Рішення

від 27.04.2022 по справі 457/1174/20

ТРУСКАВЕЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 457/1174/20

провадження №2/457/22/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2022 року м. Трускавець

Трускавецький міський суд Львівської області

в складі: головуючого-судді Марчука В.І.,

секретар судового засідання Мазурик В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Трускавці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу реєстрації Трускавецької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_2 , про визнання права користування житловим приміщенням та права на реєстрацію місця проживання,-

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до до відділу реєстрації Трускавецької міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: ОСОБА_2 , про визнання права користування житловим приміщенням та права на реєстрацію місця проживання. Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 з 1989 року по день смерті проживав з ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 , яка була в ній зареєстрована. Шлюб зареєстровано не було. Квартира НОМЕР_2 була приватизована лише ОСОБА_3 , оскільки офіційно шлюб не було зареєстровано та ОСОБА_1 не було визнано судом членом її сім`ї. На підставі заповіту, ОСОБА_1 набув майнові права на будинок АДРЕСА_3 . Однак будинок не придатний для проживання, знаходиться в аварійному стані та ОСОБА_1 не проживав там та не здійснював його утримання. Натомість витрачав кошти, здійснював покращення та утримання саме квартири НОМЕР_2 , що підтверджується товарними чеками про придбання товарів та майна, а також брав участь у сплаті комунальних платежів так як вважав цю квартиру єдиним і постійним місцем проживання. Після смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_1 проживає і несе витрати по утриманню квартири НОМЕР_2 , сплачує комунальні платежі. Крім цього, ОСОБА_1 ніс витрати на лікування ОСОБА_3 , вели з нею спільне господарство. Оскільки за законом ОСОБА_1 є спадкоємцем четвертої черги, так як останні п`ять років проживав із спадкодавцем однією сім`єю, то звернувся до нотаріуса про прийняття спадщини. Спадкоємцями 2 черги є рідні брати спадкодавця - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , і ОСОБА_2 прийняв спадщину а ОСОБА_4 відмовився від спадщини на його користь. Зазначає, що рішенням суду встановлено факт проживання ОСОБА_1 однією сімєю з ОСОБА_3 . Звертаючись до органу реєстрації, ОСОБА_1 було відмовлено в здійсненні реєстрації місця проживання і рекомендовано звернутись в суд, а тому просить визнати за ним право користування квартирою АДРЕСА_1 та право на його реєстрацію місця проживання там.

Відповідачем Трускавецькою міською радою на позовну заяву подано відзив, в якому зазначає, що позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення. Так, вказує, що звернення ОСОБА_1 в органи реєстрації для здійснення реєстрації місця проживання нічим не підтверджено. Крім того, згідно інформаційної довідки відділу державної реєстрації від 12 вересня 2019 року ОСОБА_1 був знятий з реєстрації місця проживання за адресою - АДРЕСА_1 , після чого про повторну реєстрацію останній не звертався. Також у рішенні Трускавецького міського суду Львівської області від 13 червня 2019 року зазначено, що місце реєстрації позивача є будинок АДРЕСА_3 . Позивачем не надано копію договору найму, який би підтверджував його проживання з ОСОБА_3 . Окрім цього, ОСОБА_1 не було подано заяву про зняття з реєстрації попереднього місця проживання.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, проте подав в канцелярію суду заяву про розгляд справи без його участі. Позовні вимоги підтримує та просить їх задоволити.

Відповідач у судове засідання не з`явився, проте скерував до суду заяву про розгляд справи без участі представника Трускавецької міської ради.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета в судове засідання не з`явилася, про час та місце розляду даного позову повідомлена належним чином, що підтверджується матеріалами справи, на адресу суду скеровувала заяви про відкладення розгляду справи, які були призначені на 13 січня 2022 року, 17 березня 2022 року, 24 березня 2022 року та 28 квітня 2022 року.

Однак, відповідно до п.3 ч.2 ст. 223 ЦПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки.

На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтями 12, 81, 82 ЦПК України стверджується, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, визнанні сторонами, не підлягають доказуванню.

Згідно положень ст. 310 ЦК України, фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом.

Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

У відповідності до положень п.4, 5 ст.9 Житлового кодексу України ніхто не може бути обмежений у праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченими законом. Житлові права охороняються законом, за виключенням випадків, коли вони здійснюються всупереч з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших осіб.

Статтею 8 Конвенції Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Правовою позицією ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції кожній особі, крім інших прав, гарантує право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

У пунктах 40-44 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (Заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI (витяги).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50).

У справі «Прокопович проти Росії» (заява № 58255/00) встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням у приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Частина 2 ст. 64 Житлового кодексу України передбачає, що до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Таким чином, законодавець не встановив вичерпного переліку осіб, які належать до кола членів сім`ї наймача, але визначив критерії, за якими осіб, не пов`язаних шлюбними або родинними стосунками, віднесено до них.

Згідно з п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім`ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Постановою Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі 6- 60цс12 додатково звернуто увагу на те, що у осіб, які вселилися до наймача, виникають усі права і обов`язки, за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім`ї наймача (ч.ч.1, 2 ст.64 ЖК УРСР). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ст.65 ЖК УРСР). Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання.

Пленум Верховного Суду України у п.15 постанови від 01 листопада 1996 року №9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» роз`яснив, що при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст.33 Конституції України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки самі по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім`ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Однак відсутність письмової згоди членів сім`ї наймача на вселення саме по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Із зазначеного слідує висновок про те, що визначальним при вирішенні питання про право користування житловим приміщенням є не лише сам по собі факт реєстрації особи в цьому приміщенні, а й факт проживання цієї особи в цьому приміщенні та характер проживання як член сім`ї чи як інша особа, порядок вселення, наявність встановленого порядку користування житловим приміщенням, а також тривалість проживання.

У зв`язку зі смертю основного наймача, договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім`я члена сім`ї, який має право користуватися квартирою (стаття 107 ЖК України).

Вирішуючи спір, судом з`ясовано, що квартира АДРЕСА_1 була постійним місцем проживання ОСОБА_1 з 1989 року.

Так, як вбачається з відповіді Підгородецької сільської ради Сколівського району Львівської області від 05 лютого 2020 року, ОСОБА_1 27 грудня 2018 року знятий з реєстрації за адресою будинок АДРЕСА_3 . Окрім цього, з Акту обстеження житлового будинку в АДРЕСА_3 від 04 лютого 2020 року встановлено, що зазначений будинок, знаходиться в аварійному стані та в непридатному стані для проживання, та зі слів сусідів, ОСОБА_1 не проживає в ньому більше 25 років.

Згідно з частинами першою, другою та третьою статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Суд приймає до уваги тривалість проживання позивача з ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_1 з 1989 року, те, що вони постійно проживали у вказаній квартирі за усною згодою основного квартиронаймача ОСОБА_3 та мали достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а зазначена квартира є їх житлом у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, іншого постійного місця проживання у них не було, а також те, що після смерті останньої, позивач несе витрати на утримання цього житла, зокрема здійснює оплату за комунальні платежі.

Окрім цього, постановою Верховного Суду від 21 листопада 2018 року рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 29 квітня 2016 року, а саме абзац другий резолютивної частини, викладено в такій редакції - «Встановити факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з ОСОБА_3 , 1950 року народження, з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 », тобто судом встановлено факт проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з ОСОБА_3 .

Водночас, рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 13 червня 2019 року ОСОБА_1 визнано членом сім`ї наймача квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_3 , 1950 року народження, в період часу з 01 січня 2004 року по 13 жовтня 2005 року. Рішення набрало законної сили.

Вказане в сукупності свідчить про те, що позивач, який був членом сім`ї ОСОБА_3 і який вселився у житлове приміщення - квартиру, у встановленому законом порядку, набув права користування ним і за наведених вище обставин це житло слід вважати постійним місцем проживання останнього.

Разом з тим, право на проживання особи у жилому приміщенні автоматично породжує право на реєстрацію.

Відповідно до п. 3 Правил реєстрації місця проживання, затвердженого постановою КМУ № 207 від 02.03.2016 року рокуреєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

Відповідно до п.п. 3 п. 18 Правил для реєстрації місця проживання особа подає: документи, що підтверджують,у томучислі, право на проживання в житлі, - ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші документи.

Враховуючи вищезазначені норми права, обставини справи, зокрема той факт, що ОСОБА_1 не втратив право користування житловим приміщенням, встановлено факт його проживання з ОСОБА_3 , та оскільки він постійно в проживає в цьому житлі і відмова в його реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 в свою чергу не підтверджує припинення права особи на житло при постійному проживанні в цьому житлі, а рішення суду про визнання права користування житловим приміщенням відповідно до Правил реєстрації місця проживання породжує право для реєстрації особи у спірному житлі, тобто позовні вимоги про визнання права користування житловим приміщенням та право на реєстрацію місця проживання у ньому є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. ст.ст. 12,13,18,62,64,76,81,89,141,263-265,268 ЦПК України, ст.ст.61,64,65,106 ЖК України, суд,-

у х в а л и в:

Позов - задоволити.

Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 та право на його реєстрацію місця проживання в квартирі АДРЕСА_1 .

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасники справи, яким повне рішення не було вручено у день його проголошення, мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення їм повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя: В. І. Марчук