Постанова

від 26.07.2023 по справі 381/4300/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 381/4300/21 Головуючий у І інстанції Осаулова Н.А.

Провадження №22-ц/824/3436/2023 Головуючий у 2 інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем Українии

26 липня 2023рокуКиївський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Писаної Т.О.,

за участі секретаря Спис Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою директора Фастівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 7 - Центр військово-патріотичного виховання «Гарт» Фастівської міської ради Київської області - ОСОБА_1 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 31 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Фастівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 7 - Центр військово-патріотичного виховання «Гарт» про визнання незаконним та скасування Наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 року позивач звернулася до суду із вказаним позовом до відповідача, в якому просила визнати незаконним та скасувати наказ про відсторонення позивача від роботи, поновити на роботі та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову зазначала, що Наказом №174-к/тр від 09.11.2021 року її було відсторонено від роботи в зв`язку з відсутністю профілактичного щеплення проти COVID-19.

Вважає наказ про своє відсторонення незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки чинним трудовим законодавством не передбачена така підстава відсторонення працівника від роботи, як відсутність щеплення від COVID-19. Зазначила, що ні в трудовому контракті, ні в посадові інструкції, ні в будь-якому іншому документі, що підписані між сторонами такого зобов`язання з її боку немає, так само, як і не передбачено повноваження Відповідача на відсторонення її з роботи з підстав відсутності вищезгаданого щеплення. Окрім того, позивач зазначила, що відповідачем порушено її конституційне право на працю, оскільки, у зв`язку з відстороненням її від роботи, не виплачується заробітна плата, що унеможливлює забезпечення базових потреб для існування. Вважає даний наказ незаконний та таким, що підлягає скасуванню, а тому просить позов задовольнити.

Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 31 травня 2022 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ директора Фастівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 7 - Центр військово-патріотичного виховання «Гарт» № 174-к/тр від 09 листопада 2021 року «Про відсторонення від виконання професійних обов`язків працівника, який не отримав щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Стягнуто з Фастівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 7 - Центр військово-патріотичного виховання «Гарт» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, починаючи з 09 листопада 2021 р. по 03 березня 2022 року. В іншій частині позову - відмовлено. Стягнуто з Фастівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 7 - Центр військово-патріотичного виховання «Гарт» на користь держави судовий збір в розмірі 908,00 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, з апеляційною скаргою звернувся відповідач - Фастівський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 7 - Центр військово-патріотичного виховання «Гарт» Фастівської міської ради Київської області в особі директора - Науменко М.В.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що на дату ухвалення оскаржуваного рішення був відсутній предмет спору, оскільки позивачка була допущена до роботи з 03.03.2022 року. Крім того, відповідач вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо необов`язковості щеплення від респіраторної хвороби - COVID-19 та про те, що COVID-19 не є інфекційною хворобою. Зазначив, що ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції не врахував, що посада позивача відноситься до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, зокрема і від особливо небезпечної інфекційної хвороби COVID-19. На думку відповідача, помилковими є висновки суду про відсутність законів, які передбачають право роботодавця відсторонювати від роботи працівників, що ухиляються або відмовилися від вакцинації проти COVID-19, оскільки частина друга статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачає можливість відсторонення від роботи працівників, які відмовились або ухилились від обов`язкових профілактичних щеплень проти інфекційних хвороб, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. оскільки позивач не надала суд доказів наявності у неї профілактичного щеплення від COVID-19 або ж довідки про наявність протипоказань для проведення профілактичних щеплень, відповідач вважає відсторонення від роботи законним та таким, що відповідає суспільним інтересам.

Крім того, апелянт звертає увагу апеляційного суду на те, що стягнувши з відповідача на користь позивача середній заробіток за час відсторонення, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач просила суд у своєму позові зобов`язати відповідача виплатити невиплачену заробітну плату за час незаконного відсторонення.

Відзиву на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому положеннями статті 360 ЦПК України до суду апеляційної інстанції не надійшло.

Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (частина 3 статті 360 ЦПК України).

У судовому засіданні по розгляду апеляційної скарги представник відповідача Фастівського ліцею № 7 Фастівської міської ради Київської області - Будова Н.М. підтримала апеляційну скаргу, посилаючись на викладені у ній доводи. Просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Позивач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилась.

Апеляційним судом неодноразово було вжито заходів щодо повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги, у тому числі і на адресу електронної пошти, зазначену позивачем особисто у процесуальних документах, поданих до суду (а.с. 81)

Крім того, судова повістка, направлена за зареєстрованою адресою місця проживання позивача: АДРЕСА_1 , повернулась без вручення, із довідко Укрпошти про причини повернення: адресат відсутній за вказаною адресою.

Відповідно до положень пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Таким чином, апеляційний суд вважав повідомлення позивача належним та, керуючись положеннями частини 2 статті 372 ЦПК України, визнав за можливе розглядаьти справу за відсутності позивача, яка вважається такою, що належним чином повідомлена.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення чи змінити його.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не відповідає вищевказаним вимогам закону.

Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 з 01.09.2021 року прийнята на посаду секретаря-друкарки в Фастівський навчально-виховний комплекс «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 7 - Центр військово-патріотичного виховання «Гарт», що підтверджено наявною в матеріалах справи копією трудової книжки НОМЕР_1 .

Наказом №174-к/тп від 09.11.2021 року, за підписом директора Фастівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 7 - Центр військово-патріотичного виховання «Гарт» - М.В. Науменко, ОСОБА_3 було відсторонено від виконання професійних обов`язків працівника, який не отримав щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2, без збереження заробітної плати, на підставі ч. 2 ст. 13 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних проти епідеміологічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2» зі змінами, наказу Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04 жовтня 2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням».

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 , секретар-друкарка Фастівського НВК «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 7 - Центр військово-патріотичного виховання «Гарт», неодноразово була повідомлена про необхідність щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19 згідно наказу Міністерства охорони здоров`я України № 2153 від 04 жовтня 2021 року «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», що підтверджується наявними у матеріалах справи актами. (а.с. 51-54, 55)

Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення в частині задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог, вказавши, що трудовим законодавством не передбачено такої підстави для відсторонення від роботи, як відмова працівника від вакцинації.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач зазнала протиправного втручання в її право на працю, через що була позбавлена можливості заробляти собі на життя власною працею, а також була піддана дискримінації за ознакою стану здоров`я, а тому порушені права позивача підлягають захисту та відновленню.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вважає, що вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону, так як судом допущено неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі:

- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння,

- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;

- в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня2015 року № 267 (в редакціїпостанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), Міністерство охорони здоров`я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.

Накази Міністерства охорони здоров`я України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.

Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники:

1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;

2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;

3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;

4) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади;

5) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;

6) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економікиі безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.

Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано вЗаконі України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII «Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення» (далі - Закон № 4004-XII) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затвердженій наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).

Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими,з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політикиу сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першоїстатті 7 Закону № 4004-XII).

Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 66 з урахуванням змін, внесених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30 серпня 2011 року № 544, подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності - це письмовий організаційно-розпорядчий документ Державної санітарно-епідеміологічної служби України, який зобов`язує роботодавців у встановлений термін усунути від роботи або іншої діяльності зазначених у поданні осіб.

Згідно з підпунктом 1.2.5 пункту 1.2 Інструкції № 66 особами, які відмовляються або ухиляються від профілактичних щеплень, визнаються громадяни та неповнолітні діти, а також окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, які необґрунтовано відмовились від профілактичного щеплення, передбаченого Календарем профілактичних щеплень в Україні, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 59, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції № 66 право внесення подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності надано головному державному санітарному лікарю України, його заступникам, головним державним санітарним лікарям Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва, Севастополя та їх заступникам, головним державним санітарним лікарям водного, залізничного, повітряного транспорту, водних басейнів, залізниць, Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державного управління справами, Служби безпеки України та їх заступникам, іншим головним державним санітарним лікарям та їх заступникам, а також іншим посадовим особам Державної санітарно-епідеміологічної служби, що уповноважені на те керівниками відповідних служб.

Пунктом 2.5 Інструкції № 66 визначено, що подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складають у двох примірниках, один з яких направляється роботодавцю, що зобов`язаний забезпечити його виконання, а другий зберігається у посадової особи, яка внесла подання. Подання про відсторонення від роботи або іншої діяльності складається за формою згідно з додатком 1 до цієї Інструкції.

Згідно з пунктом 2.7 Інструкції № 66 термін, на який відсторонюється особа, залежить від епідеміологічних показань та встановлюється згідно з додатком № 2 до цієї Інструкції.

Положення абзацу шостого частини першої статті 7 Закону № 4004-XII та Інструкції № 66 не охоплюють порядок відсторонення від роботи у зв`язку з відмовою чи ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень для запобігання захворюванню на COVID-19. Обов`язки роботодавців щодо забезпечення епідеміологічного благополуччя населення визначені не тількиЗаконом № 4004-XII.Постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 передбачено, що відсторонення працівників в межах відповідних заходів боротьби з пандемією COVID-19 керівник підприємства, установи, організації проводить відповідно достатті 46 КЗпП України, частини другої статті 12 Закону «Про захист населення від інфекційних хвороб» і частини третьоїстатті 5 Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відсторонення від роботи (виконання робіт) певних категорій працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, було передбачене законом.

За таких обставин висновки суду першої інстанціїпро те, що відсторонення позивача від роботи у зв`язку із відсутністю щеплення проти COVID-19 відбулось не на підставі закону є безпідставними.

Приписи законів України з приводу такого відсторонення є чіткими, зрозумілими та за дотримання визначеної в них процедури дозволяють працівникові розуміти наслідки його відмови або ухилення від такого щеплення за відсутності медичних протипоказань, виявленої за наслідками медичного огляду, проведеного до моменту відсторонення, а роботодавцеві дозволяють визначити порядок його дій щодо такого працівника.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).

Отже, відмова або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 є підставою для відсторонення від роботи працівників, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням відповідно доНаказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153. Як виняток, невакцинований працівник може бути допущений до роботи, якщо надасть роботодавцю медичний висновок про наявність абсолютних протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

При цьому саме працівник має надати роботодавцю документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

У справі, яка переглядається, встановлено, що позивач не надала роботодавцю документи на підтвердження наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання до вакцинації проти COVID-19.

У справі, що переглядається, установлено, що ОСОБА_2 була відсторонена від роботи у зв`язку із відсутністю щеплення проти COVID-19 у період з 09 листопада 2021 року до 28 лютого 2022 року.

Оцінюючи доводи позивача щодо невиправданого втручання у її права з у зв`язку із її відстороненням від роботи, апеляційний суд зазначає про таке.

За змістом пункту 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного життя. Поняття приватного життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру. Тому обмеження, накладені, зокрема, на доступ до трудової діяльності, впливають на приватне життя людини та є втручанням у право на повагу до такого життя.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) втручання вважатиметься «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення легітимної мети, якщо воно відповідає «нагальній суспільній необхідності» та є пропорційним цій меті, тобто дозволяє її досягнути найменш обтяжливими для людини засобами. З огляду на це в кожній конкретній ситуації треба з`ясовувати, наскільки захід втручання у відповідне право був виправданим.

Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров`я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих наCOVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з`ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.

За змістом Переліку № 2153 обов`язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов`язаних зі станом здоров`я конкретної людини, із загального правила про обов`язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об`єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню.

Відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов`язків, зокрема, оцінки об`єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22) зауважила, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов`язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку № 2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як:

- кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих);

- форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим;

- умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження;

- контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.

Визначаючи об`єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з`ясовувати наявність наведених вище та інших факторів.

У справі, яка переглядається, судом встановлено, що ОСОБА_2 працює секретарем-друкаркою у Фастівськомунавчально-виховному комплексі «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 7 - Центр військово-патріотичного виховання «Гарт»у звичайному очному форматі. Для забезпечення функціонування закладу, прийому відвідувачів та підготовки документів згідно своїх посадових обов`язків контактувала з усіма учасниками освітнього процесу, зокрема з педагогічними працівниками, технічними працівниками, учнями, батьками.

Як зазначив представник відповідача у судовому засіданні, з огляду на відсутність в штатному розписі закладу освіти спеціаліста з кадрових питань, секретар-друкарка виконує фактично роботу кадровика та помічника директора, а також скоординовує роботу усіх підрозділів закладу.

Таким чином, виконання ОСОБА_2 своїх посадових обов`язків зумовлює необхідність у щоденному соціальному контакті з працівниками, здобувачами освіти , батьками, відвідувачами.

Як працівник закладу освіти ОСОБА_2 належала до числа працівників, які підлягали обов`язковому профілактичному щепленню від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

ОСОБА_2 була ознайомлена з необхідністю обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19. Також позивач була повідомлена про необхідність надання її керівнику - директору закладу освіти до 09 листопада 2021 року медичного висновку або документу, який підтверджує проведення повного курсу вакцинації проти COVID-19 або одну дозу вакцини від COVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання у надзвичайних ситуаціях.

Наказом №174-к/тр від 09.11.2021 року ОСОБА_2 була відсторонена від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення проти COVID-19.

У справі, яка переглядається, індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю, в тому числі на заробітну плату, відпочинок та соціальний захист, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, в тому числі дітей, які здобувають освіту в цьому закладі і відповідно до чинного законодавства не підлягають вакцинації; інших працівників цього ж закладу освіти, які здійснили у встановленому державою порядку щеплення. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета: загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статями3, 27 та 49 Конституції України.

Оцінюючи загрозу, яку потенційно на роботі могла нести позивач як невакцинований працівник, колегія суддів враховує також кількість її соціальних контактів на робочому місці, у тому числі контактів із дітьми, які здобувають освіту в цьому закладі і мають право на безпечний освітній процес.

Держава, встановивши обов`язковість щеплень для певних категорій працівників, зокрема працівників закладів загальної середньої освіти, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі і власне не щепленого працівника.

Колегія суддів зазначає, що відмова від вакцинації є правом громадянина, але, як будь-яке право, в деяких ситуаціях це право може бути обмежено. Обмеження прав може відбуватися в інтересах держави і суспільстваі обумовлено насамперед необхідністю поваги таких же прав і свобод інших людей, а також необхідністю нормального функціонування суспільстваі держави.

Право позивача на працю в освітньому закладі було тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, оскільки позивач ухилилася від обов`язкового щеплення. Таке втручання ґрунтувалося на законі, має легітимну мету, є пропорційним до досягнення такої мети та є цілком необхідним у демократичному суспільстві.

З огляду на те, що за позивачем на період відсторонення зберігалось робоче місце, трудовий договір не припинений, нарахування заробітної плати відновилось одразу після допуску ОСОБА_2 до роботи з 01 березня 2022 року, отже, апеляційний суд не встановив порушення права позивачки на працю, передбачене устатті 43 Конституції України.

У цій справі позивачкою не доведено, а апеляційним судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку, що тимчасове відсторонення позивача від роботи становило непропорційне втручання у її приватне життя.

Оскільки підстави для скасування наказу про відсторонення від роботи не знайшли свого підтвердження, тому відсутні і правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки середнього заробітку за час вимушеного прогулу та поновлення її на роботі на посаді асистента вихователя.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 697/2349/21 (провадження № 61-6083св22),від 01 березня 2023 року у справі № 751/8696/21 (провадження № 61-7240св22), від 15 березня 2023 року у справі № 697/2359/21 (провадження№ 61-5525св22), від 29 березня 2023 року у справі № 682/2645/21 (провадження № 61-4736св22).

За викладених обставин колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 , оскільки втручанняу право особи на повагу до приватного життя, яке гарантоване статтею 8 Конвенції, щодо обов`язковості щеплення від COVID-19, зокрема, секретаря-друкарки у закладі освіти, є виправданим з огляду на потребу охорони громадського здоров`я інших осіб, для попередження поширення серед населення захворювання, яке належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби, тому право позивача на працю було тимчасово обмежене з огляду на суспільні інтереси, адже позивач не вакцинувалася проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, що є обов`язковим, та не надала медичну довідку належної форми про абсолютні протипоказання для вакцинації.

Враховуючи висновки щодо застосування норм права, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), апеляційний суд вважає, що відсторонення позивача відбулося правомірно, підставно та у порядку, передбаченому законодавством, оскільки характер виконуваної позивачем роботи передбачає велику кількість соціальних контактів на робочому місці, в тому числі з учнями школи, їх батьками, а тому відсутність вакцинації у позивача проти COVID-19 підвищувала ризик захворюваності оточуючих.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги та наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України встановлено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 6 ст. 141 ЦК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що відповідачем понесено судові витрати - сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги, то слід компенсувати Фастівському навчально-виховному комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 7 - Центр військово-патріотичного виховання «Гарт» Фастівської міської ради Київської області за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 2724 грн.

Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381-383 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу директора Фастівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 7 - Центр військово-патріотичного виховання «Гарт» Фастівської міської ради Київської області - ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 31 травня 2022 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до Фастівського навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 7 - Центр військово-патріотичного виховання «Гарт» про визнання незаконним та скасування Наказу про відсторонення від роботи та поновлення на роботі - відмовити.

Компенсувати Фастівському навчально-виховному комплексу «Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 7 - Центр військово-патріотичного виховання «Гарт» Фастівської міської ради Київської області за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 2724 (дві тисячі сімсот двадцять чотири) гривень 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 27 липня 2023 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Голуб С.А.

Писана Т.О.