Постанова

від 16.05.2022 по справі 514/1702/14-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1290/22

Справа № 514/1702/14-ц

Головуючий у першій інстанції Кравченко П. А.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.05.2022 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Князюка О.В., Таварткіладзе О.М.

за участю секретаря: Дубрянської Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Арцизького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області, співвідповідача - Головного управління Держпраці в Одеській області про встановлення факту трудових відносин, на рішення Тарутинського районного суду Одеської області, ухваленого під головуванням судді Кравченко П.А. 13 листопада 2019 року у смт. Тарутине Одеської області, -

встановила:

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернулася до СФГ «Валентина» з позовом, який було уточнено, про встановлення факту трудових відносин (т. 1 а.с. 1).

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилалася на те, що її чоловік ОСОБА_3 працював механіком та за сумісництвом охоронцем у СФГ «Валентина» з травня 2012 року. Того ж часу, між ОСОБА_3 та керівником СФГ «Валентина» стався конфлікт в результаті якого ОСОБА_3 були спричинені тілесні ушкодження від яких він загинув. Вказаний нещасний випадок мав місце на виробництві, тому ОСОБА_1 , як дружина померлого, має право на отримання від держави соціальних та страхових витрат, що передбачені діючим законодавством України. Однак, оскільки між ОСОБА_3 та СФГ «Валентина» не було належним чином оформлено трудових відносин, які тривали з травня 2012 року до моменту смерті, відсутній наказ про прийом на роботу, ОСОБА_1 не в змозі отримати соціальні та страхові виплати. Позивач, вважає, що ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з СФГ «Валентина» з травня 2012 року по 03.09.2014 року.

Наведене в сукупності зумовило позивача звернутися до суду зі вказаним позовом.

Ухвалою Тарутинського районного суду Одеської області від 21 травня 2015 року справу за позовом СФГ «Валентина» про встановлення трудових відносин залишено без розгляду (т. 1 а.с. 64).

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 27 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу Тарутинського районного суду Одеської області від 21 травня 2015 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду (т. 1 а.с. 101-102).

Ухвалою Тарутинського районного суду Одеської області від 23 січня 2017 року клопотання представника ОСОБА_1 задоволено. Замінено відповідача СФГ «Валентина» на належного відповідача, а саме Тарутинське районне відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Одеській області. Залучено да участі в справі у якості співвідповідача ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 146-147).

Ухвалою Тарутинського районного суду Одеської області від 01 червня 2017 року провадження у справ №514/1702/14-ц за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Тарутинському районі Одеської області, ОСОБА_2 про встановлення факту трудових відносин зупинено до закінчення розгляду цивільної справи №514/601/17 за заявою ОСОБА_1 з залученням заінтересованої особи - Головного управління Держпраці в Одеській області про встановлення факту, що має юридичне значення (т.2 а.с. 35-36).

Ухвалою Тарутинського районного суду Одеської області від 11 жовтня 2018 року клопотання представника позивача задоволено. Повернуто до стадії підготовчого провадження з метою заміни на належного відповідача та залучення до участі у справі правонаступника відповідача. Замінено відповідача Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Одеській області по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 на належного відповідача Арцизьке відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області. Залучено до участі у справі в якості відповідача відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Тарутинському районі Одеської області, як правонаступника відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області (т. 2 а.с. 88-89).

Ухвалою Тарутинського районного суду Одеської області від 31 жовтня 2018 року залучено у якості співвідповідача у справі Головне управління Держпраці в Одеській області (т. 2 а.с. 101).

Рішенням Тарутинського районного суду Одеської області від 13 листопада 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено (т. 3 а.с. 50-53).

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права (т. 3 а.с. 72-76).

На думку апелянта, незважаючи на формальну відсутність трудового договору між ОСОБА_3 та СФГ «Валентина», між ними існували трудові відносини протягом періоду з 01 травня 2012 роду до моменту смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Сторони про розгляд справи на 17 травня 2022 року були сповіщені належним чином.

05 травня 2022 року від представника управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області надійшла заява про відкладення розгляду справи.

17 травня 2022 року від представника ОСОБА_1 на адресу Одеського апеляційного суду надійшло клопотання про проведення судового засідання за присутності представника позивача.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд, з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу за відсутності сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст.5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Вимогами ст.10 ЦПК України передбачено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 є дружиною померлого ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу від 25.02.1984 року ( а.с. 3).

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть від 17.09.2014 року (а.с.4).

Відповідно до статті 14 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин) нещасний випадок - це обмежена в часі подія або раптовий вплив на працівника небезпечного виробничого фактора чи середовища, що сталися у процесі виконання ним трудових обов`язків, внаслідок яких заподіяно шкоду здоров`ю або настала смерть.

Колегія суддів зазначає, що Процедура проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, що сталися з працівниками на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності або в їх філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах врегульована Порядком проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1232 (далі - Порядок).

Дія цього Порядку відповідно до пункту 2 поширюється на: власників підприємств або уповноважені ними органи; працівників, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, які відповідно до законодавства уклали з роботодавцем трудовий договір (контракт) або фактично допущені до роботи роботодавцем; фізичних осіб - підприємців; членів фермерського господарства, членів особистого селянського господарства, осіб, які працюють за договором, укладеним відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 38 Порядку, факт перебування потерпілого у трудових відносинах з роботодавцем, якщо відповідні документи не оформлені роботодавцем, але потерпілий фактично допущений до роботи, підтверджується в установленому порядку Державною службою з питань праці на запит голови спеціальної комісії або у судовому порядку.

Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження видано не було, але працівника фактично було допущено до роботи (частина четверта статті 24 КЗпП України в редакцій, чинній на час, коли стався нещасний випадок).

Колегія суддів враховує, що у відзиві на апеляційну скаргу Головним управлінням Держпраці в Одеській області зазначено, що до Територіального управління Держгірпромнагляду в Одеській області (правонаступником якого є Головне управління Держпраці в Одеській області) не надходило будь-яких повідомлень про нещасний випадок від СФГ «Валентина».

ОСОБА_1 зверталась до Головного управління Держпраці в Одеській області, однак, фахівцями Головного управління не було встановлення факту працевлаштування ОСОБА_3 у СФГ «Валентина», не встановлені свідки конфлікту між керівником ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на території СФГ «Валентина», відсутні будь-які пояснювальні записки свідків стосовного даного випадку на підприємстві, відсутнє пояснення директора щодо нещасного випадку з ОСОБА_3 у СФГ, відсутня інформація про місце, де стався нещасний випадок (т.3 а.с.97-100).

Таким чином, Головним управлінням Держпраці в Одеській області не встановлено, що ОСОБА_3 був працевлаштований у СФГ «Валентина».

Відповідно до повідомлення реєстраційної служби Тарутинського районного управління юстиції від 06.01.2015 року, внесено запис №1581110013000080 про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи СФГ «Валентина», 22513088 (а.с. 28).

Згідно довідки ТОВ «Делени» від 11.12.2014 року, ОСОБА_3 працював у ТОВ «Делени» трактористом з 11.08.2011 року, звільнений 09.09.2013 року, наказ №160-к. (а.с.34).

Відповідно до відомостей про нарахування заробітної плати СФГ «Валентина» за звітний період з жовтня 2013 року по вересень 2014 року, відомості про нарахування заробітної плати ОСОБА_3 відсутні (а.с.35-47).

Таким чином, матеріали справи не містять належних доказів того, що ОСОБА_3 після звільнення з ТОВ «Делени» подав заяву до СФГ «Валентина» про прийняття його на роботу на посаду тракториста, та що СФГ був виданий приказ або розпорядження про прийняття ОСОБА_3 на роботу.

Згідно довідки Тарутинського районного центру зайнятості від 06.04.2015 року, дані щодо працевлаштування ОСОБА_3 за період 2012-2014 рік відсутні (а.с. 60).

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Виходячи зі змісту статті 21 КЗпП України, трудовий договір спрямований на здійснення та забезпечення трудових функцій працівника.

Згідно зі статтею 626 ЦК України, цивільно-правовий договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тобто предметом трудового договору є праця людини, а предметом цивільно-правових відносин - результат такої праці.

Відповідно до статті 837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

У договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення (частина 1 статті 843 ЦК України).

Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Підрядник, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу за трудовим договором, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання, трудова діяльність не припиняється.

Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

У матеріалах даної справи містяться протоколи допиту свідків по кримінальному провадженню №12014160430000462 за фактом вбивства ОСОБА_3 за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.119 КК України.

Так, свідок ОСОБА_4 пояснив слідчому СВ Саратського ВП Б-Дністровського ВП ГУНП в Одеській області, що потерпілого ОСОБА_5 він знав, останній також працював у СФУ, на якій посаді - свідку невідомо, ОСОБА_4 бачив його і на тракторі, також потерпілий працював у слюсарні та був робітником (т.1 а.с. 203-206).

Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 пояснили, що у сезон збору врожаю 2014 року у СФГ працював тракторист ОСОБА_8 (т.1 а.с.207- 217).

Свідок ОСОБА_9 пояснив, що 31 серпня 2014 року він зателефонував ОСОБА_10 із пропозицією прибути до СФГ для допомоги у завантаженні зерна (т.1 а.с.218-219).

Таким чином, вищевказані показання свідків не є доказом факту виконання позивачем саме трудових функцій без оформлення трудових відносин, а свідчать про перебування ОСОБА_3 у цивільно-правових відносинах з СФГ, виконання останнім разової роботи різного характеру.

Крім того, колегія суддів враховує, що матеріали справи не містять інших доказів, які могли б підтвердити факт існування трудових відносин між СФГ «Валентина» та ОСОБА_3 , а саме, відсутні: довідки про нарахування та виплату заробітної плати, докази допущення працівника до роботи, виконання трудової функції та обсягу робіт, ознайомлення його з правилами внутрішнього трудового розпорядку, тощо.

Вказані обставини, у їх сукупності, є підтвердженням факту відсутності між СФГ «Валентина» та ОСОБА_3 трудових відносин.

Судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги показання свідків, які були допитані під час судового розгляду, згідно показань яких, їх було відомо про загибель ОСОБА_3 , разом з тим об`єктивних пояснень, які б давали підстави для висновку про наявність між ОСОБА_3 та СФГ «Валентина» саме трудових відносин, суду не надано і судом таких не встановлено.

Крім того, колегія суддів зазначає, що рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Отже, суд може визнати трудовий договір укладеним за відсутності наказу чи розпорядження, лише за умови дотримання інших умов, необхідних для його укладення, зокрема виконання працівником обов`язку щодо надання паспорта або іншого документу, що посвідчує особу, трудової книжки, а у випадках, передбачених законодавством, - також документу про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інших документів, за наявності письмових чи інших доказів дотримання цих умов, окрім показань свідків.

З огляду на ці положення, ОСОБА_3 повинен був дотриматись умов, необхідних для укладення трудового договору, а саме написати заяву про прийняття на роботу, подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, тощо.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 писав заяву про прийняття на роботу та у встановленому законом порядку подавав таку заяву роботодавцю, в тому числі шляхом направлення такої заяви засобами поштового чи електронного зв`язку, надавав відповідачу трудову книжку та інші документи, отримував наказ про прийняття на роботу, укладав з відповідачем трудовий договір.

Такі висновки суду повністю узгоджуються з висновками, викладеними Верховним Судом в постанові від 07 серпня 2019 року у справі № 522/4807/15-ц (провадження №61-13454св18).

В пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилася за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу.

Встановлення факту наявності трудових відносин між робітником і роботодавцем можливе при встановленні виконання робітником трудових функцій, підпорядкування робітника правилам внутрішнього трудового розпорядку, забезпечення робітнику умов праці та виплати винагороди за виконану роботу.

Така позиція викладена Верховним Судом у постанові від 13 квітня 2020 року у справі № 344/2293/19 (провадження №61-1121св20).

Однак, в ході судового розгляду судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено виконання ОСОБА_3 трудових функцій тракториста або робітника, і саме у період часу з травня 2012 року по ІНФОРМАЦІЯ_2, підпорядкування його правилам внутрішнього трудового розпорядку відповідача, забезпечення останнім умов праці та виплати винагороди за виконану роботу ОСОБА_3 , а також не встановлено, що за розпорядженням чи з відома власника або уповноваженого ним органу позивачем провадилася робота у СФГ, тим більше у період часу, який зазначає позивач.

На підставі викладених норм права та досліджених доказів у судовому засіданні, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем не доведено ті обставини, що ОСОБА_3 , перебував у трудових відносинах з СФГ «Валентина», оскільки відсутня заява про прийняття на роботу та трудова книжка, не доведено факту роботи за правилами внутрішнього трудового розпорядку з визначенням робочого місця, та відсутні докази виплати заробітної плати за трудовим договором. Тому на підставі встановленого, колегія суддів погоджується із висновком суду про те, що правовідносини між ОСОБА_3 та СФГ «Валентина» не є трудовими відносинами, у зв`язку із чим позовні вимоги задоволенню не підлягали.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про те, що незважаючи на формальну відсутність трудового договору між ОСОБА_3 та СФГ «Валентина», між ними існували трудові відносини протягом періоду з 01 травня 2012 роду до моменту смерті ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 , і будь-які докази, які б спростовували такі обставини, у справі відсутні.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом жодним чином не доведено та не надано жодних належних, достатніх та допустимих доказів на підтвердження факту наявності трудових відносин між ОСОБА_3 та СФГ «Валентина» у період часу з 01 травня 2012 роду до ІНФОРМАЦІЯ_2, зокрема, відсутня заява про прийняття на роботу та трудова книжка, не доведено факту роботи за правилами внутрішнього трудового розпорядку з визначенням робочого місця, та відсутні докази виплати заробітної плати за трудовим договором.

Не заслуговують на увагу і покази допитаних в засіданні свідків, оскільки такі покази безпосередньо не підтверджують факт роботи позивача за трудовим договором. Інших доказів, які б вказували на необхідні елементи ознак трудових відносин, як то вид роботи, тривалість робочого часу, порядок оплати в матеріалах справи відсутні.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів доходить до висновку, що апелянтом не доведено наявність трудових відносин між ОСОБА_3 та СФГ «Валентина» за спірний період в розумінні ст. ст. 21, 24 КЗпП України, а саме наявність у взаємозв`язку таких обставин, які засвідчують наявність угоди між працівником і власником підприємства, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За таких обставин, відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання факту перебування у трудових відносинах ОСОБА_3 з СФГ «Валентина» у період часу з 01 травня 2012 роду до ІНФОРМАЦІЯ_2.

Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановлені судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 13 листопада 2019 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 13 листопада 2019 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 31 травня 2022 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді О.В. Князюк

О.М. Таварткіладзе