Постанова

від 24.05.2022 по справі 755/14637/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №755/14637/21 Головуючий у І інстанції-Катющенко В.П.

апеляційне провадження №22-ц/824/1779/2022 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 травня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Судді-доповідача Гуля В.В.,

Суддів Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ан-Логістік» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, визнання трудового договору розірваним та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

встановив:

До Дніпровського районного суду м. Києва 02.09.2021 року надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ан-Логістік» про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, визнання трудового договору розірваним та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 08.09.2021 позовна заява була залишена без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2021 року позовну заяву повернуто.

Повертаючи позовну заяву суд виходив з того, що позивачем не було усунуто недоліки зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в обгрунтування якої вказує, що підстав для повернення заяви не було, так як вона усунула всі недоліки.

Вважає, що при винесенні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції було допущене неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи; у результаті чого відбулося порушення норм процесуального права, яке призвело до постановления помилкової ухвали.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Обґрунтовуючи повернення позовної заяви суд першої інстанції зазначає, що «підставами для залишення позовної заяви без руху слугувало те, що у порушення вимог п. З ч. З ст. 175 ЦПК України, заявляючи вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивачем як не вказано дати, від якої слід відраховувати початок перебігу вимушеного прогулу, так і не визначено розміру суми середнього заробітку, що підлягає до стягнення. Крім того, після визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу станом на день звернення до суду з цим позовом, позивачу слід було сплатити судовий збір за таку позовну вимогу майнового характеру, а також сплатити судовий збір у розмірі 1 816,00 грн за позовними вимогами немайнового характеру про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення та про розірвання трудового договору, та надати суду відповідні підтверджуючі документи щодо цього.

У своїй заяві про усунення недоліків представник позивача зазначає, що датою початку перебігу вимушеного прогулу є 23.05.2020 рік. Щодо розміру суми середнього заробітку, то неможливо встановити його точний розмір, оскільки від роботодавця у відповідь на адвокатський запит, що додається, не надійшла така інформація. Позивач вважає своїм середньомісячним заробітком суму у розмірі 6 000,00 грн, що становить останній розмір заробітної плати, яку вона отримала.

До заяви представником позивача долучено квитанцію про сплату судового збору у розмірі 975,00 грн та квитанцію про сплату судового збору у розмірі 1 816,00 грн.

Таким чином убачається, що представник позивача у повній мірі не усунув недоліків позовної заяви, що були викладені в ухвалі суду від 08.09.2021 року, та не визначив розміру суми середнього заробітку, що підлягає до стягнення станом на день звернення до суду з позовом».

Але такі твердження суду першої інстанції помилкові, оскільки у своїй заяві про усунення недоліків представник апелянта вказав дату початку перебігу вимушеного прогулу (23.05.2020); суму середнього заробітку апелянта (6000 гривень); визначив ціну позову (90 000 гривень); також було оплачено судовий збір у повному обсязі.

Додатково у заяві про усунення недоліків було зазначено, що вищевказані суми є орієнтовними, адже апелянт не може з об`єктивних причин отримати інформацію про свою заробітну плату - відповідач на адвокатський запит із проханням надати певний перелік документів, зокрема і довідку з відповідним розрахунком середньомісячного заробітку, не відповів, а за даними персоніфікованого обліку ПФУ чи ДПС встановити точний розмір заробітної плати апелянта також неможливо, адже відповідач не сплачував за апелянта відповідні обов`язкові внески та збори.

Відповідно до положень пункту 4 частини 3 статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.

Апелянт, зокрема, просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Статтею 235 КЗпП України встановлено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

Визначення початку перебігу вимушеного прогулу та суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу є компетенцією суду у трудових спорах.

Частиною 2 статті 176 ЦПК України передбачено, що якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

Ураховуючи, що стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідно до норм закону здійснюється на весь час такого прогулу, до якого враховується і час розгляду справи, встановлення точної ціни позову не є можливим, а відтак суд попередньо визначає суму судового збору, а не позивач/апелянт.

При цьому також встановлено, що заява відповідає вимогам, які до неї ставляться та передбачені ст. ст. 175, 177 ЦПК України.

Позивачем додав усі наявні в нього докази та обґрунтував відсутність та неможливість подання з об`єктивних причин інших доказів.

Відповідно до ст.379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими;

3) невідповідність висновків суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали

З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку, щодо задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасування ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2021 року та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2021 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Суддя-доповідач В.В. Гуль

Судді Ю.О. Матвієнко

Я.С. Мельник