Постанова

від 29.05.2022 по справі 909/759/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2022 р. Справа №909/759/21

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого - судді Бонк Т.Б.

Суддів Бойко С.М.

Матущака О.І.,

без повідомлення учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Чернюка Олега Степановича від 17.10.2021 вих.№17/10-1 (вх. суду від 25.10.2021 №01-05/3554/21),

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14.09.2021 (повний текст рішення складено 15.09.2021, суддя Шкіндер П.А., м. Івано-Франківськ)

у справі № 909/759/21

за позовом Фізичної особи-підприємця Лівошука Павла Валентиновича, с. Соловичі Турійського району Волинської області

до відповідача Фізичної особи-підприємця Чернюка Олега Степановича, м. Калуш Івано-Франківської області

про стягнення заборгованості в сумі 64 754, 90 грн.,

ВСТАНОВИВ:

02.08.2021 у Господарський суд Івано-Франківської області звернувся Фізична особа-підприємець Лівошук Павло Валентинович (далі по тексту - ФОП Лівошук П.В.) з позовом до Фізичної особи-підприємця Чернюка Олега Степановича (далі по тексту - ФОП Чернюк О.С.) про стягнення грошових коштів у сумі 64 754, 90 грн., з яких: 51 044, 55 грн. заборгованості, яка виникла внаслідок неоплати наданих послуг перевезення, 4550,00 грн. штрафу за простій транспортного засобу на розвантаженні з 26.06.2020 по 08.07.2020, а також нараховані з суми основного боргу пені, яка нарахована за прострочення грошового зобов?язання з 02.10.2020 по 02.04.2021 на суму 3 111,62 грн., 1 267,02 грн - 3% річних та 4 781,71 грн - інфляційні нарахування, які нараховані з 02.10.2020 по 30.07.2021.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 14.09.2021 у справі № 909/759/21 позов задоволено. Присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 64 754,90 грн заборгованості, з яких сума 51 044,55 грн. - основний борг за надані послуги, 4550,00 грн. - штрафу за простій транспортного засобу на розвантаженні, 3 111,62 грн. - пені, 1 267,02 грн. - 3% річних та 4 781,71 грн. - інфляційних нарахувань та витрат по сплаті судового збору у розмірі 2270,00 грн.

Встановивши факт неоплату відповідачем замовлених ним послуг експедирування, які виконав позивач, суд дійшов до висновку, про наявність правових підстав для стягнення суми основного боргу, також похідних вимог про стягнення штрафу, пені, 3% річних та інфляційних.

Не погодившись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу в якій просить задоволити одну з двох заявлених ним альтернативних вимог шляхом скасування оскаржуваного рішення (1)з прийняттям нового про відмову в позові, (2)або шляхом закриття провадження у справі через завідомо безпідставність позову та відсутність предмета спору. Окрім того, в прохальній частині апеляційної скарги відповідач просить визнати, що дії позивача у вигляді подання завідомо безпідставного позову, являються зловживанням процесуальними правами.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що:

1)місцевий господарський суд порушив приписи чч. 2, 3, 4, 6, 7 ст. 120, ч. 5 ст. 176, ч. 5 ст. 242 ГПК України щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи, оскільки до поштового конверту на якому міститься відмітка «Судова повістка» вклав ухвалу від 03.08.2021 про відкриття провадження у справі та призначення її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, яка не являється повісткою або викликом;

2)рекомендоване повідомлення, яке повернулось на адресу суду, не містить підпису оператора з проставлянням відбитку календарного штемпеля та відмітки про невручення поштового відправлення у зв?язку з відсутністю відповідача за такою адресою, тому не відповідає вимогам п. 99-2 Правил надання послуг поштового зв?язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009, та безпідставно враховане судом як належний доказ повідомлення відповідача про розгляд справи. З огляду на це апелянт вважає, що суд мав повторно виконати свої процесуальні обов?язки з метою належного повідомлення відповідача, натомість цього зроблено не було;

3)суд першої інстанції визнав доведеною обставину вручення 21.09.2020 відповідачу повного комплекта оригіналів документів (додатки №2, 3, 4), який визначений в п. 8 заявки, за відсутності достанього на це доказу, оскільки наявне у матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення не підтверджує його вміст;

4)висновок суду про те, що у відповідача (замовником) виник перед позивачем (експедитор) обов?язок щодо оплати наданих останнім транспортно-експедиційних послуг, є передчасним, оскільки строк виконання цього грошового зобов?язання та похідних від нього (штрафні санкції) ставляться в залежність до вручення чи невручення пакета документів, що визначені в п. 8 заявки, а не до того, що внаслідок непідписання відповідачем акта №29 без обгрунтованих причин, такі послуги слід вважати прийнятими відповідно до п. 4.2 договору №185 від 16.06.2020.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач погодився з висновками місцевого господарського суду та навів мотиви, аналогічні викладеним в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Частиною десятою статті 270 ГПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч. 7 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено, що у 2021 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня становить 2270 гривень.

Оскільки ціна позову в даній справі становить 64 754, 90 грн., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб 227 000,00 грн. (2270,00 грн. * 100), то апеляційний господарський суд в силу ч. 10 ст. 270 ГПК України розглядає справу без повідомлення учасників справи.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Дослідивши доводи і заперечення, які наведені в апеляційній скарзі та у відзиві, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції частковому скасуванню.

Відповідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV практика Європейського суду з прав людини застосовується українськими судами як джерело права.

Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття «розумний строк» вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі «Броуган та інші проти Сполученого Королівства»).

Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення «Бараона проти Португалії», 1987 рік, «Хосце проти Нідерландів», 1998 рік; «Бухкольц проти Німеччини», 1981 рік; «Бочан проти України», 2007 рік).

Таким чином, суд, враховуючи обставини справи, застосовує принцип розумного строку тривалості провадження відповідно до зазначеної вище практики Європейського суду з прав людини.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що між ФОП Лівошук П.В. (позивач) та ФОП Чернюк О.С. (відповідач) підписано договір №185 від 16.06.2020 за умовами пункту 1.3 якого виконавець (позивач) зобов`язується за дорученням замовника (відповідача) прийняти для перевезення вантажі замовника і доставити їх в обумовлені пункти призначення, видати вантаж уповноваженій на отримання вантажу особі (вантажоодержувачеві), а замовник - сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно з п. 1.1 договору №185 від 16.06.2020 договір регулює відносини сторін при виконанні доручень замовника по плануванню, організації перевезень і транспортно-експедиторському обслуговуванню вантажів, розрахунках за виконані послуги, тощо.

Відповідно до п. 2.2 вищезазначеного договору №185 від 16.06.2020 організація перевезень вантажів замовника здійснюється відповідно до транспортного замовлення на перевезення на підставі поданої ним у письмовій формі заявки (додаток до договору, що є його невід`ємною частиною, далі - заявка), скріпленої печатками замовника та виконавця, в якій передбачаються конкретні умови та відомості для належного виконання умов договору.

У відповідності до п. 4.1 договору №185 від 16.06.2020 встановлено, що вартість роботи з перевезення вантажу (фрахт) становить сума коштів, погоджена сторонами в заявці, яка включає в себе всі виправдані та задокументовані витрати, понесені виконавцем від початку завантаження до моменту розвантаження автомобіля, податки, обов`язкові платежі та прибуток виконавця.

Строк дії договору сторонами погоджено п. 9.4 з моменту підписання і діє до 31.12.2020. або до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України унормовано, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч. 1, 2 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Отже, набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов`язки за договором, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Таким чином, досягнувши згоди щодо всіх істотних умов сторони уклали договір, внаслідок чого між ними виникли взаємні права та обов`язки, а відповідний договір набрав чинності.

Глава 63 ЦК Украі?ни регулює багато договірних відносин з надання послуг, як передбачені ним (перевезення, збереження, доручення тощо), так і не передбачені (освітні, медичні, консультаціи?ні тощо). Сфера послуг є однією з наи?важливіших галузеи? економіки Украі?ни, що розвивається динамічно і постіи?но. Окремі аспекти цих правовідносин врегульовані Конституцією Украі?ни, але центральне місце у правовому регулюванні договірних відносин з надання послуг належить нормам цивільного права.

Вищезгаданою главою ЦК Украі?ни закріплені основи регулювання зобов`язань із надання послуг, а в інших главах, присвячених окремим видам договорів з надання послуг (перевезення, транспортна експедиція, збереження, страхування, доручення тощо).

За договором послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням іншоі? сторони (замовника) надати послугу, яка споживається у процесі вчинення певноі? діі? або певноі? діяльності, а замовник зобов`язується оплатити надану послугу, якщо інше не встановлено договором. Це формулювання не гарантує можливості отримання матеріального (речового) результату.

За загальним правилом діяльність із надання послуг не породжує речового результату, цим вона і відрізняється від власне виконання робіт.

Послуги, де існує результат, невідокремлении? від самоі? діі?, і де відсутність результату свідчить про відсутність відповідних діи?, регулюються договорами, виконання яких може підпорядковуватись режиму гарантованості результату як на підставі сутності договору (перевезення, доручення), так і власне угодою сторін. Гарантоване досягнення визначеного результату слід вважати можливим, насамперед у тих відносинах з надання послуг, у яких є суб`єкт, професіи?ною діяльністю якого є надання послуг, а також на оплатніи? основі та в обмеженіи? кількості. Ці умови гарантують замовнику належне виконання і результат.

Слід зазначити, що суперечності між загальними нормами глави 63 Цивільного кодексу і спеціальними нормами про вказані у ньому види послуг, мають вирішуватися на користь спеціальних норм.

Одним із договорів про надання послуг є договір перевезення. Глава 64 ЦК Украі?ни регулює відносини, що виникають у сфері перевезень. Відносини, що виникають у сфері транспортування вантажу, пасажирів, багажу і пошти врегульовані Цивільним кодексом Украі?ни та спеціальними нормативними актами, що віддзеркалюють специфіку певних видів транспорту.

З огляду на це спростовуються доводи апелянта про те, що суд першої інстанції неправильно кваліфікував спірні правовідносини та застосував до них норми, які не підлягали застосуванняю.

Правовідносини з перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні регулюються главою 32 Господарського кодексу України, главою 64 Цивільного кодексу України, а також Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19 травня 1956 року.

Відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» Україна приєдналася до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вчиненої 19 травня 1956 року в м. Женева.

Відповідно до частин 1, 2 статті 306 ГК України перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання, зокрема, автомобільними дорогами; суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

В силу дії частини 1 статті 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату

Відповідно до частини 2 статті 307 ГК України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі; укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.

Відповідно до статтей 4 та 9 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, яка є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Із зазначеною нормою кореспондується і частина 2 статті 307 ГК України.

Згідно зі статтею 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату; договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі; укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

За приписами статті 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

За умовами укладеного між ФОП Лівошук П.В. (позивач) та ФОП Чернюк О.С. договору №185 від 16.06.2020 передбачено планування та організацію перевезення, а тому між сторонами виникли договірні зобов`язання з транспортного еспедирування.

Згідно з ст. 932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб. У разі залучення експедитором до виконання своїх обов`язків за договором транспортного експедирування інших осіб, експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.

У відповідності до п. 2.3 договору, виконавець надає послуги особисто, а у необхідних випадках може за обов?язковим письмовим погодженням із замовником залучати для виконання своїх обов?язків третіх осіб (субвиконавців), але залишається відповідальним перед замовником за виконання умов договору.

На виконання умов вищезазначеного договору позивач надав (шляхом залучення перевізника - компанії «STICI SRL», Республіка Молдова, а відповідач прийняв транспортно-експедиційні послуги по маршруту Опезіі (К.О) - Суми (НА), автомобіль ЛТВ 132, причіп X 790 CC на загальну суму 51 044,55 грн.

Жодних зауважень та претензій щодо неналежного виконання позивачем вказаних транспортно-експедиційних послуг зі сторони відповідача не було.

Виходячи з положень пункту 1.3 договору, суд доходить до висновку, що належне виконання експедитором своїх обов?язків пов?язується з доставкою вантажу, а не з надсиланням документів, а тому спростовуються доводи апелянта в цій чатисні. З огляду на це апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що перевізник належним чином виконав взяті на себе обов?язки.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином згідно умов договору та актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Оскільки обов?язку експедитора належним чином здійснити перевезення вантажу коерспондує обов?язок замовника щодо оплати цих послуг, то слід з?ясувати порядок і строки оплати цих послуг.

Згідно з п. 4.2 договору, вартість роботи з перевезення вантажу на виконання завки замовник оплачує банківським переказом на рахунок виконавця протягом десяти календарних днів з моменту надання виконавцем оригіналів (засвідчених копій) товаросупровідних документів (товарно-транспортна накладна, CMR), акта виконаних робіт, розрахунку за транспорті послуги.

Пунктом 8 заявки №93 від 16.06.2020 передбачено, що термін оплати по заявці становить дванадцять банківських днів з моменту отримання оригіналів документів: 2 примірників оригіналів CMR (ТТН) з відміткою клієнта про отримання товару, акт, розрахунок.

Умов щодо порядку та способу надсилання документів, які визначені у п. 4.2 договору та п. 8 заявки, ані договір, ані заявка не містять.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі №753/11000/14-ц зроблено висновок, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення contra proferentem. Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови.

Отже, ризик, пов`язаний з їх неясністю договору в частині порядку та способу надсилання документів, які визначені у п. 4.2 договору та п. 8 заявки несе замовник, оскільки на момент підписання договору його влаштовувала така неясність.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Метою встановлення договірних строків є визначення сторонами за договором певного періоду в часі, у який мають бути виконані конкретні зобов`язання, визначені договором. Встановлюючи строки виконання зобов`язань в умовах договорів сторони забезпечують стабільність, послідовність та правову певність поведінки учасників договірних відносин, що гарантує справедливість, розумність й добропорядність сторін під час виконання договору.

Водночас, недотримання вищезазначених строків виходить за обумовлені сторонами межі здійснення прав та обов`язків за договором, й надає одній зі сторін, яка його порушує, безпідставну перевагу в цих господарських відносинах, внаслідок чого порушується баланс приватноправових інтересів сторін договору.

За твердженням позивача з метою належного виконання умов договору №185 від 16.06.2020 він надіслав поштовою кореспонденцією відповідачу акти надання послуг №29 від 08.07.2020 на загальну суму 55 594,55 грн. (в т. ч. сума 51 044, 55 грн. за транспортно-експедиційні послуги та сума 4 550,00 грн. за простій транспортного засобу на розвантаженні у період з 26.06.2020 по 08.07.2020), рахунок за транспортні послуги №08/07 від 08.07.2020 та міжнародну товарно-транспортну накладну СМК №005324.

Відповідач отримав це поштове відправлення 21.09.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Отже, в даній справі позивачем не надано жодних доказів, які б відображали вміст поштового відправлення, яке направлялось за адресою відповідача. Разом з тим, оцінюючи доводи апелянта в цій частині, суд враховує те, що скаржник не заперечує самого факту надсилання та вручення йому цього поштового відправлення (господарської операції з надсилання). Тобто апелянт заперечує вміст поштового відправлення, однак не заперечує його отримання. Відтак, стверджуючи про те, що сіпрне поштове відправлення не вміщувало пакету документів, які визначені п. 4.2 договору та п. 8 заявки, апелянт відповідними доказами не довів реальний, за його ствердженням, вміст поштового відправлення. Тому суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що такі твердження скаржника грунтуються на його припущеннях та не доведені належними та допустимими доказами, а тому відхиляються. З наявних у справі доказів, більш ймовірнішим є обставина, про яку стверджує позивач, що ним надіслано пакет документів на адресу відповідача.

Судами встановлено, що відповідач не повернув позивачу підписаний примірник акту надання послуг №29 від 08.07.2020 на загальну суму 55 594,55 грн. (51 044,55 грн. за транспортно-експедиційні послуги та 4 550,00 грн. за простій транспортного засобу на розвантаженні у період з 26.06.2020 по 08.07.2020).

Факт надання позивачем транспортно-експедиційних послуг відповідачу шляхом залучення перевізника - компанії «STICI SRL», з Республіки Молдова підтверджується договором №4/8Т від 16.06.2020 про організацію міжнародних вантажних перевезень, який підписаний і скріплений печатками позивача та «STICI SRL», з Республіки Молдова, та транспортним замовленням №16 від 16.06.2020.

Статтею 931 ЦК України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Частиною 13 статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», передбачено, що факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Позивач надав суду копію договору №185 від 16.06.2020 транспортного перевезення вантажів; копію заявки №93 від 16.06.2020 (додаток до договору №185 від 16.06.2020); копію рахунка №08/07 від 08.07.2020; копію акта №29 від 08.07.2020 про надання послуг; копію міжнародної товарно-транспортної накладної СМR. №005324; копію рекомендованого повідомлення про вручення відповідачу поштового відправлення; копію договору №4/8Т від 16.06.2020 про організацію міжнародних вантажних перевезень (російською мовою); та копію транспортного замовлення №16 від 16.06.2020 (російською мовою);

Вантажоодержувачем (ТОВ «Дженкер», код СДРПОУ 42917463) було отримано 26.06.2020 вантаж, який був доставлений за обумовленою між позивачем та відповідачем адресою: м. Суми (Україна) автомобілем 8САМА АТВ 132, причіп X 790 CC.

А відтак, з огляду на вищенаведене, у відповідача виникло перед позивачем зобов`язання здійснити оплату у сумі 51044,55 грн. за транспортно-експедиційні послуги у строк до 01.10.2020 включно.

Відповідач не виконав належним чином свого грошового зобов`язання перед позивачем та не здійснив оплату за надані транспортно-експедиційні послуги в порушення умов договору №185 від 16.06.2020.

Отже, судами встановлено факт невиконання відповідачем прийнятих на себе договірних зобов`язань, відтак позовні вимоги в частині стягнення 51044,55 грн. вартості наданих послуг транспортно-експедиторського обслуговування є обґрунтовані, документально підтверджені та обгрунтовано задоволені судом першої інстанції.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється належним чином проведеним виконанням. Однак, якщо зобов`язання не виконано належним чином, то на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов`язки.

В силу ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, однією з необхідних умов для встановлення прострочення по виконанню обов`язку відповідача щодо оплати поставленого товару є визначення моменту виникнення конкретного договірного обов`язку, а також розміру грошової суми такого обов`язку.

Судами встановлено, що відповідач не здійснив своєчасної оплати за надані послуги.

Відповідно ч. 1, 2 ст. 20 ГК України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: застосування штрафних санкцій.

Отже, загальна норма ГК України передбачає захист у вигляді застосування штрафних санкцій до суб`єктів які неналежно виконуються зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 4 статті 231 ГК України визначено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За змістом ч. 1 ст. 199 ГК України, виконання господарських зобов`язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов`язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.

Отже, передбачене частиною шостою статті 231 ГК України формування відповідальності за порушення грошових зобов`язань застосовується, якщо інше не узгоджено сторонами в договорі або не передбачено законом.

Відповідно до п. 5.7 договору у випадку прострочення оплати розрахунків (п. 4.2, 5.6) винна сторона виплачує управненій стороні неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даною нормою передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

За правилами ч. 1 ст. 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Статтею 253 цього Кодексу визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Ураховуючи викладене, початком нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано за умовами договору, тобто починаючи з четвертого дня поставки продукції.

Таким чином, враховуючи вищезазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд, перевіривши правильність нарахування пені, погоджується з розрахунками позивача щодо обґрунтованості стягнення пені за несплату вартості наданих позивачем послуг в сумі 3 111,62 грн., яка нарахована за прострочення грошового зобов?язання з 02.10.2020 по 02.04.2021.

Частиною четвертою статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В цій нормі законодавець передбачає застосування штрафних санкцій, у разі якщо їх розмір законом не визначено, у розмірі, визначеному умовами господарського договору, а також надає сторонам право встановлювати різні способи визначення штрафних санкцій, - у відсотковому відношенні до суми зобов`язання (виконаної чи невиконаної його частини) або у певній визначеній грошовій сумі, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Аналогічна правова позиція викладена в пункті 6.26 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №904/4156/18.

У п. 5.4 договору визначено, що збитки, завдані простоєм транспорту, відшкодовуються винною стороною. За кожну понаднормову добу простою транспортного засобу винна сторона сплачує іншій стороні штраф у розмірі 350,00 грн., якщо інше не обумовлено в заявці. Державні свята та вихідні дні, а саме субота та неділя, не враховуються до нарахування простоїв.

Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення в договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

В даному випадку всі вищезазначені передумови в договорі визначено, а саме: управлена сторона - експедитор (позивач); зобов`язана сторона - замовник (відповідач); вид правопорушення - простій транспортного засобу; штрафна санкція - штраф у розмірі 350,00 грн. за кожну понаднормову добу простою транспортного засобу.

З огляду на це обгрунтованими є позовні вимоги про стягнення штрафу за простій транспортного засобу на розвантаженні за 26.06.2020, з 29.06.2020 по 03.07.2020 та з 06.07.2020 по 08.07.2020 загалом 9 днів на загальну суму 3150,00 грн.

Натомість нарахований позивачем штраф у розмірі 1400,00 грн. за простій за 27-28.06.2020 та 04-05.07.2020, які є вихідними днями, є необгрунтованим, оскліьки суперечить п. 5.4 договору, а відтак помилковим є висновок суду першої інстанції про задоволення позову в цій частині.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді нарахування на суму боргу трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши розрахунки позивача, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про правильність здійсненого розрахунку та правомірність заявлених до стягнення 3% річних у розмірі 1 267,02 грн. та суми інфляційних нарахувань у розмірі 4 781, 71 грн., які які нараховані з 02.10.2020 по 30.07.2021.

Що стосується доводів апелянта про те, що місцевий господарський суд неналежним чином повідомив про час, дату та місце слухання справи, то такі відхиляються апеляційним господарським судом, оскільки суд першої інстанції належним чином виконав приписи процесуального закону, а тому будь-які помилки оператора поштового зв?язку та бездіяльність апелянта щодо належного отримання поштових відправлень за адресою його реєстрації, не можуть ставитись у провину суду.

Ураховуючи вищенаведене суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що апелянтом доведено неправильність рішення суду першої інстанції лише в частині відсутності правових підстав для стягнення 1400,00 грн. штрафу за простій транспортного засобу, який нарахований за вихідні дні, а тому рішення в цій чатсині підлягає скасуванню з приняттям нового про відмову в позові. В решті доводи апеляційної скарги не спростовують правильні рішення суду першої інстанції,а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого господарського суду чатсковому скасуванню.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною одинадцятою статті 129 ГПК України передбачено, що при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Враховуючи часткове задоволення апеляційної скарги, суд дійшов до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача 2196,38 грн.= 2270,00 грн. (судовий збір, сплачений за позовну заяву) - (3405,00 грн. (судовий збір, сплачений за апеляційну скаргу/ 64 754, 90 грн.(ціна позову) * 1400,00 грн. (штраф у задоволенні якого суд апеляційної інстанції відмовив) ).

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Чернюка Олега Степановича від 17.10.2021 вих.№17/10-1 (вх. суду від 25.10.2021 №01-05/3554/21) - частково задоволити.

2.Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14.09.2021 у справі №909/759/21 в частині стягнення з Фізичної особи-підприємця Чернюка Олега Степановича на користь Фізичної особи-підприємця Лівошука Павла Валентиновича 1400,00 грн. штрафу за простій транспортного засобу під час розвантаження - скасувати.

3.Резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«Задоволити позов Фізичної особи-підприємця Лівошука Павла Валентиновича до Фізичної особи-підприємця Чернюка Олега Степановича про стягнення грошових коштів у сумі 63 354,90 грн., з яких: 51 044, 55 грн. заборгованості, яка виникла внаслідок неоплати наданих послуг перевезення, 3150,00 грн. штрафу за простій транспортного засобу на розвантаженні з 29.06.2020 по 03.07.2020 та з 06.07.2020 по 08.07.2020, а також нараховані з суми основного боргу пені, яка нарахована за прострочення грошового зобов?язання з 02.10.2020 по 02.04.2021 на суму 3 111,62 грн., 1 267,02 грн - 3% річних та 4 781,71 грн - інфляційні нарахування, які нараховані з 02.10.2020 по 30.07.2021.

Відмовити в задоволенні позову Фізичної особи-підприємця Лівошука Павла Валентиновича до Фізичної особи-підприємця Чернюка Олега Степановича про стягнення 1400,00 грн. штрафу за простій транспортного засобу на розвантаженні за 27-28.06.2020 та 04-05.07.2020.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Чернюка Олега Степановича(ідент.номер: НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Лівошука Павла Валентиновича( ідент. номер НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) 63 354,90 грн., з яких: 51 044, 55 грн. заборгованості, яка виникла внаслідок неоплати наданих послуг перевезення, 3150,00 грн. штрафу за простій транспортного засобу на розвантаженні з 29.06.2020 по 03.07.2020 та з 06.07.2020 по 08.07.2020, а також нараховані з суми основного боргу пені, яка нарахована за прострочення грошового зобов?язання з 02.10.2020 по 02.04.2021 на суму 3 111,62 грн., 1 267,02 грн - 3% річних та 4 781,71 грн - інфляційні нарахування, які нараховані з 02.10.2020 по 30.07.2021.»

4.Стягнути з Фізичної особи-підприємця Чернюка Олега Степановича на користь Фізичної особи-підприємця Лівошука Павла Валентиновича 2196,38 грн. - судового збору.

5.Місцевому господарському суду видати накази у порядку ст. 327 ГПК України.

6.Постанова набирає законної сили з моменту її прийнятття.

7.Порядок та строки оскарження встановлені ст.ст. 288, 289 ГПК України.

Головуючий суддя Бонк Т.Б.

Суддя Бойко С.М.

Суддя Матущак О.І.