Постанова

від 30.05.2022 по справі 323/288/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 травня 2022 року

м. Київ

справа № 323/288/21

провадження № 61-1011св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Демидьонок Тетяна Анатоліївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 23 липня 2021 року у складі судді Смоковича М. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Крилової О. В., Онищенка Е. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Демидьонок Тетяна Анатоліївна, про усунення від права на спадкування за законом.

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Демидьонок Т. А., про усунення від права спадкування за законом.

Позивач обґрунтовувала позовні вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 , після його смерті відкрилася спадщина у вигляді житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки, що розташована на території Щасливської сільської ради Запорізького (Оріхівського) району Запорізької область, площею 6,46 га, кадастровий номер 2323987900:04:002:0065.

Позивач зазначає, що батько після смерті заповіту не залишив та право на спадкування за законом першої черги мають вона, як дочка померлого, її мати ОСОБА_4 , як дружина померлого та відповідач ОСОБА_2 , яка була усиновлена батьком під час його перебування у попередньому шлюбі.

Позивач вказує, що її мати ОСОБА_4 відмовилася від своєї частки у спадщині на її користь.

14 березня 2020 року її батько ОСОБА_3 опинився в безпорадному стані внаслідок тяжкої хвороби - інсульту. Його стан здоров`я вимагав постійного нагляду та піклування.

Після виписки з Запорізької обласної клінічної лікарні позивач та її мати привезли батька додому та забезпечували його усім необхідним, в тому числі ліками. На його лікування було витрачено позивачем та її сім`єю майже всі сімейні заощадження.

Відповідач ОСОБА_5 за весь час перебування батька у безпорадному стані, жодним чином йому не допомагала (ні фізично, ні матеріально, ні морально).

Посилаючись на зазначені обставини просила усунути відповідача від права на спадкування після смерті ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 23 липня 2021 року, яке залишено без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року, в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що в ході вирішення спору факт ухилення ОСОБА_2 від надання допомоги спадкодавцю не доведений, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог на підставі частини п`ятої статті 1224 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, справу передати на новий розгляд.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 07 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Оріхівського районного суду Запорізької області.

15 лютого 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі заявник як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 753/21722/13-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 390/1635/15-ц, від 04 квітня 2019 року у справі № 233/6868/15-ц та інших.

Заявник вказує на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 727/3905/16-ц та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні (пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Заявник вказує, що суди попередніх інстанцій не повно з`ясували обставини справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим 09 липня 2020 року виконавчим комітетом Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області (а. с. 40).

Після смерті ОСОБА_3 приватним нотаріусом Оріхівського районного нотаріального округу Запорізької області Демидьонок Т. А. 31 серпня 2020 року була заведена спадкова справа № 80/2020, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 31 серпня 2020 року № 61479004 (а. с. 20).

До складу спадкового майна після померлого ОСОБА_3 входить житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка, що розташована на території Щасливської сільської ради Запорізького (Оріхівського) району Запорізької область, площею 6,46 га, кадастровий номер 2323987900:04:002:0065, що підтверджується свідоцтвом на право власності на житловий будинок від 23 вересня 2002 року, технічним паспортом на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , інвентарний № 22, складений 01 жовтня 2002 року, державним актом на право приватної власності на землю серії ІІ-ЗП № 007651, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 04 січня 2018 року № 109945586 (а. с. 33-39, 41-42).

ОСОБА_3 після своєї смерті заповіту не залишив.

Право на спадкування за законом першої черги мають ОСОБА_1 , як дочка померлого, ОСОБА_4 , як дружина померлого та відповідач ОСОБА_2

ОСОБА_4 відмовилася від своєї частки у спадщині на користь ОСОБА_1 .

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Звернувшись до суду з цим позовом, позивач, яка є дочкою спадкодавця та спадкоємцем першої черги за законом, посилається на наявність підстав, визначених частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, для усунення відповідача, яка також є дочкою ОСОБА_3 та спадкоємцем першої черги за законом, від права на спадкування, оскільки ОСОБА_3 фактично перебував у безпорадному стані, потребував сторонньої допомоги, догляду, а відповідач не брала участі у догляді за ним, не вчиняла належних дій щодо утримання та надання допомоги, якої він потребував.

Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Частиною п`ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Зі змісту наведеної норми закону вбачається, що лише при одночасному настанні таких обставин, як ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво, а також доведеності зазначених фактів у їх сукупності, спадкоємець може бути усунений від права на спадщину.

Для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин та їх доведеності у сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 712/4709/15 (провадження № 61-8023св18), від 04 березня 2019 року у справі № 321/1573/17 (провадження № 61-45879св18), від 17 липня 2019 року у справі № 676/5086/15-ц (провадження № 61-25032св19), від 02 лютого 2022 року у справі № 706/445/20 (провадження № 61-7573св21).

Факт ухилення особи від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який її потребував, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Такий висновок зроблено у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 337/6000/15 (провадження № 61-1302св18) та від 04 липня 2018 року у справі № 404/2163/16 (провадження № 61-15926св18).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, надавши належну оцінку зібраним у справі доказам та встановленим на їх підставі обставинам, правильно виходив з відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог про усунення відповідача від права на спадкування за частиною п`ятою статті 1224 ЦК України, оскільки в порушення приписів норм процесуального права щодо обов`язку доказування і подання доказів, позивачем не надано належних та допустимих доказів потреби спадкодавця в наданні допомоги саме відповідачем, а також доказів того, що відповідач свідомо не виконувала встановленого законом обов`язку щодо надання допомоги спадкодавцю, який перебував у безпорадному стані, що могло бути підставою для усунення ОСОБА_2 від права на спадкування після смерті батька.

Отже, не заслуговують на увагу доводи заявника про те, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 753/21722/13-ц, від 18 липня 2018 року у справі № 390/1635/15-ц, від 04 квітня 2019 року у справі № 233/6868/15-ц, оскільки вказані висновки не суперечать висновкам цієї постанови.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, немає підстав для нового розподілу судових витрат.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Оріхівського районного суду Запорізької області від 23 липня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 06 жовтня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров