Постанова

від 23.05.2022 по справі 909/1089/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2022 року

м. Київ

cправа № 909/1089/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційні скарги Івано-Франківської міської ради та ОСОБА_1

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.10.2021 у справі

за позовом Приватного підприємства "Науково-технічна фірма "Білекс"

до Івано-Франківської міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 ,

про визнання протиправними та скасування рішень міської ради,

(У судове засідання з`явилися представники: позивача - Савчук В. Р., відповідача - Медицька С. В., третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2 ),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. До Господарського суду Івано-Франківської області звернулося приватне підприємство "Науково-технічна фірма "Білекс" (далі - ПП "Науково-технічна фірма "Білекс") з позовом до Івано-Франківської міської ради про визнання протиправними та скасування п. 2 рішення Івано-Франківської міської ради від 25.04.2019 № 91-25 в частині надання ОСОБА_1 дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер 2610100000:20:006:0237, що знаходиться на АДРЕСА_1 , орієнтовною площею 0,3000 га для ведення особистого селянського господарства, а також п. 5 рішення Івано-Франківської міської ради від 19.06.2020 № 197-41 в частині затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою та передання у власність вказаної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що земельна ділянка, яка на підставі вказаних рішень передана у власність ОСОБА_1 , обтяжена об`єктами нерухомості та їх складовими частинами, які на праві приватної власності належать ПП "Науково-технічна фірма "Білекс". Позивач з 2001 року є законним користувачем земельної ділянки площею 1,1565 га, яка знаходиться по АДРЕСА_2 та має першочергове право перед іншими особами на її використання, оскільки на зазначеній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, що належить йому на праві приватної власності. ПП "Науково-технічна фірма "Білекс" у 2001 році замовило виготовлення проекту відведення земельної ділянки площею 1,1565 га для експлуатації придбаних ним виробничих будівель і споруд, дозвіл на складання якого надано Виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради.

У 2007-2008 роках позивач оформив право власності на окремі нежитлові приміщення (склади), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , технічні характеристики та розташування яких зазначені у Технічному паспорті на виробничий будинок. Зазначає, що земельна ділянка, право на користування якої набуто позивачем, обнесена огорожею, яка внесена у технічний паспорт як невід`ємна складова частина об`єктів нерухомості, які йому належать.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, 15.04.2019 ОСОБА_1 звернувся з заявою до Івано-Франківської міської ради про надання йому дозволу на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 0,3000 га на АДРЕСА_3 ; до заяви долучено Кадастровий план земельної ділянки.

25.04.2019 25-ю сесією сьомого демократичного скликання Івано-Франківської міської ради було прийнято рішення № 91-25 "Про розгляд звернень громадян щодо оформлення права власності на земельні ділянки".

Відповідно до п. 2 рішення міська рада вирішила надати дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, для ведення особистого селянського господарства громадянам, згідно додатку 2.

Пунктом 9 додатку 2 до рішення 25-ї сесії міської ради від 25.04.2019 "Список громадян, яким надається дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, для ведення особистого селянського господарства" надано дозвіл ОСОБА_1 на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,3000 га., яка розташована на АДРЕСА_3 .

За заявою ОСОБА_1 ТОВ "Альянс-Консалтинг ІФ" розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства за адресою: АДРЕСА_3 .

19.06.2020 41-ю сесією сьомого демократичного скликання Івано-Франківської міської ради було прийнято рішення № 197-41 "Про розгляд звернень громадян щодо оформлення права власності на земельні ділянки".

Відповідно до п. 5 рішення від 19.06.2020 міська рада вирішила затвердити проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передати у власність громадянам земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, згідно додатку 5.

Пунктом 2 додатку 5 до рішення сесії міської ради від 19.06.2020 "Список громадян, яким затверджуються проєкти землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передаються у власність, для ведення особистого селянського господарства" громадянину ОСОБА_1 затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передано у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,3000 га на АДРЕСА_3, кадастровий номер 2610100000:20:006:0237.

