Рішення

від 06.12.2021 по справі 761/46622/19

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/46622/19

Провадження № 2/761/10177/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Фролової І.В.,

секретаря судового засідання - Таратінова Д.І.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку загального позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та трьох відсотків річних,-

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2019 року до Шевченківського районного суду м. Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та трьох відсотків річних.

Відповідно до прохальної частини уточненої позовної заяви а також заяви про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму основної заборгованості у розмірі 4 182 338, 25 (чотири мільйони сто вісімдесят дві тисячі 338 гривень) 25 копійок, три проценти річних від простроченої суми, що становить 363 004,04 (триста шістдесят три тисячі чотири гривні) 04 копійки, сукупно 4 545 342,29 (чотири мільйони п`ятсот сорок п`ять тисяч триста сорок дві гривні) 29 копійок, та стягнути судові витрати.

Свою заяву обґрунтовував тим, що 20 січня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено Договір позики, згідно умов якого Позивач надав ОСОБА_5 грошову позику у розмірі 1 183 875 грн., що еквівалентно 153 750 доларів США на строк з 20 січня 2009 року по 21 квітня 2009 року, що підтверджується договором позики та розпискою ОСОБА_5 від 20.01.2009 про отримання ним грошових коштів. Поручителем за зазначеним Договором позики виступив ОСОБА_6 , які зобов`язалися нести відповідальність перед ОСОБА_1 за виконання всіх зобов`язань ОСОБА_5 за Договором позики від 20.01.2009. Внаслідок невиконання своїх зобов`язань за Договором позики за ОСОБА_5 утворилася заборгованість та 05. грудня 2011 року між Позивачем, ОСОБА_1 (далі - Первісний кредитор), та Відповідачем, ОСОБА_4 (далі - Новий кредитор), було укладено договір про відступлення права вимоги, згідно умов якого Первісний кредитор відступив Новому кредитору, а Новий кредитор набув права вимоги, належне Первісному кредитору на підставі Договору позики від 20.01.2009, укладеного з ОСОБА_5 (далі - Боржник) (п. 1 Договору про відступлення права вимоги). За Договором про відступлення права вимоги ОСОБА_4 набув право вимагати з дати проведення розрахунків з ОСОБА_1 від Боржника належного виконанняобов`язків за договором позики від 20.01.2009 (п. 2 Договору про відступлення права вимоги). Відповідно до п. 4 Договору про відступлення права вимоги ОСОБА_4 зобов`язався сплатити на користь ОСОБА_1 153 750,00 доларів США за курсом НБУ на день проведення розрахунків. За умовами п. 5 Договору про відступлення права вимоги ОСОБА_4 зобов`язався сплатити на користь Позивача грошові кошти в сумі, вказаній в п. 4 Договору в день та в місці укладення ОСОБА_4 договору купівлі - продажу пансіонату з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_7 на підставі Договору дарування пансіонату від 29.10.2009, посвідченого приватним нотаріусом Києво - Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. та зареєстрованого в реєстрі за №2206. Так, пансіонат з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , було продано 24.05.2017 на користь ТОВ «Ренесанс Капітал ЛТД» (код ЄДРПОУ - 40932469), що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №88831835 від 06.06.2017. В той же час, ОСОБА_4 в порушення п. 6 Договору не повідомляв Позивача про відчуження зазначеного нерухомого майна та умови Договору про відступлення права вимоги не виконав. Таким чином, відкладальна обставина на виконання умов Договору про відступлення права вимоги - продаж пансіонату, відбулася ще 24.05.2017, проте по даний час заборгованість ОСОБА_4 за Договором про відступлення права вимоги не погашена та складає 153 750,00 доларів США.

На підставі вказаного, позивач звернувся з позовом до суду.

Протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 04 грудня 2019 року матеріали позову передані на розгляд судді Фролової І.В.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києві від 20 грудня 2019 року позовну заяву залишено без розгляду.

14 лютого 2022 року на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києві від 17 лютого 2020 року було відкрито провадження у справі, призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

16 квітня 2020 року на адресу суду надійшла уточнена позовна заява, а також заява про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог.

19 листопада 2020 року було винесено заочне рішення у справі. Було вирішено:

«Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та 3 трьох відсотків річних, - задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму основної заборгованості у розмірі 4 182 338, 25 (Чотири мільйони Сто вісімдесят дві тисячі 338 гривень) 25 копійок, три проценти річних від простроченої суми, що становить 363 004,04 (Триста шістдесят три тисячі чотири гривні) 04 копійки, сукупно 4 545 342,29 (Чотири мільйони П`ятсот сорок п`ять тисяч триста сорок дві гривні) 29 копійок.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 10 510, 00 грн.».

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києві від 12 липня 2021 року заочне рішення було скасовано, справу призначено до розгляду.

Протокольною ухвалою Шевченківського районного суду м. Києві від 02 вересня 2021 року було вирішено перейти із спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін до загального позовного провадження, виходячи із розміру позовних вимог.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києві від 02 вересня 2021 року було закрито підготовче провадження у справі.

27 вересня 2021 року на адресу суду надійшло клопотання від представника позивача про повернення розгляду справи на стадію підготовчого провадження у справі.

У судовому засіданні, яке відбулося 28 вересня 2021 року вказане клопотання було залишено без задоволення.

У судовому засіданні, яке відбулося 02 листопада 2021 року представником позивача було заявлено клопотання про залучення третіх осіб по справі, а також про виклик та допит свідків.

Одночасно з цим, представником відповідача було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.

У судовому засіданні, яке відбулося 02 листопада 2021 року судом було відмовлено в задоволенні клопотань представника позивача про залучення третіх осіб по справі, а також про виклик та допит свідків.

Позивач зі своїм представником в судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні щодо позовних вимог заперечував у повному обсязі, просив відмовити.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.

За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

Під час розгляду справи, судом було встановлено наступні обставини.

Судом встановлено, що 20 січня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 було укладено Договір позики, згідно умов якого Позивач надав ОСОБА_5 грошову позику у розмірі 1 183 875 грн., що еквівалентно 153 750 доларів США на строк з 20 січня 2009 року по 21 квітня 2009 року, що підтверджується договором позики та розпискою ОСОБА_5 від 20.01.2009 про отримання ним грошових коштів.

Поручителем за зазначеним Договором позики виступив ОСОБА_6 , які зобов`язалися нести відповідальність перед ОСОБА_1 за виконання всіх зобов`язань ОСОБА_5 за Договором позики від 20.01.2009.

Внаслідок невиконання своїх зобов`язань за Договором позики за ОСОБА_5 утворилася заборгованість та 05. грудня 2011 року між ОСОБА_1 (далі - Первісний кредитор), та ОСОБА_4 (далі - Новий кредитор), було укладено договір про відступлення права вимоги, згідно умов якого Первісний кредитор відступив Новому кредитору, а Новий кредитор набув права вимоги, належне Первісному кредитору на підставі Договору позики від 20.01.2009, укладеного з ОСОБА_5 (далі - Боржник) (п. 1 Договору про відступлення права вимоги).

За Договором про відступлення права вимоги ОСОБА_4 набув право вимагати з дати проведення розрахунків з ОСОБА_1 від Боржника належного виконання обов`язків за договором позики від 20.01.2009 (п. 2 Договору про відступлення права вимоги).

Відповідно до п. 4 Договору про відступлення права вимоги ОСОБА_4 зобов`язався сплатити на користь ОСОБА_1 153750,00 доларів США за курсом НБУ на день проведення розрахунків.

За умовами п. 5 Договору про відступлення права вимоги ОСОБА_4 зобов`язався сплатити на користь Позивача грошові кошти в сумі, вказаній в п. 4 Договору в день та в місці укладення ОСОБА_4 договору купівлі - продажу пансіонату з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_7 на підставі Договору дарування пансіонату від 29.10.2009, посвідченого приватним нотаріусом Києво - Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. та зареєстрованого в реєстрі за №2206.

Право продажу зазначеного об`єкта нерухомості належить Новому кредитору на підставі довіреності від 12.08.2011, виданої ОСОБА_7 та посвідченої приватним нотаріусом Києво - Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. та зареєстрованої в реєстрі за №2867.

При цьому згідно з п. 6 Договору Новий кредитор зобов`язався повідомити Первісного кредитора про день, час та місце укладення договору купівлі - продажу не пізніше, ніж за один день за телефоном НОМЕР_1 .

У випадку порушення Договору сторона несе відповідальність, визначену цим Договором та (або) чинним законодавством України. У випадку створення перешкод у настанні відкладальної обставини, передбаченої п. 5 Договору винна сторона зобов`язана відшкодувати іншій стороні завдані цим збитки. До перешкод у настанні відкладальної обставини відноситься також скасування, визнання недійсною довіреності від 12.08.2011, виданої ОСОБА_7 (п. 7 Договору).

Порушенням Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього Договору.

Згідно з п. 13 Договору про відступлення права вимоги всі спори між сторонами підлягають вирішенню судом у відповідності до вимог чинного законодавства.

Так, пансіонат з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , було продано 24.05.2017 на користь ТОВ «Ренесанс Капітал ЛТД» (код ЄДРПОУ - 40932469), що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №88831835 від 06.06.2017.

В той же час, як вказує Позивач, ОСОБА_4 в порушення п. 6 Договору не повідомляв Позивача про відчуження зазначеного нерухомого майна та умови Договору про відступлення права вимоги не виконав.

Щодо позовних вимог про стягнення коштів, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони(кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ч.1. ст. 212. ЦК України, особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Крім того, Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором (ст. 612 Цивільного кодексу України),

Згідно ст. 625 ЦКУ Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Ця норма кореспондується із приписами ст. 524 ЦК України, згідно з якою зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Таким чином, положення чинного законодавства хоч і передбачають обов`язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містять заборони визначення грошового еквіваленту зобов`язань в іноземній валюті (дана правова позиція висвітлена в постановах Верховного Суду України від 04.07.2011 р. у справі № 3-62гс11, від 26.12.2011 р. у справі № 3-141гс11 та від 07.10.2014 р. у справі №3-133гс14).

Отже, коригування платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні стосовно євро), прямо не заборонена і не суперечить загальним засадам цивільного законодавства щодо свободи договору (ст. 627 ЦК України) та вільного встановлення у договорі ціни як його умови (ст. 632 цього Кодексу).

Правова позиція щодо визначення ціни в договорі у гривневому еквіваленті до курсу іноземної валюти викладена у постанові Верховного Суду України від 7 жовтня 2014 у справі № 3-133гс14).

Отже, сума, яка підлягає стягненню з відповідача становить 153 750,00 доларів США, що еквівалентно 4 182 338, 25 грн. та передбачені ст. 625 ЦКУ три проценти річних від простроченої суми - 363 004, 04 грн., що в сумі становить 4 545 342 грн. 29 коп., згідно курсу НБУ.

Одночасно з цим, суд зауважує, що відповідно до умов Договору про відступлення права вимоги від 05 грудня 2011 року, що укладено між сторонами вбачається, а саме п.5, що Відповідач зобов`язався сплатити на користь Позивача грошові кошти зазначені в п. 4 Договору до 16 грудня 2011 року в день та місці укладення Новим кредитором договору купівлі-продажу пансіонату з надвірними спорудами та будівлями.

Та вже на підставі п.6 Договору повідомити Позивача про день, час та місце укладання договору купівлі-продажу не пізніше ніж за один день за телефоном НОМЕР_1 .

Проте, матеріали справи не містять доказів на укладення договору купівлі-продажу пансіонату з надвірними спорудами та будівлями саме Відповідачем.

Продаж майна, а саме: пансіонату з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_7 на підставі Договору дарування пансіонату від 29.10.2009, посвідченого приватним нотаріусом Києво - Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. та зареєстрованого в реєстрі за №2206, було здійснено 24 травня 2017 року його власником ОСОБА_7 , що вбачається з Договору купівлі-продажу пансіонату від 24 травня 2017 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Михальченко М.М. за реєстровим номером 2845.

Окремо, суд звертає увагу, що в матеріалах справи наявна копія довіреності від 12 серпня 2011 року, відповідно до якої ОСОБА_7 уповноважила ОСОБА_4 бути її представником з усіх питань, пов`язаних з продажем пансіонату з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_7 на підставі Договору дарування пансіонату від 29.10.2009, посвідченого приватним нотаріусом Києво - Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М.М. та зареєстрованого в реєстрі за №2206.

Вбачається, вказана Довіреність була видана строком на один рік та була дійсна до 12 серпня 2012 року.

А відтак на момент продажу пансіонату з надвірними будівлями та спорудами, що відбулося 24 травня 2017 року, термін довіреності на продаж Відповідачем майна (пансіонату), на яку ) є посилання в останньому абзаці п. 5 Договору закінчився.

Частиною 2 ст. 526 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Одночасно з цим, ст. 607 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється неможливістю його виконання у зв`язку з обставиною, за яку жодна із сторін не відповідає.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Інші доводи сторін, які наведені у позові, не впливають на висновку суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.

Відповідно до вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

При розгляді справи принципи змагальності учасників процесу та рівності між собою є основоположними. Засада рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині 1 статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною 1 статті 24 Основного Закону, і стосується, зокрема, сфери судочинства.

Слід зважати, що рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав. При цьому слід зважати, що рівність учасників процесу встановлюються не обмежено в конкретному судовому процесі, а стосовно всіх суб`єктів, які звернулися до суду за захистом своїх прав. Рівність має забезпечуватися навіть в окремих непов`язаних судових провадженнях.

Європейський суд з прав людини приділяє особливу увагу дотриманню аналізованих принципів як невід`ємної складової права на справедливий суд, практичне застосування яких відбувається при дослідженні доказів та оскарженні невмотивованих рішень суду, коли влучні аргументи сторін судом просто проігноровані.

Рішенням у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії» від 23.05.1993 р. ЄСПЛ вказав, що принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, а також, що вкрай важливо, відповісти на них (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії», заява №12952/87 від 23.05.1993 року).

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява №18390/91 від 09 грудня 1994 року).

Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, проте зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Суомінен проти Фінляндії», заява №37801/97 від 01 липня 2003 року).

За таких обставин, враховуючи, що Відповідачем не було укладено Договір купівлі-продажу пансіонату від 24.05.2017 року, а відповідно, відкладальна умова, визначена у п. 5 Договору не наступила, оскільки у ній конкретно зазначено, що Відповідач зобов`язаний сплати Позивачу грошові кошти, визначені у п. 4 Договору, у випадку укладання саме Відповідачем Договору купівлі-продажу пансіонату, позов не підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що за наведених вище обставин зобов`язання Відповідача по Договору про відступлення права вимоги від 05.12.2011 року, укладеного між ним і ОСОБА_1 , припинались згідно ст. 607 ЦК України, тому оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд прийшов до висновку, що у задоволенні поданого позову слід відмовити у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат суд дійшов наступних висновків.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1 ст. 141 ЦПК України).

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2 ст. 141 ЦПК України).

Оскільки в задоволені позовних вимог було відмовлено, суд відповідно до ст.88 ЦПК України стягує з позивача на користь відповідача документально підтверджені судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було сплачено 454,00 грн. судового збору за подачу заяви про скасування заочного рішення, що підтверджується квитанцією №0.0.2084078058.1 від 12.04.2021, а також Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України.

Приймаючи до уваги предмет даного спору, наслідки його розгляду судом, суд вважає за необхідне застосувати положення ст. 141 ЦПК України й судові витрати (судовий збір) у сумі 454,00 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривень 00 копійок) стягнути з позивача на користь відповідача.

На підставі Конституції України, Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. ст. 212, 509, 526, 530, 607, 610, 612,625 Цивільного Кодексу України, керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 17, 43, 49, 55, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 258, 262, 264, 265, 268, 273, 352 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості та трьох відсотків річних - залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 454,00 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривень 00 копійок).

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

ОСОБА_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ,

ОСОБА_4 , адреса місця реєстрації - АДРЕСА_3 , адреса місця проживання - АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Повний текст рішення виготовлений 25 травня 2022 року.

Суддя: