Постанова

від 14.02.2024 по справі 761/46622/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 761/46622/19

провадження № 61-4342св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 грудня 2021 року у складі судді Фролової І. В. та постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Гуля В. В., Матвієнко Ю. О., Мельника Я. С.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та трьох відсотків річних.

Позов мотивований тим, що 20 січня 2009 року ОСОБА_1 і ОСОБА_3 уклали договір позики, відповідно до умов якого позивач надав ОСОБА_3 позику у розмірі 1 183 875,00 грн, що еквівалентно 153 750,00 доларів США, на строк із 20 січня 2009 року до 21 квітня 2009 року, що підтверджується договором позики та розпискою ОСОБА_3 від 20 січня 2009 року про отримання ним грошових коштів.

Повернення позики забезпечене договором поруки від 20 січня 2009 року, укладеним між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 , згідно з умовами якого останній зобов`язався нести відповідальність перед позивачем за виконання всіх зобов`язань ОСОБА_3 за договором позики від 20 січня 2009 року.

ОСОБА_3 належним чином не виконав зобов`язань за договором позики, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість.

05 грудня 2011 року ОСОБА_1 як первісний кредитор і ОСОБА_2 як новий кредитор уклали договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив новому кредитору, а новий кредитор набув права вимоги, належне первісному кредитору на підставі договору позики від 20 січня 2009 року, укладеного із ОСОБА_3 (пункт 1 договору про відступлення права вимоги).

Згідно з умовами договору про відступлення права вимоги ОСОБА_2 набув право вимагати з дати проведення розрахунків із ОСОБА_1 від боржника належного виконання обов`язків за договором позики від 20 січня 2009 року (пункт 2 договору про відступлення права вимоги).

Відповідно до пункту 4 договору про відступлення права вимоги ОСОБА_2 зобов`язався сплатити на користь ОСОБА_1 153 750,00 доларів США за курсом Національного банку України на день проведення розрахунків. У пункті 5 договору про відступлення права вимоги ОСОБА_2 зобов`язався сплатити на користь позивача грошові кошти в розмірі, вказаному у пункті 4 договору, в день та в місці укладення ОСОБА_2 договору купівлі-продажу пансіонату з надвірними будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_5 на підставі договору дарування пансіонату від 29 жовтня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 2206.

24 травня 2017 року зазначений пансіонат був проданий Товариству з обмеженою відповідальністю «Ренесанс Капітал ЛТД» (далі - ТОВ «Ренесанс Капітал ЛТД»), що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06 червня 2017 року № 88831835.

Разом з тим, у порушення пункту 6 договору про відступлення права вимоги ОСОБА_2 не повідомляв позивача про відчуження зазначеного нерухомого майна, що свідчить про невиконання умов цього договору.

Відкладальна обставина на виконання умов договору про відступлення права вимоги - продаж пансіонату відбулася ще 24 травня 2017 року, проте до цього часу заборгованість ОСОБА_2 за договором про відступлення права вимоги не погашена та становить 153 750,00 доларів США.

З урахуванням заяв про уточнення позовної заяви, зміну предмету позову та збільшення позовних вимог, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 :

основну заборгованість у розмірі 4 182 338,25 грн,

три відсотки річних від простроченої суми у розмірі 363 004,04 грн,

а всього 4 545 342,29 грн.

Короткий зміст рішення і постанови судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 17 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від від 02 лютого 2023 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 454,00 грн.

Рішення про відмову у задоволенні позову мотивоване тим, що:

розмір коштів за договором, які підлягають стягненню з відповідача, становить 153 750,00 доларів США, що еквівалентно 4 182 338,25 грн, та передбачених статтею 625 ЦК України трьох процентів річних від простроченої суми - 363 004,04 грн, а всього - 4 545 342,29 грн;

водночас відповідно до пункту 5 договору про відступлення права вимоги від 05 грудня 2011 року відповідач зобов`язався сплатити на користь позивача грошові кошти, зазначені в пункті 4 договору, до 16 грудня 2011 року в день та місці укладення новим кредитором договору купівлі-продажу пансіонату з надвірними спорудами та будівлями. На підставі пункту 6 договору відповідач повинен повідомити позивача про день, час та місце укладання договору купівлі-продажу не пізніше, ніж за один день за телефоном НОМЕР_1 ;

проте матеріали справи не містять доказів на підтвердження укладення договору купівлі-продажу пансіонату з надвірними спорудами та будівлями саме відповідачем. Продаж майна, а саме пансіонату з надвірними будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_5 на підставі договору дарування пансіонату від 29 жовтня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 2206, було здійснено 24 травня 2017 року його власником ОСОБА_5 , що слідує з договору купівлі-продажу пансіонату від 24 травня 2017 року, зареєстрованого приватним нотаріусом Михальченко М. М. за реєстровим номером 2845;

у матеріалах справи наявна копія довіреності від 12 серпня 2011 року, відповідно до якої ОСОБА_5 уповноважила ОСОБА_2 бути її представником з усіх питань, пов`язаних із продажем пансіонату з надвірними будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_5 на підставі договору дарування пансіонату від 29 жовтня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 2206. Ця довіреність була видана строком на один рік та була дійсна до 12 серпня 2012 року. Тому на момент продажу пансіонату з надвірними будівлями та спорудами, який мав місце 24 травня 2017 року, термін довіреності на продаж відповідачем майна (пансіонату), на яку є посилання в останньому абзаці пункту 5 договору, закінчився;

враховуючи, що відповідачем не було укладено договір купівлі-продажу пансіонату від 24 травня 2017 року, а тому відкладальна умова, передбачена у пункті 5 договору, не наступила, оскільки у ній конкретно зазначено, що відповідач зобов`язаний сплати позивачу грошові кошти, визначені у пункті 4 договору, у випадку укладання саме відповідачем договору купівлі-продажу пансіонату, позов задоволенню не підлягає;

за наведених обставин зобов`язання відповідача за договором про відступлення права вимоги від 05 грудня 2011 року, укладеного між ним і ОСОБА_1 , припинилась згідно зі статтею 607 ЦК України, тому, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, не знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити у повному обсязі.

Аргументи учасників

У березні 2023 року до Верховного Суду від ОСОБА_1 надійшла касаційна скарга, у якій він, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення і постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що:

при ухваленні рішення суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідач діяв недобросовісно. Його дії не були спрямовані на виконання обов`язків за договором, унаслідок чого позивачу було завдано істотної майнової шкоди. Про необхідність дотримання цього принципу Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема, і в постановах: від 12 січня 2022 року у справі № 754/4475/19, від 07 серпня 2019 року у справі № 754/4475/19, від 23 червня 2022 року у справі № 490/7050/19;

при розгляді цієї справи суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 204/6085/20. Верховний Суд зазначив про можливість повернення на підготовче засідання у разі наявності обґрунтованих підстав для цього. У справі, що переглядається, було подане відповідне клопотання із належним обґрунтуванням, проте суд першої інстанції безпідставно відмовив у його задоволенні, а суд апеляційної інстанції взагалі не розглянув це питання, чим також здійснив процесуальне порушення;

відповідно до пункту 5 договору про відступлення права вимоги ОСОБА_2 зобов`язався сплатити на користь позивача грошові кошти в розмірі, вказаному в пункті 4 договору, у день та в місці укладення ОСОБА_2 договору купівлі-продажу пансіонату з надвірними будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_5 на підставі договору дарування пансіонату від 29 жовтня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом

Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 2206, згідно з яким ОСОБА_4 (поручитель) подарував ОСОБА_5 пансіонат. Позивач подавав клопотання про допит свідків: ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , проте суди попередніх інстанцій необґрунтовано відмовили у його задоволенні, що потягло за собою неповне з`ясування обставин справи;

у цьому випадку пункт 5 договору встановлює дві умови, наявність яких обов`язкова для розрахунків відповідача з позивачем, це: дата та факт продажу пансіонату. Наявність будь-якої з цих умов створює зобов`язання для відповідача, проте така умова настала, а зобов`язання він не виконав. Право продажу зазначеного об`єкта нерухомості належить новому кредитору на підставі довіреності від 12 серпня 2011 року, виданої ОСОБА_5 , посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М. М. та зареєстрованої в реєстрі за № 2867. При цьому згідно з пунктом 6 договору новий кредитор зобов`язався повідомити первісного кредитора про день, час і місце укладення договору купівлі-продажу не пізніше, ніж за один день за телефоном НОМЕР_1 . 24 травня 2017 року цей пансіонат продано ТОВ «Ренесанс Капітал ЛТД» (код ЄДРПОУ 40932469). Водночас у порушення пункту 6 договору ОСОБА_2 не повідомляв позивача про відчуження зазначеного нерухомого майна та умови договору про відступлення права вимоги не виконав. Засоби зв`язку з позивачем актуальні і на цей час, проте від ОСОБА_2 не надходило ані письмових, ані усних повідомлень щодо виконання умов договору. Жодних коштів ОСОБА_2 на користь позивача не сплатив. Тобто відкладальна обставина на виконання умов договору про відступлення права вимоги - продаж пансіонату відбулася ще 24 травня 2017 року, проте до цього часу заборгованість ОСОБА_2 за договором про відступлення права вимоги не погашена та становить 153 750,00 доларів США;

суди не дослідили, чи можливе було продовження довіреності або підписання нової довіреності. Крім того, закінчення строку дії довіреності немає жодного відношення до розгляду цієї справи та ухвалення рішення. Відповідач вводив суд в оману, вказуючи про те, що позивач нібито знав про неможливість виконання договору зі сторони ОСОБА_2 , оскільки за його заявою було накладено арешт на майно, про яке йдеться в договорі між позивачем та відповідачем;

фактично мали місце такі відносини: ОСОБА_4 зобов`язаний був повернути позивачу грошові кошті згідно з укладеним із ним договором (відповідна справа розглядалась у суді). У подальшому, 17 січня 2011 року, державний виконавець виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві Кожина Н. В. відкрила виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа від 14 січня 2011 року № 6-370 по стягненню боргу із ОСОБА_4 . У ході виконавчого провадження позивачу стало відомо, що з метою ухилення від виконання зобов`язань 29 жовтня 2009 року ОСОБА_4 подарував належний йому на праві власності пансіонат з надвірними будівлями в АДРЕСА_1 . У зв`язку з тим, що договір дарування був фіктивним позивач подав позовну заяву до Києво-Святошинського районного суду Київської області про визнання недійсним указаного договору, а також клопотання про накладення арешту на спірний пансіонат. На початку грудня 2011 року до ОСОБА_1 звернувся ОСОБА_2 , який повідомив, що він також є кредитором ОСОБА_3 , і тому з метою виконання зобов`язань перед ним ОСОБА_4 подарував указаний пансіонат ОСОБА_5 . Задовольнити вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як кредиторів можливо лише у випадку відчуження пансіонату за рахунок отриманих коштів. Також ОСОБА_2 повідомив, що станом на грудень 2011 року в нього є покупець на вказаний пансіонат, а наявність арешту у справі за позовом ОСОБА_1 про визнання недійсним договору фактично унеможливлює відчуження та погашення заборгованості як перед ним, так і перед позивачем. ОСОБА_2 повідомив, що він особисто розрахується за борги ОСОБА_3 , якщо він ( ОСОБА_1 ) подасть заяву про залишення позову без розгляду, у зв`язку з чим буде скасовано арешт. Крім того, ОСОБА_1 повинен був уступити ОСОБА_2 право вимоги до ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_4 . У зв`язку із цим 05 грудня 2011 року він подав до Києво-Святошинського районного суду Київської області заяву про залишення позову без розгляду та скасування заходів забезпечення позову, після чого сторони уклали договір про відступлення права вимоги;

у справі, що переглядається, очевидним є те, що дії відповідача, який зобов`язався повернути позивачу 153 750,00 доларів США в день підписання договору купівлі-продажу пансіонату, а згодом не вчинив дій щодо повернення боргу, суперечать його попередній поведінці (отриманню коштів і встановленню обов`язку їх повернути після продажу будинку) та є недобросовісними. Матеріалами справи не підтверджено, що відповідач виконує або намагається виконати свій обов`язок щодо повернення коштів. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 15 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження у складі колегії із п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 754/4475/19, від 07 серпня 2019 року у справі

№ 496/1561/16-ц, від 23 червня 2022 року у справі № 490/7050/19, від 05 жовтня 2022 року у справі № 204/6085/20, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, постановах Верховного Суду України від 04 липня 2011 року у справі № 3-62гс11, від 26 грудня 2011 року у справі № 3-141гс11, від 07 жовтня 2014 року у справі № 3-133гс14.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 20 січня 2009 року ОСОБА_1 і ОСОБА_3 уклали договір позики, згідно з умовами якого позивач надав ОСОБА_3 позику у розмірі 1 183 875,00 грн, що еквівалентно 153 750,00 доларів США, на строк із 20 січня 2009 року до 21 квітня 2009 року, що підтверджується договором позики та розпискою ОСОБА_3 від 20 січня 2009 року про отримання ним грошових коштів.

Поручителем за зазначеним договором позики виступив ОСОБА_4 , який зобов`язався нести відповідальність перед ОСОБА_1 за виконання всіх зобов`язань ОСОБА_3 за договором позики від 20 січня 2009 року.

Внаслідок невиконання своїх зобов`язань за договором позики у ОСОБА_3 утворилася заборгованість.

05 грудня 2011 року між ОСОБА_1 (далі - первісний кредитор) та ОСОБА_2 (далі - новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги, згідно з умовами якого первісний кредитор відступив новому кредитору, а новий кредитор набув права вимоги, належне первісному кредитору на підставі договору позики від 20 січня 2009 року, укладеного з ОСОБА_3 (далі - боржник) (пункт 1 договору про відступлення права вимоги).

За договором про відступлення права вимоги ОСОБА_2 набув право вимагати з дати проведення розрахунків із ОСОБА_1 від боржника належного виконання обов`язків за договором позики від 20 січня 2009 року

(пункт 2 Договору про відступлення права вимоги).

Відповідно до пункту 4 договору про відступлення права вимоги ОСОБА_2 зобов`язався сплатити на користь ОСОБА_1 153 750,00 доларів США за курсом Національного банку України на день проведення розрахунків.

За умовами пункту 5 договору про відступлення права вимоги ОСОБА_2 зобов`язався сплатити на користь позивача грошові кошти в сумі, вказаній в пункті 4 договору, до 16 грудня 2011 року в день та в місці укладення ОСОБА_2 договору купівлі-продажу пансіонату з надвірними будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_5 на підставі договору дарування пансіонату від 29 жовтня 2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 2206.

Право продажу зазначеного об`єкта нерухомості належить новому кредитору на підставі довіреності від 12 серпня 2011 року, виданої ОСОБА_5 та посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М. М. та зареєстрованої в реєстрі за № 2867.

При цьому згідно з пунктом 6 договору новий кредитор зобов`язався повідомити первісного кредитора про день, час та місце укладення договору купівлі-продажу не пізніше, ніж за один день за телефоном НОМЕР_1 .

У випадку порушення договору сторона несе відповідальність, визначену цим договором та (або) чинним законодавством України. У випадку створення перешкод у настанні відкладальної обставини, передбаченої пунктом 5 договору, винна сторона зобов`язана відшкодувати іншій стороні завдані цим збитки. До перешкод у настанні відкладальної обставини відноситься також скасування, визнання недійсною довіреності від 12 серпня 2011 року, виданої ОСОБА_5 (пункт 7 договору).

Порушенням договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.

Згідно з пунктом 13 договору про відступлення права вимоги всі спори між сторонами підлягають вирішенню судом відповідно до вимог чинного законодавства.

Пансіонат з надвірними будівлями та спорудами, розташований в АДРЕСА_1 , було продано 24 травня 2017 року ТОВ «Ренесанс Капітал ЛТД» (код ЄДРПОУ 40932469), що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06 червня 2017 року

№ 88831835.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції представник ОСОБА_2 подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності (т. 1, а. с. 166, 167).

Позиція Верховного Суду

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність.

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20)).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22)).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦПК України).

Тлумачення частини першої статті 512 ЦК України дозволяє стверджувати, що відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України); (б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України); (в) факторингу (глава 73 ЦК України).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 655 ЦК України).

Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав (частина друга статті 656 ЦК України).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)».

Відповідно до частини першої та третьої статті 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

Тлумачення частини першої та третьої статті 212 ЦК України дозволяє зробити висновок, що в самому тексті закону з метою характеристики сутності умови в правочині вжито термін «обставина», а не «подія», що дозволяє вважати, що законодавець не обмежує коло умов виключно подіями. Тому допустимим є вчинення умовних правочинів, в яких умовою є дія/дії та/або волевиявлення сторін правочину і третіх осіб. Це слідує також із загальноцивілістичного принципу свободи договору - якщо сторони бажають домовитися саме про таку умову в правочині, то немає жодних підстав їх в цьому обмежувати. Звісно, за винятком загальних обмежень свободи договору як такої. Для сторони, яка недобросовісно перешкоджає настанню обставини, передбачено правовий наслідок у вигляді настання обставини (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2019 року у справі № 496/1561/16-ц (провадження № 61-10850св19)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 січня 2022 року у справі № 754/4475/19 (провадження № 61-5491св21) зазначено:

«У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події (частина шоста статті 11 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов`язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). З аналізу зазначеної норми можна зробити висновок, що відкладальна обставина, це така обставина, щодо якої невідомо, настане вона чи ні. Тобто сторони на момент укладення правочину, щодо якого правові наслідки пов`язуються з настанням певної обставини, усвідомлюють можливість ненастання такої обставини. Водночас згідно з абзацом другим частини першої статті 530 ЦК України зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. За змістом цієї норми, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, відповідна подія має неминуче настати. Тлумачення змісту договору не може бути таким, що призводитиме до неможливості виконання договірного зобов`язання взагалі і ніколи. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 740/2904/17 (провадження № 61-15352св20).

Відкладальна обставина повинна мати вірогідний характер, однак сторонам завчасно невідомо, чи матиме місце така обставина. Укладаючи правочин з відкладальною обставиною, його сторони пов`язують виникнення прав і обов`язків за таким правочином з певною обставиною, щодо появи якої в майбутньому у сторін існує лише відповідна вірогідність. Відкладальна обставина може полягати у діях як однієї із сторін договору, так і третьої особи, яка нею не є, але у будь-якому разі повинна обумовлювати настання (зміну) відповідних прав і відповідних обов`язків обох сторін договору, а не лише однієї з них, та у момент укладання договору стосовно такої обставини має бути невідомо, настане вона чи ні. Таким чином, на відміну від строку, яким є визначений проміжок часу до відомого моменту або події, яка неминуче має настати, відкладальна обставина має характер такої обставини, що може і не настати.

У розписці зазначено обов`язок відповідача повернути спірну суму позики після продажу будинку, на будівництво якого була отримана позика. Тобто, за договором, укладеним між сторонами у цій справі, настання події (продажу будинку) залежить, в тому числі від волі відповідача, який заперечує отримання коштів з метою будівництва будинку на АДРЕСА_1, а також вважає неможливим повернення боргу після продажу цього будинку. Разом з тим, позивач стверджує, що спірні кошти були надані саме для будівництва будинку, розташованого на АДРЕСА_1, а відповідач зобов`язався повернути борг після продажу саме цього будинку. Вказує, що відповідач до укладення договору позики надав їй докази на підтвердження обставин щодо наявності у нього земельної ділянки за вищевказаною адресою та початок будівельних робіт. На підтвердження своїх доводів позивач подала до суду інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 04 березня 2019 року, відповідно до якої ОСОБА_2 є власником об`єкта незавершеного будівництва (готовністю 82 %) загальною площею 227 кв. м, розташованого на земельній ділянці на АДРЕСА_1 . Дата прийняття рішення про державну реєстрацію - 27 вересня 2010 року. Підстава виникнення права власності на земельну ділянку - державний акт про право власності на земельну ділянку, виданий 07 червня 2010 року Управлінням Держкомзему у Києво-Святошинському районі Київської області на підставі договору дарування від 17 липня 2008 року.

Відповідач зазначає, що кошти у борг були отримані для будівництва будинку, розташованого у селі Погребах Броварського району Київської області та саме після продажу останнього він мав намір повернути борг, однак будівництво не здійснив взагалі. Разом з тим, у запереченнях на апеляційну скаргу відповідач вказував, що він 08 травня 2014 року продав ОСОБА_3 об`єкт незавершеного будівництва разом із земельною ділянкою, розташованою на АДРЕСА_1. На підтвердження вказаних доводів відповідач подав до апеляційного суду інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 23 серпня 2019 року (том 1 а. с. 220-222), згідно з якою ОСОБА_3 є власником об`єкта незавершеного будівництва загальною площею 227 кв. м (готовністю 82 %) та земельної ділянки площею 0,0607 га, розташованих на АДРЕСА_1 . Підставою виникнення права власності зазначено договір купівлі-продажу від 08 травня 2014 року.

Проте апеляційний суд на вказані обставини уваги не звернув та не встановив, чи відбулась подія (відчуження будинку на АДРЕСА_1 ), та чи була вона відкладальною умовою договору позики у вигляді розписки, за наявності у матеріалах справи двох інформаційних довідок з відповідного реєстру, які містять суперечливі відомості, а також не дослідив обставини щодо продажу зазначеного майна. При встановленні цих обставин підлягали перевірці доводи відповідача про застосування позовної давності.

При цьому у матеріалах справи немає доказів, що ОСОБА_2 належало нерухоме майно у селі Погребах Броварського району Київської області, та він не надав доказів, що саме після продажу останнього мав намір повернути борг. Відповідач не надав доказів, які підтверджують твердження позичальника щодо наявності будинку за вказаною вище адресою (у селі Погребах Броварського району Київської області), його будівництва та реалізацію. Крім того, ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 29 березня 2019 року забезпечено позов у цій справі та накладено арешт саме на об`єкт незавершеного будівництва (готовність 82%) та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, які знаходяться на АДРЕСА_1. Таким чином, передчасним є висновок апеляційного суду, що матеріалами справи не підтверджено надання позики саме для будівництва будинку на АДРЕСА_1.

У справі, яка переглядається, очевидно, що дії відповідача, який отримав від позивача грошові кошти в розмірі 73 600 дол. США для будівництва будинку та погодився повернути кошти після продажу будинку, а згодом не вчиняє дій щодо повернення боргу, суперечать його попередній поведінці (отриманню коштів та встановленню обов`язку їх повернути після продажу будинку) і є недобросовісними. Матеріалами справи не підтверджено, що відповідач виконує або намагається виконати свій обов`язок щодо повернення коштів.

За таких обставин, з врахуванням змісту частини третьої статті 212 ЦК України та того, що відповідач не надав доказів щодо будівництва будинку, розташованого у селі Погребах Броварського району Київської області, заперечує отримання коштів з метою будівництва будинку, розташованого на АДРЕСА_1 , а також вважає неможливим повернення боргу після продажу цього будинку і йому це невигідно, колегія суддів вважає, що позичальник не виконує обов`язок по поверненню отриманих грошових коштів».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 серпня 2019 року у справі № 496/1561/16-ц (провадження № 61-10850св19) зазначено: «у справі, яка переглядається, очевидно, що дії відповідача, який отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 85 000,00 дол США для будівництва будинку на АДРЕСА_1, та погодився повернути кошти після продажу будинку, а згодом не вчиняє дій по реалізації вказаного будинку суперечить його попередній поведінці (отриманню коштів та встановленню обов`язку їх повернути після продажу будинку) і є недобросовісним. Суд першої інстанції встановив, що відповідач не виконує та не намагається виконати свого обов`язку по виконанню зобов`язання або поверненню коштів. За таких обставин, з врахуванням змісту частини третьої статті 212 ЦК України та того, що відповідач будинок не продав, реальних дій щодо його продажу не здійснив, і йому це невигідно, колегія суддів вважає, що у відповідача існує обов`язок по поверненню отриманих грошових коштів і тому суд першої інстанції ухвалив правильне по суті рішення про їх стягнення, хоча й не застосував пункт 3 статті 6, статтю 212 ЦК України. Натомість апеляційний суд скасував обґрунтоване рішення суду першої інстанції».

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок, що «доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша стаття 81 ЦК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

звертаючись із позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що за договором про відступлення права вимоги від 05 грудня 2011 року ОСОБА_2 зобов`язався сплатити 153 750,00 доларів США за курсом Національного банку України на день проведення розрахунків у день та в місці укладення ОСОБА_2 договору купівлі-продажу пансіонату з надвірними будівлями та спорудами, який належить на праві власності ОСОБА_5 . Проте пансіонат з надвірними будівлями та спорудами було продано 24 травня 2017 року ТОВ «Ренесанс Капітал ЛТД». ОСОБА_1 зазначав, що в порушення пункту 6 договору відступлення права вимоги ОСОБА_2 не повідомляв позивача про відчуження цього нерухомого майна та умови договору про відступлення права вимоги не виконав. Таким чином, відкладальна обставина на виконання умов договору про відступлення права вимоги - продаж пансіонату - відбулася ще 24 травня 2017 року, проте до цього часу заборгованість ОСОБА_2 за договором про відступлення права вимоги не погашена та становить 153 750,00 доларів США;

20 січня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, згідно з умовами якого позивач надав ОСОБА_3 позику у розмірі 1 183 875,00 грн, що еквівалентно 153 750,00 доларів США, на строк з 20 січня 2009 року до 21 квітня 2009 року, що підтверджується договором позики та розпискою ОСОБА_3 від 20 січня 2009 року про отримання ним грошових коштів;

05 грудня 2011 року між ОСОБА_1 (первісний кредитор) та ОСОБА_2 (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив новому кредитору, а новий кредитор набув права вимоги, належне первісному кредитору на підставі договору позики від 20 січня 2009 року, укладеного з ОСОБА_3 (боржник) (пункт 1). Відповідно до пункту 4 договору про відступлення права вимоги ОСОБА_2 зобов`язався сплатити на користь ОСОБА_1 153 750 доларів США за курсом Національного банку України на день проведення розрахунків;

згідно з пунктом 5 договору про відступлення права вимоги ОСОБА_2 зобов`язався сплатити на користь позивача грошові кошти в сумі, вказаній в пункті 4 договору до 16 грудня 2011 року в день та в місці укладення ОСОБА_2 договору купівлі-продажу пансіонату з надвірними будівлями та спорудами, розташованого в АДРЕСА_1 , який належить на праві власності ОСОБА_5 . Право продажу зазначеного об`єкта нерухомості належить новому кредитору на підставі довіреності від 12 серпня 2011 року, виданої ОСОБА_5 та посвідченої приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Михальченко М. М. і зареєстрованої в реєстрі за № 2867. Новий кредитор зобов`язався повідомити первісного кредитора про день, час та місце укладення договору купівлі-продажу не пізніше, ніж за один день за телефоном НОМЕР_1 (пункт 6 договору). У випадку створення перешкод у настанні відкладальної обставини, передбаченої пунктом 5 договору, винна сторона зобов`язана відшкодувати іншій стороні завдані цим збитки. До перешкод у настанні відкладальної обставини відноситься також скасування, визнання недійсною довіреності від 12 серпня 2011 року, виданої ОСОБА_5 (пункт 7 договору);

суди встановили, що пансіонат з надвірними будівлями та спорудами продано 24 травня 2017 року на користь ТОВ «Ренесанс Капітал ЛТД», що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 88831835 від 06 червня 2017 року. ОСОБА_2 у порушення пункту 6 договору не повідомляв позивача про відчуження зазначеного нерухомого майна та умови договору про відступлення права вимоги не виконав;

суди не врахували, що дії відповідача, який взяв на себе обов`язок сплатити на користь позивача грошові кошти до 16 грудня 2011 року у день та в місці укладення відповідачем договору купівлі-продажу пансіонату з надвірними будівлями та спорудами, а згодом не повідомив позивача про відчуження зазначеного нерухомого майна, суперечать його попередній поведінці (встановленню обов`язку сплатити кошти та повідомити про відчуження майна). Суди не надали оцінки вказаним діям відповідача на предмет їх добросовісності;

суди не перевірили дії відповідача на предмет того, чи намагався він виконати свій обов`язок щодо повідомлення позивача про відчуження нерухомого майна, чи сприяв відповідач своїми діями ненастанню відкладальної обставини, чи мали місце дії відповідача, які у розумінні частини третьої статті 212 ЦК України, перешкоджали настанню відкладальної обставини, та не з`ясували, чи наявні підстави для стягнення коштів, передбачених пунктами 5 і 7 договору;

при новому розгляді справи суду першої інстанції за наявності підстав для задоволення позову належить врахувати заяву представника ОСОБА_2 про застосування наслідків спливу позовної давності (т. 1, а. с. 176-177).

За таких обставин, суди зробили передчасний висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції та оскаржена постанова апеляційного суду ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу належить задовольнити частково; рішення суду першої інстанції та оскаржену постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розподілу судових витрат

У постанові суду касаційної інстанції має бути зазначено про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції (підпункт «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України).

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження

№ 61-39028св18) зроблено такий висновок, що «якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 07 грудня 2021 року та постанова Київського апеляційного суду від 02 лютого 2023 року втрачають законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук