Постанова

від 04.02.2021 по справі 450/2350/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 450/2350/18 Головуючий у 1 інстанції: Кіпчарський М.О.

Провадження № 22-ц/811/859/20 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

Категорія: 16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Савуляка Р.В.,

суддів: Мікуш Ю.Р., Приколоти Т.І.,

за участі секретаря: Сеньків Х.І.,

з участю представника АТ Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця - Завалишина Ю.О., Гаврисьо М.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська Залізниця на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 листопада 2019 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Українська залізниця до ОСОБА_1 , Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання недійсним та скасування рішення виконкому Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, визнання недійсними Державних актів на право приватної власності на землю, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, -

ВСТАНОВИЛА:

26 липня 2018 року представник позивача звернувся в суд з позовом до відповідачів, позовні вимоги уточнялися 03 січня 2019 року та 25 липня 2019 року та, з врахуванням уточнень, позовні вимоги мотивував тим, що на замовлення Державного територіально-галузевого об`єднання Львівська залізниця (надалі -ДТГО Львівська залізниця ), правонаступником якого є ПАТ Українська залізниця , з метою оформлення правовстановлюючих документів на право користування земельними ділянками, у 2015 році була розроблена Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 22,34511 га ДТГО Львівська залізниця під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Львів-Красне від 1464 км+227 м до 1466 км+535 м в адміністративних межах с. Підбірці Пустомитівського району Львівської області.

В результаті виконаних робіт встановлено, що площа земельних ділянок ДТГО Львівська залізниця на даній ділянці становить 14,0050 га. Проте, в результаті польового обстеження та при аналізі інформації з електронної бази Державного земельного кадастру встановлено, що на земельній ділянці смуги відведення залізниці частково розташовані суміжні земельні ділянки, які знаходяться у приватній власності громадян.

Так, згідно Зведеного інвентаризаційного плану земельної ділянки смуги відведення ДТГО Львівська залізниця на ділянці Львів-Красне від 1464 км+227 м до 1466 км+535 м в адміністративних межах с. Підбірці Пустомитівського району встановлено, що ОСОБА_1 згідно Свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ВАЕ №639103 від 27 лютого 2003 року та Державного акту на право власності на землю серії ЯБ №565351, передано у власність земельну ділянку площею 0,1201 га, кадастровий номер 4623683800:02:001:0055, в межах АДРЕСА_1 , частина якої площею 0,0194 га перетинається з земельною ділянкою смуги відведення залізниці.

Оскільки оспорюваний Державний акт на право власності на землю серії ЯБ №565351, виданий ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ВАЕ №639103 від 27 лютого 2003 року, яке в свою чергу видавалось спадкоємцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії 1-ЛВ №052599 від 15 лютого 1997 року, виданого спадкодавцю ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради №51 від 25 липня 1996 року, вимоги про скасування цих державних актів є похідними й залежать від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого вони видані.

Згадане вище рішення Лисиничівської сільської ради та видані на його підставі державні акт та свідоцтво про право на спадщину вважає незаконними та такими, що порушують право залізниці на постійне користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху в адміністративних межах с. Підбірці Пустомитівського району Львівської області, а відтак такими, що підлягають скасуванню.

Вказував, що правовий статус земель залізничного транспорту визначений законом і не може бути змінений в будь-який інший спосіб, аніж відповідно до закону.

Стверджував, що відповідно до законодавства, яке діяло на момент виникнення права залізниці на землі смуги відведення в межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, вимоги щодо виготовлення та отримання державного акту не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі відповідно до пунктів 54, 55 Общих начал землепользования и землеустройства (Постанова ЦИК СРСР 15.12.1928 року).

В подальшому, при зміні законодавства та введення інституту державних актів, вимоги щодо їх оформлення поширювалися тільки на нові земельні ділянки при їх відведенні та не вимагалося отримання актів на існуючі на наявні у користуванні землі.

Зазначав, що в межах Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району земельні ділянки в межах смуги відведення визначені Інвентаризацією земель смуги відчуження Львівської залізниці на дільниці Красне-Львів, км 1331/3-1469/4 від 1965 року та Технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 14,0050 га ДТГО Львівська залізниця під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Львів-Красне від 1464 км+227 м до 1466 км+535 м в адміністративних межах с. Підбірці Пустомитівського району та відносяться до земель транспорту, тому їх передача у приватну власність здійснена з порушенням встановленого ЗК України порядку.

Вважає, що відповідач Лисиничівська сільська рада під час прийняття оскаржуваного рішення порушила також норми п. б ч. 4 ст. 84 ЗК України, згідно якого до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать, зокрема, землі під державними залізницями. Майно залізниці є державною власністю і закріплене за нею на праві повного господарського відання, а отже вважає, що Лисиничівська сільська рада не мала правових підстав приймати оспорюване рішення, порушуючи право землекористування залізниці.

Зазначав, що залізниця як суміжний користувач не погоджувала ні проект відведення земельної ділянки, ні акт встановлення і узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі та у жодному випадку не надавала погодження на вилучення земельної ділянки.

Вказував, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем майна якої, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, є її донька ОСОБА_1 .

Враховуючи вищенаведене, просив визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області №51 від 25 липня 1996 року в частині надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1201 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель в межах с.Підбірці Пустомитівського району Львівської області; визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії I-ЛВ №052599, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 15 лютого 1997 року за №493, виданий ОСОБА_2 на дану земельну ділянку; визнати недійсним Свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ВАЕ №639103 від 27 лютого 2003 року, видане ОСОБА_1 ; визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №565351, виданий ОСОБА_1 на згадану земельну ділянку площею 0,1201 га, а також стягнути на його користь судові витрати.

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 листопада 2019 року у задоволенні позовних вимоги Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Українська залізниця про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 25 липня 1996 року №51 в частині надання в приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1201 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель в межах с.Підбірці Пустомитівського району Львівської області; визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю серії I-ЛВ №052599, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 15 лютого 1997 року за №493, виданого ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1201 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, в межах с. Підбірці Пустомитівського району Львівської області; визнання недійсним Свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ВАЕ №639103 від 27 лютого 2003 року, виданого ОСОБА_1 ; визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №565351, виданого ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,1201 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, в межах с. Підбірці Пустомитівського району Львівської області, відмовлено.

У позовних вимогах Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Українська залізниця про стягнення з ОСОБА_1 , Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області та Головного управління Держгеокадастру у Львівській області судового збору в розмірі 3 240,00 грн., відмовлено.

Рішення суду оскаржило ПАТ Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська Залізниця .

В апеляційній скарзі покликається на те, що суд безпідставно відкинув доводи скаржника про підтвердження права АТ Укрзалізниця на постійне користування землями смуги відведення за напрямком "Львів - Красне" від 1464 км + 227 м до 1466 км + 535 м в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Львівської області та визнав неналежним доказом долучений до матеріалів справи План смуги відведення, розробленим проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1965 році.

Вказує, що відповідно до ч. З ст. З Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації. Державна реєстрація права власності та користування земельними ділянками є похідною від набуття особою цього права.

Також зазначає. що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, не прийнято до уваги, що при прийнятті рішення від 25 липня 1996 року № 51 виконавчий комітет Лисиничівської селищної ради перевищив повноваження, визначені ст.ст. 9, 17, 19 Земельного кодексу УРСР від 18.12.1990 (у редакції, чинній на момент його прийняття).

Звертає увагу суду, що спірна земельна ділянка у Скаржника не вилучалася. Згоди на вилучення даної земельної ділянки чи заяви про відмову від права користування земельними ділянками Скаржник не надавав, та про прийняття такого рішення Скаржник не повідомлений.

Просить рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника АТ Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця - Завалишина Ю.О. на підтвердження апеляційної скарги, пояснення ОСОБА_1 на заперечення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно копії Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЛВ №052599, виданого 15 лютого 1997 року на підставі рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради народних депутатів від 25 липня 1996 року №51, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,1201 га у межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована в с.Підбірці Лисиничівської сільської ради, передана для будівництво та обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 стверджується, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Підбірці Пустомитівського району, про що в книзі реєстрації смертей 15 травня 2000 року зроблено відповідний актовий запис за №26.

Після смерті ОСОБА_2 її донька ОСОБА_1 успадкувала житловий будинок з господарськими будівлямита земельну ділянку загальною площею 0,1201 за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за заповітом серії ВАЕ №639103 від 27 лютого 2003 року, зареєстрованого в реєстрі за №532.

Із даного свідоцтва вбачається, що спадщина, на яку воно видане, складається із земельної ділянки площею 0,1201 га, переданої для будівництво та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, яка розташована у с. Підбірці Пустомитівського району та належала померлій на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЛВ №052599, виданого 04 лютого 1997 року на підставі рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради народних депутатів від 25 липня 1996 року №51, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №493.

Із копії Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯБ №565352 вбачається, що такий видано ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ВАЕ №639103 від 27 лютого 2003 року, та вона являється власником земельної ділянки площею 0,1201 га, розташованої у с. Підбірці Пустомитівського району , цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд.

Наведене свідчить, що спірна земельна ділянка тривалий час перебувала в користуванні та була закріплена за домогосподарством родини відповідача ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 , на якій знаходиться житловий будинок, та яка з 1997 року перебуває у приватній власності членів даної родини.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Українська залізниця , суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних правовстановлюючих документів, щодо права користування даною земельною ділянкою та жодних доказів, які б підтверджували віднесення спірної земельної ділянки до земель залізничного транспорту, а відтак, і право позивача на користування нею. План смуги відведення земель залізниці безпосередньо не підтверджує її право на спірну земельну ділянку.

З таким висновком суду колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України Про залізничний транспорт землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України Про транспорт .

До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина друга статті 6 Закону України Про залізничний транспорт ).

Згідно з частиною 1 статті 11 Закону України Про транспорт землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.

Частиною 1 статті 23 Закону України Про транспорт , яка кореспондується з положеннями статті 68 Земельного кодексу України, встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Відповідно до частини 1 статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту (пункт б частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України).

Наявність чи відсутність у АТ Українська залізниця документів, які посвідчують право на користування земельними ділянками у разі їх відведення як земель залізничного транспорту не змінює їх правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності до земель залізничного транспорту.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01 лютого 2018 року у справі № 909/277/16 зазначено, що: частиною першою статті 11 Закону України Про транспорт (в редакції з 10 листопада 1994 року) землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту. Статтею 23 наведеного Закону встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина перша). До складу земель залізничного транспорту входять землі, що прилягають до залізничного полотна, є смугою відведення залізниць і надаються їм у користування відповідно до чинного законодавства (частина друга). Згідно частини першої статті 69 Земельного кодексу України (в редакції від 05 травня 1993 року) землями транспорту, зв`язку та іншого призначення визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного, автомобільного, морського, внутрішнього водного, повітряного та трубопровідного транспорту, а також підприємствам і організаціям, що здійснюють експлуатацію ліній електропередачі та зв`язку. Частиною 3 статті 4 наведеного Кодексу встановлено, що землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим. Разом з тим, положеннями частини 4 цієї статті визначено, що не можуть передаватись у колективну та приватну власність, зокрема, землі транспорту. Згідно статті 44 вказаного Кодексу порушені права власників земельних ділянок і землекористувачів підлягають поновленню (частина перша). Поновлення прав власників земельних ділянок і землекористувачів здійснюється Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції, судом, арбітражним судом або третейським судом (частина друга). Судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент прийняття відповідачем спірного пункту рішення, земельна ділянка належала до земель залізничного транспорту та перебувала у користуванні позивача на підставі відповідних рішень виконавчого комітету Станіславської міської ради депутатів трудящих .

Оскільки встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель транспорту, а колегія суддів приходить до висновку про наявність порушення прав АТ Українська залізниця .

Тому, позовні вимоги АТ Українська залізниця про визнання незаконними та скасування рішення Виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області №51 від 25 липня 1996 року в частині надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1201 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель в межах с.Підбірці Пустомитівського району Львівської області; визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю серії I-ЛВ №052599, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 15 лютого 1997 року за №493, виданий ОСОБА_2 на дану земельну ділянку; визнання недійсним Свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ВАЕ №639103 від 27 лютого 2003 року, видане ОСОБА_1 ; визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯБ №565351, виданий ОСОБА_1 на згадану земельну ділянку площею 0,1201 га, є обґрунтованими.

Однак, відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Таким чином, у спірних правовідносинах щодо позовної давності застосовуються правила ЦК УРСР, якщо на час набрання чинності ЦК України не сплив строк пред`явлення позовних вимог. Відповідно до статті 71 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), що діяв до 01 січня 2004 року, позовна давність - це строк, у межах якого особа, право якої порушено, може звернутися до суду з вимогою про його захист.

Згідно зі статтею 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права (ЦК УРСР чи ЦК України), і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права. За загальним правилом статті 76 ЦК УРСР, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила .

Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), відповідно до положень стаття 71 ЦК УРСР встановлюється в три роки.

Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (стаття 75 ЦК УРСР).

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року).

У справі, що переглядається, ПАТ Українська залізниця просила визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області №51 від 25 липня 1996 року.

Із позовом ПАТ Українська залізниця звернулася 26 липня 2018 року, тобто за спливом позовної давності (через 22 роки з часу його прийняття).

Колегією суддів встановлено, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що АТ Українська залізниця не мало об`єктивної можливості довідатися про оспорюване рішення органу місцевого самоврядування, яке перебуває у загальному доступі.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про пропуск позивачем позовної давності за вимогою про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради, та як наслідок - про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги за закінченням строку позовної давності. Інші позовні вимоги є похідними від цієї вимоги, а тому також не підлягають задоволенню.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною в Постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року, справа № 450/1435/15-ц,провадження № 61-5259св19.

З урахуванням наведеного, апеляційна скарга Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця підлягає до задоволення частково, рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову за спливом позовної давності.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська Залізниця - задовольнити частково.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 листопада 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Українська залізниця до ОСОБА_1 , Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання недійсним та скасування рішення виконкому Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, визнання недійсними Державних актів на право приватної власності на землю, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 15 лютого 2021 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Мікуш Ю.Р.

Приколота Т.І.