Рішення

від 23.05.2022 по справі 914/2743/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.05.2022 Справа № 914/2743/21

Господарський суд Львівської області у складі судді Запотічняк О.Д.

за участю секретаря судового засідання Волошина Р.Р.

розглянувши у порядку загального позовного провадження справу

за позовом: Керівника Жовківської окружної прокуратури Львівської області, в інтересах держави

в особі Позивача: Рава-Руської міської ради Львівського району Львівської області, Жовківський район,

до відповідача-1: Фермерського господарства «Дністровське», Львівська обл., Стрийський район,

до відповідача -2: ОСОБА_1 , м. Львів,

про розірвання договору оренди землі, повернення земельної ділянки,

за участю представників сторін:

прокурор: Максимовська С.С.;

від позивача: не з`явився;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: не з`явився;

Хід розгляду справи.

Керівник Жовківської окружної прокуратури Львівської області звернувся до Господарського суду Львівської області в інтересах держави в особі Рава-Руської міської ради Львівського району Львівської області до відповідача-1 Фермерського господарства «Дністровське», відповідача -2 ОСОБА_1 про розірвання договору оренди землі, повернення земельної ділянки.

Ухвалою від 14.09.2021 суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив розгляд справи на 12.10.2021.

Ухвалою від 12.10.2021 суд відклав розгляд справи на 26.10.2021, у зв`язку із першою неявкою представників Позивача та Відповідачів 1, 2.

26.10.2021 на адресу суду надійшли додаткові пояснення прокурора у справі (Вх. № 25126/21).

Ухвалою від 26.10.2021 суд відклав розгляд справи на 08.11.2021.

29.10.2021 через систему «Електронний суд» представником Відповідача - 1 подано клопотання про надання доступу до електронної справи № 914/2743/21 в системі «Електронний суд». За резолюцією судді Запотічняк О.Д., 29.10.2021 надано доступ до електронної справи № 914/2743/21.

08.11.2021 на електронну адресу суду надійшов відзив на позовну заяву Відповідача 1 (Вх. №26113/21).

Ухвалою від 08.11.2021 суд відклав розгляд справи на 23.11.2021.

10.11.2021 на адресу суду надійшов відзив Відповідача 1 на позовну заяву, аналогічний поданому у системі «Електронний суд» (Вх. № 26387/21).

22.11.2021 через систему «Електронний суд» представником Відповідача 1 подано клопотання про відкладення розгляду справи (Вх. № 27819/21).

23.11.2021 через канцелярію суду представником ФГ «Дністровське» подано клопотання про продовження строків підготовчого провадження (Вх. № 4785/21).

Ухвалою від 23.11.2021 суд продовжив строк підготовчого засідання та відклав розгляд справи на 16.12.2021.

Ухвалою від 16.12.2021 суд закрив підготовче провадження у справі та призначив розгляд справи по суті на 11.01.2022.

Ухвалою від 11.01.2022 суд відклав розгляд справи на 25.01.2022.

У зв`язку з перебуванням судді Запотічняк О.Д. на лікарняному, судове засідання 25.01.2022 не відбулось. Ухвалою від 15.02.2022 суд призначив розгляд справи на 01.03.2022. Ухвалами від 01.03.2022, 26.04.2022, 10.05.2022 суд відклав розгляд справи на 26.04.2022, 10.05.2022 та 24.05.2022 відповідно.

В судове засідання 24.05.2022 з`явився прокурор, надала пояснення по суті справи, просила позовні вимоги задоволити в повному обсязі. Представники позивача та відповідачів 1, 2 не з`явились, причин не явки не вказали.

З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги те, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк (з урахуванням введених обмежень, пов`язаних із запровадженням в Україні карантину), для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Так, ухвали суду надсилались за адресою відповідача - 1, яка містяться у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Окрім того, суд зауважує, що ухвала суду про відкриття провадження у даній справі була офіційно оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень - на сайті за посиланням https://reyestr.court.gov.ua, а також знаходяться у вільному доступі в мережі Інтернет на інших відповідних веб-сайтах.

Суд звертає увагу, що поштові конверти з ухвалами від ФГ «Дністровське» повернулись на адресу суду із зазначенням причини: адресат відсутній за вказаною адресою, однак Відповідач 1 був належним чином повідомлений про розгляд справи, оскільки представник ФГ «Дністровське» подавав клопотання та відзив на позовну заяву.

Щодо Відповідача 2, такий був належним чином повідомлений, однак відзиву на позовну заяву не подав.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України та ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами з урахуванням згаданого вище припису ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

В судовому засіданні 24.05.2022 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Правова позиція прокурора в інтересах Рава-Руської міської ради Львівського району Львівської області.

Прокурор з підстав неналежного виконання Відповідачами 1, 2 взятих на себе договірних зобов`язань просить суд розірвати укладений між Позивачем та Відповідачем 2 Договір оренди землі №б/н від 13.11.2014р. та зобов`язати Відповідачів 1 та 2 повернути власника Рава-Руській міській раді Львівського району Львівської області земельну ділянку площею 71,1850 га кадастровий № 4622782000:21:000:0015, яка розташована за межами населених пунктів на території Рава-Руської міської ради Львівського району Львівської області.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що Позивач, як сторона Договору, незважаючи на істотне порушення договору оренди Відповідачами, а саме користування земельною ділянкою не за цільовим призначенням (як рілля, а не сіножаті), самостійно не ініціював розірвання Договору. Неналежне виконання своїх обов`язків Позивачем у справі обґрунтовано Прокурором в позовній заяві.

Правова позиція Позивача.

Представник Рава-Руської міської ради Львівського району Львівської області в судових засіданнях позовні вимоги підтримував.

Правова позиція Відповідача - 1.

Відповідач у поданому 08.11.2021р. Відзиві на позовну заяву проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Прокурору в інтересах держави в особі Позивача в його задоволенні з підстав того, що, сіножаті, пасовища та рілля це угіддя, які належать до однієї категорії земель з визначеним цільовим призначенням (для ведення ОСГ, для садівництва, для ведення товарного виробництва в інші ). І в даному випадку має місце зміна угідь в одному виді використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення з пасовищ чи сіножатей на ріллю, тому підстави стверджувати прокурором про зміну цільового призначення земельної ділянки - відсутні.

Крім того, як на підставу своїх заперечень проти заявлених позовних вимог, Відповідач покликається на те, що у процесі використання земельної ділянки відповідачами не допущено порушення вимог щодо обмеження (обтяження) в користуванні земельною ділянкою.

Діючим законодавством не визначено вичерпного переліку сільськогосподарських культур, які можуть вирощуватись за землях, призначених для сінокосіння (сіножаті). На землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо: вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ;

Однак згідно п. 26 Договору оренди на земельну ділянку орендодавець не наклав обмеження (обтяження) - тобто вказано, що вони відсутні, а отже відсутня заборона розорювання у відповідності ст. 37 3акону Про охорону земель.

Окрім того, зазначив, що орендодавець жодного разу із 2017 року не вказував, що орендарем своєю діяльністю недотримано п. 28 договору оренди.

При цьому, Відповідач повідомив суд, що у зв`язку з несприятливими умовами: тривалими посухами, розповсюдження вітром насінням рослин, сіножаті почали втрачати свої продуктивні властивості (культурний травостій не зміг конкурувати з отруйними та шкідливими бурянами), що призвело до засмічення шкідливими рослинами (блекотою, молочаєм, дурманом, чемерицею), які в свою чергу, якщо їх не знищити можуть заподіяти шкоду ґрунту. Навіть якщо і допустити дії відповідача по розорюванню землі, то вони могли бути направлені виключно на приведення спірної землі до ладу з подальшою метою використовувати її за цільовим призначенням відповідно до агротехнології підвищенням її продуктивності.

Правова позиція Відповідача - 2.

Відповідач - 2 відзиву чи письмових обґрунтованих пояснень суду не представив, позовні вимоги не заперечив.

Згідно з ч. 9 ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приписами ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Фактичні обставини встановлені судом.

13.11.2014р. між Головним управлінням Держземагентва у Львівській області та ОСОБА_1 (надалі Відповідач, Орендар) укладено Договір оренди землі №б/н (надалі Договір), за умовами якого (п.1 Договору) Орендодавець, на підставі наказу Головного управління Держземагенства у Львівській області № 13-579/16-14-СГ від 23.05.2014р. надає, а Орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення (для ведення фермерського господарства), кадастровий номер 4622782000:21:000:0015, яка знаходиться за межами населених пунктів на території Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області.