Обґрунтовуючи позов, позивач наголошував на першочерговому праві на користування земельною ділянкою, з огляду на перехід права користування земельною ділянкою у зв`язку з укладенням договорів купівлі-продажу основних засобів (будівель) від 17.12.2000 року між Закритим акціонерним товариством "Променергоавтоматика" (продавець) та ПП "Науково-технічна фірма "Білекс" (покупець).

На підтвердження позовних вимог, подав такі докази: договір від 17.12.2000 № 3/00 купівлі-продажу основних засобів (будівель) з додатками; договір від 17.12.2000 № 4/00 купівлі-продажу основних засобів (будівель) з додатками; технічний паспорт на виробничий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 від 29.05.2008; відомість періодичного обліку джерел зовнішнього протипожежного водопостачання на об`єкті від 10.10.2018; висновок Державної землевпорядної експертизи від 19.09.2001 № 662 з додатками за адресою АДРЕСА_2 від 29.05.2008; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 19.10.2018 № 141938669; договір оренди землі від 31.07.2018 (кадастровий номер земельної ділянки 2610100000:20:006:0188) з додатками; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 19.10.2018 № 141897652; договір оренди землі від 31.07.2018 (кадастровий номер земельної ділянки 2610100000:20:006:0187) з додатками.

Оцінюючи зазначені вище та інші докази, судом апеляційної інстанції встановлено таке.

17.12.2000 між ЗАТ "Променергоавтоматика" (продавець) та ПП "Науково-технічна фірма "Білекс" (покупець) укладено договори купівлі-продажу основних засобів (будівель) № 3/00, № 4/00.

Позивач придбав основні засоби: адміністративно-побутовий корпус площею 678,8 м2, майстерні загальною площею 1157,7 м2.

У додатку № 1 до договору № 3/00 перераховано об`єкти нерухомого майна, а також зазначено про право користування земельною ділянкою площею 11 742 м2.

Згідно з актом прийому-передачі від 12.03.2001 ПП "Науково-технічна фірма "Білекс" прийняла вказані об`єкти нерухомого майна та право користування земельною ділянкою, площею 11 742 м2.

Відповідно до договору № 4/00 ПП "Науково-технічна фірма "Білекс" придбала основні засоби: насосну станцію площею 46,3 м2 (літера "З" інвентарної справи).

У додатку № 1 до договору № 4/00 та у акті прийому-передачі від 12.03.2001 передбачено прийняття насосної станції площею 46,3 м2.

На звернення позивача, рішенням Івано-Франківської міської ради від 31.07.2018 № 267-21 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ПП "Науково-технічна фірма "Білекс" площею 0,2657 га на АДРЕСА_2, з передачею її в оренду, терміном на десять років, для обслуговування адміністративно-виробничих будівель (для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості), кадастровий номер 2610100000:20:006:0188 та площею 0,3920 га на АДРЕСА_2 з передачею її в оренду, терміном на десять років, для обслуговування адміністративно-виробничих будівель (для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості), кадастровий номер 2610100000:20:006:0187.

На підставі зазначеного рішення укладені договори оренди землі та зареєстровано право користування земельними ділянками площею 0,3920 га кадастровий номер 2610100000:20:006:0187 та площею 0,2657 га кадастровий номер 2610100000:20:006:0188 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 14.06.2021 у справі № 909/1089/20 у позові відмовлено.

Рішення аргументовано тим, що ні договір купівлі-продажу основних засобів (будівель) від 17.12.2000 № 3/00, ні договір купівлі-продажу основних засобів (будівель) від 17.12.2000 № 4/00 з додатками та специфікації до них не містять умов про купівлю пожежної водойми (гідротехнічної споруди). Технічний паспорт на виробничий будинок № 31-а, вул. Дудаєва, м. Івано-Франківськ від 29.05.2008 також не містить опис пожежної водойми. Акт прийому-передачі від 12.03.2001 не може бути доказом набуття права власності на пожежну водойму. Таким чином, позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами право власності на гідротехнічну споруду (пожежну водойму), яка знаходиться на спірній земельній ділянці, а тому спірними рішеннями не порушено права позивача.

3.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.10.2021 у справі № 909/1089/20 скасовано рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14.06.2021. Прийнято нове рішення, яким задоволено позовні вимоги.

Постанова мотивована тим, що внаслідок укладення договорів купівлі-продажу від 17.12.2000 № 3/00 та № 4/00 позивачу передано право власності на об`єкти нерухомого майна та право користування земельною ділянкою, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2. До придбання будівель та споруд, розташована під ними земельна ділянка площею 1,5514 га на праві постійного користування належала дочірньому підприємству "Промавтоматика" (далі - ДП "Промавтоматика"), що підтверджується державним актом від 26.08.1997 серії І-ІФ № 001052.

З рестроспективного аналізу норм законодавства щодо переходу прав на земельну ділянку у випадку відчуження права власності на нерухоме майно, вбачається, що радянське законодавство оперувало терміном "основні фонди". Термін "нерухомість" і класифікація майна на нерухоме та рухоме були відображені в Основах цивільного законодавства Союзу РСР і республік від 31 березня 1991 року (введених в дію з 1 січня 1992 року). Так, відповідно до частини другої статті 4 цих Основ майно поділяється на нерухоме та рухоме; до нерухомого майна належать земельні ділянки і "все, що міцно з ними зв`язано", як-от: будівлі, споруди тощо, а до рухомого належить майно, переміщення якого можливе без неспіврозмірної шкоди його призначенню. Аналогічна правова позиція викладена у п. 6.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №689/26/17.

Стаття 30 Земельного кодексу Української РСР (далі - ЗК УРСР) (1991 року) в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю і споруду. Стаття 120 ЗК України (у чинній редакції), стаття 377 ЦК України (у чинній редакції) також передбачають припинення права власності чи користування земельною ділянкою та перехід такого права до особи, що набуває право власності на нерухоме майно. Щодо застосування приписів вказаних статей у відповідних редакціях Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася про те, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (див. постанови від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.17), від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (пункт 61), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42)).

Укладаючи договір, спрямований на відчуження нерухомого майна, сторони не могли не розуміти, що користування цим майном неможливе без використання земельної ділянки, достатньої для розміщення й обслуговування будинку, а тому обумовили в пункті 1.1 договору, що необхідна площа для обслуговування придбаних позивачем будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, - становить 11 742 м2 (еквівалентно 1,1742 га).

У матеріалах справи наявна копія технічного паспорту на виробничий будинок № 31-а, який знаходиться на вул. Дудаєва в м. Івано-Франківськ, у якому міститься загальна характеристика будинку, господарських будівель та споруд, серед яких: адміністративний корпус 1980 року побудови (літ. А), майстерня 1980 року побудови (літ. Б), склади 2006-2008 років побудови (літ. К, Л, М, Н, О), прохідна 2008 року побудови (літ. П), ремонтна для автомобілів (літ. Р), насосна 1980 року побудови (літ. З), ворота та огорожа 1986 року побудови.

Отже, очевидним є те, що на момент придбання позивачем нерухомого майна згідно з договорами від 17.12.2000 № 3/00 та № 4/00 на земельній ділянці площею 1,5514 га знаходились лише адміністративний корпус 1980 року побудови (який у технічному паспорті відзначений літ. А), майстерня 1980 року побудови (яка у технічному паспорті відзначена літ. Б) та насосна 1980 року побудови (яка у технічному паспорті відзначена літ. З). Створення та набуття позивачем права власності на решту будівель й споруд, які відображені в технічному паспорті відбулось у період з 2006 по 2008 роки, тобто значно пізніше ніж укладення договорів від 17.12.2000 № 3/00 та № 4/00.

З огляду на це, внаслідок укладення договорів від 17.12.2000 № 3/00 та № 4/00 до позивача автоматично перейшло і право користування земельною ділянкою для обслуговування будівель та споруд, які ним придбані, а саме: адміністративного корпусу 1980 року побудови (який у технічному паспорті відзначений літ. А), майстерні 1980 року побудови (яка у технічному паспорті відзначена літ. Б) та насосної 1980 року побудови (яка у технічному паспорті відзначена літ. З).

Вказані висновки повністю узгоджуються з дозволом від 06.06.2001 № 6, який виданий виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради за змістом якого ПП "Науково-технічна фірма "Білекс" дозволено виготовити проект відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, для обслуговування виробничих будівель і споруд на земельній ділянці площею 1,1565 га за рахунок ДП "Промавтоматика" №440, а також висновком Державної землевпорядної експертизи обласного управління земельних ресурсів Держкомзему України за від 19.09.2001 № 662 яким погоджено проект відведення ПП "Науково-технічна фірма "Білекс" земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, площею 1,1565 га, для обслуговування виробничих будівель і споруд.

Окрім того, з відомостей періодичного обліку джерел зовнішнього протипожежного водопостачання станом на 10.10.2018 вбачається, що на об`єкті ПП "Науково-технічна фірма "Білекс" за адресою: АДРЕСА_2, наявне штучне пожежне водоймище ємінстю 2730 м3, що повністю узгоджується з картографічними матеріалами, які містяться у державному акті серії І-ІФ №001052 за яким від ДП "Промавтоматика" №440 до позивача перейшло право користування земельною ділянкою площею 1,1565 га для обслуговування придбаних будівель та споруд.

Наявність такого водоймища підтверджується й технічною необхідністю використання за своїм функціональним призначенням насосної, яка розміщена на спірній земельній ділянці та є одним з невід`ємних об`єктів, що придбані позивачем від ДП "Промавтоматика" на підставі договорів від 17.12.2000 № 3/00 та № 4/00.

Порівняльний аналіз картографічних матеріалів проектів землеустрою позивача та ОСОБА_1 , даних з публічної кадастрової карти України дає підстави стверджувати, що оскаржувані рішення Івано-Франківської міської ради стосуються саме земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивача. Ці обставини підтверджуються характерними ознаками ділянок (наявність водойми та будівель тощо), а також тим, що АДРЕСА_2, та АДРЕСА_1 є паралельними одна одній вулицями. Вказані обставини не заперечуються будь-якої із учасників провадження у цій справі,

Отже, прийняття органом місцевого самоврядування рішення про надання в користування землі, виключне право користування якою вже належить іншій особі (у цьому випадку позивачу), суперечить закону і засадам правового порядку, порушує права тієї особи, яка набула це право швидше (раніше).

4. Узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

4.1. Івано-Франківська міська рада та ОСОБА_1 звернулися до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційними скаргами, в яких просили скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.10.2021 у справі № 909/1089/20 та залишити в силі рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 14.06.2021.

4.2. Івано-Франківська міська рада визначила як підставу касаційного оскарження пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Обґрунтовуючи підставу оскарження, заявник вважає, що суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц, від 01.12.2020 у справі № 921/99/18 про те, що перехід майнових прав до іншої особи тягне за собою перехід до неї і земельних прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Відповідна особа набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача - власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній.

Так, позивач набув у встановленому законом порядку права користування земельними ділянками під об`єктами нерухомості на підставі рішень Івано-Франківської міської ради від 31.07.2018 і самостійно визначив розміри таких ділянок. На підставі цих рішень укладені із позивачем договори оренди. Отже, позивач визначився із розміром земельних ділянок, яку виявив бажання отримати у користування, а саме площею 0,2657 га та 0,3920 га. Для передачі в оренду земельної ділянки площею 1,1565 га, яка перебувала у користуванні у ДП "Промавтоматика" № 440, позивач до міськради не звертався. Таким чином, спірна земельна ділянка перебувала у комунальній власності і міськрада мала право передати її у власність ОСОБА_1 .

Крім того, договори купівлі-продажу, специфікації та акти приймання-передачі не містять інформації щодо переходу права власності на пожежну водойму до позивача.

4.3. ОСОБА_1 як підстави касаційного оскарження, зазначив пункти 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

Щодо підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник вказав на неврахування судами правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 15.07.2021 у справі № 924/48/19, від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 13.10.2020 у справі № 911/1413/19 від 05.12.2019 у справі № 914/73/18, від 14.01.2020 у справі № 910/21404/17, згідно з якими в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами. Крім того, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і водночас порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Апеляційний суд не врахував, що до спірних правовідносин має застосовуватися саме та редакція закону, яка була чинною на момент їх виникнення, оскільки згідно зі ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі №912/1552/13 та від 20.11.2012 у справі № 44/69.

Також, пославшись на дозвіл Івано-Франківської міської ради від 06.06.2001 № 6, яким позивачу дозволено виготовлення проекту відведення земельної ділянки, апеляційним судом не враховано позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 11.09.2019 у справі № 924/174/18, згідно з якою проект технічної документації земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом.

На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, ОСОБА_1 не погоджуючись із висновком про перехід до позивача права користування земельною ділянкою у тих же розмірах та на тих самих умовах, які були у попереднього землекористувача, зазначив, що оскільки договір купівлі-продажу укладено 17.12.2000, а його реєстрація проведена 12.03.2001, правовідносини, що виникли між сторонами регулюються ЗК України в редакції, чинній на 17.12.2000. Питання переходу права на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду регулюється статтею 30 ЗК України в редакції від 17.12.2000, яка не передбачала переходу права власності на земельну ділянку у тих самих межах і в тому самому розмірі, яка була у попереднього землекористувача. Посилання у ній на статтю 67 ЗК України прямо передбачає максимальні розміри земельних ділянок, які переходять у власність чи користування за умови переходу права власності на будівлі та споруди. У зв`язку із цим, заявник стверджує про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у взаємозв`язку статей 30 та 67 ЗК України у відповідній редакції, щодо переходу права користування земельною ділянкою до нового власника будівлі лише у тих розмірах, які визначені у статті 67 ЗК України.

У матеріалах справи наявні докази оформлення права користування земельними ділянками, на яких розміщені придбані позивачем об`єкти нерухомого майна, а на переданій ОСОБА_1 земельній ділянці належних позивачу об`єктів нерухомості немає, тому рішенням Івано-Франківської обласної ради жодні права та законні інтереси позивача не порушені.

Оскільки землевпорядними організаціями межі спірної земельної ділянки не встановлювались, а позивач впродовж 20 років з часу придбання об`єктів нерухомості так і не звернувся за отриманням документа, який посвідчує право користування, переданою ОСОБА_1 земельною ділянкою таке право у нього не виникло, а тому позиція апеляційного суду щодо порушення його прав та законних інтересів внаслідок прийняття Івано-Франківською міською радою оскаржуваного рішення є голослівною та такою, що не ґрунтується на вимогах закону. Отже, відсутність таких складових предмету доказування як порушене право нівелює наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Крім того, апеляційний господарський суд посилався на висновки Верховного Суду, які прийняті за інших обставин та не у подібних правовідносинах.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у скаргах доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Відповідно до статті 30 ЗК України у редакції, чинній на момент укладення договорів № 3/00 та № 4/00, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. При переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів. При передачі підприємствами, установами і організаціями будівель та споруд іншим підприємствам, установам і організаціям разом з цими об`єктами до них переходить право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться зазначені будівлі та споруди. Право власності або право користування земельною ділянкою у перелічених випадках посвідчується Радами народних депутатів відповідно до вимог статті 23 цього Кодексу.

Правові норми, які визначали долю земельної ділянки, наданої у власність чи користування, у разі відчуження розташованих на ній будівель чи споруд неодноразово змінювалися. Так, при відчуженні об`єктів нерухомого майна під час дії статті 30 ЗК України в редакції 1992 року закон передбачав автоматичний перехід права власності на земельну ділянку до набувача з необхідністю подальшого оформлення набувачем цього права. За приписами статті 120 ЗК України в редакції від 25.10.2001 (у період з 01.01.2002 до 20.06.2007) при відчуженні об`єкта нерухомого майна, розташованого на відповідній ділянці, до набувача могло переходити право на цю земельну ділянку. Водночас автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди передбачала стаття 377 ЦК України.

