Постанова

від 17.05.2022 по справі 760/27749/13-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 травня 2022 року

м. Київ

справа № 760/27749/13

провадження № 61-6294св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

особи, які подали апеляційні скарги, - Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк», ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Злагода лтд», ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якого діє Онопрієнко Сергій Юрійович , на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року в складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І. в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовної заяви

У грудні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору та зобов`язання вчинити дії.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 21 січня 2013 року уклав з відповідачем ОСОБА_2 договір про спільну діяльність.

У пункті 1.1 договору позивач та відповідач узгодили, що предметом цього договору є: «Сторони за даним договором зобов`язуються шляхом об`єднання майна і зусиль спільно здійснювати роботи в сфері господарської діяльності».

Згідно з пунктом 3.1 договору позивач протягом 3-х робочих днів з моменту підписання цього договору зобов`язується передати відповідачу частку нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 , загальною площею 319,00 кв. м та частку нежитлових приміщень №№ 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 , загальною площею 161,5 кв. м.

Згідно з актом приймання-передачі майна від 21 січня 2013 року позивач передав, а відповідач прийняв частку нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 , загальною площею 319,00 кв. м та частку нежитлових приміщень №№ 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 , загальною площею 161,5 кв. м.

Відповідно до пункту 4.1 договору відповідач з моменту підписання цього договору зобов`язувався перерахувати позивачу платіжним дорученням грошовий внесок в розмірі 130 000,00 грн.

У розділі 6 договору встановлено, що внеском позивача є частка нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 , загальною площею 319,00 кв. м та частка нежитлових приміщень №№ 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 , загальною площею 161,5 кв. м, частка позивача становить 95 %. Внесок відповідача - особиста трудова участь, а також 130 000,00 грн, тобто частка відповідача становить 5 %.

Однак відповідач не виконує умови договору про спільну діяльність від 21 січня 2013 року, зобов`язання зі сплати своєї частки не виконав, проте продовжує здійснювати власні справи за рахунок спільного майна, на претензії не реагує.

Посилаючись на вищезазначене, ОСОБА_1 просив суд:

- розірвати договір про спільну діяльність від 21 січня 2013 року, укладений між ним та відповідачем ОСОБА_2 ;

- зобов`язати ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 за актом приймання-передачі частку нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 , загальною площею 319,00 кв. м та частку нежитлових приміщень №№ 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 , загальною площею 161,5 кв. м, які ОСОБА_2 отримав відповідно до умов договору про спільну діяльність від 21 січня 2013 року;

- визнати право власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 , загальною площею 319,00 кв. м та на нежитлові приміщення №№ 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 , загальною площею 161,5 кв. м;

- зобов`язати відповідача ОСОБА_2 замовити та виготовити технічні паспорти у відповідних, ліцензованих (сертифікованих) організаціях на таке майно: нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 , загальною площею 319,00 кв. м та нежитлові приміщення №№ 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 , загальною площею 161,5 кв. м.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Солом?янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року позовні вимоги задоволено.

Розірвано договір про спільну діяльність від 21 січня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 за актом приймання-передачі частку нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 , загальною площею 319,00 кв. м та частку нежитлових приміщень №№ 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 , загальною площею 161,5 кв. м, які ОСОБА_2 отримав відповідно до умов договору про спільну діяльність від 21 січня 2013 року.

Визнано право власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 , загальною площею 319,00 кв. м.

Визнано право власності за ОСОБА_1 на нежитлові приміщення №№ 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 , загальною площею 161,5 кв. м.

Зобов`язано ОСОБА_2 замовити та виготовити технічні паспорти у відповідних, ліцензованих (сертифікованих) організаціях на таке майно: нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 , загальною площею 319,00 кв. м та нежитлові приміщення №№ 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 , загальною площею 161,5 кв. м.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не виконав належним чином свої зобов`язання відповідно до умов договору про спільну діяльність, а позивач як власник спірних нежитлових приміщень, який також є користувачем земельної ділянки під нежитловою будівлею та сплачує відповідні податки за користування землею, має право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк») звернулося до апеляційного суду з апеляційною скаргою як особа, яка не брала участі у справі, проте вважало, що указаним рішення порушені її права.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 09 грудня 2014 року апеляційну скаргу ПАТ «Акцент-Банк» задоволено.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року в частині:

- зобов`язання ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 за актом приймання-передачі частку нежитлових приміщень №№ 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 , загальною площею 161,5 кв. м;

- визнання права власності за ОСОБА_1 на нежитлові приміщення №№ 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 , загальною площею 161,5 кв. м;

- зобов`язання ОСОБА_2 замовити та виготовити технічний паспорт на приміщення №№ 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 , загальною площею 161,5 кв. м, - скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення такого змісту.

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про:

- зобов`язання ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 за актом приймання-передачі частку нежитлових приміщень №№ 1-15 літ «А» на АДРЕСА_2 , загальною площею 161,5 кв. м;

- визнання права власності за ОСОБА_1 на нежитлові приміщення №№ 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 , загальною площею 161,5 кв. м;

- зобов`язання ОСОБА_2 замовити та виготовити технічний паспорт на нежитлові приміщення № № 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 , загальною площею 161,5 кв. м.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у зазначеній частині, апеляційний суд виходив з того, що позивач ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження того, що нежитлові приміщення №№ 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 на час укладання договору про спільну діяльність з відповідачем та на час звернення до суду з цим позовом належали йому на праві власності або перебували у користуванні чи управлінні, отже, немає підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 нежитлові приміщення №№ 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 та зобов`язання відповідача замовити та виготовити технічний паспорт у відповідних, ліцензованих (сертифікованих) організаціях на ці нежитлові приміщення.

Апеляційний суд також вказав, що підстав для визнання права власності за ОСОБА_1 на зазначені нежитлові приміщення також немає, оскільки договір про спільну діяльність сторін від 21 січня 2013 року не є правочином, на підставі якого набувається право власності на нерухоме майно.

Також, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, до апеляційного суду з апеляційними скаргами звернулися ОСОБА_3 та ТОВ «Злагода лтд» в особі представника Новікової Н. І.

Ухвалами Апеляційного суду міста Києва від 27 січня 2015 року та від 14 серпня 2015 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та представника ТОВ «Злагода лтд» - Новікової Н. І. на рішення Солом?янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року - повернено заявникам.

Повертаючи апеляційні скарги ОСОБА_3 та ТОВ «Злагода лтд», апеляційний суд виходив із того, що рішенням Солом?янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року питання про права та обов`язки заявників не порушувалися. Крім того, апеляційний суд вказав, що рішенням Солом?янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року не вирішувалося питання про приміщення за адресою: АДРЕСА_3 .

У травні 2016 року представник ОСОБА_4 - ОСОБА_3 звернулася до суду із заявою про перегляд рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року в зв`язку з нововиявленими обставинами.

Заява мотивована тим, що рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року розірвано договір про спільну діяльність, який був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зобов`язано останнього передати частку нежилої будівлі за адресою: АДРЕСА_1 , визнано право власності на вказане нежитлове приміщення та нежитлову будівлю та зобов`язано відповідача замовити та виготовити технічні паспорти на будівлю. Під час спроби захоплення приміщення за адресою: АДРЕСА_3 невідомі особи використовували зазначене рішення, посилаючись на те, що це приміщення належить їм на підставі зазначеного рішення.

Ухвалою Солом?янського районного суду міста Києва від 24 травня 2016 року в прийнятті заяви ОСОБА_4 про перегляд у зв`язку з нововиявленими обставинами рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року - відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що заявник ОСОБА_4 не був стороною в справі та не брав участі у справі як інша особа, зокрема, його не залучали до участі в справі як третю особу, тобто він не належить до кола осіб, які можуть звертатись до суду із заявою про перегляд рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.

У червні та липні 2016 року ОСОБА_4 через свого представника ОСОБА_3 подав апеляційні скарги на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року.

Ухвалами Апеляційного суду міста Києва від 13 червня 2016 року та від 11 липня 2016 року відмовлено представнику ОСОБА_4 - ОСОБА_3 у прийнятті апеляційних скарг на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року та повернено їх заявнику.

Відмовляючи у прийнятті апеляційних скарг та повертаючи їх заявнику, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_4 участі у справі не брав, суд першої інстанції питання щодо приміщення за адресою: АДРЕСА_3 не вирішував, а тому ухвалене рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року не впливає на права та обов`язки ОСОБА_4 .

У лютому 2018 року представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду міста Києва від 09 грудня 2014 року.

Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2018 року поновлено представнику ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , строк на касаційне оскарження рішення Апеляційного суду міста Києва від 09 грудня 2014 року. Відкрито касаційне провадження у цій справі. Витребувано з Солом`янського районного суду міста Києва цивільну справу № 760/27749/13.

Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору та зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_6 , в інтересах якої діє ОСОБА_7 , на рішення Апеляційного суду міста Києва від 09 грудня 2014 року закрито.

Закриваючи касаційне провадження у справі, Верховний Суд виходив із того, що рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року в складі судді Кізюн Л. І. не переглядалось в апеляційному порядку за скаргою ОСОБА_6 або за скаргою її представника.

12 січня 2021 року представник ОСОБА_4 - Онопрієнко С. Ю. подав до Київського апеляційного суду через Солом?янський районний суд міста Києва апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просив скасувати рішення Солом?янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року в частині задоволених позовних вимог про:

- зобов?язання ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 за актом приймання передачі частки нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 , загальною площею 319 кв. м;

- визнання права власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 , загальною площею 319 кв. м;

- зобов?язання ОСОБА_2 замовити та виготовити технічний паспорт у відповідних ліцензованих (сертифікованих) організаціях на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 , загальною площею 319 кв. м, та ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цих позовних вимог через їх безпідставність та недоведеність.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 не брав участі у справі, оспорюване в апеляційному порядку рішення Солом?янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року стосується його права, свобод та інтересів, оскільки ОСОБА_4 з 23 травня 2014 року є власником нежитлової будівлі (Сквер № 2), розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 125 кв. м. Право власності заявником на нежитлову будівлю набуто на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер - 314, видане 23 травня 2014 року. Заявник вказує, що починаючи з грудня 2014 року особи, пов?язані з ТОВ «Софія Київська ХІ століття», діючи умисно та незаконно, використовуючи підроблені документи на неіснуючу нежитлову будівлю за неіснуючою адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 319 кв. м, розпочали вчиняти дії по заволодінню нежитловими приміщеннями, розташованими за адресою: АДРЕСА_3 , яке на праві приватної власності належить ОСОБА_4 .

Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника особи, яка не брала участі у справі ОСОБА_4 - адвоката Онопрієнка С. Ю. на рішення Солом?янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року у цій справі - закрито.

Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_4 не є учасником справи № 760/27749/13, рішенням Солом?янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року не вирішувалося питання щодо прав, інтересів або обов?язків ОСОБА_4 . Мотивувальна частина рішення не містить висновків суду про права та обов`язки ОСОБА_4 , у резолютивній частині рішення також відсутня пряма вказівка про права та обов`язки заявника. Крім того, суд врахував, що відсутність порушеного права, інтересів або обов?язків ОСОБА_4 рішенням Солом?янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року також встановлено ухвалами Апеляційного суду міста Києва від 13 червня 2016 року та від 11 липня 2016 року, які є чинними та у касаційному порядку не оскаржувалися.

Короткий зміст вимог та доводів наведених у касаційній скарзі

14 квітня 2021 року ОСОБА_4 , в інтересах якого діє Онопрієнко С. Ю. , засобами поштового зв`язку надіслав на адресу Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення і передати справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_4 не брав участі у справі, оспорюване рішення Солом?янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року стосується його прав, свобод та інтересів, оскільки ОСОБА_4 з 23 травня 2014 року є власником нежитлової будівлі (Сквер № 2), розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 125 кв. м. Право власності заявником на нежитлову будівлю набуто на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер - 314, видане 23 травня 2014 року. Заявник вказує, що починаючи з грудня 2014 року особи, пов?язані з ТОВ «Софія Київська ХІ століття», діючи умисно та незаконно, використовуючи підроблені документи на неіснуючу нежитлову будівлю за неіснуючою адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 319 кв. м, розпочали вчиняти дії по заволодінню нежитловими приміщеннями, розташованими за адресою: АДРЕСА_3 , яке на праві приватної власності належить ОСОБА_4 .

На момент подання відповідної апеляційної та цієї касаційної скарг права ОСОБА_4 на власність продовжують порушуватися і такі права підлягають судовому захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника.

ОСОБА_4 намагався захистити свої права власності на будівлю та землю в порядку адміністративного судочинства шляхом звернення до суду з позовами про скасування реєстрації права власності нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та ТОВ «Софія Київська XI століття», а також про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:015:0100, площею 0,0258 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , землекористувачем якої визначено ТОВ «Софія Київська XI століття».

Однак суд касаційної інстанції в обох цих випадках дійшов висновків, що порушені права ОСОБА_4 можуть бути захищені виключно в порядку цивільного судочинства. Ефективного способу захисту порушених прав ОСОБА_4 в порядку цивільного судочинства не існує, крім як шляхом звернення до суду з апеляційною скаргою на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року в цій справі, оскільки це рішення суду є правопороджуючим щодо неіснуючої нежитлової будівлі з літерою «З» на АДРЕСА_1 , а також земельної ділянки що належить до цієї неіснуючої будівлі.

Доки це судове рішення буде чинним, - усі наступні незаконні дії (підроблення технічного паспорта на неіснуючу будівлю з літерою «З» (не правочин); реєстрація права власності на фактичну нерухомість ОСОБА_4 з іншою адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційна дія, що є похідною від наявності/відсутності права власності); перехід земельної ділянки, що належить до нерухомості ОСОБА_4 у користування ТОВ «Софія Київська XI століття» (також похідна дія), тощо), буде неможливо скасувати чи визнати недійсними в порядку цивільного судочинства з процесуальних та правових підстав.

Зазначає, що, закриваючи апеляційне провадження, суд обмежив ОСОБА_4 у доступі до правосуддя.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги те, що безпосередній причинно-наслідковий зв`язок між рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 26 грудня 2013 року у цій справіта порушенням прав та інтересів ОСОБА_4 підтверджує і той факт, що постановою слідчого слідчої групи ГСУ МВС України від 21 серпня 2015 року останього визнано потерпілим в кримінальному провадженні № 12014100100014161, зареєстрованому в ЄРДР 19 грудня 2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною другої статті 296, частиною першою статті 358 КК України (розслідування описаної вище рейдерської схеми з метою позбавленця ОСОБА_4 власності, втілення якої розпочалося саме шляхом подання до Солом`янського районного суду міста Києва завідомо безпідставного позову у цій справі).

Не спростував апеляційний суд і того, що ОСОБА_4 не має іншого способу захисту порушеного права в цьому випадку, ніж як шляхом оскарження в апеляційному порядку за правилами цивільного судочинства рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 26 грудня 2013 року.

Закриваючи апеляційне провадження у цій справі апеляційний суд оспорюваною ухвалою порушив гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду, що містяться в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки не дослідив підстав апеляційного оскарження, вказаних в апеляційній скарзі, доказів на підтвердження порушеного права заявника, а також не врахував, що ОСОБА_4 не може захистити своїх прав з використанням інших видів судочинства та інших цивільних позовів, не врахував, що ОСОБА_4 визнано потерпілим у кримінальному провадженні, що ще раз беззаперечно підтверджує факт порушення його прав судовим рішенням суду першої інстанції.

Також зазначає, що суд апеляційної інстанції вважав аргументи ОСОБА_4 про те, що земельна ділянка, право користування якою намагається оформити ТОВ «Софія Київська XI століття» на підставі рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року та охоплює, в тому числі, земельну ділянку, на якій розташоване належне позивачу нерухоме майно, що порушує його право на володіння, користування та розпорядження майном, є безпідставними, оскільки вказані події, які встановлені постановою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі № 826/5584/17, відбулися вже після ухвалення оскаржуваного судового рішення, що не підтверджує наявності факту порушення прав, інтересів та обов`язків ОСОБА_4 рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року. Однак зазначає, що такі висновки апеляційного суду є помилковими, оскільки на час ухвалення районним судом рішення від 26 грудня 2013 року, ОСОБА_4 ще 30 червня 2012 року (статті 1220, 1225, 1268 ЦК України), з часу відкриття спадщини, набув права володіння та користування спадковим майном, а саме: нежитловою будівлею (Сквер № 2) на АДРЕСА_3 , загальною площею 125 кв. м, що була власністю померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 ; земельною ділянкою на якій розміщено ця нерухомість та яка необхідна для її обслуговування (частини друга та третя статті 1225 ЦК України).

Ці обставини підтверджуються відомостями, що містяться у витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за № 22073644 (інформація з Витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі), що додавався до апеляційної скарги, і що апеляційним судом залишений без уваги, нормами статті 1225 ЦК України, і додаткового доведення не потребують.

В свою чергу, відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 23 січня 2013 року в справі № 6-164цс12, ОСОБА_4 був наділений з 30 червня 2012 року, правами на захист своїх порушених прав володіння та користування спадковим майном відповідно до Глави 29 ЦК України (Захист права власності).

Посилаючись на статтю 391 ЦК України, зазначає, що на час ухвалення районним судом оскаржуваного рішення речові права ОСОБА_4 на володіння та користування спадковим майном презумувалися.

У цій справі Солом`янський районний суд м. Києва своїм рішенням визнав право власності на неіснуючу нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 і автоматично за позивачем визнав право на земельну ділянку, на якій ця неіснуюча нерухомість розміщена, та земельну ділянку, що необхідна для обслуговування цієї нерухомості. Автоматично було прирівняно права ОСОБА_4 та позивача у цій справі на першочергову оренду чи набуття у власність землі на розі АДРЕСА_1 .

Зазначає, що вищезазначене є неприпустимим, оскільки будівля на АДРЕСА_4 , загальною площею 125 кв. м, що є власністю ОСОБА_4 , є одним і тим самим майном, а також земля, на якій цей об`єкт нерухомості розміщений і яка необхідна для його обслуговування, земля яка до цього об`єкта нерухомості належить, - це одна і та ж сама земля, це одна і та ж сама споруда (ці обставини встановлено як в кримінальних справах, так і в адміністративних, про які описано в апеляційній скарзі детально, а також у висновку експертизи, що додавався до апеляційної скарги).

Крім того, зазначає, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 17 березня 2021 року в справі № 759/24288/19, від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17, від 11 вересня 2019 року в справі № 826/5562/17, від 26 лютого 2020 року в справі № 826/5584/17, від 23 січня 2013 року в справі № 6-164цс12, від 16 червня 2020 року в справі № 689/26/17.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали справи із Солом`янського районного суду м. Києва.

Справа надійшла до Верховного Суду у серпні 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що у грудні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 в якому просив:

- розірвати договір про спільну діяльність від 21 січня 2013 року, укладений між ним та відповідачем ОСОБА_2 ;

- зобов`язати ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 за актом приймання-передачі частку нежитлової будівлі по АДРЕСА_1 , загальною площею 319,00 кв. м, яку ОСОБА_2 отримав відповідно до умов договору про спільну діяльність від 21 січня 2013 року;

- визнати право власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 , загальною площею 319,00 кв. м;

- зобов`язати ОСОБА_2 замовити та виготовити технічні паспорти у відповідних, ліцензованих (сертифікованих) організаціях на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 , загальною площею 319,00 кв. м.

Рішенням Солом?янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року позовні вимоги задоволено. Розірвано договір про спільну діяльність від 21 січня 2013 року, що укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Зобов`язано ОСОБА_2 передати ОСОБА_1 за актом приймання-передачі частку нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 , загальною площею 319,00 кв. м та частку нежитлових приміщень №№ 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 , загальною площею 161,5 кв. м, які ОСОБА_2 отримав відповідно до умов договору про спільну діяльність від 21 січня 2013 року. Визнано право власності за ОСОБА_1 на нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 , загальною площею 319,00 кв. м. Визнано право власності за ОСОБА_1 на нежитлові приміщення №№ 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 , загальною площею 161,5 кв. м. Зобов`язано ОСОБА_2 замовити та виготовити технічні паспорти у відповідних, ліцензованих (сертифікованих) організаціях на наступне майно: нежитлову будівлю на АДРЕСА_1 , загальною площею 319,00 кв. м та нежитлові приміщення №№ 1-15 літ. «А» на АДРЕСА_2 , загальною площею 161,5 кв. м.

Задовольняючи позовні вимоги в частині нежитлової будівлі на АДРЕСА_1 , загальною площею 319,00 кв. м, суд першої інстанції зробив висновок про доведеність заявлених позовних вимог в цій частині, оскільки відповідач ОСОБА_2 не виконав належним чином свої зобов`язання відповідно до умов договору про спільну діяльність, а позивач, як власник спірних нежитлових приміщень, який також є користувачем земельної ділянки під нежитловою будівлею та сплачує відповідні податки за користування землею, має право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Суди встановили, що у квітні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства юстиції України, департаменту державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України, треті особи: ТОВ «Софія Київська ХІ століття», ОСОБА_1 , (справа № 826/5584/17) в якому просив (з урахуванням уточнених позовних вимог):

- зобов`язати відповідача скасувати запис в Реєстрі прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ТОВ «Софія Київська ХІ століття» (код ЄДРПОУ 39219117, юридична адреса: м. Київ, пр-т Перемоги, 39/41 літера А) права власності на нерухоме майно, а саме нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , група приміщень, літера «З», загальною площею 319, 00 кв. м, реєстраційний номер нерухомого майна 280160080000;

- зобов`язати відповідача скасувати запис в реєстрі прав на нерухоме майно щодо реєстрації за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно, а саме нежитлову будівлю, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , група приміщень, літера «З», загальною площею 319, 00 кв. м, реєстраційний номер нерухомого майна 280160080000.

За наслідками розгляду адміністративної справи № 826/5584/17, Верховним Судом 26 лютого 2020 року винесено постанову, якою касаційну скаргу ТОВ «Софія Київська ХІ століття» задоволено частково. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 грудня 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21 березня 2018 року - скасовано. Провадження у справі № 826/5584/17 за позовом ОСОБА_4 до Міністерства юстиції України, Департаменту державної реєстрації та нотаріату Міністерства юстиції України, треті особи: ТОВ «Софія Київська ХІ століття», ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії, - закрито.

Закриваючи провадження у справі № 826/5584/17, Верховий Суд зробив висновок про те, що «спір між учасниками у цій справі пов`язаний із захистом цивільних прав, а тому з врахуванням суб`єктного складу сторін має вирішуватися за правилами цивільного судочинства».

Переглядаючи справу № 826/5584/17 в касаційному порядку, Верховний Суд встановив такі фактичні обставини справи:

- ОСОБА_4 є власником нежитлової будівлі (сквер № 2), загальною площею 125,0 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 ;

- державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна (нежитлової будівлі (сквер №2), загальною площею 125,0 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , за позивачем проведено 23 травня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Прокудіною Л. Д. згідно зі свідоцтвом НАА 044973 про право на спадщину за законом, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 37459995 від 23 травня 2014 року;

- 29 січня 2014 року державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 10419940, яким вирішив провести державну реєстрацію права власності (форма власності: приватна) на нежитлове приміщення, в літ. «З», за адресою: АДРЕСА_1 , за суб`єктом ОСОБА_1 ;

- рішенням державного реєстратора від 29 січня 2014 року № 10419940 відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна;

- 05 червня 2014 року державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 13582622, яким вирішив провести державну реєстрацію права власності (форма власності: приватна) на нежитлове приміщення, в літ. «З», за адресою: АДРЕСА_1 , за суб`єктом ТОВ «Софія Київська ХІ століття»;

- постановою слідчого слідчої групи ГСУ МВС України від 21 серпня 2015 року про визнання фізичної особи потерпілим визнано ОСОБА_4 потерпілим у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014100100014161 від 19 грудня 2014 року з правовою кваліфікацією злочинів, передбачених частиною першою статті 190, частиною другою статті 296 КК України. У вказаній постанові зазначено, що досудовим розслідуванням встановлено, що починаючи з грудня 2014 року особи, пов`язані з ТОВ «Софія Київська ХІ століття», незаконно використовуючи підроблені документи у вигляді технічного паспорта, замовленого та виготовленого на підставі рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року у справі № 2-7311/13 (провадження № 760/27749/13) на фактично неіснуючу нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 319, 00 кв. м, та свідоцтва про право власності на вищезазначену нежитлову будівлю, шахрайським шляхом подаючи документи до державних органів, підприємств, організацій вказані документи, що надають певні права та звільняють від обов`язків, вводячи в оману представників влади та місцевого самоврядування намагаються заволодіти нежитловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_3 , яке на праві приватної власності належить ОСОБА_4 ;

- 30 березня 2017 року ОСОБА_4 стало відомо про те, що державним реєстратором була проведена державна реєстрація права власності щодо нерухомого майна, а саме нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , група нежитлових приміщень, літера «З», реєстраційний номер 19743701 за ТОВ «Софія Київська ХІ століття». А з боку третіх осіб продовжуються протиправні дії, направлені на заволодіння майном, належного ОСОБА_4 , що підтверджується, зокрема, наявним в матеріалах справи протоколом № 6 засідання постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування від 11 квітня 2017 року - 13 квітня 2017 року, згідно з яким було розглянуто проект рішення від 06 квітня 2017 року ПР-13220 «Про передачу земельної ділянки ТОВ «Софія Київська ХІ століття» для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі громадського призначення з надання послуг населенню на АДРЕСА_1 ;

- земельна ділянка, право користування якої намагається оформити ТОВ «Софія Київська ХІ століття», охоплює в тому числі земельну ділянку, на якій розташоване належне позивачу нерухоме майно, що порушує його право на володіння, користування та розпорядження майном.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанцій не відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

У справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Забезпечення права на апеляційний перегляд справи є однією з основних засад судочинства (пункт 8 статті 129 Конституції України).

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і ґрунтуватися на справедливих судових процедурах, передбачених вимогами законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Частиною першою статті 17 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси (частина третя статті 18 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

У постанові Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 2-95/12 (провадження № 61-16854св20) зазначено, що «аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків».

Результати аналізу вказаних норм дозволяють зробити висновок, що норма статті 352 ЦПК України визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків.Відповідно, особа, яка не брала участі у справі, має право оскаржити в апеляційному порядку судове рішення, яке безпосередньо встановлює, змінює або припиняє її права та обов`язки, тобто завдає їй шкоди, що виявляється у несприятливих для особи наслідках.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести свій правовий зв`язок зі сторонами спору або безпосередньо із судовим рішенням через обґрунтування такого критерію, як вирішення судом питання про її право, інтерес та/або обов`язок, як елементів змісту матеріально-правових відносин, в площині яких виник спір. Такий зв`язок повинен бути безпосереднім, а не ймовірним та опосередкований іншими правовідносинами.

Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та/або обов`язків цієї особи (тобто, судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник) або міститься судження про права та/чи обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах.

Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення є висновки суду про права та/чи обов`язки цієї особи або якщо у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про її права та/чи обов`язки. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 23 листопада 2020 року у справі № 826/3508/17.

У пункті 3 частини першої статті 362 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Тобто, у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті.

Суд апеляційної інстанції має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питання про права та інтереси особи, яка не брала участі у справі, лише в межах відкритого апеляційного провадження. Якщо такі обставини не підтвердяться, апеляційне провадження підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 17 лютого 2020 року у справі № 668/17285/13-ц (провадження № 61-41547сво18).

Закриваючи провадження у справі, суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішенням Солом?янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року не вирішувалося питання щодо прав, інтересів або обов`язків ОСОБА_4 . Мотивувальна частина рішення не містить висновків суду про права та обов`язки ОСОБА_4 , у резолютивній частині рішення також відсутня пряма вказівка про права та обов`язки заявника. Крім того, суд врахував, що відсутність порушеного права, інтересів або обов`язків ОСОБА_4 рішенням Солом?янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року встановлено ухвалами Апеляційного суду міста Києва від 13 червня 2016 року та від 11 липня 2016 року, які є чинними та у касаційному порядку не оскаржувалися.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Звертаючись до апеляційного суду з апеляційною скаргою ОСОБА_4 посилався на те, що він з 23 травня 2014 року є власником нежитлової будівлі (Сквер № 2), розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 125 кв. м. Право власності заявником на нежитлову будівлю набуто на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, серія та номер 314, видане 23 травня 2014 року. Починаючи з грудня 2014 року особи, пов`язані з ТОВ «Софія Київська ХІ століття», діючи умисно та незаконно, використовуючи підроблені документи на неіснуючу нежитлову будівлю за неіснуючою адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 319 кв. м, розпочали вчиняти дії по заволодінню нежитловими приміщеннями, розташованими за адресою: АДРЕСА_3 , яке на праві приватної власності належить ОСОБА_4 . Крім того, посилався на те, що спірне нежитлове приміщення, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що знаходиться на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:91:015:0100, землекористувачем якої є ТОВ «Софія Київська ХІ століття», накладається на земельну ділянку, на якій розташоване, належне ОСОБА_4 на праві приватної власності нерухоме майно, за адресою: АДРЕСА_3 .

Також посилався на те, що він намагався захистити свої права на власність та землю в порядку адміністративного судочинства шляхом звернення до суду з позовами про скасування реєстрації права власності на нежитлову будівлю, що розташована на АДРЕСА_1 , за ОСОБА_1 та ТОВ «Софія Київська XI століття», а також про скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:015:0100, площею 0,0258 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , землекористувачем якої визначено ТОВ «Софія Київська XI століття». Однак суд касаційної інстанції в обох цих випадках дійшов висновків, що порушені права ОСОБА_4 можуть бути захищені виключно в порядку цивільного судочинства.

На підтвердження порушення своїх прав, заявник посилався на кримінальне провадження № 12014100100014161, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 грудня 2014 року та відповідно до якого ОСОБА_4 визнано потерпілим. Також посилався на судові рішення в адміністративних справах, висновок експерта за результатом проведення судової земельно-технічної експертизи від 06 квітня 2018 року № 2014/18-21, призначеної у кримінальному провадженні № 12017100060006359.

Закриваючи апеляційне провадження у справі за поданою апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Соломянського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року, апеляційний суд не надав належної правової оцінки всім доводам апеляційної скарги щодо порушення прав та інтересів заявника оскарженим рішенням місцевого суду, не дослідив докази, надані заявником, а також законності самого рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з постанови Верховного Суду від 26 лютого 2020 року в справі № 826/5584/17, переглядаючи справу в касаційному порядку, суд встановив, зокрема, такі фактичні обставини справи:

- ОСОБА_4 є власником нежитлової будівлі (сквер № 2), загальною площею 125,0 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва НАА 044973 про право на спадщину за законом, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 37459995 від 23 травня 2014 року;

- 29 січня 2014 року державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 10419940, яким вирішив провести державну реєстрацію права власності (форма власності: приватна) на нежитлове приміщення, в літ. «З», за адресою: АДРЕСА_1 , за суб`єктом ОСОБА_1 та відкрив розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об`єкт нерухомого майна;

- 05 червня 2014 року державний реєстратор прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 13582622, яким вирішив провести державну реєстрацію права власності (форма власності: приватна) на нежитлове приміщення, в літ. «З», за адресою: АДРЕСА_1 , за суб`єктом ТОВ «Софія Київська ХІ століття»;

- з кримінального провадження № 12014100100014161, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19 грудня 2014 року за правовою кваліфікацією злочинів, передбачених частиною четвертою статті 190, частиною другою статті 296, частиною першою статті 358 КК України, відповідно до яких досудовим слідством було встановлено, що починаючи з 2014 року особи, пов`язані з TOB «Софія Київська XI століття», діючи умисно та незаконно використовують підроблені документи у вигляді технічного паспорта, замовленого та виготовленого на підставі рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року у справі № 2-7311/13 (провадження № 760/27749/13) на фактично неіснуючу нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 319, 00 кв. м, та свідоцтва про право власності на вищезазначену нежитлову будівлю, шахрайським шляхом подаючи документи до державних органів, підприємств, організацій, що надають певні права та звільняють від обов`язків, вводячи в оману представників влади та місцевого самоврядування намагаються заволодіти нежитловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_3 , яке на праві приватної власності належить ОСОБА_4

- 30 березня 2017 року ОСОБА_4 стало відомо про те, що державним реєстратором була проведена державна реєстрація права власності щодо нерухомого майна, а саме нежитлової будівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , група нежитлових приміщень, літера «З», реєстраційний номер 19743701 за ТОВ «Софія Київська ХІ століття». А з боку третіх осіб продовжуються протиправні дії направлені на заволодіння майном, належним ОСОБА_4 , що підтверджується, зокрема, наявним в матеріалах справи протоколом № 6 засідання постійної комісії Київської міської ради з питань містобудування, архітектури та землекористування від 11 квітня 2017 року - 13 квітня 2017 року, згідно з яким було розглянуто проект рішення від 06 квітня 2017 року ПР-13220 «Про передачу земельної ділянки ТОВ «Софія Київська ХІ століття» для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі громадського призначення з надання послуг населенню на АДРЕСА_1 »;

- земельна ділянка, право користування якої намагається оформити ТОВ «Софія Київська ХІ століття», охоплює в тому числі земельну ділянку, на якій розташоване належне позивачу нерухоме майно, що порушує його право на володіння, користування та розпорядження майном.

Також з матеріалів справи, а саме з доданого до апеляційної скарги висновку експерта за результатом проведення судової земельно-технічної експертизи від 06 квітня 2018 року № 2014/18-21, призначеної у кримінальному провадженні № 12017100060006359, вбачається, що судовим експертом встановлено факт накладання земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:015:0100, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , землекористувачем якої є ТОВ «Софія Київська ХІ століття», на земельну ділянку, на якій розташоване, належне ОСОБА_4 на праві приватної власності нерухоме майно, за адресою: АДРЕСА_3 .

Суд апеляційної інстанції не надав вищезазначеним матеріалам справи оцінки, не навів мотивів на їх спростування, не дослідив належним чином.

Не спростував апеляційний суд і того, що ОСОБА_4 не має іншого способу захисту порушеного права в цьому випадку, ніж як шляхом оскарження в апеляційному порядку за правилами цивільного судочинства рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 26 грудня 2013 року, оскільки саме зазначене рішення і було підставою реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомості за ОСОБА_1 .

Також колегія суддів не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про безпідставність аргументів ОСОБА_4 , про те, що земельна ділянка, право користування якої намагається оформити ТОВ «Софія Київська ХІ століття» на підставі оскаржуваного рішення, охоплює, в тому числі, земельну ділянку, на якій розташоване належне заявнику нерухоме майно, що, в свою чергу, порушує його право власності. Апеляційний суд вважав, що зазначені аргументи, не можуть бути взяті до уваги і вважатись такими, що свідчать про порушення прав та інтересів ОСОБА_4 оскаржуваним рішенням, оскільки події, які встановлені постановою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 826/5584/17, відбулися вже після ухвалення судового рішення Солом?янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року.

Такі висновки суду є помилковими та передчасними, без дослідження належним чином матеріалів справи та доказів, які надані ОСОБА_4 .

Суд не надав оцінки доводам апеляційної скарги, що на час ухвалення районним судом рішення, ОСОБА_4 ще з 30 червня 2012 року, тобто з часу відкриття спадщини, набув права володіння та користування спадковим майном, а саме: нежитловою будівлею (сквер № 2) на АДРЕСА_3 , загальною площею 125 кв. м, що була власністю ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та земельною ділянкою під цією будівлею.

Так відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частин першої та другої статті 1220 ЦК України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Згідно з частиною третьою статті 1223 ЦК України право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Суд апеляційної інстанції не перевірив зазначених доводів апеляційної скарги, не врахував норми ЦК України щодо спадкування, залишив поза увагою те, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України), та не встановив чи був наділений ОСОБА_4 на час винесення рішення судом першої інстанції, правами щодо володіння та користування спадковим майном, і як наслідок їх захисту.

Також суд не перевірив та не навів мотивів на спростування доводів ОСОБА_4 про те, що спірний об`єкт нерухомості, який знаходиться на земельній ділянці, право користування якої намагається оформити ТОВ «Софія Київська XI століття», накладається в тому числі на земельну ділянку, на якій розташоване належне ОСОБА_4 нерухоме майно.

Апеляційний суд не перевірив аргументи заявника апеляційної скарги про те, що нежитлова будівля на АДРЕСА_1 і будівля (сквер № 2) на АДРЕСА_3 , загальною площею 125 кв. м, що є власністю ОСОБА_4 , є одним і тим самим майном, на підтвердження чого ним було надано докази, не надав їм ніякої оцінки, не навів мотивів на їх спростування.

Окрім цього, посилання суду апеляційної інстанції на те, що відсутність порушеного права, інтересів або обов`язків ОСОБА_4 рішенням Солом?янського районного суду міста Києва від 26 грудня 2013 року вже було встановлено ухвалами Апеляційного суду міста Києва від 13 червня 2016 року та від 11 липня 2016 року, які є чинними та у касаційному порядку не оскаржувалися, є помилковим. Як слідує з резолютивних частин вищевказаних ухвал, апеляційні скарги ОСОБА_4 було повернено, а повернення апеляційної скарги не позбавляє права заявника на повторне звернення.

Також апеляційний суд не надав належної правової оцінки іншим доводам апеляційної скарги, не дослідив наявних у матеріалах справи доказів, якими заявник обґрунтовував право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, не здійснив перевірки, чи порушено права ОСОБА_4 рішенням суду першої інстанції та дійшов передчасного висновку про закриття апеляційного провадження за його апеляційною скаргою.

Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).

Суд апеляційної інстанції на зазначені вимоги закону та обставини справи уваги не звернув та не з`ясував, яким чином рішення суду першої інстанції вирішує питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки ОСОБА_4 . Закриваючи апеляційне провадження у цій справі, апеляційний суд оспорюваною ухвалою порушив гарантії справедливого судочинства, одним із аспектів яких є доступ до суду, що містяться в статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки не дослідив підстав апеляційного оскарження, вказаних в апеляційній скарзі, доказів на підтвердження порушеного права заявника, не надав обґрунтовані відповіді на основні мотивовані доводи заявника, які покладені в основу апеляційної скарги.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржену ухвалу скасувати і направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду.

Висновки за результатом розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема, за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Враховуючи викладене, оскаржувана ухвала Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року про закриття апеляційного провадження не може вважатися законною й обґрунтованою та підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати зазначене Верховним Судом, дослідити та належним чином оцінити подані докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін, а також особи, яка не брала участі у справі щодо правовідносин, які між ними склалися; дослідити та надати належну оцінку аргументам апеляційної скарги ОСОБА_4 як особи, яка не брала участі у справі; ухвалити законне, обґрунтоване і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якого діє Онопрієнко Сергій Юрійович , задовольнити.

Ухвалу Київського апеляційного суду від 17 березня 2021 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий А. І. Грушицький

Судді: І. В. Литвиненко

Є. В. Петров

В. В. Сердюк

В. А. Стрільчук