень закону в рішеннях, діях або бездіяльності державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації).

Проте колегія суддів вважає необґрунтованими вказані посилання Міністерства юстиції України, оскільки Верховний Суд неодноразово вирішував питання застосування положень частини 5 статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження» у спірних правовідносинах, до прикладу справи: №805/4508/16-а, №826/11366/16, №826/14749/16, №826/14164/17.

Суд відхиляє посилання скаржника на правові позиції Верховного Суду, висловлені у постановах від 22.05.2020 у справі №825/2328/16, від 01.02.2022 у справі №806/3810/17, від 23.04.2020 у справі №813/1790/18, від 22.12.2020 у справі №820/3010/17, оскільки у вказаних справах інший суб`єктний склад сторін та відмінні від даної справи правовідносини, які регулюються іншими нормативно-правовими актами.

Судом не може бути прийнято до уваги посилання на існування обставин, визначених підпунктом "а" пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.

У поданій касаційній скарзі позивач зазначає, що вона становить значний суспільний інтерес та виняткове значення для учасника справи, однак при цьому, скаржником не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її суспільної важливості або виняткового значення, а також не виділено особливо рідкісних, унікальних вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.

У цьому контексті слід зазначити, що зважаючи на зміни до КАС України, внесені Законом України від 15.01.2020 № 460-IX і які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її взяття до розгляду і відкриття касаційного провадження.

Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.

У касаційній скарзі заявник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням (рішеннями), беручи до уваги передбачені КАС України підстави для його скасування або змінення (статті 351-354 Кодексу), з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, та одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом чи не були нам застосовані.

Отже, касаційна скарга має містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їхнього) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом під час його (їхнього) ухвалення, та навести аргументи на обґрунтування своєї позиції.

Пункт 4 частини п`ятої статті 332 КАС України встановлює, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

З огляду на те, що заявник не обґрунтував передбачених КАС України підстав для оскарження у касаційному порядку судового рішення, ухваленого в справі незначної складності, касаційну скаргу слід повернути особі, яка її подала, з огляду на вимоги пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.

Керуючись положеннями статті 248 та приписами пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, Верховний Суд

у х в а л и в:

1. Касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.12.2021 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 15.04.2022 у справі №160/18486/21 повернути особі, яка її подала.

2. Роз`яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не перешкоджає йому реалізувати право на повторне звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

3. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не оскаржується.

Суддя А.А. Єзеров