Стаття 120 ЗК України (в редакції Закону України від 27.04.2007 № 997-V) знову закріпила автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі чи споруди. Поточна редакція статті 120 ЗК України (зі змінами, внесеними Законом України від 05.11.2009 № 1702-VI) також передбачає автоматичний перехід права на земельну ділянку при відчуженні будівлі або споруди, і ці норми мають імперативний характер.

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.

Відповідна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 (посилання на зазначену постанову містять також доводи Івано-Франківської міської ради, якими обґрунтована підстава оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України).

Що ж до переходу права користування земельною ділянкою у контексті статті 30 ЗК України у редакції, чинній станом на момент укладення договорів № 3/00 та № 4/00, слід зазначити, що зміст цієї норми свідчить про аналогічний підхід як до переходу права власності, так і до переходу права користування та відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки.

5.4. Як слідує із матеріалів справи, після укладення договорів купівлі-продажу від 17.12.2000 № 3/00 та № 4/00, до нього перейшло право власності на об`єкти нерухомого майна: адміністративно-побутовий корпус площею 678,8 м2, майстерні загальною площею 1157,7 м2, насосну станцію площею 46,3 м2. Ці будівлі розташовані на земельній ділянці площею 1,5514 га, яка на праві постійного користування належала ДП "Промавтоматика", що підтверджується державним актом серії І-ІФ № 001052. Отже, на підставі статті 30 ЗК України в редакції, чинній до 01.01.2002, до позивача перейшло право користування земельною ділянкою, на якій знаходяться придбані будівлі. Що ж до розміру земельної ділянки, право на яку перейшло до позивача, Верховний Суд зазначає таке.

Як встановили суди, у договорі № 3/00 та додатку № 1 до договору зазначено про право користування земельною ділянкою площею 11 742 м2. Після укладення вказаних договорів позивач здійснював заходи щодо оформлення за ним права користування земельною ділянкою, що підтверджується дозволом від 06.06.2001 № 6, виданим виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради, за змістом якого ПП "Науково-технічна фірма "Білекс" дозволено виготовити проект відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, для обслуговування виробничих будівель і споруд на земельній ділянці площею 1,1565 га за рахунок земель ДП "Промавтоматика" №440, а також висновком Державної землевпорядної експертизи обласного управління земельних ресурсів Держкомзему України за від 19.09.2001 № 662 яким погоджено проект відведення ПП "Науково-технічна фірма "Білекс" земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2, площею 1,1565 га, для обслуговування виробничих будівель і споруд.

Тобто, станом на 01.01.2002 ПП "Науково-технічна фірма "Білекс" мала намір зареєструвати за собою право користування земельною ділянкою площею 1,1565 га. Однак, як установили суди попередніх інстанцій, відповідна процедура фактично не була завершена і право користування у вказаному розмірі не було зареєстровано за позивачем, як це було передбачено частиною 4 статті 30 ЗК України в редакції, чинній до 01.01.2002.

Через тривалий час (у 2018 році) позивач повторно висловив намір зареєструвати за собою право користування, водночас у нових, змінених розмірах. Зокрема, рішенням Івано-Франківської міської ради від 31.07.2018 № 267-21 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ПП "Науково-технічна фірма "Білекс" площею 0,2657 га на АДРЕСА_2, з передачею її в оренду, терміном на десять років, для обслуговування адміністративно-виробничих будівель (для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості), кадастровий номер 2610100000:20:006:0188 та площею 0,3920 га на АДРЕСА_2 з передачею її в оренду, терміном на десять років, для обслуговування адміністративно-виробничих будівель (для розміщення та експлуатації основних підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості), кадастровий номер 2610100000:20:006:0187. На підставі зазначеного рішення укладені договори оренди землі та зареєстровано право користування земельними ділянками площею 0,3920 га та 0,2657.

Таким чином, позивач набув право користування земельною ділянкою, розмір якої він визначив на власний розсуд, виходячи з власних потреб, що не суперечить діючому законодавству.

Стосовно передачі попереднім користувачем ДП "Промавтоматика" частини земельної ділянки, яку він мав на праві постійного користування на підставі акта серії І-ІФ № 001052, то відповідно до статті 3 ЗК України, чинного у період укладення договорів №№ 3/00 і 4/00, власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Усі форми власності є рівноправними. Розпоряджалися землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передавали землі у власність або надавали у користування та вилучали їх.

Право постійного користування визнається як землекористування без заздалегідь установленого строку, що виключає право такого землекористувача розпоряджатися земельною ділянкою. Таке право переходило за правилами статті 30 ЗК України, а оскільки судами не встановлено обставин, які засвідчують у визначеному законом порядку переходу до позивача права користування земельною ділянкою у розмірі, передбаченому у договору, відсутні підстави стверджувати, що таке право виникло саме на площу, вказану у договорі.

Крім того, як вже зазначалося, у 2001 році позивач мав намір отримати в користування земельну ділянку площею 1,1565 га, втім звертаючись у 2018 році до Івано-Франківської міської ради, ПП "Науково-технічна фірма "Білекс" просило в оренду земельні ділянки площею 0,3920 га та 0,2657 га для обслуговування адміністративно-виробничих будівель.

Тобто, позивач реалізував своє право і самостійно визначився із достатністю двох ділянок, площею 0,3920 га та 0,2657 га. Відповідні дії, вчинені позивачем були виявом власної волі із урахуванням необхідних функцій та цілей, які він визначив за можливе здійснювати під час обслуговування належного йому нерухомого майна на земельних ділянках саме такого розміру.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 25.05.2021 у справі № 461/9578/15-ц, від 16.11.2021 у справі № 904/2104/19 зазначала, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Втім, апеляційний господарський суд надаючи оцінку спірним правовідносинам, не досліджував характер дій позивача у контексті висловлення наміру щодо отримання в оренду земельних ділянок у визначеному ним розміру, набуття такого права і, вже як наслідок, прийняття відповідачем спірного рішення, а також з урахуванням обґрунтування позовних вимог.

5.5. Колегія суддів відхиляє посилання скаржника на необхідність застосування до спірних правовідносин статті 30 ЗК України у редакції, чинній на момент укладення договорів 3/00 та 4 /00, у взаємозв`язку зі статтею 67 ЗК України, яка встановлює максимальний розмір земельної ділянки, що могла перейти до позивача. Дійсно, стаття 67 ЗК України у відповідній редакції передбачала, що розмір ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) повинен бути не більше: у сільських населених пунктах - 0,25 гектара, селищах міського типу - 0,15 гектара, а для членів колективних сільськогосподарських підприємств і працівників радгоспів - не більше 0,25 гектара, у містах - 0,1 гектара. Розмір земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва не повинен перевищувати 0,1 гектара, будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Отже, вказана норма визначала максимальні розміри земельних ділянок в залежності від цільового призначення (індивідуальне будівництво) та виду будівель (цивільно-господарських) в залежності від їх місцезнаходження (сільська місцевість або місто), а також в залежності від членства у сільськогосподарських господарствах. А тому, обмеження, передбачені статтею 67 ЗК України не могли бути застосовані до переходу прав на земельні ділянки, на яких розташовані будівлі і споруду іншого призначення.

5.6. У той же час, звертаючись із позовом, ПП "Науково-технічна фірма "Білекс" стверджувало, що на спірній земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомого майна, які зареєстровані за ним.

За висновками, викладеними у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже, відповідно до зазначених правових норм власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована. У пункті 49 цієї ж постанови зазначено, що ніхто інший, окрім власника цього об`єкта, не може претендувати на вказану земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Колегія суддів зауважує, що у контексті зазначених висновків та доводів необхідно було дослідити обставини щодо знаходження на спірній земельній ділянці будь-якого нерухомого майна, яке перебуває у власності позивача.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції оцінював докази, які наявні у матеріалах справи та дійшов висновку, що позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами право власності на спірне майно, а саме: пожежну водойму, а отже спірне рішення станом на час вирішення спору не порушує права позивача в цілому.

Апеляційний господарський суд скасовуючи рішення суду першої інстанції, висновків місцевого суду не спростував, проте стверджував, що наявність водоймища на спірній земельній ділянці підтверджується технічною необхідністю використання за своїм функціональним призначенням насосної, яка розміщена на спірній земельній ділянці та є одним з невід`ємних об`єктів, що придбані позивачем від ДП "Промавтоматика" на підставі договорів від 17.12.2000 № 3/00 та № 4/00. Порівняльний аналіз картографічних матеріалів проектів землеустрою, даних з Публічної кадастрової карти України дає підстави стверджувати, що оскаржувані рішення Івано-Франківської міської ради стосуються саме земельної ділянки, яка перебуває в користуванні позивача. Ці обставини підтверджуються характерними ознаками ділянок (наявність водойми та будівель тощо), а також тим, що АДРЕСА_2, та вул. Л. Ребета є паралельними одна одній вулицями.

Верховний Суд вважає, що викладаючи вказані висновки, суд апеляційної інстанції неправильно застосував приписи статей 120 ЗК України та 377 ЦК України (у тому числі, на які посилався скаржник як на підставу касаційного оскарження), фактично узагальнено керувався наявністю у позивача права користування земельною ділянкою площею 1,1565 га, без урахування всіх обставин щодо дійсного набуття та оформлення відповідного права. У цих відносинах, необхідно дослідити докази щодо співвідношення спірної земельної ділянки із ділянками, право оренди на які зареєстроване на теперішній час за позивачем. Беззаперечним є те, що до особи, якій на праві власності належить нерухоме майно, переходить і право на земельну ділянку, розташовану під будівлею та яка необхідна для обслуговування. У цьому випадку дослідженню підлягає чи дійсно на земельній ділянці, яка надана у власність ОСОБА_1 знаходиться майно, право власності на яке набув позивач. Такі обставини мають бути належним чином досліджені та підтверджені, зважаючи на те, що відповідач та третя особа стверджують про відсутність на спірній земельній ділянці будь-якого майна позивача. Відповідь на наявні у сторін зустрічні та протилежні аргументи щодо зазначених обставин, які є основними у контексті заявлених позовних вимог, є суттєвим під час розгляду справи № 909/1089/20.

Водночас жодних доказів або аргументів на підставі яких суд дійшов висновку про використання водойми позивачем за технічною необхідністю та функціональним призначенням, оскаржена постанова не містить, як і не обґрунтовано яким чином зазначене співвідноситься із приписами статей 120 ЗК України та 377 ЦК України.

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238, 282 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Для повного і всебічного розгляду справи важливим є встановлення та аналіз сукупного зв`язку зазначених вище обставин, а їх відсутність не дає змогу розглянути спір у відповідності до вимог законодавства та встановити наявність підстав для задоволення чи відмови у задоволенні позовних вимог.

Оскільки зазначеного суд не здійснив, фактично не дослідив у повному обсязі докази, які наявні в матеріалах справи, Верховний Суд зважаючи на приписи статті 300 ГПК України позбавлений можливості самостійно надавати оцінку відповідним доказам. Враховуючи викладене, під час розгляду справи допущено порушення норм процесуального права і такі порушення впливають на можливість повного та всебічного розгляду справи.

5.7. Зважаючи на наявність обставин, які не були досліджені під час розгляду справи № 909/1089/20, колегія суддів вважає за доцільне скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.10.2021 у справі № 909/1089/20 і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

6. Висновки за результатами розгляду касаційних скарг та норми права, якими керувався суд

6.1. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

6.3. Під час нового розгляду справи слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити всі обставини справи, необхідні для правильного вирішення спору, та залежно від встановленого прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки справа передається на новий розгляд, розподіл судових витрат у порядку статті 129 ГПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Івано-Франківської міської ради та ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.10.2021 у справі № 909/1089/20 скасувати, справу направити на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