Постанова

від 24.05.2022 по справі 450/2350/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

25 травня 2022 року

м. Київ

справа № 450/2350/18

провадження № 61-4575св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Лисиничівська сільська рада Пустомитівського району Львівської області, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 листопада 2019 року у складі судді Кіпчарського М. О. та постанову Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Зміст вимог позовної заяви

26 липня 2018 року Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця»; залізниця) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Львівській області) про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсними державних актів на право власності на землю, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Позов мотивований тим, що на замовлення Державного територіально-галузевого об`єднання «Львівська залізниця» (надалі - ДТГО «Львівська залізниця»), правонаступником якого є АТ «Українська залізниця», з метою оформлення правовстановлюючих документів на право користування земельними ділянками у 2015 році була розроблена Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 22,34511 га ДТГО «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком «Львів-Красне» від 1 464 км+227 м до 1 466 км+535 м в адміністративних межах села Підбірці Пустомитівського району Львівської області.

У результаті виконаних робіт встановлено, що площа земельних ділянок ДТГО «Львівська залізниця» на даній ділянці становить 14,0050 га. Проте при польовому обстеженні та аналізі інформації з електронної бази Державного земельного кадастру виявлено, що на земельній ділянці смуги відведення залізниці частково розташовані суміжні земельні ділянки, які перебувають у приватній власності громадян.

Згідно зі Зведеним інвентаризаційним планом земельної ділянки смуги відведення ДТГО «Львівська залізниця» на ділянці « Львів-Красне» від 1 464 км+227 м до 1 466 км+535 м в адміністративних межах села Підбірці Пустомитівського району ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії від 27 лютого 2003 року ВАЕ № 639103 та державного акта на право власності на землю серії ЯБ № 565351 передано у власність земельну ділянку площею 0,1201 га, кадастровий номер 4623683800:02:001:0055, в межах села Підбірці, вулиця Залізнична Пустомитівського району, частина якої площею 0,0194 га перетинається з земельною ділянкою смуги відведення залізниці.

Оскільки оспорюваний державний акт на право власності на землю серії ЯБ № 565351, виданий ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27 лютого 2003 року серії ВАЕ № 639103, яке в свою чергу видавалось спадкоємцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 15 лютого 1997 року серії 1-ЛВ №052599, виданого спадкодавцю ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради від 25 липня 1996 року № 51, вимоги про скасування цих державних актів є похідними й залежать від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого вони видані.

Зазначене рішення Лисиничівської сільської ради та видані на його підставі державні акт і свідоцтво про право на спадщину є незаконними та такими, що порушують право залізниці на постійне користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху в адміністративних межах села Підбірці Пустомитівського району Львівської області, а тому підлягають скасуванню.

Правовий статус земель залізничного транспорту визначений законом і не може бути змінений в будь-який інший спосіб.

Відповідно до законодавства, яке діяло на момент виникнення права залізниці на землі смуги відведення у межах села Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, вимоги щодо виготовлення та отримання державного акту не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі згідно з пунктами 54, 55 «Общих начал землепользования и землеустройства» (Постанова ЦИК СРСР 15.12.1928 року).

У подальшому при зміні законодавства та введення інституту державних актів вимоги щодо їх оформлення поширювалися тільки на нові земельні ділянки при їх відведенні та не вимагалося отримання актів на існуючі на наявні у користуванні землі.

У межах Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району земельні ділянки в межах смуги відведення визначені «Інвентаризацією земель смуги відчуження Львівської залізниці на дільниці Красне-Львів, км 1331/3-1469/4» від 1965 року та Технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 14,0050 га ДТГО «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком « Львів-Красне» від 1 464 км+227 м до 1 466 км+535 м в адміністративних межах села Підбірці Пустомитівського району та відносяться до земель транспорту, тому їх передача у приватну власність здійснена з порушенням встановленого Земельним кодексом України (далі - ЗК України) порядку.

Під час прийняття оскаржуваного рішення Лисиничівська сільська рада порушила також норми пункту «б» частини четвертої статті 84 ЗК України, відповідно до якої до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать, зокрема, землі під державними залізницями. Майно залізниці є державною власністю і закріплене за нею на праві повного господарського відання, у зв`язку з чим Лисиничівська сільська рада не мала правових підстав приймати оспорюване рішення, порушуючи право землекористування залізниці.

Залізниця як суміжний користувач не погоджувала ні проєкт відведення земельної ділянки, ні акт встановлення і узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі та не надавала погодження на вилучення земельної ділянки.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, спадкоємцем майна якої відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом є її донька ОСОБА_1 .

Враховуючи вищенаведене, АТ «Укрзалізниця» просило:

- визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 25 липня 1996 року № 51 у частині надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1201 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель у межах села Підбірці Пустомитівського району Львівської області;

- визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії I-ЛВ № 052599, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю 15 лютого 1997 року за № 493, виданий ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом серії ВАЕ № 639103 від 27 лютого 2003 року, видане ОСОБА_1 ;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 565351, виданий ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку площею 0,1201 га.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 листопада 2019 року у задоволенні позову АТ «Українська залізниця» відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав жодних правовстановлюючих документів, які підтверджують його право користування спірною земельною ділянкою та доказів віднесення цієї земельної ділянки до земель залізничного транспорту. План смуги відведення земель залізниці безпосередньо не підтверджує її право на спірну земельну ділянку.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» задоволено частково.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 21 листопада 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову АТ «Українська залізниця» у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

- до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина друга статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт»). Наявність чи відсутність у АТ «Українська залізниця» документів, які посвідчують право на користування земельними ділянками у разі їх відведення як земель залізничного транспорту не змінює їх правового режиму, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності до земель залізничного транспорту. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01 лютого 2018 року у справі № 909/277/16 зазначено, що «частиною першою статті 11 Закону України «Про транспорт» (в редакції з 10 листопада 1994 року) землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту. Статтею 23 наведеного Закону встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина перша). До складу земель залізничного транспорту входять землі, що прилягають до залізничного полотна, є смугою відведення залізниць і надаються їм у користування відповідно до чинного законодавства (частина друга). Згідно частини першої статті 69 Земельного кодексу України (в редакції від 05 травня 1993 року) землями транспорту, зв`язку та іншого призначення визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного, автомобільного, морського, внутрішнього водного, повітряного та трубопровідного транспорту, а також підприємствам і організаціям, що здійснюють експлуатацію ліній електропередачі та зв`язку. Частиною 3 статті 4 наведеного Кодексу встановлено, що землі, що перебувають у державній власності, можуть передаватися в колективну або приватну власність і надаватися у користування, у тому числі в оренду, за винятком випадків, передбачених законодавством України і Республіки Крим. Разом з тим, положеннями частини 4 цієї статті визначено, що не можуть передаватись у колективну та приватну власність, зокрема, землі транспорту. Згідно статті 44 вказаного Кодексу порушені права власників земельних ділянок і землекористувачів підлягають поновленню (частина перша). Поновлення прав власників земельних ділянок і землекористувачів здійснюється Радами народних депутатів відповідно до їх компетенції, судом, арбітражним судом або третейським судом (частина друга). Судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент прийняття відповідачем спірного пункту рішення, земельна ділянка належала до земель залізничного транспорту та перебувала у користуванні позивача на підставі відповідних рішень виконавчого комітету Станіславської міської ради депутатів трудящих»;

- спірна земельна ділянка належить до земель транспорту, а тому колегія суддів дійшла висновку про наявність порушення прав АТ «Українська залізниця». У зв`язку з цим позовні вимоги АТ «Українська залізниця» є обґрунтованими;

- відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Таким чином, у спірних правовідносинах щодо позовної давності застосовуються правила ЦК УРСР, якщо на час набрання чинності ЦК України не сплив строк пред`явлення позовних вимог. Відповідно до статті 71 ЦК УРСР, який діяв до 01 січня 2004 року, позовна давність - це строк, у межах якого особа, право якої порушено, може звернутися до суду з вимогою про його захист. Згідно зі статтею 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права (ЦК УРСР чи ЦК України), і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права. За загальним правилом статті 76 ЦК УРСР перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила». Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність) відповідно до положень статті 71 ЦК УРСР встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (стаття 75 ЦК УРСР). Перебіг позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством;

- у справі, що переглядається, залізниця просила визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 25 липня 1996 року № 51. Із позовом ПАТ «Українська залізниця» звернулося 26 липня 2018 року, тобто зі спливом позовної давності (через 22 роки з часу його прийняття). Колегією суддів встановлено, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що АТ «Українська залізниця» не мало об`єктивної можливості довідатися про оспорюване рішення органу місцевого самоврядування, яке перебуває у загальному доступі. За таких обставин колегія суддів зробила висновок про пропуск позивачем позовної давності за вимогою про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради та, як наслідок, про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги за закінченням позовної давності. Інші позовні вимоги є похідними від цієї вимоги, а тому також не підлягають задоволенню. Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року, справа № 450/1435/15-ц (провадження № 61-5259св19).

Аргументи учасників

Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги

У березні 2021 року до Верховного Суду від АТ «Українська залізниця» надійшла касаційна скарга, у якій його представник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та постанову судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі представник АТ «Укрзалізниця» зазначає, що зважаючи на предмет позову та виходячи із правила, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, можна зробити висновок, що залізниця позовну давність не пропустила. Про існування оспорюваних державного акта на право власності на земельну ділянку та рішення селищної ради залізниця не знала і не могла знати ні в момент його прийняття, ні в подальшому, оскільки була відсутня об`єктивна можливість дізнатися про рішення сільської ради, як акту індивідуальної дії. На той час були відсутні вимоги законодавства щодо оприлюднення актів індивідуальної дії. Ведення публічної кадастрової карти з вільним доступом передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру», що введена в дію з 01 січня 2013 року. Відомості щодо місцезнаходження земельних ділянок, їх кадастрові номери вносяться до кадастрової карти до сьогодні. Тому позивач не мав об`єктивної можливості отримати інформацію щодо порушення свого права раніше, на що апеляційний суд не звернув увагу. Відповідачі не довели, що залізниця мала можливість дізнатися про порушення свого права раніше.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2022 року справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що доводи касаційної скарги містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, що неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначено, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду України від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14, від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15, від 01 липня 2015 року у справі № 6-178гс15, постановах Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 357/9328/15-ц, від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 15 травня 2018 року у справі № 911/3210/17, від 08 травня 2018 року у справі № 911/2534/17.

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЛВ № 052599, виданого 15 лютого 1997 року на підставі рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради народних депутатів від 25 липня 1996 року № 51, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,1201 га у межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована в селі Підбірці Лисиничівської сільської ради, передана для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

Після смерті ОСОБА_2 її донька ОСОБА_1 успадкувала житловий будинок з господарськими будівлями та земельну ділянку загальною площею 0,1201 на АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за заповітом від 27 лютого 2003 року серії ВАЕ № 639103, зареєстрованого в реєстрі за № 532. Спадщина, на яку воно видане, складається із земельної ділянки площею 0,1201 га, переданої для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд, яка розташована у селі Підбірці Пустомитівського району та належала померлій на підставі державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЛВ №052599, виданого 04 лютого 1997 року на підставі рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради народних депутатів від 25 липня 1996 року № 51, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 493.

З державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 565352 вбачається, що його видано ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 27 лютого 2003 року серії ВАЕ № 639103 та вона є власником земельної ділянки площею 0,1201 га, розташованої у селі Підбірці Пустомитівського району, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд.

Спірна земельна ділянка тривалий час перебувала в користуванні та була закріплена за домогосподарством родини ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , на якій розташований житловий будинок, та яка з 1997 року перебуває у приватній власності членів цієї родини.

На підтвердження обґрунтованості своїх вимог позивач посилався, зокрема, на те, що нижченаведеними документами підтверджено ту обставину, що спірна земельна ділянка перебуває у його користуванні:

- план смуги відведення лінії Тернопіль-Львів Львівської залізниці Пустомитівського району Львівської області від 1 449 км+950 м до 1 470 км+ 874 м, розроблений проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1965 році (т. 1, а. с. 178-184);

- витяг з Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 22,34511 га ДТГО «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком «Львів-Красне» від 1 464 км+227 м до 1 466 км+ 535 м для забезпечення функціонування залізничного транспорту в адміністративних межах села Підбірці Пустомитівського району Львівської області, розробленого КТ НВФ «Нові технології» у 2015 році (т.1, а. с. 7);

- Інвентарну картку основних засобів за 1924 рік - Верхньої будови головної колії села Підбірці 1468пк9 - 1466пк10 (парна колія) Підзамчівської дистанції колії (т. 1, а. с. 185);

- Витяг з «Інвентаризації земель смуги відчуження Львівської залізниці на дільниці Красне-Підзамче, км 1431/3-1469/4» за 1995 рік (т. 1, а.с.10-14);

- податкову декларацію за 2018 року з плати за земельну ділянку загальною площею 85,5 га (т. 1, а. с. 86-90).

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша і друга статті 5 ЦПК України).

Отже, для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2022 року у справі № 444/2318/18 (провадження № 61-20590св21) зазначено: «Згідно із частиною першою статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Відповідно до пункту б частини четвертої статті 84 Земельного Кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту. Згідно із частиною першою, другою статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до ЗК України та Закону України «Про транспорт». Частиною другою статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» передбачено, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту. Згідно із частиною першою статті 11 Закону України «Про транспорт» землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із ЗК України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту. До земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту. (частина перша статті 23 Закону України «Про транспорт»). Аналогічна правова норма міститься у статті 68 ЗК України. Наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом. Подібні висновки викладено в постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 3-305гс15, у постановах Верховного Суду від 01 лютого 2018 року у справі № 909/277/16, від 14 березня 2019 року у справі № 918/1373/16, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/413/15-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 466/1058/15-ц та підтвердженні у постановах Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 466/6682/14-ц, від 13 січня 2021 року у справі № 715/2402/18, від 19 травня 2021 року у справі № 715/2081/18».

Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки (стаття 71 ЦК УРСР).

Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (стаття 75 ЦК УРСР).

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу (стаття 76 ЦК УРСР).

Позовна давність не поширюється: на вимоги, що випливають з порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом; на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій або громадян; на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених у державні трудові ощадні каси і в Державний банк СРСР; у випадках, встановлюваних законодавством Союзу РСР, і на інші вимоги (стаття 83 ЦК УРСР).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 466/6683/14 (провадження № 61-12св21) зазначено, що «у справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що частина спірної земельної ділянки накладається на земельну ділянку залізничного транспорту, яка перебуває у користуванні АТ «Українська залізниця», а тому Брюховицька селищна рада не мала законних повноважень розпоряджатися землями такої категорії. Правовідносини у цій справі виникли в 1993 році у зв`язку з передачею спірної земельної ділянки виконкомом сільської ради матері відповідача, а тому відповідно до частини першої статті 5 ЦК України до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі - ЦК УРСР). Відповідно до вимог статті 76 ЦК УРСР перебіг позовної давності починається з дня виникнення права на позов; право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Згідно зі статтею 71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (стаття 75 ЦК УРСР). Відповідно до статті 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови у позові. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 466/6683/14 (провадження № 61-12св21) зазначено, що «можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 листопада 2018 року в справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18) зазначала, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше».

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року).

У справі, що перегладається:

- встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель транспорту. За таких обставин апеляційний суд зробив правильний висновок про обґрунтованість позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 25 липня 1996 року № 51 у частині надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1201 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель, у межах села Підбірці Пустомитівського району Львівської області;

- аналіз позовної вимоги про визнання незаконним та скасування рішення Виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 25 липня 1996 року № 51 у частині надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1201 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель у межах села Підбірці Пустомитівського району Львівської області, свідчить, що ця вимога не є такою, на яку не поширюється позовна давність згідно статті 83 ЦК УРСР. Тому до цієї позовної вимоги підлягають застосуванню норми про позовну давність, передбачені ЦК УРСР;

- суди встановили, що АТ «Українська залізниця» просило визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 25 липня 1996 року № 51 у частині надання у приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1201 га, призначеної для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель у межах села Підбірці Пустомитівського району Львівської області. Із позовом АТ «Українська залізниця» звернулося 26 липня 2018 року, тобто, через 22 роки з часу його прийняття. Суд апеляційної інстанції встановив, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що АТ «Українська залізниця» не мало об`єктивної можливості довідатися про оспорюване рішення органу місцевого самоврядування, яке перебуває у загальному доступі.

За таких обставин суд апеляційної інстанції зробив обгрунтований висновок про пропуск позивачем позовної давності за вимогою про визнання незаконним та скасування рішення сільської ради та про відмову у задоволенні цієї позовної вимоги за закінченням позовної давності. Інші позовні вимоги є похідними від цієї вимоги, а тому також не підлягають задоволенню.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2022 року у справі № 444/2318/18 (провадження № 61-20590св21), постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 грудня 2021 року у справі № 466/6683/14 (провадження № 61-12св21), колегія суддів вважає, що: касаційну скаргу належить залишити без задоволення; постанову апеляційного суду - без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 04 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук