Окрема думка

від 24.05.2022 по справі 450/2350/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ОКРЕМА ДУМКА

Судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду

Русинчука М. М.

справа № 450/2350/18

провадження № 61-4575св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач), своєю постановою від 25 травня 2022 року касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишив без задоволення, а постанову Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року залишив без змін.

З результатами касаційного розгляду справи та мотивами прийнятої постанови Верховного Суду не можу погодитись з таких міркувань.

Суть спору

26 липня 2018 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця»; залізниця) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Львівській області) про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними державних актів на право власності на землю, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Позов мотивований тим, що під час оформлення правовстановлюючих документів на право користування земельними ділянками у 2015 році загальною площею 22,34511 га ДТГО «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком «Львів-Красне» від 1 464 км+227 м до 1 466 км+535 м в адміністративних межах села Підбірці Пустомитівського району Львівської області.

виявлено, що на земельній ділянці смуги відведення залізниці частково розташовані суміжні земельні ділянки, які перебувають у приватній власності громадян.

Зокрема, встановлено, що ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на землю серії ЯБ № 565351 передано у власність земельну ділянку площею 0,1201 га, кадастровий номер 4623683800:02:001:0055, в межах села Підбірці, вулиця Залізнична Пустомитівського району, частина якої площею 0,0194 га перетинається з земельною ділянкою смуги відведення залізниці.

Цей державний акт на право власності на землю виданий на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27 лютого 2003 року серії ВАЕ № 639103, яке в свою чергу видавалось спадкоємцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 15 лютого 1997 року серії 1-ЛВ №052599, виданого спадкодавцю ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради від 25 липня 1996 року № 51.

Посилаючись на те, що чинним на час прийняття зазначеного рішення органу місцевого самоврядування законодавством не було передбачено можливість передачі у приватну власність земель державної власності, зокрема, земель під державними залізницями, позивач просив :

- визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 25 липня 1996 року № 51 у частині надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1201 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель у межах села Підбірці Пустомитівського району Львівської області;

- визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії I-ЛВ № 052599, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 15 лютого 1997 року за № 493, виданий ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом серії ВАЕ № 639103 від 27 лютого 2003 року, видане ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 565351, виданий ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку площею 0,1201 га.

Судові рішення у справі

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 листопада 2019 року у задоволенні позову АТ «Українська залізниця» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав жодних правовстановлюючих документів, які підтверджують його право користування спірною земельною ділянкою та доказів віднесення цієї земельної ділянки до земель залізничного транспорту. План смуги відведення земель залізниці безпосередньо не підтверджує її право на спірну земельну ділянку.

Постановою Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» задоволено частково.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову АТ «Українська залізниця» у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

на момент прийняття органом місцевого самоврядування оспорюваного пункту рішення, земельна ділянка належала до земель залізничного транспорту та перебувала у користуванні позивача, у зв`язку з цим позовні вимоги АТ «Українська залізниця» є обґрунтованими;

оскільки позивач звернувся із позовом про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 25 липня 1996 року № 51 лише 26 липня 2018 року, тобто зі спливом позовної давності (через 22 роки з часу його прийняття), не надавши доказів відсутності об`єктивної можливості довідатися про оспорюване рішення органу місцевого самоврядування, яке перебуває у загальному доступі, колегія суддів зробила висновок про пропуск позивачем позовної давності за вимогою про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради та, як наслідок, про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги за закінченням позовної давності. Інші позовні вимоги є похідними від цієї вимоги, а тому також не підлягають задоволенню.

Арґументи касаційної скарги

У березні 2021 року до Верховного Суду від АТ «Українська залізниця» надійшла касаційна скарга, у якій його представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі представник АТ «Укрзалізниця» зазначає, що зважаючи на предмет позову та виходячи із правила, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, можна зробити висновок, що залізниця позовну давність не пропустила. Про існування оспорюваних державного акта на право власності на земельну ділянку та рішення селищної ради залізниця не знала і не могла знати ні в момент його прийняття, ні в подальшому, оскільки була відсутня об`єктивна можливість дізнатися про рішення сільської ради, як акту індивідуальної дії. На той час були відсутні вимоги законодавства щодо оприлюднення актів індивідуальної дії. Ведення публічної кадастрової карти з вільним доступом передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру», що введена в дію з 01 січня 2013 року. Відомості щодо місцезнаходження земельних ділянок, їх кадастрові номери вносяться до кадастрової карти до сьогодні. Тому позивач не мав об`єктивної можливості отримати інформацію щодо порушення свого права раніше, на що апеляційний суд не звернув увагу. Відповідачі не довели, що залізниця мала можливість дізнатися про порушення свого права раніше.

Мотиви прийнятого судом касаційної інстанції судового рішення

Обґрунтовуючи свої висновки колегія суддів суду касаційної інстанції зазначила:

«У справі, що переглядається:

- встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель транспорту. За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про обґрунтованість позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 25 липня 1996 року № 51 у частині надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1201 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, у межах села Підбірці Пустомитівського району Львівської області;

- аналіз позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 25 липня 1996 року № 51 у частині надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1201 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель у межах села Підбірці Пустомитівського району Львівської області, свідчить, що ця вимога не є такою, на яку не поширюється позовна давність згідно статті 83 ЦК УРСР. Тому до цієї позовної вимоги підлягають застосуванню норми про позовну давність, передбачені ЦК УРСР;

- суди встановили, що АТ «Українська залізниця» просило визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 25 липня 1996 року № 51 у частині надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1201 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель у межах села Підбірці Пустомитівського району Львівської області. Із позовом АТ «Українська залізниця» звернулося 26 липня 2018 року, тобто, через 22 роки з часу його прийняття. Суд апеляційної інстанції встановив, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що АТ «Українська залізниця» не мало об`єктивної можливості довідатися про оспорюване рішення органу місцевого самоврядування, яке перебуває у загальному доступі.

За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив обгрунтований висновок про пропуск позивачем позовної давності за вимогою про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради та про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги за закінченням позовної давності. Інші позовні вимоги є похідними від цієї вимоги, а тому також не підлягають задоволенню.»

Висловлюючи свою незгоду з результатами касаційного розгляду, виходжу з такого.

За чинним на час прийняття оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування (абзац третій частини четвертої статті 4, стаття 69 ЗК України 1990 року) не можуть передаватись у колективну та приватну власність, зокрема, землі транспорту, до яких відносяться землі в межах охоронних зон, встановлених уздовж земель залізничного транспорту.

До спірних правовідносин належало застосувати положення статті 152 ЗК України, згідно з якою власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України). У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Зайняття земельних ділянок, зокрема шляхом часткового накладення земельних ділянок, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном. При цьому негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 19 січня 2022 року у справі № 363/2877/18 (провадження № 61-12012св20), вирішуючи аналогічний спір щодо захисту прав держави на земельну ділянку лісового фонду. Цей висновок з огляду на положення частини третьої статті 400 ЦПК України підлягав застосуванню до спірних правовідносин, які є подібними до правовідносин у наведеній справі, оскільки у цих справах йдеться про захист права державної власності на земельну ділянку, порушеного передачею у приватну власність органом місцевого самоврядування (за відсутності у нього такого повноваження) земельної ділянки державної власності, яка не могла бути переданою у приватну власність.

Належним способом захисту у випадку часткового накладення спірної земельної ділянки на земельну ділянку залізниці є усунення перешкод в користуванні спірною частиною земельної ділянки шляхом визнання оспорюваних рішення, державних актів на право власності на землю та свідоцтва про право на спадщину, оскільки задоволення такого позову призведе до анулювання юридичного (документального, існуючого на папері) права власності відповідача на спірну земельну ділянку і відновлення такого (документального) права користування нею позивача, яке визначено законом (охоронна зона (смуга відведення) встановлюється вздовж залізничної колії на відстані 40 метрів від неї). У справі не встановлено, що на цій спірній земельній ділянці (площа перетину за твердженням позивача становить 0,0194 га) знаходяться якісь будівлі чи споруди, що вимагало б додаткових позовних вимог про їх знесення.

Оскільки зазначені позовні вимоги заявлені в рамках негаторного позову, позовна давність на них не поширюється.

У випадку ж повного накладення земельної ділянки відповідача на земельну ділянку залізниці ефективним способом захисту було б пред`явлення віндикаційного позову про витребування земельної ділянки.

А так як суд апеляційної інстанції не встановив вся чи частина земельної ділянки відповідача перетинається з земельною ділянкою залізниці, від чого залежить вирішення питання щодо ефективного способу захисту порушеного права та можливості застосування позовної давності, постанова суду апеляційної інстанції підлягала скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд для встановлення зазначеної обставини

Суддя: М. М. Русинчук