Постанова

від 07.08.2023 по справі 514/1702/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

07 серпня 2023 року

м. Київ

справа № 514/1702/14-ц

провадження № 61-13385св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Арцизьке відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області, Головне управління Держпраці в Одеській області,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 13 листопада 2019 року у складі судді Кравченко П. А. та постанову Одеського апеляційного суду від 17 травня 2022 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Арцизького відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області, Головного управління Держпраці в Одеській області про встановлення факту трудових відносин,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у листопаді 2014 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила встановити наявність трудових відносин між її чоловіком ОСОБА_3 та Селянським (фермерським) господарством «Валентина» (далі - СФГ «Валентина»).

На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилався на те, що її чоловік ОСОБА_3 працював механіком та за сумісництвом охоронцем у СФГ «Валентина» з травня 2012 року.

Того ж часу між ОСОБА_3 та керівником СФГ «Валентина» стався конфлікт в результаті якого ОСОБА_3 були спричинені тілесні ушкодження від яких він помер.

Вказаний нещасний випадок мав місце на виробництві, тому вона, як дружина померлого, має право на отримання від держави соціальних та страхових витрат, що передбачені діючим законодавством України.

Однак, оскільки між ОСОБА_3 та СФГ «Валентина» не було належним чином оформлено трудових відносин, які тривали з травня 2012 року до моменту смерті, відсутній наказ про прийом на роботу, вона не в змозі отримати соціальні та страхові виплати.

Враховуючи викладене, вважає, що ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з СФГ «Валентина» з травня 2012 року до ІНФОРМАЦІЯ_1.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Тарутинський районний суд Одеської області рішенням від 13 листопада 2019 року у задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевий суд мотивував тим, що позивачем не доведено перебування ОСОБА_3 у трудових відносинах з СФГ «Валентина», оскільки відсутня заява про прийняття на роботу та трудова книжка, не доведено факту роботи за правилами внутрішнього трудового розпорядку з визначенням робочого місця та докази виплати заробітної плати за трудовим договором.

Одеський апеляційний суд постановою від 17 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 13 листопада 2019 року залишив без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про недоведеність позивачем перебування ОСОБА_3 у трудових відносинах з СФГ «Валентина», оскільки відсутня заява про прийняття на роботу та трудова книжка, не доведено факту роботи за правилами внутрішнього трудового розпорядку з визначенням робочого місця, та відсутні докази виплати заробітної плати за трудовим договором. Також апеляційний суд зазначив, що правовідносини між ОСОБА_3 та СФГ «Валентина» не є трудовими відносинами, у зв`язку із чим позовні вимоги задоволенню не підлягали.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Від ОСОБА_1 у грудні 2022 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 13 листопада 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 травня 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та, зокрема вказує, що в ході судового розгляду було допитано свідків, показаннями яких підтверджено факт виконання ОСОБА_3 трудових обов`язків у СФГ «Валентина» на час настання нещасного випадку. Зазначений факт також підтверджується письмовими доказами, які наявні у матеріалах справи, а саме копією лікарського свідоцтва про смерть, протоколам допиту свідків, які витребувані в СВ Саратського ВП Білгород-Дністровського ВП ГУ НП в Одеській області з матеріалів кримінального провадження, внесеного до ЄДРДР № 12014160430000462 від 31 серпня 2014 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 119 КК України.

Вважаючи на формальну відсутність трудового договору між ОСОБА_3 та СФГ «Валентина» між ними існували трудові відносини протягом періоду з 01 травня 2012 року до часу смерті ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц, від 26 травня 2020 року у справі № 160/5315/19, від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 06 березня 2019 року у справі № 802/2066/16-а, від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18.

Також суди попередніх інстанцій неповно з`ясували обставини, що мають значення для справи, не дослідили належним чином зібрані у справі докази, у зв`язку з чим дійшли висновків, що не відповідають фактичним обставинам справи.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Від Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Одеській області у березні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, судами не встановлено, що ОСОБА_3 перебував у трудових відносинах з СФГ «Валентина», оскільки відсутня заява про прийняття на роботу, не надана трудова книжка, не доведено факту його роботи за правилами внутрішнього трудового розпорядку з визначенням робочого місця, та відсутні докази виплати йому заробітної плати за трудовим договором.

Від представника ОСОБА_2 - адвоката Фомічова І. О. у березні 2023 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що правові висновки Верховного Суду, на які заявник посилається у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі.

Суди попередніх інстанцій дослідили всі зібрані у справі докази та надали їм належну оцінку, у зв`язку з чим дійшли правильного висновку про недоведеність факту трудових відносин між СФГ «Валентина» та ОСОБА_3 .

Показання свідків, на які посилається позивач, не відповідали вимогам статті 90 ЦПК України, тому суди правильно зазначили, що зазначені показання не містять обґрунтованих пояснень.

Від Південного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці у квітні 2023 року надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому заявник просить залишити її без задоволення, посилаючись на те, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, з урахуванням фактичних обставин справи, суди дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено наявність трудових відносин між її чоловіком та СФГ «Валентина» за спірний період у розумінні статей 21, 24 КЗпП України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 23 лютого 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Тарутинського районного суду Одеської області.

Справа № 514/1702/14-ц надійшла до Верховного Суду 10 травня 2023 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 зверталась до Головного управління Держпраці в Одеській області, однак його фахівцями не було встановлення факту працевлаштування ОСОБА_3 у СФГ «Валентина», не встановлені свідки конфлікту між керівником ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на території СФГ «Валентина», відсутні будь-які пояснювальні записки свідків стосовного даного випадку на підприємстві, відсутнє пояснення директора щодо нещасного випадку з ОСОБА_3 у СФГ, відсутня інформація про місце, де стався нещасний випадок.

Згідно з повідомленням Реєстраційної служби Тарутинського районного управління юстиції від 06 січня 2015 року, внесено запис № 1581110013000080 про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи СФГ «Валентина».

ОСОБА_3 з 11 серпня 2011 року до 09 вересня 2013 року працював трактористом у ТОВ «Делени», що підтверджується довідкою ТОВ «Делени» від 11 грудня 2014 року.

Згідно з відомостями про нарахування заробітної плати СФГ «Валентина» за звітний період з жовтня 2013 року до вересня 2014 року відомості про нарахування заробітної плати ОСОБА_3 відсутні.

Тарутинський районний центр зайнятості на запит суду листом від 06 квітня 2015 року № 634/01-17/04 повідомив, що упродовж 2012-2014 років дані щодо працевлаштування ОСОБА_3 не надходили.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

У відповідності до статті 21 КЗпП України трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами (стаття 23 КЗпП України).

Загальне визначення цивільно-правового договору наведено у статті 626 ЦК України. Так, вказаною нормою встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Основною ознакою, що відрізняє цивільні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, працівник не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

З аналізу наведених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються показаннями свідків (пункт 3 частини другої статті 76 ЦПК України.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, на підставі належних, достатніх та допустимих доказів дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки у матеріалах справи відсутні докази виконання ОСОБА_3 трудових функцій тракториста або робітника у період з травня 2012 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 у СФГ «Валентина», підпорядкування його правилам внутрішнього трудового розпорядку відповідача, забезпечення останнім умов праці та виплати винагороди за виконану роботу ОСОБА_3 .

Крім того, суди попередніх інстанцій урахували показання свідків, у зв`язку з чим дійшли висновку, що зазначені показання не підтверджують факт роботи ОСОБА_3 за трудовим договором у СФГ «Валентина».

Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 273/212/16-ц, від 26 травня 2020 року у справі № 160/5315/19, від 04 липня 2018 року у справі № 820/1432/17, від 06 березня 2019 року у справі № 802/2066/16-а, від 13 червня 2019 року у справі № 815/954/18, не заслуговують на увагу з огляду на таке.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20), … [на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими].

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанцій не суперечать практиці Верховного Суду, викладеній у постановах, на які посилається заявник у касаційній скарзі.

Верховний Суд відхиляє посилання заявника на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували показання свідків, оскільки такі доводи зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень Верховного Суду.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а спрямовані виключно на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Тарутинського районного суду Одеської області від 13 листопада 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 17 травня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров