Рішення

від 30.05.2022 по справі 169/10/22

ТУРІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 169/10/22

Провадження № 2/169/181/22

ТУРІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2022 року смт Турійськ

Турійський районний суд Волинської області в складі

головуючого судді Тітівалова Р.К.,

з участю:

секретаря судового засідання Веремчук Л.Ю.,

прокурора Романюк Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом керівника Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство «Турійське лісове господарство», до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

Керівник Ковельської окружної прокуратури звернувся до суду в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з позовом до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки.

Позов мотивований тим, що згідно з розпорядженням Турійської районної державної адміністрації Волинської області № 37 від 21 лютого 2014 року надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, орієнтовною площею 0.05 га, рекреаційного призначення для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель запасу у межах Соловичівської сільської ради. Розпорядженням Турійської районної державної адміністрації Волинської області № 197 від 21 серпня 2014 року затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0.0424 га, з кадастровим номером 0725586500:04:001:0905 рекреаційного призначення для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель запасу у межах Соловичівської сільської ради. Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджується реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 . Разом із тим, під час досудового розслідування кримінального провадження №12018030000000520 встановлено, що спірна земельна ділянка до передачі її у власність ОСОБА_1 перебувала у постійному користуванні Державного підприємства «Турійське лісове господарство» (далі - ДП «Турійське ЛГ») та у визначеному законом порядку не вилучалася з користування останнього. Вказуючи, що земельна ділянка, яка передана ОСОБА_1 , належить до земель лісового фонду, що підтверджується висновком експерта за результатами проведення судової земельної-технічної та оціночно-земельної експертизи № 8013-8014 від 13 жовтня 2020 року, у зв`язку з чим не могла бути передана у приватну власність без її вилучення, прокурор просив витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0.0424 га, з кадастровим номером 0725586500:04:001:0905, що розташована у межах Соловичівської сільської ради Ковельського (колишнього - Турійського) району Волинської області.

Відповідач 28 лютого 2022 року подала до суду відзив на позов, який мотивований тим, що розпорядження Турійської районної державної адміністрації про надання їй у власність земельної ділянки з кадастровим номером 0725586500:04:001:0905 є законним і про наявність такого розпорядження прокурору та Волинській обласній державній адміністрації було відомо ще з 2015-2016 років, оскільки проводилося досудове розслідування кримінального провадження, в межах якого перевірялася правомірність передачі у власність громадянам земельних ділянок. Просила застосувати позовну давність та відмовити в задоволенні позову прокурора (а. с. 170-175).

У відповіді на відзив на позов прокурор зазначив, що достовірно про незаконність вибуття із державної власності спірної земельної ділянки у приватну власність відповідача ОСОБА_1 та належність цієї ділянки до земель лісового фонду стало відомо лише після отримання висновку судової земельно-технічної й оціночно-земельної експертизи від 13 жовтня 2020 року, яка проводилася в рамках кримінального провадження, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12018030000000520 від 09 листопада 2018 року. Про такі обставини було повідомлено Кабінет Міністрів України і Волинську обласну державну адміністрацію, які, в свою чергу, надали відповіді про те, що про виявлені прокурором порушення земельного законодавства вони не були обізнані. З огляду на вказане, прокурор просив визнати поважними причини пропуску трьохрічного строку позовної давності та задовольнити позов (а. с. 188-191).

У судовому засіданні прокурор позов підтримала з викладених у ньому підстав, просила його задовольнити.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, 03 травня 2022 року подав до суду клопотання, в якому вказав, що позов прокурора підтримує, просить задовольнити та розглядати справу за його відсутності (а. с. 204).

Представник третьої особи на стороні позивача у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений (а. с. 211 на звороті), про причини неявки суд не повідомляв, клопотань не подавав.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, 04 квітня 2022 року подала до суду клопотання, в якому просила в задоволенні позову відмовити та розглядати справу без її участі (а. с. 195-196).

Заслухавши прокурора, дослідивши та оцінивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов до такого висновку.

Відповідно до частини другої, третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Статтею 80 ЗК України встановлено, що самостійним суб`єктом права власності на землю є, зокрема, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно зі статтею 84 ЗК України в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтею 122 ЗК України передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що згідно з розпорядженням Турійської районної державної адміністрації Волинської області № 37 від 21 лютого 2014 року надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, орієнтовною площею 0.05 га, рекреаційного призначення для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель запасу у межах Соловичівської сільської ради (а. с. 53).

Розпорядженням Турійської районної державної адміністрації Волинської області № 197 від 21 серпня 2014 року затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0.0424 га, з кадастровим номером 0725586500:04:001:0905 рекреаційного призначення для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель запасу у межах Соловичівської сільської ради (а. с. 54-55).

Реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а. с. 34).

Разом із тим, під час досудового розслідування кримінального провадження №12018030000000520 від 09 листопада 2018 року встановлено, що спірна земельна ділянка до передачі її у власність ОСОБА_1 перебувала у постійному користуванні ДП «Турійське ЛГ» та у визначеному законом порядку не вилучалася з користування останнього.

Так, відповідно до листів ДП «Турійське ЛГ» земельна ділянка з кадастровим номером 0725586500:04:001:0905 згідно з матеріалами лісовпорядкування 2015 року розташована у кварталі 14 Ружинського лісництва. ДП «Турійське ЛГ» не надавало погоджень на вилучення або відчуження вказаної земельної ділянки (а. с. 33, 109-110).

Зазначена інформація підтверджується Проектом організації та розвитку лісового господарства ДП «Турійське ЛГ», фрагментом публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів та виділів Турійського лісництва ДП «Турійський лісгосп» та межами земельних ділянок згідно з наданими кадастровими номерами за матеріалами лісовпорядкування 2012 року (наказом ДП «Турійське ЛГ» від 24 грудня 2020 року № 148-од реорганізовано структурні підрозділи Ружинського та Турійського лісництва шляхом приєднання Турійського лісництва до Ружинського лісництва) (а. с. 77-90, 102-103).

Про вказане вище йдеться також у листі Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства № 09.03/636-21 від 21 травня 2021 року (а. с. 107).

Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи № 8013-8014 від 13 жовтня 2020 року земельна ділянка з кадастровим номером 0725586500:04:001:0905 повністю розташована в межах земель лісового фонду, які є в постійному користуванні ДП «Турійське ЛГ» в межах Турійського лісництва на території Соловичівської сільської ради Турійського району Волинської області. Площа земельної ділянки, що перебуває в межах лісового фонду, становить 0.0424 га (а. с. 59-67).

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

За нормами статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Статтею 13 ЗК України передбачено, що саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 84 ЗК України в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни та юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення (стаття 56 ЗК України).

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (стаття 57 ЗК України, частина перша статті 17 ЛК України).

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності, належать до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК України).

Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України (в редакції станом на день виникнення спірних правовідносин) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб.

Згідно з листом Секретаріату Кабінету Міністрів України № 14839/0/2-21 від 07 травня 2021 року рішення про вилучення спірної земельної ділянки, що перебувала у постійному користуванні ДП «Турійське ЛГ», Кабінетом Міністрів не приймалось (а. с. 38).

Погодження на вилучення з постійного користування або відчуження спірної земельної ділянки Державним агенством лісових ресурсів України та ДП «Турійське лісове господарство» не надавалось, що підтверджується листом Державного агенства лісових ресурсів України від 28 травня 2021 року №12-11/4076-21 (а. с. 106).

З огляду на вказане та враховуючи, що земельна ділянка, площею 0.0424 га, що розташована у межах Соловичівської сільської ради Ковельського (колишнього - Турійського) району Волинської області та була передана ОСОБА_1 для ведення індивідуального дачного будівництва, перебувала в постійному користуванні ДП «Турійське ЛГ», належить до земель лісового фонду та жодних дій щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою Кабінет Міністрів України не вчиняв, то суд дійшов висновку про доведеність прокурором права держави на спірну земельну ділянку.

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з правовою позицією, що викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

Установивши, що спірна земельна ділянка вибула з володіння ДП «Турійське ЛГ» поза його волею, а право власності на неї зареєстровано за відповідачем, суд дійшов висновку про те, що пред`явлення прокурором позову про витребування майна з незаконного володіння ОСОБА_1 відповідає вимогам закону.

Витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідача відповідає критерію законності: воно здійснюється на підставі норми статті 387 ЦК України у зв`язку з порушенням органом державної влади низки вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Відповідач ОСОБА_1 не мала перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що ділянка має ознаки земель лісового фонду, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону.

За таких обставин витребування земельної ділянки від відповідача не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

Таким чином, установлення порушення статті 1 Першого протоколу, виправданість втручання у право власності напряму корелюються із законністю набуття майна, поведінкою набувача під час його придбання та наявністю суспільного інтересу, з метою задоволення якого таке втручання здійснюється.

Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц.

З огляду на вказане, суд дійшов висноку про наявність підстав для задоволення позову прокурора та витребування з володіння ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0.0424 га, з кадастровим номером 0725586500:04:001:0905, що розташована у межах Соловичівської сільської ради Ковельського (колишнього - Турійського) району Волинської області.

Щодо строку позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 256, частини першої статті 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, провадження № 14-183цс18).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

У разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65, 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).

З огляду на положення статті 261 ЦК України суд повинен з`ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з вищезазначеним позовом. Це право пов`язане з моментом, коли саме повноважним органам стало відомо чи могло стати відомо про таке порушення.

Вказана позиція узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах: від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18); від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18); від 05 червня 2018 року у справі № 359/2421/15-ц (провадження № 14-168цс18); від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18); від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц (провадження № 14-339цс18), а також Верховним Судом у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 369/16418/18 (провадження № 61-6364св20).

У матеріалах справи відсутні докази того, що Волинська обласна державна адміністрація могла знати про вибуття спірної земельної ділянки з державної власності, а прокурор дізнався про незаконне заволодіння земельною ділянкою лише під час досудового розслідування кримінального провадження № 12018030000000520, зокрема, з висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи № 8013-8014 від 13 жовтня 2020 року.

Такі ж висновки щодо початку перебігу строку позовної давності (з дня отримання висновку експерта) викладені у постанові Верховного суду від 24 листопада 2021 року у справі № 201/423/19.

Після отримання висновку експерта, достовірно встановивши, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, прокурор повідомив про ці обставини відповідні органи державної влади - Кабінет Міністрів України та Волинську обласну державну адміністрацію, які, в свою чергу, підтвердили свою необізнаність про вибуття спірної земельної ділянки з державної власності (докази (листи), що підтверджують вказані обставини зазначені у мотивувальній частині цього рішення).

Такі обставини дають обґрунтовані й переконливі підстави для висновку, що прокурор не пропустив строк позовної давності і звернувся з цим позовом до суду в межах встановленого законом трирічного строку позовної давності - 31 грудня 2021 року (а. с. 158).

За змістом частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Жодних належних і допустимих доказів на підтвердження своїх доводів про те, що прокурору і позивачу було відомо про передачу їй у власність спірної земельної ділянки ще в 2015-2016 роках під час розслідування іншого кримінального провадження, відповідач суду не надала, а в контексті положень частини шостої статті 81 ЦПК України доказування на припущеннях ґрунтуватися не може.

Крім того, саме лише внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань не може підтверджувати обставини про обізнаність прокуратури щодо незаконного заволодіння спірною земельною ділянкою, оскільки належність цієї ділянки до земель лісового фонду встановлено лише за результатом проведення відповідної експертизи в рамках кримінального провадження.

Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність у розглядуваному випадку підстав для застосування позовної давності до вимог прокурора, про що просила відповідач.

Враховуючи, що позов задоволено повністю, відповідач як особа з інвалідністю другої групи довічно (а. с. 176) на підставі пункту 9 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях, то відповідно до положень статті 141 ЦПК України судові витрати у цій справі слід компенсувати за рахунок держави та стягнути з державного бюджету на користь Волинської обласної прокуратури сплачений за подання позову судовий збір в розмірі 2270 гривень

На підставі викладеного, статей 11, 16, 261, 387 Цивільного кодексу України, статей 13, 78, 80, 84, 116, 122, 149 Земельного кодексу України, статей 8, 17, 27, 57 Лісового кодексу України та керуючись статтями 141, 263, 264, 265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Позов задовольнити повністю.

Витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0.0424 га, з кадастровим номером 0725586500:04:001:0905, що розташована у межах Соловичівської сільської ради Ковельського (колишнього - Турійського) району Волинської області.

Компенсувати (стягнути) за рахунок держави з Державного бюджету України на користь Волинської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) гривень.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду через Турійський районний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Прокурор: Романюк Надія Миколаївна, адреса місця знаходження: вулиця Шевченка, 7, місто Ковель, Волинська область.

Позивач: Волинська обласна державна адміністрація, адреса місця знаходження: Київський майдан, 9, місто Луцьк, Волинська область, ЄДРПОУ 13366926.

Представник позивача: Данилюк Тарас Михайлович, адреса місця знаходження: Київський майдан, 9, місто Луцьк, Волинська область.

Третя особа на стороні позивача: Державне підприємство «Турійське лісове господарство», адреса місця знаходження: вулиця Володимирська, 39, селище міського типу Турійськ, Ковельський район, Волинська область, ЄДРПОУ 30996788.

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Головуючий

Повне рішення складено 08 червня 2022 року.