Ухвала

від 29.05.2022 по справі 607/6790/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

30 травня 2022 року

м. Київ

справа № 607/6790/16

провадження № 61-3062ск22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М., Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 вересня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 січня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

21 лютого 2022 року подана касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 вересня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 січня 2022 року, повний текст якої складено 31 січня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 19 квітня 2022 року касаційну скаргу залишено без руху та надано заявнику десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення зазначених у ній недоліків.

Вказані в ухвалі недоліки у встановлений судом строк усунено.

Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу

(далі - ЦПК) України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

Відповідно до частини восьмої статті 394 ЦПК України в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження та строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу.

Підставою касаційного оскарження рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 вересня 2021 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 24 січня 2022 року заявник вказує неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 3 жовтня 2018 року у справі № 127/7029/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також підставою касаційного оскарження рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 вересня 2021 року та постанови Тернопільського апеляційного суду від 24 січня 2022 року заявник вказує відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

У випадку визначення підставою касаційного оскарження судових рішень

пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права щодо якої відсутній висновок та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник визначає відсутність у подібних правовідносинах висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду, зокрема, належить вирішення питань щодо правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, їх тлумачення під час розгляду справ.

Касаційний суд має забезпечувати формування єдиної судової практики шляхом надання відповідного тлумачення (правозастосування) норм права.

Про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики свідчить, зокрема, відсутність єдиного правового висновку Великої Палати Верховного Суду, наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному, велика кількість справ щодо вирішення подібних правовідносин, які перебувають на розгляді судів.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що заявником у касаційній скарзі не зазначено норми права щодо якої відсутній висновок; не обґрунтовано необхідності формування єдиної правозастосовчої практики; не вказано про наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному.

Вивчивши зміст касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність у ній підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої

пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України.

Касаційна скарга подана у визначений законодавством строк та оформлена відповідно до вимог статті 392 ЦПК України, зокрема містить підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

З огляду на викладене, касаційний суд доходить висновку про відкриття касаційного провадження та витребування матеріалів справи.

Касаційна скарга містить клопотання про зупинення дії оскаржуваного рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 вересня 2021 року.

Відповідно до частини восьмої статті 394 ЦПК України за наявності клопотання особи, яка подала касаційну скаргу, суд у разі необхідності вирішує питання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду або зупинення його дії.

Вивчивши доводи клопотання та зміст оскаржуваного судового рішення,касаційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання з огляду на наступне.

Верховний Суд виходить із того, що клопотання (заява) про зупинення виконання (дії) судового рішення має бути мотивованим, містити підстави для зупинення виконання судового рішення, підтверджені доказами.

Вирішуючи питання про зупинення виконання (дії) судових рішень, суд касаційної інстанції враховує необхідність у цьому, зокрема у разі ймовірності утруднення повторного розгляду справи внаслідок можливого скасування судових рішень, забезпечення збалансованості інтересів сторін, запобігання порушенню прав осіб, які брали участь у справі, та які не брали такої участі, але рішенням суду вирішено питання про їх права, свободи чи обов`язки.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 27 вересня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про поділ майна подружжя задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0002 га, кадастровий номер 6125282600:01:001:0978, яка розташована на території Домаморицької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області.

Залишено у власності ОСОБА_2 1/2 частку земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0002 га, кадастровий номер 6125282600:01:001:0978, яка розташована на території Домаморицької сільської ради Тернопільського району Тернопільської області.

Стягнено зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 494 грн у відшкодування судового збору.

У іншій частині позову відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на автомобіль марки Mercedes-Benz, вантажопасажирський, білого кольору, 1999 року випуску, номер шасі НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 .

Стягнено зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 30 000 доларів США компенсації вартості 1/2 частки земельної ділянки площею 0,1683 га та 1/2 частки вартості незавершеного будівництва індивідуального житлового будинку, розташованих на АДРЕСА_1 .

У іншій частині зустрічного позову відмовлено.

Стягнено зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7 656 грн у відшкодування судового збору.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 24 січня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 вересня 2021 року - без змін.

Відповідно до частини першої статті 431 ЦПК України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках (пункт 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»).

Оскільки рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 вересня 2021 року зі ОСОБА_1 стягнено грошові кошти, таке судове рішення передбачає примусове виконання.

Касаційний суд діє в порядку та межах, визначених цивільним процесуальним законодавством України, яке не передбачає процесуальної можливості зупинити дію судового рішення, якщо воно підлягає примусовому виконанню.

Ураховуючи зміст рішення суду першої інстанції, про зупинення дії якого просить ОСОБА_1 , касаційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні такого клопотання, оскільки рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 вересня 2021 року в частині стягнення зі ОСОБА_1 грошових коштів підлягає примусовому виконанню, тому підстав для зупинення його дії немає.

У іншій частині клопотання суд також дійшов висновку про відмову у його задоволенні, оскільки рішення суду першої інстанції в іншій частині не є предметом перегляду суду касаційної інстанції за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Керуючись статтями 389, 394, 395 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 вересня 2021 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 24 січня 2022 року.

Витребувати з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області матеріали цивільної справи № 607/6790/16 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про поділ майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

Роз`яснити учасникам справи право подати до суду касаційної інстанції з додержанням вимог статті 395 ЦПК України відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом десяти днів з дня вручення ухвали про відкриття касаційного провадження.

Відмовити у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області

від 27 вересня 2021 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: С. О. Карпенко

В. М. Ігнатенко

В. А. Стрільчук