Постанова

від 12.09.2022 по справі 169/10/22

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 169/10/22 Головуючий у 1 інстанції: Тітівалов Р. К. Провадження № 22-ц/802/773/22 Категорія: 8 Доповідач: Шевчук Л. Я.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 вересня 2022 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого-судді Шевчук Л. Я.,

суддів Данилюк В. А., Киці С. І.,

секретар с/з Новік Н. І.,

з участю:

прокурора Бородчук О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом керівника Ковельської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації, третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Державне підприємство «Турійське лісове господарство», до ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки, за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Турійського районного суду Волинської області від 31 травня 2022 року,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2022 року керівник Ковельської окружної прокуратури звернувся в суд із зазначеним позовом в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації, який обґрунтований тим, що згідно з розпорядженням Турійської районної державної адміністрації Волинської області № 37 від 21 лютого 2014 року надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га рекреаційного призначення для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель запасу у межах Соловичівської сільської ради. Розпорядженням Турійської районної державної адміністрації Волинської області № 197 від 21 серпня 2014 року затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0424 га з кадастровим номером 0725586500:04:001:0905 рекреаційного призначення для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель запасу у межах Соловичівської сільської ради.

Прокурор також зазначав, що під час досудового розслідування кримінального провадження № 12018030000000520 встановлено, що спірна земельна ділянка до її передачі у власність ОСОБА_1 перебувала у постійному користуванні Державного підприємства «Турійське лісове господарство» (далі ДП «Турійське ЛГ») та у визначеному законом порядку не вилучалася з користування цього господарства.

Посилаючись на те, що земельна ділянка, яка передана у власність ОСОБА_1 , належить до земель лісового фонду, що підтверджується висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи № 8013-8014 від 13 жовтня 2020 року, у зв`язку з чим ця земля не могла бути передана у приватну власність без її вилучення, прокурор просив суд витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0424 га з кадастровим номером 0725586500:04:001:0905, яка розташована у межах Соловичівської сільської ради Ковельського (колишнього Турійського) району Волинської області.

Рішенням Турійського районного суду Волинської області від 31 травня 2022 року у цій справі позов задоволено.

Ухвалено витребувати у власність держави в особі Волинської обласної державної адміністрації з незаконного володіння ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0424 га, яка розташована в межах Соловичівської сільської ради Ковельського (колишнього Турійського) району.

Компенсовано за рахунок держави з Державного бюджету України в користь Волинської обласної прокуратури судовий збір в розмірі 2270 грн.

Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням, відповідачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні прокурор апеляційну скаргу відповідачки заперечила, просила скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, хоча у встановленому законом порядку були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу відповідачки слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанцій без змін з таких підстав.

Статтею 80 ЗК України встановлено, що самостійним суб`єктом права власності на землю є, зокрема, держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно з частиною 1 статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Статтею 122 ЗК України передбачено, що вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

За матеріалами справи судом встановлено, що на підставі розпорядження Турійської районної державної адміністрації Волинської області № 37 від 21 лютого 2014 року надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки орієнтовною площею 0,05 га рекреаційного призначення для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель запасу у межах Соловичівської сільської ради (т. 1, а. с. 53).

Розпорядженням Турійської районної державної адміністрації Волинської області № 197 від 21 серпня 2014 року затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0424 га з кадастровим номером 0725586500:04:001:0905 рекреаційного призначення для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель запасу у межах Соловичівської сільської ради (т. 1, а. с. 54-55).

Реєстрація права власності на спірну земельну ділянку за ОСОБА_1 підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1, а. с. 34).

Під час досудового розслідування кримінального провадження № 12018030000000520 від 09 листопада 2018 року органами досудового розслідування встановлено, що спірна земельна ділянка до її передачі у власність ОСОБА_1 перебувала у постійному користуванні ДП «Турійське лісове господарство» та у встановленому законом порядку не вилучалася з користування цього господарства.

Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи № 8013-8014 від 13 жовтня 2020 року земельна ділянка з кадастровим номером 0725586500:04:001:0905 повністю розташована в межах земель лісового фонду, які є в постійному користуванні ДП «Турійське лісове господарство» в межах Турійського лісництва на території Соловичівської сільської ради Турійського району Волинської області. Площа земельної ділянки, що перебуває в межах лісового фонду, становить 0,0424 га (т. 1, а. с. 59-67).

Згідно зі статтею 7 Лісового Кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб`єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

За нормами статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Пунктом а частини 1 статті 13 ЗК України передбачено, що до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт ґ частини 4 статті 84 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення (частина 2, 3 статті 56 ЗК України).

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (частина 1 статті 57 ЗК України, частина 1 статті 17 ЛК України).

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності, належать до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК України).

Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до частини 9 статті 149 ЗК України (в редакції станом на день виникнення спірних правовідносин) Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб.

На запит Волинської обласної прокуратури заступник Державного секретаря Кабінету Міністрів України № 14839/0/2-21 своїм листом від 07 травня 2021 року повідомив про те, що Кабінетом Міністрів України рішень про вилучення спірної земельної ділянки, що перебувала у постійному користуванні ДП «Турійськелісове господарство», не приймалось (т. 1, а. с. 38).

Погодження на вилучення з постійного користування або відчуження спірної земельної ділянки Державним агентством лісових ресурсів України та ДП «Турійське лісове господарство» не надавалось, що підтверджується листом Державного агентства лісових ресурсів України від 28 травня 2021 року № 12-11/4076-21 (т. 1, а. с. 106).

Згідно зі статтею 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з правовою позицією, що викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння нею таким майном, право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності.

Заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавиливолодіннянерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачаєправо володіннянерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

Колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що витребування спірної земельної ділянки з володіння відповідача відповідає критерію законності. Таке витребування здійснюється на підставі норми статті 387 ЦК України у зв`язку з порушенням органом державної влади низки вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності.

Відповідач ОСОБА_1 не мала перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про те, що ділянка має ознаки земель лісового фонду, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону.

За таких обставин витребування земельної ділянки від відповідачки не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог прокурора в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації про витребування земельної ділянки.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідачки про пропуск прокурором строку позовної давності з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 256, частини 1 статті 257 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17, провадження № 14-183цс18).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).

У разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65, 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини 3, 4 статті 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

З огляду на положення статті 261 ЦК України суд повинен з`ясувати, з якого моменту у прокурора виникло право на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Волинської обласної державної адміністрації. Це право пов`язане з моментом, коли саме повноважним органам стало відомо чи могло стати відомо про таке порушення.

У матеріалах справи відсутні докази щодо того, що Волинська обласна державна адміністраціямогла знати про вибуття спірної земельної ділянки з державної власності у 2014 році.

Разом з тим прокурор після проведення земельно-технічної експертизи у 2020 році, за висновками якої встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель лісового фонду, повідомив про ці обставини відповідні органи державної влади Кабінет Міністрів України та Волинську обласну державну адміністрацію.

Такі обставини дають підстави для висновку, що прокурор не пропустив строк позовної давності і звернувся з цим позовом до суду в межах встановленого законом трирічного строку позовної давності.

На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 КПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Турійського районного суду Волинської області від 31 травня 2022 року у цій справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді