Рішення

від 30.05.2022 по справі 381/4300/21

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua

2/381/297/22

381/4300/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2022 року Фастівський міськрайонний суд Київської області

в складі:

головуючого судді: Осаулової Н.А.,

за участю секретаря: М`ячикової І.В.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Фастів цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Фастівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 7 Центр військово-патріотичного виховання «Гарт» про визнання незаконним та скасування Наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі, -

встановив:

У грудні 2021 року позивач звернулася до суду із вказаним позовом до відповідача, в якому просила визнати незаконним та скасувати наказ про відсторонення позивача від роботи, поновити на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову зазначає, що Наказом №174-к/тр від 09.11.2021 року її було відсторонено від роботи в зв`язку з відсутністю профілактичного щеплення проти COVID-19.

Вважає наказ про своє відсторонення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки чинним трудовим законодавством не передбачена така підстава відсторонення працівника від роботи, як відсутність щеплення від COVID-19. Зазначила, що ні в трудовому контракті, ні в посадові інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між сторонами такого зобов`язання з її боку немає, так само, як і не передбачено повноваження Відповідача на відсторонення її з роботи з підстав відсутності вищезгаданого щеплення. Окрім того, позивач зазначила, що відповідачем порушено її конституційне право на працю, оскільки, у зв`язку з відстороненням її від роботи, не виплачується заробітна плата, що унеможливлює забезпечення базових потреб для існування. Вважає даний наказ незаконний та таким, що підлягає скасуванню, а тому просить позов задовольнити.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 та п. 4 ч. 2 ст. 187 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами позовного провадження, яке включає в себе загальне та спрощене провадження.

Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 06 грудня 2021 року відкрито провадження по справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін.

03 лютого 2022 року представником відповідача через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, в якому представник просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, оскільки відповідач діяв в межах чинного законодавства.

Посилається на те, що правові підстави відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим органом визначені статтею 46 КЗпП України, відповідно до якої допускається відстороненняпрацівника абоу випадках,перелічених устатті,або вінших випадках,які повиннібути такожпередбачені певнимнормативним документом. До інших передбачених законодавством випадків належить, зокрема, відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництв та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим.

Посилання позивача на те, що статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» чітко визначено перелік інфекційних хвороб, які підпадають під обов`язкове щеплення, до яких не відноситься COVID-19 є необґрунтованими, оскільки частина друга цієї ж статті передбачає обов`язкове профілактичне щеплення також проти інших відповідних інфекційних хвороб.

Оскільки позивач є працівником закладу освіти, які включені до переліку працівників, які підлягають обов`язковимпрофілактичним щепленнямпроти гостроїреспіраторної хворобиCOVID-19,спричиненої коронавірусомSARS-CoV-2,на періоддії карантину,встановленого КабінетомМіністрів України,та оскільки позивач відмовився від щеплення, тому відповідач зобов`язаний був відсторонити останнью від роботи.

Відповідачем видано спірний наказ, з яким під розпис ознайомлений позивач, з дотриманням вимог чинного законодавства з відображенням правових підстав та строків відсторонення позивача, тому відсутні підстави для його скасування.

Позивач булапопереджена пронеобхідність проведеннядо 08.11.2021обов`язковогопрофілактичного щепленняпроти гостроїреспіраторної хворобиCOVID-19,а такожпопереджено,що вразі непідтвердження повногокурсу вакцинації або отримання однієї дози дзодозної вакцини, працівник буде відсторонений від роботи.

Проте, позивачем в порушення вимог діючого законодавства не були надані ні сертифікат про проходження профілактичних щеплень проти COVID-19, ні медичний висновок про наявність протипоказань до проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, а тому відповідно до вимог статті 46 КЗпП на підставі діючого законодавства, відповідач правомірно, відсторонив позивача від роботи, а отже наслідки у вигляді відсторонення були спричинені свідомим порушенням позивачем діючого законодавства. Вимога позивача про поновлення на роботі є неналежним способом захисту прав відстороненого від роботи працівника, оскільки поновленню на роботі підлягають лише звільнені працівники.

14 лютого 2022 року позивачем через канцелярію суду було подано відповідь на відзив, в якому позивач просила суд позов задовольнити та виклала свої аргументи та доводи на спростування доводів сторони відповідача викладених у відзиві на позов.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала з викладених в позові підстав, просила їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти позову, просила відмовити в його задоволенні, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Суд, у порядку спрощеного позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з такого.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.09.2021 року прийнята на посаду секретаря-друкарки в Фастівський навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 7 Центр військово-патріотичного виховання «Гарт», що підтверджено наявною в матеріалах справи копією трудової книжки НОМЕР_1 .

Наказом №174-к/тп від 09.11.2021 року, за підписом директора Фастівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 7 Центр військово-патріотичного виховання «Гарт» М.В. Науменко, ОСОБА_3 було відсторонено від виконання професійних обов`язків працівника, який не отримав щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, без збереження заробітної плати, на підставі ч. 2 ст. 13 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних проти епідеміологічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2» зі змінами, наказу Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04 жовтня 2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням»

Між тим, як вбачається із вищевказаного Наказу, директор Фастівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 7 Центр військово-патріотичного виховання «Гарт» М.В. Науменко, під час його винесення не керувалася статтею Кодексу законів про працю України, яка передбачає відсторонення від роботи, а саме ст. 46.

Статтею 46 КЗпП України визначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці тапротипожежної охорони; в інших випадках,передбачених законодавством.

Під визначеними «передбачених законодавством» випадками слід розуміти: закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови КМУ, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

Таким чином, прийняті постанови, укази, накази, тощо, не повинні суперечити Конституції та законам України (рішенняКонституційного Суду України від 09.07.1998 р. № 12-рп/98, щодо офіційного тлумачення терміну «законодавство»).

Якщо підзаконні нормативні акти суперечать актам вищої юридичної дії, застосуванню та виконанню такі акти не підлягають.

Згідно статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»обов`язковимипрофілактичними щепленнями в Україні є щеплення проти:дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу і включені до Календаря профілактичних щеплень в Україні(Календар щеплень, який встановлює перелікобов`язковихпрофілактичних щеплень та строки їх проведення), затверджений наказом МОЗ 16.09.2011 року за №595, в редакції наказу МОЗ від 11.08.2014 р. за №551, зареєстрований в Міністерстві юстиції України (МЮУ).

Разом з тим, календар щеплень серед переліку обов`язкових щеплень, які можуть бути введені за епідеміологічними показаннями, не передбачає щеплення проти COVID-19.

Згідно з наказом Міністерства охорони здоров`я України (МОЗ) від 04.10.2021 № 2153, відповідно до статті 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»,статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», п. 8 Положення про МОЗ, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України (КМУ) від 25 березня 2015 року № 267(в редакціїпостанови КМУ від 24 січня 2020 року № 90), та з метою забезпечення епідемічного благополуччя населення України, попередження інфекцій, керованих засобами специфічної профілактики, затверджено «Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

До цього Переліку увійшли працівники: центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів, закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Як вбачається з оскаржуваного наказу № 174-к/тр від 09.11.2021 року, він не містить інформації, щодо підстав відсторонення від роботи ОСОБА_1 , а саме не зазначено, які дії позивача призвели до винесення вказаного наказу.

Разом з тим, з наказу вбачається строк відсторонення від роботи позивача, а саме до моменту надання директору Фастівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 7 Центр військово-патріотичного виховання «Гарт» медичного висновку або документу, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації, або документу, що підтверджує отримання однієї дози дворазової вакцини.

В ході розгляду справи, судом встановлено, що підставою відсторонення Позивача від роботи, стала відсутність у останньої щеплення проти COVID-19, та категоричне небажання його проведення.

Слід зазначити, що така підстава для відсторонення від роботи, як відмова/чи небажання проведення профілактичних щеплень проти COVID-19, не передбачена нормативно-правовим актом, який регулює дані правовідносини, оскільки в Календар щеплень, COVID-19 не внесена, як хвороба проти якої обов`язково проводиться щеплення.

Окрім того, слід зазначити, що згідно зі статтею 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення»підприємства, установи і організації зобов`язані(поміж іншого)усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Як вбачається з оскаржуваного наказу, відсторонення позивача від роботи відбулося за наказом роботодавця, без дотримання процедури відсторонення, а саме за відсутності подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби про таке усунення (відсторонення).

Конституція Україниє законом найвищої юридичної сили. Закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідатиїй. Конституціяє законом прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. (ст.8 Конституції України).

Згідно статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 22 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною першою та другою статті 24 Конституції України встановлюються норми конституційного права, згідно з якими громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ст.147та п.2 ст.150 Конституції України, повноваження тлумачити змістКонституції Українита вирішувати питання відповідності законів України Конституції України, належить виключно Конституційному Суду України, а тому, будь-які органи чи посадові особи держави, крім Конституційного Суду України, не мають повноважень тлумачити зміст законодавства.

Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ст.19 Конституції України). Ніхто не зобов`язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.

За змістом ст.14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка згідно з частиною першоюстатті 9 Конституції Україниє частиною національного законодавства України, та яка визначає, що користування правами та свободами, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

За статтею 2-1 КЗпПзабороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушеньЗакону України"Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання.

Статтею 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відсторонення від роботи - це певна санкція, застосовувана роботодавцем до працівника, за порушення ним трудової дисципліни, зумовлених певними (навмисними, свідомими) діями останнього.

До того ж відсторонення від роботи не є обов`язковою мірою, а лише передбачає таку можливість.

Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам (ч. 2 ст. 28 Конституції).

Медичні, наукові та інші досліди можуть проводитися лише щодо повнолітньої дієздатної фізичної особи за її вільною згодою (ст.281 ЦК України).

Згідно з резолюцією Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) від 27.01.21р. за № 2361 (2021) «Вакцини проти Covid-19: етичні, юридичні та практичні міркування» та профільним законодавством України, щеплення проти СОVID-19 не є обов`язковим.

У даній резолюції ПАРЄ зазначено: «Вакцини проти СОVID-19: етичні, правові і практичні питання»: «Забезпечити, щоб громадяни були проінформовані про те, що вакцинаціянеє обов`язковою і що ніхто не піддається політичному, соціальному чи іншого тиску з метою зробити собі вакцинацію, якщо вони не хочуть робити це самі» (ст. 7.3.1); «Гарантувати, що ніхто не піддаватиметься дискримінації за те, що він не був вакцинований, через можливі ризики для здоров`я або небажання пройти вакцинацію» (ст.7.3.2).

Відповідно до ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст.ст. 42,43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», передумовою будь-якого медичного втручання є отримання відповідної на те інформованої згоди пацієнта.

Відтак, в розумінні ст.ст.3,28 Конституції України, клінічні випробування на громадянах лікарських засобів без їх вільної згоди з застосуванням будь-яких засобів примусу є протизаконним.

Отже виходячи із наведених норм національного законодавства, актів міжнародного права та здорового глузду слід дійти висновку, що право працівника на працю є домінантним над не обов`язковоювакцинацією.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що підстав для відсторонення ОСОБА_1 , в розумінні статті 46 КЗпП України немає, оскільки така підстава як: не вакцинація особи від COVID-19, яка до того ж не є обов`язковою не передбачена чинним трудовим законодавством.

Вирішуючи питання про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, слід зазначити наступне.

Якщо буде встановлено, що на порушеннястатті 46 КЗпП Українироботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (стаття 235 КЗпП України).

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.08.2019 р. у справі №712/3841/17.

За ч. 2 ст. 235 КЗпПпри винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної ним у постановах від 25.07.2018 р. у справі №552/3404/17 та від 24.04.2020 р. у справі №815/5976/14, і яка згідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховуватись судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин: «...вимушений прогул це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати...», «...виплата за вимушений прогул - є заробітною платою, ... вона обчислюється саме у прив`язці до часу такого стану працівника, коли він вимушений був (не з його вини) не виконувати свою трудову функцію...».

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч. 1 ст. 94 КЗпП).

Таким чином, позивач з 09 листопада 2021 р. була позбавлена можливості працювати, з підстав її незаконного відсторонення від роботи та відповідно отримувати заробітну плату.

Згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженогоПостановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р., такий порядок застосовується, крім іншого, у випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати. Середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Розглядом даної справи не передбачається негайне виконання рішення суду, відтак виконання останнього відбуватиметься після набрання ним законної сили.

Як встановлено судом та підтверджено Наказом директора НВК Науменко М. від 03 березня 2022 року за № 18-к/тр «Про допуск працівників ФНВК ЗОШ І-ІІІ ст. № 7-ЦВПВ «Гарт», працівників ФНВК ЗОШ І-ІІІ ст. № 7-ЦВПВ «Гарт» зазначених у списку (додаток 1), який є невід`ємною частиною даного наказу з 01 березня 2022 року допущено до роботи, а також допущено до роботи працівників, у яких закінчився/закінчиться термін дії довідок форми 028-1/0 щодо проти показів до вакцинації чи сертифікату про вакцинацію від COVID-19 з 01 березня 2022 року.

Таким, чином, оскільки позивача на підставі вищевказаного наказу допущено до роботи, суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в зв`язку з відстороненням, не з її вини, починаючи 09 листопада 2021 р. по 03 березня 2022 року.

Щодо вимоги позивача про поновлення її на роботі, слід зазначити про таке.

Як встановлено судом та зазначено стороною відповідача по справі, позивача було відсторонено від роботи, на підставі ст. 46 КЗпП.

Відсторонення працівника від роботи - є тимчасовим увільненням працівника від виконання ним трудових обов`язків, передбачених умовами трудового договору.

Отже працівник залишається діючою штатною одиницею, трудовий договір з якою не розірвано, і який приступить до роботи коли відпадуть обставини, що зумовили його відсторонення (або на підставі рішення суду).

Отже відсторонення та звільнення не тотожні поняття.

Позивач не є звільненою, в розумінні трудового законодавства, проте тимчасово не виконує свої трудові обов`язки.

За таких обставин підстав для її поновлення наразі немає.

Таким чином, в частині поновлення позивача на роботі, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

В той же час, п. 4 ч.2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів (поміж іншого) може бути відновлення становища, яке існувало до порушення.

Отже в даному випадку достатнім ефективним способом захисту порушених прав позивача, є визнання незаконним та скасування наказу відповідача про відсторонення від роботи.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до норм ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.У разі задоволення позову - на відповідача;у разі відмови в позові - на позивача;у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вище викладене, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судового збору у розмірі 908,00 грн..

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 2, 46, 235КЗпП України, ст. ст. 15, 16, 286 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 10,12,13,19,76-81,141,263-265,267,273,274,354,355 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Фастівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 7 Центр військово-патріотичного виховання «Гарт» про визнання незаконним та скасування Наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора Фастівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 7 Центр військово-патріотичного виховання «Гарт» № 174-к/тр від 09 листопада 2021 року "Про відсторонення від виконання професійних обов`язків працівника, який не отримав щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Стягнути з Фастівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 7 Центр військово-патріотичного виховання «Гарт» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 09 листопада 2021 р. по 03 березня 2022 року.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з Фастівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 7 Центр військово-патріотичного виховання «Гарт» на користь держави судовий збір в розмірі 908,00 грн..

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду відповідно до статей 354-355 Цивільного процесуального кодексу України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Фастівський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 7 Центр військово-патріотичного виховання «Гарт», код ЄДРПОУ 25299299, адреса місця знаходження: вул. Гетьманська, буд. 79 а, м. Фастів, Київська область.

Суддя Н.А. Осаулова

Повний текст рішення виготовлено 02.06.2022 р.