Постанова

від 25.05.2022 по справі 203/4573/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

26 травня 2022 року

м. Київ

справа № 203/4573/20

провадження № 61-19314св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Сердюка В. В., Ткачука О. С. (суддя-доповідач),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «АССАФ», приватні нотаріуси Дніпровського міського нотаріального округу Підберезна Наталія Віталіївна та ОСОБА_3 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про витребування майна з чужого незаконного володіння, припинення права власності та скасування записів про державну реєстрацію права власності, за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 травня 2021 року, ухвалене суддею Єдаменко С. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року, прийняту у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю, Деркач Н. М., Пищиди М. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Товариство з обмеженою відповідальністю «АССАФ» (далі - ТОВ «АССАФ»), приватні нотаріуси Дніпровського міського нотаріального округу (далі - приватні нотаріуси) Підберезна Н. В., ОСОБА_3 , Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про витребування майна з чужого незаконного володіння, припинення права власності та скасування записів про державну реєстрацію права власності.

Позов обґрунтований тим, що у реєстрі об`єктів права комунальної власності територіальної громади м. Дніпра є запис про об`єкт нерухомого майна - житловий будинок літ. А-4 на АДРЕСА_1 , який перебуває на балансі Комунального підприємства «Житлове господарство Кіровського району» Дніпровської міської ради.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28 березня 2006 року, з урахуванням роз`яснень, внесених відповідно до ухвали цього ж суду від 20 липня 2007 року, у справі № 12/167 за позовом ТОВ «АССАФ» до Дніпропетровської міської ради, треті особи: управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, Дніпропетровська дитяча музична школа № 3, Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Кіровського району м. Дніпропетровська, про визнання права власності, визнано ТОВ «АССАФ» співвласником нежитлових приміщень, що розташовані на АДРЕСА_1 , площею 213,55 кв. м, що у процентному співвідношенні складає 59/100, що відповідає 126 кв. м, а частка Дніпропетровської міської ради - складає 41/100%, що відповідає 87,55 кв. м.

Указані судові рішення були залишені без змін постановами Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 березня 2011 року.

Постановою Вищого господарського суду України від 25 серпня 2011 року у вказаній вище справі № 12/167 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 березня 2011 року, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28 березня 2006 року, а також постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 березня 2011 року та ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 20 липня 2007 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2012 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26 квітня 2012 року та постановою Вищого господарського суду України від 19 липня 2012 року, у задоволенні позову ТОВ «АССАФ» до Дніпропетровської міської ради про визнання права власності на 59/100 частин нежитлового приміщення площею 213,55 кв. м на АДРЕСА_1 , відмовлено.

Позивач зазначав, що хоча 59/100 частин нежитлового приміщення площею 213,55 кв. м на АДРЕСА_1 є комунальною власністю територіальної громади м. Дніпра, але відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна нежитлове приміщення № 53 на АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору дарування, укладеного між ОСОБА_4 (дарувальником) та ОСОБА_1 (обдаровуваним).

Дніпровська міська рада вказувала на те, що 59/100 частин нежитлового приміщення АДРЕСА_2 вибуло із комунальної власності територіальної громади за відсутності їхнього волевиявлення, а тому відповідно до положень статей 387, 388 ЦК України це майно повинно бути витребувано у ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради.

Крім того, позивач просив суд припинити право власності на вказане нерухоме майно та скасувати запис про державну реєстрацію права власності в Реєстрі прав власності на нерухоме майно: за ТОВ «АССАФ» та ОСОБА_2 та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: за ОСОБА_4 і ОСОБА_1 .

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 травня 2021 року, залишеним без змін постановоюДніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року, у задоволенні позову Дніпровської міської ради відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що 59/100 частин нежитлового приміщення площею 213,55 кв. м на АДРЕСА_1 вибуло із володіння Дніпровської міської ради поза її волею на підставі судового рішення, яке у подальшому було скасовано та ухвалено нове рішення про відмову ТОВ «АССАФ» у визнанні права власності на це майно. Нинішній власник цього майна ОСОБА_1 набув права власності на нього за безвідплатним договором у особи, яка не мала права розпоряджатись ним. Також у процесі розгляду цієї справи відповідачем було подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності за поданим до них Дніпровською міською радою позовом (а. с. 125). Суди, встановивши, що датою порушення права Дніпровської міської ради є 16 лютого 2012 року, а позов подано до суду 11 грудня 2020 року, за відсутності поданого останнім клопотання про поновлення строку позовної давності, відмовили у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2021 року Дніпровська міська рада звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 травня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року і направити справу на новий розгляд.

Заявник вказує на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, посилається на порушення судом норм процесуального права (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 03 лютого 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

13 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанцій встановили, що у власності територіальної громади м. Дніпра перебував об`єкт нерухомого майна - будинок АДРЕСА_1 (а. с. 36-46).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28 березня 2006 року у справі № 12/167 за позовом ТОВ «АССАФ» до Дніпропетровської міської ради, треті особи: управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради, Дніпропетровська дитяча музична школа № 3, Комунальне виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство Кіровського району м. Дніпропетровська, про визнання права власності, визнано ТОВ «АССАФ» співвласником нежитлових приміщень площею 213,55 кв. м, що розташовані на АДРЕСА_1 (а. с. 48-49).

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 20 липня 2007 року за клопотанням ТОВ «АССАФ» було роз`яснено рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28 березня 2006 року, а саме зазначено, що частка ТОВ «АССАФ» у нежитлових приміщеннях площею 213,55 кв. м, що розташовані на АДРЕСА_1 складає 59/100 %, що відповідає 126 кв. м, а частка Дніпропетровської міської ради - складає 41/100 %, що відповідає 87,55 кв. м (а. с. 50).

Установлено, що 28 травня 2009 року між Управлінням комунальної власності Дніпропетровської міської ради (продавцем) та ТОВ «АССАФ» (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу № 1468/Н, який посвідчено приватним нотаріусом Якубою А. О. за реєстровим № 2122, за умовами якого продавець продав, а покупець придбав у житловому будинку літ. А-4 на цокольному поверсі частину нежитлового приміщення № 53 поз. 1, 2, 3, 13, 14, 15 площею 107,0 кв. м; приямок літ. а1, за адресою: АДРЕСА_1 , що є власністю територіальної громади м. Дніпропетровська на підставі свідоцтва про право власності від 16 квітня 2009 року, виданого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради згідно рішення № 46 від 27 листопада 1991 року (а. с. 52-53).

01 березня 2011 року між ТОВ «АССАФ» (продавцем) та ОСОБА_2 (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, який посвідчено приватним нотаріусом Підберезною Н. В. за реєстровим № 478, за умовами якого ОСОБА_2 придбала у ТОВ «АССАФ» належне останньому на праві власності нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_3 (а. с. 54).

Постановами Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 березня 2011 року у справі № 12/167 залишено без змін рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28 березня 2006 року та ухвалу цього суду від 20 липня 2007 року.

08 серпня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу нежилого приміщення, який посвідчено приватним нотаріусом Підберезною Н. В. за реєстровим № 2552, за умовами якого ОСОБА_4 придбав вказане вище нежитлове приміщення, яке належало ОСОБА_2 (а. с. 55).

Постановою Вищого господарського суду України від 25 серпня 2011 року у справі № 12/167 постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 березня 2011 року, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28 березня 2006 року, а також постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24 березня 2011 року та ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 20 липня 2007 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до господарського суду Дніпропетровської області (а. с. 14-18).

02 вересня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір дарування нежилого приміщення, який посвідчено 02 вересня 2011 року приватним нотаріусом Кухтіною В.В., за реєстровим № 2795, за умовами якого ОСОБА_1 отримав в дарунок від ОСОБА_4 нежитлове приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з літ. А-4 на цокольному поверсі нежитлового приміщення № 53 поз. 1-14, загальною площею 233,0 кв. м, приямки літ. а1, а2, ґанок літ. а3 (а. с. 56).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2012 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 26 квітня 2012 року та постановою Вищого господарського суду України від 19 липня 2012 року, у задоволенні позову ТОВ «АССАФ» до Дніпропетровської міської ради про визнання права власності на 59/100 частин нежитлового приміщення площею 213,55 кв. м на АДРЕСА_1 , відмовлено (а. с. 19-27, 28-32, 33-34).

Судами встановлено, що на даний час власником нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з літ. А-4 на цокольному поверсі нежитлового приміщення № 53 поз. 1-15, загальною площею 233,0 кв. м, приямки літ. а1, а2, ґанок літ. а3, є ОСОБА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 211207162, сформованої 03 червня 2020 року (а. с. 12-13).

Проаналізувавши положення статей 387, 388 ЦК України, на які посилалася Дніпровська міська рада в обґрунтування заявленого позову, суди дійшли висновку, що остання має право витребувати це майно у ОСОБА_1 , оскільки воно вибуло поза волею міської ради на підставі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28 березня 2006 року у справі № 12/167, яке у подальшому було скасовано постановою Вищого господарського суду України від 25 серпня 2011 року, і за рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 16 лютого 2012 року у задоволенні позову ТОВ «АССАФ» про визнання права власності на 59/100 частин нежитлового приміщення площею 213,55 кв. м на АДРЕСА_1 , було відмовлено. Отже, встановлено, що у процесі розгляду справи № 12/167 в різних судових інстанціях, вказане майно вибуло із володіння Дніпровської міської ради поза волею останнього, а нинішній власник цього майна ОСОБА_1 придбав його за безвідплатним договором. Разом із цим встановивши ці обставини у справі, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, відмовив у задоволенні позову Дніпровської міської ради з підстав пропуску строку позовної давності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, а також якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалені у справі судові рішення не відповідають цим вимогам у повній мірі.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відмовляючи у задоволенні позову Дніпровської міської ради, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходили із того, що Дніпровська міська рада звернулася із цим позовом до суду зі спливом строку позовної давності, оскільки про порушення свого права остання дізналася 16 лютого 2012 року (дня ухвалення господарським судом Дніпропетровської області рішення у справі № 1/5005/12094/2011, яким відмовлено у задоволенні позову ТОВ «АССАФ» до Дніпропетровської міської ради про визнання права власності на 59/100 частин нежитлового приміщення площею 213,55 кв. м на АДРЕСА_1 ).

Колегія суддів вважає такий висновок судів передчасним, виходячи із наступного.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

І в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, наведений у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17).

Відмовляючи у задоволенні позову Дніпровської міської ради, суди залишили поза увагою вищенаведене, зокрема суди не з`ясували і не перевірили з якого моменту позивач довідався або міг довідатися про порушення свого права. Разом із цим в оскаржуваних судових рішеннях суди не навели будь-яких висновків щодо наявності або відсутності порушених прав або охоронюваних законом інтересів позивача, без яких дійти висновків про наявність або відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності неможливо.

Висновок судів про те, що позивач дізнався про порушення свого права з дня ухвалення господарським судом Дніпропетровської області судового рішення - 16 лютого 2012 року, яким відмовлено у задоволенні позову ТОВ «АССАФ» до Дніпропетровської міської ради про визнання права власності на 59/100 частин нежитлового приміщення площею 213,55 кв. м на АДРЕСА_1 , на думку колегії суддів, є припущенням, оскільки останнє на містить висновків про порушення прав або інтересів Дніпровської міської ради.

У порушення статей 89, 367 ЦПК України суди не надали належної оцінки доводам позивача та наданим ним доказам, що про порушення свого права Дніпровська міська рада дізналася у травні 2020 року, отримавши інформацію про право власності ОСОБА_1 на спірний об`єкт нерухомого майна з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 25 травня 2020 року, а також листа Департаменту по роботі з активами від 26 травня 2020 року (а. с. 35).

Ураховуючи те, що суд касаційної інстанції позбавлений права досліджувати докази, які не були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, отже, і ухвалити своє рішення не має процесуальної можливості.

При новому розгляді справи судам належить перевірити вищезазначені доводи Дніпровської міської ради щодо непропущення нею строку позовної давності на звернення до суду із цим позовом та надати оцінку наданим нею доказам.

Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За правилами частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За викладених обставин колегія суддів вважає доводи касаційної скарги Дніпровської міської ради про порушенням судами попередніх інстанцій норм процесуального права в частині ненадання належної оцінки наявним у справі доказам обґрунтованими та достатніми для скасування судових рішень з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 402, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дніпровської міської ради задовольнити.

Рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 травня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Сердюк

О. С. Ткачук