Відповідно до п.2 Договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 71,1850 гектарів, з яких 71,1850 га сіножаті.

Згідно п.3 Договору на земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна та об`єкти інфраструктури. Відповідно до довідки № 7286-01/40 від 09.10.2014 нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 238 718,89 грн.

Пунктом 8 Договору встановлено, що Договір укладено на строк 20 років. Після закінчення строку дії Договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово Орендодавця про намір продовжити його дію. Право оренди виникає з моменту його державної реєстрації відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію прав та їх обмежень».

Згідно п. 9 Договору орендна вноситься орендарем у грошовій формі в розмірі 4% нормативної грошової оцінки , що становить 9548,76 грн на рік. Сторони погоджуються внести зміни до договору оренди земельної ділянки в частині визначення суми орендної плати після затвердження в установленому законодавством порядку технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Відповідно до п. 10 Договору обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності здійснюється з урахуванням їх цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженими Кабінетом Міністрів України формами, що заповнюються під час укладання або зміни умов договору чи продовження його дії.

Орендна плата вноситься Орендарем щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця (п.11 Договору).

Згідно п.п. 15, 16 Договору земельна ділянка передається в оренду для ведення фермерського господарства. Цільове призначення земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення; код КВЦПЗ: 01.02 - для ведення фермерського господарства.

Умови збереження стану об`єктів оренди: застосування заходів по підвищенню родючості грунтів та їх захисту від ерозії (п.п. 17 Договору).

Дія Договору припиняється, шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених цим Договором (п.36 Договору).

Відповідно до п. 42 Договору Договір набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації права користування земельною ділянкою відповідно до закону.

Актом прийому-передачі земельної ділянки до договору оренди землі № б/н від 13.11.2014 Головним управлінням Держземагенства у Львівській області передано, а Козак Б. Р. прийнято у строкове платне користування земельну ділянку за Договором.

Вказаний Договір та Акт прийому-передачі підписано повноважними представниками, підпис Орендодавця завірено відтиском печатки юридичної особи.

11.12.2014р. на підставі Договору за Відповідачем -2 зареєстровано право оренди земельної ділянки площею 71,1850 гектарів; кадастровий номер 4622782000:21:000:0015; категорія земель: землі сільськогосподарського призначення для ведення фермерського господарства, цільове призначення 01.02 для ведення фермерського господарства. Орендодавець: Рава-Руська міська рада, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-4616521772021 від 03.08.2021.

Пунктом 6 Акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної в комунальну власність № б/н від 11.12.2020р. Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області передано, а Рава-Руською міською радою (надалі Позивач, Орендодавець) прийнято земельну ділянку площею 71,1850 гектарів; кадастровий номер 4622782000:21:000:0015; цільове призначення: 17,00 Землі резервного фонду (землі створені, органами виконавчої виконавчої влади або органами місцевого самоврядування у процесі приватизації сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних установ та організацій).

Вказаний Акт підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток Головного управління Держгеокадастру у Львівській області та передано Рава-Руській міській раді.

Відтак, державним реєстратором зареєстровано право комунальної власності на вказану земельну ділянку за Рава-Руською міською радою (податковий номер: 04056256).

Листом від 24.06.2021р. Прокурор звернувся до Рава-Руської міської ради з проханням надати інформацію чи до договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 4622782000:21:000:0015 вносились зміни, в т.ч щодо зміни оцінки землі та розміру орендної плати.

Листом №2224/02-09 від 08.07.2021р. та №2242/02-08 від 09.07.2021 Позивачем повідомлено Прокурора про те, що протягом 2017 - 2020 років Відповідач 2 використовує земельну ділянку як рілля, що підтверджується Актами огляду земельної ділянки (за межами населеного пункту) с. Гійче. Гійченська сільська рада зверталась 05.08.2020 у Жовківське відділення поліції щодо незаконного використання земельної ділянки (розорені сіножаті), не сплати орендарем орендної плати за землю, також 06.08.2020 зверталась в Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Львівській області з питанням перевірки дотримання земельного законодавства.

Листом від 20.08.2021 Прокурор звернувся до Рава-Руської міської ради з проханням надати інформацію чи вживались міською радою заходи, для захисту інтересів територіальної громади, в тому числі в судовому порядку , з приводу порушень вимог чинного законодавства при користуванні ОСОБА_2 та ФГ «Дністровське», зокрема те, що орендована земельна ділянка використовується не за призначенням як сіножаті, а як рілля. Просив надати інформацію чи до спірного договору оренди земельної ділянки вносились зміни, в т.ч щодо зміни оцінки землі та розміру орендної плати.

Як вбачається із долученого до листа Рава-Руської міської ради №2920/02-09 від 26.08.2021, Відповідачем допускається систематичне нецільове використання орендованої земельної ділянки, а також міський голова просить Прокурора звернутись в судові органи з захистом інтересів щодо вказаних обставин у листах Рава-Руської міської ради.

Листом від 30.07.2021 Прокурор звертався до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області із проханням надати інформацію про стан виконання Відповідачем умов укладеного Договору оренди щодо повноти та своєчасності сплати орендної плати, чи вносились зміни до договору щодо оцінки землі, розміру орендної плати, цільового призначення земельної ділянки та інші.

Листом від 10.08.2021р. вих. №10-13-0.6-4819/2-21 Головне управління Держгеокадастру у Львівській області надало запитувану Прокурором інформацію та повідомило про те, що внесення змін до Договору оренди та зміна цільового призначення орендованої земельної ділянки, не вносились.

Листом від 03.09.2021р. вих. №14.52/05-38-2284 вих-21 Прокурор повідомив Позивача про вжиття заходів представницького характеру шляхом подання позову про розірвання договору та повернення земельної ділянки до суду.

З підстав наведеного Прокурор просить суд розірвати укладений між Позивачем та Відповідачем Договір оренди земельної ділянки кадастровий № 4622782000:21:000:0015 від 13.11.2014 б/н та зобов`язати Відповідача повернути на користь держави в особі Позивача земельну ділянку площею 71,1850 га кадастровий № 4622782000:21:000:0015, яка розташована за межами населених пунктів на території Гійченської сільської ради Жовківського району Львівської області.

Відповідач 1 проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Прокурору в інтересах держави в особі Позивача в його задоволенні з підстав того, що, сіножаті, пасовища та рілля це угіддя, які належать до однієї категорії земель з визначеним цільовим призначенням (для ведення ОСГ, для садівництва, для ведення товарного виробництва в інші ). І в даному випадку має місце зміна угідь в одному виді використання земельної ділянки сільськогосподарського призначення з пасовищ чи сіножатей на ріллю, тому підстави стверджувати прокурором про зміну цільового призначення земельної ділянки - відсутні.

Оцінка суду.

За змістом ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до ст.19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Згідно із ч.ч.1,2 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до ч.5 ст.20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 -37 цього Кодексу.

З наведених норм права вбачається, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії. Однією з таких категорій є землі сільськогосподарського призначення. У межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони.

Згідно із ч.1 ст. 31 Земельного кодексу України землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. (редакція кодексу на момент укладення договору оренди земельної ділянки).

Відповідно до ст. 33 Земельного кодексу України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Згідно зі ст. 34 Земельного кодексу України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 35 Земельного кодексу України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.

Згідно із ч.ч.1, 2 ст. 36 Земельного кодексу України громадянам або їх об`єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва. На земельних ділянках, наданих для городництва, закладання багаторічних плодових насаджень, а також спорудження капітальних будівель і споруд не допускається.

Відповідно до ст.37 Земельного кодексу України приватні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати у власність або оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства. Державні та комунальні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати в оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства.

Указаними нормами права визначені види використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема для фермерського господарства, для ведення особистого селянського господарства, для сінокосіння і випасання худоби, для ведення індивідуального або колективного садівництва, для городництва, для ведення підсобного господарства. Власники або користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення певного виду використання мають використовувати їх виключно в межах вимог, встановлених ст.ст. 31, 33 - 37 Земельного кодексу України для такого виду використання.

Отже, зазначені норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель. Зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення.

При цьому такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки, зокрема на землі фермерського господарства, без зміни її категорії цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення) чинним законодавством не передбачено.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 01.06.2021 у справі № 925/929/19 з подібними правовідносинами, яка в силу положень ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України враховується при виборі і застосуванні норм права.

Ураховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 05.03.2013 у справі № 21-417а12, від 08.04.2015 у справі № 6-32цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 712/10864/16-а та постановах Касаційного цивільного суду від 26.06.2019 у справі № 701/902/17-ц, від 03.06.2019 у справі № 708/933/17, від 24.03.2020 у справі № 701/473/17, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі.

Застосовуючи правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 01.06.2021 у справі №925/929/19, суд зазначає, що в даному випадку на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки» №13-579/16-14-сг від 23.05.2014 надано земельну ділянку для ведення фермерського господарства, без зміни цільового призначення земельної ділянки (землі сільськогосподарського призначення). І такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки, зокрема на землі фермерського господарства, без зміни її категорії цільового призначення чинним законодавством не передбачено.

При вирішенні даного спору судом враховано також правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 26.08.2021 у справі № 913/540/20 у спорі з подібних правовідносин, яка в силу положень ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України враховується при виборі і застосуванні норм права.

Як встановлено судом, наказ Головного управління Держгеокадастру у Львівській області «Про затвердження документації із землеустрою та передачі в оренду земельної ділянки» №13-579/16-14-сг від 23.05.2014, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду громадянину ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства та надано земельну ділянку загальною площею 71,1850 га (кадастровий номер 4622782000:21:000:0015) для ведення фермерського господарства, строком на 20 років, розташовану на території Гійченської сільської ради (за межами населених пунктів) Жовківського району, відповідає вимогам закону. Головне управління Держгеокадастру у Львівській області діяло в межах визначених законом повноважень та у відповідності до вимог Земельного кодексу України.

Доводи прокурора про те, що ОСОБА_1 не мав права на умовах Закону України «Про фермерське господарство» використовувати спірну земельну ділянку як рілля, суд відхиляє, оскільки згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області Козаку Б.Р. було надано земельну ділянку для ведення фермерського господарства, а не для сінокосіння чи вирощування рілля.

Разом з тим, законодавством України не передбачено заборони використання фермерським господарством земельних ділянок з угіддями - сіножаті. Фермерське господарство використовує земельну ділянку сільськогосподарського призначення, а вид угідь залежить від типу місцевості, на якій така земельна ділянка розташована. Крім того, він може бути змінений, але не під час передачі земельної ділянки в оренду, оскільки передача земельної ділянки в оренду фермерському господарству здійснювалась саме за проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області. Зміна угідь не передбачена цим проектом. Зміна угідь можлива лише шляхом розроблення та затвердження іншого виду документації із землеустрою - проекту землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь (пункт «е» ч.2 ст.25 Закону України «Про землеустрій»).

Відповідно до ч.2 ст.22 Земельного кодексу України до земель сільськогосподарського призначення належать, зокрема, сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги). Отже, земельне законодавство не містить вказівок на конкретний вид угідь, що визначається для такого виду використання як для ведення фермерського господарства.

Як вбачається з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, земельна ділянка кадастровий номер 4622782000:21:000:0015 має цільове призначення для ведення фермерського господарства, категорія земель землі сільськогосподарського призначення, такі відомості вносяться під час формування земельної ділянки на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Згідно п. 2 Договору оренди передається земельна ділянка з сіножатими, що є видом сільськогосподарських угідь, а не видом цільового призначення земельної ділянки.

В свою чергу, ст.24 Закону України «Про фермерське господарство» безпосередньо визначено, що фермерське господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію, на власний розсуд та ризик підбирає партнерів з економічних зв`язків у всіх сферах діяльності, у тому числі іноземних.

Норми ст.22 Земельного кодексу України кореспондуються з нормами ст.24 Закону України «Про фермерське господарство» стосовно цілей використання земель сільськогосподарського призначення, а саме: для виробництва сільськогосподарської продукції.

При цьому, як Земельний кодекс України, так і Закон України «Про фермерське господарство» не містять обмежень щодо використання видів сільськогосподарських угідь при здійсненні своєї діяльності фермерським господарством.

При цьому, затверджуючи проект землеустрою цільове призначення земельних ділянок не було змінене, оскільки як до прийняття наказу, так і після, цільове призначення залишилося одним і тим самим - землі сільськогосподарського призначення. Зазначення іншого виду цільового призначення цих земельних ділянок не тягне за собою зміну їх цільового призначення, а відтак і не потребує окремої процедури, яка необхідна при зміні цільового призначення. Як вбачається з проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, він виконаний саме для передачі ділянки для ведення фермерського господарства та отримав позитивний висновок повноважного органу, який здійснює державний контроль за використанням земель.

Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №925/929/19 користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їх власником.

У даній справі прокурором не доведено, а судом не виявлено доказів використання землі не за цільовим призначенням та не у відповідності до виду використання, за яким земельна ділянка з кадастровим номером 4622782000:21:000:0015 була передана в ОСОБА_1 для ведення фермерського господарства.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17 сформульовано такий правовий висновок, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладання) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає правочин.

Отже, законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення, тому будь-які обставини, що виникли після видання наказу про передачу земельної ділянки в оренду та укладання договору оренди, не можуть бути підставою недійсності правочину та не мають жодного правового значення при розгляді такого спору.

В даному випадку право на користування фермерським господарством земельною ділянкою підтверджено укладеним договором оренди землі № б/н від 13.11.2014, що підтверджує законність та правомірність користування спірною земельною ділянкою.

Прокурором не доведено, а матеріалами справи не підтверджено наявність підстав у відповідності до ст.ст.203, 215, 216 Цивільного кодексу України для визнання недійсними договору оренди земельної ділянки площею 71,1850 га, з кадастровим номером 4622782000:21:000:0015, а також повернення спірної земельної ділянки.

Не заслуговують на увагу суду покликання прокурора на те, що розмір оренди за користування земельною ділянкою як ріллею чи сіножаттями та оренда сільськогосподарських земель є різним оскільки це не є підставою для розірвання договору, оскільки прокурором невірно обрано спосіб захисту , щодо тверджень різної суми орендних платежів.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України, вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України, встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

На підставі ретельного дослідження наявних у справі документів, з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах від 01.06.2021 у справі № 929/925/19, від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, Верховного Суду від 26.08.2021 у справі № 913/540/20, суд приходить до висновку, що прокурором не доведено належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами правомірності заявлених позовних вимог.

Отже, у задоволенні позову слід відмовити.

Щодо звернення до господарського суду Керівника Жовківської окружної прокуратури Львівської області суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131 Конституції України на прокуратуру покладається, зокрема, представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Закон України «Про прокуратуру» визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Згідно ст.1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом України «Про прокуратуру» та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п.2 ч.1 ст.2 Закону України «Про прокуратуру»).

Згідно з ч.ч.3, 4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора України або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Так, у постанові Великої Палати Верховного суду від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18, встановлено наступне:

«Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.».

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, перед зверненням до суду з позовом в інтересах Позивача, в порядку дослідження підстав для представництва, листами від 24.06.2021 № 14.532/05-38-1454вих-21, 20.0.2021 № 15.53/05-38-2127вих21 Прокурор звертався до Позивача з інформацією щодо порушення інтересів держави та надавав можливість відреагувати на нього.

Однак, незважаючи на володіння Позивачем інформацією порушення інтересів держави щодо використання земельної ділянки за Договором оренди, Позивачем не вжито жодних ефективних заходів до захисту порушеного права, останнім до суду позову не подавалося, що підтверджується Листом вих. №2920/02-09 від 26.08.2021р.

Крім того, в матеріалах справи наявний лист від 03.09.2021р. вих. №14.52/05-38-2284 вих-21 Прокурор повідомив Позивача про вжиття заходів представницького характеру шляхом подання позову про розірвання договору та повернення земельної ділянки до суду.

З врахуванням наведеного суд констатує, що Прокурором вжито всіх заходів для обґрунтованого представництва у цій справі, а підставою для подання ним позову в інтересах держави в особі Позивача є тривале невжиття Позивачем заходів щодо розірвання договору та повернення земельної ділянки на користь держави в особі Позивача.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.24 Закону України «Про прокуратуру», право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Згідно з п.1 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, крім підпункту 2 пункту 2, пунктів 4 - 7, 9, 11 - 15, 17, 18, підпункту 1 пункту 19, пункту 20, пунктів 22 - 27 розділу I цього Закону, які набирають чинності з дня початку роботи відповідно Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур.

Згідно з п.3 Прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

Таким чином, прокурор виконав вимоги ст.53 ГПК України та належним чином обґрунтував наявність підстав для звернення до суду з позовом в межах цієї справи.

Судові витрати.

За приписами ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у разі відмови у позові покладається на позивача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-79, 80, 81, 86, 129, 165, 205, 216, 222, 235, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 01.06.2022.

Суддя Запотічняк О.Д.