Рішення

від 31.05.2022 по справі 280/9989/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

01 червня 2022 року Справа № 280/9989/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Татаринова Д.В., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (проспект Соборний, буд.168, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69035; код ЄДРПОУ 26316700), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області (проспект Соборний, буд.168, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69107; код ЄДРПОУ 37941997), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Заводський районний суд м. Запоріжжя (вул. Лізи Чайкіної, 65, м. Запоріжжя, 69106, ідентифікаційний код юридичної особи 37408369) про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі - відповідач) третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області (третя особа-1), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Заводський районний суд м. Запоріжжя (третя особа-2), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області в частині невиплати ОСОБА_1 , щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу з 22 січня 2016 року по 02 грудня 2016 року включно;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу з 22 січня 2016 року по 02 грудня 2016 року включно з урахуванням індексації;

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застуванням обмеження, визначеного статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 , за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману її частину.

26 жовтня 2021 року ухвалою суду відкрито загальне позовне провадження по справі та призначено підготовче засідання на 15 листопада 2021 року.

15 листопада 2021 року відкладено підготовче засідання на 20 грудня 2021 року.

20 грудня 2021 року ухвалою суду закрито підготовче провадження по справ та призначено справу до судового розгляду по суті на 24 січня 2022 року.

В обґрунтування позову посилається на наступне.

У період з 22 січня 2016 року по 02 грудня 2016 року відповідачем протиправно не нараховувалась та не виплачувалась доплата за вислугу років в розмірі 15% посадового окладу за стаж роботи до 5-ти років, чим допущено протиправну бездіяльність. Частиною 5 статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в редакції, яка діяла до 20 березня 2015 року, було передбачено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу до 5 років - 15 відсотків. Позивач вказує, що мала право на отримання щомісячної доплати за вислугу років, і з набуттям чинності Законом України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року №192-VIII, оскільки вказане право не може бути скасоване, що підтверджується правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 30 вересня 2019 року, по справі № 805/152/16-а. З метою дотримання позиції висловленої Верховним Судом 17 лютого 2020 року наказом голови Заводською районного суду м. Запоріжжя №05 ос «Про встановлення доплати судді ОСОБА_1 » позивачу встановлено доплату за вислугу років у розмірі 15% посадового окладу судді за стаж роботи більше трьох років з 22 січня 2016 по 02 грудня 2016 року включно, а також відділу планово- фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області наказано здійснити перерахунок та виплату мені суддівської винагороди за період з 22 січня 2016 по 02 грудня 2016 року у розмірі 15% за стаж роботи більше трьох років. Проте, листом ТУ ДСА України в Запорізькій області від 01 березня 2020 року № 08- 04/948 вищевказаний наказ голови Заводського районного суду м. Запоріжжя повернуто без виконання.

Крім того, у період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року відповідачем протиправно допущено обмеження виплати суддівської винагороди та застосовано положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», внаслідок чого у вказаний період позивачу виплачувалась суддівська винагорода у меншому розмірі, ніж установлено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Згідно з довідкою ГУ ДСА в Запорізькій області від 25 листопада 2020 року № 08-02/1328 обмеження виплати суддівської винагороди склало за період з 18 квітня 2020 року по 28серпня 2020 року 79 831,32 грн. Позивач вважає вищезазначені дії та бездіяльність відповідача протиправними та просить позов задовольнити у повному обсязі.

Представник Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області проти позовної заяви заперечила з підстав викладених у письмовому відзиві вх.№ 66234 від 15 листопада 2021 року, відповідно до якого посилається на правову позицію в рішеннях Конституційного суду України, Верховного Суду, на вимоги Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» № 192-VIII від 12 лютого 2015 року, статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VІ щодо виплати щомісячної доплати за вислугу років, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 553-ІХ від 13 квітня 2020 року. Представник зазначила, що норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VІ в частині визначення розміру надбавки суддям, які були призначені на посаду до набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» та мають стаж роботи менше трьох років, не визнавалися неконституційними чи такими, що не підлягають застосуванню, а відтак мали обов`язковий характер. Під час нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди у період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року з урахуванням положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області діяло в межах та у спосіб, встановлені чинним законодавством України, відтак позовна заява є безпідставною, необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Представник Головного управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області надав пояснення зазначивши, що оскільки Головне управління не володіє інформацією щодо взаємовідносин, між позивачем та відповідачем по цій справі, то Головне управління не може надати будь-які дані на підставі яких суд міг би встановити наявність або відсутність обставин, що мають, значення для правильного вирішення спору.

Від Заводського районного суду м. Запоріжжя на адресу суду надійшла заява щодо розгляду справи за відсутності його представника.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Указом Президента України «Про призначення суддів» № 620/2013 від 07 листопада 2013 року ОСОБА_1 призначено на посаду судді Пологівського районного суду Запорізької області строком на п`ять років.

Наказом голови Пологівського районного суду Запорізької області №51 від 03 грудня 2013 року позивача призначено на посаду судді Пологівського районного суду Запорізької області строком на п`ять років з 03 грудня 2013 року.

На підставі цього наказом начальника ТУ ДСА України в Запорізькій області з 03 грудня 2013 року позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15% посадового окладу за стаж роботи до п`яти років.

Наказом голови Пологівського районного суду Запорізької області від 02 квітня 2015 року № 04-ос, з 14 квітня 2015 року позивачу надано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Під час перебування у вказаній відпустці, 30 березня 2015 року наказом начальника ТУ ДСА України в Запорізькій області змінено розмір доплати за вислугу років, у тому числі позивачу затверджено стаж роботи на посаді судді станом на 28 березня 2015 року у кількості 01 року 03 місяців 25 днів. З урахуванням цього, 20 липня 2015 року виконуючим обов`язки голови Пологівського районного суду Запорізької області видано наказ «Про зміну розміру доплати за вислугу років суддів Пологівського районного суду», яким позивачу затверджено стаж роботи на посаді судді станом на 28 березня 2015 року у кількості 01 року 03 місяців 25 днів.

Указом Президента України «Про переведення суддів» № 564/2015 від 26 вересня 2015 року ОСОБА_1 в межах п`ятирічного строку переведено на роботу на посаді судді Заводського районного суду міста Запоріжжя.

15 жовтня 2015 року головою Пологівського районного суду Запорізької області видано наказ №24-ос «Про достроковий вихід з відпустки по догляду за дитиною ОСОБА_1 », яким позивачу затверджено стаж роботи на посаді судді станом на 15 жовтня 2015 року у кількості 01 року 10 місяців 12 днів.

Наказом голови Заводського районного суду м. Запоріжжя № 10-К від 16 жовтня 2015 року позивача зараховано до складу Заводського районного суду м. Запоріжжя.

Наказом голови Заводського районного суду м. Запоріжжя № 11 -К від 16 жовтня 2015 року позивачу затверджено стаж роботи на посаді судді станом на 16 жовтня 2015 року у кількості 01 року 10 місяців 13 днів. Наказом № 27-В від 16 жовтня 2015 року позивачу надано відпустку по догляду за дитиною.

Наказом голови Заводського районного суду м. Запоріжжя №1-К від 22 січня 2016 року «Про початок роботи», на підставі заяви позивача, перервано відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та ОСОБА_1 приступила до роботи на умовах повного робочого часу з 22 січня 2016 року.

З 03 грудня 2016 року, на підставі наказу Заводського районного суду м. Запоріжжя від 01 грудня 2016 року №9-К-К «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років ОСОБА_1 », позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15% посадового окладу.

Проте, листом ТУ ДСА України в Запорізькій області № 08- 04/948 від 01 березня 2020 року вищевказаний наказ голови Заводського районного суду м. Запоріжжя повернуто без виконання.

Позивач наголошує, що з 22 січня 2016 року по 02 грудня 2016 року відповідачем протиправно не нараховано та не сплачено доплату за вислугу років в розмірі 15% посадового окладу за стаж роботи до 5-ти років, чим допущено протиправну бездіяльність.

Крім того, 10 листопада 2020 року позивачем до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області надано заяву про проведення перерахунку суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.

25 листопада 2020 року відповідачем надано відповідь за № Б-173/08-04/3746, якою відмовлено у проведені перерахунку. Надано довідку №08-02/1328 від 25 листопада 2020 року про нараховану та фактично виплачену суддівську винагороду судді ОСОБА_1 за період з 01 січня 2020 року по 31 серпня 2020 року. Відповідно до вказаної довідки встановлено загальну суму обмеження за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року, з урахуванням перерахунку у розмірі 79831,32 грн.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Щодо протиправної бездіяльності з приводу не нарахування та не виплати доплати за вислугу років за період з 22 січня 2016 року по 02 грудня 2016 року.

28 березня 2015 року набув чинності Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд» № 192-VIII від 12 лютого 2015 року, яким Закон України «Про судоустрій і статус суддів» викладено у новій редакції.

Розмір суддівської винагороди, її складові, а також визначення стажу роботи судді, у тому числі посади, робота на яких зараховується до стажу роботи на посаді судді, врегульовані статтями 133 і 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Частиною 1 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 цієї ж статті суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з абзацом першим частини 5 статті 133 Закону, суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

На час призначення позивача на посаду судді діяла редакція Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка передбачала виплату суддям щомісячної доплати за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи до 5 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу (частина 5 статті 129).

Спірним у даній справі є питання обмеження прав позивача у отриманні з дня набрання чинності закону України № 192-VІІІ, доплати за вислугу років в розмірі 15% посадового окладу, яку він отримував до набрання чинності вказаним законом.

Відповідно до положень частини другої статті 127 Конституції України та статті 53 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» обмеженням щодо реалізації особою, яка є суддею, гарантованих Конституцією України прав, є зокрема відсутність права обіймати будь-які інші, крім посади судді, оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Також, суддя не має права поєднувати свою діяльність із підприємницькою або адвокатською, не може належати до політичної партії чи професійної спілки, виявляти прихильність до них, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках. Відповідно держава встановлює для суддів компенсаційні трудові гарантії, а також гарантує достатній рівень, соціального забезпечення.

Враховуючи зазначене, частиною 5 статті 129 Закону України № 2453-VI від 07 липня 2010 року «Про судоустрій і статус суддів» було, зокрема встановлено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі 15 відсотків - за наявності стажу роботи до 5 років.

Верховною Радою України 12 лютого 2015 року прийнято Закон України N 192- VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», який набрав чинності 28 березня 2015 року. Вказаним Законом було встановлено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі 15 відсотків лише за наявності стажу роботи на посаді судді більше 3 років.

Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» № 192-VIII від 12 лютого 2015 року, не містять положення стосовно збереження за суддями, які на момент набрання ним чинності мали стаж роботи на посаді судді менше 3 років, щомісячної доплати за вислугу років, яку вони отримували відповідно до законодавства, що діяло на день набрання чинності Законом (Закон N 192-VIII).

Відсутність такої норми є обмеженням соціальних гарантій суддів, передбачених Конституцією і законами України, оскільки зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може були звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства. Отже судді, стаж роботи яких на посаді судді, на момент набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» складав менше 3 років, але які отримували щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15 відсотків, із набуттям чинності вказаним законом, право на отримання такої щомісячної доплати не втрачають, та мають право її отримувати до набуття ними стажу роботи на посаді судді до 3-х років.

Таким чином, відповідач протиправно не здійснив нарахування та виплату позивачу надбавки за вислугу років у розмірі 15% посадового окладу, встановленому наказом Заводського районного суду м. Запоріжжя, який не скасовано та не змінено.

Але, стосовно врахування індексації слід зазначити, що в цій частині позову слід відмовити, оскільки позивачем не доведено суду, що спірний період індекс інфляції (індекс споживчих цін) перевищував поріг індексації, а відповідачем не буде здійснено відповідне обрахування.

Щодо застосування відповідачем обмеження у нарахуванні та виплаті суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

13 квітня 2020 року Верховною Радою України ухвалено Закон України Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік (далі по тексту - Закон №553-ІХ, набрав чинності з 18 квітня 2020 року), яким Закон України Про Державний бюджет України на 2020 рік доповнено статтею 29 наступного змісту: - установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому, у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).

Рішенням Конституційного Суду України №10-р/2020 від 28 серпня 2020року у справі №1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частин першої, третьої статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 14 листопада 2019 року №94-IX зі змінами.

Так у пункті 4 мотивувальної частини вищезазначеного рішення суд наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Конституція України має найвищу юридичну силу Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується статтями 8 та 55, 124 Конституції України.

Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.

Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.

Відповідно до статті 130 Конституції України розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Зокрема, 11 березня 2020 року Конституційним Судом України розглянуто конституційне подання Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України Про судоустрій і статус суддів від 02 червня 2016 року №1402-VIII, Про внесення змін до Закону України Про судоустрій і статус суддів та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування від 16 жовтня 2019 року №193-IX, Про Вищу раду правосуддя від 21 грудня 2016 року №1798-VIII ( рішення №4-р/2020 від 11 березня 2020 року).

У пункті 4.1. рішення №4-р/2020 від 11.03.2020 зазначається, що Конституційний Суд України неодноразово висловлював юридичні позиції щодо незалежності суддів, зокрема їх належного матеріального забезпечення, зміни розміру суддівської винагороди, рівня довічного грошового утримання суддів у відставці (рішення Конституційного Суду України): від 24 червня 1999 р. № 6-рп/99, від 20 березня 2002 р. № 5-рп/2002; від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005; від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008; від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, від 19 листопада 2013 року № 10-рп/2013, від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 4 грудня 2018 року №11-р/2018; від 18 лютого 2020 року № 2-р/2020).

Та Конституційний Суд України, після аналізу юридичних позиції щодо незалежності суддів, зробив висновок про те, що гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя; законодавець не може свавільно встановлювати або змінювати розмір винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу (абзаци сьомий, восьмий підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення №4-р/2020 від 11 березня 2020 року).

Тому обмеження суддівської винагороди є посяганням на гарантії незалежності суддів, і Конституційний Суд України вважає, що обмеження відповідних виплат є допустимим за умов воєнного або надзвичайного стану, однак такого роду обмеження має запроваджуватися пропорційно, із встановленням чітких часових строків та в жорсткій відповідності до Конституції та законів України, при цьому таке обмеження також може застосовуватися й до суддів, однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв`язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України.

Отже Конституційний Суд України у рішенні №10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі №1-14/2020 (230/20) дійшов правового висновку, що, навіть, за умови допустимого обмеження виплат суддівської винагороди (за умов воєнного чи надзвичайного стану), втрачені, у зв`язку з цим кошти, підлягають компенсуванню відповідними виплатами.

Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 01 січня 2001року №1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Європейська Комісія за демократію через право (Венеційська Комісія) наголосила, що зменшення винагороди суддів за своєю суттю не є несумісним із суддівською незалежністю; зменшення винагороди лише для певної категорії суддів, безсумнівно, порушить суддівську незалежність (пункт 77 Висновку щодо внесення змін до законодавства України, яке регулює діяльність Верховного Суду та органів суддівського врядування, від 09 грудня 20219 року №969/2019 (далі Висновок).

Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя (частина 1 статті 124 Конституції України).

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово висловлювався щодо зупинення законами про Державний бюджет України на відповідний рік дії інших чинних законів України: Зупинення дії положень законів, якими визначено права і свободи громадян, їх зміст та обсяг, є обмеженням прав і свобод і може мати місце лише у випадках, передбачених Основним Законом України. У статті 64 Конституції України вичерпно визначено такі випадки, а саме передбачено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод людини із зазначенням строку дії цих обмежень, та визначено ряд прав і свобод, які не можуть бути обмежені за жодних обставин (абзаци третій-сьомий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); Оскільки предмет закону про Державний бюджет України чітко визначений у Конституції України, Кодексі, то цей закон не може скасовувати чи змінювати обсяг прав і обов`язків, пільг, компенсацій і гарантій, передбачених іншими законами України. (абзац восьмий пункту 4 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); Верховна Рада України не повноважна при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007); законом про Держбюджет не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони (абзаци третій, четвертий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини рішення КСУ від 22 травня 2008 року №10-рп/2008); словосполучення держава прагне, на думку Конституційного Суду України, означає намагання i обов`язок держави спрямовувати свою дiяльнiсть на виконання певного, визначеного Конституцiєю України завдання.

Аналіз термінів баланс, збалансувати, збалансований бюджет свiдчить, що збалансованість бюджету (держави, регіону) передбачає рівномірне (паритетне) співвідношення між його видатковою і доходною частинами, дотримання відповідності видатків доходам, проте не виключає при цьому можливостi прийняття бюджету з перевищенням видаткiв над доходами i навпаки (з дефiцитом або профiцитом). У той же час правова природа бюджету не може обмежуватися лише фiнансово-економiчною складовою. Бюджет - це план формування та використання фінансових ресурсiв для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

У рішенні Конституційного Суду України №26-рп/2008 від 27 листопада 2008 року зазначено, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, що має особливий предмет регулювання (визначення доходів та видатків на загальносуспільні потреби), створює належні умови для реалізації законів України, інших нормативно-правових актів, ухвалених до його прийняття, які передбачають фінансові зобов`язання держави перед громадянами i територіальними громадами, і саме у виконані цих зобов`язань утверджується сутність держави як соціальної i правової (абзаци другий, третій підпункту 3.2, абзац другий підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини цього рішення).

З урахуванням вищенаведеного Закон України №553-ІХ від 13 квітня 2020 року про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік щодо зменшення розміру виплати суддівської винагороди не відповідає нормам Конституції України, а тому не може бути застосований до визначення розміру виплати суддівської винагороди.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищенаведене та приймаючи до уваги, що будь-яке порушення процедури, незалежно від того чи нанесло воно прямі збитки особі, є порушенням права особи на встановлений процес та забезпечення принципу визначеності права, який дозволяє особі передбачити наслідки існування та застосування певної норми, колегія суддів вважає, що відповідач, який у спірних відносинах виступає у якості суб`єкта владних повноважень, діяв всупереч приписів статей 19, 130 Конституції України, порушив приписи діючого законодавства України, що призвело до виплати позивачу суддівської винагороди у розмірі меншому ніж це визначено спеціальним Законом України Про судоустрій і статус суддів, через безпідставне застосування відповідачем під час нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди 10-кратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня 2020 року.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20 за якою розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв`язку з набранням чинності Законом № 553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII.

Твердження представника відповідача стосовно періоду обмеження у нарахуванні та виплаті суддівської винагороди не може бути прийнято судом, оскільки відповідно до довідки № 08-02/1328 від 25 листопада 2020 року відповідачам визначено період обмеження саме з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року.

Отже, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Питання щодо розподілу судових витрат за приписами стаття 94 Кодексу адміністративного судочинства України судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до вимог Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 2, 3, 9, 17-18, 94, 158-163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (проспект Соборний, буд.168, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69035; код ЄДРПОУ 26316700), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області (проспект Соборний, буд.168, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69107; код ЄДРПОУ 37941997), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, Заводський районний суд м. Запоріжжя (вул. Лізи Чайкіної, 65, м. Запоріжжя, 69106, ідентифікаційний код юридичної особи 37408369) про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області в частині невиплати ОСОБА_1 , щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу з 22 січня 2016 року по 02 грудня 2016 року включно.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 15 відсотків посадового окладу з 22 січня 2016 року по 02 грудня 2016 року включно.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застуванням обмеження, визначеного статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 , за період з 18 квітня 2020 року по 28 серпня 2020 (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та виплатити недоотриману її частину.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення складено та підписано 01 червня 2022 року.

Суддя Д.В. Татаринов