Постанова

від 30.05.2022 по справі 545/3363/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

31 травня 2022 року

м. Київ

справа № 545/3363/18

провадження № 61-9171 св 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - Полтавська обласна державна адміністрація;

треті особи: товарна біржа «Полтавська регіональна біржа нерухомості», Гожулівська сільська рада Полтавського району Полтавської області, Полтавська районна державна адміністрація;

особа, яка подала апеляційну та касаційну скарги,- заступник керівника Полтавської обласної прокуратури;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на постанову Полтавського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року у складі колегії суддів: Карпушина Г. Л., Гальонкіна С. А., Кузнєцової О. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавської обласної державної адміністрації (далі - Полтавська ОДА), треті особи: товарна біржа «Полтавська регіональна біржа нерухомості» (далі -ТБ «Полтавська регіональна біржа нерухомості»), Гожулівська сільська рада Полтавського району Полтавської області, Полтавська районна державна адміністрація (далі - Полтавська РДА), про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що 28 січня 2005 року між ним та відкритим акціонерним товариством «Сад» (далі - ВАТ «Сад») в особі арбітражного керуючого Гнідого М. І., що діяв на підставі Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 07 березня 2002 року та постанови Господарського суду Полтавської області від 16 вересня 2003 року у справі № 10/47, було укладено договір купівлі-продажу гідроспоруди ставка.

Під час укладення договору на товарній біржі йому стало відомо, що відповідно до частини другої статті 15 Закону України «Про товарну біржу» угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню, та у зв`язку із цим із часу укладення договору вважав, що правомірно володіє гідроспорудою, тому не звертався до будь-яких органів та установ з приводу оформлення права власності.

Зазначав, що з 2009 року користується ставком площею водного дзеркала 4,5452 га з метою риборозведення, вирощення і вилову риби на підставі укладеного з Полтавською РДА договору оренди.

Посилався на те, що 13 березня 2017 року розпорядженням голови Полтавської ОДА № 142 йому було поновлено договір оренди ставка та зобов`язано зареєструвати право користування земельною ділянкою. Однак, комунальне підприємство «Реєстраційна служба» Оржицької районної ради Полтавської області відмовило у реєстрації, оскільки договір купівлі-продажу гідроспоруди ставка від 28 січня 2005 року нотаріально не посвідчений.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд визнати дійсним договір купівлі-продажу від 28 січня 2005 року, укладений між ним та ВАТ «Сад», що зареєстрований товарною біржою «Полтавська регіональна біржа нерухомості» за результатами проведення аукціону від 28 січня 2005 року № 3, визнати за ним право власності на гідротехнічну споруду ставка у складі греблі, колодязю, спускної задвижки, що розташований у с. Адріївка на території Гожулівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 29 березня 2019 року у складі судді Кіндяка І. С. позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано дійсним договір купівлі-продажу від 28 січня 2005 року, укладений між ОСОБА_1 та ВАТ «Сад», що зареєстрований Товарною біржою «Полтавська регіональна біржа нерухомості» за результатами проведення аукціону № 3 від 28 січня 2005 року.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на об`єкт нерухомого майна - гідротехнічну споруду площею 3741 кв. м ставка у складі земляної дамби (1), кріплення дамби (2), шахти водоскиду (3), технологічного містку (4), труби шахтного водоскиду (5), гасителю (6), що розташована у с. Андріївка на території Гожулівської сільської ради Полтавського району Полтавської області.

Рішення районного суду мотивовано тим, що встановленим є факт того, що на підставі укладеного договору купівлі-продажу від 28 січня 2005 року, продавець - ВАТ «Сад», на виконання умов договору передав покупцеві спірне нерухоме майно, яке є предметом договору, що підтверджується актом прийому-передачі майна від 04 лютого 2005 року, а покупець передав продавцеві - ВАТ «Сад», в особі арбітражного керуючого Гнідого М. І. у рахунок оплати предмета договору грошові кошти у сумі 7 300 грн і вступив у володіння цим нерухомим майном. Отже, договір виконано повністю. Сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов та виконали їх в повному обсязі, однак нотаріально не посвідчили і це порушує права покупця на вільне розпорядження придбаним нерухомим майном та є перешкодою у його державній реєстрації.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року апеляційну скаргу заступника прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Центрального округу задоволено. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 29 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 . Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вирішуючи питання щодо визнання за позивачем права власності на гідротехнічну споруду ставка, суд першої інстанції усупереч вимогам статей 5, 12 ЦПК України не роз`яснив позивачу, що тим самим зачіпаються інтереси Державної екологічної інспекції Центрального округу та не вирішив питання щодо залучення Державної екологічної інспекції до участі у справі.

Постановою Верховного Суду від 10 березня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Полтавського апеляційного суду від 08 вересня 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою заступника прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Центрального округу на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 29 березня 2019 року у зазначеній справі закрито.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що звертаючись до суду з вказаним позовом ОСОБА_1 зазначив відповідачем у справі Полтавську обласну державну адміністрацію, оскільки саме даний орган є розпорядником земельної ділянки на якій розташована гідроспоруда та водний об`єкт, та безпосередньо ним були передані ОСОБА_1 в оренду земельна ділянка та ставок, на якому знаходиться спірна гідротехнічна споруда, а Державна екологічна інспекція Центрального округу стороною правочину не була.

Крім того, до участі у справі була залучена також Гожулівська сільська рада, яка зважаючи на те, що спірне нерухоме майно знаходиться на території її територіальної громади, також є зацікавленою особою, оскільки може претендувати на вказане майно у випадках, передбачених законом.

Виходячи з предмету позову та змісту заявлених вимог, позивачем питань, які б стосувалися сфери охорони та раціонального використання водних ресурсів не піднімалося, а відповідно судом при прийняті рішення не вирішувалося. Доводи прокурора, що спірне нерухоме майно, є приналежністю водного об`єкту, а, відповідно, не може перебувати у приватній власності, є припущеннями, які не ґрунтуються на нормах закону.

Відтак, права та інтереси Державної екологічної інспекції Центрального округу рішенням суду першої інстанції не вирішувалися, оскільки спір про набуття ОСОБА_1 права власності на гідроспоруду ставка не порушує інтереси держави в особі вказаного органу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2021 року заступник керівника Полтавської обласної прокуратуриподав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, й передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає, посилаючись на порушення норм процесуального права, що судами не було досліджено чи наявні підстави для закриття провадження у цій справі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 545/3363/18 з Полтавського районного суду Полтавської області.

У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 травня 2022 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд, зазначаючи, що Державна екологічна інспекція Центрального округу не перебувала у будь-яких договірних відносинах з позивачем, а, відтак, її права не порушено, не звернув уваги на те, що відносно спірного майна не перебували у договірних (спірних) правовідносинах й інші учасники у справі.

Звертаючись до апеляційного суду, прокурор діяв не в інтересах Державної екологічної інспекції Центрального округу, а в інтересах держави та зазначав в апеляційній скарзі про порушення постановленим районним судом рішенням інтересів держави, а не інтересів конкретного державного органу. Тобто, порушення інтересів держави і є підставою для апеляційного оскарження.

Вказував, що визнання районним судом права власності на гідротехнічну споруду порушує інтереси держави у сфері безпечного та правомірного використання водних об`єктів та розміщених на них технічних споруд.

В судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (пункт 35 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

При зверненні до апеляційного суду прокурор визначив такий орган, який здійснює державний нагляд та захист інтересів держави, її прав відносно водних ресурсів.

Державна екологічна інспекція Центрального округу є органом, уповноваженим державою на здійснення контролюючих функцій у сфері дотримання права державної власності та безпечного водокористування, а прийняття районним судом рішення про визнання права власності на гідроспоруду на земельній ділянці державної власності суперечить вимогам законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів та свідчить про порушення інтересів держави у вказаній сфері та зачіпає права й інтереси не залученого до участі органу.

Оскільки відповідно до статті 58 ЗК України землі, зайняті водними об`єктами, гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, відносяться до земель водного фонду, то визнання права приватної власності на них є порушенням вимог земельного законодавства.

Гідроспоруди но обслуговуванню водних об`єктів не можуть бути відокремлені від них та відповідно перебувати у приватній власності.

Полтавська обласна державна адміністрація будь-яким чином не оспорювала або не визнавала право власності ОСОБА_1 на спірний об`єкт нерухомого майна та в судовому рішенні відсутні посилання на такі обставини та докази. Таким чином, районний суд, на думку прокурора, безпідставно розглянув позов за відсутності спору між позивачем та відповідачем відносно предмету позову.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2021 року Полтавська обласна державна адміністрація подала пояснення на касаційну скаргу, в якому підтримала доводи касаційної скарги прокурора.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 січня 2005 року між ОСОБА_1 та ВАТ «Сад» в особі арбітражного керуючого Гнідого М. І., що діяв на підставі Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 07 березня 2002 року та постанови Господарського суду Полтавської області від 16 вересня 2003 року у справі № 10/47, укладено договір купівлі-продажу гідроспоруди ставка (а. с. 212, т. 1).

Відповідно до умов договору покупець, ОСОБА_1 , набув право власності на гідроспоруду ставка у складі греблі, колодязю, спускної задвижки, що розташована у с. Андріївка на території Гожулівської сільської ради Полтавського району Полтавської області за межами населених пунктів.

Договір купівлі-продажу зареєстровано ТБ «Полтавська регіональна біржа нерухомості» за результатами проведення аукціону, що підтверджується протоколом аукціону від 28 січня 2005 року № 3 (а. с. 19, т. 1).

Відповідно до акту прийому-передачі майна від 04 лютого 2005 року гідроспоруду ставка передано покупцю (а. с. 213, т. 1).

Грошові кошти на виконання договору були передані продавцю в той же день, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера від 04 лютого 2005 року № 345 (а. с. 18, на звороті, т. 1).

Договір не був нотаріально посвідчений.

На підставі розпорядження голови Полтавської РДА від 18 травня 2009 року № 263 між ОСОБА_1 та Полтавською РДА було укладено договір оренди земельної ділянки для рибогосподарських потреб від 26 жовтня 2009 року (а. с. 23-28, т. 1).

На підставі розпорядження голови Полтавської РДА від 03 липня 2009 року № 396 між ОСОБА_2 та Полтавською РДА було укладено договір оренди водного об?єкта (ставка) від 03 липня 2009 року № 04-20/09, згідно з яким орендарю передано в строкове платне користування на 5 років ставок площею водного дзеркала 4,5452 га з метою риборозведення, вирощення і вилову риби (а. с. 19-21, т. 1).

Згідно з рішенням 13-ї сесії сьомого скликання Гожулівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 14 грудня 2016 року № 15 «Про присвоєння назви земельній ділянці водного фонду за межами населеного пункту» за заявою позивача вищезазначеній земельній ділянці водного фонду було присвоєно назву ОСОБА_3 (а. с. 23, т. 1).

30 січня 2017 року між ОСОБА_2 та Полтавською ОДА було укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 26 жовтня 2009 року, якою продовжено строк дії договору від 26 жовтня 2009 року до 31 грудня 2017 року, що підтверджується копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 02 лютого 2017 року № 79432180 (а. с. 28, зворот, т. 1).

Відповідно до розпорядження голови Полтавської ОДА від 13 березня 2017 року № 142 «Про поновлення договору оренди водного об?єкта ФОП ОСОБА_1 » поновлено вищезазначені договір оренди водного об?єкта від 03 липня 2009 року та договір оренди землі від 26 жовтня 2009 року (державна реєстрація 26 жовтня 2009 року) шляхом укладення нового договору оренди водного об?єкта від 28 квітня 2017 року, згідно з яким орендарю передано в оренду водний простір (ставок) площею 4,5452 га, розташований за межами с. Андріївка на території Гожулівської сільської Ради Полтавського району Полтавської області, земельну ділянку під водним об?єктом площею 7,4295 га, кадастровий № 5324080700:00:001:0006 (а. с. 30, т. 1).

Згідно з вимогами пункту 3 розпорядження голови Полтавської ОДА від 13 березня 2017 року № 142 після укладення нового договору оренди, орендар, ОСОБА_1 , звернувся до державного реєстратора з метою проведення державної реєстрації права користування земельною ділянкою, кадастровий № 5324080700:00:001:0006, що підтверджується витягом від 07 серпня 2017 року № 93776452 (а. с. 35-36, т. 1).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), 5447/03 § 33, ЄСПЛ, від 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02§ 35, ЄСПЛ, від 15 січня 2009 року).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини звужує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

У пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України міститься відсилання до окремого закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді.

Таким є Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VI «Про прокуратуру».

У частині третій статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Тлумачення частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишалися незахищеними прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підстави для звернення прокурора до суду.

Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Аналогічні висновки зроблені в постановах Верховного Суду: від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 13 червня 2018 року у справі № 687/379/17, від 31 жовтня 2018 року у справі № 911/360/17.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги прокурор посилався на те, що оскаржуваним рішенням порушено інтереси держави в особі Державної екологічної інспекції Центрального округу, оскільки даний орган здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства про охорону, раціональне використання вод та відтворення водних ресурсів, зокрема щодо права державної власності на води.

Апеляційний суд, переглядаючи справу за апеляційною скаргою прокурора, яка подана в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Центрального округу, встановив, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції права вказаного державного органу не порушені, а тому інспекція з апеляційною скаргою самостійно не зверталася.

З урахуванням цих обставин, правильними є висновки апеляційного суду про те, що підстав для представництва прокурора суб`єкта владних повноважень, в інтересах якого подана апеляційна скарга, немає, оскільки прокурор здійснює представництво виключно після підтвердження судом підстав для представництва (частина перша статті 23 Закону України «Про прокуратуру»), а такі підстави ним не доведені.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

За відсутності підстав для представництва прокурора на оскарження в апеляційному порядку судового рішення, апеляційний суд, виконавши вимоги частини першої статті 417 ЦПК України, правильно закрив апеляційне провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення.

Частиною третьою статті 406 ЦПК України визначено, що касаційні скарги на ухвали судів першої чи апеляційної інстанцій розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення суду першої інстанції, постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 20 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович